Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно..

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) обтяження — це заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів таких прав.

Обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження речових прав на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації. Із цього виходить, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об’єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;

закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Припиняються обтяження на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. Отже, документ, який є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, має бути виданий органом, який ініціював виникнення/реєстрацію такого обтяження.

«Зняття» обтяження мовою законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень іменується державною реєстрацією припинення обтяжень.

У своїй практиці при здійсненні реєстраційних дій нотаріуси найчастіше стикаються з такими видами обтяжень, які ми можемо розділити за ознаками: суб’єкт накладення та/або суб’єкт реєстрації:

заборона на нерухоме майно, накладена нотаріусом відповідно до ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та, відповідно,  зареєстрована нотаріусом;

арешт нерухомого майна, накладений органами державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження, зареєстрований в реєстрі органами Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (реєстраційна служба);

арешт нерухомого майна, накладений судовими/правоохоронними/слідчими органами, зареєстрований органами Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (реєстраційна служба);

арешт нерухомого майна, накладений судовими органами/правоохоронними органами/органами державної виконавчої служби, зареєстрований ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;

заборона відчуження/арешт нерухомого майна, перенесений Державною нотаріальною конторою або Державним нотаріальним архівом до Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна з архівних паперових носіїв або з електронних баз, що існували до реєстру заборон.

ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права, приватний нотаріус
ЕТИКА НОТАРІУСА У СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Питання професійної етики займає значне місце в діяльності нотаріусів, оскільки до них висуваються високі вимоги як до спеціалістів, як до особистостей з точки зору особистісних якостей, а також поведінки в позаробочий час. Такий підхід є характерним для всіх юридичних професій, представники яких виконують публічно-правові функції незалежно від того, чи є вони посадовими особами чи особами так званих ліберальних професій.
Етика від грецького «ethos» — «характер», «стан духу» належить до моральних оцінок, які використовуються в повсякденному житті. Етика пояснює мораль (лат. mores — звичаї) як одну з форм суспільної свідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспільного життя.
З точки зору нормативного регулятора, яким виступає мораль в процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв’язку зі здійсненням ними своїх професійних обов’язків (норми моралі, совість, відповідальність, честь). В сучасному понятті — це наука, яка визначає мораль, її сутність, природу та структуру, а також закономірності виникнення і розвитку.
Іммануїл Кант писав, що етика є трампліном, який дозволяє людям піднятися вище самих себе, звільнитися від егоїстичних нахилів і бачити в інших особистостях «особистість». На думку П. Гольбаха, етика є наукою про відносини, які існують між людьми, і про обов’язки, які випливають з цих відносин [1, с. 134].
У визначенні етики багато спеціалістів сходяться на тому, що це поняття є наукою, яка вивчає і дає науково-теоретичні основи моральним вчинкам людей, їх моральним взаємовідносинам, моральній свідомості. Один із спеціалістів у галузі етики С. Ф. Анісімов стверджує: «В загальному етика — це наука про «правильну» і «неправильну» поведінку» [1, с. 235].
Характеризуючи поняття «моралі», слід зазначити, що моральне життя суспільства являє собою складне багатогранне явище, яке відображує різноманітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і при цьому виступає важливим регулятором взаємовідносин між людьми та фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру моральної регуляції має місце в суспільстві наявність особливої професійної моралі, яка відображує специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей [1, с. 258].
Професійна мораль — це результат історично професійного розподілу праці, який відображував об’єктивні процеси розвитку суспільства. Слід зазначити, що професійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об’єктом яких виступає людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має свої неповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які потрібно вирішувати та уникати їх в процесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь універсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин між людьми у кожній професії висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулятором цих видів діяльності та забезпечують реалізацію завдань, що стоять перед ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку, виступає як складова частина загальної моралі, з другого — як специфічне доповнення до нормативної бази, що регулює той чи інший вид професійної діяльності людини [2, с. 112].
Не менш важливою умовою здійснення юристами своїх професійних обов’язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності основоположних ідей: принципів і моральних настанов, які являють собою найбільш узагальнений вираз вимог тої чи іншої моралі. Моральні принципи складають ядро моралі, визначають її соціально-історичну суть, ідейну спрямованість. На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, є своєрідною програмою діяльності.
На думку А.С. Коблікова, поняття «професійна етика» зазвичай застосовується для визначення не стільки етичної теорії, скільки своєрідного етичного кодексу людей визначеної професії.
Професійну етику можна розглядати як сукупність правил поведінки визначеної соціальної групи, яка забезпечує моральний характер взаємовідносин з професійною діяльністю.
Нотаріус, реалізуючи правову і моральну вимогу справедливості, спирається на закон. В нотаріальній діяльності загальноприйнятим є принцип законності. Професійна етика нотаріуса репрезентує взаємозв’язок і взаємообумовленість правових та моральних принципів, норм, правового і морального пізнання.
Етичні норми в професії нотаріуса складалися у міру розвитку інституту нотаріату та отримали своє завершення оформленням в спеціальних актах, які приймаються власне нотаріальним суспільством. Перші принципи і формальні правила нотаріальної дисципліни знаходять своє відображення в правилах, встановлених римськими і візантійськими імператорами, особливо Юстиніаном в V ст. н.е.

1. Темою цього номера журналу Редакція вирішила обрати «Звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса».
Матеріали, які надані на сторінках «МЕНа», – це підстава для проведення віртуального «круглого столу», як на сторінках «Малої енциклопедії нотаріуса», так і на сайті Юридичний Радник (www.yurradnik.com.ua).
Як Ви знаєте, а ознайомившись з матеріалами авторів, отримаєте додаткове підтвердження, що напрацювання єдиного підходу з вирішення цього питання має важливе значення.
Законодавчо обґрунтована позиція можливості звернення стягнення на рухоме майно (в тому числі і на те, що знаходиться під заставою) за виконавчим написом нотаріуса важлива з наступних причин:
а) нотаріус зможе допомогти найбільш ефективно захистити права і інтереси громадян у найменші строки, та з найменшими витратами задовольнити законні вимоги;
б) нотаріус «розвантажить» судову гілку влади;
і нарешті, держава і громадяни зацікавлені, щоб такі дії виконував фахівець з відповідним професійним рівнем і відповідним рівнем відповідальності, а нотаріуси повинні не допустити втрати правової галузі, де потрібна їх участь як фахівців для якісного захисту прав громадян.
Звертаю увагу, що останнім часом в угоду вузьким інтересам, не замислюючись над правовими наслідками для громадян, йде цілеспрямоване виключення надання професійних послуг нотаріуса по захисту прав і інтересів громадян!
Тому у випадку, якщо звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса законодавчо обґрунтовано, нотаріус не має права добровільно звужувати коло своїх професійних послуг.
При обговоренні цього питання просимо звернути увагу на різний правовий статус рухомого майна, на яке проводиться стягнення, та підстави такого звернення (наприклад, заставлене майно або аліментний договір на дитину), тому і процедура такого звернення буде різною.
Маємо сподівання, що після обговорення цієї теми, та вивчивши аргументи практиків нотаріусів, адвокатів, юристів, представників судової гілки влади, міністерства юстиції та науковців логічним завершенням такого віртуального «круглого столу» буде …

Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» № 2623-IV від 02.06.2005 року викликає значні запитання:
По-перше, привертає до себе увагу розбіжність між назвою ст.12 та її змістом.
Назва ст. 12 – Захист прав та інтересів дітей при вчиненні правочинів щодо жилих приміщень, а безпосередньо у самій статті річ йде про нерухоме майно. А саме зазначається, що «для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування».
Тобто назва Закону та назва ст. 12 спрямовані на захист окремої категорії громадян, у тому числі і дітей, у реалізації ними конституційного права на житло, а положення ст. 12, тобто норма права, яку необхідно застосовувати на практиці, поширює об’єкт на все нерухоме майно. Тому згода органів опіки та піклування скоріш за все буде необхідна не тільки у разі укладення правочину щодо житлового приміщення, а щодо будь-якого нерухомого майна.
По-друге, згода органів опіки та піклування буде вимагатися не тільки для укладення правочинів відносно нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а і у разі, якщо у дитини є право користування таким нерухомим майном. Запитання: як визначити чи є

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

ІРИНА САЯПІНА,
приватний нотаріус Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області
ДОГОВІР ДАРУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
Смт Новгородка, Новгородківський район, Кіровоградська область, Україна,
двадцять першого березня дві тисячі тринадцятого року.
Ми, що підписались нижче,
з однієї сторони: Олійник Іван Іванович, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків 1111111111, місце проживання зареєстровано за адресою: село Верблюжка Новгородківського району Кіровоградська область (паспорт ЕА111111, виданий 11.12.1999 року Новгородківським РВУМВС України в Кіровоградській області), в подальшому іменований(на) як Дарувальник,
з другої сторони: Олійник Петро Петрович, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб — платників податків 2222222222, місце проживання зареєстровано за адресою: село Верблюжка Новгородківського району Кіровоградська область (паспорт АЕ222222, виданий 22.07.1997 року Жовтневим РВ Криворізького МУУМВС України в Дніпропетровській області), в подальшому іменований(на) як Обдаровуваний,
попередньо ознайомлені нотаріусом з вимогами законодавства щодо чинності правочину, однаково розуміючи поняття, зміст та юридичні наслідки цього договору дарування, укладаємо його на таких умовах:
1. За цим договором Дарувальник зобов’язується передати, а Обдаровуваний зобов’язується прийняти в дар земельну ділянку площею (розміром) 0,2500 (нуль цілих дві тисячі п’ятсот десятитисячних) гектара, яка надалі іменована як земельна ділянка та (або) дарунок.
Кадастровий номер земельної ділянки 1111111111:51:000:0005;
Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Склад угідь вищевказаної земельної ділянки (га.): 0,0250 — рілля; 0,0100 — під житловою забудовою одно­ та двохповерховою; 0,0072 — капітальна; 0,0041 — капітальна; 0,0032 — капітальна; 0,0006 — капітальна; 0,2000 — прибудинкова територія.
Місце розташування земельної ділянки: Кіровоградська область, Новгородківський район, село Верблюжка, вулиця Степова, будинок № 21 «а» (двадцять один «а»).
Правовий режим (форма власності): приватна власність.

Тема чергових Зустрічей нотаріусів, що відбулися 23–30 березня 2008 р., була присвячена проблемам застосування норм спадкового права. За результатами зустрічі відбулося жваве обговорення окремих аспектів цієї проблеми, були підняті питання, відповіді доповідачів на які наводяться нижче. Безумовно, позиція доповідачів не претендує на остаточне вирішення всіх практичних проблем спадкування, що постали перед нотаріусами, а лише пропонує, з позицій теорії та практики цивільного права, ті чи інші шляхи їх вирішення, закликаючи одночасно до обговорення цих проблем читачами.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001
тел.: +380 44 278­37­23, факс: +380 44 271­17­83
E­mail: themis@minjust.gov.ua

http://www.minjust.gov.ua
Код ЄДРПОУ 00015622
25.04.2016 № 3422/8/32­16
На №__________________

 Міністерство юстиції України з метою напрацювання єдиної практики застосування законодавства у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань просить довести до відома суб’єктів державної реєстрації, визначених законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» (далі — Закон про реєстрацію), таку інформацію.

Верховною Радою України 26 листопада 2015 року прийнято закони України № 834‑VІII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та № 835-VІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», якими, з-поміж інших нововведень, значно розширено коло суб’єктів, уповноважених на проведення державної реєстрації у вказаних сферах.

Разом з тим частиною другою статті 10 Закону встановлено певні обмеження щодо можливості державним реєстратором вчиняти реєстраційні дії.

Згідно з вказаними положеннями державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав у разі, якщо речове право на нерухоме майно, обтяження такого права набувається, змінюється або припиняється за суб’єктом державної реєстрації прав, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах або засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація проводиться іншим державним реєстратором.

Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав на своє ім’я, на ім’я свого чоловіка (дружини), його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), суб’єкта господарювання, засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реє­стратором.

Аналогічні за своїм змістом положення містить частина четверта статті 6 Закону про реєстрацію, а саме державний реєстратор не має права проводити реєстраційні дії щодо суб’єкта державної реєстрації, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах або засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація проводиться іншим державним реєстратором.

Державний реєстратор не має права проводити реєстраційні дії щодо себе, свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також юридичних осіб, засновником (учасником) яких він є. У такому разі державна реєстрація проводиться іншим державним реєстратором відповідного суб’єкта державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону та частиною першою статті 1 Закону про реєстрацію суб’єктами, уповноваженими на проведення державної реєстрації є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчі органи рад — це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Звертаємо увагу на те, що згідно з частиною першою статті 16 вказаного Закону органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

В той же час частиною третьою згаданої статті матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад.

Враховуючи вказане, слід розмежовувати набуття речових прав та їх обтяжень територіальною громадою села, селища, міста, району у місті, щодо яких органи місцевого самоврядування здійснюють функцію управління, та набуття речових прав та їх обтяжень юридичною особою — суб’єктом державної реєстрації, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах.

У разі проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень за територіальною громадою села, селища, міста, району у місті в особі певного органу місцевого самоврядування, на державного реєстратора, який перебуває у трудових відносинах з відповідним виконавчим органом місцевого самоврядування, не поширюються дії норм Закону щодо обмеження проведення реєстраційних дій.

Також звертаємо увагу на застосування норм Закону про реєстрацію в частині застосування обмежень до державного реєстратора під час проведення державної реєстрації щодо комунальних унітарних підприємств.

Відповідно до статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 30 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве само­врядування в Україні» прийняття рішень щодо створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Враховуючи викладене, у разі проведення реєстраційних дій щодо комунального підприємства, утвореного органом місцевого самоврядування, на державного реєстратора, який перебуває у трудових відносинах з відповідним виконавчим органом місцевого самоврядування, не поширюються дії норм Закону щодо обмеження проведення реєстраційних дій щодо такого підприємства.

Перший заступник Міністра                     Наталія Севостьянова