Правове регулювання

Останнім часом «військова» тема — головна серед новин. Не відстає і законодавець. «Бюджетна дірка» змусила керівництво нашої країни запровадити військовий збір. Для цього Законом № 1621^[1] було внесено зміни до підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі — ПК), який було доповнено п. 16¹. Ця норма регламентує правила нарахування та сплати військового збору:

«16¹.            Тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюється військовий збір.

1.1. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

1.2. Об’єктом оподаткування збором є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

1.5. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

1.6. Платники збору зобов’язані забезпечувати виконання податкових зобов’язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу».

Відразу зазначимо, якщо ви є нотаріусом без найманих працівників, то вам не доведеться нараховувати і сплачувати військовий збір. Причина проста: об’єктом оподаткування є зарплата найманих працівників та винагороди за договорами цивільно-правового характеру, що укладають зі звичайними фізичними особами (не підприємцями). А доходи від нотаріальної діяльності не є об’єктом для нарахування військового збору.

У новому п. 16¹ підрозділу 10 розділу XXПК порядок сплати військового збору описано досить скромно. Але адміністрування військового збору належить до парафії податківців (колишній Міндоходів, а наразі — Державна фіскальна служба). Тому роз’яснення щодо його нарахування надають саме вони. Але й таких роз’яснень на сьогодні не багато. Є консультації у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби[2] (далі — ЗІР). На них ми будемо посилатися при роз’ясненні правил справляння збору. І ще Державна фіскальна служба пояснила правила справляння військового збору у листі від 08.09.2014 № 3095/6/99-99-17-03-03-15 (його ми навели наприкінці консультації).

Тож опишемо практичні рекомендації щодо справляння військового збору.

WWW.YURRADNIK.COM.UA
Заперечення про неможливість притягнення нотаріуса як відповідача за умови вчинення ним виконавчого напису з одночасним зверненням уваги суду, що в цих випадках справа повинна розглядатися в позовному провадженні, позивачем у якому
є кредитор, а відповідачем — боржник

До Галицького районного суду
м. Львова
________, приватного нотаріуса
______ міського нотаріального округу,
проживає за адресою: __________,
поштовий індекс _______________
Заперечення проти позову
9 жовтня 2009 року Л_____ О. В. звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до мене про визнання виконавчого напису нотаріуса за реєстровим № 1901, учиненого 31 серпня 2009 року таким, що не підлягає виконанню в повному обсязі.
Вважаю її вимоги необґрунтованими та безпідставними з таких підстав.
Нотаріус не є учасником лізингових правовідносин, не є учасником договору лізингу, нотаріус не є зобов’язаним за договірними стосунками, не отримував майно чи кошти за договором лізингу. Компетенцією нотаріальних органів є вчинення виконавчих написів за укладеними правочинами між учасниками. Учинення виконавчих написів є визначеною процедурою за законодавством, за якою нотаріус перевіряє наявність правочину та безспірність вимог за укладеним правочином.
Договір фінансового лізингу є укладеним, безспірність вимог визначена договором та постановою Кабінету Міністрів України.
Виконавчий напис учинено відповідно до чинного законодавства.
При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються Цивільним кодексом, Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», Законом України «Про фінансовий лізинг» тощо.
Так, п. 2. ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено:

Хочу поділитися своїми думками з приводу правовідносин, які регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» (надалі за текстом – Закон).
Закон України «Про охорону культурної спадщини» прийнятий 8 червня 2000 року, набув чинності 12 липня 2000 року (крім пунктів 2–4 ч. 4 розділу Х, які набули чинності з 1 січня 2001 року), останні зміни – 16 грудня 2004 року.
Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Що цікавого в законі безпосередньо для нотаріуса?
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону в документі, який посвідчує право власності на пам’ятку (пам’ятка – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України), обов’язково вказується категорія пам’ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Проблема в тому, що в правовстановлювальних документах на об’єкти нерухомого майна, які нотаріусу надаються при вчиненні правочину щодо відчуження об’єкта нерухомого майна, відсутні будь-які дані про пам’ятки.
Частина 1 ст. 18 Закону передбачає, що об’єкти культурної спадщини (об’єкт культурної спадщини – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність), що є пам’ятками (за винятком пам’яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Тобто для укладення договору

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо оформлення права на спадщину
в разі спадкування приватизованої квартири, що знаходиться у спільній сумісній власності
Згідно з Цивільним кодексом України (далі — ЦК України) існують два види спільної власності — спільна часткова й спільна сумісна. Частина 3 ст. 355 ЦК України передбачає, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК України).
Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в осіб, які приватизували житло (квартиру, кімнату, будинок, далі — житло), виникає право спільної власності. Згідно з ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність. Відтак, Законом, так само, як і Цивільним кодексом України, установлюється альтернатива. При цьому зазначається про передачу житла у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даному житлі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника житла. Словосполучення «за письмовою згодою» може відноситися до самого факту виявлення бажання одержати житло у власність, до виду спільної власності та до обох аспектів. Аналіз ч. 2 ст. 8 указаного Закону надає можливість стверджувати, що безумовним є прояв і висловлення насамперед волі осіб, які мають право на приватизацію, на одержання у власність квартири. Адже всупереч їхній волі вони набути у власність житло не можуть. У той же час вони можуть висловитись і за те, який вид спільної власності обрати — часткову чи сумісну.
За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. У разі ж спільної сумісної власності, частки взагалі не визначаються (ч. 1 ст. 368 ЦК України), але при виділі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, кимсь із співвласників, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370 ЦК України).
Отже, і в тому і в іншому варіанті співвласники житла опиняються в рівному становищі, якщо інше не передбачено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Таким чином, можливі такі варіанти прав співвласників житла:
1) спільна часткова, в якій частки визначаються рівними;
2) спільна сумісна, в якій частки не визначаються, але в разі виділу частки з майна вважається, що їхні частки у праві рівні.
Усе це має враховуватися при оформленні права на спадщину у випадку смерті одного із співвласників, які мають за свідоцтвом право спільної часткової власності на житло.
Слід указати на неправомірність відмови деяких нотаріусів в оформленні права на спадщину квартири після смерті одного із співвласників, мотивуючи цю відмову тим, що квартира перебувала в їхній спільній сумісній власності, і тому не існує тих часток, які підлягали б спадкуванню. Неправомірною є вимога до спадкоємців звернутися до суду, який би визначив розмір часток співвласників. По-перше, при цьому відсутній спір і посилання спадкоємців до суду навіть не штучно його створює, а імітує наявність спору. По-друге, вирішення цього питання в добровільному порядку не суперечить закону.
У разі відсутності спору між співвласниками, які звернулися до нотаріуса з оформленням права на спадщину й готові були втілити свою домовленість у письмову форму в разі потреби в цьому, нотаріус не має жодних підстав для відмови. Всяка домовленість допускається законом (насамперед ЦК України), якщо вона не порушує загальних засад, суті відносин між сторонами або це прямо не заборонено законом
(ч. 3 ст. 6 ЦК України). Більше того, цивільне законодавство встановлює презумпцію домовленості приватних осіб, тобто вони можуть домовлятися про що завгодно, аби це не суперечило вищенаведеним підставам, за яких це забороняється. Про презумпцію та про домовленість йдеться і в ст. 1267 ЦК України.
Отже, не тільки існує загальна можливість досягти домовленості між спадкоємцями, а це є навіть зайвим, адже ЦК України виходить із презумпції рівності всіх співвласників, будь то спільна часткова, чи спільна сумісна власність. Про це ж зазначається в ст. 1278 ЦК України. Вони могли домовитися про інше, але всі разом, тобто за життя одного зі співвласників. Цього зроблено не було, а це значить, що регулювання їхніх прав піддається загальному правилу про те, що припускається рівність їхніх часток (ч. 2 ст. 370 ЦК України), хоча про частки при спільній сумісній власності йтися не може.
Дійсно, про останнє зазначається лише в певному контексті, коли вирішується питання про виділ частки з майна. Принаймні так зазначено в ст. 370 ЦК України. У випадку ж оформлення спадщини не йдеться ані про виділ, ані про визначення часток у майні. Застосовувати ж аналогію нотаріус не вправі. Співвласники після смерті одного з них ставлять питання не про виділ їм часток в майні, наприклад, квартирі (скажімо, по кімнаті кожному), а про оформлення права на цю квартиру як спадкоємців померлого. Згідно з ч. 2 ст. 1296 ЦК України, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
У разі відсутності спору між спадкоємцями і за наявності презумпції рівності часток у спільній власності, звернення до суду може завершитися лише підтвердженням рівності часток усіх співвласників, у тому числі померлого. Утім, це і так слідує із закону.
Підсумовуючи наведені вище міркування, слід вказати, що в разі, коли свідоцтво видано співвласникам, які мають право спільної сумісної власності на приватизовану квартиру, й один з яких помер, то при оформленні його спадкоємцями права на спадщину враховується рівність часток співвласників цієї приватизованої квартири. У випадку виникнення спору, як і з будь-яких питань, спадкоємці можуть звернутися до суду. Нотаріус примушувати їх до цього не вправі.
Доктор юридичних наук,
професор кафедри цивільного права № 1
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого,
член-кореспондент
Академії правових наук України І. В. Спасибо-Фатєєва

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно

Проблемной называется ситуация, когда деятельность

не реализуется принятыми ранее способами, и достижение

результата деятельности в изменившихся условиях

не прогнозируемо (затруднено или исключено).

Википедия

Я — нотариус Киевского городского нотариального округа, а еще практически вчера и последние 20 лет я была нотариусом Луганского городского нотариального округа, а время и события для меня разделились на те, что были до и после. Я — нотариус из зоны АТО и мне слишком хорошо известны и понятны проблемы таких, как я.

Хочу воспользоваться предоставленной мне возможностью обратиться от имени всех нотариусов из зоны АТО со страниц нашего профессионального журнала к многочисленной аудитории коллег нотариусов и озвучить нашу самую главную проблему на сегодня: ВЫЖИТЬ, выжить в прямом и переносном смысле этого слова.

Сегодня мы столкнулись с проблемами экономическими, психологическими, юридическими, семейными и личностными, но все они рассматриваются нами в разрезе возможности ВЫЖИТЬ…

Сложно говорить на эту тему и оставаться при этом спокойным, не поддаваться эмоциям, быть беспристрастным, но, только исключив эмоциональную составляющую, будет возможно и правильно это сделать.

Цель этой статьи — лишь затронуть часть проблем, обозначить их и поставить вопросы, на большую часть которых, к сожалению, пока нет даже приблизительного ответа.

И если Вы — не нотариус из зоны АТО, то дочитайте эту статью, может у Вас есть готовое решение, Вы знаете, где и как получить ответы на вопросы, а может, Вы просто что-то переосмыслите для себя, подскажете нам, поделитесь опытом и, поверьте, не все так просто и однозначно, как может показаться на первый взгляд.

Прежде всего, хочу разделить нотариусов на несколько категорий, в зависимости от которой по-разному выглядят и решаются проблемы. Сегодня есть нотариусы (подчеркну, что мы говорим только о частных нотариусах), которые продолжают свою нотариальную деятельность на территориях, на которых проводится антитеррористическая операция, либо в непосредственной близости к этим территориям; есть нотариусы, частная нотариальная деятельность которых до сих пор зарегистрирована на территории АТО, но они не осуществляют нотариальную деятельность, и есть нотариусы, которые перерегистрировали свою нотариальную деятельность в других нотариальных округах, но при этом постоянным местом регистрации в разрезе налогового законодательства остается территория АТО.

В соответствии с Законом Украины «О нотариате», Налоговым кодексом Украины, Законом Украины «Об общеобязательном государственном пенсионном страховании» на нотариуса возложено много обязанностей. Они обусловлены сроками и имеют разного рода негативные последствия в случае их неисполнения, а их качественное исполнение в реалиях сегодняшнего дня очень затруднено.

Итак

МИРОСЛАВА ДЯКОВИЧ,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка
ЗАПОВІТ ПОДРУЖЖЯ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ
Поряд із спадкуванням прав та обов’язків за законом законодавством України передбачено можливість спадкування за заповітом. З прийняттям Цивільного кодексу України в регулюванні майнових правовідносин громадян на випадок смерті з’явився новий правовий інститут — заповіт подружжя.
Досліджуючи особливості реалізації спадкових прав за заповітом подружжя, перш за все, слід відзначити, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
За загальним правилом, це односторонній правочин, у якому виражена воля однієї особи. Особистий характер заповіту логічно випливає із суті його понятійного визначення, адже кожна особа має право розпоряджатися тільки тим, що належить їй за життя.
Однак законодавець України запропонував у Цивільному кодексі України новий вид (підвид або різновид) заповіту — заповіт подружжя. Зрозуміло, що такий крок зумовлений не виключною новизною цього інституту в світовій практиці, а навпаки, запозиченням його із цивільного законодавства інших держав, зокрема Німеччини. У Німеччині заповіт подружжя називають ще «Берлінським заповітом».
Пропонуємо спочатку з’ясувати суть заповіту подружжя за законодавством Німеччини. Слід зазначити, що норми, які регулюють зміст спільного заповіту, є диспозитивними й надають подружжю можливість вибрати найбільш вигідну модель правового регулювання спадкових правовідносин, яка буде максимально відповідати конкретній життєвій ситуації та їх побажанням. Наприклад, подружжя як спадкодавці можуть обрати одну з правових моделей заповіту, при цьому вказавши, які із розпоряджень у заповіті будуть взаємопов’язаними й незмінними, а які, навпаки, той з подружжя, хто пережив іншого, зможе змінити в односторонньому порядку.
Крім цього, закон Німеччини надає подружжю можливість включати в заповіт подружжя різного роду застереження (примітки, обмеження). Наприклад, у випадку повторного шлюбу того з подружжя, який пережив іншого, він повністю або частково повертає все спадкове майно померлого подружжя третій особі, яка вказана в заповіті, або ж той з подружжя, хто пережив іншого, у випадку повторного шлюбу повинен буде виплатити певну суму третій особі .
За законодавством Німеччини спільний заповіт не обмежує можливість громадян змінити свою волю за їх життя як за домовленістю один з одним, так і в односторонньому порядку.
Отож допоки обидва з подружжя живі, будь-хто з них може відкликати своє заповідальне розпорядження. Оскільки спільний заповіт подружжя складається із двох заповітів, у яких подружжя взаємно розглядаються як спадкоємці і на випадок смерті одного з них обов’язково зазначається, що все майно померлого переходить до того з подружжя, хто залишився живим, то у випадку відкликання заповідального розпорядження одним з подружжя взаємопов’язані розпорядження другого з подружжя стають недійсними й він також отримує можливість вільно розпоряджатися своїм майном.
Після смерті одного з подружжя другий втрачає право відкликати заповіт. Це значною мірою обмежує свободу щодо зміни чи скасування заповіту та розпорядження майном. Однак є спосіб змінити заповіт і після смерті одного з подружжя. Так, той з подружжя, який пережив другого, може відмовитися від усього належного йому за спільним заповітом майна, в результаті чого взаємопов’язані розпорядження втрачають свою обов’язкову силу. Крім цього, подружжя може в спільному заповіті передбачити можливість подальшої зміни такого заповіту.
Отже, спільний заповіт подружжя за законодавством Німеччини є чітко та логічно завершеним інститутом спадкового права, який надає широкі можливості заповідачам вибрати конкретний варіант розпорядження своїм майном на випадок смерті.
Порівняльно-правовий аналіз ст. 1243 Цивільного кодексу України, якою регулюється порядок складання та реалізації заповіту подружжя, судової практики України, пов’язаної з реалізацією спадкових прав за заповітом подружжя, законодавства Німеччини, в частині правового регулювання заповіту подружжя, ще раз підтверджує

У зв’язку з тим, що у цій статті йдеться про зразок протесту про неоплату векселя зі строком платежу «на відповідний день», нотаріальний процес складається з таких кроків.
• Векселедержателем нотаріусу надається вексель та заява з проханням опротестувати вексель. У заяві мають бути зазначені реквізити векселедавця, тобто найменування, місцезнаходження та код за ЄДРПОУ; строк платежу; сума платежу; докладне найменування та адреси всіх надписувачів; причини опротестування; найменування векселедержателя, його місцезнаходження та код за ЄДРПОУ. 
• Перевіряється відповідність наданого векселя до вимог ст. 75 «Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі», запровадженого Конвенцією, підписаною в Женеві 7 червня 1930 р. (про приєднання свідчить Закон № 826-XIV від 6 липня 1999 р.), тобто простий вексель містить:
 – назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений (вексель, що видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, вчиняється державною мовою);
 – безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей;
 – зазначення строку платежу;
 – зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
 – найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж;
 – зазначення дати і місця складання простого векселя;
 – підпис особи, яка видає документ – векселедавця (вексель підписується: від імені юридичних осіб – власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами, підписи скріплюються печаткою; від імені фізичних осіб – власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою з доданням реквізитів паспорту та і.п.н., підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).
• Перевіряється, чи не сплив строк опротестування векселя. Відповідно до ст. 38 «Уніфікованого закону про переказні і прості векселі», векселедержатель векселя зі строком платежу «на відповідний день» може звернутися за оплатою векселя або в день, коли вексель підлягає сплаті, або в один із двох наступних за цим робочих днів. Ці строки пред’явлення векселя до платежу є також і строками, в які має бути вчинений протест векселя в неоплаті. Слід мати на увазі, що векселі