ОПИСОВА ЧАСТИНА
Викладення ст. 377 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) в новій редакції зумовило значну кількість практичних питань, одне з яких стосується необхідності (чи відсутність такої) зазначати розмір та кадастровий номер земельної ділянки при відчуженні частки в праві спільної часткової власності.
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
І. Загальна характеристика права спільної часткової власності
1. Згідно зі ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Спільна часткова власність є нетиповою конструкцією, що, без сумнівів, впливає на застосування норм ЦК України, які регулюють відносини, пов’язані з її виникненням, здійсненням та припиненням.
2. Нетиповість конструкції спільної часткової власності проявляється в тому, що існує:

Розглянуто дискусійне питання щодо можливості здійснення особою відмови від належних їй прав та визнання в якості правового наслідку такої відмови — припинення суб’єктивного права. Наведено обмеження у здійсненні особою відмови від права.
Ключові слова: відмова від прав, здійснення права, нездійснення права, суб’єктивне право, обмеження, майнове право, немайнове право, неможливість відмови від прав.
Рассмотрен дискуссионный вопрос относительно возможности совершения лицом отказа от принадлежащих ему прав и определения в качестве последствия такого отказа — прекращение субъективного права. Приведены ограничения в совершении лицом отказа от права.
Ключевые слова: отказ от прав, совершение права, несовершение права, субъективное право, ограничение, имущественное права, неимущественное право, невозможность отказа от прав.
Одним із дискусійних питань юридичної практики в цілому та нотаріальної практики зокрема є питання щодо можливості здійснення особою відмови від належних їй прав та визнання в якості правового наслідку такої відмови —
припинення суб’єктивного права. Причому з огляду на положення ч. 3 ст. 12 Цивільного кодексу України [1] (далі — ЦК України), яка прямо встановлює право особи на відмову від належного їй майнового права, зазначена вище дискусійність пов’язана не з відповіддю на принципове питання стосовно того чи може особа взагалі відмовлятися від своїх майнових прав (загальна відповідь — «так»), а з виокремленням максимально чітких критеріїв різновидів прав, підстав, умов тощо, коли така відмова неможлива та в яких випадках наслідком відмови від права буде його (права) фактичне, а не уявне припинення.
Тлумачення змісту поняття «відмова від права» тісно пов’язане з поняттями здійснення та нездійснення права, основні сутнісні ознаки яких зафіксовано в частинах 1, 2 ст. 12 ЦК України. Власне, поняття «здійснення — нездійснення» є черговим прикладом дихотомічного поділу будь-якого явища, що в повній мірі характеризує потенційно можливі варіанти поведінки особи, яка має право. З одного боку, така особа має змогу здійснити наявне в неї право в будь-який чи певний спосіб, формі тощо. З іншого боку, ця ж особа може й не здійснювати своє право, що відповідає сутності суб’єктивного права як міри можливої поведінки.
Однім із способів (форм) здійснення суб’єктивного права може бути визнана відмова від права, підтвердження чому містить чинне законодавство (наприклад, статті 1273, 1274 ЦК України). Навпаки, стверджувати про те, що особа може здійснити відмову від права шляхом його (права) нездійснення досить проблематично, оскільки в таких ситуаціях мова йде радше про відмову не від права, а від здійснення права, що звісно не тотожно одне одному, так як нездійснення особою свого права, за загальним правилом, не припиняє суб’єктивного цивільного права (ч. 2 ст. 12 ЦК України) в той час як відмова від права має наслідком припинення самого права (наприклад, ст. 347 ЦК України).
Таким чином

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК»
у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

 

«05» червня 2015 р. № 15

Міністру юстиції України Петренку П.Д.

 

Шановний Павле Дмитровичу!

Останнім часом почастішали випадки повної або часткової зупинки роботи реєстрів Інформаційної системи Міністерства юстиції України.

Зокрема, з 21 по 25 травня 2015 року більшість нотаріусів не мала доступу до Єдиних та Державних електронних реєстрів.

Між тим, попереджень або будь-якої іншої інформації щодо причин та строків зупинки або часу відновлення роботи реєстрів ні від Міністерства юстиції України, ні від Головних територіальних управлінь юстиції в областях, ні від ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в цей період, на жаль, не надійшло. Робота реєстрів більш-менш стабілізувалася лише з 26 травня 2015 року.

Перебої в роботі реєстрів як-то: неможливість взагалі ввійти до реєстру або гірше того, коли розпочато роботу в реєстрі, особливо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і до завершення всіх реєстраційних дій, які передбачені для вчинення державним реєстратором «викидання» з реєстру, через відсутність зв’язку із серверами (повідомлення в ярликах найрізноманітніші), не тільки впливає на якість роботи нотаріуса, але забирає значний час у громадян, необхідність пояснення їм, чому так довго, чому неможливо закінчити реєстрацію та ін.

Все це надзвичайно шкодить не тільки іміджу нотаріуса, але й спричиняє втрату довіри до реформування роботи установ юстиції шляхом формування електронних документів.

Згідно з абз. 3 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. До того ж, ч. 9 ст. 15 вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться в день вчинення такої дії.

Таким чином, у ситуації, що склалася наприкінці травня місяця цього року при роботі з реєстрами, нотаріус, який посвідчив договір відчуження нерухомого майна або видав свідоцтво про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, був позбавлений можливості виключно з технічних причин, що жодним чином не залежать від нотаріуса, виконати зазначені вище норми Закону.

Слід констатувати, що відсутність офіційно оприлюдненої інформації з цього приводу з боку Міністерства юстиції України може привести до негативних наслідків щодо прав суб’єктів цивільних правовідносин, які охороняються Конституцією України.

Згідно з п. 2.3 Порядку ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2009 № 2053/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.11.2009 за № 1043/17059, «Унесення до Єдиного реєстру відомостей про отримання/витрачання бланків здійснюється реєстраторами отримання/витрачання бланків та у суворій послідовності відповідно до порядкових номерів».

Звичайно, за умови нестабільної роботи реєстрів у зазначений період без порушень вимог цього Порядку не обійшлося.

Крім того, в зазначений час, нотаріус, не маючи офіційного підтвердження інформації про технічні перебої у роботі реєстрів, був змушений відмовляти громадянам у вчиненні нотаріальних дій, що викладаються на бланках нотаріальних документів, без поважних причин, чим порушував вимоги діючого законодавства України та права громадян, надані їм Конституцією України.

Оскільки порушення законодавства в період зупинки роботи реєстрів було допущено не з вини нотаріусів, просимо письмово підтвердити той факт, що в період з 21 по 25 травня 2015 року всі реєстри Інформаційної системи Міністерства юстиції України працювали з перебоями. Якщо такі випадки будуть виникати і в майбутньому, також просимо оприлюднювати цю інформацію на офіційному сайті Міністерства юстиції України, а також надавати нотаріусам інформацію в офіційному порядку з метою уникнення необхідності подачі кожним нотаріусом України доповідних записок про неможливість виконання наказу з незалежних від нього причин.

На сьогоднішній день, коли широко запроваджуються комп’ютерні технології в усі сфери діяльності, нотаріус не може здійснити жодної нотаріальної дії без користування реєстрами інформаційної системи Міністерства юстиції України, навіть засвідчення копій, якщо вони викладені на бланках. Така нестабільна робота реєстрів перешкоджає громадянам, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії, реалізовувати свої права, а нотаріус не має можливості працювати, тобто права нотаріуса як громадянина порушуються теж.

До того ж немає налагодженого зв’язку між Державним підприємством «Інформаційний центр» як адміністратором реєстрів та Міністерством юстиції України як держателем цих реєстрів в плані негайного повідомлення держателя реєстрів про проблеми, які виникають у роботі з реєстрами. Пояснення операторів гарячої лінії ДП «Інформаційний центр» про перенавантаження серверів через збільшення користувачів не витримує жодної критики. Навіть про таку проблему, як перенавантаження, Міністерство юстиції України як держатель реєстрів має знати для вжиття заходів щодо налагодження безперебійної роботи реєстрів.

Перенавантаження (велика кількість користувачів) не має бути причиною для порушення прав громадян. Кількість користувачів реєстрами має тенденцію до зростання, враховуючи надання в майбутньому права здійснювати реєстраційні дії ще й органам місцевого самоврядування, тому потрібно вживати невідкладних заходів для унеможливлення виникнення проблем з доступом до реєстрів.

Для того, щоб уникнути непорозумінь із зазначеного питання у майбутньому, просимо роз’яснити порядок дій нотаріуса на випадок тривалої нестабільної роботи реєстрів:

якщо нотаріальну дію вчинено, а зареєструвати перехід чи припинення прав або обтяжень у Державному реєстрі прав немає технічної можливості не з вини нотаріуса;

якщо видано свідоцтво про право на спадщину, посвідчено спадковий договір або заведено спадкову справу, а реєстрація у спадковому реєстрі неможлива, через нестабільну його роботу;

якщо вчинено нотаріальну дію на бланку, а зареєструвати витрачання бланка в цей день неможливо із зазначених вище причин.

Також вбачається доцільним передбачити врегулювання наведених вище випадків шляхом внесення певних змін до кожного нормативного акта, який регулює роботу електронних реєстрів.

З повагою
Президент
Громадської організації
«Асоціація нотаріусів м. Харкова
та Харківської області»                                              В.М. Марченко

 

Цей матеріал Ви можете отримати безкоштовно

І. Термінологічні аспекти

Перед тим, як проаналізувати правосуб’єктність, слід з’ясувати термінологічні аспекти стосовно «позначення» неповнолітніх осіб. Чинне законодавство містить відмінну термінологію, що призводить до неоднозначних висновків у теоретичному та в практичному плані.

При цьому варто здійснити аналіз як положень чинного законодавства, так і теоретичних напрацювань у сучасній доктрині:

1)  у Цивільному кодексі України (далі — ЦК України) закладено концептуальний підхід згідно з яким неповнолітня особа — це фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Про це свідчить зміст, наприклад, статей 32–35, 54, 55, 59–61, 63, 69, 77, 221, 222, 242, 272, 292, 1032, 1179, 1180, 1182, 1191, 1199, 1206 ЦК України. Разом із тим, законодавець не завжди послідовно оперує в ЦК України словосполученням «неповнолітня особа». Це підтверджує той факт, що й в інших статтях використовуються інші фрази щодо характеристики таких осіб, зокрема, «неповнолітні діти» (ч. 6 ст. 203 ЦК України, абз. 1 ч. 3 ст. 289 ЦК України, абз. 1 ч. 1 ст. 1241 ЦК України);

2)  у Сімейному кодексі України (далі — СК України) навпаки визначається поняття дитини і вказується, що неповнолітньою дитиною є дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (абз. 2 ч. 2 ст. 6 СК України).

У літературі підкреслюється, що в новому цивільному та сімейному законодавстві особи віком до 18 років уперше термінологічно поділяються на дві категорії — малолітні (до 14 років) та неповнолітні (від 14 до 18 років). Таким чином, традиційний термін «неповнолітні» розповсюджується сьогодні лише на певну категорію осіб до 18 років, а саме — від 14 до 18 років. Таку заміну термінів важко визнати обґрунтованою. З одного боку, вона порушує усталені традиції використання терміна «неповнолітні» як узагальнюючого, з іншого — не додає нічого нового за змістом до визначення осіб віком від 14 до 18 років. Цивільно-правове поняття «малолітня особа» цілком збігається з сімейно-правовим терміном «малолітня дитина», а «неповнолітня особа» — відповідно, з терміном «неповнолітня дитина».[1]

Хоча у СК України вживаються й інші поняття та словосполучення для характеристики неповнолітніх дітей. Наприклад, «неповнолітні батьки» (ст. 16, ст. 156, ч. 4 ст. 217 СК України), «неповнолітня особа» (ч. 2 ст. 92 СК України), «неповнолітній» (ч. 2 ст. 126, ч. 3 ст. 196 СК України);

3) у Житловому кодексі УРСР (далі — ЖК УРСР), з огляду на час його прийняття і тільки «косметичне» внесення змін, вживаються такі словосполучення: «неповнолітні (віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років)» (ст. 32 ЖК УРСР); «неповнолітні діти» (ч. 1 ст. 65, ст. 125, ч. 1 ст. 132-2, ч. 1 ст. 145, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 161 ЖК УРСР);

4) в інших законодавчих актах також відсутня понятійна єдність і зокрема використовуються такі фрази: «дитина — особа віком до 18 років (повноліття)» (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»)[2]; «неповнолітній віком до 18 років» (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про психіатричну допомогу»)[3]; «неповнолітні віком до 10 років» (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»)[4]; «неповнолітній спадкоємець» (ч. 3 ст. 67 Закону України «Про нотаріат»[5]); «малолітні і неповнолітні діти» (ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»[6]).

Проведений аналіз свідчить про те, що словосполучення «неповнолітня особа» може характеризувати як осіб віком від 14 до 18, так і значно ширшу категорію — осіб віком до 18 років.

Очевидно, що такого роду термінологічна різність викликана декількома причинами: (а) сферою дії законодавчого акта, в якому вони використовуються; (б) часовим проміжком прийняття відповідного акта і тією концептуальною основою, яка в ньому закладена; (в) недоліками юридичної техніки.

Такий стан навряд чи може сприяти належному та ефективному правовому регулюванню і, напевне, потребує як доктринального, так і законодавчого уточнення. З позицій цивілістичної доктрини більш адекватним, з огляду на засадничі положення ЦК України, є вживання поняття «неповнолітні особи», яке охоплює собою категорію фізичних осіб віком від 14 до 18 років.

Юридична характеристика
договору позички
Згідно ст. 827 ЦК України (далі – ЦКУ) під договором позички розуміється договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Договір позички є безоплатним договором. ЦКУ чітко зазначає, що користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (ч. 2 ст. 827). Безоплатність знаходить своє відбиття в розподілі обов’язків між сторонами й в обсязі відповідальності позичкодавця. В даному випадку мова може йти тільки про обмежену відповідальність: позичкодавець відшкодовує лише понесену користувачем реальну шкоду, але не відшкодовує упущену вигоду, й відповідає не за будь-яку вину, а тільки за умисел або грубу необережність. Це випливає з того, що позичкодавець не отримує для себе ніяких зисків з укладення договору, і тому на нього не можна покладати більшу відповідальність – об’єм прав і обов’язків у контрагентів надто нееквівалентний.
Залежно від порядку укладання правочину договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним. В нормі щодо визначення цього договору закріплена юридична формула, згідно якої позичкодавець «передає або зобов’язується передати» певну річ. Таким чином, якщо одна сторона передає іншій стороні визначену річ в користування, тобто момент передачі й означає момент укладання договору, він є реальним. А якщо позичкодавець буде зобов’язаний передати річ в майбутньому, після укладення договору, – консенсуальний.
Не дивлячись не безоплатну природу договору позички, він все ж таки є взаємним. Якщо розглядуваний нами договір є консенсуальним, синалагматичний характер відносин проявляється в повному обсязі, оскільки обов’язку позичкодавця передати річ протиставляється обов’язок користувача її повернути. Взаємним є й реальний договір позички, оскільки на позичкодавцеві лежить обов’язок попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, що можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна користувача чи інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (застосовуємо ч. 2 ст. 767 ЦКУ, оскільки до договору позички згідно ст. 827 ЦКУ застосовуються норми договору найму). Існує й інша позиція стосовно синалагматичності цього договору: «В разі, якщо договір позички є консенсуальним, він набуває рис двостороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов’язаний передати річ у користування, а користувач – повернути річ протягом визначеного терміну. Якщо при укладенні договору позички

УЗАГАЛЬНЕННЯ
нотаріальної практики
щодо посвідчення спадкових договорів
Спадкові договори посвідчуються нотаріусами на підставі глави 90 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та відповідно до вимог глави 3 розділу 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.
Можливість укладання спадкових договорів передбачена ЦК України від 16 січня 2003 року. Таким чином, в Україні з’явився раніше невідомий вітчизняному законодавству інститут спадкових відносин. До того ж указаний договір має елементи договору відчуження, оскільки його укладення пов’язане з переходом права власності на майно, що є предметом спадкового договору, у разі смерті відчужувача до набувача. Згідно зі ст. 1302 ЦК України спадковим договором є договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Проте, як свідчить проведене узагальнення, більшість нотаріусів Харківської області неправильно визначають у проектах спадкових договорів їх предмет, зазначаючи, що відчужувач передає у власність визначене майно набувачеві. Адже в момент укладання спадкового договору передачі майна відчужувачем набувачеві не відбувається, оскільки виникнення права власності набувача за спадковим договором пов’язане не з передачею йому відповідного майна, а зі смертю відчужувача. Саме ця умова і відрізняє спадковий договір від будь-якого іншого договору відчуження. Тому слід звернути увагу нотаріусів, що зазначення предмета спадкового договору повинне відповідати визначенню, що міститься у ст. 1302 ЦК України.
ЦК України конкретно не визначає, яке майно може бути предметом спадкового договору. Таким чином, предметом спадкового договору може бути будь-яке майно, що належить відчужувачеві на праві власності, як нерухоме, так і рухоме, яке не виключене з цивільного обороту (ст. 178 ЦК України).
Якщо предметом спадкового договору є нерухоме майно або транспортні засоби, такий договір нотаріально посвідчується з додержанням вимог ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», тобто за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін правочину. При посвідченні спадкового договору, предметом якого є нерухоме майно, перевіряється також відсутність заборони відчуження або арешту такого майна.
Неоднозначним є питання щодо можливості укладення спадкового договору, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, відчуження якої заборонено п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі — ЗК України). Незважаючи на те, що відносини по укладенню спадкового договору не є відчуженням у чистому вигляді, оскільки з укладанням спадкового договору не відбувається передачі права власності на майно відчужувача набувачеві, все ж таки ці правовідносини збігаються з ознаками спадкування, тому Методична рада на разі рекомендує нотаріусам утримуватися від нотаріального посвідчення таких договорів, оскільки судова практика з цього питання відсутня.
Оскільки згідно із п. 8.6.1 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження. При нотаріальному посвідченні спадкового договору нотаріус перевіряє відсутність податкової застави на майно відчужувача.
Відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» нотаріус, при нотаріальному посвідченні спадкового договору, не є податковим агентом, тому у нотаріуса немає підстав вилучати Витяг з Реєстру правочинів у зв’язку зі здійсненням ним повноважень податкового агента при вчиненні такої нотаріальної дії, як це практикують окремі нотаріуси.
При нотаріальному посвідченні спадкових договорів, предметом яких є нерухоме майно, нотаріус вимагає подання сторонами договору правовстановлювального документа, що підтверджує право власності відчужувача на зазначене майно (п. 61 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Згідно з п. 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України на примірнику спадкового договору, що залишається у справах нотаріуса, про наявність оригіналів зазначених документів робиться відповідна відмітка. Як показало узагальнення, не всі нотаріуси додержуються вимог зазначеного пункту.
Крім правовстановлювального документа на житловий будинок та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки) нотаріусу також подається Витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (п. 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України); при цьому нотаріус має упевнитися у відсутності самовільних перебудов, прибудов, перепланувань щодо об’єкта цього договору.
Якщо предметом спадкового договору є

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001
Тел.: +380 44 278-37-23, факс: +380 44 271-17-83
E-mail: themis@minjust.gov.ua

http://www.minjust.gov.ua

Код ЄДРПОУ 00015622
11.06.2013 № 13.1-32/420
На № _________________
Начальнику Головного управління
юстиції у м. Києві
Семерзі С.І.
Прошу забезпечити термінове розміщення на офіційній інтернет-сторінці Головного управління юстиції у м. Києві лист Міністерства юстиції України до уваги нотаріусів міста Києва, що додається.
Додаток: на 2 арк.
Директор Департаменту
нотаріату, банкрутства
та функціонування центрального
засвідчувального органу К.І. Чижмарь

До уваги нотаріусів м. Києва
[щодо процедури підписання Реєстрів
для реєстрації нотаріальних дій]
У зв’язку з численними зверненнями приватних нотаріусів м. Києва до Міністерства юстиції України щодо практики, яка склалася протягом останніх двох місяців в Управлінні нотаріату Головного управління юстиції у м. Києві по підписанню Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій та присвоєння реєстрового номеру з попереднім оглядом Реєстрів, запис в яких закінчено та вимогою особистої присутності нотаріуса у дні прийому начальника Управління нотаріату з цих питань Департамент нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу звертає увагу на наступне.
1. Згідно статті 13 Закону України «Про нотаріат» визначено статус помічника нотаріуса. Зокрема, за дорученням нотаріуса помічник може брати участь у прийомі фізичних осіб та представників юридичних осіб, складенні проектів правочинів, свідоцтв, інших документів, пов’язаних із вчиненням нотаріальних дій, і статистичних звітів; вносити записи до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій, вести діловодство та архів нотаріуса, готувати та надсилати за дорученням нотаріуса запити до підприємств, установ і організацій щодо відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, а також виконувати іншу допоміжну і технічну роботу. Помічник нотаріуса не має права підписувати нотаріальні документи та використовувати печатку нотаріуса.
2. У відповідності до пунктів 7.6.–7.9. Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 кожному Реєстру головним управлінням юстиції присвоюється реєстраційний номер, який складається із шестизначної цифри та зазначається у кутовому штампі відповідного управління юстиції, що проставляється у верхньому правому куті наступної за титульною сторінки Реєстру, скріплюється підписом уповноваженої посадової особи та печаткою управління юстиції.
Уповноваженою посадовою особою управління юстиції у Журналі обліку реєстрів для реєстрації нотаріальних дій (далі — Журнал) зазначаються прізвище, ім’я та по батькові нота­ріуса, яким отримано Реєстр (при отриманні Реєстру завідувачем державної нотаріальної контори — для кого отримано Реєстр), дата реєстрації Реєстру, порядкові номери, під якими почато та закінчено запис нотаріальних дій у Реєстрі, підпис в отриманні Реєстру, дата закінчення Реєстру тощо. Слід зауважити, що жодних оглядів Реєстру, записи в якому закінчено, посадовими особами Управління юстиції законодавством не передбачено.
На початку нотаріальної діяльності або на початку діловодного року кожний нотаріус має право на отримання одночасно двох Реєстрів, зареєстрованих у Журналі. Реєстри використовуються нотаріусом у суворій послідовності відповідно до реєстраційних номерів.
У разі звільнення з посади державного нотаріуса або припинення діяльності приватного нотаріуса нотаріус закриває Реєстр підсумковим записом, про що проставляється відмітка в графі 10 Журналу та робиться запис у графах 1–7 Реєстру із зазначенням підстав припинення нотаріальної діяльності, скріплюється підписом уповноваженої посадової особи та печаткою управління юстиції, а вільні сторінки Реєстру перекреслюються (прокреслюються).
Таким чином, посадовими особами, уповноваженими на підписання Реєстрів, не можуть здійснюватись штучні перешкоди у здійсненні нотаріусами нотаріальної діяльності, зокрема, у вигляді не передбачених законодавством оглядів Реєстрів а також безпідставної відмови у підписанні Реєстрів та присвоєнні реєстраційних номерів, у разі звернення помічників нотаріусів.
Крім того, з метою недопущення порушень прав громадян та юридичних осіб, уповноваженими особами Управління нотаріату має бути забезпечена безперешкодна можливість, у разі потреби, нотаріуса (помічника) в отриманні реєстрового номера Реєстру, довідки чи іншої необхідної для здійснення нотаріальної діяльності інформації.
Прийомні дні посадових осіб Управління нотаріату Головного управління юстиції у м. Києві установлені для прийому громадян.
Директор Департаменту нотаріату, банкрутства
та функціонування центрального засвідчувального органу К.І. Чижмарь

ОЛЬГА ЗОЛОТУХІНА,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, — законодавством Автономної Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
У ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) зазначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Таким чином, в ЗК України закріплено його пріоритет у сфері регламентації земельних відносин, що підкріплюється ст. 9 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), де зазначено, що положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Частиною 1 ст. 79 ЗК України об’єктом права власності визначено земельну ділянку, яка є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 181 ЦК України земельні ділянки віднесено до нерухомих речей, тому до угод, за якими може здійснюватися перехід права власності на земельні ділянки як на нерухоме майно, відносяться угоди (договори) купівлі-продажу. Їх ми і розглянемо більш детально.
Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (ст. 131 ЗК України). Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються (ст. 132 ЗК України).
При посвідченні договорів відчуження земельної ділянки на виконання вимог ст. 81 ЗК України нотаріусами перевіряється, чи є фізична особа громадянином України, особою без громадянства або громадянином іноземної держави.
При укладанні договорів купівлі-продажу за участю іноземних громадян та осіб без громадянства потрібно пам’ятати, що вони набувають право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності.
Іноземні громадяни та особи без громадянства набувають право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення тільки в порядку спадкування.
На виконання ст. 120 ЗК України «Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду» при посвідченні правочинів, предметом яких є земельні ділянки, нотаріус перевіряє наявність розміщених на ній будівель і споруд та цільове призначення земельної ділянки та роз’яснює сторонам зміст ст. 377 ЦК України щодо переходу права власності або права користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Питання одержання відповідних довідок про розташування на земельній ділянці будинків та споруд чи їх відсутність не врегульовано законодавчо. У різних регіонах України ці довідки видають різні установи. Наприклад, подекуди ці довідки видають відділи архітектури при виконкомах районних рад, сільські ради, садові товариства.
Слід враховувати вимоги п. 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, відповідно до якого існує мораторій на посвідчення договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності; купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок, зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв).
Договори купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення посвідчуються нотаріусами щодо таких земельних ділянок які, наприклад, призначені для ведення особистого селянського господарства, для ведення особистого підсобного господарства, садівництва тощо.
Статтею 132 ЗК України встановлено істотні умови договору купівлі-продажу земельної ділянки:
а) назву сторін (прізвище, ім’я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
б) вид угоди;
в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
е) договірну ціну;
є) права та обов’язки сторін;
ж) кадастровий номер земельної ділянки;
з) момент переходу права власності на земельну ділянку.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України). Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
СПІЛЬНА СУМІСНА ВЛАСНІСТЬ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ
Відповідно до ст. 89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:
а) подружжя;
б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;
в) співвласників жилого будинку.
Що стосується подружжя, то підстави набуття ним права спільної сумісної власності визначає Сімейний кодекс України (далі — СК України) в ст. 60. Якщо відчужувана земельна ділянка належить подружжю на праві спільної сумісної власності, то на виконання ст. 65 СК України та пунктів 4.1 та 4.2 глави І розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Порядок) правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами, а при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо право­встановлюючий документ оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.
Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається її згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві.
Також договір про купівлю-продаж одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути посвідчений нотаріусом без визначення або виділу цієї частки (п. 4.3 глави 5 розділу ІІ Порядку).

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК»
у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

 

«15» вересня 2015 р. № 21

Директору Департаменту з питань нотаріату та банкрутства Зусік Т.В.

 

Діючим законодавством встановлено чіткі вимоги щодо документів, які приймаються нотаріусами для вчинення нотаріальних дій. Згідно зі ст. 47 Закону «Про нотаріат» документи на двох і більше аркушах мають бути прошиті, аркуші пронумеровані, тексти мають бути написані зрозуміло, дати зазначені словами, а будь-які виправлення мають бути застережені.

Будь-яка установа, підприємство або організація (у тому числі органи державної влади або місцевого самоврядування, виконавчі комітети, органи Держземагенства, бюро технічної інвентаризації тощо), тобто всі суб’єкти документоутворення, припустившись помилки, вносять виправлення в текст, застерігають відповідним написом, скріплюють підписом та печаткою. У виправленому вигляді документ приймається установами будь-якого рівня та підпорядкування, включаючи нотаріусів (п. 2 глави 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Порядок виправлення документа регулюється локальними нормативними актами (як правило, типовими інструкціями) з діловодства для кожного відомства.

Зокрема, для органів виконавчої влади внесення виправлень до документів передбачено Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, затвердженою постановою КМ України від 30.11.2011 № 1242; для державного реєстратора нерухомого майна — Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою КМ України від 26.10.2011№ 1141, і т. ін.

Таким чином, усі інші суб’єкти документоутворення мають право виправляти технічні і навіть не технічні помилки, а нотаріуси — ні.

Мало того, нотаріус повинен прийняти такий документ, виданий будь-якою особою, крім документа з обумовленими виправленнями, який посвідчений іншим нотаріусом.

Нотаріус пояснює особі, котра прийшла з таким документом, чому він не може його прийняти, і таким чином не тільки плямує репутацію іншого нотаріуса (колеги), але і породжує недовіру до нотаріату в цілому.

Це не сприяє підвищенню значимості та важливості такого інституту правозастосовування, як нотаріат, і в результаті отримуємо відношення до нотаріуса як до бюрократа, який створює перешкоди.

Цілком логічним та обґрунтованим є врегулювання порядку внесення виправлень і до нотаріальних документів.

Аналіз останньої редакції Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України показав, що чіткого механізму внесення нотаріусом виправлень до нотаріальних документів не прописано, але і заборони на внесення виправлень немає.

Передбачений пунктом 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства порядок виправлення документа є вкрай невдалим, а іноді нездійсненним на практиці.

«П. 6.13. У разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів.

Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене».

При складанні проекту документа і при його прочитанні та схваленні особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у будь-якому випадку, потрібно враховувати людський фактор. Ніхто не застрахований від помилок, а тим більше від помилок, які не впливають на суть самого документа (технічних помилок).

Слід зазначити, що помилки в документах, можуть мати місце не обов’язково з вини нотаріуса, але й з вини або неуважності, недбалості особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, або навіть з вини або неуважності, недбалості особи, яка до нотаріуса й не зверталася (повірена особа за довіреністю).

Наприклад:

невірно зазначений кадастровий номер земельної ділянки або її площа в технічній документації на земельну ділянку або в якомусь іншому документі — провина спеціаліста Держземагенства;

для посвідчення довіреностей, заповітів не вимагається перевірка правовстановлювальних документів на майно; дані повірених можуть також вказуватися зі слів довірителя — неуважність довірителя.

Практика показує, що більшість помилок в нотаріальних документах виникає не з вини нотаріуса, а саме цих осіб. Тобто нотаріус переносить чужі помилки до тексту нотаріального документа.

З часом помилка виявляється, попередні документи виправляють (технічну документацію, витяг з ДЗК тощо), автоматично потребує виправлення і нотаріальний документ.

Таким чином, нотаріус несе відповідальність за помилки, яких не припускався (скарги на нотаріуса до Головних територіальних управлінь юстиції в областях, МЮУ, прокуратури, суду тощо).

Крім того, в більшості випадків він позбавлений можливості внести виправлення до документа, адже Правилами ведення нотаріального діловодства це не передбачено.

Більше того, керуючись Правилами ведення нотаріального діловодства, реєстраційні служби, банківські установи тощо не приймають виправлені нотаріальні документи. Коло замикається.

Разом з тим, слід звернути увагу, що нотаріус повинен приймати документи з виправленнями, які обумовлені відповідно до законодавства (ст. 47 Закону України «Про нотаріат).

Отже, нотаріус знаходиться у якомусь нерівноправному становищі, тоді коли відносно інших суб’єктів документоутворення існує законодавчо підтверджена можливість виправлення таких помилок.

У результаті неможливості виправити помилки особа не може реалізувати свої права через те, що банківські установи, Реєстраційні служби тощо не приймають такі документи. Що робити у цьому випадку громадянам?! Особливо, в нинішніх умовах, коли люди переїжджають на інші місця проживання чи тимчасово переміщуються з проблемних територій України через причини, які всім відомі. Громадяни усієї України переживають стреси, які спричинені військовою агресією, а тут ще і нотаріус-бюрократ, з їхнього погляду, створює їм перешкоди.

Як відомо, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх прав, якщо будь-яка установа чи посадова особа їх порушила.

Якщо проаналізувати положення Цивільного процесуального кодексу України, а саме розділ IV «ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ», то маємо таке:

«1. Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав».

Далі маємо практично вичерпний перелік справ, які підпадають під окреме провадження. Справа зупиняється ще на етапі формулювання предмета звернення: який факт потрібно встановити: допущення помилки чи належність документа, який і так належить?

У порядку окремого провадження цю ситуацію також неможливо вирішити.

У загальному позовному провадженні такі справи як виправлення помилок також не розглядаються. Більше того, аналіз судової практики з цього питання показав відсутність справ такої природи. Спору немає, відповідно й розглядати нічого.

Відповідно до АНАЛІЗУ практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України (лист Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України») «суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб». Але ж внаслідок допущення технічної помилки спір відсутній.

Тобто способу захисту прав внаслідок допущення технічної помилки, в тому числі за допомогою нотаріуса, немає!

Враховуючи все викладене, пропонуємо внести зміни до Правил ведення нотаріального діловодства, повернути до тексту механізм виправлення помилки нотаріусом, виклавши п. 6.13 у такій редакції:

«Дописки чи виправлення технічних помилок, зроблених у нотаріально оформлюваних документах, повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису.

У разі дописки чи виправлення технічної помилки у тексті нотаріально оформлюванного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, застерігаються в кінці посвідчувального напису .

При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

Виправлення застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, із проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

Технічна помилка може виражатися у формі:

–        відсутності фрагмента запису (розділу, абзацу, речення, словосполучення, слова, частини слова, розділового знака тощо), яке повинно було бути;

–        наявності зайвого фрагмента запису, якого в ній бути не повинно;

–        помилки у словах, у цифрах, датах народження, якщо такі проставлені, та інші помилки, які не спотворюють текст та не впливають на суть і зміст правочину чи іншого документа, посвідченого нотаріусом.

Відповідальність за всі зроблені та обумовлені виправлення несе нотаріус згідно з чинним законодавством, який ці виправлення зробив».

Врегулювання цього питання в компетенції Міністерства юстиції України та не потребує внесення змін до закону, не потребує жодних витрат із бюджету, але має величезне значення для підвищення ролі нотаріату, довіри до нього з боку учасників цивільно-правових відносин та зменшення бюрократизму при реалізації громадянами своїх цивільних прав.

З повагою
Президент
Громадської організації
«Асоціація нотаріусів м. Харкова
та Харківської області»                                              В.М. Марченко