ВИКОНАВЧИЙ НАПИС ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ НОТАРІУСОМ

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА,
здобувач Хмельницького університету управління та права, магістр права, приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу
ВИКОНАВЧИЙ НАПИС ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ НОТАРІУСОМ
У науковій літературі викладено безліч думок щодо поняття і кваліфікації форм захисту цивільних прав та інтересів. Досить широкий розкид міркувань з цього питання обумовлений, перш за все, тим, що в основі розмежування та класифікації форм захисту дослідники застосовують неоднакові критерії.
Так, О. А. Красавчиков вважає, що форми захисту слід розмежовувати з урахуванням специфіки об’єкта і характеру захисту права. При цьому він виділяє такі форми захисту, як визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які його порушують; присудження до виконання в натурі; припинення або зміна правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків [1, с. 95–97].
А. А. Добровольський і С. А. Іванова відстоюють ідею про позовну і непозовну форми захисту цивільних прав та інтересів.
На їхню думку, «всі спірні правові вимоги, що підлягають розгляду з дотриманням процесуальної форми захисту права, називаються позовними, а правові вимоги, що підлягають розгляду без дотримання встановленої законом процесуальної форми захисту права (наприклад, при захисті права в адміністративному порядку), в законодавстві і в теорії цілком справедливо не називаються позовними» [2, с. 25].
А. П. Сергєєв, розуміючи під формою захисту комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, відзначає дві основні її форми — юрисдикційну і неюрисдикційну. Рамками юрисдикційної форми захисту охоплюється захист у судовому (загальному) і адміністративному (спеціальному) порядках [3, с. 267–270]. На його думку, самозахист цивільних прав — це форма, а не спосіб захисту.
Сьогодні найбільш ефективним та дійовим засобом позасудового захисту цивільних прав юридичних та фізичних осіб є виконавчий напис, що вчиняється нотаріусами [4, с. 66–69].
Інститут виконавчих написів має тривалу історію й належить до несудових форм захисту інтересів кредиторів за безспірними зобов’язаннями, підтвердженими документами, що не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності.
Виникнення й розвиток приватної власності вимагали правового забезпечення різних угод щодо цієї власності, її переходу за спадщиною, а також посвідчення інших обставин, які мали значення для реалізації суб’єктивних цивільних прав. Тому виникнення нотаріату було обумовлено певними об’єктивними закономірностями розвитку цивілізованого суспільства.
Дії, що їх вчиняють нотаріальні органи, забезпечують захист і охорону важливих прав та інтересів громадян і організацій, які пов’язані з їхнім буттям, існуванням, діяльністю, бо стосуються їхніх майнових прав та гарантування подальшої реалізації інших суттєвих прав громадян. Виконуючи функцію контролю за законністю в цивільному обороті, нотаріат реалізує своє друге завдання зміцнення законності й правопорядку. Вчиняючи певну нотаріальну дію, нотаріус підтверджує цим законність і достовірність цієї нотаріальної дії та запобігає можливим у майбутньому порушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до нотаріуса чи посадової особи.
Законодавче визначення поняття «виконавчий напис» на сьогодні відсутнє, проте в юридичній літературі щодо нього існує декілька точок зору.
На думку авторів підручника «Нотаріат в Україні» за редакцією В. В. Комарова, «виконавчий напис являє собою розпорядження нотаріуса про стягнення з боржника належної стягувачеві певної грошової суми або витребування майна» [5, с. 248]. Цікавою є також думка авторів коментаря до Цивільного кодексу України за редакцією Я. М. Шевченко, які, аналізуючи зміст ст. 18 ЦК, зазначають, що під виконавчим написом нотаріуса слід розуміти підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості [6, с. 36].
С. Я. Фурса, С. І. Фурса пропонують розглядати поняття виконавчого напису під кутом зору змісту цього поняття, при цьому зазначаючи, що правовим змістом виконавчого напису є посвідчення факту невиконання умов договору однією зі сторін угоди, а процесуально-правовим — надання оригіналам документів, що встановлюють заборгованість, виконавчої сили [7, с. 224].
У юридичній літературі радянського періоду висловлювалася думка, що виконавчий напис — це форма вирішення спору між сторонами (боржником і кредитором) [8, с. 14]. Вважаємо більш правильною точку зору авторів коментаря до ЦК України, оскільки виконавчий напис не може бути формою вирішення спору між боржником і кредитором, оскільки вирішення спору відноситься до юрисдикції суду, а нотаріус у такому випадку не має права вчиняти виконавчий напис. Проте вважаємо за доцільне запропонувати власне визначення цього поняття.
На нашу думку, виконавчий напис — це підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості між боржником і стягувачем та розпорядження про примусове стягнення з боржника цієї заборгованості, вчинене на документах, які підтверджують безспірні зобов’язання останнього.
Вчинення виконавчого напису є нотаріальною дією, спрямованою на надання документу виконавчої сили. За юридичною природою виконавчий напис є розпорядженням нотаріуса про примусове виконання зобов’язання по сплаті грошових сум чи передачі майна [9, с. 69].
Розкриваючи значення цієї нотаріальної дії, слід зауважити, що вчинення виконавчого напису є одним із проявів виконання нотаріатом завдань попереджувального правосуддя, яке дозволяє не доводити справу до суду шляхом усунення або зниження ймовірності виникнення спорів. Функція попереджувального правосуддя визнана як постулат діяльності європейського нотаріату. Метою застосування виконавчих написів нотаріусами є скорочення кількості судових справ, що походять з уже врегульованих договірних відносин, коли наявне підтвердження невиконання боржником своїх зобов’язань перед кредитором або через певну специфіку нотаріальних дій [4, с. 66–69].
В юридичній літературі знаходимо й інші визначення терміна «виконавчий напис». Деякі автори під цим поняттям розуміють «розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору…» [10, с. 283].
Виконавчий напис — напис, учинений нотаріусом на документах, що встановлюють заборгованість, для стягнення з боржника грошових сум або витребування його майна [11, с. 388].
Виконавчий напис нотаріуса — це підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості. Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на борговому документі.

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА отримати повну версію статті