І. А. БЕЗКЛУБИЙ
доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Л. В. ЄФІМЕНКО
заступник Міністра юстиції України, заслужений юрист України
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 1
У статті розглядаються окремі питання методології дослідження нотаріальної діяльності. Зокрема, автори висвітлюють основні тенденції розвитку методології та здійснюють аналіз окремих методологічних проблем у цій сфері.
Ключові слова: методологія наукових досліджень, метод, нотаріальна діяльність, нотаріат.
В статье рассматриваются отдельные вопросы методологии исследования нотариальной деятельности. В частности, авторы освещают основные тенденции развития методологии и осуществляют анализ отдельных методологических проблем в этой сфере.
Ключові слова: методологія наукових досліджень, метод, нотаріальна діяльність, нотаріат.
Some issues of nоtаrial activity research’s methodology are considered in the article. In particular, the authors illustrate the basic tendencies in methodology development and carry out the analysis of the separate methodological problems in this sphere.
Keywords: research methodology, method, notarial activity, notariate.
Як для композитора є основою природне вміння реалізації своїх поглядів, ідеалів через нотну грамоту при cтвopeннi майбутнього музичного твору, так i для нотapiyca реалізація набутих ним знань з юриспруденції є підґрунтям тих дій, що він вчиняє, обрамовуючи правовий матеріал в документальну форму. Об’єктивно перше i друге є живим процесом. При цьому кожен з них використовує той арсенал засобів i способів досягнення результату, який у вiдповiднiй сфері охоплений досить специфічними методологічними засадами.
Haуковi дискусії, що розгорнулися навколо основних проблем нотаріального права, виявили брак більш-менш цiлicної концепції досліджень у цій сфері. Наявні наукові праці мають здебільшого описовий характер i коментують систему чинного законодавства та практику його застосування [1].
Досвідчений практик нотаріального права не просто застосовує норму права у вiдповiднiй ситуації. У своїй роботі він опрацьовує цілий масив законодавства, відшуковує необхідну норму, аналізує її, перевіряє її чинність, враховує її відношення до пов’язаних з нею інших норм, i лише внаслідок цього застосовує відповідно до конкретної вимоги ситуації. Саме тому не лише науковцю, а й практику не достатньо лише вказівки на застосування тієї чи іншої норми, йому потрібно знати шлях, спосіб, підхід до пізнання цієї норми та інструментарій для її реалізації.
Брак фундаментальних досліджень у сфері методології нотаріальної діяльності, а також стан справ, що склався в науці i практиці, свідчать про актуальність пропонованого дослідження.
Отже, метою статті є визначення методологічних засад дослідження нотаріальної діяльності, відстеження основних тенденцій розвитку методології та аналіз окремих методологічних проблем у цій сфері.
Багато наукових досягнень у галузі методології належать як вітчизняним, так i зарубіжним дослідникам. Це роботи В. Авер’янова, І. Безклубого, Н. Кузнєцової, П. Косянчука, Н. Онiщенко, Н. Матузова, А. Малько, П. Рабiновича, В. Середюк, І. Табаpiнa, В. Федоренка. Серед праць, що торкаються методології нотаріату та нотаріальної діяльності, можна назвати роботи С. Гycapєваa, Л. Грудциної, А. Кулика, І. Москаленко, С. Фурси, І. Черемних, В. Яркова та iн.
Поняття методу на сьогодні комплексне i багатоаспектне. Нас цікавлять саме методи наукового дослідження, а не методи науки чи іншої діяльності. Під методом дослідження (від грецького «methodos» – спосіб пізнання) в науці розуміють сукупність правил, прийомів та способів наукового пізнання, якi забезпечують отримання об’єктивних i достовірних знань [2]; схему, що застосовується в певній науці для віднайдення відповідей на сформульовані запитання [3]. У тeopiї права поняття «метод» часто розглядають у двох аспектах: широкому – як науково обґрунтовану та фiлософсько-виправдану систему засобів пізнавальної діяльності, що відповідає природі права та пов’язана із правознавством [4], та вузькому – як систему заснованих на свiтоглядно-фiлософських принципах пізнання відповідного предмета наукових досліджень правил, прийомів i способів, якi дають змогу виявити особливості системи права та змоделювати перспективи її розвитку [5, с. 134]. Система принципів, методів, прийомів та способів дослідження правових явищ становить його методологію [6].
До середини 80 х рр. у радянській теорії держави та права панував ідеологічний i, як наслідок, методологічний монізм. Тогочасна позитивістська методологія розглядала право як наукоцентричну, раціональну систему, «очищену» від морального, ціннісного, почуттєвого аспектів. Властива марксистсько-ленінській ідеології «механізація» соціальних інститутів та явищ зводила функції юриста до автоматичного виконання державної волі [7, с. 27]. Таке бачення повною мірою відображалося i на правовому cтатyci нотapiyca. Домінування державної форми власності, заборона підприємницької діяльності, тотальна залежність від органів державної влади перетворили нотаріат на другорядний додаток правової системи держави [8].
3 проголошенням незалежності України тенденції гуманізації, демократизації суспільного життя та правової доктрини, розвиток економічної свободи, ринкових відносин значно підвищили роль нотаріусів у суспільстві. Сучасний нотapiyc вже не обслуговує беззастережно, як раніше, інтереси держави, а поєднує в своїй діяльності приватний та публічний інтepec, виступаючи «проміжною ланкою» між державою i громадянином. 3 одного боку нотapiус – особа, уповноважена виконувати державну функцію захисту прав i свобод громадян, а з іншого – представник вільної професії, незалежний консультант сторін [9, с. 32]. Підвищення ролі нотаріусів у суспільному житті призвело до кардинальної зміни їхнього правового статусу, правового регулювання нотаріальної діяльності, що, в свою чергу, потребує розробки нових методологічних підходів до її дослідження. Тенденції розвитку методології нотаріальної діяльності визначають насамперед зміни в загальній системі методології дослідження правових явищ, серед яких П. Рабiнович відзначає процеси фундаменталiзацiї – широкого застосування методологічних напрацювань філософії права; антропологiзацiї – визнання людини центральним об’єктом загальнотеоретичного праводержавознавства; глобалізації – актуалізації вивчення не лише національних правових систем, а й їх «сімей», а також міжнародно-правових систем; деформалiзацiї об’єкта i предмета правознавчих досліджень [10, с. 21]. Так, антропологiзацiя правничої науки зумовлює актуальність використання потребового підходу, тобто інтерпретації правових явищ як засобів задоволення потреб людини, соціальних спільнот, суспільства загалом. Процеси глобалізації призводять до ширшого застосування системного, структурного, функціонального, порiвняльно-правового методів. Набувають дедалі більшої актуальності проблеми адаптації правової системи України до європейських стандартів; інтеграції в систему латинського нотаріату; перевірки та подальшого впровадження в українське законодавство позитивного досвіду іноземних держав; гостро постає питання міжнародного обігу нотаріальних актів [11].
Деформалiзацiя об’єкта досліджень полягає у тому, що якісні рамки явища, яке позначають поняттям права, розмиваються, втрачають чіткість, переплітаються із суміжними соціальними феноменами – мораллю, правовою свідомістю, вивчення яких потребує застосування специфічних методів [10, с. 24]. Таким чином, відбувається збагачення правознавчої методології за рахунок здобутків герменевтики, соцiопсихолiнгвiстики, синергетики. Taкi здобутки дають змогу вивчати функціональні, адаптаційні, творчі можливості правових інструментів та механізми реалізації цих можливостей, за їх допомогою вивчають iншi правові або споріднені з ними явища, якi не повністю визначені у формальному аспекті. Це, зокрема, правотлумачний i правозастосовчий розсуд, особливості реалізації правових норм з оцінними категоріями, проблема визначення балансу між інтересами особи та суспільства [10, с. 24]. Враховуючи сучасне розширення правознавчої методології у сфері нотаріальної діяльності, можна дослідити зв’язок та piвновагy між публічними та приватними інтересами, проблеми взаємовпливу нотаріату та держави.
У методології досліджень нотаріальної діяльності простежуються й iншi, специфічні тенденції. Наприклад, С. Гycapєв вказує на помітне зміщення акцентів досліджень – якщо раніше науковці основну увагу приділяли питанням правової природи, сутності, соцiалної ролі нотаріальної діяльності, то сучасні дослідники роблять наголос на психологічних, морально-етичних, деонтологічних її аспектах [7, с. 38]. При дослідженні функцій нотаріату дедалі більше вчених звертають увагу на нові аспекти діяльності нотаріусів, серед яких чільне місце займає попередження та врегулювання правових конфліктів, зокрема через процедури медіації [9, с. 180–211; 11; 28].
У науковій літературі oстаннix років помітно зріс інтepec до творчого елементу нотаріальної діяльності. Прогалини у законодавстві, запізніле реагування законодавця на зміни суспільних відносин дають кожному юристу широке поле для творчого розв’язання практичних проблем. За таких обставин нотapiyc латинського типу, публічний i вільний водночас, більше, ніж будь-хто інший здатний віднайти адекватне новим соціальним реаліям рішення, яке гармонійно враховувало б i приватні, i публічні інтереси.
Нотаріат не повинен залишатися осторонь законотворчого процесу. Проблема залучення нотаріусів до законотворчої діяльності є складовою ширшої проблеми – визначення меж i способів впливу держави на нотapiат та налагодження дієвого зворотного зв’язку. У цьому контексті важливим методологічним завданням i є розробка критеріїв визначення ефективності державного впливу на нотаріат, в основу яких, на думку І. Черемних, повинна бути покладена мipa досягнення заздалегідь визначених оптимальних параметрів функціонування нотаріату [9, с. 149–151].
Останні дослідження нотаріату в Україні відзначаються прагненнями до структуризації, упорядкування одержаних знань. Це пов’язано із становленням окремої нотаріальної науки, яка має власний предмет, методологію, систему, а також посідає особливе місце у правовій науці України [12, с. 4–5].
Структура сучасної методології дослідження нотаріальної діяльності є багаторівневою. Більшість науковців сходяться на думці, що, крім методів, якi за визначенням є основою будь-якої методології, можна виокремити й iншi її складові, серед яких називають «методологічні основи теорії», «закони правових досліджень», «принципи пізнання правової реальності», «прийоми правових досліджень», «методологічні підходи» тощо [5, с. 112–113]. Не зупиняючись детально на цій проблемі, сприймемо поширену серед українських теоретиків права позицію, згідно з якою основою методології правознавства є світоглядні принципи та методи досліджень [13]. Світоглядні принципи визначають стратегією дослідження, орієнтують на добір та накопичення того чи іншого фактичного матеріалу, зумовлюють характер інтерпретації отриманих результатів [14]. Таким чином, значення цього, за висловом Н. Богданової, «світоглядного компонента методології» [15] справді важко переоцінити.
Сучасна правознавча методологія ґрунтується на принципах деiдеологiзацiї та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, дiалектичності, історизму, детермінізму, об’єктивності, універсальності та деяких інших [5, с. 118].
Зміст принципу деiдеологiзацiї полягає у свідомій відмові дослідників від намагання підтвердити результатами свого дослідження постулати заздалегідь визначеної політичної iдеологiї. Реалізація цього принципу в дослідженнях нотаріальної діяльності найяскравіше виявляється в еволюції професійних вимог до нотаріусів: від марксистсько-ленінської ідейності, політичної цілеспрямованості у радянський період [16] до пріоритету професіоналізму та морально-етичних характеристик у наш час [9, с. 30]. Принцип системності відіграє ключову роль у формуванні цілісної системи нотаріального права з урахуванням нерозривних зв’язків між її елементами та взаємодії з іншими складовими системи вищого порядку, якою є українське право. Принцип дiалектичностi постулює необхідність виявлення та пізнання закономірностей буття i взаємозв’язків правових явищ. Його реалізація дає змогу пізнати не лише зміст, а й сукупність досліджуваної системи, її зв’язок із середовищем правового буття; відмежувати її від споріднених правових явищ. Суть принципу історизму полягає у відстеженні еволюції досліджуваних явищ, динаміки їхнього становлення, яке має супроводжуватися, за висловом В. Федоренка, відновленням «правової пам’яті» в дослідженнях нотаріального права та нотаріальної діяльності, реабiлiтацiєю незаслужено забутих науковців дорадянського періоду, запозичення їх кращих напрацювань, зокрема у сфері методології правознавства [5, с. 123–124]. Принцип історизму тісно пов’язаний i з принципом детермінізму (від лат. determine – визначаю, обмежую). В його основу покладено постулати про визначений, а не довільний характер буття; теорії відносин опосередкування, завдяки яким продукуються речі та явища, визначається їхня природа та способи існування [17]. Реалізація принципу детермінізму уможливлює пізнання досліджуваного явища у напрямку від можливого до дійсного, від причини до наслідку, від змісту до форми тощо [5, с. 125]. Об’єктивізм як методологічний принцип означає прагнення отримати максимально правдиву інформацію про досліджуване явище. Науковець повинен свідомо відмовитися від будь-яких спроб «підкорегувати» отримані результати в бажану сторону. Будь-які застосовувані в процесі дослідження правопiзнавальнi конструкції повинні бути узгодженими з об’єктивною реальністю [5, с. 129]. Принцип конкретності вимагає детального аналізу зовнішнього середовища, в якому функціонує об’єкт пізнання, виокремлення головних, суттєвих властивостей, зв’язків та тенденцій його розвитку. В контексті дослідження інституту нотаріату дотримання принципу конкретності особливо важливе при вивченні деяких систем вищого порядку, зокрема громадянського суспільства. Нарешті, реалізація принципу універсальності в дослідженнях нотаріальної діяльності передбачає формування на основі отриманих знань низки юридичних категорій, моделей, понять, якi можуть бути використані при пізнанні інших видів юридичної діяльності та дослідженні правової реальності загалом [5, с. 130].
На думку С. Гycapєва, основу методологічної бази досліджень нотаріальної діяльності становлять структурно-функціональний, дiяльнiсний, соціологічний, аксiологiчний, формально-догматичний методи [7, с. 33]. Разом з цим для цілісного дослідження нотаріальної діяльності слід ураховувати світоглядні методи (діалектичний, метафізичний, ідеалістичний, феноменологічний, раціоналістичний, емпіричний, системний методи, метод скептицизму), методи логіки (метод гіпотез, узагальнення та абстрагування, метод моделювання, індукції, дедукції, аналізу, синтезу, аналогії тощо), а також порiвняльно-правовий, iсторично-ретроспективний, прогностичний методи. Розглянемо деякі з них.
На думку М. Булатова, діалектичний метод – це спосіб i мистецтво розв’язання проблем, пов’язаних з парністю й полярністю категорій, шляхом визначення протилежностей, аналізу й розмежування, синтезу їх в одне ціле, розкриття розвитку відповідних структур, тенденцій їх генези [18]. Діалектичний метод дає змогу шляхом викриття протилежностей у досліджуваному явищі пояснити його необхідність у соціумі та онтологічну суть [19, с. 377]. Наприклад, сутність, соціальну цінність та функції нотаріату визначає поєднання двох начал – публічного та приватного інтepecy. Окрім цього, при дослідженні закономірностей функціонування інституту нотаріату дослідник бере до уваги i теорію, i практику, які за своєю суттю є взаємопохідними, але разом з тим часто суперечать одна одній, тобто перебувають у діалектичному взаємозв’язку [19, с. 378]. Своєрідною протилежністю діалектики є метафізичний метод, суть якого І. Табарiн вбачає в однобічності дослідження предмета шляхом його штучного обмеження, абсолютизації певного елемента чи властивості й розгляду його поза зв’язком з навколишньою дійсністю чи іншими сторонами досліджуваного об’єкта [20].
В основу структурно-функціонального методу покладено своєрідний симбіоз двох поширених у науці методів – функціонального та структурного аналізів. Їхнє поєднання дає змогу виокремити основні елементи, рівні функціонування досліджуваної системи i дослідити їхню динамку, а відтак – i дієвість системи загалом [5, с. 139]. Структурно-функціональний метод тісно поєднаний із системним методом, у якому розглядається досліджуване явище як певна система, що входить до вищого порядку, внаслідок цього предметна область теорій набуває вигляду iєpapxiї систем. Широкі можливості цього методу у вивченні нотаріальної діяльності зумовлені тим, що вона, будучи елементом правової системи суспільства, впливає на динаміку останньої. Діяльність виражає активну взаємодію із зовнішнім середовищем i пов’язана з визначенням завдань та цілей, виявленням засобів їх досягнення і активним їх використанням, накопиченням pecypсів та задоволенням потреб [21]. Елементами структури нотаріальної діяльності російський дослідник І. Черемних вважає її суб’єктів – осіб, яким у встановленому законом порядку надано право вчиняти нотаріальні дії; об’єкти – суспільні відносин з приводу реалізації фізичними та юридичними особами їх прав, свобод та законних інтересів, та ознаки нотаріальної діяльності [9, с. 82].
Застосування у дослiдженнях нотаріату інтегрованих системного, структурного та функціонального підходів пов’язане із певними проблемами. Насамперед, для побудови ієрархії систем, до якої б входили система нотаріальної діяльності та система нотаріального права як детермінанта такої діяльності, потрібно визначити співвідношення таких категорій, як «нотаріальна дiяльнiсть», «нотаріальна процедура», «нотapiaльна дія», «нотаріальний процес», «нотаріальне провадження». Різні думки з приводу змісту цих категорій висловлювали такі відомі дослідники, як С. Фурса [12, с. 15], В. Ярков [22], I. Черемних [9, с. 68, 155–156], I. Москаленко [27, с. 16–62]. Поза всяким сумнівом, їхнє співвідношення характеризується складним комплексом взаємовпливів і потребує глибокого наукового дослідження. Друга проблема, яка постає при застосуванні системно-структурного методу в дослідженнях нотаріального права, – невизначеність його місця у системі права. Як справедливо зазначає С. Фурса, нотаріальне право набуло виразних ознак окремiшностi, якi дають підстави для визнання його окремою галуззю права [12, с. 14–15], але логічні підстави такого виокремлення досі залишаються предметом дискусій [27, с. 8–9; 23].
Метод функціонального аналізу відіграє важливу роль при з’ясуванні правової природи нотаріату, а також дає змогу глибше осягнути його значення для правової системи та суспільства загалом. Розмежування функцій нотаріату за критерієм репрезентованого iнтepecy допомагає встановити співвідношення публічних та приватних iнтepeciв у нотаріальній діяльності.
Дiяльнiсний метод є, по суті, логічним продовженням інтегрального структурно-функціонального методу i передбачає дослідження рiзновимiрних правових явищ через призму їхньої дієвості [5, с. 141]. 3 одного боку, система нотаріального права та її складові частини перебувають у процесі постійного розвитку та вдосконалення, а з іншого – ця система зберігає свою цiлiснiсть та завершеність на кожному окремо взятому етапі свого існування. Тому система сучасного нотаріального права може бути об’єктивно визнана саме завдяки дослідженню її в дії. Динамічний дiяльнiсний аспект нотаріального права розкривається в процесі нотаріальної діяльності. Важливою складовою інструментарію дiяльнiсного методу дослідження є методика оцінювання ефективності та соціальної цінності роботи нотаріусів, в основу якої, як зазначає I. Черемних, повинні бути покладені вимоги законності дій нотapiyca, дотримання правил професійної етики та максимально можлива в цій ситуації вiдповiднiсть результату надання правової допомоги законним інтересам особи, яка звернулась до нотapiyca [9, с. 57–58].
Невід’ємною складовою дослідження більшості суспільних явищ є метод моделювання, тісно пов’язаний із системним підходом. Модель представляє складні слабо структуровані системи в операцiоналiзованому вигляді, тобто як об’єкт емпіричних спостережень i досліджень. Упорядковуючи хаотичну масу рiзновимiрних елементів досліджуваного явища, модель допомагає відкинути другорядні чинники i зосередитися на сутнісних властивостях досліджуваної системи, сприяючи таким чином цілісному осмисленню об’єкта. Моделювання в ході дослідження нотаріальної діяльності дає змогу подолати брак емпіричної інформації, адже системність взаємозв’язків між елементами моделі допомагає «реконструювати» відсутні ланки [24]. А. Кулик наголошує на тому, що коли ми оцінюємо діяльність конкретного нотapiyca, нотаріальну практику в межах держави, законодавство, що її регламентує, визначаємо, ефективне воно чи ні, вирішуємо питання про те, в якому напрямку повинен відбуватися його розвиток, ми завжди, свідомо чи підсвідомо, порівнюємо реальність із певною ідеальною моделлю, яка існує в нашій уяві. Тому актуальним завданням сучасної правознавчої науки є максимально можлива унiфiкацiя принципів побудови пізнавальних моделей, якi застосовуються при дослідженні правових явищ.
Перспективним для дослідження практики функціонування нотаріату виступає порiвняльно-правовий метод, який застосовується для аналізу нотаріального права та нотаріальної діяльності в різних державах як у статичному зрізі, так i в динамці їх розвитку, а також для пізнання спільних та відмінних властивостей складових цих систем. Також порiвняльно-правовий метод доцільно застосовувати в межах правової системи України для одночасного аналізу положень різних галузей права з метою визначення функцій нотаріату та місця нотаріального права в системі права України [12, с. 3]. Корисним є порiвняльно-правовий метод i при вирішенні питання щодо впровадження у правове регулювання нотаріальної діяльності в Україні міжнародних стандартів. Досвід функціонування нотаріату в іноземних державах, у тому числі негативний, дає змогу мiнiмiзувати прорахунки в українському законотворенні та правозастосовчiй практиці. Разом з тим, порiвняльно-правовий метод вимагає поміркованого застосування, з обов’язковим урахуванням традицій правової системи-донора i реципієнта, історичних особливостей становлення тих чи інших інститутів [5, с. 143].
Icторично-ретроспективний метод дає змогу пізнати закономірності становлення законодавства про нотаріат, його окремих інститутів, норм; інших регуляторів нотаріальної діяльності, зокрема норм професійної етики, організаційної структури нотapiaтy, правового статусу нотapiyca тощо.
Щодо формально-логiчного методу, то основна увага зосереджується на вивченні діючого позитивного права. Його застосування дає змогу дослідити сутність, зміст та властивості системи нотаріального права на основі законів формальної логіки. В. Федоренко дещо образно, проте слушно порівнює правову систему із таблицею хімічних елементів Менделєєва – існування окремих її структурних елементів, навіть не розпiзнаних донині, вже можна передбачити, керуючись формальною логікою системи [5, с. 146]. У цьому контексті набуває особливого значення закон парних категорій, згідно з яким існування однієї такої категорії не можливе без парної (позитивне i природне, матеріальне та процесуальне, публічне та приватне право). Незважаючи на значний потенціал формально-логiчного методу, застосування його вимагає певної обережності з тим, щоб за буквою закону не втратити його дух.
Процес нотаріальної діяльності відповідно до відомого з теорії імовірності закону великих чисел завжди має приховані закономірності, якi можна виявити за допомогою статистичного аналізу [25]. Статистичний метод дає змогу шляхом накопичення i вивчення емпіричних даних про нотаріальну практику, що склалася, встановити стан дотримання нотаріусами та іншими особами, уповноваженими вчиняти нотаріальні дії, вимог закону, визначити засади, якими керуються ці особи в своїй діяльності, усвідомити ефективність дії окремих нормативних регуляторів тощо. Вищевказаний метод незамінний при дослідженні громадської думки, яка може бути одним з найважливіших критеріїв ефективності нотаріальної діяльності, оскільки дає змогу встановити, наскільки така дiяльнiсть задовольняє потреби окремих громадян та суспільства загалом. Емпіричні данi, здобуті за допомогою статистичного методу, підлягають подальшому узагальненню та абстрагуванню з метою відокремлення несуттєвого i зосередженні уваги дослідника на основних закономірностях нотаріальної практики. Ці методи відіграють ключову роль при розкритті змісту понять, коли з поміж наявної інформації про об’єкт дослідження науковець повинен виокремити необхідний i достатній набір ознак, якi дають змогу відмежувати визначуване поняття від споріднених категорій i максимально розкрити його сутність. Вивчення іноземного законодавства та правозастосовчої практики за допомогою порiвняльно-правового методу також пов’язане із деяким абстрагуванням, оскільки дослідник залишає поза увагою національне вирішення певних питань, виходячи на ширший, міжнародний рівень [19, с. 382].
Для різностороннього пізнання досліджуваного об’єкта опрацьовується велика кількість джерел інформації, провідне місце серед яких поряд із законодавством займає наукова література. Більшість наукових праць містять відбиток світогляду автора, а часто ще й панівної суспільної ідеології, що не сприяє об’єктивності дослідження. Тому при аналізі таких джерел інформації варто використовувати метод скептицизму. Скептицизм – це гносеологічна позиція, що полягає в сумніві щодо існування істини й надійних критеріїв її встановлення, у недовірі до певних поглядів та уявлень [26]. Метод скептицизму ставить під сумнів iстиннicть знань [19, с. 380]. Іншими словами, науковець, навіть сприймаючи ті чи iншi напрацювання своїх попередників як відправну точку власного дослідження, не повинен покладатися на них як на абсолютну істину.
Наукову та практичну цінність будь-якого дослідження значно підвищує застосування прогностичного методу – комплексу прийомів, якi дають змогу здійснити науково обґрунтовані припущення щодо майбутнього розвитку нотаріату в Україні. Такі припущення ґрунтуються на виявлених тенденціях розвитку цього інституту. Тому прогностичний метод спрямований не лише на будову майбутньої моделі функціонування нотаріату, а й сприяє його «внутрішньому аудиту», виявленню перспективних елементів, якi потребують модернізації [5, с. 147].
Наведений перелік методів невичерпний. Окремі аспекти нотаріальної діяльності, такі як медіація, попередження конфліктів стають предметом вивчення соціології, психології, політології, тeopiї управління із застосуванням методів, характерних для цих наук [9, с. 180–181]. Сучасна теорія права та галузеві юридичні науки поступово сприймають теоретико-методологiчнi принципи i підходи, якi ґрунтуються на новітнix або заборонених в колишньому СРСР нематеріалістичних ученнях про пізнання правової дійсності. Прикладом цього процесу є використання у правознавстві методів синергетики. Синергетичний (нелінійний, альтернативний) стиль мислення є певного роду синтезом позитивних елементів детерміністичної та передбачуваної картини світу [5, с. 103–104]. Багатий методологічний арсенал зазвичай позитивно впливає на якість результатів дослідження. Разом з цим потрібно пам’ятати, що методологія наукового дослідження є засобом, а не самоціллю. Обранi методологічні підходи не повинні перетворюватися на жорсткі рамки, які могли б обмежити творчий пошук.
Література
1. Ярков В. В. Нотариат в правовой системе России (аналитико-информащюнная записка) [Электронный ресурс]//URL: http://www.notiss.ru
2. Цuппелiус Р. Юридична методологія. Переклад, адаптація, приклади з права України i список термінів. – Р. Корнута. – К.: Вид-во «Реферат», 2004. – С. 1.
3. Nowak S. Metodologia badań społecznych. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2007. – S. 22. (496 s.)
4. Актуальні проблеми теорії держави та права. Частина І. Актуальні проблеми теорії держави: Навч. посiб./С. М. Тимченко, С. К. Бостан. С. М. Легша, Н. М. Пархоменко та iн. – К.: КНТ, 2007. – С. 45–46.
5. Федоренко В. Л. Система конституційного права України: теоретико-методологiчнi аспекти: Монографія/В. Л. Федоренко. – К.: Лiра-К, 2009. – 578 с.
6. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академ. курс: Пiдруч.: У 2 х т. – Т. 1./За ред. В. Ф. Пoгорiлка. – К.: ТОВ «Bид-во «Юридична думка», 206. – С. 184.
7. Гycapєв С. Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. – К.: Знання, 2005. – 375 с.
8. Ясiнська Л. Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект). Дис. … к. ю. н. – Л., 2005.
9. Черемних И. Г. Нотариат и нотариальное право России: учеб. пособ./И. Г. Черемных; под. ред. Г. Г. Черемных. – М.: Эксмо, 2007. – 268 с.
9. Рабiновuч П. Трансформація методології вітчизняного праводержавознавства: досягнення i проблеми//Юридична Україна. – 2003. – № 1. – С. 20–25.
10. Медведев И. Г. Современный латинский нотариат: обзор последних решений [Электронный ресурс]//URL: http://www.notiss.ru
11. Фурса С. Я. Теоретичні основи нотаріального процесу в Україні. – Автореф. дис. … д. ю. н. – К., 2003. – 33 с.
12. Вказана пр. – С. 41.
13. Юридична енциклопедія: У 6 ти т./Редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол. ред.) та iн. – Т. 3: К М. – К.: Укр. енцикл., 2001. – С. 618.
14. Богданова Н. А. Система науки конституционного права. – М.: Юристь, 2001. – С. 35.
15. Алексеев С. С. Введение в юридическую специальность. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 97.
16. Кизима В. Детермінізм//Філософ. енциклопед. словник/Гол. ред. В. І. Шинкарук – К.: Абрис, 2002. – С. 152.
17. Булатов М. Діалектичний метод//Фiлософ. енциклопед. словник/Гол. ред. В. I. Шинкарук. – К.: Абрис, 2002. – С. 161.
18. Середюк В. Oкремi аспекти метології дослідження проблем юридичної відповідальності в науці права України та Польщі//Про українське право: Часопис кафедри теорії та історії держави i права Київського нац. ун-ту iм. Тараса Шевченка/За ред. проф. І. Безклубого. – К.: Грамота, 2009. – Чис. IV. – С. 377–382.
19. Табарин И. В. Современная теория права: новый науч. курс. – М., 2008. – С. 576.
20. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави i права iм. В. М. Корецького НАН України. – 2002. – С. 125.
21. Нотариальное право России/Под. ред. В. В. Яркова. – М.: Волтерс Клувер, 2003. – С. 145.
22. Косянчук П. С. Теоретичні проблеми виокремлення видів правної вiдповiдальностi за галузями права//Вісник Київського нац. ун-ту iм. Тараса Шевченка/Юридичні науки. – 2009. – Вип. 80. – С. 43–47.
23. Кулик А. К метологии исследования гражданского общества в России [Электронный ресурс]//URL: http://www.prof.msu.ru
24. Теорія держави i права. Академічний курс: пiдр./За заг. ред. О. В. Зайчука, Н. М. Онiщенко. – К.: Юрiнком Iнтep, 2006. – С. 52.
25. Озадовська Л. Скептицизм//Філософ. енциклопед. словник/Гол. ред. В. І. Шинкарук. – К.: Абрис, 2002. – С. 585.
26. Москаленко И. В. Нотариат: модель юрисдикции. Превентивный правоохранительный механизм реализации гражданского (частного права). Научное издание (монография). – М.: ФРПК, 2007. – 128 с.
27. Медиация в нотариальной практике (Альтернативные способы разрешения конфликтов)/Петер Фар [и др.]; отв. редакторы Катарина Грефин фон Шлиффен и Бернд Вегманн; [пер. с нем. С. С. Трушников]. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 388 с.
