Сучасна підготовка до шлюбної церемонії та весілля відрізняється від тієї, яка існувала до набрання чинності Сімейним кодексом України (далі — СК). У ст. 31 СК визначено зобов’язання наречених у разі відмови від вступу до шлюбу. Крім того, дедалі актуальнішим стає укладання договору дарування напередодні державної реєстрації майбутнього шлюбу. Отже, наразі важливо проаналізувати судову практику щодо окреслених відносин.

Доцільно розмежовувати два види право­відносин: а) шлюбні правовідносини; б) право­відносини, спрямовані на влаштування весілля. Передшлюбні та власне шлюбні правовідносини виникають виключно між нареченими (далі — подружжя). Підставою виникнення шлюбних правовідносин є сукупність юридичних фактів (юридичний склад), останнім із яких є реєстрація шлюбу.

Передшлюбні  за своєю природою є правовідносинами, що виникли між нареченими і можуть припинятися за волею будь-кого з них. Жодних негативних наслідків для сторони, яка відмовилася від укладання шлюбу, не виникає.^[1]

Наразі одним із різновидів послуг, що надається для наречених, є державна реєстрація шлюбу у скорочений час.

Кабінет Міністрів України запровадив пілотний проект «Шлюб за добу», який діє з попередньою системою оформлення шлюбних відносин, на підставі наказу  Міністерства юстиції України «Про реалізацію пілотного проекту щодо державної реєстрації шлюбу» від 22.07.2016 № 2247/5.

Ця послуга передбачає можливість проведення державної реєстрації шлюбу в місці та у строк, визначений заявниками, у тому числі в день подання відповідної заяви.

Серед переваг реєстрації шлюбу за новою процедурою варто виділити, що проект «Шлюб за  добу» дає можливість отримати свідоцтво про шлюб у прискореному режимі, тобто за обраним нареченими місцем, у визначені строки та бажаний час.

Нині проект вже діє у 20 містах: Києві, Львові, Одесі, Херсоні, Маріуполі, Сєверодонецьку, Вінниці, Дніпрі, Луцьку, Миколаєві, Кам’янець-Подільському, Рівному, Житомирі, Харкові, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Сумах, Тернополі, Чернігові.

Безпосередньо Порядком надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану від 27.12.2010 № 3335/5^[2] визначено, що платні послуги надаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної реєстрації актів цивільного стану головних територіальних управлінь юстиції відповідно до Переліку платних послуг, які можуть надаватися відділами державної реєстрації актів цивільного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1168.

Разом з цим прийняття заяви при проведенні державної реєстрації шлюбу в порядку, встановленому ст. 33 СК, не є платною послугою.

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
щодо державної реєстрації права власності за договором купівлі­продажу нерухомості з відстроченням (розстроченням) платежу
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Набрання чинності 01.01.2013 Законом Украї­ни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» детермінує появу численних питань, пов’язаних із його застосуванням. Одним із них є питання стосовно можливості (неможливості) нотаріуса при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна, умовами якого передбачено відстрочення (розстрочення) платежу, не проводити одночасно державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно переходу права власності до покупця, а здійснення державної реєстрації права власності після проведення повного розрахунку за нерухоме майно.
При з’ясуванні допустимості (недопустимості) не проводити одночасно державну реєст­рацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно переходу права власності до покупця необхідно проаналізувати:
(а) концептуальні зміни у сфері державної реєстрації речових прав;
(б) конструкцію договору купівлі-продажу нерухомого майна в кредит;
(в) правила державної реєстрації права власності при укладанні договору купівлі-продажу нерухомого майна в кредит.
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
І. Концептуальні зміни у сфері державної реєстрації речових прав
1. У ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Тобто:
запроваджується загальна модель виникнення прав та обтяжень на нерухоме майно з дня державної реєстрації. Як наслідок, державна реєстрація є остаточним юридичним фактом, з яким пов’язується виникнення права (обтяження);
перелік прав та обтяжень на нерухомість, які підлягають державній реєстрації, повинен встановлюватися згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
відбувається скасування державної реєстрації правочинів із нерухомим майном.
2. Потрібно зауважити, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» неузгоджений з Цивільним кодексом України . Зокрема:
право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України);
права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України);
право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст. 794 ЦК України);
Тлумачення цих норм дозволяє стверджувати, що:
(а) ЦК України відносить до прав на нерухоме майно право власності (у тому числі й право довірчої власності) та інші речові права (суперфіцій, володіння, емфітевзис, сервітут);
(б) такі права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації;
(в) право власності та інші речові права виникають із моменту державної реєстрації. Незважаючи на те, що положення про виникнення прав на нерухомість з моменту державної реєстрації встановлені в нормі, яка присвячена визначенню моменту виникнення права власності за договором (ст. 334 ЦК України), вони мають загальне значення. Тобто, поширюються на всі випадки набуття прав.
(г) до прав на нерухоме майно, згідно з ЦК України, не належить право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки. Проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов’язковій дер­жавній реєстрації підлягає право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами. Тобто встановлюється необхідність здійснювати державну реєстрацію незалежно від строку, на який укладено договір найму. При вирішенні цієї колізії норм, видається, потрібно враховувати, що ЦК України є основним актом цивільного законодавства (ст. 4 ЦК України), і його норми мають вищу юридичну силу.
ІІ. Конструкція договору купівлі-продажу нерухомого майна в кредит

М. В. МЕНДЖУЛ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Закарпатського державного університету
СТВОРЕННЯ ОКРЕМИХ НЕПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ
У статті досліджено особливості створення таких непідприємницьких товариств, як професійні та творчі спілки, виділено два етапи в процесі їх створення, запропоновано зміни до Законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та «Про професійних творчих працівників та творчі спілки».
Ключові слова: непідприємницьке товарист¬во, професійна спілка, творча спілка, створення, державна реєстрація.
В статье исследованы особенности создания таких некоммерческих товариществ, как профессиональные и творческие союзы, выделено два этапа в процессе их создания, предложено изменения в Законы Украины «О профессиональных союзах, их права и гарантии деятельности» и «О профессиональных творческих работниках и творческие союзы».
Ключевые слова: некоммерческое товарищество, профессиональный союз, творческий союз, создание, государственная регистрация.
The peculiarities of the establishment of such non-commercial societies as professional and creative unions were subject of the research in the article as well as two stages in the process of such establishment were identified, amendments to the Act of Ukraine «About professional unions, their rights and guaranties of activities» and to the Act of Ukraine «About professional workers and creative unions» were proposed.
Keywords: non-commercial society, professional union, creative union, establishment, state registra¬tion.
Участь таких непідприємницьких товариств, як професійні та творчі спілки, в цивільних правовідносинах нерозривно пов’язана з набуттям ними статусу юридичних осіб. У зв’язку з цим, дослідження процесу створення окремих непідприємницьких товариств в Україні набуває особливої актуальності. Водночас науковці зосередили свою увагу переважно на дослідженні проблем створення підприємницьких товариств [1; 2; 3; 4; 5] та таких непідприємницьких товариств, як політичні партії [6]. Саме тому метою цієї статті є дослідження процесу створення таких непідприємницьких товариств, як професійні та творчі спілки.
Порядок створення професійних та творчих спілок регулюється Цивільним кодексом Украї¬ни (далі — ЦК України), Законами України «Про об’єднання громадян», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян».
Створення непідприємницького товариства відбувається у визначеному чинним законодавством порядку, що становить систему дій засновників та державних органів, достатніх для набуття ним правосуб’єктності. В. Борисова вважає, що створення будь-якої юридичної особи приватного права — це багатостадійний процес, який охоплює як фактичні дії засновників (розробка установчих документів тощо) і держави в особі певних органів (перевірка дій засновників тощо), так і юридичні дії зазначених осіб [7, с. 86]. І. М. Кучеренко зазначає, що цивільно-правові норми регулюють у процесі створення юридичної особи такі процедури: 1) встановлення організаційно-правової форми юридичної особи; 2) визначення порядку укладення установчого договору, розробки і затвердження статуту юридичної особи як уста-новчого документа; 3) питання формування статутного капіталу (статутного фонду, пайово¬го фонду); 4) визначення органів управління цією юридичною особою, якщо законодавець надає змогу хоча б мінімального вибору; 5) встановлення засновниками (учасниками) мети і предмета діяльності, а також строку, на який створюється ця юридична особа; 6) вибір найменування юридичної особи; 7) деякі інші питання [8, с. 32].
Відповідно до частини 3 статті 36 Конституції України професійні спілки є видом громадських організацій, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Особливим видом об’єднань громадян є творча спілка, яку Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. визначає як добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, що має фіксоване членство і діє на підставі статуту (ст. 1). Науковці ще радянського періоду відзначали ознаки цих організацій, зокрема специфіку їхніх членів та спеціальну сферу діяльності, що вирізняють творчі спілки від інших видів об’єднань громадян, і водночас об’єднують в одну групу, проте вважали їх самостійним видом громадських організацій [9, с. 179; 10]. Російські науковці теж вважають творчі спілки видом громадських організацій [11, с. 261]. Н. П. Гаєва звертає увагу на те, що якщо об’єднанню професійних творчих працівників відмовлено у наданні статусу творчої спілки, вони вправі легалізувати своє об’єднання як громадську організацію [12, с. 147]. Хоча Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» прямо не визнає творчі спілки громадськими організаціями, ми вважаємо їх особливим видом громадських організацій.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про об’єднання громадян» легалізація (офіційне ви¬знання) громадських організацій є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації громадські організації набувають статусу юридичної особи. У процесі створення громадської організації як юридичної особи доцільно виділяти два етапи:
ініціативно-організаційний, що включає волевиявлення (ініціативу) засновників, яке виражається в прийнятті рішення про створення громадської організації на загальних зборах (конференція, з’їзд), розробку і затвердження статуту та формування органів управління;
реєстраційний, що передбачає легалізацію громадської організації та проведення державної реєстрації, унаслідок якої вона набуває статусу юридичної особи.
Перший етап створення таких громадських організацій, як професійні та творчі спілки, передбачає насамперед ініціативу фізичних осіб щодо створення громадської організації. Відповідно до статті 11 Закону України «Про об’єднання громадян» рішення про заснування громадської організації приймається установчим з’їздом (конференцією) або загальними зборами. Для легалізації громадської організації відповідно до ч. 3 Положення про порядок легалізації об’єднань громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140, до реєструючого органу подається заява, підписана не менш як трьома засновниками об’єднання громадян або їх уповноваженими представниками. Закон Украї¬ни «Про об’єднання громадян» не передбачає кількість осіб, необхідну для створення громадської організації. «Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі», прийняті учасниками багатосторонньої зустрічі, організованої Радою Європи у Страсбурзі 5 липня 2002 р., та «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № CM/Rec(2007)», прий¬няті Комітетом Міністрів 10 жовтня 2007 p., встановлюють, що дві чи більше особи повинні мати змогу створити неурядову організацію на основі членства. Більша кількість може вимагатися в разі набуття правосуб’єктності, але ця кількість не повинна встановлюватися на рівні, що перешкоджає такому створенню [13, с. 31]. Ми вважаємо, що в Україні мінімальна кількість фізичних осіб, необхідна для створення громадської організації, повинна встановлюватися законом, а не підзаконним актом. Наразі тільки стаття 8 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» встановлює, що творча спілка створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації. Водночас, на нашу думку, дана норма закону встановлює занадто велику мінімальну межу членів для створення всеукраїнської та місцевої творчих спілок. Саме тому, доцільно до ст. 8 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» внести зміни і встановити, що всеукраїнська творча спілка створюється у складі не менш як п’ятдесяти осіб, а регіональна (місцева) — не менше як десяти осіб.
Після прийняття рішення про створення засновники непідприємницького товариства розробляють установчий документ. Відповідно до статті 13 Закону України «Про об’єднання громадян» та ст. 15 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки можуть діяти на основі статуту або положення. На нашу думку, професійна спілка, яка набуває статусу юридичної особи, повинна діяти на основі статуту, на основі положення можуть діяти профспілки, легалізовані шляхом повідомлення про заснування.
Другий етап створення професійних та творчих спілок передбачає проведення легалізації та державної реєстрації. Відповідно до частини 4 статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Це положення поширюється на всіх юридичних осіб приватного права, у тому числі на професійні та творчі спілки. Науковці обґрунтовують адмі¬ністративно-правову природу реєстраційних відносин (між засновниками та реєструючим органом) [14, с. 135]. Водночас І. М. Кучеренко зазначає, що реєстрація юридичної особи не може бути віднесена до адміністративних актів, які мають опосередкований вплив на цивільні правовідносини, оскільки цей адміністративний акт названо як конституюючий [8, с. 36].
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону Украї¬ни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» Міністерство юстиції України та його територіальні органи здійснюють реєстрацію (легалізацію) об’єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об’єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об’єднань, торгово-промислових палат, асоціацій органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, визначених законом, та видають виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену державним реєстратором у відповідному виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи. Порядок взаємодії органів юстиції з державним реєстратором у сфері передачі даних про зареєстровані об’єднання громадян, у тому числі професійні та творчі спілки, врегулював «Регламент передачі Міністерством юстиції та його територіальними органами Державним реєстраторам даних про юридичних осіб», затверджений наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства юстиції України від 27 лютого 2007 р. № 23/74/5.
Проведений аналіз дає нам підстави констатувати, що положення ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині «профспілка, об’єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення)» не відповідає ч. 4 ст. 87 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».
Рішенням Конституційного Суду України у справі про свободу утворення профспілок від 18 жовтня 2000 р. № 11- рп/2000 було визнано неконституційними положення ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов’язують початок їх діяльності з моментом реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки. Своє рішення Конституційний Суд України обґрунтував тим, що встановлення реєстрації (із набуттям статусу юридичної особи) як єдиного способу легалізації перешкоджає реалізації права створювати професійні спілки «на основі вільного вибору їх членів» (ч. 3 ст. 36 Конституції України), оскільки громадяни можуть визнати за потрібне об’єднатися з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав у таку професійну спілку (як правило, нечисленну), яка не обов’язково повинна мати права юридичної особи. Незважаючи на внесення змін до ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», вона продовжує суперечити Конституції України, Конвенції МОП «Про свободу асоціації та захист права на організацію» № 87, рішенню Конституційного Суду України у справі про свободу утворення профспілок від 18 жовтня 2000 р. № 11-рп/2000 та ЦК України.
Ми вважаємо необґрунтованими пропозиції таких народних депутатів України, як М. Я. Волинець, А. А. Деркач та Ю. І. Єхануров, внести зміни до ч. 4 ст. 87, ч. 4 ст. 91 ЦК України, і фактично привести положення ЦК України у відповідність до положень ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Водночас поділяємо позиції тих нау¬ковців, які вважають, що лише у разі легалізації профспілок у встановленому Законом України «Про об’єднання громадян» порядку вони набувають статусу юридичної особи і цим самим стають повноцінними учасниками цивільних правовідносин [15, с. 114].
На нашу думку, легалізація профспілок як виду громадських організацій повинна здій¬снюватися двома способами: а) шляхом повідомлення про заснування; б) шляхом реєстрації. До ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» необхідно внести такі зміни: «Профспілки, їх об’єднання легалізуються шляхом реєстрації або повідомлення про заснування. Профспілка, об’єднання профспілок набувають статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації».
Крім того, стаття 10 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» також повинна бути приведена у відповідність до Закону України «Про об’єднання громадян» і передбачати, що «легалізація творчих спілок є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстра¬ції або повідомлення про заснування».
Список використаної літератури
1. Мавліханова Р. В. Виробничі кооперативи як суб’єкти цивільного права: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Р. В. Мавліханова. – Харків, 2005. – 19 с.
2. Марков В. І. Створення та реєстрація суб’єктів підприємництва недержавного сектору економіки: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 / В. І. Марков. – Донецьк, 2004. – 20 с.
3. Черевко П. П. Створення юридичних осіб приватного права: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / П. П. Черевко. – К., 2009. – 16 с.
4. Татьков В. І. Правова природа, склад і зміст установчих документів акціонерного товариства: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / В. І. Татьков. – Донецьк, – 20 с.
5. Яковлев Ю. В. Командитні товариства як суб’єкти підприємницької діяльності: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Ю. В. Яковлев. – X., 2001. – 20 с.
6. Примуш М. Право і утворення політичних партій / М. Примуш // Право України. – № 1. – С. 22–25.
7. Борисова В. До проблем створення юридичних осіб / В. Борисова // Вісник Академії правових наук України. – 2002. – 2 (29). – С. 79–88.
8. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: монографія / І. М. Кучеренко. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – 328 с.
9. Гражданское право: учеб. в 2-х т. / [О. А. Красавчиков, Р. О. Халфина, Л. Г. Кузнецова и др.]; под. ред. О. А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1968. – Т. I. – 518 с.
10. Торшенко А. А. Общественные творческие художественные объединения в системе политической организации советского общества / А. А. Торшенко // Правоведение. – 1968. – № 2. – С. 116–120.
11. Гражданское право: учеб. в 2-х т. / [В. С. Ем, И. А. Зенин, Н. И. Коваленко и др.]; отв. ред. проф. Е. А. Суханов. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – Т. I. – 816 с.
12. Гаева Н. П. Проблеми правового забезпечення діяльності громадських організацій / Н. П. Гаєва // Правова держава: щорічник наук. пр. Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2000. – Вип. 11. – С. 146–154.
13. Лациба М. В. Чому нам потрібен новий закон «Про громадські організації» / М. В. Лациба, О. Ю. Вінніков, М. М. Слюсаревський. – К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2008. – 40 с.
14. Додина Е. Легализация общественных организаций в Украине / Е. Додина // Юридический вестник. – 2001. – № 3. – С. 134–138.
15. Лилак Д. Цивільна правосуб’єктність та правоздатність професійних спілок в Україні: колізійні проблеми правового статусу та майнових прав / Д. Лилак // Право України. – 1999. – № 7. – С. 112–115.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно….

На сьогоднішній день чинним законодавством України не врегульовано таке питання, як відчуження власником частини власного майна з виділом цієї частини в натурі. Тобто виділ за Цивільним кодексом України, далі – ЦКУ, (ст.ст. 364, 370) можливий лише щодо майна, яке належить на праві спільної власності декільком співвласникам. Але в нотаріальній практиці трапляються випадки, коли власник бажає зробити відчуження частини належного йому майна з визначенням цієї частини в натурі (визначена частина великого будинку, частина земельної ділянки з прив’язкою до місцевості тощо), не бажаючи мати з особами, що набули право власності на таке майно, ніякої спільної власності. Яким же чином здійснити подібне відчуження? Чинне законодавство відповіді на це не дає. Спробуємо проаналізувати можливі варіанти.
Відповідно до статті 179 ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Стаття 181 ЦКУ встановлює, що «до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення». Стаття 183 ЦКУ визначає, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною – річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Отже, якщо після поділу (виділу) речі її цільове призначення не втрачається (наприклад – земельна ділянка ділиться на 2 самостійні ділянки, або великий будинок є можливість поділити на два будинки, з влаштуванням двох окремих входів та капітальних перегородок, або навіть багатоповерхову будівлю з офісними приміщеннями власник бажає по частинах продати різним співвласникам з влаштуванням окремих офісів, до кожного з яких також є окремий вхід, зрозуміло що не з вулиці, а з самої будівлі) – поділ (виділ) є можливим. Стаття 319 ЦКУ гарантує власнику здійснення його права власності: «1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону». Не буде суперечити закону виділ в натурі частини належного власнику майна, якщо це є можливим (подільна річ), оскільки прямої заборони на таке чинне законодавство не містить. Головною проблемою в цьому випадку є відсутність чітко врегульованої законодавчої процедури такого виділу. Варіант, коли частина продається без виділу в натурі, і співвласник стає претендентом на будь-яку частку усього майна, нас в цьому випадку не влаштовує.
Згідно статті 202 ЦКУ «Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків… Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами». Чи може в нашому випадку особа вчинити односторонній правочин з виділу (в натурі) частини від належного йому майна, та

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно….

Тетяна БАЗАНОВА,
начальник відділу методично-правового
забезпечення діяльності нотаріату
Департаменту нотаріату та
реєстрації адвокатських об’єднань
Міністерства юстиції України
ОФОРМЛЕННЯ СПАДКОВИХ ПРАВ
НА ГРОШОВІ ВКЛАДИ,
ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ В УСТАНОВАХ БАНКУ
За період, який пройшов з часу набрання чинності Цивільним кодексом України, в практиці його застосування виникло багато запитань, зокрема, застосування положень книги шостої «Спадкове право», в тому числі питання, пов’язані з оформленням спадкових прав на грошові вклади щодо яких вкладники зробили розпорядження банку (фінансовій установі).
Слід відмітити, що порядок оформлення спадкових прав на такі вклади встановлений ст. 1228 Цивільного кодексу України та п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за № 283/8882.
Статтею 564 Цивільного кодексу УРСР, який на сьогодні втратив свою чинність, було встановлено, що грошовий вклад, стосовно якого вкладник зробив розпорядження банку, не входив до складу спадщини, у зв’язку з чим на нього державним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
На цей вклад не розповсюджувалися норми про обов’язкову частку у спадщині.
Вклад видавався особі, яка була вказана в заповідальному розпорядженні, незалежно від часу її звернення до банку. При цьому,

ІРИНА САЯПІНА,
приватний нотаріус Новгородківського районного
нотаріального округу Кіровоградської області
ДОГОВІР ДАРУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Смт. Новгородка Новгородківського району Кіровоградської області,
першого лютого дві тисячі десятого року.

Ми, що підписались нижче, з однієї сторони Іванов Іван Іванович, народився _______ року в ______, ідентифікаційний номер _______, паспорт _______, виданий _________ року, місце проживання: __________ (далі — Дарувальник), з другої сторони Іванов Петро Іванович, народився ______ року в ____, ідентифікаційний номер _______, паспорт ______, виданий ________ року, місце проживання: ________ (далі — Обдаровуваний), разом іменовані як Сторони, котрі особисто з’явились до приміщення приватного нотаріуса ___________, попередньо ознайомлені нотаріусом з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочину вимог закону, однаково розуміючи поняття, зміст та юридичні наслідки цього Договору дарування (далі — Договір), укладаємо його на наступних умовах:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

Згідно поставленого питання можна припустити наявність двох різних ситуацій. Перша – дружина і її чоловік є подружжям, тобто перебувають у зареєстрованому шлюбі (ст. 21 Сімейного кодексу України (далі – СК)), але будинок було набуто з підстав, що виключають право спільної (як часткової, так і сумісної) власності на нього з боку подружжя (ст. 57 СК). І друга ситуація – коли будинок було придбано подружжям за час шлюбу, а тому він належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 60 СК). Щодо другого варіанту, то це питання досить чітко відображене як в Цивільному і Сімейному кодексі, так і в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Інструкція), а саме в п. 44. І оскільки посвідчення правочину щодо відчуження нерухомого майна при спільній власності подружжя є однією з найпоширеніших нотаріальних дій, то й відпадає необхідність його висвітлення в ракурсі поставленого питання.
Розглянемо перший варіант. Оскільки мова йде про чоловіка та дружину (подружжя), то за загальним правилом, як зазначалось, згідно ст. 60 СК: «майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності… Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя». В свою чергу, ст. 57 СК дає перелік майна, яке вважається особистою приватною власністю. Це, наприклад, майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто та інше. Припустимо, що будинок належить чоловіку на праві особистої приватної власності. В цьому випадку питання вирішується досить просто. Будучи власником, чоловік володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК)). Тому згоди дружини на відчуження вказаного будинку не потрібно.
Як відомо, ЦК в ст. 657 зобов’язує договори купівлі-продажу нерухомого майна укладати у письмовій формі, посвідчувати нотаріально та державно реєструвати. Інструкція містить розділ 3, присвячений загальним правилам посвідчення правочинів про відчуження нерухомого майна, та розділ 1 – Основні правила посвідчення правочинів. Відповідно до п. 45 Інструкції: «правочин щодо розпорядження майном, що