ВАСИЛЬ КРАТ,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
ПЕРЕВАЖНЕ ПРАВО КУПІВЛІ ЧАСТКИ У СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ ТОВАРИСТВА
Істотна зміна основних засад правового регулювання призводить до виникнення нових та трансформації існуючих цивільно-правових інститутів. Саме таким правовим утворенням є феномен переважних прав. У першу чергу вони асоціюються з переважним правом купівлі частки у праві спільної часткової власності, хоча й мають ширшу сферу застосування у різноманітних правовідносинах. До їх різновидів належить і переважне право учасника товариства з обмеженою відповідальністю купівлі частки (її частини) у статутному капіталі (абз. 2 ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України , ч. 3 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»).
Переважне право купівлі частки (її частини) в статутному капіталі ТОВ подібне до переважних прав, що існують у речових та зобов’язальних правовідносинах. Разом з тим в ньому наявні особливості, які варто проаналізувати крізь призму проблематики виникнення, здійснення та захисту переважного права учасника ТОВ.
І. ВИНИКНЕННЯ ПЕРЕВАЖНОГО ПРАВА
Переважне право купівлі частки у статутному капіталі ТОВ характеризується особливістю виникнення, оскільки воно може виникнути лише за умови, що статутом не передбачено заборони відчуження частки третім особам. Такий висновок зумовлений положеннями абз. 1 ч. 2 ст. 147 ЦК, в якому встановлено, що відчуження учасником ТОВ своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Переважне право виникає разом із суб’єктивним правом учасника ТОВ на частку у статутному капіталі та перебуває в пасивному стані до отримання повідомлення про намір продати частку іншим учасникам ТОВ. Тобто остаточно виникнення переважного права купівлі частки у статутному капіталі ТОВ пов’язується з волею суб’єкта припинити своє право на частку.
Останнім юридичним фактом, від якого залежить виникнення переважного права учасника ТОВ, є повідомлення про намір продати частку (далі — повідомлення). Основним питанням, яке виникає при аналізі сутності цього повідомлення, є те, чи можливо його вважати офертою, тобто пропозицією укласти договір (ст. 641 ЦК). Причому це питання не суто теоретичне , оскільки впливає на «вибір» тих норм цивільного законодавства, що підлягають застосуванню. При цьому необхідно враховувати, що:

Особливості реєстраційних дій в ЄДР пов’язані з невідповідністю його інтерфейсу змінам у діючому законодавстві, його технічною недосконалістю. Вказані недоліки обіцяють виправити найближчим часом.

Етап	Дія	Пояснення
1	Вхід в реєстр	При вході в реєстр з’явиться вікно, в якому необхідно обрати місто та відповідний район, в якому зареєстрований СПД (у разі створення СПД вибрати відповідний район за адресою, яка вказана у заяві про державну реєстрацію).Якщо обрати неправильний відділ, чи обрати себе як нотаріуса, система в подальшому не дозволить проводити реєстраційні дії. В такому випадку змінити належний орган можна і під час реєстрації, обравши необхідний пункт у верхньому меню
2	Реєстраційні дії	Державна реєстрація змінНеобхідно натиснути кнопку «Пошук». З’явиться вікно, за допомогою якого можливо буде виконати пошук потрібного СПД. Пошук можна здійснити за різними критеріями на вибір: код ЄДРПОУ, № реєстраційної справи, місцезнаходження, назва. Після того, як система знайде відповідну особу, з’явиться таблиця, де будуть відображені всі реєстраційні дії, які вчинялись щодо неї.	Державна реєстрація ново­утвореної юридичної особи1. Натиснути кнопку «Реєстра­ційні дії». 2. Із списку, що розгортається, вибрати необхідний
		Зліва у списку обрати «Дії з вибраним суб’єктом» — відобразиться перелік дозволених для обраного суб’єкта реєстраційних дій
3	Прийом документів	Після того, як ми вибрали необхідну реєстраційну дію, з’являється вікно «Прийом документів».Тут необхідно заповнити поля вікна «Прийом документів» згідно з фактично наданими документами. У разі якщо є підстави для відмови, необхідно вказати галочку навпроти відповідної підстави. Звертаю увагу, що при заповненні списку наданих документів виникають деякі неточності у зв’зку з невідповідністю інтерфейсу, про яку зазначалося вище. Відповідні неточності можна оговорювати за допомогою вкладки «Інше», де можна вказувати як додаткові документи, так і пояснення до вже наданих. Документи, зазначені в блоці «Інше», відсканувати не вдасться

АСОЦІАЦІЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6.
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600700114657
в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714-27-90, (057) 714-27-89
Вих. № 3 від «03» березня 2010 року
На № ___ «___» ________ 2010 року
Міністру юстиції України
Оніщуку М. В.
Шановний Миколо Васильовичу!
Наказом Міністерства юстиції України «Про внесення змін до нормативно-правових актів щодо Спадкового реєстру» від 15.07.2009 р. за № 1263/5 встановлено нові тарифи за користування спадковим реєстром. Так, введено плату за витяги зі Спадкового реєстру про перевірку спадкової справи, наявності заповіту/ спадкового договору в розмірі 34-00 грн. за кожний. Ці витяги є обов’язковими для нотаріуса при заведенні спадкової справи.
Нотаріальна спільнота не бачить економічного обґрунтування введення плати за послуги, які до сьогодні (з 2000 року) були безкоштовними. Ні новий реєстр, ні додаткові робочі місця у зв’язку з цим у ДП «Інформаційний центр» не створювалися.
Спадкоємець сплачує ДП «Інформаційний центр» немалі гроші за реєстрацію кожного свідоцтва про право на спадщину, які повністю компенсують витрати держателя реєстрів.
Для зменшення тягаря оплати нотаріальних послуг при оформленні спадкових справ зменшено державне мито.
Ми розуміємо, що ця інформація потрібна та корисна, але неможливість безкоштовної перевірки блокує роботу зі спадкоємцями.
Введення плати спричиняє неабиякі труднощі при роботі зі спадкоємцями, оскільки їм доводиться оплачувати помилки, допущені посадовими особами та реєстраторами при посвідченні заповітів та внесенні даних до Спадкового реєстру. Такі помилки можуть бути допущені не з вини нотаріуса чи спадкоємця. Наприклад, якщо заповіт складався особою, яка по батькові «Єфимівна» (за її паспортом), далі паспорти змінюються у встановленому законом порядку, врешті-решт особа помирає, і у свідоцтві про смерть вона вже «Юхимівна». Так само в ситуації фактичного прийняття спадщини, коли спадкоємець особи помирає та не встигає оформити спадщину, за обома спадкодавцями має бути перевірена наявність спадкової справи та заповіту/ спадкового договору. Усе це повинно підтверджуватись неодноразовими витягами зі Спадкового реєстру і лягає значним грошовим тягарем, оскільки це вже навіть не 68–00 грн., а 102–00 грн., 136–00 грн. і більше, і все це на етапі прийняття спадщини, коли спадкоємець ще нічого не отримує, а лише вчиняє дії, передбачені Цивільним кодексом України та обмежені певним строком. При цьому спадкова справа може заводитись і на підставі заяви про відмову від спадщини, тобто спадкоємець узагалі нічого і не отримає в майбутньому.
Вх. № 3222-0-33-10
від 04.03.2010
Раніше, до внесення цих змін, нотаріус міг перевірити за реєстром декілька варіантів напису прізвища, ім’я та по батькові і формувати витяг тільки тоді, коли він упевнений, що все перевірив. Тепер же кожна дія в цьому реєстрі є платною. Цим він відрізняється від усіх інших реєстрів, з якими працює нотаріус (Державний реєстр обтяжень рухомого майна, Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна, Державний реєстр правочинів та ін.), при цьому стосується таких важливих правовідносин, як спадкування, що часто пов’язано з роботою з особами похилого віку, і не завжди спадкується коштовне майно, адже спадковим майном може бути і копійчаний вклад у Державному ощадному банку.
Це нововведення ускладнило спілкування зі спадкоємцями, оскільки їх обурення цими сумами насамперед спрямовано на нотаріуса, який намагається пояснити, чому спадкоємець повинен заплатити великі гроші за себе, за чужі помилки, за те, що інший спадкоємець подав заяву в іншій нотаріальній конторі, за наявність кількох спадкодавців та ін. Згідно з Інструкцією про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус повинен перевірити наявність спадкової справи при її заведенні, а потім так само при видачі свідоцтва, заповіту/спадкового договору. Тобто за те саме спадкоємець платить двічі, хоча технічні можливості Спадкового реєстру не допускають заведення двох спадкових справ на одного померлого, заповіти також повинні бути внесені до реєстру миттєво, а не після смерті спадкодавця, що його складав. Тепер час на консультацію одного спадкоємця збільшився утричі, бо раніше нотаріус перевіряв наявність спадкової справи та заповіту безкоштовно, поки він тільки починає свою розповідь про обставини спадкової справи, і вже ставить відповідні запитання, виходячи з інформації, наданої Спадковим реєстром. Адже спадкоємець не завжди знає про заповіти, що складав спадкодавець, також він не може знати на 100 відсотків про наявність інших спадкоємців і чи не завели вони спадкову справу вже в іншого нотаріуса.
Заведення спадкової справи не є нотаріальною дією (яка згідно із законом є оплатною), людина може звернутися до нотаріальної контори чи нотаріуса шляхом направлення заяви про прийняття спадщини. При цьому повинна заводитись спадкова справа, проте без перевірки за даними Спадкового реєстру (що, до речі, не передбачено Цивільним кодексом України) завести спадкову справу неможливо, а без особи, яка оплатить ці перевірки, спадкова справа не буде заведена. Ось Вам і порушення Конституції, а також спадкових прав громадян, бо в такому випадку громадянин пропустить термін на прийняття спадщини.
Стягування грошей у сумі 68–00 грн. за два витяги, які необхідні для відкриття спадкової справи, є необґрунтованим, недоцільним та провокує скандали та непорозуміння, обурення високою оплатою, що пов’язана з прийняттям спадщини. Дані витяги є необхідними для того, щоб громадянин, у якого померла близька людина, зміг заявити про своє право на спадщину. Він нічого не отримує! Він заявляє про своє право, передбачене Конституцією та Цивільним кодексом України. При цьому сукупна плата при прийнятті спадщини, з урахуванням затрат, пов’язаних з підготовкою заяви про прийняття спадщини (або навіть взагалі відмови від спадщини), збільшилась у 2–3 рази.
У зв’язку із вкрай негативними наслідками світової економічної кризи на економіку України зменшився рівень доходів наших громадян, деякі з них перебувають на межі виживання. У цей час недоцільно збільшувати фінансове навантаження на малозабезпечені верстви населення, особливо з урахуванням позиції Президента України В. Ф. Януковича, політика якого направлена на максимальне зменшення фінансового навантаження на пересічного громадянина України.
З метою зменшення фінансового навантаження на малозабезпечені верстви населення та вдосконалення роботи Спадкового реєстру Інформаційної системи Міністерства юстиції України пропонуємо:
1. У наказі «Про запровадження Спадкового реєстру та внесення змін і доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» від 07.04.2005 № 33/ 5 абзац четвертий пункту 5 у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.07.2009 № 1263/ 5 «за перевірку наявності чи відсутності заповіту та спадкового договору з видачею про це витягу, а також за перевірку наявності чи відсутності заведеної спадкової справи з видачею про це витягу — у розмірі тридцяти чотирьох гривень з урахуванням ПДВ» виключити.
2. У пункті 5.1 глави 5 Положення про Спадковий реєстр слова «а також за перевірку наявності чи відсутності заповіту та спадкового договору, або спадкової справи» виключити.
3. Абзац 2 пункту 5.4 глави 5 Положення про Спадковий реєстр доповнити реченням такого змісту: «Із звільненням від плати здійснюється внесення до Єдиного реєстру реєстраційного запису про видачу свідоцтва про право на спадщину на вклади в установах Ощадбанку та в інших кредитних установах, на страхові суми за договорами особистого й майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції».

Президент Асоціації
приватних нотаріусів
Харківської області В. М. Марченко

3 березня 2010 року

Олена САМОЩЕНКО,

приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу

Начальнику Державної податкової інспекції у ______________районі м. ХХХХХ Головного управління Міндоходів у ____________області

________________________, м. ХХХХХ, індекс

Приватного нотаріуса ХХХХХХХХХ міського нотаріального округу

                                ПІБ                                         

_________________________, м. ХХХХХ, індекс

ХХ грудня 2014 року мною був отриманий лист ДПІ у ____________районі м. ХХХХХ Головного управління Міндоходів у ___________________області № ХХХХХ/ХХ/ХХ-ХХ-ХХ від ХХ.12.2014 про надання мною, приватним нотаріусом __________________міського нотаріального округу ________________________________  інформації щодо сум нарахованого єдиного внеску.

І. Щодо надання інформації (пояснень)

Нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464).

Відповідно до статті 1 Закону № 2464:

єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464).

Виключно Законом № 2464 визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п. 2 статті 2 ).

У надісланому мені листі № ХХХХХ/ХХ/ХХ-ХХ-ХХ від ХХ.12.2014 зазначено: «У графі 2 таблиці 3 додатка 5 до Звіту з єдиного внеску сума чистого доходу (прибутку), в рядках календарних місяців зазначається як середньомісячний річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом ділення річного чистого доходу (прибутку) на кількість календарних місяців, протягом яких він отриманий».

Тобто в листі, який не є нормативним документом, в порушення вимог Закону № 2464, встановлюються вимоги щодо заповнення звітності та порядку проведення розрахунків з єдиного соціального внеску.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особиста думка працівників державної податкової інспекції у ___________районі м. ХХХХХ ГУ Міндоходів у ________________області, яка не відповідає чинному законодавству України, не може бути підставою для встановлення вимог нарахування, заповнення та подання звітності на загальнообов’язкове державне соціальне страхування!

Статтею 9 Закону № 2464 визначено порядок обчислення і сплати єдиного внеску: «Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, для яких звітним періодом є календарний рік».

 На підставі ст. 6 Закону № 2464 було видано наказ Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в пункті 3.4 якого зазначено:

«Фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 1 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку № 454».

У таблиці 3 додатка 5 в другій графі зазначається сума доходу, заявлена в податковій декларації.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок в графі «усього» таблиці 3 додатка 5 до Порядку № 454 має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року. Цей висновок підтверджується наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», в якому зазначено: платники, визначені підпунктом 4 п. 2.1 розділу II Інструкції (фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно) сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно з п. 4 ст. 178 п. 4 ПКУ фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року, який відповідно до ст. 34 ПКУ є податковим періодом. Відповідно до ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок — це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Форма податкової декларації була затверджена наказом Міністерства доходів і зборів України від 11.12.2013 № 793, в якій в розділі IV «Доходи, отримані фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність» вказуються суми доходу, витрат та податку за себе для зазначених осіб за календарний рік.

Таким чином, жоден з приведених нормативних документів не вимагає від самозайнятої особи — приватного нотаріуса проводити обчислення суми чистого доходу в розрізі місяців за податковий період — календарний рік, не посилається при проведенні розрахунку єдиного внеску на Книгу обліку доходів та витрат. Єдина вимога — це відповідність річній податковій декларації.

Відповідно до роз’яснення Пенсійного фонду України «Опис формату звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України відповідно до Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1014/18309, враховуючи зміни постанови правління Пенсійного фонду № 18-1 від 23.06.2011, зміни постанови правління Пенсійного фонду № 24-1 від 10.12.2012» особи, які забезпечують себе роботою самостійно, тобто займаються незалежною професійною діяльністю, формують та подають звіт згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку. У графі 2 таблиці 3 додатка 5 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» відображаються в розрізі місяців суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності та задекларованого до органу податкової служби за результатами звітного року. При цьому слід зазначити, що у графі 3 таблиці 3 додатка 5 зазначені особи самостійно визначають суму доходу у розрізі кожного місяця відповідного звітного року».

 Виконуючи вимоги Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV щодо страхового стажу, Закону № 2464 та відповідно до Наказів № 454, 455, 793 мною подавалися своєчасно, в установлені строки Податкова декларація про доходи за 2013 рік та звіт у формі таблиці 3 додатка 5 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно» за 2013 рік. У рядку «Усього» графи 2 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» таблиці 3 додатка 5 зазначена сума доходу, що відповідає даним, вказаним в поданій мною податковій декларації про доходи за 2013 рік, тобто сумі чистого оподатковуваного доходу, відображеного в рядку 06 розділу ІV декларації.

При проведенні розрахунку єдиного соціального внеску я суворо дотримувалась вимог вищевказаних нормативних актів, ЕСВ сплачений мною своєчасно та в повному обсязі.

ІІ. Щодо надання документів (копій)

Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (стаття 12 Закону № 2464). Згідно з Вікіпедією — Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об’єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України» (Постанова 236) Державна Фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів. Постанова 236 надає право ДФС отримувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також від громадян та їх об’єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань, а також фінансову і статистичну звітність тільки під час проведення перевірок, а також ДФС має право вимагати виготовлення і надання засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплених печаткою (за її наявності) копій первинних документів, які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, у порядку та на підставах, визначених законом.

У пункті 1 статті 13 Закону № 2464, на який Ви посилаєтесь у своєму листі № ХХХХХ/ХХ/ХХ-ХХ-ХХ від ХХ.12.2014, встановлений перелік осіб, від яких контролюючі органи мають право отримувати інформацію, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом: від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб — підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску. Цей перелік є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Необхідно звернути увагу, що самозайнятих осіб у цьому переліку немає.

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) самозайнята особа — платник податку, який провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш, як чотирьох фізичних осіб. Статтею 3 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час. Відповідно, приватна нотаріальна діяльність не є підприємницькою (господарською) діяльністю, а приватний нотаріус не є фізичною особою — підприємцем.

Таким чином, витребування від мене — самозайнятої особи, приватного нотаріуса —документів (копій), пов’язаних з обчисленням сум доходу, на яку нараховується єдиний внесок, порушує приписи та вимоги Закону № 2464.

ІІІ. Щодо проведення перевірок

Як уже зазналося вище, Державна Фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування єдиного внеску в порядку, встановленому законом. У статтях 9, 10 ПКУ встановлений повний перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів, і в цьому переліку немає Єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Таким чином, сфера дії Податкового кодексу України не поширюється на Єдиний внесок. Тобто на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску поширюється тільки дія Закону № 2464. Відповідно до пункту 2 статті 13 Закону № 2464 ДФС мають право проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб — підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки.

Мною вже приводилися норми Законів України, згідно з якими приватний нотаріус не є підприємцем, установою або організацією. Таким чином, проведення позапланової документальної перевірки щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску не буде відповідати вимогам Закону № 2464.

У разі прийняття рішення про проведення у мене, самозайнятої особи, позапланової документальної перевірки щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування, я як громадянка України буду змушена звернутися до суду за захистом своїх конституційних прав.

Відповідно до підпункту 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 «Про Державну фіскальну службу України» ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавств.

У своїй діяльності я неухильно дотримуюсь чинного законодавства України, в тому числі вимог Закону України «Про нотаріат», Закону № 2464 та ПКУ і прагну запровадження у повсякденну практику ідеологію партнерських стосунків, порозуміння та зміцнення законних, прозорих та об’єктивних взаємовідносин між мною та керівництвом ДПІ у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області. Прошу також взяти до уваги, що мною в жодному випадку не ставиться за мету перешкоджати органам державної податкової служби України у здійснені ними своїх завдань чи уникнути або відмовитися від виконання законних розпоряджень і вимог контролюючих органів.

Усі нормативні документи, на які я посилаюся, Ви маєте.

Приватний нотаріус

ОЛЕНА ЧУЄВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, член Консультативно-методичної ради при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань при Міністерстві юстиції України, член Кваліфікаційної комісії нотаріату Головного управління юстиції в Харківській області
Спадщина — практичні питання
Спадкове майно — житловий будинок. На землю не надано жодного документа. Нотаріус зробив запит у відповідний орган з метою встановлення правового статусу земельної ділянки, що відведена для обслуговування цього будинку. На цей час відповідь не надійшла, але спадкоємець наполягає на видачі йому свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок. Чи має право нотаріус видати таке свідоцтво, не перевіривши статусу цієї земельної ділянки за умови, що шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вже сплинув?
Так, нотаріус має право видати таке свідоцтво. Справа в тому, що до складу спадщини, згідно зі ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) входить все майно спадкодавця, що належало йому на момент відкриття спадщини. Отже, спадкова маса може складатися з будь-яких об’єктів, як рухомих, так і нерухомих. До складу спадщини можуть входити і майнові права спадкодавця, а також його обов’язки, що не носять особистого характеру. Часто спадкоємцю буває навіть і невідомо про наявність деякого майна спадкодавця на момент видачі свідоцтва про право на спадщину. Також є ймовірним і той факт, що у спадкоємця просто відсутні кошти на виготовлення документів, необхідних для оформлення спадщини на деякі види спадкового майна.
Законодавством України не заборонено оформлювати спадщину в декілька етапів. Єдине, що зобов’язує закон спадкоємця, так це звернутися за свідоцтвом про право на спадщину до нотаріуса в разі, якщо до складу спадщини входить нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України), не встановлюючи при цьому строків для такого звернення. До того ж відсутність свідоцтва про право на спадщину на руках у спадкоємця не позбавляє його права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Можливість такої поведінки нотаріуса при видачі свідоцтва про право на спадщину також базується на положенні п. 227 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з яким «спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у подальшому видаються наступні свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві».
Таким чином, у цьому випадку нотаріусом видається свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок. А після одержання відомостей про статус земельної ділянки та надання спадкоємцем всіх необхідних документів нотаріусом може бути видано додаткове свідоцтво про право на спадщину щодо прав спадкоємця на цю земельну ділянку.
Померлий одержав у спадщину земельну ділянку, але за життя не встиг одержати державний акт на цю ділянку. Дружина спадкодавця стверджує, що державний акт виготовлений, але на руки його не видають, бо власник помер, та направляють до суду. Адвокат порадив дружині звернутися до нотаріуса з вимогою про надання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Які дії нотаріуса в цьому випадку?

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя.

Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору. У зв’язку з цим розрізняють: добровільний поділ майна подружжя і судовий поділ майна.

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна. Поділ здійснюється тільки щодо наявного майна, а не майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. Подружжя може добровільно вирішити питання про поділ їх спільного майна, визначивши розмір часток кожного з них, порядок, спосіб і час поділу.

Звичайно поділ здійснюється одним із таких способів.

Подружжя може отримати нотаріально посвідчене свідоцтво на частку в спільному майні подружжя. Нотаріус на підставі спільної заяви подружжя видає свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому за час шлюбу. Таке свідоцтво може бути видане кожному з подружжя як під час перебування їх у шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Визначення часток у майні припиняє режим спільної сумісної власності подружжя на це майно. Нерідко після визначення часток в праві власності подружжя відразу ж здійснює реальний поділ майна відповідно до належних кожному з них часток.

Питання про поділ подружнього майна вирішується в такому ж порядку і у випадку смерті одного з подружжя. При цьому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, що приймають спадщину. Таке свідоцтво може бути видане на половину спільного майна. Якщо між одним з подружжя, що пережив другого, та іншими спадкоємцями виник спір стосовно розміру часток подружжя в їх спільному майні, правового режиму тих або інших речей і з інших схожих питань, свідоцтво про право власності тому з подружжя, що пережив, у нотаріальному порядку видане бути не може. Такий спір підлягає розгляду в суді.

Нерідко подружжя фактично здійснює добровільний поділ майна без надання йому письмової форми, що тягне виникнення правових наслідків. Це стосується в першу чергу речей, які не підлягають спеціальній реєстрації і правочини з якими не вимагають нотаріальної форми. Наприклад, подружжя приймає рішення про те, що одному з них при поділі передається у власність спальний меблевий гарнітур, а другому — кухонний. Обидві сторони погоджуються з таким поділом і вважають його справедливим. Така домовленість є правомірною, оскільки не суперечить законодавству і не порушує прав та інтересів подружжя та третіх осіб.

На практиці мають місце випадки, коли подружжя ділить таким чином і більш вартісні речі, у тому числі ті, які вимагають спеціального оформлення і належать до нерухомого майна.

Поділ майна подружжя може бути здійснений і шляхом укладення ними нотаріально посвідченого договору. Хоча такий договір не передбачений безпосередньо законодавством, він йому не суперечить. Відповідно до ст. 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси і посадові особи місцевих рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не тільки посвідчують правочини, для яких законодавством встановлена обов’язкова нотаріальна форма, але також за бажанням сторін й інші правочини. Таким чином, подружжя вправі здійснити поділ приналежного їм майна (незалежно від його вартості і виду) в нотаріальному порядку, а нотаріус зобов’язаний посвідчити таку домовленість, якщо вона не суперечить законодавству.

Судовий поділ майна подружжя здійснюється у разі виникнення спору між подружжям про принципи, умови і порядок його здійснення. Такі спори є достатньо поширеними в судовій практиці. Хоча поділ завжди порушує майнову рівновагу в сім’ї, що склалася, він має здійснюватися таким чином, щоб після поділу майнові інтереси кожного з подружжя були порушені найменшою мірою і кожний з них отримав майно, яке йому потрібне для подальшого проживання. Такий стан не завжди можливий через різні обставини, наприклад, у зв’язку з тим, що річ, на яку претендують обидва з подружжя, є неподільною (автомобіль, телевізор тощо) і може бути передана у власність тільки одному з подружжя. Разом із тим, здійснюючи поділ спільного майна подружжя, суди повинні прагнути до найбільш повного врахування майнових інтересів кожного з них і здійснювати такий поділ найбільш справедливим чином.

Здійснюючи поділ спільного майна, суд має визначити розмір часток подружжя в праві власності; наявність або відсутність підстав для відступлення від принципу рівності їх часток; характер і склад майна, що підлягає поділу; можливість або неможливість поділу речей в натурі; загальну вартість майна і кожної окремої речі, що входить до його складу; думки і заяви подружжя стосовно способу поділу майна; претензії третіх осіб на майно тощо. Всі ці обставини мають бути враховані судом для винесення правильного і обґрунтованого рішення у справі.

При  розгляді спорів про поділ майна подружжя кожна сторона має довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У справах про поділ майна подружжя сторони надають докази, що свідчать про кількість, вартість і час набуття майна, — акт опису або перелік спільного майна, копії рахунків в установах банків, довідки про час внесення і розмір пайових внесків в ЖБК, кредитні зобов’язання, боргові розписки, квитанції, паспорти на документи, свідоцтва про право власності; висновки експертиз тощо.

Якщо надання доказів для сторін з яких-небудь причин ускладнене, суд сприяє їх витребуванню. Суд не може відмовити сторонам у розгляді позову у зв’язку з відсутністю або недостатністю наданих ними доказів у справі, хоча в судовій практиці іноді виникають такі порушення.

Судовий поділ майна може здійснюватися у випадках:

ГАННА ОЖЕГОВА,
юридичний радник науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса»
ЗМІНА АБО РОЗІРВАННЯ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧЕНОГО ДОГОВОРУ
Порядок внесення змін до нотаріально посвідченого договору або його розірвання регулюється п. 7 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі — Порядок).
Договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору здійснюється шляхом складання окремого договору. Договір про зміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом.
Якщо нотаріус, який посвідчив договір, позбавлений можливості посвідчити договір про його зміну або розірвання (у разі смерті, заміщення нотаріуса, у разі неможливості виконання ним своїх обов’язків, припинення нотаріусом діяльності, передачі документів до державного нотаріального архіву або з будь-яких інших причин), договір про зміну або розірвання у встановленому законом порядку посвідчується іншим нотаріусом. При цьому таким нотаріусом має складатися додатковий примірник договору, який направляється ним за місцем зберігання договору, що змінюється або розривається. Сторонам договору нотаріус роз’яснює про повернення правовстановлюючого документа за місцем зберігання примірника договору, що розірваний. З метою дотримання правил ведення нотаріального діловодства такий примірник договору про зміну або розірвання доцільно направляти з відповідним супровідним листом. При цьому отриманий посвідчений іншим нотаріусом примірник договору про зміну або розірвання додається до примірника основного договору.
Як зазначено у п.п. 7.4 розділу ІІ Порядку, якщо договір про розірвання договору про відчуження нерухомого майна посвідчується після державної реєстрації договору про відчуження, нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де перевіряє відсутність (наявність) заборони відчуження або арешту, відсутність (наявність) реєстрації іпотеки.
Відсутність або наявність податкової застави та інших застав нотаріусом перевіряється за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, про що виготовляються відповідні витяги.
Розірвання договорів, предметом яких є майно, що перебуває у податковій заставі, здійснюється за письмовою згодою відповідного податкового органу.
Щодо проставлення нотаріусом відміток. Згідно з п.п. 7.2 глави 1 розділу ІІ Порядку на всіх наданих нотаріусу примірниках основного договору проставляється відмітка про його зміну або розірвання, у якій зазначаються номер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання, проставляється нотаріусом підпис і скріплюється його печаткою.

ЛЕОНІД ЄФИМЕНКО,
голова Державної реєстраційної служби України, заслужений юрист України
Українсько-російсько-німецька конференція на тему «Стан та реформи нотаріального права»
ЗАВДАННЯ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ І НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Шановні учасники конференції!
Перш за все, дозвольте висловити слова вдячності як ініціаторам, так і організаторам даної конференції. Її задум був ініційований науковцями кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (зокрема, вченими Наталією Кузнєцовою, Романом Майдаником) та підтриманий докторами Рольфом Кніпером, Штефаном Хюльсхьорстером та іншими представниками нотаріального наукового представництва Німецької Сторони. Це відбулося під час українсько-німецького фахового обміну з питань стану та подальшого розвитку нотаріату в Україні та Німеччині, який проводився в м. Києві 8 липня 2010 року. Тому є всі підстави вважати, що наступний захід з обговорення наукових та практичних питань розвитку нотаріату розширить географію її учасників і, як наслідок, надасть можливість глибшого осмислення подальшого вдосконалення нотаріальної діяльності та розширення співробітництва в цій сфері.
Сьогодні додаткової актуальності набуває питання дослідження не лише змісту та форм нотаріальної діяльності, а й її взаємодії з іншими правовими інститутами. Зокрема, це стосується інституту державної реєстрації речових прав. У практичному аспекті реальність стану безпеки цивільного обороту вимагає більш повного використання потенціалу як нотаріату, так і системи державної реєстрації речових прав. Інститут нотаріату та інститут державної реєстрації речових прав на сьогодні посіли чільне місце в забезпеченні виконання суб’єктивних прав, їх охорони від порушень та оскарження.
Оцінюючи значення нотаріальної діяльності та державної реєстрації речових прав у забезпеченні ними стабільності цивільного обороту, слід привернути увагу до динамічності розвитку функціональних складових цієї діяльності та організаційних інституцій, що забезпечують їх реалізацію.
Звичайно, будь-яка правова система має свої функціональні відмінності як у нотаріальній діяльності, так і в реєстрації речових прав.
Нотаріальна діяльність та державна реєстрація речових прав є самостійними видами діяльності. Їх здійснення прямо передбачено приписами Цивільного кодексу України та закріпленими у відповідних законах нормами. Ці норми за своїм змістом є цивільними, а за формою віднесені до актів цивільного законодавства. Цивільний кодекс України визначає коло об’єктів, які підлягають державній реєстрації, а також випадки, за яких вчинення нотаріальних дій є обов’язковим.
Не залишено поза межами Цивільного кодексу України також суб’єктів, які проводять реєстраційну та нотаріальну діяльність. Так, державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною та здійснюється відповідним органом. Вчинення нотаріальних дій за Цивільним кодексом України є компетенцією нотаріусів або у випадках, передбачених законом, інших посадових осіб.
Основною ознакою подібності нотаріальної дії (наприклад, посвідчення правочину) та державної реєстрації речових прав у сфері цивільного обороту є фіксація прав.
При реєстрації речових прав держава офіційно визнає і підтверджує факт виникнення, переходу або припинення прав шляхом внесення запису до Державного реєстру. Фіксація прав при реєстрації здійснюється у формі внесення запису в Реєстр.
Посвідчення правочину провадиться шляхом вчинення посвідчувального напису. Доказом вчинення нотаріальної дії за законодавством України є запис нотаріуса в реєстрі вчинених нотаріальних дій. Отже, при нотаріальній дії правовою формою фіксації права є посвідчувальний напис.
Разом з цим, український законодавець розводить у часі моменти набуття права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, та виникнення права на майно, право на яке підлягає реєстрації. Ми з цією проблемою стикнулися на практиці. На порядку денному стоїть питання її вирішення.
Таке розмежування в часі може поставити у пріоритетне становище реєстратора прав по відношенню до нотаріуса, оскільки реєстратор здійснює реєстрацію прав після вчинення нотаріусом нотаріальних дій. Це може призвести до ревізування реєстратором вчинених нотаріальних дій.
Закон зобов’язує реєстратора, з одного боку, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам законодавства. Поза сумнівом, це документи, у більшості з яких відображені нотаріальні дії. З другого боку, реєстратор відмовляє в державній реєстрації в разі, якщо подані документи не відповідають встановленим законом вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Ці документи також були предметом попереднього опрацювання нотаріусом. До цього варто додати, що в певних випадках сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Такий договір у випадках, установлених законом, також підлягає нотаріальному посвідченню.
З цього приводу можна вести дискусію, тобто говорити, «хто в даному випадку головніший — нотаріус чи реєстратор». Але слід мати на увазі, що за своїм призначенням нотаріальний акт повинен визнаватись всіма особами та державними органами до того часу, поки він не буде відмінений у судовому порядку.
Держава делегувала саме нотаріусу як гаранту правової безпеки повноваження по встановленню та посвідченню юридичних фактів. Отже, реєстратор речових прав не вправі відмовити в реєстрації права на основі нотаріального акта, поки інше не буде встановлено судом.
Основним спрямуванням діяльності нотаріату є регулювання та охорона цивільних відносин. Саме тому функції нотаріату мають бути спрямовані як на зміцнення правового становища учасників цих відносин, так і на зміцнення найважливіших зобов’язальних відносин.
На сьогодні ми маємо розмаїття поглядів стосовно основної мети реєстрації майнових прав. Як на практиці, так і в наукових дискусіях зіштовхуємось з проблемними питаннями щодо взаємодії нотаріальної та державної реєстраційної діяльності. Однак важливим є те, що і нотаріальна діяльність, і реєстрація речових прав за своєю природою спрямовані на захист прав і законних інтересів власників та власників інших прав на об’єкти нерухомості. Саме це і має стати основою синхронізації даних цих інститутів.
Необхідність реформування інституту державної реєстрації речових прав в Україні виникла ще у 2004 році з набранням чинності Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Водночас з ряду причин національна система реєстрації речових прав так і не була створена. Відтак на сьогодні державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводять різні уповноважені на те суб’єкти.
Зокрема:
державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані на земельних ділянках, здійснюють реєстратори бюро технічної інвентаризації;
державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки проводять територіальні органи земельних ресурсів:
проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно покладено на нотаріусів.
Враховуючи такий стан, постала необхідність докорінного реформування системи реєстрації речових прав. Перш за все, вона має бути наближена до споживача, і всі речові права мають реєструватись у єдиному органі. Це знайшло своє відображення в новій редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який прийнято 11 лютого 2010 року.
Крім цього, особа, яка звернулась до певної державної інституції чи інституції, яку держава наділила певними повноваженнями, не повинна звертатись до інших органів для пошуку документів, необхідних для реєстрації речових прав.
Організаційною структурою, яка має забезпечувати реалізацію реєстраційних функцій, є новоутворена у зв’язку з проведенням адміністративної реформи Державна реєстраційна служба України.
Державна реєстраційна служба відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України 6 квітня 2011 року, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з таких питань, як:
державна реєстрація речових прав на нерухоме майно;
державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;
державна реєстрація актів цивільного стану;
реєстрація (легалізація) об’єднань громадян, політичних партій, профспілок, інших громадських формувань, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інших суб’єктів.
Говорячи про організаційну складову реєстраційної служби та нотаріату, варто зазначити таке.
По-перше, нотаріат організаційно входить у систему юстиції України і Міністерство юстиції забезпечує функціонування нотаріату. Діяльність Реєстраційної служби як центрального органу виконавчої влади спрямовується і координується через Міністра юстиції України.
По-друге, забезпечення роботи нотаріату на територіях покладено на підпорядковані Міністерству юстиції органи. Стосовно Державної реєстраційної служби, то вона здійснює свою діяльність як безпосередньо, так і через реєстраційні служби, які входять до складу територіальних органів Міністерства юстиції.
На відміну від існуючого сьогодні стану справ з реєстрацією прав на нерухомість подальше проведення реєстрації речових прав як на земельні ділянки, так і на об’єкти, розташовані на цих ділянках, обтяження таких речових прав здійснюватиметься не розпорошено, а в єдиному органі державним реєстратором прав на нерухоме майно.
При формуванні системи реєстрації мають бути використані потенційні можливості всіх інституцій, які так чи інакше задіяні на всіх стадіях виникнення, здійснення та припинення майнових прав на нерухоме майно, і в першу чергу нотаріусів. Для прикладу, діючим законом передбачається доступ нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при вчиненні нотаріальних дій.
Так, при вчиненні нотаріальних дій стосовно нерухомого майна нотаріус перевірятиме в цьому Реєстрі актуальність записів про право власності на таке майно, встановлюватиме наявність чи відсутність інших речових прав на таке майно, обтяжень таких прав.
На відміну від цього в даний час нотаріус при вчиненні нотаріальної дії має отримати від власника майна витяг з Реєстру прав власності. Цей реєстр не є на сьогодні Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Нотаріус також зобов’язаний отримати витяги з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Безумовно, наявність за існуючою системою доступу до нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який містить відомості про всі речові права на нерухоме майно, спростить наявну нині громіздку процедуру вчинення нотаріальної дії з таким майном.
Поряд з цим Державна реєстраційна служба здійснює заходи, спрямовані на спрощення процедури державної реєстрації прав. Так, зокрема, пропонується наділити нотаріуса повноваженням подання зави на реєстрацію речових прав від імені особи, що до нього звернулась.
Суть цих змін полягає в такому. Нотаріус після вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, за заявою набувача такого майна, подає органу державної реєстрації прав документи для проведення державної реєстрації виникнення відповідного права в електронній формі. Крім того, нотаріус за аналогічною процедурою матиме можливість подавати заяви про отримання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від імені уповноваженої на отримання такої інформації особи.
Зазначені зміни неодмінно призведуть до скорочення строків подачі заявником документів для державної реєстрації прав, спрощення процедури звернення до органів державної реєстрації прав. Ці зміни також нададуть можливість максимально використати у сфері державної реєстрації речових прав потенціал нотаріату в забезпеченні стабільності цивільного обороту.
Необхідність такого кроку пояснюється не лише подібністю використання як реєстраторами прав, так і нотаріусами засобів формалізації суб’єктивних прав, а насамперед самою природою нотаріального акта. На практиці це призведе до налагодження тісної співпраці між нотаріусами та реєстраторами у всіх її проявах.
Дякую за увагу.

ВІКТОР АНДРЄЄВ,
приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
НАВІЩО ВИКОРИСТОВУВАТИ БЛАНК, ЯКЩО ЗАЯВА ЗАЛИШАЄТЬСЯ У НОТАРІУСА?
Поштовхом до написання цієї статті стала чергова комплексна перевірка організації моєї нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил ведення нотаріального діловодства, проведена у 2013 році. Одним з порушень, виявлених під час проведення цієї перевірки, зазначено недотримання норм п. 5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (зі змінами), п. 1 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, а саме: тексти заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису одного з подружжя про згоду на укладення договорів, про прийняття або про відмову від спадщини, викладені на білому аркуші паперу, без використання спеціальних бланків нотаріальних документів.
Було вже багато розмов, висновків та коментарів щодо використання нотаріальних бланків. Коли я розмовляю з нотаріусом, який вважає, що за будь-яких умов засвідчення справжності підпису фізичної особи повинно відбуватися тільки на спеціальних бланках нотаріальних документів, останнім його аргументом найчастіше є такий: «Ти що, не можеш чи не хочеш за рахунок клієнта сплатити вартість того бланка?» Навіть сьогодні, коли вже давно діють зміни, внесені до п. 1 глави 9 розділу I Порядку вчинення нотаріальних нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок), деякі колеги, враховуючи зауваження органів юстиції на місцях та з інших невідомих причин, продовжують використовувати спеціальні бланки нотаріальних документів для заяв (які залишаються в справах нотаріуса), на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису.
Розглянемо цю ситуацію в контексті вимог діючого законодавства України за останні 4–5 років.
Добре, що існують такі журнали, як «Мала енциклопедія нотаріуса». Це дійсно енциклопедія нотаріуса, без якої іноді важко працювати і яка завжди стає в нагоді, особливо, коли йдеться про єдину нотаріальну практику.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.06.2003 № 980-IV, в редакції Закону від 01.10.2008 № 614-VI) тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів. Зразок, опис, порядок витрачання, зберігання, обігу та звітності спеціальних бланків нотаріальних документів установлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 1 п. 5 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції № 2053/5 від 04.11.2009) Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (2010), далі — Інструкція, тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків. Зразок, опис, порядок витрачання, зберігання, обігу та звітності спеціальних бланків нотаріальних документів установлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 4 п. 5 Інструкції (2010) вчинення інших нотаріальних дій здійснюється без використання спеціальних бланків нотаріальних документів.
Відповідно до п. 1 глави 9 розділу I Порядку (в редакції від 22.02.2012) тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі та примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків. Вчинення інших нотаріальних дій з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів допускається на прохання особи, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії.

ЛЮБОВ ПРОХОР,
приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу
ДЕОНТОЛОГІЯ
Нравственность учит не тому, как стать счастливым,
а тому, как стать достойным счастья.
Иммануил Кант

Кожна професія, якщо вона ґрунтується на винагороді за працю, стає причиною змагань, породжує конкуренцію, а поряд з нею і ще одне небажане явище — падіння престижу професіоналів. Подальший розвиток та існування держави й суспільства неможливі із застосуванням лише матеріальних категорій і цінностей. Сьогодні як ніколи перед кожним громадянином, який здійснює будь-яку професійну діяльність, постає питання відповідальності перед майбутнім нащадків і людства в цілому, тому сучасне сьогодення неможливе без втілення й застосування у нашому житті вічних категорій, таких як: моральність, совість, гідність, порядність і відповідальність. Ми як юристи за фахом повинні бути першими й демонструвати відповідний приклад для всього сучасного суспільства, тому що люди, які вирішують долі інших, несуть підвищену етичну відповідальність за свої дії, рішення і вчинки.
Спочатку про слова. Слова «мораль», «гідність», «етика» близькі за змістом, але виникли вони у двох різних мовах. Слово «етика» походить від грецької «ethos» — норов, характер, звичай. Його ввів 2300 років назад Арістотель, якій назвав етичними такі людські якості, як мужність, чесність, порядність, а «етикою» — науку про ці якості. Слово «мораль» латинського похо¬дження, «mos» (мн. — «mores») означає майже те ж саме, що і в грецькій — норов, звичай. Цицерон слідом за Арістотелем створив від нього слова «moralis» — моральний та «moralitas» — мораль, котрі стали латинським еквівалентом грецьких слів «етичний» та «етика» .
Термін «деонтологія», який я вживаю у назві статті, походить від «deon» (deontos) — по¬трібне, необхідне + «logos» — поняття, вчення — система загальних знань про юридичну науку, практику, вимоги до професіональних та особистих якостей юриста, систему формування цих якостей. Вперше він був уведений у науковий оборот у 1834 році англійським філософом та юристом Ієремією Бентамом, який виклав моральні вимоги, необхідні для кар’єри та досягнення особистого матеріального добробуту. Він розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка має владу, і виклав це в книзі «Деонтологія, або Наука про мораль».
В широкому розумінні деонтологія — розділ етичної теорії, в якому розглядаються проблеми обов’язку, моральних вимог та нормативів. Загальна деонтологія вивчає узагальнені принципи поведінки, її форми, моральні та суспільні ідеали.
У більш вузькому значенні деонтологією називають професійну етику — сукупність правил, розроблених професійною організацією, яка слідкує за їх дотриманням.
Для цілого ряду професій виявилося недостатнім, щоб їх представники володіли лише певними трудовими навичками. Разом із цим вони повинні володіти і відомими етично-вольовими якостями, практикувати у своєму середовищі певні принципи та правила поведінки, які регулювали б, з одного боку, відносини всередині професійної групи, з іншого — відносини самої професійної групи та осіб, що користуються їх послугами. В деяких випадках це вимагало навіть вироблення особливих кодексів поведінки, що включали правила, норми, заповіді, клятви тощо. Все це мало на меті підтримку високого рівня професійної діяльності, престижу, соціальної цінності професії як такої, встановлення до неї довіри з боку суспільства. До таких професій серед інших можна віднести юриспруденцію, в якій впродовж тривалого часу вироблялися і зміцнювалися вимоги й норми, правила та стандарти.
На перший погляд моральні норми законодавчо закріплювати немає потреби, оскільки етику не можна закріпити на папері, її можна або дотримуватися (розуміти), або не брати до уваги жодного етичного правила. Традиційним для юриспруденції є утвердження верховенства права, але закріплення етичних норм законодавчо веде до строго дотримання таких норм і як результат — підвищення престижу професії.
Так, на V з’їзді суддів України, який відбувся 24.10.2002 р., було прийнято Кодекс професійної етики судді; Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01.10.1999 р. (протокол від 01–02.10.1999 р. № 6/VI).
Оскільки я є представником нотаріальної спільноти, мені хотілося б більш детально зупинитися на вимогах до професійної етики нотаріусів.
17.11.2007 р. рішенням Конференції Україн¬ської нотаріальної палати було затверджено Кодекс професійної етики нотаріусів України. В основу цього Кодексу було покладено Етичний кодекс нотаріусів Європи та заповіді Міжнародного союзу нотаріату. Він покликаний сприяти сумлінному виконанню нотаріусами свого професійного обов’язку, розумінню нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характеру нотаріальної діяльності, а отже, і підвищенню авторитету нотаріату та репутації нотаріусів.
Професійна поведінка нотаріусів України ґрунтується на таких основних принципах:
незалежність;
законність;
об’єктивність та неупередженість;
перевага інтересів фізичних та юридичних осіб;
конфіденційність;
добросовісність;
чесність;
повага до професії;
культура поведінки.
Раніше питання етики обмежувались тільки поняттям поведінки нотаріуса у відносинах з клієнтом. Сьогодні ми розуміємо, що поняття «етика» набагато ширше — це і відносини один з одним, і з органами влади, і взаємовідносини нотаріуса й нотаріальної палати. Етика і професіональна діяльність знаходяться в нерозривному зв’язку.
Від репутації нотаріуса залежить довіра суспільства і держави до інституту нотаріату, тому до обов’язкових вимог, що ставлять нотаріусу, віднесені повага до моральних норм та їх дотримання. Від морально-етичного аспекту діяльності нотаріусів залежить не тільки якість виконання професійних обов’язків, а й подальше збереження довіри суспільства і держави до нотаріату. Довіра залежить, перш за все, від того, яку репутацію має нотаріат. Окремий випадок негідної поведінки нотаріуса може кинути тінь на нотаріат в цілому.
Кодекс професійної етики нотаріусів Украї¬ни встановлює обов’язкові для кожного нотаріуса, правила поведінки при здійсненні професійної діяльності, що ґрунтуються на критеріях моральності та заповідях Міжнародного союзу нотаріату:
1. Поважай своє Міністерство, органи дер¬жавної влади, органи професійного співтовариства та своїх колег.
2. Вчиняй нотаріальні дії, діючи в межах закону, вирішуй сумніви; не вчиняй правочин, якщо є сумнів щодо його законності та правильності.
3. Віддай належне Правді.
4. Дій обережно.
5. Вивчай матеріали ґрунтовно, старанно та ретельно.
6. Радься з Честю.
7. Керуйся Справедливістю.
8. Обмежуйся Законом.
9. Працюй з Гідністю.
10. Пам’ятай, що твоя місія полягає в тому, аби не допускати цивільно-правових спорів.
До моральних вимог, що стосуються ставлення до суспільства і держави, відносяться:
захист інтересів людини, суспільства і дер¬жави, дотримання вимог закону;
сприяння утвердженню в суспільстві віри у закон і справедливість;
невчинення в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб дій, які могли б поставити під сумнів неупередженість і незалежність нотаріальної діяльності, скомпрометувати нотаріуса у суспільній думці, заподіяти шкоду честі та гідності професії нотаріуса.
До моральних вимог, що стосуються ставлення до колег, відносяться:
повага і доброзичливе співробітництво на принципах взаємоповаги, довіри та професійної взаємодії;
підтримання сприятливого морально-психологічного клімату в нотаріальній конторі і в нотаріальній спільноті в цілому, уникнення проявів шкідливих звичок і особливостей поведінки, що можуть ображати людську гідність і негативно сприйматися суспільством;
тактовність у ставленні до колег, інформування їх з питань, які можуть допомогти у їхній роботі, а також про потенційні професійні труднощі й про інші проблеми, що вимагають професійної солідарності.
У своїх відносинах з колегами і нотаріальним співтовариством нотаріус не має права:
характеризуючи свою кваліфікацію, применшувати професійну гідність і авторитет своїх колег;
вести недобросовісну конкуренцію;
монополізувати відповідну сферу нота¬ріальної діяльності чи роботу з особами, перешкоджаючи роботі інших нота¬ріусів;
займатися індивідуальною рекламою, в тому числі через засоби масової інформації, рекламувати себе і свою діяльність шляхом посилань на джерела, що не мають прямого відношення до нотаріальної діяльності (не є рекламою вказівки на місцезнаходження і режим роботи нотаріальної контори);
залучати осіб, які звернулися до нотаріальної контори, шляхом зниження встановлених тарифів, а також недобросовісними обіцянками відносно режиму і порядку роботи нотаріальної контори.
На відміну від Кодексу професійної етики судді, в якому зазначено, що норми, спрямовані на вирішення етичних питань, не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини, від Правил адвокатської етики, в ст. 77 яких зазначено, що до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру, в ст. 18 Кодексу професійної етики нотаріусів України зазначені заходи громад¬ського впливу за порушення норм Кодексу.
Так, до порушника можуть бути застосовані такі заходи громадського впливу:
громадське зауваження;
¬ромадська догана.
У разі застосування до нотаріуса заходів громадського впливу більше двох разів протягом календарного року загальні збори нотаріусів регіону можуть звернутись до відповідного управління юстиції з поданням про зупинення діяльності цього нотаріуса, а за наявності підстав, передбачених законодав¬ством, — про позбавлення його права на зайняття нотаріальною діяльністю.
До недавнього часу я говорила: «У нас в Кіро¬вограді найбільш нотаріальний нотаріат», тому що ми відбулися як нотаріуси, які самі себе добровільно обмежували певними рамками, що, в першу чергу, стосуються етики і моральної поведінки.
Але з матеріалізацією суспільства почали з’являтися негативні явища, такі як: «акредитація нотаріуса в установі банку», «відкати», «бонуси», рекламні об’яви про здійснення прийому громадян «цілодобово». Безумовно, певній категорії громадян саме це і подобається в роботі нотаріусів, особливо тим, хто давно мріяв мати такого собі «кишенькового нотаріуса».
Тому перед нами стоїть важке завдання — зберегти свої позиції, не здаючи їх, і доводити своєю діяльністю, що в нотаріаті працюють гідні, добросовісні, професійні люди.
Я хочу, щоб нотаріусів поважали!
Значення моральних якостей не тільки нотаріуса, а й будь-якого працівника нотаріальної контори буде рости з розширенням нотаріальної діяльності, тому в нотаріаті завжди будуть по¬трібні високоосвічені і бездоганні в моральному плані робітники. Питанням підготовки та виховання кадрів нотаріату повинно надаватися максимум уваги. Успішне вирішення цієї проблеми здебільшого буде сприяти підвищенню авторитету нотаріату.
Треба визнати, що випускники юридичних вузів мають туманне уявлення про нотаріат, прогалини знань молодих спеціалістів в цій області частково поповнюються в процесі стажування. Дуже важливо, щоб органи юстиції на місцях враховували цю обставину при організації професійного стажування, виборі кандидатів, а питання морально-етичних аспектів були в полі зору кваліфікаційних комісій при прийнятті іспитів у осіб, які пройшли стажування.
Вимоги щодо професійної етики повністю відносяться як до державних, так і до приватних нотаріусів.