ПІДСУМКИ
IV ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЩОРІЧНОГО КОНКУРСУ НОТАРІУСІВ
«ЄДИНА НОТАРІАЛЬНА ПРАКТИКА»
У НОМІНАЦІЇ «НОТАРІУС РОКУ»
Шановні колеги, завершився IV Всеукраїнський щорічний конкурс нотаріусів «Єдина нотаріальна практика» у номінації «НОТАРІУС РОКУ». Протягом 2009 року ви висловлювали думки та побажання щодо номінантів та переможців конкурсу. Дякуємо вам за активність, за участь в обговореннях та голосуванні на сайті WWW.YURRADNIK.COM.UA.
Щиро вітаємо лауреатів конкурсу та бажаємо їм не зупинятися на досягнутому, нехай їх професійні зусилля будуть винагороджені повагою та довірою, впевненістю у надійному та справедливому захисті конституційних прав і свобод громадян.

У номінації «Нотаріус року з питань правового захисту нотаріусів» перемогла ТАТАРЕЦЬ ТАЇСІЯ КОСТЯНТИНІВНА, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу.

У номінації «Нотаріус року з питань іпотеки» переміг ФРІС ІГОР ПАВЛОВИЧ, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу.

У номінації «Нотаріус року з питань методичної підтримки нотаріусів» переміг АСАУЛЮК АНДРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ, приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу.

У номінації «Нотаріус року — автор книги з нотаріату» переміг КОЗЬЯКОВ ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ, приватний нотаріус, заслужений юрист України, член Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України.

У номінації «Нотаріус року з питань спадкового права» перемогла ДЯЧУК ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу.

У номінації «НОТАРІУС РОКУ» перемогла ЦУКАНОВА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА, завідувачка Першої харківської державної нотаріальної контори.

Кожен з переможців отримує річну передплату на науково-практичний журнал «Мала енциклопедія нотаріуса» на 2010 рік, картку члена Клубу юристів. Окрім цього, переможець у номінації «Нотаріус року» вже традиційно отримує ноутбук.

Окремою номінацією, яка стоїть поза будь-якими умовностями, є «Легенда нотаріату». Головними критеріями визначення переможця в цій номінації є стаж нотаріальної практики, повага та визнання серед колег в регіонах і по всій Україні, позитивні відгуки учнів номінантів. Легенда нотаріату — це визначна постать серед нотаріусів, практичний досвід і кваліфікована праця якої є прикладом для колег.
ЛЕГЕНДОЮ НОТАРІАТУ за підсумками 2009 року визнана КОВАЛЬЧУК ТАМАРА ПАВЛІВНА, приватний нотаріус Симферопольського міського нотаріального округу. Тамара Павлівна з 1974 по 1983 роки працювала завідувачкою Кагульською держнотконторою, з 1983 по 1997 роки була завідувачкою Першою симферопольською держнотконторою. З квітня 1997 року вона приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу. За свою багаторічну працю Тамара Павлівна неодноразово відзначалася на державному рівні та професійним самоврядуванням нотаріусів, зокрема:
• почесними грамотами Міністерства юстиції України за досягнуті успіхи в праці, високу дисциплінованість за завоювання третього місця за підсумками змагання між нотконторами України;
• Почесною грамотою Головного управління юстиції МЮ України АР Крим;
• Почесною грамотою Президіума Верховної Ради АРК за сумлінне виконання службових обов’язків, багатолітню працю, високий професіоналізм, почуття відповідальності за доручену справу;
• Почесною грамотою Кримської нотаріальної палати за внесок у розвиток нотаріату;
• відзначена відзнакою «Кращий нотаріус 2002 року»;
• занесена до Золотої книги нотаріусів — 2009.

Висловлюємо окрему подяку за підтримку в організації конкурсу нашим постійним партнерам:

− юридичній фірмі «ГЛОБУС»;

− Українській іноземній юридичній колегії «УКРІНЮРКОЛЕГІЯ».

Генеральний правовий медіа-партнер — газета «Правовий тиждень».

Організатор конкурсу — науково-практичний журнал «Мала енциклопедія нотаріуса».

Автор ідеї Володимир Марченко.

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України (далі по тексту — «ЦКУ»), заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином — дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 3 ст. 202 ЦКУ одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Застосування цього положення Цивільного кодексу України стосовно заповіту пов’язане із заповітом подружжя, який складається двома особами — подружжям.

Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його склала — заповідача.

За життя заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт або змінити його. Зміна заповіту відбувається шляхом складання нового заповіту.

Заповіт як правочин має відповідати всім вимогам, які звичайно пред’являються до правочинів, що містяться у статті 203 ЦКУ. Слід звернути увагу на те, що законодавець відокремив норми про заповіт від правил про правочини і договори. Це означає, що розпорядження на випадок смерті не можуть включатися як окремі положення до цивільно-правових договорів, за винятком спадкового договору та договору банківського вкладу.

Найважливіша ознака заповіту випливає з самого його визначення і полягає в без­посередньому зв’язку заповіту з особою заповідача. Ніхто інший крім заповідача не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Це правило закріплено ч. 2 ст. 1243 ЦКУ, згідно з якою вчинення заповіту через представника не допускається. Законом також не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Виходячи зі змісту ст. 27 ЦКУ правочин про відмову від права на заповіт або його обмеження є нікчемним.

Розпорядження майном на випадок смерті — акт, який вимагає достатньої соціальної зрілості заповідача. Тому ч. 1 ст. 1234 ЦКУ закріплено право на заповіт лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Повна цивільна дієздатність фізичної особи настає з досягненням нею 18 років, або з моменту реєстрації шлюбу фізичною особою, що не досягла повноліття (ст. 34 ЦКУ), або в результаті емансипації (ст. 35 ЦКУ).

Таким чином, особа у віці до 18 років може набути повну цивільну дієздатність, а як результат і право на заповіт, у разі:

реєстрації цією особою шлюбу до досягнення повноліття,

коли вона записана матір’ю або батьком дитини,

після досягнення шістнадцяти років у випадку, коли вона працює за трудовим договором,

після досягнення 16 років у випадку, коли вона бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності є остаточним, і у випадку розірвання шлюбу чи припинення трудових відносин до досягнення особою 18 років, повна цивільна дієздатність у цієї особи зберігається, як і зберігається право на заповіт.

Як загальне правило закон встановлює письмову форму заповіту з нотаріальним посвідченням (ч. 3 ст. 1247 ЦКУ). Недодержання цієї форми заповіту тягне абсолютну недійсність заповіту.

Крім того, в силу прямого дозволу, що міститься у Цивільному кодексі України, право на посвідчення заповіту мають особи, що вказані у ст.ст. 1251, 1252 ЦКУ. Також право на посвідчення заповіту у відповідності із ст. 38 Закону України «Про нотаріат» (далі по тексту «Закон») мають Консульські установи України.

Цивільним кодексом України 2003 року введений інститут свідків, які у необхідних випадках повинні бути присутніми при складанні, підписанні та посвідченні заповіту. Їх відсутність у визначених законом випадках перетворює заповіт у нікчемний правочин (ч. 2 ст. 1253 ЦКУ).

Вимоги до тих, хто виступає свідками, викладені у ч. 4 ст. 1253 ЦКУ методом виключення. Свідками, зокрема, не можуть бути нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Такі особи також не можуть виступати у ролі рукоприкладчика, тобто підписати заповіт за заповідача.

Заповіт вважається вчиненим у день та час його посвідчення. Дата та час його складання (ч. 1 ст. 1247 ЦКУ) обов’язково зазначається у тексті заповіту.

Новелою Цивільного кодексу України є можливість складання секретного заповіту. У такому випадку нотаріус, відповідно до пп. 3.1 п. 3 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, повинен роз’яснити заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним.

Нотаріус ставить на конверті, у якому знаходиться секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту.

Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Ще однією новелою Цивільного кодексу є заповіт подружжя. Законодавець, маючи намір захистити волю обох з подружжя щодо розпорядження спільним майном після смерті одного з них, надав право  на складання спільного заповіту таким особам. Специфікою такого заповіту є те, що він складається тільки з зазначенням конкретного майна, що набуте подружжям за час шлюбу у спільну сумісну власність, та не може бути складений щодо всього майна, що буде належати подружжю на час смерті одного з них. Згідно із ст. 1243 ЦКУ у разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

При складанні заповіту заповідачу нотаріусом роз’яснюються вимоги ст.ст. 1241, 1307 ЦКУ, про що зазначається у тексті заповіту.

За життя заповідача відомості про вчинений заповіт є таємницею (ст. 1255 ЦКУ). Довідки про посвідчення заповіту можуть бути видані тільки після смерті заповідача за наявності документа, що підтверджує факт смерті. Обов’язок зберігати таємницю заповіту покладається і на свідків та особу, що підписує заповіт за дорученням заповідача. Тому у разі вчинення заповіту за участю свідків та рукоприкладчика їм роз’яснюються положення ст. 1255 ЦКУ, про що також зазначається у тексті заповіту.

Цивільний кодекс України окремо виділяє такі види заповітів: заповіт з умовою, заповіт подружжя, секретний заповіт.

Також у науці цивільного права виділяються й інші види заповітів, зокрема: пропорційні (залежно від співвідношення розміру часток спадкоємців) та часткові (охоплюється певна частина спадщини).

Заповідач має право в заповіті:

АЛЕКСАНДР БЕГИЧЕВ,
кандидат юридических наук, главный редактор, председатель редакционного совета журнала «Нотариальное право», г. Москва, РФ
ПРОЦЕДУРА ОБЕСПЕЧЕНИЯ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ
1. ПОРЯДОК СОВЕРШЕНИЯ НОТАРИАЛЬНОГО ДЕЙСТВИЯ
При совершении нотариального действия по обеспечению доказательств нотариус руководствуется как специальными правилами, типичными для совершения данного действия, так и общими правилами, характерными для совершения всех нотариальных действий.
Обеспечение доказательств совершается при соблюдении всех необходимых требований, предъявляемых действующим законодательством.
Теоретически порядок совершения нотариального действия по обеспечению доказательств можно разделить на две стадии — основную и дополнительную .
Основная (обязательная) стадия:
принятие письменного заявления;
установление личности обратившегося с заявлением гражданина, проверка правоспособности юридического лица, проверка полномочий представителя;
рассмотрение заявления;
извещение сторон и заинтересованных лиц;
совершение нотариального действия по обеспечению доказательств, оформляемое протоколом (допрос свидетеля, осмотр письменных и вещественных доказательств) или постановлением (назначение экспертизы);
взимание госпошлины или тарифа;
запись в реестре регистрации нотариального действия.
Дополнительная (факультативная) стадия:
предварительная подготовка к совершению нотариального действия (консультирование, составление проекта документа);
отложение совершения нотариального действия;
отказ в совершении нотариального действия.
В соответствии со ст. 103 Основ законодательства Российской Федерации о нотариате в порядке обеспечения доказательств нотариус производит следующие процессуальные действия:
допрашивает свидетелей;
производит осмотр письменных и вещественных доказательств;
назначает экспертизу.
При совершении данного нотариального действия очень важно выяснить, в каком органе будет использован документ по обеспечению доказательств. Исходя из этого, нотариусу следует четко придерживаться выполнения процессуальных норм, закрепленных в соответствующем нормативном акте. Так, например, если речь идет о представлении доказательств в суде общей юрисдикции, то нотариус руководствуется нормами ГПК РФ. Их строгое выполнение позволяет добиться максимальной защиты прав граждан и юридических лиц, так как оспаривание большинства протоколов об обеспечении доказательств касается именно формальной стороны. Процессуальное законодательство признает только те доказательства, которые получены в установленном законом порядке.
2. МЕСТО СОВЕРШЕНИЯ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ДОКАЗАТЕЛЬСТВ

НАТАЛІЯ СОРОКА,
адвокат Укрінюрколегії
ЮРИСДИКЦІЙНІ ПИТАННЯ У ПРОЦЕСІ СПАДКУВАННЯ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ
І. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВИХ ВІДНОСИН З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ В УКРАЇНІ
Як і в інших країнах континентальної системи права, в Україні під спадкуванням розуміють перехід прав та обов’язків (спадщини) від померлої особи до її спадкоємців. Тобто мова йде про універсальне правонаступництво спадкоємців щодо прав та обов’язків спадкодавця.
Нормативно-правову базу регулювання спадкових відносин з іноземним елементом в Україні становлять такі закони та підзаконні акти:
• книга VI Цивільного кодексу України (далі — ЦК України);
• Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-ХІІ;
• Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV;
• Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV та міжнародні договори про надання правової допомоги у цивільних справах;
• Порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за № 296/5 (далі — Порядок);
• Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 02.04.1994 за № 127/94;
• Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 за № 142/5/310.
Важливість правильного визначення місця відкриття спадщини
Аналіз проблемних питань, з якими здебільшого стикаються нотаріуси при провадженні спадкових справ з іноземним елементом, свідчить про те, що для визначення юрисдикції компетентного органу вирішальним є правильне визначення місця відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1221 ЦК України «місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна». Аналогічні норми закріплені і в Порядку (глава 10 розділу ІІ). При цьому, якщо об’єктів нерухомого майна декілька і їх місцезнаходження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об’єктів цього майна на вибір спадкоємця/ів.
Визначаючи місце проживання фізичної особи як житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст. 29 ЦК України), законодавець закріплює широке тлумачення терміна «місце проживання», оскільки в житловому приміщенні фізична особа може проживати як постійно, так і переважно або тимчасово. Така розширена дефініція на практиці створює чимало проблем у визначенні місця відкриття спадщини, а отже, впливає на правильний вибір відповідного органу, до компетенції якого входить врегулювання спадкової справи.
Відповідно до п. 1.13 глави 10 розділу ІІ Порядку документами, які підтверджують місце відкриття спадщини, є довідка житлово-експлуатаційної організації, запис у будинковій книзі про реєстрацію спадкодавця, довідка адресного бюро, довідка райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою тощо.
Також згідно з п. 1.13 глави 10 розділу ІІ Порядку місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть. Цей принцип був попередньо оприлюднений в Методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009. Методичні рекомендації прямо вказують на безпідставність визначення останнього місця проживання в свідоцтві про смерть, якщо таке місце проживання не підтверджується іншими документами. Тому нормативне закріплення такого підходу є вочевидь прогресивним явищем.
Дозволимо собі одне зауваження з цього приводу. Досвід роботи у спадкових справах, ускладнених іноземним елементом, свідчить про те, що свідоцтва про смерть, видані в іноземних юрисдикціях, нерідко містять дві окремі графи: місце смерті та останнє місце проживання. У такому випадку вважаємо цілком припустимим зробити висновок про останнє місце проживання померлої особи саме на підставі розширеної форми свідоцтва про смерть.
У разі ж відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, спадкоємці можуть звернутися до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.
Аналіз колізійних норм щодо спадкування
Як відомо, в національному праві передбачені різні колізійні прив’язки для спадкування рухомого і нерухомого майна за участю іноземного елемента: якщо спадкування рухомого майна регламентується особистим законом спадкодавця (lex personalis), то за наявності нерухомості визначальним є закон місцезнаходження майна (lex rei sitae).
Цей принцип закріплений у ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка передбачає, що спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.
При цьому Закон України «Про міжнародне приватне право» предметно розмежував юрисдикцію в справах про успадкування нерухомості, встановивши нормою ст. 71 компетенцію застосування закону держави місця знаходження нерухомості незалежно від останнього місця постійного проживання спадкодавця — власника нерухомості.
Ще одним винятком із цього загального правила — останнього місця проживання як визначального місця відкриття спадщини — є положення тієї ж ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка передбачає виключну українську юрисдикцію успадкування належних іноземним спадкодавцям прав на активи, що підлягають державній реєстрації в Україні (наприклад, акції, транспортні засоби тощо).
Викладені обставини дозволяють зробити загальний висновок про те, що на справи, у яких спадкодавець мав постійне місце проживання в Україні, поширюється юрисдикція компетентних органів України.

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ЗМІНИ У НАРАХУВАННІ ТА СПЛАТІ ЄДИНОГО ВНЕСКУ: АДМІНІСТРУВАННЯ ПЕРЕДАНО ВІД ПФУ ДО ПОДАТКІВЦІВ
Законодавець ще влітку задумав передати питання адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від Пенсійного фонду України (далі — ПФУ) до податківців, а саме — до нещодавно створеного Міністерства доходів та зборів. Про зміни, які у зв’язку з цим відбуваються, ми сьогодні і поговоримо.
ЩО ВІДБУЛОСЯ?
У зв’язку з проведенням реорганізації державних органів та перерозподілом їх функцій і повноважень 11 серпня 2013 року Законом № 406-VII внесені зміни до низки законодавчих документів. Серед них і Закон № 2464 , що регламентує справляння єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок).
Зміни передбачають розділення прав Мін­доходів та ПФУ у справлянні єдиного внеску. Так, до функцій Міндоходів з 11.08.2013 перей­шли питання формування та забезпечення реалізації податкової і митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, а також єдиного внеску (статті 12, 13 та 14 Закону № 2464).
Міндоходів відтепер веде облік страхувальників шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників та буде інформувати ПФУ про взяття на облік платників єдиного внеску (ч. 1 ст. 5 Закону № 2464). Також на Міндоходів покладено облік платників єдиного внеску, які одночасно є і застрахованими особами (ч. 2 ст. 5 Закону № 2464).
А ось ПФУ з 11 серпня веде реєстр застрахованих осіб та виконує інші функції, передбачені законом (статті 121, 131 та 141 Закону № 2464). З цієї дати працівники ПФУ не мають права перевіряти правильність нарахування і своє­часність сплати єдиного внеску. Ці функції
перейшли до працівників органів доходів і зборів, у тому числі і за звітні періоди до 11 серпня (п. 3 розділу II Закону № 406-VII).
Змінами передбачено, що платник єдиного внеску повинен:
по-перше, допускати посадових осіб органу доходів і зборів до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а до проведення перевірки щодо достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, та для призначення пенсій — посадових осіб органів ПФУ за наявності направлення та/або наказу про перевірку та посвідчення осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464);
по-друге, подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими Міндоходів (п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464). Тобто звіти ми тепер маємо нести не до свого ПФУ, а до податкової;
по-третє, сплачувати єдиний внесок на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в установах казначейської служби (частини 5 та 6 ст. 9 Закону № 2464). Міндоходів разом з Держказначейством відкриває нові рахунки для зарахування єдиного внеску. А тому при черговій сплаті єдиного внеску не забудьте уточнити, чи на той рахунок ви сплачуєте єдиний внесок.
Таким чином, перевірки тепер проводять Міндоходів. А також Міндоходів має затвердити підзаконні нормативно-правові акти щодо регулювання тих питань справляння єдиного внеску, які перейшли до функцій податківців. У зв’язку з цим Міндоходів підготував ряд проектів цих документів (про це далі).
Приємна зміна: із переліку штрафних санкцій, які застосовуються до платників єдиного внеску, виключено штраф за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом № 2464 (ч. 11 ст. 25 Закону № 2464).
ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ
На виконання пункту 5.24 Статуту Нотаріальної палати України (далі — НПУ)
Ревізійна комісія НПУ:
1. обирає зі свого складу голову, заступника голови та секретаря;
2. контролює виконання Статуту НПУ, рішень З’їзду нотаріусів України та Ради НПУ, планів основних заходів НПУ;
3. здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю НПУ, перевіряє правильність виконання кошторису НПУ та кошторису на утримання апарату НПУ;
4. контролює своєчасність і правильність проходження документів і розгляду звернень фізичних і юридичних осіб.
СКЛАД РЕВІЗІЙНОЇ КОМІСІЇ
Голова Ревізійної комісії НПУ
Пивовар Валерій Анатолійович,
приватний нотаріус Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області
48500, Тернопільська область,
м. Чортків, вул. Ринок, 6
pvnot@ukr.net
(035) 522-33-83
Закріплені регіони по здійсненню контролю сплати членських внесків: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська та Чернівецька області.
Заступник голови Ревізійної комісії НПУ
Снігова Катерина Василівна,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
04050, м. Київ, вул. Дехтярівська, 9, оф. 47
notar5483@ukr.net
(044) 483-60-19
(044) 483-35-87
Закріплені регіони по здійсненню контролю сплати членських внесків: Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Херсонська області та мм. Київ та Севастополь.
Секретар Ревізійної комісії НПУ
Лисенко Валентина Федорівна,
завідувачка Лебединської районної державної нотаріальної контори
42200, Сумська область, м. Лебедин, пл. Інтернаціональна, 34
lebedin-dnk@rambler.ru
(054) 452-16-02
Закріплені регіони по здійсненню контролю сплати членських внесків: Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Харківська та Чернігівська області.
Члени Ревізійної комісії НПУ
Мельничук Ірина Митрофанівна,
приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області
09108, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 40
imcontora@bigmir.net
(045) 637-03-23
Закріплені регіони по здійсненню контролю сплати членських внесків: Вінницька, Житомирська, Київська, Рівненська, Хмельницька та Черкаська області.
Лозенко Валентина Володимирівна,
приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
49000, м. Дніпропетровськ, вул. Ширшова, 12/38а
vlosenko@mail.ru
(056) 232-16-77
Закріплені регіони по здійсненню контролю сплати членських внесків: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Одеська області.

ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу, шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України
ДОДАТКОВІ ПОВНОВАЖЕННЯ НОТАРІУСА ТА ДОДАТКОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПРОФЕСІЙНА, АДМІНІСТРАТИВНА, ЦИВІЛЬНА, КРИМІНАЛЬНА
Нещодавно почув таку думку: інформація настільки швидко оновлюється у сучасному світі, що доки студент під час навчання доходить до 5–6 курсу, професійні знання, отримані ним на 1–2 курсі, часто виявляються вже застарілими. У цьому розумінні професія нотаріуса здається досить сталою та консервативною. Проте сучасний темп життя, швидкий розвиток суспільно-еко­номічних відносин, поява нових знань та технологій, урізноманітнення форм товарно-грошових відносин, поширення прав власності не тільки на предмети матеріального світу, але й на знання, технології тощо не оминає навіть нашу консервативну професію.
З’являються нові вимоги до нотаріуса як фахівця, а на нотаріат, окрім традиційно властивих йому функцій, державою покладаються все нові та нові функції та обов’язки.
Наприклад, на нотаріусів уже давно покладено обов’язки реєстраторів реєстрів, що діють в системі нотаріату.
Кілька років тому на нотаріусів було покладено ще й обов’язки спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу.
А з 01.01.2013 нотаріусів визначено спеціальними суб’єктами у системі реєстрації прав та обтяжень на нерухоме майно та покладено на них обов’язки державних реєстраторів прав з реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна, інших речових прав та їх обтяжень.
Крім того, держава зобов’язує нотаріуса у випадках, передбачених податковим законодавством, також здійснювати контроль за сплатою громадянами податку на доходи від відчуження рухомого та нерухомого майна, передання нерухомого майна в оренду, а також повідомляти державу про суму отриманих громадянами доходів та сплачених податків, контролювати сплату фізичними та юридичними особами збору за придбання нерухомого майна.
Делегування державою нотаріусам як самозайнятим особам додаткових завдань і функцій, поставлених перед державними органами, характеризує високий ступінь довіри держави до органів нотаріату та є по суті визнанням державою високої професійності нотаріусів.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ
МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»
61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК» у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89, 067 572 16 15
«13» березня 2014 р. № 10
Міністру юстиції України
Петренку П.Д.
ПРОПОЗИЦІЯ
щодо значного зменшення витрат на отримання спадщини спадкоємцями першої черги (подружжя, батьки, діти померлого)
Згідно вимог ст. ст. 167, 174 Податкового кодексу України доход, отриманий платником податку у спадщину, оподатковується за ставками 0 %, 5 % та 15 %.
Для визначення суми податку у формах свідоцтв про право на спадщину, затверджених наказом МЮ України за № 3253/5 від 22 листопада 2010 року, передбачено обов’язкове зазначення нотаріусом вартості спадкового майна (форми №№ 1–13, 15).
Згідно вимог ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначення вартості майна проводиться суб’єктами оціночної діяльності, послуги яких на цей час сягають від 500 до 2000 гривень за оцінку одного об’єкта.
У той же час 90 % спадкоємців оподатковуються за нульовою ставкою (це спадкоємці першої черги: подружжя, батьки, діти померлого). Для цієї категорії спадкоємців оцінка спадкового майна є зайвою, оскільки податок для них не нараховується і не сплачується: згідно з вимогами ст.ст. 174.3, 179.2 Податкового кодексу України обов’язок спадкоємця, що оподатковується за нульовою ставкою, щодо подання податкової декларації «вважається виконаним, і податкова декларація ним взагалі не подається».
Типовою спадковою масою в сільській місцевості є житловий будинок, приватизована земельна ділянка 0,25 гектара, на якій він розташований, та приватизована земельна ділянка площею ще 0,10–0,15 гектара, надана для ведення особистого селянського господарства. Тобто маємо, як правило, три об’єкта оцінки і вищезазначену суму витрат на оцінку відповідно множимо на три.
З метою оптимізації витрат населення на оформлення спадщини пропонується внести незначні зміни до форм свідоцтв про право на спадщину і таким чином звільнити численну категорію спадкоємців від зайвих витрат на оцінку спадкового майна, тим самим без будь-яких компенсацій з бюджету суттєво знизити для 90 % спадкоємців суму оплати за оформлення спадщини.
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
НАКАЗ
…03.2014 № ….
Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України
від 22 листопада 2010 року № 3253/5
З метою зменшення зайвого документального навантаження громадян при вчиненні нотаріальних дій
НАКАЗУЮ:
Внести доповнення до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 «Про затвердження Правил нотаріального діловодства», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 (зі змінами):
1. До форм 1–13, 15 додатку № 25 додати примітку наступного змісту: «За відсутності грошового зобов’язання платника податків — спадкоємця вартість спадкового майна не зазначається».
2. Департаменту нотаріату та банкрутства ( ___________ ) подати цей наказ на державну реєст­рацію відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
3. Цей наказ набирає чинності з 01 квітня 2014 року.
4. Контроль за виконанням цього наказу покладаю на …

З повагою
Президент Громадської організації
«Асоціація нотаріусів міста Харкова
та Харківської області» Марченко В.М.

Редактору журналу
«Мала енциклопедія нотаріуса»
На с. 37 журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», № 4, 2011 р. було опубліковано лист Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) від 22.04.2011 № 900/11/27-11 «Щодо надання роз’яснень (в заміну листа НКРЕ від 28.03.2006 № 01-39-09/1538)».
Згаданий лист Національна комісія регулювання електроенергетики Украї¬ни (що ліквідується без правонаступництва) своїм листом від 12.04.2012 № 321/13/17-12 відкликала.
З повагою,
начальник відділу зв’язків
з громадськістю Iван Петрович Слободянюк

ОЛЕНА БОЧАН,
приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу
УБЕЗПЕЧЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ В НОТАРІАЛЬНІЙ СФЕРІ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ
У статті зроблено спробу окреслити поняття «убезпечення фізичної особи» та розкрити його змістові характеристики. Категоріальний апарат цього концепту розкривається через взаємозв’язки з іншими дотичними поняттями, такими як суспільна безпека, безпека держави, суб’єкт безпеки, об’єкт безпеки та ін. Отже, творення безпечних умов життєдіяльності фізичної особи у нотаріальній сфері вбачається актуальним завданням.
Відколи постало таке утворення, як держава, проблема її безпечного внутрішнього і зовнішнього існування стала однією з основних у соціальному розвитку. Причому питання безпеки держави означало не лише непорушність встановлених (обумовлених) територій, але й, що найголовніше, життя і безпеку людей, які на ній проживають. Отже, як би не розглядали безпеку (держави чи людини) — це завжди було двоєдине і визначальне завдання всіх народів і цивілізацій щодо мети існування. Від способів досягнення таких цілей, звичайно ж, залежали обрані (у т. ч. і не завжди виправдані, несправедливі, антигуманні і т.д.) засоби збереження вже досягнутих результатів.
Безпека як основоположна й опорна у суспільному прогресі категорія становить не лише практичний інтерес, але й теоретичний і прагматичний. Її основоположний універсалізм пов’язаний із забезпеченням повноцінного розвитку всіх демократичних процесів у суспільстві, які виявляють той рівень цінностей (правових, моральних, духовних тощо), без яких не можуть існувати ні народи, ні держави. Питання безпеки особи та держави стосуються досконалості організації суспільного буття як найважливішого засобу реалізації прав і свобод людини і громадянина, верховенства права.
Отже, беручи до уваги таку теоретичну і практичну значущість теми, а також потребу осмислення її відповідно до сучасних економічних, політичних, духовних видозмін, ставимо за мету на основі теоретичного здобутку українських та зарубіжних учених простежити реалізацію в нашій державі гарантованості безпеки, що виявляється, зокрема, на рівні убезпечення фізичної особи, через яку й відбувається втілення дії усіх принципів права (справедливості, рівності, свободи, гуманізму, прав та свобод людини і громадянина).
У вітчизняній юридичній літературі проблеми безпеки особи часто обговорюються, однак убезпечення фізичної особи у нотаріальній сфері поки що не стало предметом окремого дослідження. Основу для розвитку сучасного теоретичного дослідження становлять праці вітчизняних дослідників (В. Богуш, І. Пістун, В. Кіт, М. Хобзей, Г. Сілін, П. Перепелиця, Г. Почепцов, В. Рибалка, Н. Семенів, О. Юдін, І. Приходько, А. Байда).
Методологічні аспекти аналізу загроз інтересам безпеки держави, суспільства, особистості є об’єктом аналізу у працях Аристотеля, Р. Арона, М. Бердяєва, М. Вебера, Г. Гегеля, К. Гельвеція, Дж. Гоб­бса, Л. Гумільова, В. Данилевського, І. Канта, Н. Макіавеллі, К. Маркса, П. Сорокіна, А. Тойнбі, М. Шелера та ін.
Проте вкрай необхідною на сьогодні є організація безпеки життєдіяльності як окремої фізичної особи, так і всього суспільства та держави взагалі.
Метою статті є визначення способів, через які в державі реалізується убезпечення фізичної особи і те, як воно впливає на державно-правову безпеку та виявляється у державно-правових відносинах. У зв’язку з цим значення терміна «безпека» будемо трактувати як ідеологію творення гарантій безпекотворчих основ життєдіяльності людини, суспільства, держави.
Кожний факт завдання збитків, нанесення шкоди інтересам держави, суспільства чи особи (фізичної, юридичної) потребує аналізу суті і змісту об’єктивних і суб’єктивних причин їх прояву у взаємозв’язку з іншими причинами порушення безпеки, тобто те, що призводить до небезпеки фізичних та юридичних осіб у нотаріальній сфері.
Беручи за методологічну основу безпекознавчий підхід та його основне поняття «загрози інтересам безпеки України», запропоноване А. Смелянцевим, звернемо увагу на те, що загрози визначаються як «детерміновані об’єктивно-суб’єктивними факторами об’єктивні можливості або (і) готовність будь-якого суб’єкта соціальної дійсності нанести збитки життєво важливим інтересам України з метою розв’язання існуючих суперечностей і одержання однобічних переваг» [8, с. 6]. Автор класифікує загрози безпеці України за чотирма ознаками і критеріями: 1) за джерелами (внутрішні, зовнішні, комплексні); 2) за масштабом (локальні, національні, регіональні, глобальні); 3) за об’єктом впливу (загрози особистості, суспільству, державі, коаліції держав, світовому співтовариству, цивілізаціям); 4) за сферами прояву (політичні, економічні, воєнні, екологічні, інформаційні, соціальні, демографічні, духовні, етнічні, конфесійні та ін.).