ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК,
голова Громадської Ради при Міністерстві юстиції України, заслужений юрист України
ТЕТЯНА МОМОНТ,
радник президента Укрінюрколегії
МІЖНАРОДНЕ СПАДКУВАННЯ — ЦЕ СКЛАДНО І ПРОСТО
В останні роки актуальними для більшості нотаріусів стали справи з т. зв. іноземним елементом.
Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. № 2709-IV предметно розмежував юрисдикцію в справах про успадкування нерухомості, встановивши нормою ст. 71 компетенцію застосування закону держави місця знаходження нерухомості незалежно від останнього місця постійного проживання спадкодавця — власника нерухомості. Ще одним винятком із цього загального правила — останнього місця проживання як визначального місця відкриття спадщини (ст. 1221 Цивільного кодексу України; далі — ЦК України) — є положення тієї ж ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка передбачає виключну українську юрисдикцію успадкування належних іноземним спадкодавцям прав на активи, що підлягають державній реєстрації в Україні (наприклад, акції, транспортні засоби тощо).
Практикуючому нотаріусу, однак, важко визначитись в конкретній ситуації щодо кола спадкоємців, порядку і необхідності їх формального повідомлення щодо успадкування в Україні нерухомості, котра належала особі, що постійно проживала в іншій державі. До уваги слід взяти в цьому випадку наявність чи відсутність норми міжнародного договору з країною проживання/громадянства спадкодавця.
Аналіз практики таких справ дає підстави вважати оптимальним такий алгоритм дій нотаріуса в справах з успадкуванням в Україні належних іноземним спадкодавцям нерухомостей. Український нотаріус започатковує справу за заявою спадкоємця/спадкоємців, що особисто звернулись до нотаріальної контори у встановлений законом строк (статті 1269, 1270 ЦК Украї¬ни). Надаючи нотаріусу свідоцтво про смерть спадкодавця-нерезидента, спадкоємець у своїй заяві вказує на наявність або відсутність інших спадкоємців за заповітом або за законом. У випадку отримання даних щодо наявності інших спадкоємців та їх адрес нотаріус зобов’язаний надіслати їм відповідні повідомлення. Це особливо актуально для випадків, коли йдеться про повідомлення малолітніх, неповнолітніх, недієздатних, а також осіб з обмеженою дієздатністю, котрі вважаються такими, що прийняли спадщину з огляду на свій статус (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).
Важливо те, що документи, котрі надаються з-за кордону, повинні бути легалізовані/апостильовані, якщо інше не встановлено міжнародним договором.
Як правило, спадкоємець/спадкоємці, що зголосились до нотаріальної контори, стверджують у своїх заявах, що інших спадкоємців в справі немає. Якщо в нотаріуса інші дані відсутні, то з прагматичної точки зору він, український нотаріус, за місцезнаходженням спадкового будинку, квартири, земельної ділянки тощо повинен видати відповідне свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю/спадкоємцям, які подали заяву про видачу такого свідоцтва і надали необхідні документи.

АЛЕКСАНДР БЕГИЧЕВ,
кандидат юридических наук, доцент кафедры нотариата Российской академии адвокатуры и нотариата, главный редактор журнала «Нотариальное право»
СОЗДАНИЕ ЕДИНОЙ ИНФОРМАЦИОННОЙ СИСТЕМЫ НОТАРИАТА РОССИИ
Проводимая в России реформа гражданского законодательства затрагивает практически все сферы деятельности общества. Данная реформа непосредственно связана с усилением роли нотариата в оформлении имущественных прав граждан и юридических лиц и, прежде всего, в сфере оборота недвижимого имущества. Практически стало понятно, что в эпоху развития информационных технологий нотариат не может осуществлять свою деятельность без использования электронных сервисов. Так, нотариат уже давно внедрил электронный документооборот, однако для расширения использования электронной системы в интересах не только нотариата, но и всех заинтересованных лиц требовалась правовая база.
Такой опорой послужит принятый Государственной думой РФ 18 сентября 2012 года Федеральный закон № 166-ФЗ «О внесении изменений в Основы законодательства Российской Федерации о нотариате и отдельные законодательные акты Российской Феде­ра­ции» (далее — Федеральный закон № 166-ФЗ). Этим же Законом определено поэтапное его вступление в силу. Основная часть Федерального закона № 166-ФЗ вступает в силу уже через год — 10 января 2014 года, следующая часть, касающаяся уведомлений о залоге, — с 1 июля 2015 года, и оставшаяся часть, относительно внесений изменений в Закон РФ от 29 мая 1992 года № 2872-I «О залоге» в части, касающейся последствий регистрации уведомления о залоге движимого имущества, — 10 января 2015 года.
Федеральный закон № 166-ФЗ подводит правовую основу под уже существующие электронные сервисы Единой информационной системы нотариата и определяет направления их дальнейшего развития, тем самым значительно расширяя функции нотариата.
Реализация данного Закона предполагает готовность российского нотариата к новым информационным технологиям. В настоящее время нотариусы пользуются Единой информационной системой нотариата Российской Федерации, положение о которой утверждено решением Правления Федеральной нотариальной палаты от 28–29 января 2010 года . В данное положение вносились несколько поправок (11 марта 2010 года, 23 июня 2010 года, 29–30 марта 2012 года, 16 мая 2012 года), и в последней редакции положение действует согласно протоколу Федеральной нотариальной палаты от 10.07.2012 № 09/12. Положение определяет основные принципы построения и функционирования Единой информационной системы нотариата России (ЕИС) и регулирует отношения, возникающие между участниками информационного взаимодействия при формировании и использовании входящих в эту систему информационных ресурсов.
Положение обязательно к применению для всех участников информационного взаимодейст­вия. Цель создания этой системы — обеспечение надлежащего уровня защиты прав и законных интересов граждан и организаций в связи с их обращением к нотариусам за совершением нотариальных действий, предоставления нотариусам дополнительной информации при совершении нотариального действия, выполнения публичных полномочий Федеральной нотариальной палаты и нотариальных палат субъектов Российской Федерации. Оператором ЕИС является Фонд «Центр инноваций и информационных технологий», учрежденный Федеральной нота­риальной палатой специально для развития этой программы.
В ст. 341 Основ законодательства РФ о нотариате впервые дано определение единой информационной системы нотариата, под которой понимается автоматизированная информационная система, предназначенная для комплексной автоматизации процессов сбора, обработки сведений о нотариальной деятельности и обеспечения всех видов информационного взаимодействия (обмена).
Единая информационная система нотариата (далее — ЕИСН) включает в себя реестры:
1) удостоверенных завещаний и уведомлений об отмене завещаний;
2) удостоверенных доверенностей и уведомлений об отмене доверенностей;
3) открытых наследственных дел;
4) удостоверенных брачных договоров;
5) уведомлений о залоге движимого имущест­ва.
Ведение реестров осуществляется в электронной форме на основании сведений, переданных нотариусами в ЕИСН.

Підпунктом 14.1.226 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі — ПК) визначено, що самозайнята особа — платник податку, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Оподаткування доходів фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється відповідно до положень ст. 178 ПК.

Згідно з вимогами п. 178.6 ст. 178 ПК фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.

У п. 178.3 ст. 178 ПК визначено, що оподатковуваним доходом таких осіб вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Вимоги до робочого місця, порядку ведення нотаріального діловодства, зберіганні архіву, обов’язки нотаріуса як роботодавця, який використовує найману працю, встановлені такими нормативно-правовими актами:

Закон України «Про нотаріат» (далі — Закон);

Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 23.03.2011 № 888/5 (далі — Положення);

Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженої наказом ДПС України від 24.12.2012 № 1185, було сформовано примірний перелік витрат нотаріуса. Узагальнюючою податковою консультацією щодо витрат приватного нотаріуса, затвердженою наказом Міндоходів від 30.12.13 року № 884 перелік витрат було доповнено.

Ця консультація має рекомендаційний характер, і наведений у ній перелік не є вичерпним, що свідчить про можливе віднесення до необхідних витрат
незалежної професійної діяльності й інших витрат, якщо вони відповідають вимогам п. 178.3 ст. 178 ПК.

Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 12.09.2016 у справі № 826/9379/16 виклав таку позицію: «З огляду на загальне описове визначення витрат незалежної професійної діяльності, наведене у пункті 178.3 Податкового кодексу України, необхідно у кожному окремому випадку аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності, ділової мети їх придбання, впливу цих витрат на отримання доходу, й за умови відповідності таким критеріям придбані товари (роботи, послуги) й здійснені витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду міста Києва від 03.11.2015 у справі № К/800/29541/15.»

ОЛЬГА ГРИБАНОВА,
приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу
НАКЛАДАННЯ ТА ЗНЯТТЯ ЗАБОРОНИ ВІДЧУЖЕННЯ ОБ’ЄКТІВ НЕРУХОМОГО ТА РУХОМОГО МАЙНА: АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Згідно зі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» нотаріус накладає заборону відчуження нерухомого майна або за місцем його розташування, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину.
Зазначена нотаріальна дія вчиняється в разі:
одержання повідомлення установи банку, підприємства чи організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири);
при посвідченні договору довічного утримання;
при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
за повідомленням іпотекодержателя;
в усіх інших випадках, передбачених законом.
Доповнює цей перелік п. 250 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 03.03.2004 р. за № 283/8882 (далі — Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), а саме:
при посвідченні договору іпотеки майнових прав на нерухоме майно, а також договорів застави транспортного засобу, що підлягає державній реєстрації, якщо це передбачено договором;
за повідомленням іпотекодержателя, якщо предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено;
при видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою (строком на п’ять років);
при одержанні повідомлення про смерть одного з подружжя, які за життя склали спільний заповіт подружжя;
при посвідченні спадкового договору.
Якщо накладання заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) вчиняється нотаріусом за місцем його розташування або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину, накладання заборони щодо відчуження транспортних засобів вчиняється за місцем його державної реєстрації або за місцем місцезнаходженням однієї із сторін правочину, то накладання заборони щодо відчуження спільного майна подружжя вчиняється за місцем відкриття спадщини в разі одержання нотаріусом повідомлення про смерть особи, яка за життя склала спільний заповіт подружжя (п. 251 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Накладання заборони щодо відчуження провадиться шляхом вчинення напису про це за формами № 76–80, які є додатком до Правил ведення нотаріального діловодства, затвер¬джених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 р. за № 1318/18613. Зміст зазначених форм застосовують залежно від вчиненого правочину та правових наслідків його вчинення:
у зв’язку із смертю одного з подружжя при посвідченні заповіту (форма № 76);
при оголошенні померлою фізичну особу (у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину) (форма № 77);
у зв’язку із смертю набувача майна за договором довічного утримання (догляду), на яке видано свідоцтво про право на спадщину (форма № 78);
у зв’язку з укладенням договору довічного утримання (догляду), іпотеки (форма № 79);
у зв’язку з видачею позики на будівництво жилого будинку, (квартири), капітальний ремонт чи купівлю (форма № 80).
Накладання заборони щодо відчуження провадиться шляхом вчинення напису про це на:

ПЕРЕЛІК ПРАВОВСТАНОВЛЮЮЧИХ ДОКУМЕНТІВ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ПРОВОДИЛАСЯ ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО — ІСТОРІЯ ПИТАННЯ 1966–2013 РОКИ
МІНІСТЕРСТВО КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
УКРАЇНСЬКОЇ РСР
від 31.01.66
ІНСТРУКЦІЯ
про порядок реєстрації будинків та домоволодінь
у містах і селищах міського типу Української РСР

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-66

діяла з 1966 по 1901.1996 року
Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу
Української РСР
1. Реєстри муніципалізованих будівель, складені у порядку робіт по розподілу націоналізованих і муніципалізованих будівель.
2. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель.
3. Урядові і відомчі акти (постанови і розпорядження) про передачу будівель і споруд, передбачені постановою РНК СРСР від 15 лютого 1936 року «Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд» (ЗЗ СРСР, 1936 р., № 11, ст. 98).
4. Договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для відбудови і експлуатації будівель, передбачені постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 10 листопада 1944 р. «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх» (ЗП УРСР, 1944 р., ст. 6).
5. Рішення суду про вилучення безгосподарно утримуваного будинку та рішення виконкому про взяття цього будинку на баланс або передачу його державній установі, підприємству чи організації.
6. Рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про перехід у власність державі безхазяйного будинку та про зарахування його на баланс або передачу державній установі, підприємству чи організації.
7. Свідоцтво про право на спадщину на будинок на ім’я держави та рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про взяття цього будинку на баланс або про передачу державній установі, підприємству чи організації.
8. Рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про взяття на баланс будинку або частини будинку, конфіскованого за вироком суду.
9. Акти про передачу будинків у власність переселенцям при наявності рішень про це виконкомів районних Рад депутатів трудящих і довідок фінансових відділів про остаточний розрахунок переселенця за одержану будівлю.
10. Нотаріально посвідчені договори про право забудови, складені до видання Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 травня 1949 року «Про внесення змін у законодавство Української РСР у зв’язку з виданням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків» («Відомості Верховної Ради УРСР» 1949 року № 3) та затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
Примітка. Якщо будівля збудована до 1941 року, матеріалами, що свідчать про закінчення будівництва і введення її в експлуатацію, є інвентаризаційні документи.
11. Рішення виконкому, місцевої Ради депутатів трудящих про відвід земельної ділянки установам, підприємствам і організаціям і про дозвіл цього будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) та введення їх в експлуатацію.
12. Акт відводу установам, підприємствам і організаціям земельної ділянки для будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.
При наявності лише одного акту державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію він може бути, як виняток, прийнятий до реєстрації.
13. Зареєстрований у виконкомі місцевої Ради депутатів трудящих статут кооперативу (для огляду), рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про відвід земельної ділянки та затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.
14. Нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію.
15. Нотаріально посвідчені договори про надання житлово-будівельному колективу у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого багатоквартирного будинку (або кількох будинків) та затверджений виконкомом акт про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію.
16. Свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів.
17. Рішення органів державного арбітражу про визнання за установами, організаціями та підприємствами права власності на будинок (домоволодіння).
18. Нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, дарування, міни будинків (домоволодінь), договори про відчуження будинків (домоволодінь) на умовах довічного утримання продавця покупцем.
19. Договори купівлі-продажу, міни і дарування будинків (домоволодінь), а також договори про відчуження будинків (домоволодінь) на умовах довічного користування, посвідчені місцевими Радами депутатів трудящих в межах їх компетенції.
20. Договори купівлі-продажу, міни і дарування будинків (домоволодінь) в сільській місцевості, посвідчені сільськими Радами до видання постанови Ради Міністрів УРСР від 18 листопада 1948 року «Про обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів про відчуження будівель у сільських місцевостях» (ЗП УРСР, 1948 р., № 21–22, ст. 84).
21. Рішення суду про визнання угоди про відчуження будинку, складеної з порушенням встановленої законом форми, дійсною (ст. 47 Цив. кодексу УРСР).
22. Рішення товариського суду про розподіл майна колгоспного двору (п. 8-а «Положення про товариські суди Української РСР» в ред. Указу Президії Верховної Ради УРСР від 9 грудня 1963 року).
23. Свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріальними конторами, а також заповіти з нота­ріальними написами про право на спадщину.
24. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, видані нотаріальними конторами у відповідності з ст. 125 Кодексу законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР.
25. Рішення товариського суду про розподіл будинку між подружжям (п. 8-а «Положення про товариські суди Української РСР» в ред. Указу Президії Верховної Ради УРСР від 9 грудня 1963 року).
26. Свідоцтва (акти) про купівлю будівель (домоволодінь) з прилюдних торгів, видані нотаріальними конторами.
27. Витяги з реєстрів нотаріальних контор, що свідчать про учинення правочинів купівлі-продажу, міни або дарування будинку (домоволодіння), про видачу свідоцтв про право на спадщину, а також про учинення інших нотаріальних дій, які встановлюють перехід права власності на будинок (домоволодіння).
28. Рішення суду про визнання за громадянином права власності на будинок (домоволодіння), що набуло законної сили, або виконавчий лист, на підставі цього рішення.
29. Ухвала народного суду про встановлення факту володіння будівлею на праві особистої власності, що була винесена в порядку окремого судочинства, до видання постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 10 квітня 1957 р. № 6.
30. Мирова угода, затверджена ухвалою суду.
31. Нотаріально посвідчені договори між радгоспами і робітниками та службовцями радгоспів про індивідуальне житлове будівництво, крім зернових, хлопкових та бурякосійних радгоспів, договори з робітниками яких про індивідуальне житлове будівництво нотаріально не посвідчуються, та акт про закінчення будівництва і введення будівлі в експлуатацію.
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ
ПО ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОМУ ГОСПОДАРСТВУ
НАКАЗ
№ 56 від 13.12.95
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
19 січня 1996 р.
за № 31/1056
Про затвердження Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна,
що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0031-96/ed19951213

Діяв 3 19.01.1996 по 16.7.1998

ОЛЕНА САМОЩЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
Повноваження пенсійного фонду україни щодо проведення перевірок самозайнятих осіб
Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
З 01.01.2011 р. було прийнято та введено в дію ряд законів та нормативних актів, що регулюють діяльність Пенсійного фонду України (далі — Пенсійний фонд або ПФУ), права та обов’язки платників, а також повноваження ПФУ.
Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 р. № 384/2011).
З прийняттям Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон № 2464-VI) були визначені окремо платники єдиного внеску та платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування: відповідно до ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є в тому числі особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.
Платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування визначені в ст. 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР. Згідно з п. 9 цієї статті платниками є «підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше».
Згідно зі ст. 64 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV та ст. 13 Закону 2464-VI Пенсійний фонд має право проводити планові та позапланові перевірки в порядку, передбаченому законом. Порядок проведення Пенсійним фондом України та його територіальними органами планових та позапланових перевірок платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 р. № 233 (далі — постанова № 233). Порядок визначає механізм проведення Пенсійним фондом та його територіальними органами планових та позапланових перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, у фізичних осіб — підприємців.
Планова перевірка передбачається у квартальному плані, який затверджується до 25 числа останнього місяця кварталу, що передує плановому, відповідним органом Пенсійного фонду.
Періодичність проведення планових перевірок визначається з урахуванням ступеня ризику від провадження господарської діяльності суб’єктами господарювання.
Планові перевірки платників єдиного внеску з високим ступенем ризику проводяться не частіше ніж один раз на рік, із середнім — не частіше ніж один раз на два роки, з незначним — не частіше ніж один раз на п’ять років.
Про планову перевірку платник єдиного внеску інформується не пізніше ніж за десять днів до дня її проведення письмовим повідомленням.
Строк проведення планової перевірки не повинен перевищувати 15 робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва — п’ятьох робочих днів.
Позаплановою перевіркою є перевірка платника єдиного внеску, яка не передбачена у квартальному плані роботи органу Пенсійного фонду.
Позапланові перевірки проводяться органами Пенсійного фонду без попереднього повідомлення платника єдиного внеску за наявності однієї з таких обставин:
подання платником єдиного внеску письмової заяви про проведення перевірки за його бажанням відповідному органові Пенсійного фонду (в цьому випадку перевіряється період з дати останньої перевірки, або якщо перевірок ПФУ не було, з моменту постановки фізичної особи на облік як платника страхових внесків до дня подання заяви);
виявлення та підтвердження недостовірності інформації, зазначеної у поданих платником єдиного внеску документах обов’язкової звітності;
звернення фізичних та юридичних осіб про порушення платником єдиного внеску вимог законодавства з питань, що належать до компетенції органів ПФУ. В такому разі проводиться позапланова перевірка тільки за наявності згоди Пенсійного фонду;
неподання в установлений строк платником єдиного внеску звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню такої звітності.
Про здійснення планової або позапланової перевірки орган Пенсійного фонду видає наказ, який має містити найменування платника, щодо якого здійснюватиметься перевірка, та предмет перевірки.
На підставі наказу оформляється направлення на проведення перевірки, яке підписується керівником або заступником керівника органу ПФУ (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою. Направлення є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення перевірки.
Строк проведення позапланової перевірки не повинен перевищувати десяти робочих днів, а для платників єдиного внеску — суб’єктів малого підприємництва — двох робочих днів.
Пенсійний фонд для виконання покладених на нього завдань має право проводити перевірки бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою єдиного внеску, страхових внесків, та отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема, письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок, а також вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ і організацій, фізичних осіб — підприємців копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок, страхові внески.
За результатами перевірки в разі виявлення порушень вимог законодавства складається акт за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 31.03.2011 р. № 9-1, який має містити дані про юридичну особу або фізичну особу — підприємця.
Окремим питанням є повноваження Пенсійного фонду та його територіальних органів щодо отримання інформації, необхідної для виконання Пенсійним фондом його функцій, без проведення перевірок.
Найчастіше це питання виникає при спробах Пенсійного фонду отримати від нотаріусів відомості щодо сплати покупцями збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 15.07.1999 р. № 967-XIV нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору, який справляється в разі купівлі-продажу нерухомого майна. Звільняються від сплати збору державні підприємства, установи та організації, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установи та організації іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями, а також громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Таким чином, вимога сплати збору всіма покупцями є порушенням Конституції України. Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який було прийнято 21.12.2000 р., встановлювався перелік контролюючих органів. Згідно з пп. 2.2.1 цього Закону тільки контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Як уже зазначалось, контролюючим органом щодо сплати платежів та зборів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 р. № 384/2011). Таким чином, при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріус не є ані платником цього збору, ані особою, яка має право контролювати сплату платежів на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-2 органи Пенсійного фонду для ведення обліку сум платежів одержують документи від органів Державного казначейства України, платників, банків та інших органів відповідно до чинного законодавства України. Статтею 13 Закону № 2464-VI встановлено перелік органів та осіб, від яких Пенсійний фонд має право безоплатно отримувати відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичні особи — підприємці. Цей перелік вичерпний та не підлягає розширенню.
Аналізуючи чинне законодавство України щодо повноважень Пенсійного фонду проводити планові та позапланові перевірки, можна дійти висновку, що Пенсійний фонд та його територіальні органі:
не мають права проводити планові та позапланові перевірки приватних нотаріусів щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
не мають права вимагати надання нотаріусами будь-якої інформації щодо сплати платежів на обов’язкове державне пенсійне страхування при посвідченні ними договорів-купівлі-продажу нерухомого майна.

Зразок
відповіді на повідомлення щодо проведення перевірки
правильності нарахування та сплати єдиного внеску
ХХ ____ 2011 року я отримала повідомлення про проведення у мене, приватного нотаріуса ХХХХХХХХХ, перевірки. Повідомляю, що згідно зі статтею 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464VI Пенсійний фонд України та його територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки в порядку, передбаченому законом. Згідно з п. 6 Указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 р. № 384/2011 Пенсійний фонд має проводити планові, а у випадках, передбачених законом, позапланові перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб — підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою єдиного внеску, страхових внесків, та отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема, письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок. Порядок проведення Пенсійним фондом України та його територіальними органами планових та позапланових перевірок платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 р. № 233. Згідно з п. 1 постанови цей Порядок визначає механізм проведення Пенсійним фондом України та його територіальними органами планових та позапланових перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, у фізичних осіб — підприємців, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірки складається акт за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 31.03.2011 р. № 91, який передбачає внесення даних про юридичну особу або фізичну особу — підприємця.
Іншого порядку проведення перевірок діючим законодавством не встановлено.
Підпункт 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України визначає приватних нотаріусів як самозайнятих осіб, які провадять незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем. Статтею 3 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час. Відповідно приватна нотаріальна діяльність не є підприємницькою діяльністю.
Таким чином, встановлений порядок проведення та оформлення результатів перевірок платників відноситься виключно до юридичних осіб або фізичних осіб — підприємців і не може бути застосований до приватного нотаріуса, так як приватний нотаріус не є фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності.
Приватний нотаріус

Зразок
відповіді на повідомлення щодо проведення перевірки дотримання
платником законодавства з питань правильності обчислення,
повноти нарахування сплати збору
на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування
з операцій купівлі-продажу нерухомого майна
ХХ ____ 2011 року я отримала повідомлення про проведення у мене, приватного нотаріуса ХХХХХХХХХ, перевірки.
Відповідно до п. 2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України: «Збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов’язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків)». Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно. Контролюючим органом щодо сплати платежів та зборів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є Пенсійний фонд (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 р.№ 384/2011).
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 212 органи Пенсійного фонду для ведення обліку сум платежів одержують документи від органів Державного казначейства України, платників, банків та інших органів відповідно до чинного законодавства України. Статтею 13 Закону № 2464VI встановлено перелік органів та осіб, від яких Пенсійний фонд має право безоплатно отримувати відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання Пенсійним фондом контролюючих функцій: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання; фізичні особи — підприємці. Цей перелік вичерпний та не підлягає розширенню.
Крім того, статтею 8 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. Довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів державної податкової служби. Перелік осіб, які мають право на отримання інформації щодо вчинених нотаріальних дій та підстави для надання такої інформації є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню. Як вбачається зі змісту цієї статті, органи Пенсійного фонду України не належать до осіб, на письмову вимогу яких нотаріусом мають надаватися довідки про вчинені нотаріальні дії, документи, а також інша інформація, пов’язана із вчиненими нотаріальними діями. Крім того, стаття 5 Закону України «Про нотаріат» встановлює обов’язок нотаріуса зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку із вчиненням нотаріальних дій.
Стаття 81 вказаного закону обумовлює, що будьяке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства. Нотаріуси зобов’язані здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до цього закону і принесеної присяги.
Тому, з урахуванням викладеного, з метою недопущення порушення конституційних прав громадян та порушення названих вимог Закону України «Про нотаріат», надати інформацію щодо посвідчених договорів купівліпродажу нерухомого майна та копій платіжних доручень про сплату покупцями збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівліпродажу нерухомого майна або надати доступ до нотаріальних документів працівникам Пенсійного фонду не вбачається можливим.
Приватний нотаріус

№ 13/8 «08» травня 2013 р.
НОТАРІУСАМ УКРАЇНИ
Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів Нотаріальної палати України стало відомо про так звані «комерційні пропозиції», які надходять нотаріусам України від окремих банківських установ.
При цьому викликає тривогу та привертає увагу той факт, що направлені нотаріусам пакети документів за своїм змістом є вкрай цинічними та провокативними.
Викладене у них принижує честь та професійну гідність нотаріуса як особи, уповноваженої державою на вчинення нотаріальних дій та наділеної з цією метою широкими повноваженнями і особливим становищем.
Тексти запропонованих нотаріусам «пропозицій», «технічних завдань», «тендерів» тощо містять умови, прийняття яких (у тому числі і у вигляді надання певної інформації, проставляння гербової печатки у непередбачених законом випадках, надання переваг у вчиненні нотаріальних дій, вчинення нотаріальних дій поза визначеним законом місця без достатніх для того підстав тощо) стане прямим порушенням розділу II, пунктів 4.2, 4.3 Правил професійної етики нотаріусів України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 14 березня 2013 р. № 431/5, Закону України «Про нотаріат», що наводить на думку про свідоме ігнорування законодавства про нотаріат посадовими особами, які затверджували згадані вище пакети документів.
Інспекція з питань професійної відповідальності нотаріусів Нотаріальної палати України застерігає нотаріусів від подібних провокацій, які, під виглядом пропозицій про вигідну співпрацю, штовхають нотаріусів на учинення дій, несумісних із Правилами професійної етики нотаріусів України.
Звертаємо увагу нотаріусів на те, що відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про нотаріат» порушення нотаріусом Правил професійної етики нотаріусів України є підставою для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Закликаємо нотаріусів бути вкрай обачними, отримуючи пропозиції з обіцянками про так зване «взаємовигідне партнерство», берегти свою професійну гідність, не вдаватися до протизаконних вчинків, та пам’ятати про те, що саме НОТАРІУС наділений державою тими повноваженнями, які дають йому змогу бути дійсно НЕЗАЛЕЖНИМ, НЕУПЕРЕДЖЕНИМ та свідомим значущості своєї професії.
За рішенням Інспекції з питань професійної відповідальності нотаріусів НПУ,
Голова Інспекції Ю. Козьяков

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року                                                                                           м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого          Яреми А.Г.,              

суддів:                    Барбари В.П., Ємця А.А., Потильчака О.І., Берднік І.С.,
Жайворонок Т.Є., Сеніна Ю.Л., Григор’євої Л.І., Колесника П.І.,
Сімоненко В.М., Гуля В.С., Лященко Н.П., Шицького І.Б.,
Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., —

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа — комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна», про розірвання договору; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа — приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання права власності та повернення коштів і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору недійсним за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року,

встановили:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про розірвання договору.

Зазначав, що 28 січня 2011 року між ОСОБА_4, ним (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі­продажу нежилого приміщення (з відстрочкою платежу) (далі — Договір купівлі­продажу) — будівлі трансформаторної підстанції НОМЕР_1 (літ. Е) площею 34,5 кв. м, що розташована АДРЕСА_1.

За пунктом 3 Договору купівлі­продажу продаж нерухомого майна вчинено за 160 тис. грн., а саме: 80 тис. грн. покупець сплатив у день підписання цього договору, решта суми в розмірі 80 тис. грн. повинна була бути сплачена покупцем до 28 квітня 2011 року.

Посилаючись на те, що на час звернення до суду ОСОБА_2 не виконав умови Договору

Потенційний конфлікт між правом і моральністю передує у своїй основі багатьом порушенням і злочинам. Морально-правова дилема є не лише бар’єром для реалізації принципів правової держави, а й творить ґрунт для щоденного виникнення проблем між людьми у соціумі, що у замкненому колі повертає державу з її принципами до руйнації і хаосу. У ньому особа почувається незахищеною та відчуває небезпеку. А тому дилема моралі і права трансформується у морально-правову. Вона має давні традиції у пошуках шляхів її розв’язання і одночасно не втрачає з віками своєї актуальності. Особливо, якщо брати сучасний період, який чи не щоденно з «удосконаленням законодавства» робить нові виклики руйнації моральності і права. Разом з економічними, геополітичними та іншими кризами морально-правова розповсюджена на всі рівні соціуму.

Моральність, як і право, залежить від історичного періоду розвитку суспільства, від територіальних особливостей, менталітету. Однак брак моральності і брак реалізації права призводить до хаосу і дезінтеграції суспільства. Криза безпеки суспільства, безпеки національної, інформаційної, психологічної і навіть економічної та політичної зводиться до однієї причини: падіння моралі у суспільстві, у світі.

Філософія етики і моралі ще недостатньо сформована, однак часто обговорювана, вона як деонтологічна сфера, в якій ми бачимо витоки моделювання убезпечення особи, оскільки воно трактується як ядро нотаріальної діяльності, а її філософсько-правова сутність — як практичний вимір безпечності такої діяльності.

Людина як член суспільства завжди ставилась до світових загальнозначущих цінностей як до засобу організації суспільного буття. За цим ставленням визначали рівень розвитку суспільства, ступінь його демократизації. У визнанні цінностей виявлявся спосіб детермінації їх через ставлення до держави, закону, моралі і права. Етичні та моральні норми в історичному плані зазнавали видозмін залежно від менталітету народу, сформованих ним ідеалів. Вони ставали морально-етичними нормами представників юридичних професій, яким належала публічно-правова місія, що формувала не лише професійну поведінку, але й позаслужбові взаємини з громадянами. Філософія цієї сфери найменш оцінена. Переважно у ній плідно працювали педагоги і психологи.

Таким матеріалом, який становить основу для розвитку концептуальних підходів щодо формування філософії моралі, є ґрунтовні дослідження Р. Апресяна, В. Бачиніна, В. Букреєва, О. Грищук, М. Гуренко, а також В. Канке, І. Канта, О. Поповченка, І. Римської, І. Хрімлі та ін. Однак під час констатації сукупності професійних обов’язків через призму змісту професійної етики або деонтології, на жаль, не відбувалося філософського осмислення цієї сфери через окремі галузі (адвокатуру, нотаріат та ін.). У цьому напрямі зроблені лише узагальнення, з яких випливає питання: яку ж основу варто визнати засадничою для того, щоб осмислити філософію появи, а далі — й існування у праві моральних норм та раціональних моделей поведінки юристів. Саме завдяки інтелектуальним, моральним і психологічним стереотипам поведінки формується система правовідносин, проектується екзистенція права.

Наша мета — сформувати засади філософсько-правової оцінки впливу моралі на рівень експлікації морально-етичних норм суспільства та детермінації зворотного впливу вказаних норм на рівень професіоналізації юристів.

Морально-правова нормативність у сучасному бутті формувалася впродовж багатьох тисячоліть. За своєю значущістю вона то набувала, то втрачала вартість, виявляючи свою варіативність, однак питання співвідношення моралі і права для людства ніколи не були легкими, хоча у певні періоди (наприклад, тоталітарні часи) їх, з певною метою, то спрощували, то перебільшували ідеологічні режими, розуміючи, що знівелювати їхню роль для соціальної регуляції не вдасться ніколи за жодних обставин. Навпаки, за Монтеск’є людство існувало під біполярним диктатом: воно підпорядковувалося всезагальним природним законам і локальним законодавствам конкретних держав [1, с. 500]. А це означає, що морально-правова проблематика виконувала засадничу роль як для регулювання поведінки (додержання моральних заповідей), так і для додержання законів юридичних. Щоразу для суспільних перетворень головну роль незаперечно виконували мораль і право. Цю первісно вагому функцію як спосіб оптимізації суспільного буття в різних аспектах, у т. ч. і міждисциплінарних, активно вивчали С. Алексєєв, Р. Апресян, В. Бачинін, А. Гусейнов, А. Єрмоленко, В. Малахов, В. Нерсесянц, І. Хрімлі, А. Шульга, Т. Шаповалова та ін.

У сучасних теоретичних напрацюваннях вітчизняних і зарубіжних дослідників виокремлюються, за нашими спостереженнями, три таких підходи до оцінки моралі та її співвіднесеності з правом: 1) пріоритет надається моралі; 2) констатується перевага права над мораллю; 3) взаємовплив і взаємозв’язок моралі і права. Розглянемо основні постулати цих концепцій. За основу визначень моралі візьмемо трактування дослідника В. Головченка: «Мораль (лат. moralis — моральний, від mores — звичаї, поведінка) — духовність, форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини); один зі способів регулювання поведінки людини у суспільстві за допомогою усталених приписів». Дослідник зазначає, що мораль має давнє походження, а відтак у процесі розвитку суспільства формувалися і відповідні її принципи [2, с. 770].

Історія адвокатської діяльності і нотаріату проливає світло на закономірності визрівання норм професійного-етичного функціонування цього інституту. Вперше з’явившись у Стародавньому Римі одночасно з римським правом, приватні писарі, або табеліони, виконували роль тих, хто готував документи, засвідчуючи їхній зміст і достовірність [3, с. 406]. Отже, саме тоді, ще у V ст. н. е, римський імператор Юстиніан разом з іншими імператорами визначив «принципи та формальні правила нотаріальної дисципліни». Дослідник Н. Круковес вважає, що саме так римська традиція, ознаки якої прослідковуються і на теренах України, поширилася на всьому європейському просторі.

ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК,
президент Укрінюрколегії, заслужений юрист України, голова Громадської ради при Міністерстві юстиції України
ОЛЕКСАНДР МАЛИНОВСЬКИЙ,
адвокат, член Громадської ради при Державній реєстраційній службі
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЩОДО СПАДКУВАННЯ ЧАСТКИ В СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
Досить часто у нашій практиці виникають спірні ситуації, пов’язані з видачею нотаріусами України свідоцтв про право на спадщину на частку в статутному капіталі господарських товариств. Виникнення таких спірних ситуацій спричинено схваленими Науково-експертною радою з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України Методичними рекомендаціями щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29.01.2009 р. (далі — Методичні рекомендації).
Відповідно до п.п. 4.4 п. 4 розділу 3 частини 3 Методичних рекомендацій для видачі свідоцтва про право на спадщину на частку в статутному капіталі господарського товариства нотаріусу надаються: