Ольга ПРОСЯНЮК,
партнер, керівник судового департаменту Адвокатського об’єднання «АКТІО»
ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОТАРІУСА.
ЯК НОТАРІУСУ НЕ ПОТРАПИТИ ДО СУДУ
Прийнято вважати, і так вчать студентів-правників ще з першого курсу, що юрист — це професія елітарна. Щоб стати на дорогу успіху у цій професії, слід здобути не тільки вищу юридичну освіту, але й пройти низку стажувань та здолати ті чи інші кваліфікаційні іспити.
Проте здобуття статусу адвоката, нотаріуса чи судді відкриває для юриста не тільки можливості кар’єрного росту, але й покладає на нього численні обов’язки, передбачені чинним законодавством.
Обов’язки нотаріуса
Так, ст. 5 Закону України «Про нотаріат» вiд 02.09.1993 р. № 3425-XII зобов’язує нотаріуса здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам; вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил; дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення; надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу відповідних органів Міністерства юстиції України при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства; постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених законом, проходити підвищення кваліфікації; виконувати інші обов’язки, передбачені законом.
Конкретизація обов’язків нотаріуса та порядку їх виконання передбачена у підзаконних актах Міністерства юстиції України, зокрема в Наказі Мін’юсту «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 03.03.2004 р. № 20/5 (далі — Інструкція). Серед іншого Інструкцією визначено порядок встановлення особи учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій; порядок визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у правочині, що нотаріально посвідчується; порядок підписання правочинів, заяв чи інших документів; порядок перевірки справжності підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, тощо.
Окрім визначення порядку здійснення нотаріальної діяльності як такого, Інструкція передбачає низку категоричних заборон. Так, відповідно до абз. 1 п. 21 Інструкції нотаріус не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, їх та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім’я і від імені працівників даної нотаріальної контори та працівників, що перебувають у трудових відносинах з нотаріусом. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються будь-якими іншими нотаріусами чи посадовими особами будь-якого органу місцевого самоврядування в межах його компетенції.
Згідно з абз. 1 п. 22 Інструкції нотаріус не має права приймати для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші не застережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.
Види юридичної відповідальності,
до якої притягається нотаріус

ВІКТОРІЯ НІКІТЕНКО,
приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ НОТАРІАЛЬНОЇ ТАЄМНИЦІ У ПРОЕКТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Відповідно до частин 1, 2 ст. 8 Закону України від 02.09.1993 р. «Про нотаріат» нотаріальною таємницею є сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо. Нотаріус та особи, зазначені у ст. 1 цього Закону, а також стажист нотаріуса зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась [1].
Проблема охорони нотаріальної таємниці у чинному кримінально-процесуальному законодавстві вже розглядалася такими науковцями, як О. В. Баулін, О. Є. Остапенко, О. І. Поповченко, В. М. Тертишник та ін. Однак залишається недослідженим питання щодо забезпечення охорони цієї професійної таємниці у проекті Кримінального процесуального кодексу України, який 13.01.2012 р. зареєстрований у Верховній Раді України за № 9700 (далі — проект КПК) [2]. Розгляд цього питання є метою моєї статті.
Із загального правила про обов’язок нотаріуса зберігати нотаріальну таємницю є виключення, яке передбачене ч. 6 ст. 8 Закону України «Про нотаріат». У цій нормі зазначено, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з кримінальними справами, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.
На наш погляд, одночасно з прийняттям нового КПК парламент має внести зміни до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про нотаріат». Необхідність у внесенні таких змін пояснюється тим, що у проекті КПК не передбачений такий суб’єкт кримінального процесу, як орган дізнання. Отже, із вказаної норми потрібно буде виключити положення стосовно того, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом на письмову вимогу органів дізнання.
Крім того, за чинним законодавством такі довідки та документи надаються нотаріусом на обґрунтовану письмову вимогу органів досудового розслідування тільки після прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Разом з тим у проекті КПК не йдеться про порушення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 214 цього Кодексу розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєст¬ру досудових розслідувань. У цьому реєст¬рі автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження. Тому у ч. 6 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» слід визначити, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу слідчого, прокурора у зв’язку з кримінальними справами, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням присвоєного номера кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань та прикладенням гербової печатки відповідного органу.

ОКСАНА МИРОНИК,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ФОРМУВАННЯ ПРАКТИКИ ЗНЯТТЯ ОБМЕЖЕНЬ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ
До нотаріуса звернувся власник майна (боржник за кредитним договором та іпотекодавець за договорами іпотеки) із заявою про вилучення записів з реєстру заборон відчуження нерухомого майна та з реєстру іпотек на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. про припинення права застави у зв’язку з розірванням кредитних договорів, вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.
Нотаріус при вчиненні нотаріальних дій керується Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус є реєстратором Єдиних та Державних реєстрів і для вчинення дій як реєстратор керується Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек.
Так, розділ 2 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна встановлює порядок унесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об’єкти нерухомого майна:
«2.1. Підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на об’єкти нерухомого майна є:
2.1.1. Накладення (зняття) державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом — Реєстратором заборони відчуження на об’єкти нерухомого майна.
2.1.2. Заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об’єкта нерухомого майна (додатки 1–3), що подається:
державною нотаріальною конторою та приватним нотаріусом, які не є Реєстраторами, — у зв’язку з накладенням (зняттям) ними заборони відчуження на об’єкти нерухомого майна;
судами (крім третейських судів) і слідчими органами — у зв’язку з накладенням ними арешту на об’єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту);
органами державної виконавчої служби — у зв’язку з накладенням ними арешту на об’єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту)».
Відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна:

В Україні облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Усі фізичні особи — платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Облік платників податків ведеться за податковими номерами та з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законо­давства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Такий порядок затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300.

Порядок обліку платників податків і зборів затверджено наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за № 503/25280.

Згідно з вимогами цього Порядку за зверненням фізичної особи, її законного представника або уповноваженої особи контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, за формою, наведеною у додатку 3 до Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.12.2013 № 779, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.12.2013 за № 2211/24743, відповідно до порядку, визначеного цим Положенням (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Додаток 3

до Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків (пункт 10 розділу VII)

ОЛЬГА МАНГУШЕВА,
приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу
ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ В ДЕПОЗИТ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Відповідно до ст. 85 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством випадках приймає від боржника в депозит грошові кошти і цінні папери для передачі їх кредитору. Вчинення цієї нотаріальної дії передбачено також пунктами 277–281 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції Украї¬ни від 03.03.2004 р. № 20/5, та Інструкцією про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів, затвердженою наказом Міністерства юстиції Украї¬ни від 18.02.2003 р. № 13/5.
Багато питань виникає у нотаріусів при вчиненні цієї нотаріальної дії. Одним з таких є порядок прийняття в депозит цінних паперів.
В умовах становлення ринкової економіки дедалі ширшого застосування як у господарському обороті в межах України, так і у сфері зовнішньоекономічної діяльності набувають цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Легальне визначення цінних паперів містить ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р.
Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред’явлення. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред’явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) має відповідати встановленим вимогам. Проте слід мати на увазі, що Указом Президента України «Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність» від 25.05.1994 р. було встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних). Згодом Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 р. визначено правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Згідно зі ст. 4 цього Закону цінні папери в Украї¬ні можуть випускатися в документарній та без¬документарній формах.
Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків чи певного майна).
Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.
Як зазначалося раніше, здійснення суб’єк¬тивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред’явлення цінного папера. Тому втрата цінного папера за загальним правилом тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим, закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами та організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред’явника, то вона може в порядку, встановленому у главі 38 Цивільного процесуального кодексу України, просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.
Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника.
Іменним цінним папером визнається документ, що виписаний на ім’я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб’єктивне право.
Цінний папір на пред’явника (пред’явницький), на відміну від іменного, не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.
Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.
Відповідно до ст. 3 цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Традиційно нотаріуси України для розуміння певного правового явища, якщо його сутність прямо або зовсім не розкрита у нормативно-правових актах, звертаються перш за все до інтерпретаційних документів центральних органів влади нашої держави. Так, для розуміння такого певною мірою екзотичного правового феномена, як афідевіт, нотарі керуються Роз’ясненнями Міністерства юстиції України щодо нотаріального оформлення від імені громадян, підприємств, установ і організацій України документів, призначених для дії за кордоном від 01.02.1998 (далі — Роз’яснення).
Варто зауважити, що окрім цих Роз’яснень, в Україні дефініції афідевіту не присвячено жодного офіційного акта. Відповідно до Роз’яснень афідевітом є письмова урочиста заява. Як бачимо, сутність афідевіту зводиться до різновиду заяв. При цьому як конститутивна ознака, що вирізняє його з-поміж інших документів аналогічного типу, зазначено урочистість. Останнє не має свого визначення ні в нормативно-правових актах, ні в самих Роз’ясненнях. У такому випадку відповідно до інтерпретаційних правил теорії права слід звернутися до лінгвістичного походження слова.
Так, в академічному тлумачному словнику української мови слово «урочистий» має кілька значень. Зокрема, першим словник називає урочистість як щось пов’язане з торжеством, знаменною датою або подією, присвячене їм, влаштоване з їх приводу. Навряд чи саме в цій призмі Міністерство юстиції розглядає афідевіт. Другим значенням урочистості за тлумачним словником є щось, що відзначається значимістю, важливістю. Аналіз цих ознак дозволяє стверджувати, що вони можуть мати не тільки буденне, але і правове значення. Однак не зрозуміло, як можна на їх основі виокремити афідевіт у самостійну одиницю з-поміж інших видів заяв. Більше того, як це зробити нота­ріусу, діяльність якого вирізняється суворою формальністю та чіткою відповідністю дій букві закону. По суті кожна заява є значимою та важливою, перш за все для особи, від якої вона надходить. Тобто афідевітом в аналізованому розумінні можна назвати будь-яку заяву, в тому числі призначену для дії за кордоном.
Однак постає питання, чи можна вважати підхід Міністерства юстиції України як такий, що безумовно повинен імплементуватися нотарями. Однозначна відповідь: ні. Адже якщо метою документа є його використання за межами України, то цілком закономірним є звернення до міжнародного права та міжнародних юридичних підходів. Як зазначає Міністерство юстиції України, нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кордоном, провадиться з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися. Ця вимога ґрунтується на ст. 98 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріуси застосовують норми іноземного права, приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. З огляду на те, що саме із цього Міністерство юстиції України розпочинає свої Роз’яснення, та змісту їх п. 4, можна дійти висновку, що метою розкриття поняття афідевіту не є формування його безумовного визначення, а надання певного загального нарису ознак документа та акцентування уваги на його іноземній правовій природі. Для розуміння останньої доречно звернутися в середовище формування афідевіту — міжнародного права в контексті минулого та сучасності.
Так, слово «афідевіт» походить із середньовічної латини. Це форма дієслова «affidare», що означає «поклявся» або «заявив під присягою». У ті далекі часи люди вважали, що за лжесвідчення під присягою, тобто за неправдиву клятву ім’ям Бога, лжесвідок буде горіти в пеклі, що певною мірою, враховуючи високий ступінь набожності людей та ролі церкви того періоду, забезпечувало правдивість таких свідчень. У наш час держави, надаючи афідевіту можливість бути легально застосованим, покладаються на суто правові санкції, такі як, наприклад, кримінальна відповідальність за надання неправдивих свідчень, але присяга часто, як і раніше, приноситься для данини правовій традиції та акценту на значенні документа.
Сьогодні афідевіт знайшов своє найширше використання в країнах англо-американської системи права. Як правило, ним називається письмове свідчення (твердження про факт), дане під присягою. З огляду на глобалізацію, яка неминуче торкнулася права, афідевіти досить часто легалізуються і в інших юридичних системах, насамперед у державах романо-германської правової сім’ї. В останніх таку функцію здійснюють спеціально уповноважені особи, які формально не наділені можливостями приводити кого-небудь до присяги. Тому існує й інше визначення афідевіту, відповідно до якого під ним розуміється просто письмове свідчення, що посвідчується нотаріусом або іншою уповно­важеною на це посадовою особою у разі неможливості особистої присутності особи у певному органі, в тому числі суді. Однак у афідевіті, подібно присязі, вживаються клятвені дієслова, а особу, від якої походить афідевіт, попереджають про відповідальність за надання неправдивих даних (свідчень).
Як правило, афідевіт містить такі елементи:
інформацію про особу, що дає письмові свідчення: ім’я, адреса місця проживання, професія тощо;
твердження про факти;
клятву (підтвердження) від імені особи, що все викладене в афідевіті — правда;
підпис особи і дату складення афідевіту;
підтвердження нотаріуса або іншої уповно­важеної особи, що документ підписаний «автором» афідевіту, якого ще називають афіантом, в його присутності та з дотриманням належних формальностей.
До афідевіту можуть бути додані офіційні документи, листи, квитанції, їх копії та інші джерела інформації, про яку йдеться в афідевіті. У багатьох країнах наявність таких додатків має обумовлюватися у посвідчувальному написі (його аналогу).
Так, посадова особа компанії (секретар тощо) може сформувати афідевіт, в якому буде міститися інформація, наприклад, про акціонерів і про директорів компанії. Якщо ця інформація не зберігається в державному реєстрі, саме такий афідевіт може служити документом, що підтверджує структуру компанії.
Також посадова особа компанії може сформувати афідевіт, який підтверджує, що докладені документи є вірною копією, наприклад, всього електронного листування з адреси компанії з певною особою за певний проміжок часу.

1. 27 вересня 2014 року набрав чинності Закон України від 02.09.2014 № 1673-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переведення садових і дачних будинків у жилі будинки та реєстрації в них місця проживання».

Зміни внесено до Житлового кодексу Української РСР, Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а саме передбачено, що: громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування (ст. 8-1 Житлового кодексу Української РСР); місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України); житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).

2. 30 вересня 2014 року набрав чинності наказ Міністерства юстиції України «Про заходи щодо реалізації пілотного проекту у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у містах Вінниці, Дніпропетровську, Львові, Харкові, Черкасах, Чернігові та Києві» від 23.09.2014 № 1570/5 (ОВУ № 76).

Зазначеним наказом з 1 жовтня 2014 року в реєстраційних службах зазначених областей та м. Києві, реалізовується пілотний проект у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Новий механізм надання адміністративних послуг у зазначеній сфері має на меті усунення черг та певної соціальної напруги під час подання документів у сфері державної реєстрації прав. До 28 жовтня 2014 року голова Державної реєстраційної служби України, Онищенко Г.В., повинна підготувати звіт про результати реалізації цього пілотного проекту та внести пропозиції щодо доцільності його реалізації у цілому по Україні.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м. Київ,
вул. Городецького, 13
Тел./факс: (38-044) 278-37-23
Українська нотаріальна палата
вул. Голосіївська, 7, корп. 2, офіс 9/1,
м. Кіїв, 03039
05.02.2013 № 13.1-29/82
На № _________________
Щодо результатів розгляду звернення
Міністерством юстиції України розглянуто звернення Української нотаріальної палати щодо порядку оплати за здійснення нотаріусами пошуку відомостей у державних та єдиних реєстрах, способів оплати пошуку нотаріусами інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі — Реєстр) та переліку документів, які мають передаватися до територіальних органів Державної реєстраційної служби, і повідомляється таке.
1. Оплата послуг за одержання інформації з єдиних та державних реєстрів одним суб’єктом надання послуги для одного споживача цієї послуги може здійснюватися одним платіжним документом за всіма діями з вказівкою відповідних кодів у призначенні платежу.
Що стосується перерахування коштів нотаріусами за користування єдиними та державними реєстрами з використанням засобів електронного зв’язку з банківськими установами (система «Клієнт-банк»), повідомляємо, що на сьогодні в Департаменті планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України на розгляді знаходяться пропозиції деяких банків щодо організації здійснення безготівкових розрахунків за послуги безпосередньо в суб’єкта надання послуг.
2. Пунктом першим наказу Міністерства юстиції України «Про встановлення розміру плати за пошук нотаріусами відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно» від 29 грудня 2012 року № 1994/5 установлено розмір плати за здійснення під час вчинення нотаріальної дії одного пошуку нотаріусами відомостей про зареєстровані речові права, їх обтяження на об’єкт нерухомого майна у Реєстрі, що складає 68 гривень 00 копійок.
У програмному забезпеченні Реєстру передбачено можливість нотаріусів здійснювати в ньому пошук інформації у декілька способів:
 безоплатно нотаріус має технічну можливість здійснення необмеженої кількості пошуків за різними параметрами (за суб’єктом, об’єктом, ідентифікаційними номерами тощо);
 платно (в іншому підменю реєстру) для формування витягів, які нотаріус повинен, згідно з вимогами чинного законодавства, зберігати у відповідній справі.
3. Реєстраційна справа є невід’ємною складовою частиною Реєстру та включає документи, в яких містяться відомості про нерухоме майно, право власності на нього, інші речові права та їх обтяження (стаття 10 та 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Пунктом 22 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 визначено перелік документів, які передаються нотаріусом органові державної реєстраційної служби для доручення їх до реєстраційної справи.
До документів, які надаються нотаріусом для формування реєстраційної справи належать:
1) заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
2) копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів (копії правоустановлюючого документа, паспорта громадянина, картки платника податків або довідки про присвоєння ідентифікаційного коду тощо);
3) документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав (платіжний документ про сплату 120 грн., які спрямовуються на відповідний рахунок до Державної казначейської служби);
4) документ про сплату державного мита (платіжний документ про сплату 119 грн., які спрямовуються до державного бюджету);
5) інші документи, що видані, оформлені або отримані ним під час проведення державної реєстрації прав (картка прийому заяви; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; витяг з Державного реєстру прав; інформація про пошук заяв у базі даних про реєстрацію заяв та запитів; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна тощо).
Після прийняття рішення про державну реєстрацію, нотаріус у день прийняття такого рішення передає відповідні документи для формування реєстраційної справи органові державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна у порядку, встановленому Мін’юстом, для долучення їх до реєстраційної справи.
Документи у сфері державної реєстрації прав передаються нотаріусом органу державної реєстрації за місцем розташування нерухомого майна нарочно з описом вкладення або шляхом надіслання рекомендованого листа з описом вкладення. Опис вкладення має містити повний перелік документів, які передаються, із зазначенням кількості аркушів кожного окремого документа, прізвища, імені та по батькові державного реєстратора, який передає зазначені документи, та повної назви відповідного органу державної реєстрації прав, найменування нотаріальної контори або назви нотаріального округу.
Директор Департаменту нотаріату,
банкрутства та функціонування
центрального засвідчувальною органу К. І. Чижмарь

НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ РОЗВИТКУ НОТАРІАЛЬНОГО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Доповідач: Давід Кьонг, нотаріус з м. Фільсбі­бург (Баварія)

Нотаріальні палати в Німеччині перебувають під державним наглядом, контролем для дотримання чинного законодавства.

Нотаріуси — частина системи юстиції, які призначаються і звільняються з посади державними органами.

Територією компетенції нотаріуса є округ окружного суду, в якому він має його офіційне місце знаходження. Земельний орган управління юстицією виходячи з потреб упорядкованого правозастосування може в загальному порядку або для конкретного випадку встановлювати інші межі території компетенції з визначенням офіційного місця знаходження і змінювати такі встановлення, зокрема для узгодження з судовими округами.

Нотаріус зобов’язаний здійснювати оформлення документів тільки в межах його територіальної компетенції.

Округом нотаріуса є округ Вищого Суду землі, в якому він має своє офіційне місце знаходження.

Перевірку роботи нотаріуса проводять державні органи, а не Нотаріальна палата.

Суди і державні органи, органи нагляду проводять перевірку роботи нотаріуса — це адміністративна процедура.

Право на здійснення нагляду належить:

президенту Суду землі щодо нотаріусів і стажистів-нотаріусів в окрузі суду землі;

президенту Вищого Суду землі щодо нотаріусів і стажистів-нотаріусів в окрузі вищого суду землі;

земельному органу управління юстицією щодо всіх нотаріусів та стажерів-нотаріусів відповідної землі.

На органи нагляду покладається обов’язок регулярної перевірки та нагляду за виконанням службових обов’язків нота­ріусами і за службою стажистів-нотаріусів. Додаткові проміжні перевірки і вибіркові перевірки допускаються і без наявності особливої причини. Щодо новопризначеного нотаріуса перша перевірка проводиться протягом перших двох років його діяльності. Предметом перевірки є відповідне встановленому порядку виконання службової діяльності нотаріусом. Перевірка поширюється також і на облаштування канцелярії, на ведення і зберігання книг, реєстрів та справ, на відповідну встановленому порядку автоматизовану обробку персональних даних, на відповідне встановленим нормам зберігання цінних предметів, на своєчасне повідомлення про представництво, а також на наявність обов’язкового страхування професійної відповідальності.

У рамках дисциплінарного провадження можуть бути застосовані такі заходи: догана, грошовий штраф, відсторонення від посади.

Нотаріальні палати

Нотаріуси, які призначені в окрузі Вищого Суду землі, створюють Нотаріальну палату. Уряд землі або уповноважений ним орган може шляхом прийняття нормативної постанови встановити, що округ Нотаріальної палати утворюють кілька округів Вищих Судів землі або частини округів Вищих Судів землі або один округ Вищого Суду землі з частинами округу іншого Вищого Суду землі.

ТРИ ПОГЛЯДИ НА ГЕНЕРАЛЬНІ УГОДИ, КРЕДИТНІ ЛІНІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ЇХ ІПОТЕКОЮ
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу

Погляд № 1
До уваги нотаріальної спільноти пропонується Постанова колегії Вищого господарського суду України (Постанова від 07.10.2009 р. у справі № 30/95). Зазначена постанова прийнята судом з досить розповсюдженої в період активного кредитування ситуації — забезпечення іпотекою генерального кредитного договору, тобто забезпечення іпотекою договору, в межах якого будуть укладатися кредитні договори.
Розглядаючи справу, суд дійшов висновку, що укладення генерального (кредитного) договору не створює конкретних прав та обов’язків для сторін цього договору стосовно кредитних відносин між ними, про що свідчить укладення в подальшому між цими ж сторонами і через деякий строк кредитних договорів, в яких уже чітко визначені суми кредитування, строки надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитними коштами, відповідальність за порушення умов договорів та інші істотні умови кредитного договору.
По-перше, слід зауважити, що досить важко давати правову оцінку договору, не маючи його тексту, адже відсутність тексту генерального договору може негативно вплинути на правову оцінку.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи зазначені приписи ЦК України та беручи до уваги постанову суду, можна стверджувати, що сторони досягли згоди із «загальних принципів та порядку кредитування Позичальника», тобто укладений генеральний договір не є кредитним договором, оскільки істотними (обов’язковими) умовами кредитного договору відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є сума, строк повернення і розмір процентів. Отже, такий генеральний договір не може вважатися укладеним як кредитний договір, адже в ньому відсутня чітко визначена сума грошей, що надаються у кредит, строк її повернення, проценти за користування.
Знову ж таки зауважуємо, що