На цей час непоодинокі випадки, коли нотаріуси надають довідки та копії документів, щодо вчиненої нотаріальної дії на підставі запитів, листів тощо правоохоронних та судових органів, не вимагаючи про це відповідні ухвали суду або слідчого судді.

У зв’язку з вище наведеним, Консультативно-методична рада з питань нотаріату роз’яснює:

Порядок надання довідок про вчинені нотаріальні дії та інші документи нотаріусом регламентується ст. 8 Закону України «Про нотаріат», яка закріплює обов’язок нотаріуса зберігати нотаріальну таємницю та надавати довідки та інші документи на письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів.

Копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця — це сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо. Нотаріус зобов’язаний зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо його діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась. Кримінальний Процесуальний Кодекс України (далі — КПК України) містить спеціальні норми, що регламентують доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. Пункт 3 статті 162 КПК України до охоронюваної законом таємниці відносить також відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій. Таким чином, в розумінні зазначених норм законодавства — таємниця вчинення нотаріальних дій, це в тому числі і інформація щодо звернення громадян до нотаріуса з будь-якого питання, пов’язаного з виконанням нотаріусом своїх повноважень.

Тимчасовий доступ до речей і документів (копій документів) здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

6 листопада 2012 року було прийнято Закон України «Про аграрні розписки», що регулює відносини, які виникають під час оформлення, видачі, обігу, виконання аграрних розписок (далі — АР), визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів.

Перша публікація цього Закону відбулася в «Голосі України» 18.01.2013, набрав він чинності через два місяці після опублікування, тобто 18.03.2013. Законом від 04.07.2013 № 406-VII (Відомості Верховної Ради України, 2014, № 20-21, ст.712) до нього було внесено зміни.

Прийняття цього Закону орієнтоване на розвиток кредитування дрібних і середніх сільськогосподарських товаровиробників, які не мають достатньо ліквідного майна для застави, а також не дотягують до необхідних показників прибутковості для отримання доступу до кредитних продуктів комерційних банків.

З огляду на проблемні моменти кредитування, сільськогосподарські товаровиробники повинні мати альтернативні варіанти, зокрема, одним із таких варіантів може бути кредитування під заставу майбутнього врожаю, який успішно функціонує у Бразилії, шляхом застосування фінансового інструменту у вигляді розписок — договору CPR (Cedula de Produto Rural), які являють собою обіцянку постачати сільськогосподарську продукцію або здійснювати оплату після реалізації своєї сільськогосподарської продукції у майбутньому взамін на отримання ресурсів (фінансових чи товарних) вже сьогодні для ведення сільськогосподарської діяльності.

Суть товарних CPR полягає у тому, що після їх випуску та продажу сільськогосподарський товаровиробник отримує фінансування в обмін на обов’язок про поставку продукції. При цьому в товарній CPR чітко визначена загальна кількість продукції, її якість, місце доставки і дата.

Фінансові розписки видаються тим компаніям-постачальникам чи інвестиційним фондам, які не займаються збутом сільськогосподарської продукції. Суть фінансової CPR полягає в тому, що сільськогосподарський товаровиробник зобов’язується повернути кошти в певний проміжок часу (відповідно договору). Такі розписки передбачають або поточну ціну продукції (на момент укладання угоди), або ціну на продукцію на дату розрахунку за розпискою (при кінцевому розрахунку).

Завдяки використанню такого інструменту в Бразилії обсяги кредитування аграрного сектору щорічно складають 5 млрд доларів США, а сільськогосподарські товаровиробники змогли збільшити валове виробництво і урожайність своєї продукції.

Разом із тим, Законом України «Про аграрні розписки» кредитування сільгоспвиробників взагалі не розглядається, оскільки Закон скоріше спрямований на активний захист прав та інтересів кредиторів, які надали фінансування під аграрну розписку. При цьому максимальна увага приділяється забезпеченню повернення аграрієм отриманого кредиту.

Кабінет Міністрів України був зобов’язаний у тридцятиденний термін із дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону;

розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів, що визначають особливості оподаткування операцій з аграрними розписками, здійснення примусового виконання та відповідальності за аграрними розписками.

До актів законодавства, що безпосередньо регулюють операції з АР, належать:

Закон України «Про аграрні розписки» від 06.11.2012 № 5479-VI, зі змінами (далі — Закон);

постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок» від 17.07.2013 № 665;

наказ Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 888/5 «Про затвердження Змін до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», яким внесено зміни до глави 2 «Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна», а саме п. 5 «Посвідчення договорів застави» доповнено підпунктом 5.30, який процитуємо:

«Аграрні розписки посвідчуються нотаріусом на підставі Закону України «Про аграрні розписки» з дотриманням загальних правил посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна.

Передання прав кредитора за аграрною розпискою здійснюється відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про аграрні розписки» шляхом проставлення передавального напису «Відступлено» на ній або на її невід’ємному додатку, оформленому відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (із змінами), із зазначенням нового кредитора за аграрною розпискою. Такий напис скріплюється підписом та печаткою (за наявності) попереднього кредитора за аграрною розпискою.

Передання прав за аграрною розпискою підлягає нотаріальному посвідченню, про що укладається Акт приймання-передачі у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а інший видається новому кредитору»;

наказ Мін’юсту від 03.06.2013 № 1061/5, яким внесено зміни до правил діловодства, а саме додаток 25 доповнено формами 84, 85, 86, 87. Це посвідчувальні написи на АР  за участю фізичної особи, за участю юридичної особи, передавальний напис на аграрній розписці за участю фізичної особи, за участю юридичної особи;

спільний наказ Мінагрополітики та продовольства і Мін’юсту України від 04.09.2014 № 331/1471/5 «Про запровадження пілотного проекту з відпрацювання технології введення в обіг аграрних розписок».

Терміни, що вживаються в Законі:

аграрна розписка (АР) — товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах;

боржник за аграрною розпискою — особа, яка видає аграрну розписку для оформлення свого зобов’язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах;

кредитор за аграрною розпискою — фізична чи юридична особа, яка надає грошові кошти, послуги, поставляє товари, виконує роботи як зустрічне зобов’язання за договором, за яким боржник за аграрною розпискою видає їй аграрну розписку, наділяючи правом вимагати від нього належного виконання зобов’язань, а також фізична чи юридична особа, яка отримала права кредитора за аграрною розпискою від іншого кредитора за аграрною розпискою у спосіб, не заборонений законом;

реєстр аграрних розписок — єдина інформаційна система, що містить відомості про обов’язкові реквізити виданих та погашених аграрних розписок;

експертна установа — фізична чи юридична особа, діяльність якої полягає у проведенні за плату товарознавчих досліджень у галузі сільського господарства, яка самостійно або фахівці якої підтвердили свою кваліфікацію у порядку, встановленому законом для судових експертів;

моніторинг предмета застави за аграрними розписками — діяльність кредиторів за аграрними розписками та залучених кредиторами за аграрними розписками інших зацікавлених осіб із здійснення спостереження за майбутнім врожаєм, що є предметом застави за аграрними розписками, збору інформації про предмет застави та боржників за аграрними розписками, її систематизації в бази даних та користування такими базами даних у порядку, передбаченому законом;

сільськогосподарська продукція — продукція, перелік якої визначений у групах 01–14 розділів I та II Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності згідно із Законом України «Про Митний тариф України».

У ст. 9 Закону визначається порядок видачі АР:

аграрна розписка видається окремо на кожний вид сільськогосподарської продукції, визначений родовими або індивідуальними ознаками. Товарна аграрна розписка може видаватися на кожен погоджений боржником та кредитором обсяг поставки узгодженої сільськогосподарської продукції;

під час видачі аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню в порядку, передбаченому Законом України «Про нотаріат» для правочинів, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом;

відомості про аграрну розписку в момент її посвідчення вносяться до Реєстру аграрних розписок особою, яка вчиняє нотаріальні дії;

відомості про предмет застави за аграрною розпискою вносяться до Державного реєстру обтяжень рухомого майна особою, яка вчиняє нотаріальні дії, в момент нотаріального посвідчення аграрної розписки.

Хоча Закон прийнято з метою врегулювання правовідносин, пов’язаних із оформленням, видачею, обігом та погашенням аграрних розписок, сам статус аграрної розписки чітко не визначено.

Відповідно до виду зобов’язання аграрні розписки поділяються на товарні аграрні та фінансові аграрні розписки (абз. 5 ст. 2 Закону).

Аграрна розписка має містити такі обов’язкові реквізити:

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Проаналізовано питання посвідчення договорів про передачу в іпотеку об’єктів незавершеного будівництва. Розглянуті різні варіанти передачу в іпотеку зазначених об’єктів в залежності від права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщено об’єкт незавершеного будівництва. Звернуто увагу на різну юридичну природу іпотеки об’єктів незавершеного будівництва та розпорядження громадянами майновими правами на отримання житлового приміщення, котре виникає у разі його участі у фонді інвестування будівництва.
Ключові слова: іпотека, об’єкт незавершеного будівництва, майнові права.
Проанализирован вопрос удостоверения договоров о передаче в ипотеку объектов незавершенного строительства. Рассмотрены разные варианты передачи в ипотеку указанных объектов в зависимости от права собственности или пользования земельным участком, на котором размещен объект незавершенного строительства. Обращено внимание на разную юридическую природу ипотеку объектов незавершенного строительства и распоряжения гражданами имущественными правами на получение жилого помещения, которое возникает в случае его участия в фонде инвестирования строительства.
Ключевые слова: ипотека, объект незавершенного строительства, имущественные права.
Проблемні питання, пов’язані із розпорядженням об’єктами незавершеного будівництва тривалий час є актуальними як для науковців, так і для практиків. Неодноразово вони обговорювалися на сторінках журналу «Мала Енциклопедія Нотаріуса» та форумі сайту

http://yurradnik.com.ua.

Одним із найбільш складних питань у теорії та практиці залишається посвідчення договорів про передачу в іпотеку об’єктів незавершеного будівництва.
Спеціальним щодо застосування іпотеки є Закон України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку». Статтею 5 зазначеного Закону встановлено, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, об’єкт незавершеного будівництва або нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.
У той же час предметом іпотеки може бути об’єкт незавершеного будівництва тільки за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на забудову та право власності на земельну ділянку чи право оренди чи користування нерухомим майном.
Уявляється, що у разі розпорядження об’єктом незавершеного будівництва шляхом передачі його в іпотеку можливі декілька варіантів.

Відповідно до ст. 1266 Цивільного кодексу України, встановлено спадкування за правом представлення.
Прошу пояснити, хто такі спадкоємці за правом представлення, та їх місце серед кола спадкоємців за законом.
Відповідь на поставлене запитання складається з трьох частин: поняття спадкування за правом представлення за новим ЦК України; місце спадкоємців за правом представлення при спадкуванні за законом.
Перша частина відповіді.
Спадкування за правом представлення – це особливий порядок спадкування, коли при наявності певних обставин до спадкування за законом закликаються особи, які заступають собою місце спадкоємця, що помер раніше ніж спадкодавець.
Воно має місце лише при наявності визначеного кола передбачених законодавством спеціальних умов і характеризується значною своєрідністю.
Перш за все, спадкування за правом представлення може мати місце тільки тоді, коли …

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ВЗАЄМОДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ТА ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
(на прикладі оподаткування нерухомості при її продажу)
За загальним правилом, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК України).
ЦК України допускається можливість застосування положень цивільного законодавства до регулювання майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин у разі прямої вказівки закону про це. Однак чинне українське законодавство відповідних посилань не містить. Втім, публічне законодавство невпинно тяжіє до: а) «запозичення» цивілістичного інструментарію при регулюванні публічних відносин; б) тлумачення на власний лад цивілістичних понять; в) врегулювання певних споконвічно цивілістичних конструкцій внаслідок відсутності їх приватноправового регулювання .
Однак це не виключає й інших рівнів взаємодії, що «яскраво» простежується на прикладі оподаткування нерухомості при її продажу (обміні). Оскільки законодавець досить неоднозначно та суперечливо використав цивільно-правові конструкції в ст. 172 Податкового кодексу України (далі — ПК), яка присвячена оподаткуванню доходів фізичної особи від продажу нерухомості.
1. Загальні зауваги
По-перше, під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об’єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування (п. 172.8 ст. 172 ПК України). Тлумачення визначення терміна «продаж» дозволяє припустити, що ця конструкція з метою оподаткування охоплюється не тільки договорами купівлі-продажу та міни, але й іншими, які опосередковують перехід права власності на нерухомість. До таких також можна віднести: договір ренти, довічного утримання та спадковий договір.
Наприклад, Державна податкова адміністрація України вказує, що відчуження майна за договором довічного утримання з метою одержання за нього грошової компенсації у вигляді матеріального забезпечення для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб розглядається як продаж такого майна .
При цьому до продажу, в розумінні ПК України, відносяться не тільки договори, але й інші правочини (наприклад, передання господарському товариству його учасниками у власність майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу). Однак законодавець для нього встановлює спеціальні правила, які регулюють оподаткування інвестиційного активу. Зокрема, придбанням інвестиційного активу вважаються також операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи — резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права (п. 170.2.2 ст. 170 ПК України).
По-друге

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ: ОГЛЯД НОВЕЛ ЗАКОНОДАВСТВА
Викладення 11.02.2010 р. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон про державну реєстрацію) у новій редакції і внесення змін до ЦК України, що набудуть чинності 01.01.2012 р., обумовили трансформацію підходу до розуміння системи державної реєстрації прав у сфері іммобіліарного обороту.
Набрання чинності Законом про державну реєстрацію детермінує потребу аналізу норм законодавства , що будуть регулювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 01.01.2012 р., крізь призму:
(а) концептуальних змін щодо значення державної реєстрації;
(б) органу, що проводитиме державну реєстрацію;
(в) реєстру, в якому повинні реєструватися права на нерухомість та їх обтяження;
(г) правової долі інших реєстрів, які функціонували до 01.01.2012 р.;
(ґ) прав на нерухоме майно, що підлягають держаній реєстрації, та їх обтяжень;
(д) моменту виникнення прав на нерухомість та документа, що підтверджуватиме їх реєстрацію.
Хоча й існує очевидний позитив у створенні єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, проте положення законодавства не передбачають ефективного механізму її проведення. Наявне правове регулювання містить значну кількість неузгодженостей та суперечностей, що може спричинити неможливість вчинення правочинів із нерухомістю з 01.01.2012 р.
І. Правова основа регулювання державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень
1. Правове регулювання проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень буде здійснюватися:
Цивільним та Земельним кодексами України;
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону від 11.02.2010 р. № 1878-VІ;
Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р. № 3613-VI;
Положенням про Державну реєстраційну службу України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 401/2011;
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядком надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 р. № 703;
Порядком доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 02.08.2011 р. № 1936а/5;
Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1141.
ІІ. Концептуальні зміни щодо значення державної реєстрації

Спадковий договір, який був запроваджений главою 90 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 [1] (далі — ЦК), набуває все більшого поширення в нотаріальній практиці. Відповідно до ст. 1302 ЦК за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Враховуючи, що норми про спадковий договір є досить новими для українського законодавства, не склалось усталеної судової практики щодо динаміки спадкового договору, у нотаріальній практиці ще залишається багато проблемних питань щодо укладення, розірвання, контролю за виконанням спадкового договору. Варто зазначити, що на сторінках правничої літератури досить активно обговорюються дискусійні питання щодо правової природи спадкового договору [2; 3], особливостей його виконання, забезпечення виконання [4; 5], розірвання спадкового договору [6]. Питання ж участі дитини як сторони спадкового договору залишаються малодослідженими у правничій літературі, правники все більше уваги приділяють укладенню спадкового договору подружжям [7; 8], хоча варто констатувати наявність суспільного попиту на укладення спадкового договору саме на користь дитини. Проте відсутність чіткого механізму правового регулювання відносин за участю дітей у спадковому договорі, суперечливі підходи судової та нотаріальної практики щодо можливості дитини бути стороною спадкового договору призводять до того, що нотаріуси практично не посвідчують спадкові договори за участю дитини, особливо, якщо ця дитина є малолітньою.
Практичний інтерес у нотаріальній практиці до спадкового договору в сучасних умовах зростає й обумовлено це, зокрема, такими чинниками.
По-перше, спадковий договір надає можливість відчужувачеві — фізичній особі передати право власності на майно іншій особі — набувачеві в разі смерті. При цьому відчужувач зберігає за собою до смерті право власності на це майно, чого, зазвичай, й бажає пересічний громадянин, щоб усунути можливі ризики, які можуть бути створені недобросовісною поведінкою набувача. У цьому аспекті Р.А. Майданик слушно наголошує, що спадковий договір, незважаючи на закріплення в книзі шостій ЦК України «Спадкове право» і «…тісний зв’язок з відносинами з приводу посмертного переходу майна…», є договором на випадок смерті, а не договором про спадкування [9, с. 96].
По-друге, укладення спадкового договору не створює додаткових перешкод й для призначення відчужувачеві субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Враховуючи, що найчастіше на стороні відчужувача у спадковому договорі виступає особа похилого віку, то укладення спадкового договору й збереження за такою особою права звернутися за призначенням субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива є важливим в умовах зубожіння значних верств населення.
По-третє, на відносини зі спадкового договору не розповсюджується правило про обов’язкову частку в спадщині, тому заінтересованість в укладенні спадкового договору може бути обумовлена й тим, що саме спадковий договір надасть можливість відчужувачеві вирішити долю права власності на майно на випадок смерті так, що на це майно не зможуть претендувати ті спадкоємці, за якими закон передбачає право на обов’язкову частку в спадщині. Судова практика дотримується саме такого підходу. Так, абз. 1 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» [10] передбачає, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов’язкову частку.
По-четверте, при посвідченні спадкових договорів правила забезпечення реалізації права купівлі частки у праві спільної часткової власності не застосовуються (п.п. 8.3 п. 8 глави 2 розділу II наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» [11]).
По-п’яте, на майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору. У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу державної реєстрації актів цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження (підпункти 8.7, 8.8 п. 8 глави 2 розділу II наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»).
У цьому сенсі слушно зауважують Ю.М. Козьяков та В.М. Марченко, що, уклавши спадковий договір, відчужувач втрачає лише право розпорядження майном в силу накладеної заборони відчуження, водночас продовжує володіти та користуватися ним, тобто експлуатувати відповідно до призначення, а також здобувати корисні властивості та доходи (наприклад, передати його в найм (оренду)) [12, с. 220].
По-шосте, заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК).
По-сьоме, на відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину та відповідно до статті 1282 ЦК зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов’язок не покладається (абз. 6 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
Сьогодні варто констатувати й наявність у суспільстві потреби щодо передання права власності на майно за спадковим договором саме дитині, зокрема, внукам відчужувача. Ті реалії, в яких розвивається українське суспільство, певним чином впливають й на цивільний оборот, на спроможність населення укладати правочини, вирішувати правову долю своєї власності так, як бажає власник. Бажання людини максимально оптимізувати свої організаційні та фінансові витрати на укладення правочину створює значний соціальний попит на укладення спадкового договору на користь дитини.
Проаналізуємо положення щодо можливості участі дитини в якості набувача права власності на майно відчужувача за спадковим договором з урахуванням системного аналізу чинного цивільного законодавства, що регулює обсяг цивільної дієздатності дитини та особливості укладення спадкового договору, з урахуванням судової й нотаріальної практики застосування цивільного законодавства у цій сфері та наробок вітчизняної правничої науки.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…