ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 липня 2013 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,
Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., —
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське АТП-15927», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське АТП-15927» (далі — ТОВ «Сумське АТП-15927»), ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі.
Зазначала, що з 18 лютого 1993 року перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до статуту ТОВ «Сумське АТП-15927», зареєстрованого 27 березня 2008 року, її чоловік, ОСОБА_2, є учасником цього товариства та має частку в статутному капіталі — S_1 % (500 тис. грн).
11 січня 2011 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі (далі — Договір купівлі-продажу), за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 S_2 % частки в статутному капіталі ТОВ «Сумське АТП-15927».
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі набув майнові (корпоративні) права як учасник господарського товариства, проте уклав Договір купівлі-продажу без її згоди, просила визнати недійсним Договір купівлі-продажу.
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 2 жовтня 2012 року рішення Сумського район­ного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року змінено в частині мотивів щодо відмови в задоволенні позовних вимог; у решті — судове рішення залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 22 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 2 жовтня 2012 року залишено без змін.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 60, 63, 65 Сімейного кодексу України (далі — СК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2012 року, в якому, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Сумське АТП-15927», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом ст. 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що з 18 лютого 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
27 березня 2008 року був зареєстрований статут ТОВ «Сумське АТП-15927», учасниками якого станом на 11 січня 2011 року були ОСОБА_2 та ОСОБА_4, частки яких у статутному капіталі товариства були рівними — по S_1 % (по 500 тис. грн).
11 січня 2011 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 S_2 % частки в статутному капіталі ТОВ «Сумське АТП-15927».
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2012 року на ОСОБА_4 були переведені обов’язки покупця частки в розмірі S_2 % у статутному капіталі ТОВ «Сумське АТП-15927» за Договором купівлі-продажу.
Згідно з ухвалою судді господарського суду Сумської області від 13 червня 2012 року грошові кошти в розмірі 100 тис. грн, що були сплачені за Договором купівлі-продажу ОСОБА_4, перераховані на рахунок ОСОБА_3.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 65 СК України, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що вказаний договір був укладений не в інтересах сім’ї та одержані за цим договором кошти не були використані в інтересах сім’ї, а також що ОСОБА_2 уклав Договір купівлі-продажу під впливом помилки та тяжких обставин і без її згоди.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів щодо відмови в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що частка в статутному фонді господарського товариства не є спільною власністю подружжя, корпоративні права ОСОБА_2 належать виключно йому, тому він мав право розпоряджання ними без згоди дружини, і дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеного Договору купівлі-продажу недійсним.
Разом із тим у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що власником частки в статутному капіталі господарського товариства є його учасник, а не саме товариство та що відчуження частки в статутному капіталі товариства є відчуженням вкладу у вигляді грошових коштів, і дійшов висновку про те, що з урахуванням положень ст.ст. 60, 69 СК України, чч. 2, 3 ст. 325, ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) частка в статутному капіталі товариства (вклад) одного з подружжя є спільною сумісною власністю подружжя, тому її відчуження без згоди другого з подружжя є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї частки відповідно до ст. 65 СК України.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 65 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно зі ст. 61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 ЦК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 ЦК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі — ГК України) та Законом України «Про господарські товариства».
За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.
Згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.
За положеннями ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують їх участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.
Частиною 1 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.
Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Отже, об’єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації (припинення).
При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий власник частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частина прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частина майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру придбаної ним частки.
Разом із тим з урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.
Виходячи зі змісту чч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.
Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 ЦК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.
Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб’єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім’ї.
Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 мав право розпорядження своєю часткою в статутному капіталі ТОВ «Сумське АТП-15927» без згоди другого подружжя, та про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу, правильно застосувавши норми ст. 65 СК України.
Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України.
Керуючись ст.ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
Ю.Л. Сенін
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
Господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу (ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»).
Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.
З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 ЦК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.
Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб’єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім’ї.
Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.
Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.

Ви можете отримати повну версію статті безкоштовно…..

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН­БАНК»
у м. Харкові, МФО 351254
(057) 714­27­90, (057) 714­27­89

 

«01» грудня 2015 р. № 27

До відома нотаріусів

 

Експрес-аналіз
нового порядку відчуження транспортних засобів

18 листопада 2015 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 941 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів», яка набрала чинності 19 листопада 2015 року.

Вказаною постановою було внесено зміни до:

Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 138 (далі — Порядок реєстрації ТЗ);

Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 2009 р. № 694;

Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 р. № 1200.

Що ж саме змінилося у порядку відчуження транспортних засобів (далі — ТЗ)?

Перше, про що дізналися з публікацій ЗМІ, це «довідки-рахунки скасували». Дійсно, принципово новий підхід закріплено до визначення документів, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів (п. 8 Порядку реєстрації ТЗ).

Тепер такими документами є:

договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках;

укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;

договори купівлі-продажу нових транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб’єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб’єктів уповноваженою особою і скріплені печаткою;

свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати;

рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном;

рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність;

     Перевіряємо факт застосування САНКЦІЙ при вчиненні нотаріальної дії.

При вчиненні будь-якої нотаріальної дії нотаріус перевіряє відомості, наведені у рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеному в дію Указом Президента України від 16.09.2015 № 549.

Звертаю вашу увагу на те, що відповідно до цього рішення персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) застосовуються строком на один рік. У ньому наведені два додатки щодо фізичних та юридичних осіб.

Видом обмежувального заходу, відповідно до Закону України «Про санкції» (ст. 4), для більшості фізичних осіб передбачено відмову в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в’їзду на територію України. Отже, перш ніж потрапити до офісу нотаріуса, зазначені фізичні особи мають звернутися до дипломатичних установ та пройти прикордонний контроль, Службу безпеки України.

Крім того, у переліку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні  заходи (санкції) наведено відомих осіб, щодо яких запроваджено інші санкції — заборона на встановлення ділових контактів; зупинення фінансових операцій. 

Іншим видом є блокування активів — тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном. Тут моніторинг також покладено на Національний банк України.

Враховуючи ці нюанси, нотаріусу треба бути більш пильним до довіреностей, на підставі яких можуть бути вчинені нотаріальні дії на користь осіб, щодо яких застосовано санкції. 

Цікавим є те, що під санкції потрапив відомий програмний продукт «Kaspersky» виробництва російських комерційних структур. Використання цього антивірусу органами державної влади України заборонено. Перевіряємо і вирішуємо самостійно, що робити далі.

Загалом у переліку 388 фізичних осіб та 105 юридичних осіб. Шукаємо через ctrl + F або cmd + F (Mac) для зручності. 

Що ж робити, якщо до вас звернулася особа, яка перебуває в одному із цих переліків або її представник? Відмовляємо і все. Ніхто не покладає на нас функцію повідомляти або складати довідки чи робити відмітки тощо.

     Термін «Правовстановлюючий документ» ЗМІНЕНО НА «Документ, що посвідчує право власності».

     Врегульовано питання отримання інформації з реєстрів, а саме шляхом безпосереднього доступу до них.

     Відмітки про перехід прав власності на відчужувану частку більше НЕ ПРОСТАВЛЯЄМО.

     При укладенні самостійних договорів про порядок ВОЛОДІННЯ ТА КОРИСТУВАННЯ нерухомим майном, СПАДКОВИХ договорів тощо в тексті правочину зазначаємо посилання на реєстр, номер і дату отримання інформації з нього, якщо посвідчення здійснюється на підставі відомостей з ДРРП або найменування документа, що посвідчує право власності, номер і дату його видачі та найменування юридичної особи, що його видала.

Тобто, як і раніше, зазначаємо на підставі якого документа виникло право і коли, і як воно зареєстровано.

     У разі наявності у нотаріуса сумнівів щодо поданих документів він вже не може витребувати від державного реєстратора додаткові відомості або документи.

Перевірку робимо самостійно шляхом отримання інформації з реєстрів.

КРІСТІНА БОНДАР,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
01.07.2011 набрав чинності Закон України «Про засади запобігання і протидію корупції» від 07.04.2011 № 3206-VІ, згідно з підпунктом «б» п. 2 ч. 1 ст. 4 якого нотаріус став суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення.
Серед переліку спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції згідно зі ст. 5 вищезгаданого Закону визначено спеціальний підрозділ Міністерства внутрішніх справ Украї­ни (далі — МВС України), яким є Управління з боротьби з організованою злочинністю (далі — УБОЗ), створений згідно зі ст. 2 та п. «б» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 № 3341-ХІІ з метою встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізацією, нейтралізацією та ліквідацією, а також для усунення причин і умов існування організованої злочинності.
Таким чином, з 01.07.2011 у співробітників найвпливовішого підрозділу МВС України з’явився новий критерій перевірки ефективності діяльності УБОЗ, зокрема, боротьба з «новопризначеними» суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення в системі нотаріату.
На сторінках науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса» я хочу розповісти про те, в яких регіонах України, яким чином та з якими результатами боролися з нотаріусами України співробітники УБОЗу МВС України, а також розповісти про існуючі способи захисту прав нотаріуса та про ефективність таких способів.
На підставі договору оренди з фізичною особою я є орендарем квартири в м. Києві, яка сертифікована для використання в діяльності приватного нотаріуса згідно з наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності» від 12.12.2008 № 2151/5.
9 серпня 2011 року в цю квартиру увірвалися співробітники УБОЗу м. Києва, звинувативши мене у неправомірному отриманні 200 гривень за посвідчення довіреності громадянину на представництво його інтересів в суді у справі про розлучення при пред’явленні цим громадянином паспорта, який, на їх думку, вважається недійсним згідно з частиною 8 Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (після досягнення 25-річчя не вклеєна фотокартка). Дії співробітників міліції супроводжувались образами, погрозами та фізичним впливом на приватного нотаріуса, зі спонуканням до надання копій документів нотаріальної діяльності та відібранням таких документів за допомогою фізичної сили, з подальшим їх ксерокопіюванням та вилученням.
Подібні спецоперації проти приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу, зі заздалегідь організованим наданням недійсного паспорта особи, що бажає посвідчити довіреність для участі у справі про розлучення, співробітники УБОЗу в м. Києві здійснили, окрім 9 серпня 2011 року, також 27 липня 2011 року, 11 серпня 2011 року, 20 вересня 2011 року, що знайшло своє відображення в судових рішеннях Єдиного Державного реєстру судових рішень (далі — ЄДРСР) № 20737468, № 19064715, № 18701945, № 25652881, № 18316540, № 19418644, № 18316544.
Приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу, які відмовились від захисту своїх прав, гарантованих ст. 81 Закону України «Про нотаріат», усі визнавалися винними у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1722 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання і протидію корупції», і таким чином брали участь у створенні ілюзії боротьби з корупцією в системі нотаріату співробітниками УБОЗу.
При цьому приватні нотаріуси Київського та Одеського міських нотаріальних округів (про інші нотаріальні округи відсутні відомості в ЄДРСР), які захищали свої права та законні інтереси від втручання в їх діяльність співробітників УБОЗу, усі отримали судові рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення, з підстав відсутності в діях складу вищезгаданого правопорушення, а в деяких випадках і у зв’язку з відсутністю самої події, що також знайшло своє відображення в судових рішеннях ЄДРСР № 21410683, № 27569851, та № 25652881.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ
У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

НАКАЗ

15.10.2015                                                 м. Харків                                № 333/3

 

Зареєстровано в Головному територіальному
управлінні юстиції у Харківській області
22 жовтня 2015 року за № 16/1478

Про затвердження
Положення про Комісію
Головного територіального
управління юстиції
у Харківській області
з питань застосування
санкцій за порушення
вимог законодавства,
що регулює діяльність
у сфері запобігання
та протидії легалізації
(відмиванню) доходів,
одержаних злочинним
шляхом, фінансуванню
тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї
масового знищення

 

На виконання вимог пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 28 травня 2015 року № 811/5 «Про затвердження Положення про Комісію Міністерства юстиції України з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2015 року за № 629/27074, відповідно до Порядку розгляду справ про порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, та застосування санкцій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 травня 2015 року № 810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 травня 2015 року за № 628/27073,

 

НАКАЗУЮ:

 

1. Затвердити Положення про Комісію Головного територіального управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюд­ження зброї масового знищення (додається).

2. Визнати таким, що втратив чинність наказ Головного управління юстиції у Харківській області від 15 березня 2011 року № 151/2 «Про затвердження Положення про Комісію Головного управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та/або нормативно­правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», зареєстрований в Головному управлінні юстиції у Харківській області 21 березня 2011 року за № 49/1157.

3. Відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Харківській області (Левченко І.В.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно­правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Харківській області Левченко І.В.

Начальник Головного
територіального
управління юстиції                                                 Ю.В. Георгієвський

ЗАТВЕРДЖЕНО

 

Наказ Головного територіального

управління юстиції у Харківській

області 15 жовтня 2015 року № 333/3

Зареєстровано в Головному територіальному

управлінні юстиції у Харківській області

22 жовтня 2015 року за № 16/1478

ПОЛОЖЕННЯ
про Комісію Головного територіального управління юстиції
у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення
вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання
та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, фінансуванню тероризму
та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення

1. Це Положення визначає завдання, функції та порядок діяльності Комісії Головного територіального управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі — Комісія).

2. У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також наказами Міністерства юстиції України та цим Положенням.

3. До повноважень Комісії належать:

1) розгляд актів перевірок та інших матеріалів перевірок нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об’єднань і суб’єктів господарювання, що надають юридичні послуги (за винятком осіб, що надають послуги у рамках трудових правовідносин) (далі — суб’єкти), документів, які підтверджують факти порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», інших нормативно­правових актів, що регулюють діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі — законодавство у сфері фінансового моніторингу);

2) вирішення питань про застосування до суб’єктів санкцій за порушення вимог законо­давства у сфері фінансового моніторингу;

3) визначення розміру штрафних санкцій за порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу.

4. Комісія утворюється у складі голови, його заступника, секретаря та чотирьох членів.

5. До складу Комісії входять працівники Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

6. Персональний склад Комісії затверджується наказом Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

7. Голова комісії організовує роботу Комісії, розподіляє обов’язки між її членами.

8. Члени Комісії мають право:

1) вивчати матеріали справи, подані на розгляд Комісії;

2) брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування;

3) висловлювати окрему думку з оформленням її у письмовому вигляді.

9. Члени Комісії зобов’язані виконувати доручення голови Комісії в межах, передбачених цим Положенням.

10. З метою усунення проявів корупції член Комісії зобов’язаний заявити самовідвід, якщо він є членом сім’ї або близьким родичем особи, щодо якої вирішується питання застосування санкцій за порушення вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу.

11. Самовідвід викладається в письмовій формі, повинен містити підстави для самовідводу та підпис члена Комісії, який заявив самовідвід.

12. Будь­який член Комісії може заявити про відвід іншого члена Комісії, якщо:

1) член Комісії за наявності підстав, зазначених у пункті 10 цього Положення, не заявив про самовідвід;

2) наявні обставини, які викликають сумнів щодо об’єктивності розгляду справи членом Комісії.

13. Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим Комісії у письмовій формі. Голова Комісії на засіданні зобов’язаний повідомити члена Комісії про його відвід.

14. Відвід члену Комісії може заявити особа, щодо якої розглядається справа, або будь­яка інша особа, якій стало відомо про участь у розгляді справи та прийнятті рішення членом Комісії, щодо якого виникає сумнів в об’єктивності розгляду відповідної справи. Відвід з обґрунтуванням його причин надається Комісії у формі письмової заяви.

15. Голова Комісії на засіданні зобов’язаний ознайомити члена Комісії із заявою про його відвід.

16. Рішення про відвід (самовідвід) члена Комісії приймається більшістю присутніх на засіданні її членів. Член Комісії, стосовно якого вирішується питання щодо відводу (самовідводу), участі в голосуванні не бере.

17. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) розгляд справи та прийняття рішення здійснюються без участі члена Комісії, стосовно якого вирішено питання щодо відводу (самовідводу).

18. Основною формою роботи Комісії є засідання.

19. Рішення про скликання Комісії приймає голова Комісії не менше ніж за п’ять робочих днів до початку засідання Комісії.

20. У разі відсутності голови Комісії рішення про скликання Комісії приймається заступником голови Комісії у строк, встановлений пунктом 19 цього Положення.

21. Засідання Комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її членів.

22. Особиста присутність членів Комісії на її засіданнях є обов’язковою.

23. Засідання Комісії проводиться у строк до двох місяців після порушення провадження у справі про невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу.

24. Засідання Комісії веде голова Комісії. У разі відсутності голови Комісії засідання веде заступник голови Комісії.

25. Підготовку матеріалів до розгляду Комісією, ведення протоколу та оформлення постанов Комісії, забезпечення їх обліку та належного їх зберігання здійснює секретар Комісії.

26. Комісія для розгляду справи та здійснення своїх повноважень має право запитувати в установленому законом порядку необхідну інформацію від суб’єктів, головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києва та Севастополі.

27. Розгляд справи на засіданні Комісії розпочинається із заслуховування доповіді члена Комісії, який попередньо вивчав акт та інші матеріали перевірки, що надійшли на розгляд Комісії. Після цього заслуховуються суб’єкт та/або його представник (у разі їх присутності) та інші члени Комісії, досліджуються та аналізуються подані документи.

28. Під час засідання Комісії секретар веде протокол, який підписується всіма присутніми на засіданні членами Комісії.

29. За результатами розгляду справи Комісія приймає одне з таких рішень:

1) про накладення штрафу на суб’єкта за вчинене порушення;

2) про застосування в установленому законодавством порядку санкції у вигляді анулювання спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності (свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю);

3) про закриття провадження у справі.

30. Рішення Комісії приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від числа присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу голосів при голосуванні голос голови Комісії є вирішальним (у разі відсутності на засіданні голови вирішальним є голос заступника голови Комісії).

31. У разі незгоди з прийнятим рішенням член Комісії має право надати свої зауваження в письмовому вигляді головуючому на засіданні Комісії, які обов’язково долучаються до протоколу засідання Комісії.

32. На підставі протоколу секретар Комісії протягом трьох робочих днів оформлює постанову про застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (додаток 1), або постанову про закриття провадження у справі про невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (додаток 2), які підписуються головою Комісії.

33. Матеріально­технічне забезпечення діяльності Комісії здійснюється Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області.

34. Документація по роботі Комісії (протоколи, постанови, акт та інші матеріали перевірки) зберігається у справах відділу з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Начальник відділу з питань нотаріату
Головного територіального управління
юстиції у Харківській області                                        І.В. Левченко

Додаток 1
до Положення про Комісію Головного територіального управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення

(пункт 32)

ПОСТАНОВА
про застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення

«___» ____________ 20__ року № ____

_____________________________________________ (місце винесення)

 

Комісія Головного територіального управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, розглянувши матеріали перевірки дотримання вимог законо­давства, що регулює діяльність у зазначеній сфері, суб’єктом первинного фінансового моніторингу

__________________________________________________________________________________________,

(найменування або прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта первинного фінансового моніторингу, назва посади або вид діяльності, який здійснюється суб’єктом первинного фінансового моніторингу)

__________________________________________________________________________________________,

(реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків у передбаченому законодавством порядку); ідентифікаційний код юридичної особи)

___________________________________________________________________________________________

(акт перевірки від ___________ № ____),

__________________________________________________________________________________________,

(додатки до акта, що підтверджують висновки акта) 

УСТАНОВИЛА:

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

(формулювання суті порушень законодавства, обставин та наслідків його вчинення)

______________________________________________________, що є порушенням ______________________________________________________________________________________________________________

(зазначити норму відповідного акта законодавства)

На підставі частини _____ статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»

ПОСТАНОВИЛА:

 

Застосувати до суб’єкта первинного фінансового моніторингу _______________________________________________________________________________________________________________________

(найменування або прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта первинного фінансового моніторингу, назва посади або вид діяльності, який здійснюється суб’єктом первинного фінансового моніторингу)

санкцію у вигляді ________________________________________________________________________

(зазначити вид санкції (у разі накладення штрафу — зазначити цифрами та словами суму штрафу)

Сума штрафу підлягає перерахуванню*

___________________________________________________________________________________________

(реквізити установи)

_____________________________________ (посада)	_____________________ (підпис) М. П.	_____________________________ (ініціали (ініціал імені), прізвище)
_____________________________________ (особа, яка отримала постанову)	_____________________ (підпис)	______________________________ (ініціали (ініціал імені), прізвище)
Примірник постанови отримано:
«___» ____________ 20__ року (дата отримання постанови)

 

* Розділ не застосовується у разі накладення санкцій у вигляді тимчасового відсторонення посадової особи Суб’єкта від посади до усунення порушення або санкції у вигляді анулювання ліцензії або іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності.

Додаток 2

до Положення про Комісію Головного територіального управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення

(пункт 32)

ПОСТАНОВА
про закриття провадження у справі про невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення

«___» ____________ 20__ року № ____

_____________________________________________ (місце винесення)

 

Комісія Головного територіального управління юстиції у Харківській області з питань застосування санкцій за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, розглянувши матеріали перевірки дотримання вимог законодавства, що регулює діяльність у зазначеній сфері, суб’єктом первинного фінансового моніторингу

__________________________________________________________________________________________,

(найменування або прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта первинного фінансового моніторингу, назва посади або вид діяльності, який здійснюється суб’єктом первинного фінансового моніторингу)

__________________________________________________________________________________________,

(реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків у передбаченому законодавством порядку); ідентифікаційний код юридичної особи)

___________________________________________________________________________________________

(акт перевірки від ___________ № ____),

__________________________________________________________________________________________,

(додатки до акта, що підтверджують висновки акта)

УСТАНОВИЛА:

___________________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________

(формулювання висновку про відсутність порушень законодавства та обставин, на яких такий висновок ґрунтується, або посилання на сплив строку провадження у справі, протягом якого рішення прийнято не було)

ПОСТАНОВИЛА:

Закрити провадження у справі про невиконання (неналежне виконання)

_________________________________________________________________________________________

(найменування або прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта первинного фінансового моніторингу, назва посади або вид діяльності, який здійснюється суб’єктом первинного фінансового моніторингу)

вимог законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

________________________________________ (посада)	______________________ (підпис) М. П.	__________________________ (ініціали (ініціал імені), прізвище)
________________________________________ (особа, яка отримала постанову)	______________________ (підпис)	__________________________ (ініціали (ініціал імені), прізвище)
Примірник постанови отримано:
«___» ____________ 20__ року (дата отримання постанови)

 

ВАЛЕНТИНА БЕРЕЖНА,
завідуюча Державним нотаріальним архівом Автономної Республіки Крим;
ГАННА ОЖЕГОВА,
юридичний радник науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса»
ЩОДО ВИДАЧІ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ У ТИХ ВИПАДКАХ, КОЛИ СПАДКОВУ СПРАВУ ПЕРЕДАНО НА ЗБЕРІГАННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО НОТАРІАЛЬНОГО АРХІВУ
Відповідно до п. 16.3 Правил ведення нотаріального діловодства (далі — Правила) при зверненні фізичної чи юридичної особи до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину у тих випадках, коли спадкову справу передано на зберігання до архіву, нотаріус витребовує з державного нотаріального архіву відповідну спадкову справу разом із відповідними документами обліково-довідкового характеру (книгою обліку і реєстрації спадкових справ, алфавітною книгою спадкових справ).
Спадкові справи та відповідні документи обліково-довідкового характеру видаються в тимчасове користування на строк, що не перевищує одного місяця.
При цьому слід враховувати таке:

ГАННА БОКАНЬ,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ОЛЕКСАНДР ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ВИХІД ЗІ СКЛАДУ УЧАСТНИКІВ ТОВАРИСТВА
До нотаріусів часто звертаються з проханням оформити зміну у складі учасників товариства. На запитання нотаріуса щодо відчуження частки у статутному капіталі відповідь у більшості випадків приблизно така: «Нам реєстратор сказав, що потрібно лише засвідчити справжність підпису на заяві про вихід зі складу учасників…» Пропонуємо розглянути процедуру виходу зі складу учасників товариства.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК України).
Найбільш поширеною організаційно-правовою формою є товариство з обмеженою відповідальністю. Тому розглянемо питання зміни у складі учасників саме в товаристві з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до

Виходячи зі змісту ст. 202 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) — заповіт за своєю правовою природою є одностороннім правочином — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У наступній ст. 203 ЦК зазначено: правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, непов­нолітніх чи непрацездатних дітей.

Цивільним законодавством гарантовано власнику на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, але водночас і встановлено певні обмеження щодо права розпоряджатися своєю власністю, тобто визначено обмеження волі заповідача, шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини.

1. Але хто ж ці наші «улюблені», забезпечені законом, обов’язкові спадкоємці?

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК  малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

У ст. 6 Сімейного кодексу України (далі — СК) зазначено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини), вона також зберігає за собою право на обов’язкову частку.

Якщо з малолітніми та неповнолітніми дітьми спадкодавця не виникає жодних зауважень, то на практиці часто у нотаріуса може постати питання, кого ж необхідно віднести до непрацездатних.

Крапку в цьому питанні остаточно поставило офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині, викладене в рішенні Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 (справа № 1-1/2014). Зупинимося на цьому рішенні і вибірково його процитуємо:

«…Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлений Цивільним кодексом України, є вичерпним і дає підстави віднести цих осіб до членів сім’ї чи найближчих родичів спадкодавця».

Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непраце­здатні діти», що використовується в абз.1 ч. 1 ст. 1241 ЦК щодо права на обов’язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 СК, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Так, згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-ХIV, з наступними змінами, до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

Абзац 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, з наступними змінами, визначає: непраце­здатні громадяни — особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

«Враховуючи викладене та керуючись …, Конституційний Суд України  вирішив:

В аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непраце­здатних дітей спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене».

Колегам також варто врахувати у своїй роботі, що у разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов’язкову частку у спадщині. У осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов’язкову частку у спадщині не виникає.

Якщо нотаріус все ж таки визначив коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, йому до спадкової справи необхідно додати документальні докази, які підтверджують вищевказаний факт.

Відповідно до п. 5 глави 3 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження, за умови підтвердження батьками (одним із них), що ця особа є їх дитиною. До цієї категорії можна віднести і неповнолітніх осіб.

Непрацездатність підтверджується: пенсійним посвідченням (у разі коли особа досягла пенсійного віку, встановленого чинним законодавством України) або довідкою МСЕК про надання фізичній особі статусу інваліда будь-якої групи.