ЧИМ ПОЛІЦІЯ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД МІЛІЦІЇ

7 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі — Закон). Одночасно втратив чинність Закон України «Про міліцію». Таким чином, українська міліція перетворилася на поліцію. Зрозуміло, що реформа поліції — це не просто зміна назви правоохоронного органу чи однострою поліції. Справжнє реформування полягає у більш глибинних системних змінах. У цій статті ми спробуємо розібратися в тому, чим поліція відрізняється від міліції, та за якими принципами відбувається її формування. Однак спочатку декілька слів про історію питання. Слово «міліція» має латинське походження та перекладається, як «народне ополчення» або «озброєний народ». Міліція дісталася Україні у спадок від Радянського Союзу і є рудиментом колишнього тоталітарного минулого, що використовувалася правлячою в СРСР Комуністичною партією як знаряддя терору. На жаль, українська міліція продовжила цю ганебну традицію, ставши інструментом репресій під час Революції гідності. Вся країна бачила ганебні кадри, на яких працівники правоохоронних органів б’ють людей, незважаючи на стать та вік.

Однак проблеми в діяльності міліції виникли задовго до Революції гідності. Як свідчить статистика, у 2013 році органи та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України нараховували 261 тис. осіб, включаючи персонал внутрішніх військ, курсантів та цивільних службовців. Така кількість у 1,5 рази перевищувала середній європейський показник (300 поліцейських на 100 тис. населення). При 21 млн 840 тис. осіб економічно активного населення це означало, що кожний 83-й працюючий громадянин отримував зарплату від МВС. Одночасно рівень довіри громадян до міліції максимально сягав лише 3–5%, а після подій Євромайдану цей показник, за даними Інституту соціології Національної академії наук України, упав до 0,8% опитаних. Причиною такої тотальної недовіри стали системні недоліки в діяльності міліції. Величезний бюрократичний апарат та внут­рішня конкуренція між департаментами органів внутрішніх справ не сприяє ефективному управлінню. Додатковим чинником стало те, що влада в Україні використовувала міліцію у політичній боротьбі, що її дискредитувало.

Якщо лікарі, контактуючи із пацієнтами ризикують захворіти, то працівники правоохоронних органів, що мають справу із злочинним світом, ризикують перетворитися на злочинців. Низький рівень соціального захисту працівників міліції (особливо молодшого складу), а також хибні уявлення деяких керівників міліції про «честь мундира», що не дозволяють виносити сміття з хати, тільки погіршували ситуацію. Замість того, аби розслідувати протиправні дії підлеглих, міліцейське керівництво, навпаки, приховувало факти корупції та інших правопорушень.

Спроби реформувати правоохоронну систему були і раніше, однак позитивного результату вони не приносили, оскільки зміни носили локальний характер. Надмірний бюрократизм, робота на звітність, корупція, використання силовиків у захопленні підприємств стали характерними рисами міліції. Замість косметичного втручання українська правоохоронна система потребує хірургічної операції. Оскільки Україна зробила свій вибір на користь інтеграції з Європейським Союзом, цілком природно, що реформа Національної поліції України повинна враховувати досвід саме європейських країн. Основними принципами роботи поліції в європейських країнах є: верховенство права, деполітизація, демілітаризація, децентралізація, підзвітність та прозорість роботи, тісна співпраця з населенням та місцевими громадами, професійна підготовка персоналу.

Для того аби нова українська поліція не перетворилася із часом на колишню міліцію, вона повинна будуватися на міцному фундаменті. Одне із головних завдань, які стоять перед поліцією, полягає у тому, що вона повинна позбутися залежності від політичного впливу. З цією метою Законом внесено суттєві зміни до порядку призначення на посади керівників у центральні та територіальні органи поліції. Якщо раніше міліцією керував Міністр внутрішніх справ України, посада якого відноситься до числа політичних, то тепер поліцію очолюватиме Голова Національної поліції, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра внутрішніх справ України. Із керівником поліції Міністр внут­рішніх справ України укладає контракт строком на п’ять років, який може бути одноразово продовжений до п’яти років. Таким чином, політичний вплив на керівника поліції (а значить, і на поліцію в цілому) обмежуватиметься умовами контракту. Якщо Міністром внутрішніх справ України може бути будь-яка особа, то на посаду керівника, заступника керівника поліції може призначатися особа, яка має повну вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш як сім років, досвід роботи на керівних посадах не менш як п’ять років. Правда, за рішенням Верховної Ради зазначені положення Закону набирають чинності з лише з 1 січня 2017 року.

Найбільші зміни торкнулися трьох питань: порядку відбору на службу до поліції, фінансування поліції та громадського контролю за її діяльністю.

Конкурсний відбір до поліції

Ігор Мачульський отримати повну версію статті