«БУДІВЕЛЬНА АМНІСТІЯ» САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА, ЧИ ПОЗАСУДОВИЙ ПОРЯДОК ЙОГО ЛЕГАЛІЗАЦІЇ

Будівництво як галузь виробничої діяльності пов’язане переважно зі створенням нових та модернізацією вже існуючих будівель та споруд різного призначення, які є кінцевим продуктом (результатом) будівельної діяльності. Тому питання дослідження правових наслідків існування об’єктів самочинного будівництва та їх усунення або легалізація продовжують посідати вагоме місце як в доктрині, так і в судовій практиці нашої держави. Про це свідчить той факт, що за 2013–2016 роки Верховний Суд України (далі — ВСУ) розглянув безліч справ, предметом яких були колізійні питання врегулювання спірних відносин з приводу об’єкта самочинного будівництва.

Так, розтлумачивши у 2013 році положення ч. 1 ст. 376 ЦК України, ВСУ цілком правомірно зайняв правову позицію, що самочинним будівництвом є не тільки ново­створений об’єкт, а й об’єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного кон­тролю, оскільки в результаті таких дій об’єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності [1].

У 2014 році у Висновках Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014 року ВСУ зазначив, що об’єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил [2]. Оскільки кожна із вказаних ознак (умов) є самостійною, достатньо наявності хоча б однієї з них для визнання будівництва самочинним, що, у свою чергу, призводить до настання самостійних цивільно-правових наслідків існування такого об’єкта нерухомості.

Так, відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [3] забудова територій здійснюється шляхом розміщення об’єктів будівництва. Суб’єкти містобудування зобов’язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об’єктів. Зрештою право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Водночас проектування та будівництво об’єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок за загальним правилом у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів;

6) реєстрація права власності на об’єкт містобудування.

Проте відповідно до ч. 2 розділу І Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт  від 24.04.2015  № 79 встановлено процедуру та умови прийняття в експлуатацію збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження: індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, збудованих у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року [4].

Особливо продуктивним на прийняття нормативних документів щодо регулювання правового положення самочинно збудованих споруд, а саме на введення спрощених процедур або так званих «будівельних амністій» був 2015 рік. Зокрема, у своїй постанові від 24.06.2015 ВСУ надав правовий висновок про те, що згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого само­врядування може ухвалити рішення, яким зобов’яже особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво [5].

Ще більшої актуальності зазначеному аспекту або підставі для визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва надали вересневі зміни 2015 року до ч. 9 ст. 35 та ч. 7 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [3]. Суть цих змін полягає у тому, що декларацію про початок виконання підготовчих робіт та (або) декларацію про початок виконання будівельних робіт може бути скасовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об’єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об’єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, у правовому просторі нашої держави поряд зі спеціальним порядком набуття права власності на самочинно збудований об’єкт будівництва — за рішенням суду (судовий), існує й інший — позасудовий або адміністративний порядок легалізації зазначених об’єктів.

Аріна Савченко отримати повну версію статті