МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
НАКАЗ
14.03.2013 м. Київ 431/5
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
15 березня 2013 р. за № 424/22956
ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРАВИЛ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ НОТАРІУСІВ УКРАЇНИ
Відповідно до статей 21, 5 Закону України «Про нотаріат»
НАКАЗУЮ:
Затвердити Правила професійної етики нотаріусів України, що додаються.
Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу (Чижмарь К. І.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу (Чижмарь К. І.), начальникам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, Нотаріальній палаті України забезпечити належне виконання цього наказу.
Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Контроль за виконанням цього наказу покласти на директора Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу Чижмарь К. І.
Міністр О. Лавринович
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
14.03.2013 № 431/5
Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
15 березня 2013 р. за № 424/22956
ПРАВИЛА ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ НОТАРІУСІВ УКРАЇНИ
I. Загальні положення
1.1. Ці Правила, розроблені відповідно до статті 5 Закону України «Про нотаріат», визначають загальні стандарти професійної етики нотаріуса, морально-етичні принципи нотаріуса при здійсненні нотаріальної діяльності та професійно-етичні правила поведінки у відносинах з колегами, Нотаріальною палатою України, державними органами, установами, організаціями, фізичними та юридичними особами.
1.2. Метою цих Правил є встановлення стандартів етики нотаріусів у процесі здійснення професійної діяльності та надання публічних послуг, зміцнення довіри до нотаріату з боку держави і суспільства, захист честі, гідності, ділової репутації нотаріуса.
1.3. Стандарти професійної етики нотаріуса — визначені нотаріальним співтовариством та затверджені Міністерством юстиції України принципи поведінки нотаріуса у суспільстві та у спілкуванні в рамках професійної діяльності, а також у відносинах з громадянами, іншими нотаріусами, працівниками, з органами влади тощо.
Професійна етика визначає загальні приписи щодо норми поведінки нотаріуса.
1.4. Ці Правила є обов’язковими для нотаріусів. Порушення цих Правил тягне за собою відповідальність у порядку і випадках, передбачених Законом України «Про нотаріат».
1.5. Нотаріус у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, Статутом Нотаріальної палати України, цими Правилами та загальними морально-етичними нормами поведінки в суспільстві.
II. Стандарти професійної етики нотаріуса
На виконання вимог законодавства та присяги нотаріус повинен:
• бути компетентним і старанним;
• захищати права та інтереси людини, суспільства і держави, дотримуючись букви і духу закону;
• сприяти ствердженню в суспільстві віри в закон і справедливість;
• завжди бути чесним, сумлінним, безкорисливим та неупередженим;
• не вчиняти у своїх інтересах та в інтересах інших осіб дій, які могли б поставити під сумнів неупередженість та незалежність нотаріальної діяльності, скомпрометувати нотаріуса і нотаріальну спільноту в громадській думці, завдати шкоди честі та гідності професії нотаріуса;
• не допускати дискримінації особи — учасника нотаріальної дії за расовою, етнічною, національною, посадовою, майновою, релігійною або іншою ознакою, а також посилатися на такі ознаки, що посягають на честь і гідність особи;
• підтримувати всі заходи, які можуть поліпшити якість або доступність професійних послуг у галузі нотаріальної діяльності;
• постійно підвищувати свій професійний рівень, юридичну та технічну компетентність, вивчати чинне законодавство і нотаріальну практику;
• уникати особистої участі в діяльності політичних партій і об’єднань, залучення до політичної діяльності, яке не дозволяє зберегти статус нейтральності, об’єктивності та незалежності професії нотаріуса;
• зберігати нотаріальну таємницю;
• забезпечувати у своїй діяльності високі критерії та вимоги культури спілкування, намагатися в будь-якій ситуації зберігати витримку і особисту гідність.
III. Морально-етичні принципи нотаріуса при здійсненні професійної діяльності
Морально-етичні принципи визначають безумовні вимоги професійної та суспільної моралі нотаріуса.
Професійна діяльність нотаріуса здійснюється за такими принципами:
• об’єктивність та неупередженість;
• незалежність;
• справедливість;
• толерантність;
• компетентність;
• конфіденційність.
IV. Професійно-етичні правила поведінки нотаріуса
4.1. У відносинах з іншими нотаріусами та нотаріальною спільнотою нотаріус зобов’язаний:
• будувати свої стосунки на принципах взаємоповаги, довіри та професійної взаємодії, виявляти коректність і доброзичливість;
• ставитися до колег по юридичній професії з повагою, довірою та в дусі доброзичливого співробітництва;
• підтримувати сприятливий морально-психологічний клімат у нотаріальній конторі та нотаріальному співтоваристві в цілому, уникати проявів шкідливих звичок і особливостей поведінки, які можуть образити людську гідність і негативно сприйматися оточенням;
• демонструвати чемність, вміння володіти собою та повагу до колег, сторін чи сторони правочину, не застосовувати ворожі, образливі слова та заяви при спілкуванні;
• бути ввічливим і тактовним, інформуючи своїх колег з питань, які можуть вплинути на їх роботу, потенційних професійних труднощів та інших проблем, що вимагають професійної солідарності;
• достовірно і оперативно відповідати на звернення та запити колег, що стосуються професійної діяльності;
• надавати допомогу і передавати професійний досвід молодим нотаріусам у межах корпоративної професійної солідарності й турботи про престиж професії та нотаріальної спільноти;
• вживати всіх можливих заходів щодо дотримання законодавства та морально-етичних принципів співробітниками нотаріальної контори.
4.2. Нотаріус у своїх стосунках з іншими нотаріусами та нотаріальною спільнотою не повинен припускатися порушень професійної етики, а саме:
• принижувати професійну гідність і авторитет своїх колег, характеризуючи їх діяльність;
• монополізувати певну сферу нотаріальної діяльності або роботу з особами, перешкоджаючи тим самим роботі інших нотаріусів;
• рекламувати свої професійні якості шляхом посилання на функції, почесні звання, наукові ступені, додаткові особливості своєї кваліфікації, які прямо не стосуються нотаріальної діяльності, а також надавати про себе неправдиву, облудну, неповну чи здатну ввести в оману інформацію;
• залучати осіб, які звертаються до нотаріальної контори, шляхом заниження встановлених тарифів, а також несумлінними обіцянками щодо режиму та порядку роботи контори;
• уникати суперечностей з іншими нотаріусами, а при виникненні конфліктної ситуації намагатися вирішити спірні питання шляхом колегіальних переговорів;
• уникати вирішення спорів з іншими нотаріусами через суд чи адміністративні органи. За наявності такого спору нотаріус для його вирішення має повідомити територіального уповноваженого Нотаріальної палати України.
4.3. Забороняється недобросовісна конкуренція між нотаріусами. Проявами недобросовісної конкуренції вважаються:
• ненадання іншому нотаріусу відомостей, інформації або документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, що перешкоджає нотаріальній діяльності;
• умисне заниження встановленого розміру плати за вчинення нотаріальної дії з метою привернення осіб;
• примушування осіб користуватися своїми послугами;
• укладання будь-яких договорів про співпрацю з юридичними особами з наданням їм переваг щодо черговості прийому, режиму роботи чи інших преференцій;
• одержання або виплата будь-яких винагород чи комісійних особам, пов’язаним з виконанням професійного обов’язку нотаріуса.
V. Відносини нотаріуса з Нотаріальною палатою України
5.1. Згідно зі статтею 16 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний брати участь у виконанні Нотаріальною палатою України як органом професійного самоврядування, заснованим на обов’язковому членстві нотаріусів, покладених на неї завдань.
5.2. У відносинах з Нотаріальною палатою України та її територіальним уповноваженим нотаріус зобов’язаний:
• особисто відвідувати загальні збори територіального уповноваженого Нотаріальної палати України, а також заходи, що проводяться територіальним уповноваженим і Нотаріальною палатою України;
• своєчасно і в повному обсязі сплачувати членські внески та інші встановлені з’їздом Нотаріальної палати України платежі;
• з’являтися на запрошення президента, віце-президента, голів комісій, виконавчого директора Нотаріальної палати України для розгляду питань, пов’язаних з виконанням професійних та членських обов’язків нотаріуса;
• надавати інформацію, пояснення, відомості і документи з питань, що розглядаються Нотаріальною палатою України чи територіальним уповноваженим, у межах своєї компетенції;
• надавати до Нотаріальної палати України та територіального уповноваженого відомості, що стосуються професійної діяльності, включаючи відомості фінансового характеру, за встановленими радою Палати формами і в затверджені строки.
VI. Відносини нотаріуса з особами, які до нього звертаються
6.1. Нотаріус виступає як неупереджений порадник, сприяє фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснює їм права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинюваних нотаріальних дій з тим, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.
6.2. Нотаріус забезпечує права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, які до нього звертаються, відповідно до чинного законодавства. Якщо вимоги осіб виходять за межі законодавства, нотаріус повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії. До складання нотаріального документа нотаріус зобов’язаний надавати неупереджені поради сторонам чи особам, які звернулися до нотаріуса, та об’єктивну інформацію про вибір, що надається їм законодавством; перевіряти факти і обов’язкові вимоги з тим, щоб отриманий нотаріусом документ був безспірним і мав юридичну силу.
6.3. Нотаріус зобов’язаний зберігати нотаріальну таємницю, не допускати заподіяння шкоди довірливим відносинам з боку осіб, які звернулися до нього, стосовно нотаріальної дії чи іншої отриманої інформації.
6.4. Перед вчиненням нотаріальної дії нотаріус зобов’язаний проінформувати осіб про розмір тарифу за вчинення нотаріальної дії та розмір плати за надання додаткових послуг інформаційного, правового або технічного характеру.
6.5. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус не повинен піддаватися тиску третіх осіб, впливу політичної кон’юнктури, суворо дотримуючись вимог законодавства та інтересів осіб, які до нього звернулися.
6.6. Нотаріус повинен виявляти терпіння, ввічливість і тактовність відносно тих, з ким він взаємодіє в межах професійного чи особистого кола спілкування, а також культуру мови, одягу і поведінки, не припускаючись проявів антигуманного ставлення до людей, неуваги до їхніх інтересів.
Нотаріус повинен утримуватись від втручання в особисті справи осіб, які до нього звернулися, з питань, що виходять за межі професійної компетенції і безпосередньо не пов’язані із зверненням особи.
6.7. Під час виконання професійних обов’язків забороняється:
• порушувати без поважних причин встановлений режим роботи нотаріальної контори;
• порушувати вимоги щодо приміщення та оснащення нотаріальної контори;
• необґрунтовано відмовляти у виїзді для вчинення нотаріальної дії поза межами нотаріальної контори;
• спілкуватися з особами, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, через помічника чи іншого працівника нотаріальної контори;
• передавати функції нотаріуса, в тому числі технічні (підготовка проектів нотаріальних документів, виготовлення оригіналів та копій, ксерокопіювання, заповнення журналів і реєстрів, отримання відомостей з електронних реєстрів та внесення відомостей до них тощо), іншим особам, крім співробітників нотаріальної контори;
• приймати відвідувачів у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, в одязі, що не має ділового характеру, палити під час прийому, іншим чином виявляти неповагу до особи, гідності і прав відвідувачів, а також звертатися до них з пропозиціями образливого, аморального характеру чи вчиняти інші негідні дії стосовно осіб, з якими нотаріус взаємодіє в процесі своєї професійної діяльності.
VII. Відносини нотаріуса із засобами масової інформації
7.1. Індивідуальна реклама нотаріуса в засобах масової інформації, включаючи Інтернет, не допускається. Не є рекламою інформація про місцезнаходження та режим роботи нотаріальної контори.
7.2. Виступ нотаріуса в засобах масової інформації від імені Нотаріальної палати України чи територіального уповноваженого здійснюється за попереднім погодженням з президентом палати або територіальним уповноваженим Нотаріальної палати України.
VIII. Поведінка нотаріуса у позаслужбовий час
8.1. Дії, зовнішній вигляд та поведінка нотаріуса повинні відповідати нормам суспільної моралі та професійним етичним стандартам.
8.2. Високе звання нотаріуса як особи, наділеної особливою довірою та відповідальністю перед державою і суспільством, покладає на нього такі обов’язки:
• нотаріус не вправі використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;
• нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, в штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності;
• нотаріус не повинен припускатися порушень загальноприйнятих, а для нотаріальної професії — підвищених стандартів і норм етики та моралі;
• нотаріус не вправі займатися будь-якою діяльністю особисто і повинен перешкоджати втягненню членів сім’ї у діяльність, яка може негативно впливати на здійснення професійних обов’язків нотаріуса або викликати сумнів у його незалежності та об’єктивності;
• нотаріус має утримуватися від вчинення дій, що можуть бути використані для завдання шкоди професійній діяльності нотаріуса або підриву довіри і престижу професії в суспільстві, в тому числі отримання коштовних подарунків та інших безпідставних пільг від осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, відвідування закладів із сумнівною репутацією;
• у разі здійснення тиску на нотаріуса у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків — не піддаватися цьому тиску, звертаючись у необхідних випадках до територіального уповноваженого Нотаріальної палати України або до компетентних правоохоронних органів.
Директор Департаменту
нотаріату, банкрутства та
функціонування центрального
засвідчувального органу К. І. Чижмарь

Начальникам головних управлінь юстиції
в областях та місті Києві

У зв’язку з надходженням до Міністерства юстиції України звернень про надання міжнародної правової допомоги повідомляємо таке.

27.04.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі — Закон).

Цим Законом визначено статус території, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації — Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності в умовах цього режиму, додержання та захисту прав фізичних та юридичних осіб.

Статтею 9 Закону передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь­які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь­який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Одночасно слід зазначити, що згідно зі статтею 4 Конвенції про правову допомогу та правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам від 22.01.1993 (далі — Конвенція) установи юстиції Договірних сторін надають правову допомогу по цивільним, сімейним та кримінальним справам відповідно до положень цієї Конвенції.

Разом з тим статтею 19 Конвенції визначені підстави відмови в отриманні правової допомоги. Так, прохання про надання правової допомоги може бути відхилено, якщо надання такої допомоги може завдати шкоди суверенітету або безпеці, або суперечить законодавству Договірної Сторони.

Враховуючи викладене та положення наказу Міністерства юстиції України від 07.07.2014 № 1087/5 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності», звертаю увагу на необхідність посилення контролю за організацією нотаріату в частині заборони виконання доручень щодо витребування інформації чи документів у рамках Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, оформлених нотаріусами АР Крим та міста Севастополя, які отримали ліцензії на право зайняття нотаріальною діяльністю за законодавством Російської Федерації, та територіальними органами юстиції Російської Федерації, а також підготовки запитів про правову допомогу на отримання інформації та/або документів до цих суб’єктів.

Про запити, що надійшли від нотаріусів АР Крим, міста Севастополя та територіальних органів юстиції Російської Федерації, прошу щомісячно до 05 числа інформувати Міністерство юстиції з направленням копій цих запитів.

Зазначений лист прошу довести до відома всіх нотаріусів для врахування в роботі.

Заступник Міністра                                                                              Ігор Бондарчук

М.М. Агарков вказує, що правосуб’єктність для кожної окремої особи означає можливість мати визначені конкретні права та обов’язки залежно від її взаємовідносин з іншими особами^[1].

Таким чином, коли йдеться про сімейну правосуб’єктність дитини, то, насамперед, йдеться про правовідносини, що виникають у зв’язку з її включенням до системи сімейних правовідносин. Стаття 2 Сімейного кодексу України (далі — СК) відносить до сімейних особисті немайнові та майнові правовідносини, що виникають між подружжям; батьками та дітьми; усиновлювачами та усиновленими; матір’ю та батьком дитини; бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками; рідними братами та сестрами; мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Окремо зазначається, що СК не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

Кажучи про правовий статус дитини, слід звернути увагу на існуючі в національному законодавстві України розбіжності. Так, відповідно до ч. 1 статті 6 СК правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дещо по-іншому підходить до визначення дитини Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04. 2001, у ст. 1 якого дитина визначається як особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Водночас, коли йдеться про регулювання сімейних відносин, перевага залишається саме за СК і, таким чином, набуття повної цивільної дієздатності за Цивільним кодексом України (далі — ЦК) не змінює правового статусу дитини як дитини у сімейних правовідносинах.

Так само, як і ЦК (статті 31,32), СК виділяє малолітню дитину (до чотирнадцяти років) та неповнолітню (від чотирнадцяти до вісімнадцяти років).

На відміну від цивільного законодавства сімейне законодавство поняття правоздатності не містить. Водночас слід зазначити, що сама категорія правоздатності, незалежно від наявності прямої вказівки на це в нормі закону, є спільною для різних галузей права, проте у кожній галузі вказана правова категорія буде мати власний специфічний зміст. Можна казати про цивільну, сімейну, конституційну тощо правоздатність. Щодо законодавчого визначення правоздатності, то його містить лише цивільне законодавство як здатність мати цивільні права та обов’язки (ст. 25 ЦК). Визначення сімейної правоздатності, що міститься у юридичній літературі, найчастіше є калькою з визначення, що міститься в цивільному законодавстві і, таким чином, сімейна правоздатність визначається як здатність особи мати сімейні права та нести сімейні обов’язки^[2].

Логічним було б стверджувати, що, так само, як і цивільна правоздатність, сімейна правоздатність виникає в момент народження. Можна погодитись з Я.Р. Веберс, що з віком відбувається розширення сімейної правоздатності: «Виникнення здатності мати окремі сімейні права та обов’язки лише з досягненням певного віку обумовлюється тим, що ці права та обов’язки мають здійснюватись особисто діями їх носія. Таким чином, здатність мати такі сімейні права та обов’язки, які не можуть набуватися та здійснюватись діями інших осіб — законних представників, характеризується одночасним виникненням відповідних елементів змісту правоздатності та дієздатності»^[3].

Щодо сімейної дієздатності, вона так само, як і цивільна, настає з досягненням певного віку і може бути визначена як здатність своїми діями набувати для себе сімейних прав, виконувати обов’язки та відповідати за делікти.

Дещо парадоксальною є сьогодні ситуація стосовно шлюбної дієздатності неповнолітніх.

НЕЛЛІ ПОБІЯНСЬКА,
приватний нотаріус Ватутінського міського нотаріального округу Черкаської області
ДОСВІД КОЛЕГ: НОТАРІАТ ФРАНЦІЇ
Добрый день, уважаемый коллега!
Вас беспокоит частный нотариус Ватутинского городского нотариального округа, Черкасская область Украина, Побиянская Нелли Борисовна.
Я обращаюсь к Вам от своего имени и от имени нотариального сообщества Черкасской области с просьбой дать интервью для издания, которое выпускает региональное отделение Нотариальной палаты Украины, с целью обмена опытом.
Я составила сравнительную таблицу, в которой отобразила волнующие нас вопросы на примере украинского законодательства.
Заранее благодарю за сотрудничество и понимание.
С уважением Н. Побиянская

Законодательство Украины
Нотариат в Украине — это система органов и должностных лиц, на которых положены обязательства удостоверять права, а также факты, которые имеют юридическое значение, и совершать другие нотариальные действия, предусмотренные Законом Украины «О нотариате», с целью предоставления им юридического значения.
Совершение нотариальных действий в Украине положено на нотариусов, которые работают в государственных нотариальных конторах, государственных нотариальных архивах (государственные нотариусы) или занимаются частной нотариальной деятельностью (частные нотариусы).
Документы, оформленные государственными и частными нотариусами, имеют одинаковую юридическую силу.
В населенных пунктах, где нет нотариусов, некоторые нотариальные действия совершаются уполномоченными на это должностными лицами….
Законодательство Франции
(Перелік умовних скорочень: Цивільний кодекс Французької республіки — Цивільний кодекс)
Завдання нотаріуса: Увага! У Франції не існує відмінності між державними нотаріусами і приватними нотаріусами. «Нотаріуси — це державні службовці, які уповноважені отримувати всі акти і договори, яким сторони мають або хочуть надати характер достовірності, який додається до актів органів державної влади» (стаття 1 постанови від 2 листопада 1945 року про статус нотаріату).
Нотаріус діє у всіх областях права (сімейного, рухомого та нерухомого майна, сільського господарства, місцевих органів влади…). Це ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ, призначений на посаду довічно згідно з рішенням Міністра юстиції. Як такий він володіє правом державної влади. Він володіє винятковим правом на нерухоме майно (акти реєстрації земельних ділянок)….

У нотаріальній практиці нотаріуси при посвідченні договорів купівлі-продажу, дарування відкривають розділи із зазначенням технічної характеристики об’єктів, працюючи як регістратори, здійснюють державну реєстрацію прав в Державному реєстрі права за набувачем (покупцем, обдарованим). Частіше нотаріус відкриває розділ та реєструє право на цілий житловий будинок у разі переходу права власності на частку житлового будинку відповідно до посвідчених договорів.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, нотаріуси обов’язково використовують відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а саме Єдиний реєстр документів. На жаль, сьогодні не багато нотаріусів мають безпосередній доступ до Державного земельного кадастру і поки що не мають можливості працювати в Єдиному реєстрі документів, здебільшого вони працюють з паперовими носіями та використовують відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.

Для державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна у разі коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об’єкта, також подається технічний паспорт на такий об’єкт.

ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»
СТРОКИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМІСТЬ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ
Викладення 11.02.2010 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон про державну реєстрацію) у новій редакції, що набула чинності 01.01.2013, обумовили трансформацію підходу до розуміння системи державної реєстрації прав у сфері іммобіліарного обороту.
Набрання чинності Законом про державну реєстрацію потребує аналізу норм законодавства , що регулюють різні аспекти державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Одними з таких є строки у сфері державної реєстрації речових прав на нерухомість.
І. ВИДИ СТРОКІВ
Як Законом про державну реєстрацію, так і актами законодавства, що прийняті на його розвиток, встановлюється значна кількість строків в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Аналіз чинного законодавства дозволяє їх класифікувати за різноманітними критеріями. Зокрема:
(а) залежно від підстави встановлення:
строки встановлені Законом про державну реєстрацію. Наприклад, державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з моменту надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію та передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення (абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону про державну реєстрацію);
строки визначені підзаконним нормативно-правовим актом. Зокрема, згідно з абз. 2 п. 22 постанови КМУ від 22.06.2011 № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» у разі прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію заяву про державну реєстрацію, копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, документ про сплату державного мита, а також інші документи, що видані, оформлені або отримані ним під час проведення державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття такого рішення передає органові державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна у порядку, встановленому Мін’юстом, для долучення їх до реєстраційної справи.
(б) залежно від суб’єкта, для якого встановлені строки, вони поділяються на строки передбачені для:

I. Оновлена нормативка з єдиного внеску

Весна — пора оновлення. Цього року оновлення прийшли до єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) у вигляді оновлення профільних підзаконних актів, а саме:

1)      Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (далі — Порядок № 435), — встановлює порядок, строки подання звітності щодо єдиного внеску та їх форму;

2)      Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі — Інструкція № 449), — визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів.

Але головним у правилах справляння єдиного внеску, як і раніше, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464). Його законодавець коригував ще раніше, з початку 2015 року.

Навіщо ці зміни, запитаєте ви? Як ви пам’ятаєте, ще у 2013 році податківці (а точніше Міністерство доходів та зборів) відібрали у Пенсійного фонду сферу адміністрування єдиного внеску. З тих пір багато води утекло… вже і Міндоходів немає — на зміну прийшла Державна фіскальна служба України, яка, як і раніше, рахує, скільки єдиного внеску сплачують платники, та приймає від них звітність. А ось питання адміністрування — то вже сфера Мінфіну. Ось він і поперевидавав під своїм ім’ям підзаконну нормативку.

Крім того, оновлення потребував щомісячний звіт з єдиного внеску — форма № Д4 «Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів» (додаток 4 до Порядку № 435; далі — форма № Д4). Причина — за останній час відбулися зміни у нарахуванні єдиного внеску, а форма звіту не могла адекватно їх відобразити. Це і необхідність нараховувати єдиний внесок на різницю між МЗП^[1] та фактичною зарплатою^[2], і можливість понижувати ставку єдиного внеску на коефіцієнт^[3], і необхідність відобразити у формі нарахування виплат мобілізованим працівникам.

Щодо нової Інструкції № 449, і Порядку № 435, то можна сказати, що просто переписали норми з наказу Міндоходів від 09.09.2013 р. № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та скудно додали нововведення, внесені  1 січня 2015 року до Закону № 2464, а також змінили порядок розподілу чистого оподатковуваного доходу (прибутку) помісячно (про це читайте в наступному номері):

–        необхідність нараховувати єдиний внесок на різницю між МЗП та фактичною зарплатою;

–        можливість понижувати ставку єдиного внеску на розрахований коефіцієнт (продублювано норми Закону України від 02.03.2015 р. № 219-VIII).

Тож нічого революційного в ній ви для себе не знайдете. Далі детальніше зупинимося на порядку заповнення оновленої звітності з єдиного внеску.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
НАКАЗ

31.10.2016                                                         Київ №                                                                 3086/5

Про врегулювання відносин
з використання захищених носіїв
особистих ключів

Відповідно до підпункту 22 пункту 3, пункту 10 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, з метою реалізації Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»

НАКАЗУЮ:

Запровадити використання державними реєстраторами прав на нерухоме майно, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, нотаріусами захищених носіїв особистих ключів під час доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції.

Установити, що державні реєстратори прав на нерухоме майно, державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, нотаріуси використовують захищені носії особистих ключів з моменту впровадження відповідного програмного забезпечення Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких с Міністерство юстиції, що забезпечує використання таких носіїв, але не пізніше 31 березня 2017 року.

Внести до Порядку надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2015 року № 2586/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2015 року за № 1568/26013, такі зміни:

абзац перший пункту 3 викласти в такій редакції:

«3. Доступ користувачів до реєстрів здійснюється після навчання їх роботі з такими реєстрами та за умови використання електронного цифрового підпису, що відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про електронний цифровий підпис», та є сумісним з програмним забезпеченням реєстрів.»;

пункт 4 доповнити новим абзацом такого місту:

«Користувач вживає заходів щодо забезпечення використання персонального комп’ютера, за допомогою якого здійснюється вхід до реєстрів, виключно для цілей користування такими реєстрами та їх ведення.»;

у тексті Порядку слова «технічними адміністраторами» замінити словами «технічним адміністратором».

Начальникам головних територіальних управлінь юстиції в областях та місті Києві, технічному адміністратору Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство Юстиції, вжити відповідних заходів, необхідних для реалізації цього наказу.

Департаменту приватного права (Ференс О.М.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Міністр                                                                      Павло Петренко

Відповідно до ст. 46 Податкового кодексу України (далі — ПК) податкова декларація — це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Декларація відповідно до п. 49.18 ст. 49 глави 2 розділу II ПК подається за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб — до 1 травня року, що настає за звітним.
Декларація подається до контролюючого органу в один із таких способів на вибір платника податку:
особисто платником податку або уповно­важеною на це особою;
надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
У разі надсилання податкової декларації поштою платник податку зобов’язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, а при поданні податкової звітності в електронній формі, — не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.
Прийняття податкової декларації є обов’язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов’язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, передбачених п. 48.3 ст. 48 ПК, тобто чи заповнені всі обов’язкові реквізити:
тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розра­хунку);
повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
місце проживання платника податків;
найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;
дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми);
інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід’ємною частиною;
ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості;
підписи платника податку.

Про відхилення апеляційної скарги Комунального підприємства ХХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа» і залишення без змін рішення ХХХХ міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2010 року1 про визнання за позивачкою (приватним нотаріусом) права на оплату за споживання теплової енергії в приміщенні № Х по вул. Хххх в м. Хххх за тарифами, встановленими для фізичних осіб, відповідно до додатка № 1 до рішення виконкому ХХХХ міської ради № ХХ від 24.02.2009 р., та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок за оплачені послуги з постачання теплової енергії в приміщенні № Х по вул. Хххх за тарифами, встановленими для фізичних осіб, відповідно до додатка № 1 до рішення виконкому ХХХХ міської ради № ХХ від 24.02.2009 року, починаючи з 01.10.2009 року по цей час.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №
Головуючий у 1й інстанції
Доповідач у 2й інстанції
20 квітня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду __________ області в складі:
Головуючого —
Суддів —
При секретарі —
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства ХХХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа» на рішення ХХХХ міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2010 року в справі за позовом ПІБ до Комунального підприємства ХХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа» про визнання права на оплату послуг за тарифами, встановленими для фізичних осіб, та зобов’язання здійснити перерахунок оплати за теплопостачання.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, —
ВСТАНОВИЛА:
ПІБ звернулася до ХХХХ міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вона є власником нежитлового приміщення № 3 по вул. Хххх в м. Хххх, Київської області, де вона здійснює нотаріальну діяльність, оскільки є приватним нотаріусом. Між нею та відповідачем 01.10.2009 року укладено договір на постачання та споживання теплової енергії, відповідно до якого відповідач надає їй послуги за тарифами, встановленими органами місцевого самоврядування для юридичних осіб, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання. Оскільки вона не відноситься до суб’єктів господарювання, то звернулася до відповідача щодо питання перерахунку оплати за надані послуги, в чому їй було відмовлено. В зв’язку з чим вона вимушена звертатися до суду з даною позовною заявою, яку просила задовольнити та визнати за нею право на оплату послуг з теплопостачання в приміщенні № 3 по вул. Хххх, в м. Хххх Київської області за тарифами, встановленими для фізичних осіб, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок оплати за надані послуги, починаючи з 01.10.2009 року по цей час.
В судовому засіданні позивачка уточнила свої позовні вимоги та просила суд визнати за нею право на оплату за споживання теплової енергії в приміщенні № 3 по вул. Хххх в м. Хххх Київської області за тарифами, встановленими для фізичних осіб, відповідно до додатка № 1 до рішення Хххх міської ради Київської області від 24.02.2009 року, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок за оплачені послуги з постачання теплової енергії в приміщенні № 3 по вул. Хххх в м. Хххх Київської області за тарифами, встановленими для фізичних осіб, відповідно до додатка № 1 до рішення виконкому ХХХХ міської Ради Київської області від 24. 02.2009 року, починаючи з 01.10.2009 року по 30.11.2010 року.
Рішенням ХХХХ міськрайонного суду Київської області від 02.12.2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Комунальне підприємство ХХХХ міської ради Київської області «ХХХХ тепломережа» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просило рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити по справі нове рішення про відмову ПІБ в задоволенні позовних вимог. Зазначило, що рішення ХХХХ міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2010 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійним обставинам справи, судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга Комунального підприємства ХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа» не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ПІБ є приватним нотаріусом ХХХХ міського нотаріального округу Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від ХХ.ХХ.2003 року за № ХХ та копією реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від ХХ.ХХ.2003 року за № ХХ і вона є власником нежилого приміщення № 3 в житловому будинку по вул. Хххх в місті Хххх Київської області, площею 30,9 кв. м, що вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від ХХ.ХХ.2003 року та копії витягу з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно ХХХХ МБТІ, станом на ХХ.ХХ.2003 року.
За вказаною вище адресою знаходиться її робоче місце, де вона здійснює приватну нотаріальну діяльність.
01.10.2009 року між позивачкою та відповідачем — Комунальним підприємством ХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа» було укладено договір на постачання та споживання теплової енергії № 1111, копія якого є в матеріалах справи, і з цього часу відповідачем нараховується позивачці оплата за послуги з теплопостачання за тарифами на теплову енергію, встановленими для юридичних осіб, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання, відповідно до додатка № 2 до рішення виконавчого комітету ХХХХ міської ради Київської області № 67 від 24.02.2009 року «Про тарифи на комунальні послуги-опалення та підігрів холодної води для споживачів міста Хххх», чого не заперечували в суді сторони по справі.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу роботу, крім тієї, яка передбачена абзацом другим статті 4 цього Закону, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає що ХХХХ міськрайонний суд Київської області прийшов до правильного висновку про те, що приватний нотаріус не має права займатися підприємницькою діяльністю і він не є суб’єктом підприємницької діяльності.
Про те, що приватний нотаріус не є суб’єктом підприємницької діяльності, свідчить і встановлений Законом України «Про нотаріат» спеціальний порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності.
Відповідно до рішення виконавчого комітету ХХХХ міської ради Київської області № 67 від 24.02.2009 року було визначено два види тарифів на теплову енергію для споживачів: для фізичних осіб, для юридичних осіб та інших суб’єктів господарювання за будинки житлового фонду та для юридичних осіб, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання.
Законом України «Про нотаріат» та іншими нормативно-правовими актами встановлено певні вимоги щодо організації роботи приватного нотаріуса.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус повинен мати своє робоче місце в межах нотаріального округу, а відповідно до ст. 52 цього Закону, використовувати у своїй роботі реєстри для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальні свідоцтва та посвідчувальні написи на правочинах і нотаріально засвідчуваних документах за встановленими формами.
Відповідно до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.06.1998 року № 36/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.06.1998 року за № 376/2816, приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, має складатися з двох і більше кімнат, належати нотаріусу на праві власності або бути орендованим.
Як встановлено судом, позивачка як приватний нотаріус має своє робоче місце — приміщення № 3 в будинку № __ по вул. Хххх в місті Хххх Київської області.
Діюче законодавство не містить норм, які б визначали розмір тарифів на комунальні послуги саме для приватних нотаріусів.
А тому є правильним висновок ХХХХ міськрайонного суду Київської області про те, що позивачка повинна вносити оплату за теплову енергію за тарифами, встановленими органами місцевого самоврядування для категорії споживачів — фізичних осіб, для юридичних осіб та інших суб’єктів господарювання за будинки житлового фонду, згідно з додатком № 1 до наведеного вище рішення, а тому застосування відповідачем тарифів для нарахування позивачці оплати за спожиту теплову енергію, встановлених для юридичних осіб, згідно з додатком № 2 до вказаного рішення виконкому, є необґрунтованим, оскільки судом достовірно встановлено, що ПІБ не є суб’єктом господарювання, не займається підприємницькою діяльністю, послуги з теплопостачання отримує для підтримання належного температурного режиму в належному їй приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.
Оскільки позовні вимоги позивачки в частині визнання за нею права на оплату за споживання теплової енергії за тарифами, встановленими для фізичних осіб, є обґрунтованими, то суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив її позовні вимоги в цій частині.
Є також обґрунтованим висновок ХХХХ міськрайонного суду Київської області про задоволення позовних вимог позивачки і в частині зобов’язання відповідача провести перерахунок ПІБ за надані послуги по постачанню теплової енергії за тарифами за вказаний в позовній заяві період, встановленими додатком № 1 до рішення виконавчого комітету ХХХХ міської ради Київської області, оскільки вона повністю оплатила відповідачу послуги з теплопостачання за тарифами, встановленими для юридичних осіб, про що свідчить довідка про відсутність у неї заборгованості за спожиту теплову енергію.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що рішення ХХХХ суду Київської області від 02 грудня 2010 року ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, судом не повно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, є безпідставними оскільки спростовуються доказами, які є в матеріалах справи.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення ХХХХ міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2010 року в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги Комунального підприємства ХХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа».
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, —
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства ХХХХ міської ради Київської області «ХХХХтепломережа» відхилити.
Рішення ХХХХ міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий ____________________ підпис
Судді __________________________ підпис