ВИКОНАВЧИЙ НАПИС У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ

ОЛЬГА ГРИБАНОВА,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
ВИКОНАВЧИЙ НАПИС У СУДОВОМУ ПРОЦЕСІ
Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов’язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безпірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису — це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов’язань боржника.
Разом з тим при стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового — він вправі оскаржити виконавчий напис.
При розгляді справ щодо оскарження виконавчого напису нотаріус бере участь у судовому процесі як третя сторона, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України, далі — ЦПК). Але в судовій практиці вже багато випадків, коли нотаріус бере участь як відповідач. І це можливо, якщо йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення виконавчого напису і при цьому позивач не порушує питання про захист права, яке виникло на підставі цивільного законодавства. Питання процесуального стану сторін у справі визначені в п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10. На жаль, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо участі нотаріуса в судовому процесі як відповідача або третьої особи свою думку офіційно не висловив. Але нотаріус може вирішити питання участі його як відповідача, якщо він керуватиметься нормами ЦПК України, а саме: п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України застосовується в попередньому судовому засіданні, в якому крім інших питань, що вирішує суд, розглядається питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Нотаріус має дотримуватися позиції, що він не може бути відповідачем, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому напису.
Якщо нотаріуса долучають до справи як одного з відповідачів, то нотаріус повинен, посилаючись на ст. 32 ЦПК України, звернути увагу суду, що його участь у справі не відповідає нормам цивільно-процесуального права, а саме ст. 32 ЦПК України (процесуальна співучасність) про участь у справі кількох відповідачів, які допускаються, коли предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох відповідачів, або права і обов’язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави, або предметом спору є однорідні права і обов’язки. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат» у нотаріуса немає спільних/однорідних прав чи обов’язків відносно позивача. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному в статтях 1, 9 Закону України «Про нотаріат». Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однородні права і обов’язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.
У попередньому судовому засіданні уточнюються позовні вимоги, тому нотаріус повинен просити суд про уточнення позовних вимог, коли предметом позову є визнання виконавчого напису недійсним, через те, що він не відповідає нормам Цивільного процесуального кодексу України (ст. 110 ЦПК України) а саме: якщо вирішуються питання про підсудність справ за вибором позивача, то розглядаються позови про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. До речі, в цій нормі прописано про позови до стягувачів, що теж є доказом неправомірного залучення нотаріуса як відповідача в таких справах. Виконавчий напис не є правочином. Поняття правочину надано в ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі — ЦК): правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно зі ст. 215 ЦК України поняття недійсності застосовується до правочинів. Стаття 18 ЦК України встановлює, що вчинення виконавчого напису на борговому документі — це здійснення нотаріусом захисту цивільних прав. Тому коли предметом спору є визнання виконавчого напису недійсним, такий предмет позову не відповідає нормам цивільного та цивільно-процесуального законо¬давства України.
Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилається на порушення нотаріусом норм чинного законодавства. Оскарження виконавчого напису частіше зустрічається з таких підстав:
нотаріус має право вчиняти виконавчий напис тільки тоді, коли справа безспірна, тобто коли боржник погоджується із заборгованістю;
зміст виконавчого напису не відповідає Закону України «Про нотаріат»;
не перевірено факт одержання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень за договором;
незалежно від того, що строк виконання основного зобов’язання не закінчився, стягувається вся сума боргу;
недотримання строків давності.
1. Оскарження виконавчого напису на підставі — нотаріус має право вчиняти виконавчий напис тільки тоді, коли справа безспірна, тобто коли боржник погоджується із заборгованістю.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі — Перелік документів). Вказаний Перелік документів містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія.
Необхідно з’ясувати, чи передбачена заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, в Переліку документів.
Так, згідно з Переліком документів нотаріус вправі вчинити виконавчий напис лише для:
п. 1 — стягнення заборгованості за нота¬ріально посвідченими угодами, що перед¬бачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно;
п. 3 — стягнення заборгованості, що ви¬пливає з відносин, пов’язаних з авторським правом;
п. 4 — стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти;
п. 5 — стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації;
п. 6 — стягнення за диспашею;
п. 7 — стягнення заборгованості з військо¬во¬службовців, звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних після закінчення зборів;
п. 8 — повернення об’єкта лізингу;
п. 9 — стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном;
п. 10 — стягнення за чеками, неоплата яких посвідчена нотаріусами;
п. 11 — стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.
Друга умова стосується перевірки всіх пред’яв¬лених для вчинення виконавчого напису документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Відповідно до п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами Украни заборгованість боржника визнається безспірною, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів.
Що стосується нотаріальної практики, то під документом, що встановлює прострочення виконання зобов’язання за нотаріально посвідченим договором, прийнято вважати заяву стягувача (претензію або тотожний за юридичним значенням документ) про прострочення платежу, передану боржнику безпосередньо стягувачем або надіслану боржникові поштою зі зворотним повідомленням, або передану через нотаріуса в порядку, передбаченому ст. 84 Закону України «Про нотаріат». Але необхідно зазначити, що ці документи не є підтвердженням існуючого боргу. Вони можуть доповнювати інформацію про існуючий борг.
Заява боржника про підтвердження ним суми боргу, письмова відповідь боржника стягувачу про причини прострочення сплати заборгованості чи повернення майна, письмове прохання боржника про надання відстрочки виконання тощо — це теж документи, які є додатковою інформацією про наявність боргу.
Щодо безспірності заборгованості слід зазначити, що в основу розмежування «спірної» і «безспірної» заборгованості покладається не власне ставлення позивача (боржника) до пред’явленої вимоги (суб’єктивна ознака), а фактичний характер правовідносин (об’єктивна ознака). Факт наявності спору між сторонами — суб’єктивна ознака. Вирішення питання, чи є заборгованість об’єктивно безспірною, відноситься до компетенції Кабінету Міністрів Украї¬ни, який відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» встановлює перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів. Згідно з п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Згідно з п. 1 Переліку документів стягнення заборгованості провадиться за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, які підтверджують зобов’язання боржника. Для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди. Перелік є вичерпним.
Разом з тим відповідно до п. 1 Переліку документів для одержання виконавчого напису, крім оригіналу нотаріально посвідченої угоди, подаються документи, що підтверджують без¬спірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.
Чинним законодавством, що регулює нотаріальну діяльність, не надано визначення поняття «безспірна заборгованість», тому підтвердження наявності заборгованості боржника щодо виконання грошового зобов’язання стосовно юридичних осіб має ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності контрагентів за договором, виходячи з такого.
Згідно із Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, то безпосередньо після її закінчення. Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280, зареєстрованою в Міністерст¬ві юстиції України 26.07.2004 за № 919/9518, до первинних документів відносяться рахунки бухгалтерського обліку банків.
Нотаріус повинен мати виписки з рахунків бухгалтерського обліку банків, на які перераховуваються гроші боржником за виконання основного зобов’язання (кредитного договору).
Необхідно зазначити, що за наявності спору щодо вчинення виконавчого напису позивач в окремих випадках посилається на ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат». Тлумачить цю норму як обов’язок нотаріуса перед вчиненням виконавчого напису перевірити факт наявності чи відсутності спору щодо безспірності заборгованості, посилаючись на одноособовий розрахунок кредитора, без урахувань заперечень з боку боржника.
Законодавець у вищеназваній нормі не пов’я¬зує наявність безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника з наявністю спору щодо розміру зобов’язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом і пені, на що частіше посилається позивач як доказ своїх позовних вимог. Ця норма передбачає, що документи, які надаються нотаріусу, повинні підтверджувати безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника.
Іншими документами, які підтверджують заборгованість боржника за грошовими зобов’я¬заннями, є рахунки, до яких додаються рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Наприклад, якщо фізичною особою було укладено договір найму (оренди) приміщення, в якому він є орендодавцем, порядок оплати за використання об’єкта найму (оренди) визначається в умовах цього договору, тому несплата у строки, зазначені в договорі, при сумлінному виконанні орендодавцем зобов’язань щодо своєчасного направлення ним орендарю рахунків з орендної плати і є підтвердженням наявної заборгованості орендаря.
2. Оскарження виконавчого напису у зв’язку з тим, що зміст виконавчого напису не відповідає Закону України «Про нотаріат».
Будь-яких форм виконавчих написів чинним законодавством не передбачено, а тому вони можуть формулюватися нотаріусами в довільній формі, безумовно, з урахуванням тих напрацювань, що є. Головне, щоб при їх вчиненні були чітко дотримані приписи чинного законодавства щодо змісту виконавчого напису ст. 89 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися:
дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;
найменування та адреса стягувача;
найменування та адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);
строк, за який провадиться стягнення;
суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;
розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
номер, за яким виконавчий напис зареєст¬ровано;
дата набрання юридичної сили;
строк пред’явлення виконавчого напису до виконання.
Згідно з п. 4 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України виконавчий напис має містити:
дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;
найменування та місце проживання (місце¬знаходження) стягувача;
найменування та місце проживання (місце¬знаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банку (для юридичних осіб);
строк, за який провадиться стягнення;
суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;
розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
номер, під яким виконавчий напис зареєст¬ровано;
дату набрання чинності виконавчим написом;
строк пред’явлення виконавчого напису до виконання;
підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою;
інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче прова¬дження».
За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлено з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору (п. 6 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі написи нотаріусів відносяться до виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, а отже, зміст виконавчих написів нотаріуса має відповідати також вимогам, встановленим цим Законом.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вимоги до виконавчого документа. Виконавчий напис нотаріуса як документ повинен містити такі реквізити:
назву документа, дату його видачі, посилання на посаду нотаріуса як особи, що видав вказаний документ, його прізвище та ініціали, найменування нотаріального округу, в якому він діє;
дату і номер документа, для примусового виконання якого видано виконавчий напис;
найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб — платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
резолютивну частину виконавчого напису — наказ стягнути (повернути) грошові кошти (майно);
дату набрання чинності виконавчим написом;
строк пред’явлення виконавчого напису до виконання — відсутність у виконавчому документі цього реквізиту надає право державному виконавцю відмовити у відкритті виконавчого провадження (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»).
Враховуючи, що відповідно до ст. 52 Закону України «Про нотаріат» запис у реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії, датою набрання чинності виконавчим написом нотаріуса слід вважати дату його реєстрації в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та зазначати про це в тексті виконавчого напису (лист Мін’юсту від 29.06.2010 № 31-32/132).
Що стосується пред’явлення виконавчих документів до виконання, то строки їх пред’явлення визначені ч. 1 ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження».
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути пред’явлено до примусового виконання протягом одного року з моменту його вчинення.
3. Оскарження виконавчого напису у зв’язку з неодержанням позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень за договором.
Законодавством встановлено певні особливості вчинення виконавчих написів за договорами іпотеки. В разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» письмова вимога про усунення порушень — це документ, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання за не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здій¬снюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
Вчинення виконавчого напису за заявою одного з іпотекодержателів здійснюється нотаріусом після спливу десяти днів з дня одержання іншими іпотекодержателями письмового повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.
При врахуванні вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію
обтяжень» нотаріус повинен пам’ятати, що заставо¬держатель, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов’язаний надіслати боржникові та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Згідно зі ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Ці вимоги стосуються вчинення виконавчого напису за нотаріально посвідченим договором застави рухомого майна.
Повідомлення повинно містити таку інформацію:
зміст порушення, вчиненого боржником;
загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги;
опис предмета забезпечувального обтяження;
посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов’язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності;
визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач;
вимогу до боржника виконати порушене зобов’язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачеві протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
4. Оскарження виконавчого напису вчиненого до закінченя строку виконання основного зобов’язання.
Згідно зі ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, у разі:
передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;
порушення заставодавцем правил про зміну предмета застави;
втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.
Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет застави:
у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
у разі порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави;
в інших випадках, встановлених договором.
Керуючись нормою ст. 592 ЦК України, необхідно з’ясовувати передбачені договором застави випадки дострокового звернення стягнення на предмет застави і при вчиненні виконавчого напису керуватися договором застави.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання, звернути стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 12).
У разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку».
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, серед яких невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов’язання, а також виникнення підстав, зазначених в ст. 12 цього Закону. Крім того, ч. 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, або ліквідації юридичної особи — іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання, якщо іпотеко¬держатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України в разі прострочення повернення чергової частини позичальником позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому, якщо договором позики були передбачені проценти від суми позики.
5. Оскарження виконавчого напису у зв’язку з недотриманням строків давності.
Стаття 256 ЦК України визначає строк позовної давності як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з п. 3.1 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється в межах цього строку (п. 3.3 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність — скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Скорочений строк давності встановлено ст. 88 Закону України «Про нотаріат», яка передбачає, що виконавчий напис можна вчинити, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.3 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), тобто з дня, коли стягувач (кредитор) дізнався або повинен був дізнатися про те, що його право на належне виконання зобов’язання боржником порушено.
Строк, пропущений стягувачем навіть з поважних причин, не може бути поновлений нотаріусом. Пропуск стягувачем строку давності не позбавляє його права на звернення до суду з відповідним позовом.

Ольга ГРИБАНОВА отримати повну версію статті