З метою виконання Закону України „Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів” (320/94-ВР ) НАКАЗУЄМО: …

Рассмотрена возможность применения в нотариальном процессе в качестве документа, устанавливающего личность гражданина Украины, паспорта для выезда за границу.
Ключевые слова: паспорт гражданина Украины, паспорт для выезда за границу, нотариальное действие, удостоверение доверенности, заключение договора, установление личности.
Розглянуто можливість застосування у нотаріальному процесі в якості документа, що встановлює особу громадянина України, паспорта для виїзду за кордон.
Ключові слова: паспорт громадянина України, паспорт для виїзду за кордон, посвідчення довіреності, укладання договору, нотаріальна дія, встановлення особи.
Passeport — французское слово, которое обозначает название документа, выдаваемого государством для удостоверения личности своих граждан. Первичное значение этого слова — документ — разрешение на проезд через порт. Это уже позднее так исторически сложилось, что для установления личности на территории своего государства гражданину необходимым стал один документ, а для пересечения границы и за пределами страны, гражданином которой он является, нужно иметь совершенно иной. Вроде все предельно ясно, но автору статьи хотелось бы разобраться с возможностью использования последнего документа для установления личности как раз на территории Украины. Причем для совершения нотариальных действий.
Нельзя сказать, что достаточно часто, но все же нотариусам приходится сталкиваться с определенными вопросами, когда граждане Украины или не имеют при себе паспорта гражданина Украины или же этот документ отсутствует в принципе по объективным причинам. Речь идет о тех соотечественниках, которые, не меняя гражданство, в качестве постоянного места жительства выбрали другое государство. При этом на территории нашей страны или имеют какое-либо имущество, которое необходимо отчуждать, или же, наоборот, захотели что-то приобрести, и есть необходимость или желание нотариально удостоверить договор.
При принятии решения, можно ли воспользоваться таким документом, как паспорт для выезда за границу, оказывается, имеет значение следующее: речь идет о доверенности или о заключении договора, ведь законодательство аппелирует термином «сделка», не подразделяя последние.
Давайте попробуем разобраться, может ли позволить себе нотариус в случае удостоверения доверенности установить личность по паспорту гражданина Украины для выезда за границу, а в другом, если речь идет о договоре, — категорически отказаться совершать нотариальное действие по такому документу.
Инструкция о порядке совершения нотариальных действий нотариусами Украины, утвержденная приказом Министерства юстиции украины № 20/ 5 от 3 марта 2004 г., зарегистрированная в Министерстве юстиции Украины 3 марта 2004 г. под № 283/8882 [1] в п. 13 обязывает нотариуса при совершении нотариального действия установить личность участников гражданских правоотношений, которые лично явились за совершением нотариальных действий. Установление личности производиться по паспорту

Останнім часом істотно збільшилася кількість постанов Верховного Суду України з різних юрисдикційних сфер, що обумовлено перш за все законодавчим розширенням підстав та певною зміною перегляду судових рішень Верховним Судом України.

На тлі значного зниження кількості справ, що розглядаються судами усіх юрисдикцій, статистичні показники Верховного Суду України мають тенденцію до зростання. За даними судової статистики у 2015 році до Верховного Суду України надійшло для розгляду 11,8 тис. справ і матеріалів, що в 9,6 разів більше, ніж у 2014 році. Як зазначається у статистичних звітах, це стало можливим з прийняттям 12.02.2015 Закону України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». У 2015 Верховний Суд України закінчив провадження в 10,7 тис. справ і матеріалів, що в 9,8 раз у більше, ніж у 2014 році^[1]. Усього у 2015 р. у Верховному Суді України перебувало на розгляді 12009 справ та матеріалів (цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних, інших), розглянуто — 1430. Цивільних справ розглянуто по суті 430, з повним або частковим скасуванням судового рішення — 263, серед яких неоднакове застосування норм матеріального прав виявлене у 184 справах. Абсолютні цифри мало що можуть сказати читачеві. Для порівняння наведемо відповідну статистику Верховного Суду США, до якого щорічно надходить понад 10 тис. справ. Пленарне засідання із заслуховуванням аргументів сторін проводяться приблизно по 100 справам. Формальні письмові рішення приймаються по 80–90 справам, ще приблизно 50–60 справ розглядаються у прискореному порядку. У більше ніж 70 відсотків відібраних справ відмовляється у розгляді у судовому засіданні^[2]. Як бачимо, показники Верховного Суду України близькі до американських, але ж побудова судової системи і принципи діяльності судових органів істотно різняться. І при цьому Верховний Суд США складається з дев’яти суддів.

Тенденція до пожвавлення правотворчої діяльності Верховного Суду України видається суперечливою. З одного боку, удосконалюється судова практика, питома вага неоднакового застосування правових норм зменшується, а з іншого — кількість новітніх висновків Верховного Суду не завжди свідчить про їхню якість. У будь-якому разі у юридичної спільноти, науковців і практиків виникає предмет для аналізу і обговорення. Через такі правові позиції розвивається право, підлаштовуючи нові рішення під букву закону, витлумачену по-новому, внаслідок чого робиться більш гнучким правове регулювання^[3]. Можна вести мову про формування системи прецедентного права.

В Україні запроваджено модель судової правотворчості, за якою у постанові Верховного Суду України про задоволення чи відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися та чи інша правова норма. І цей висновок Верховного Суду є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, висновок щодо застосування норм права має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні цих норм. Але суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів (частини 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Ключовим у цій моделі нам бачиться не намагання законодавця запровадити елемент загальнообов’язковості у постановах Верховного Суду України, а наявність у їх структурі правового висновку. Останнє є принципово важливим для змісту і призначення судової практики, оскільки саме з цим пов’язується набуття судовою практикою статусу форми або джерела права. Не будь-яке застосування судом правової норми як складова частина судової практики може розглядатися як джерело права, а тільки те, що тягне за собою формування і розвиток відповідних правоположень^[4]. Із європейських правопорядків запроваджена в Україні модель дещо наближена до французької. У Франції рішення Касаційного суду хоча формально і не обов’язкові для висновків нижчестоящих судів з аналогічних справ, але на практиці в силу свого авторитету зумовлюють їх вирішення. В результаті суди у більшості випадків слідують тим прикладам, що формуються практикою Касаційного суду^[5]. Власне судова практика не виступає повноцінним джерелом права, але Касаційний суд, як правило, скасовує рішення судів нижчих інстанцій, що відступають від його правових позицій, посилаючись при цьому не на відступлення від прецедентного права, а на порушення законодавства у тому розумінні, яке в нього вкладає сам Касаційний суд^[6]. Відомий французький правознавець Ж. Карбоньє зазначав, що у таких умовах суди не можуть ігнорувати судову практику вищих судів, відступ від якої загрожує скасуванням їх рішення, і розглядають прецеденти касаційного суду як орієнтири, відступлення від яких виглядають вкрай небажаними^[7].

На що ж варто звернути увагу у цьому аспекті, аналізуючи постанови Верховного Суду України, прийняті у 2016 році та пов’язані із спадковими правовідносинами?

По-перше, не слід замовчувати того факту, що рівень загальної та юридичної аргументації у постановах не завжди є належним. Непоодинокими є ситуації, коли самі правові висновки демонструють приклад негативної динаміки у судовому застосуванні правових норм.

По-друге, застосування норм законодавства про спадкування здійснювалося не тільки в рамках цивільного судочинства, яке для спадкового права є генетично близьким. Верховний Суд України застосовував норми спадкового права і при вирішенні справ адміністративної юрисдикції. Прикладом цього є постанова Верховного Суду України від 14.06.2016, ухвалена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України^[8]. Предметом розгляду стало питання, пов’язане із визначенням меж застосування ст. 1227 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), відповідно до якої суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини.

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
нотаріус, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України
ЗМІНИ ДО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ
Нещодавно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПК) Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 р. № 3609-VI (далі — Закон № 3609) внесено грандіозні зміни. Вони зачепили майже всі розділи ПК.
Оновлені норми ПК в основному запрацювали з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 6 серпня 2011 року. Однак для окремих змін передбачено свої терміни вступу в дію. На це ми звернемо увагу далі по тексту.
Зміни, що зацікавлять нотаріусів, переважно стосуються податку на доходи фізичних осіб (далі — податок на доходи), а саме зміни до розділу IV ПК. Проаналізуємо їх.
ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ВІД НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Згідно із внесеними змінами врегульовано питання щодо оподаткування доходів, отриманих нотаріусами.
1. Тепер в оновленому п. 164.1 ПК наведено визначення бази оподаткування для доходів, отриманих від провадження незалежної професійної діяльності, у тому числі і від нотаріальної діяльності, — це чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до норм п. 178.3 ПК (різниця між доходом і документально підтвердженими витратами).
Крім того, згідно з новим абзацом третім п. 167.1 ПК визначено порядок застосування ставки податку на доходи в розмірі 17% при оподаткуванні доходів, отриманих від провадження незалежної професійної діяльності, у тому числі і від нотаріальної діяльності. Її застосовують до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (у 2011 році — 9410 грн.). При цьому розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому п. 167.1 ПК, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи в податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
Якщо середньомісячний дохід не перевищує десятикратного розміру зарплати (у 2011 році — 9410 грн.), то застосовується ставка 15%.
Таким чином, при визначенні податку на доходи, який слід сплатити з доходу, отриманого від провадження нотаріальної діяльності у 2011 році, слід діяти так:
підсумовуємо чисті доходи від здійснення нотаріальної діяльності за всі місяці 2011 року;
розраховуємо середньомісячний річний оподатковуваний дохід, поділивши отриману суму на кількість календарних місяців, протягом яких було отримано такі доходи (місяці без діяльності не враховуються);
визначаємо суму податку на доходи, виходячи із середньомісячного доходу:
якщо середньомісячний дохід менше або дорівнює 9410 грн., то застосовуємо ставку 15%;
якщо середньомісячний дохід більше 9410 грн., то до суми перевищення застосовуємо ставку 17%;
4) помноживши отриману суму податку на доходи за один місяць на кількість календарних місяців, протягом яких було отримано такі доходи (місяці без діяльності не враховуються), отримуємо річну суму податку до сплати.
2. Також внесено зміни до пунктів 178.1, 178.3 і 178.5 ПК щодо посилання на свідоцтво про реєстрацію самозайнятої особи. Тепер нотаріус при постановці на облік в ДПС буде отримувати не свідоцтво про реєстрацію, а довідку про взяття на облік (п. 178.1 ПК). Наявність саме цієї довідки дасть право нотаріусу враховувати при визначенні чистого доходу документально підтверджені витрати , необхідні для провадження нотаріальної діяльності (п. 178.3 ПК). І саме копія цієї довідки буде підставою для податкових агентів не утримувати податок на доходи при здійсненні виплат нотаріусам за нотаріальні дії (п. 178.5 ПК).
Слід зазначити, що зміни до пунктів 178.1, 178.3 і 178.5 ПК не є нововведенням, оскільки на практиці і до цього часу нотаріусам при постановці на облік працівники ДПС видавали довідку про взяття на облік за формою № 4-ОПП (див., наприклад, лист ДПАУ від 26.01.2011 р. № 1984/7/17-0717).
СПЛАТА ПОДАТКУ НА ДОХОДИ
1. За нарахованими, але не виплаченими доходами

ШТЕФАН ТОН,
нотариус г. Берлина, член правления Нотариальной палаты Берлина.
МЕЖДУНАРОДНОЕ ЧАСТНОЕ ПРАВО В ФРГ
Рассматриваются вопросы международного частного права ФРГ. Раскрываются отдельные особенности международного права супругов и международного наследственного права. Приведены конкретные примеры взаимоотношений российских и немецких нотариусов в вопросах наследственного и семейного права.
КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА:
международное частное право, имущество супругов, статут наследования, наследование по закону, завещание, регламент о наследовании.
This article deals with aspects of private international law in Germany. Certain issues of private international law of spouses and international inheritance law are covered. There are given specific examples of interaction between Russian and German notaries in the aspects of inheritance law and family law.
KEY WORDS:
private international law, property of spouses, statute of inheritance, legal succession, will, regulation of succession.
I. ОТДЕЛЬНЫЕ ЭЛЕМЕНТЫ МЕЖДУНАРОДНОГО ЧАСТНОГО ПРАВА
1. Задачи международного частного права
Задачей международного частного права (МЧП) является определение применяемого права в случаях, когда обстоятельства дела затрагивают право какого-либо иностранного государства (ст. 3 Вводного закона к Гражданскому уложению). Поэтому МЧП не решает самостоятельно обстоятельства дела, а указывает на то материальное право, по которому следует его рассматривать. МЧП — это коллизионное право. Материальное право национального правопорядка называют для разграничения с МЧП вещным правом.
2. Понятие международного частного права
Понятие «международное частное право» берет свое начало в «Комментариях к конфликтам законов» (1834 г.) американца Иосифа Стори. Название «МЧП» неоднозначно по двум причинам:
МЧП существует не только в международном праве (например, государственные договоры), но и, прежде всего, в национальном статутном (основанном на законодательных актах) праве и праве судьи на оспаривание толкования закона (в ФРГ в Вводном законе к Гражданскому уложению).
МЧП — это не частное право. Оно не регулирует правовые отношения между частными лицами напрямую, а указывает на частное право, важное для рассматривания международных дел.
3. Источники международного частного права
Источники МЧП находятся на трех уровнях:
Международно-правовые соглашения:
Правила в международных соглашениях в той мере, в которой они стали непосредственно применяемыми внутригосударственным правом, имеют преимущество над внутри­государственным правом (ст. 3 Вводного закона к Гражданскому уложению).
В отношении России действует Кон­суль­с­кий договор между Федеративной Республикой Германия и Союзом Советских Социалистических Республик от 25 апреля 1958 года, абз. 3 ст. 28, который гласит: «В отношении недвижимого наследственного имущества применяется законодательство страны местонахождения имущества».
Правовые акты Европейского союза:
Они тоже имеют преимущество перед противостоящими национальными нормами международного права (ст. 3 Вводного закона к Гражданскому уложению). Это касается (по причине отсутствия непосредственного неограниченного территориального правового воздействия) не директив, а только постановлений.
Значимыми являются Постановление Евро­союза № 593/2008 от 17 июня 2008 года о применяемом к договорным обязательственным отношениям праве (Рим I) и Постановление Евросоюза № 864/2007 от 11 июля 2007 года о применяемом к недоговорным обязательственным отношениям праве (Рим II).
Кроме этого, необходимо учитывать Решение Совета от 30 ноября 2009 года о заключении Гаагского протокола от 23 ноября 2007 года о применяемом к алиментной обязанности праве (ABI. L 331 от 16 декабря 2009 года, стр. 17).
Внутригосударственное право:
Статьи 3–47, 220 Вводного закона к Гражданскому уложению; Обычное право (например, в международном корпоративном праве).
Правила МЧП выстраиваются во Вводном Законе к Гражданскому уложению (выборочно) следующим образом:
Первый раздел: Общие положения (ст. 3–6).
Второй раздел: Право физических лиц и сделок (ст. 7–12).
Третий раздел: Семейное право (ст. 13–24, в особенности ст. 14 и 15).
Четвертый раздел: Наследственное право (ст. 25 и 26).
Пятый раздел: Внедоговорные обязательственные отношения (ст. 38–42).
Шестой раздел: Вещное право (ст. 43–46).
4. Техника отсылок
Немецкое международное частное право содержит преимущественно всесторонние или полные коллизионные нормы, которые регулируют применимость любого права, включая иностранное. Сюда не входят так называемые эксклюзивные нормы, которые вытесняют ссыла­ющееся на себя иностранное право в пользу своего.
Пример: согласно ст. 25 Вводного закона к Гражданскому уложению правопреемство по случаю смерти подчиняется праву того государства, гражданином которого являлся наследодатель на момент своей смерти. Немецкое право ссылается на российское право в случае, если наследодатель русский. Таким образом, ст. 25 Вводного закона к Гражданскому уложению является всесторонней или полной коллизионной нормой.
В случае недвижимого имущества необходимо прежде всего учитывать имеющееся консульское соглашение.
5. Отсылка к праву в целом и к материальной норме в частности
В абзаце 1 ст. 4 Вводного закона к Гражданскому уложению урегулирован принцип общей отсылки. Отсылка к праву какого-либо другого государства включает не только его материальные нормы, но и его международное частное право.
Это значит, что при отсылке к иностранному праву сначала следует проверить, принимает ли международное частное право иностранного государства эту отсылку или отсылает обратно к немецкому праву. Если право другого государства отсылает назад к германскому праву, то применяются германские материально-правовые предписания.
Пример. Если русские супруги, заключившие брак в России и проживавшие на момент заключения брака в России, покупают земельную собственность в ФРГ, то в поземельную книгу заносятся и доли владения каждого из них. Если отсутствует брачный договор, то они зависят от установленного законом режима имущественных отношений супругов.
Установленный законом режим имущественных отношений определяется по немецкому праву в соответствии с общими последствиями брака согласно ст. 14 Вводного закона Гражданского уложения, к которой отсылает абз. 1 ст. 15 Вводного закона Гражданского уложения. Согласно ст. 14 Вводного закона Гражданского уложения, общие последствия брака подчиняются праву того государства, гражданами которого оба супруга являлись в момент заключения брака.
Таким образом, решающим для правового оформления имущественных отношений супругов является момент заключения брака.
А это значит, что супруги живут в имущественных отношениях согласно российскому праву и приобретают земельную собственность по российским законам. Российское международное частное право гласит, что имущественное отношение российских супругов изменчиво в зависимости от обычного местонахождения супругов.
Если обычным местопребыванием русских супругов является ФРГ, то супруги живут в законном режиме имущественных отношений согласно немецкому праву (раздел имущества с обязательственно-правовой компенсацией нажитого в браке имущества) и приобретают земельную собственность по немецкому праву, а именно каждый ее половину.
В отличие от общей отсылки, отсылка к отдельной материальной норме правопорядка не касается международного частного права этого правопорядка (ст. 3 а, абз. 1 Вводного закона к Гражданскому уложению). Отсылки к материально-правовым предписаниям представляют собой исключение в международном частном праве.
6. Конкретный статут подчиняет себе универсальный
Под «статутом» понимается совокупность всех материальных норм, имеющих значение для оценки какого-либо правоотношения (например, статут последствий брака, имущественно-правовой статут, наследственный статут).
Немецкое международное частное право руководствуется принципом универсального статута. Переход наследства происходит согласно правовым нормам того государства, гражданство которого имел наследодатель.
Отклонение от этого принципа возможно, когда иностранное законодательство предусматривает для конкретного объекта права особую привязку (так называемый конкретный статут). В этом случае конкретная норма имеет преимущество перед универсальным статутом.
Например, в случае смерти гражданина ФРГ на родине правопреемство подчиняется немецкому праву. Статья 25, абз. 1 Вводного закона к Гражданскому уложению подчиняет наследственный статут как универсальный статут национальному праву наследодателя в момент его смерти.
Если же наследодатель обладает земельной собственностью во Франции, то французское право устанавливает путем расщепления наследственной массы, что в отношении движимого имущества действует право государства его последнего местожительства (Domizil), в то время как правопреемство в отношении недвижимого имущества подчиняется праву государства, в котором это имущество находится (lex rei sitae).
Тот же результат получается, если такой результат оговорен в межгосударственном соглашении. Согласно немецко-советскому консульскому соглашению в отношении недвижимого наследства, в ФРГ рассматривается исключительно право того государства, где это наследство находится, в то время как в отношении прочего наследства действует наследственный статут в зависимости от гражданства.
7. Выбор права
Немецкое международное частное право открывает в разных частях Вводного закона к Гражданскому уложению возможность выбора права. Сторонам дается право выбрать применение материальных норм определенного правопорядка (см., например, ст. 14, абз. 2–4, ст. 15, абз. 2 и ст. 25 абз. 2 Вводного закона к Гражданскому уложению).
II. МЕЖДУНАРОДНОЕ ИМУЩЕСТВЕННОЕ ПРАВО СУПРУГОВ

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ПОДАННЯ НОТАРІУСАМИ ЩОМІСЯЧНО ДЕКЛАРАЦІЇ З ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Податковий кодекс України (далі — ПК) встановлює обов’язок податкових агентів подавати до органу держаної податкової служби за місцем своєї реєстрації податкову декларацію про суми виплаченого фізичним особам доходу та суми утриманих податків (далі — декларація) за базовий податковий період (календарний місяць) за встановленою формою (п.п. «д» п. 176.2 ст. 176 ПК). Форма цієї декларації встановлена наказом Державної податкової адміністрації України від 31.01.2011 р. № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.02.2011 р. за № 165/18903.
Державна податкова адміністрація України надає такі методичні рекомендації в листі від 17.02.2011 р. № 4485/7/17-0217: «Заповнення та подання Податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб поширюється на юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що нараховуються (виплачуються) такій особі, та є податковими агентами відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 Кодексу».
Податковий кодекс України містить таке визначення поняття «податковий агент»:
«14.1.180. податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу».
«Стаття 18. Податкові агенти
18.1. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків».
Нотаріуси не є податковими агентами при вчиненні нотаріальних дій. Нотаріуси стають податковими агентами під час виплати (нарахування) оподатковуваного доходу фізичним особам. Насамперед, такими особами є фізичні особи, які працюють у приватних нотаріусів за трудовими договорами.
Таким чином, сам факт того, що нотаріус є самозайнятою особою, не означає автоматичного набуття ним (нотаріусом) статусу податкового агента. Адже

І. Основні поняття спадкового права

Спадкодавець — особа, майно якої передається іншим особам. Якщо ця особа у виз­наченому законом порядку зробила розпорядження про своє майно на випадок смерті, така особа зветься заповідачем. А документ, який містить волю заповідача, — заповітом.

Спадкодавцем може бути будь-яка фізична особа, незалежно від статі, віку, громадянства, віросповідання.

Юридична особа не може бути спадкодавцем, оскільки не може померти біологічно. Що стосується спадкодавців-іноземців, то згідно зі ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Спадкоємець— особа, до якої безпосередньо переходить спадкове майно. Спадкоємець повинен бути здатний до прийняття спадщини, а тому спадкоємцями можуть бути лише особи, які були живі на час відкриття спадщини, а також діти померлого, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті (ст. 1222 Цивільного кодексу України, далі — ЦК).

Спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Юридичні особи можуть спадкувати виключно за заповітом.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, стає універсальним правонаступником спадкодавця та отримує у спадщину все майно спадкодавця як щось ціле, єдине. Спадщина переходить до спадкоємця не частинами, а одразу і одночасно на підставі одного правового акта — прийняття спадщини.

До негідних спадкоємців ЦК відносить осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (ст. 1224).

Документом, що підтверджує протиправність дій, вчинених спадкоємцем стосовно спадкодавця для визнання його негідним спадкоємцем, є вирок суду, що набрав чинності. Окремого рішення, оголошеного судом в порядку цивільного судочинства, не потребується.

Якщо спадкоємець позбавив життя спадкодавця через необережність, то він залишається спадкоємцем та закликається до спадкування.

Не можна визнати негідними спадкоємцями осіб до 14 років та громадян, які визнанні судом недієздатними, оскільки такі особи є неосудними.

Чи має значення мотив злочину у цьому випадку? Є думка, що так. Але із закону це не випливає. Неважливо, з якої причини було вчинено злочин: з відчуття ревнощів, помсти або з метою прискорення одержання спадщини.

Навіть вбивство у стані афекту, у разі коли спадкодавець принижував честь спадкоємця, а також вбивство з перевищенням необхідної оборони, останній усувається від спадкування.

Не мають також права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. У чому ж виявляються такі дії та яким документом це підтверджується? Такі дії здійснюються при складанні фіктивного заповіту, хованні дійсного заповіту, примушенні складання заповіту, примушенні будь-кого зі спадкоємців відмовитися від заповіту, а відказоодержувачів — від заповідального відказу.

У цьому випадку питання про визнання спадкоємців негідними вирішується судом. При цьому підтверджуючим документом може бути як вирок суду по кримінальній справі, так і рішення суду в порядку цивільного судочинства. Якщо ухвалений вирок, то ухвалення додатково рішення суду не вимагається.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав та їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Між тим, дитина таких батьків є їхнім спадкоємцем, оскільки законом передбачено позбавлення саме батьківських, а не інших прав.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Коло аліментнозобов’язаних осіб встановлено Сімейним кодексом України. У разі злісного невиконання обов’язків з утримання спадкодавця, такий спадкоємець усувається від права на спадкування. Вказаний факт встановлюється у судовому порядку.

Вимога про усунення від права на спадкування за законом особи може бути пред’явлена лише після смерті спадкодавця.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під час розгляду справ цієї категорії суди нерідко ухвалюють рішення про усунення від спадкування спадкоємця, коли у справі немає жодного доказу про умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю, крім того факту, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, ігноруючи при цьому статті 10, 60 ЦПК, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов’язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з’ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише у разі одночасного настання наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Вказана підстава застосовується лише щодо спадкоємців за законом та не застосовується для спадкоємців за заповітом.

ІІ. Підстави закликання до спадкування

Час створення системи, яка буде здійснювати захист інтересів нотаріусів, напрацьовувати науково-практичне обґрунтування єдиної нотаріальної практики, надавати платформу оперативного спілкування, займатися напрацюванням проектів законів та нормативної бази, готувати та проводити конференції, семінари і формувати високий імідж нотаріуса у суспільстві та у мас-медіа, і взагалі займатися підтримкою усіх важелів, які можуть якимось чином забезпечити пріоритет нотаріальної професії, назрів вже давно (мабуть вже давно і перезрів).
Відповідно, 12 березня 2005 року на «круглому столі» нотаріусів була підтримана ідея про створення Центру аналітичних досліджень. При цьому була дуже гостра дискусія. Окремі представники висловлювали думку про недоцільність цього заходу, аргументуючи свою позицію тим, що такий Центр можливо буде створити тільки після прийняття нової редакції Закону України «Про нотаріат». Виникає зрозуміле питання: а що робити до цього часу? Тим більше, що проблем не врегульованих вистачає, і, більш того, вони продовжують накопичуватись, як снігова груда. Після дискусії ідея про створення Центру була не тільки підтримана, а й аргументована необхідністю вирішення багатьох питань.
За час після проведення «круглого столу» була проведена велика робота для закладення фундаменту в цьому напрямі, але при цьому додатково кожний день виникала потреба у швидкій реакції і на податкового агента, і на зміни до бюджету, і на порядок декларування доходів, і на визначення витратної частини, і на захист нотаріусів в цивільному та кримінальному процесах.
Завдяки напрацьованим роками зв’язкам між нотаріусами усіх регіонів України і їх високої громадської позиції, нам вдавалося ці пожежі локалізувати.
На нашу думку, нотаріус має право на те, щоб, вчиняючи нотаріальні дії, не думати, наприклад, про те, буде чи не буде в нього витратна частина, чи зроблять його податковим агентом чи ще «чимось», чи напрацюють науково-практичне обґрунтування, як застосувати наступне неоднозначно виписане законодавство, і, взагалі, чи буде нотаріальна громада дійсним правовим чинником в державі Україна.
Тому, започатковуючи діяльність Центру аналітичних досліджень з питань права та безпеки «ЮКОН», ми поставили за мету максимально спростити працю нотаріуса, забезпечивши його послугами фахівців, які дозволять йому без зволікань на високому рівні здійснювати свої безпосередні функції – функції нотаріуса.
На першому етапі ми пропонуємо п’ять основних напрямів:
1.Сайт.
2.Правові колегії.
3.Адвокатська підтримка.
4.Проведення семінарів, конференцій, тренінгів і т. ін.
5.Мас-медіа.
1. Сайт – WWW.YURRADNIK.COM.UA
Це інструмент безпосереднього зв’язку, це загальний порадник, це майданчик для спілкування і термінової допомоги.
Нотаріус повинен зрозуміти, що ми у ХХІ сторіччі і відставання від технічного розвитку не допустимо!
Ми повинні звикнути, що роботу необхідно розпочинати з відвідування Сайту, це має бути як політінформація.
Ти заходиш на форум і знаходиш або собі допомогу у вигляді відповіді на твоє складне запитання, тому що хтось його вже до тебе винайшов, або докладаєш усіх зусиль, щоб терміново допомогти своєму колезі в Києві, Харкові, Житомирі, Львові або де інде. Україна велика, а Сайт через Інтернет нас буде зближувати. Підставити плече другу у важку хвилину – це святе, а Сайт виступить не лише твоїм посередником, а й помічником.
Більш повну інформацію про Сайт можливо прочитати на …

ІННА БУРЯЧЕК,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ПРЕДСТАВНИЦТВО ІНОЗЕМНОГО СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БЕЗ ПРАВА ЗДІЙСНЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА МИТНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. РОЗГЛЯД ТАКОГО ПРЕДСТАВНИЦА ЯК ПОКУПЦЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА В УКРАЇНІ
Ранок, кава, новини і ось знову новини про те, що нашу державу ігнорує цивілізована Європа. Так-то воно так, може, уряди країн Шенгенської угоди на публіці й ігнорують нас, проте це не позбавляє нашу державу можливості бути предметом зацікавленості іноземних інвесторів, які продовжують підкорювати ринки України новими послугами, новою продукцією й ідеями.
Не дивлячись на всю політичну нестабільність в Україні, наша держава залишається перспективною для інвестицій, для розвитку нових ринків просунутими та цивілізованими європейцями.
У зв’язку з цим питання, яке є предметом цієї статті, повинно зацікавити нотаріусів, адже, по-перше, у містах-мегаполісах розповсюдженою є практика розміщення головних та бек-офісів представництв юридичних осіб — нерезидентів, які досліджують ринки, проводять внутрішній маркетинг та після отримання результатів виносять своє резюме щодо того, бути чи не бути їм на митній території України для ведення господарської діяльності, а по-друге, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не містить подібної інформації.
У своїй статті я маю намір комплексно розглянути та розкрити правовий статус представництва іноземного суб’єкта господарської діяльності, його права та обов’язки, які виникають на території України. А оскільки ми — нотаріуси України — належимо до системи латинського нотаріату, то наша грамотність та обізнаність не повинна знати меж.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності — це установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.
Так, згідно з п. 12 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні представництво суб’єкта господарської діяльності не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені й за дорученням іноземного суб’єкта господарської діяльності, зазначеного у свідоцт¬ві про реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України. Представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні може здійснювати функції, пов’язані з виконанням представницьких послуг, тільки в інтересах іноземного суб’єкта господарської діяльності, зазначеного у Свідоцтві про реєстрацію представництва.
У разі здійснення представництвом господарської діяльності на території України таке представництво повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України, та набути статусу постійного представництва (п. 13 Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні).
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» так розкриває поняття постійного представництва:
постійне представництво нерезидента в Украї¬ні — це представництво, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар’єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, зі складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці).
Господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Таким чином, представництва можуть бути двох видів:

НАТАЛІЯ САУТЕНКО,
приватний нотаріус, м. Харків
ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ЗАСТАВИ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ
Договори застави рухомого майна, хоча і не потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, в нотаріальній практиці зустрічаються досить часто. Відповідно до діючого законодавства правочини про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Посвідчення правочинів щодо застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Порядок реєстрації транспортних засобів, отримання свідоцтв про державну реєстрацію та тимчасових талонів регламентується Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 р. № 1371), згідно з яким встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі — транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків. Транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції (далі — підрозділи Держ-автоінспекції). Транспортні засоби, що належать декільком фізичним або юридичним особам (співвласникам), за їх письмовою заявою реєструються за однією з таких осіб.
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком), забороняється.
Транспортні засоби, тимчасово ввезені на митну територію України для власного користування більш як на два місяці, підлягають державній реєстрації в підрозділах Державтоінспекції на строк, визначений Держмитслужбою.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: