Вашій увазі пропонуються короткі алгоритми роботи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень через програмне забезпечення «Unite base» (UB):

Алгоритм проведення безкоштовних пошуків — с. 95

Алгоритм державної реєстрації прав з відкриттям розділу — с. 97

Алгоритм державної реєстрації частки у праві власності, яка ще не зареєстрована, на об’єкт нерухомого майна, у разі якщо розділ вже відкрито — с. 99

Алгоритм державної реєстрації переходу права власності — с. 101

Алгоритм внесення змін до відомостей у разі перейменування вулиці — с. 103

Алгоритм виправлення технічної помилки в праві власності — с. 105

Алгоритм перенесення іпотеки зі Спецрозділу в розділ під час його відкриття — с. 107

Алгоритм державної реєстрації іпотеки в Спецрозділі — с. 108

Алгоритм державної реєстрації припинення іпотеки, яка була зареєстрована до 01.01.2013, у Спецрозділі — с. 110

Алгоритм державної реєстрації у разі поділу майна з відкриттям двох нових розділів та закриттям «старого» — с. 112

АЛГОРИТМ ПРОВЕДЕННЯ БЕЗКОШТОВНИХ ПОШУКІВ

АРМ «Державний реєстратор прав»

Реєстрація та обробка розділів ( _ 1 символ, % два і більше)

► Пошук (обираємо: Розділи, Права власності, Інші речові права, Обтяження, Іпотеки)

1. Пошук Розділів:

реєстраційний номер ОНМ

кадастровий номер

V розширений пошук

◙ Адреса об’єкта нерухомого майна та складової частини

Заповнюємо необхідні поля для пошуку:

Населений пункт

Вулиця

Тип

№

Тип номера

№

Пошук

2. Пошук права власності

реєстраційний номер ОНМ

кадастровий номер

номер запису про право власності

V розширений пошук

Здійснюємо пошук за Суб’єктом та за Об’єктом нерухомого майна

Якщо за Суб’єктом, заповнюємо:

ПІБ

РНОКПП

Пошук

Якщо за Об’єктом нерухомого майна, заповнюємо:

Натиснути на вкладку Об’єкт нерухомого майна

◙ Адреса об’єкта нерухомого майна та складової частини

Населений пункт

Вулиця

Тип

№

Тип номера

№

Пошук

3. Пошук Інших речових прав, Обтяжень, Іпотек ідентичний пошуку Права власності.

► Пошук в БНМ

V розширений пошук

Натиснути на вкладку Об’єкт нерухомого майна та заповнити необхідні поля:

Населений пункт

Вулиця

Тип

№

Тип номера

№

Пошук

► Пошук в СР (обираємо потрібну нам вкладку: Інші речові права, Обтяження, Іпотеки)

Пошук у вкладках ідентичний один одному.

V розширений пошук

Здійснюємо пошук за Суб’єктом та за Об’єктом нерухомого майна

Якщо за Суб’єктом, заповнюємо:

ПІБ

РНОКПП

Пошук

Якщо за Об’єктом нерухомого майна, заповнюємо:

Натиснути на вкладку Об’єкт нерухомого майна та заповнити необхідні поля:

Населений пункт

Вулиця

Тип

№

Тип номера

№

Пошук

► Пошук інформації до 2013 р.

◙ Реєстр права власності на нерухоме майно

V погашено V зареєстровано в ДРРП

◙ кадастровий номер

◙ пошук за ідентифікаційними даними фізичної/юридичної особи

Робимо пошук за Суб’єктом та за Об’єктом нерухомого майна

Пошук

◙ Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна

V погашено V перенесено

◙ кадастровий номер

◙ пошук за ідентифікаційними даними фізичної/юридичної особи

Робимо пошук за Суб’єктом та за Об’єктом нерухомого майна

Пошук

◙ Державний реєстр іпотек

V погашено V перенесено

◙ кадастровий номер

◙ пошук за ідентифікаційними даними фізичної/юридичної особи

Робимо пошук за Суб’єктом та за Об’єктом нерухомого майна

Пошук

► Пошук свідоцтв

Робимо пошук за необхідним параметром.

Тип документа обираємо: Свідоцтво, Свідоцтво (дублікат), Дублікат свідоцтва.

Пошук

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОМИТЕТ УКРАИНЫ ПО ЗЕМЕЛЬНЫМ РЕСУРСАМ
ПИСЬМО
от 14.05.2009 г. № 5475/22/12-09
[Относительно изменения целевого назначения земельного участка, аренды земельного участка под нежилым помещением в многоквартирном жилом доме, уплаты налога на землю]
Государственный комитет Украины по земельным ресурсам на письмо <…>, поступившее от Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства, относительно разъяснения некоторых вопросов законодательства в пределах компетенции сообщает.
Относительно изменения целевого назначения земельного участка
В соответствии с частью третьей статьи 20 Земельного кодекса Украины изменение целевого назначения земель, находящихся в собственности граждан или юридических лиц, осуществляется по инициативе собственников земельных участков в порядке, устанавливаемом Кабинетом Министров Украины.
Порядок изменения целевого назначения земель, находящихся в собственности граждан или юридических лиц, утвержден постановлением Кабинета Министров Украины от 11.04.2002 г. № 502 «Об утверждении Порядка изменения целевого назначения земель, находящихся в собственности граждан или юридических лиц».
Если изменению целевого назначения подлежит часть земельного участка, то в соответствии с требованиями упомянутого постановления указанное осуществляется путем составления проекта землеустройства относительно отведения данного земельного участка.
Относительно аренды земельного участка под нежилым помещением в многоквартирном жилом доме

ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО,
приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу
ОГЛЯД НОВІТНІХ ЗМІН У ЗАКОНОДАВСТВІ (СІЧЕНЬ 2012 РОКУ)
I. У СФЕРІ НОТАРІАТУ
1. Закон України від 21.04.2011 р. № 3271-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат».
Введено в дію 01.01.2012 р.
Викладено в новій редакції статтю 10 «Вища кваліфікаційна комісія нотаріату та порядок її роботи» Закону України «Про нотаріат»; також внесено зміни до статей 11 та 12 Закону України «Про нотаріат». Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Мін’юсті України має повноваження визначати професійний рівень підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та вирішувати питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 р. № 923 «Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату».
Набрала чинності 01.01.2012 р.
Визначає завдання (відповідно до ст. 10 Закону України «Про нотаріат»), порядок діяльності комісії та її склад (4 представники Мін’юсту, 4 нотаріуси, 3 представники легалізованих об’єднань нотаріусів із всеукраїнським статусом ).
3. Наказ Міністерства юстиції України від 28.07.2011 р. № 1905/5 «Про затвердження Порядку допуску до складання кваліфікаційного іспиту осіб, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, та проведення кваліфікаційного іспиту Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату».
Набрав чинності 01.01.2012 р.
Вища кваліфікаційна комісія нотаріату приймає рішення про допуск або відмову в допуску до складання кваліфікаційного іспиту; проводить кваліфікаційний іспит (два рази на рік); за наслідками іспиту приймає рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю України.
4. Наказ Міністерства юстиції України від 28.07.2011 р. № 1904/5, зареєстрований в Мін’юсті України 28.07.2011 р. за № 925/19663, «Про затвердження Порядку внесення Голов¬ним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату».
Набрав чинності 01.01.2012 р.
Подання управління юстиції про анулювання свідоцтва повинно містити: інформацію про наявність підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат»; зазначення конкретних порушень нотаріуса; пропозицію щодо анулювання свідоцтва.
Подання та додані матеріали підлягають попередньому розгляду Департаментом нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу, який може повернути подання на доопрацювання (з урахуванням строку, встановленого п. 8 ч. 1 ст. 29-1 Закону України «Про нотаріат»). За результатом розгляду Департамент готує висновок.
5. Наказ Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування».
Набрав чинності 02.12.2011 р.
II. У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ ТА ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
НАКАЗ
від 13.10.2010 м. Київ № 2500/5
Про затвердження
Методичних рекомендацій стосовно державної реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами
Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 № 1577,
НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Методичні рекомендації стосовно державної реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, що додаються.
2. Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (Завальна І.І.) довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
3. Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі довести цей наказ до відома бюро технічної інвентаризації, нотаріусів, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Єфіменка Л. В.
Міністр Олександр Лавринович

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
від 13 жовтня 2010 року № 2500/5
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
стосовно державної реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею
або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами
І. Загальні положення
16 березня 2010 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (далі — Закон), яким передбачається створення єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і визначаються нові підходи до державного регулювання цивільних правовідносин у цій сфері.
Законом викладено Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у новій редакції та внесено зміни до деяких законодавчих актів, норми яких регулюють відносини, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Закону обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження як на земельні ділянки, так і на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, зокрема право власності, право володіння, право користування (сервітут), право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, іпотека.
Однією із нових концептуальних засад у регулюванні відносин у сфері державної реєстрації відповідно до Закону є відмова держави від необхідності здійснення державної реєстрації правочинів шляхом виключення із положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» норм, які регулюють відносини, пов’язані з її проведенням. Натомість, Законом вводяться норми, що додатково гарантують захист речових прав — встановлюють обов’язковість державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникають, зокрема, і на підставі укладених договорів.
Так, відповідно до чинної редакції статті 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації. У свою чергу, Законом вказану статтю Цивільного кодексу України викладено у новій редакції (набуває чинності з 1 січня 2012 року), відповідно до якої право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до Закону.
Слід відмітити, що єдиним критерієм, який залишається незмінним як у випадку державної реєстрації правочинів, так і у випадку державної реєстрації прав, що виникають на підставі таких правочинів, є строк, на який укладено договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що становить не менш як три роки.
Звертаємо увагу, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному Законом, буде здійснюватись з 1 січня 2012 року.
Встановлюючи вказаний порядок державної реєстрації прав, Закон визначив, що у перехідний період (до 1 січня 2012 року) державна реєстрація, зокрема, права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі — Реєстр прав) (пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону).
Системний аналіз норм Закону дає підстави стверджувати, що його положення стосовно державної реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, в тому числі і в частині єдиного критерію для державної реєстрації таких речових прав (строк на який укладено договір), мають застосовуватись як реєстраторами бюро технічної інвентаризації у перехідний період, так і державними реєстраторами відповідно до Закону з 1 січня 2012 року.
При цьому необхідно наголосити, що відповідно до Закону право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами є похідним і реєструється після державної реєстрації права власності на таке майно.
ІІ. Державна реєстрація права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами
1. Перш за все слід звернути увагу, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права, що виникли на підставі договорів, укладених після набрання чинності Законом, тобто, починаючи з 16 березня 2010 року. Таке твердження ґрунтується на тому, що саме цей Закон містить норму щодо проведення реєстраторами БТІ державної реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами.
Водночас, враховуючи заявочний принцип побудови системи державної реєстрації речових прав, за заявою зацікавленої особи державній реєстрації підлягають і ті речові права, що виникли на підставі договорів, укладених до набрання чинності Законом.
Порядок державної реєстрації такого речового права до 1 січня 2012 року встановлює Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції від 28 липня 2010 року № 1692/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (далі — Положення).
У розумінні Положення державна реєстрація прав — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об’єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункт 1.2).
Пунктом 2.1. Положення встановлено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав.
Таким чином, у разі, якщо право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами підлягає державній реєстрації з підстав, зазначених у Розділі І цих Методичних рекомендацій, — заяву про державну реєстрацію такого речового права подає правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа, з огляду на те, що саме вказана особа є заінтересованою у визнанні та підтвердженні державою її речового права.
2. Численні звернення БТІ щодо процедури внесення запису до Реєстру прав про припинення речового права свідчать про необхідність висловлення наступної позиції.
Речове право в контексті порушеного питання — це право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, що виникає на підставі відповідного договору найму (оренди). Строк дії такого договору є його істотною умовою. При цьому, з припиненням зазначеного договору найму (оренди) припиняється й речове право, що виникло відповідного до нього.
Згідно з підпунктом 6.2.3 пункту 6.2 Положення записи про інші речові права на нерухоме майно, відмінні від права власності, та суб’єкта (суб’єктів) цих прав розділу Реєстру прав містять, зокрема, строк дії речового права.
Таким чином, виходячи з правової природи речового права, яке є строковим, а також з огляду на те, що строк дії речового права є обов’язковою складовою запису розділу Реєстру прав, припинення речового права з підстав закінчення його строку відповідно до істотних умов договору не тягне за собою обов’язок звернення особи з відповідною заявою для внесення відповідних змін до Реєстру прав.
Водночас, у разі дострокового припинення речового права із заявою про внесення відповідних змін до Реєстру прав має звернутися зацікавлена особа, якою може бути як власник майна, так і правонабувач (правонабувачі).
ІІІ. Поширення норм Закону на правовідносини, що виникають з договорів найму (оренди) житла
Слід закцентувати увагу на тому, що Цивільний кодекс України, регулюючи відносини, пов’язані з наймом (орендою), у Книзі п’ятій застосовує різні правові конструкції в залежності від статусу майна, яке може бути предметом такого виду договорів.
Так, § 4 глави 58 «Найм (оренда)» містить положення щодо найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Водночас, окремою главою 59 «Найм (оренда) житла» врегульовано відносини, що пов’язані з укладенням договору саме щодо такого виду нерухомого майна як житло.
Тобто, відповідно до Цивільного кодексу України житло як об’єкт нерухомості виокремлено в окрему правову категорію і не може ототожнюватися з об’єктами, речові права щодо яких виникають з підстав, визначених § 4 глави 58 «Найм (оренда)». Таким чином Цивільний кодекс України встановлює різні підходи до регулювання відносин найму (оренди) в залежності від цільового призначення об’єктів нерухомого майна.
З огляду на загальні засади регулювання відносин найму (оренди), що визначені Цивільним кодексом України, а також виходячи із положень Закону, норми останнього щодо обов’язковості державної реєстрації такого речового права як користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, не поширюються на правовідносини, що виникають з договорів найму (оренди) житла.
Директор департаменту
цивільного законодавства
та підприємництва І. І. Завальна

ГАННА КОХАН,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Дніпропетровського гуманітарного університету, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу
ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ В НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОКАЗІВ НОТАРІУСОМ
Згідно з проектом Закону України № 2567 від 19.03.2013 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення доказів нотаріусом» пропонується розширити коло нотаріальних дій і впровадити забезпечення доказів нотаріусами для розгляду справ у судах чи інших компетентних органах.
Такий різновид нотаріальних дій не є новим для нотаріусів в Україні, оскільки нотаріуси в своїй практиці мають можливість оформлювати подібного роду документ для дії за кордоном — афідевіт, який за своїм юридичним змістом прирівняний до доказового.
Взагалі забезпечення доказів нотаріусом — це документальна фіксація інформації нотаріусом, яка вчиняється з метою її використання для підтвердження певних обставин, якщо згодом отримання чи фіксація такої інформації буде неможливою або ускладненою.
Метою цієї статті є огляд деяких видів забезпечення доказів нотаріусами.
Протокол огляду письмових та речових доказів нотаріусами в порядку забезпечення доказів. Протокол огляду є письмовим доказом, в якому визначено комплекс пізнавальних дій нотаріуса, які полягають у безпосередньому сприйманні властивостей, станів, характерних ознак і зв’язків об’єктів матеріального світу з метою встановлення обставин справи, виявлення предметів, які можуть бути речовими доказами.
Сутність огляду полягає в тому, що нотаріус особисто, застосовуючи різні методи пізнання, переконується в існуванні фактів, що мають доказове значення, і засвідчує їх шляхом складання протоколу огляду місцевості, приміщення, майна та інших предметів і документів. Огляд є одним з надійних способів отримання доказової інформації у цілях забезпечення доказів в майбутньому. Надійність цього способу полягає в тому, що доказова інформація в ході огляду надходить до нотаріуса і сприймається ним безпосередньо, що зводить до мінімуму ймовірність її перекручування. Огляд документа, копії документа або будь-якого письмового доказу, місцевості, приміщення, предметів у низці випадків має вирішальне значення для забезпечення доказів у майбутньому судовому процесі. В ході огляду не може бути перевірена достовірність інших доказів: показань свідків, висновку експерта, роз’яснення спеціаліста та ін. Огляд є частиною забезпечення доказів. Його хід і результати фіксуються в протоколі. Кожен з видів огляду має свої особливості, що визначають порядок його проведення. Між тим у законодавстві та методичних рекомендаціях не встановлені процесуальні особливості окремих видів огляду. Однак існує ряд положень процесуального та технічного характеру, загальних для всіх видів огляду.
Підставою для здійснення огляду є подання заяви нотаріусу про те, що на місцевості, в житлі чи іншому приміщенні, на предметах, у документах можуть бути виявлені обставини, що мають значення для забезпечення доказів. Огляд може проводитися за участю фахівців, іноді представників органів опіки та піклування. У разі необхідності для участі в огляді нотаріус може залучити перекладача, спеціаліста. За загальним правилом огляд предметів здійснюється на місці вчинення нотаріальної дії лише тоді, коли для такого огляду потрібно багато часу або огляд на місці ускладнений (наприклад, у зв’язку з несприятливою обстановкою).
До загальних положень тактики огляду відносяться: його своєчасність, об’єктивність, повнота, активність, методичність. Своєчасність огляду означає, що забезпечення доказів повинно проводитися відразу ж, як тільки в цьому виникне необхідність. У разі зволікання об’єкт огляду може припинити своє існування в результаті дії стихійних сил природи або цілеспрямованих дій осіб, зацікавлених у знищенні слідів, в обстановку місця події можуть бути внесені зміни, можлива фальсифікація предметів і документів і т. п. У підсумку це може призвести до неможливості або неефективності нотаріального огляду. Тому огляд повинен проводитися негайно, що має бути відображено в тексті відповідної заяви. Об’єктивність огляду полягає в тому, що дослідженню і фіксації підлягають виявлені в ході огляду об’єкти у тому вигляді, в якому вони перебували в момент виявлення і огляду, на які зробив акцент заявник. У зв’язку з цим має неухильно дотримуватися вимога описувати в протоколі виявлене при огляді в тому вигляді, в якому воно спостерігалося в момент огляду. Нотаріус зобов’язаний дослідити всі об’єкти безпосередньо. Об’єктивність огляду піддається сумніву в тих випадках, коли в протоколі викладаються висновки, міркування і припущення нотаріуса про достовірність об’єктів, що оглядаються. У ньому не повинно бути ніяких оцінок.
Повнота огляду означає, що виявленню, фіксації та дослідженню підлягають всі ті відомості, які в подальшому можуть мати доказове значення у справі. Повнота досягається такою організацією огляду, при якій поза увагою нотаріуса не залишається жодного об’єкта, жодної обставини, що підлягає огляду, дослідженню або фіксації.
Активність огляду полягає в тому, що нотаріус проводить огляд при наявності заяви зацікавлених осіб і здійснює всі можливі заходи для його забезпечення. Активність передбачає цілеспрямовані дії нотаріуса, постановку ним певних цілей, які він розраховує досягти шляхом огляду.
Методичність огляду полягає в його правильній організації і планомірному проведенні. Методичність передбачає застосування найбільш ефективних для конкретних об’єктів і в цій ситуації методів і прийомів огляду. Процес огляду — це певний порядок дій, яким керується нотаріус. Метою огляду є забезпечення доказів, яке складається з пізнавальних і засвідчувальних операцій нотаріуса, виконуваних на місці з метою закріплення предметів і інших об’єктів, що дозволяють усвідомити події та встановити обставини, що мають значення для правильного вирішення судової справи в майбутньому.
В ході огляду нотаріус вирішує загальне і окреме завдання. Загальним завданням є отримання фактичних даних про обставини події, об’єкти, їх зв’язки та взаємодії. Окреме завдання полягає у виявленні об’єктів і речових доказів.
Місцем огляду прийнято вважати ділянку місцевості або приміщення, в межах яких виявлені об’єкти, що свідчать про скоєне. Проте предмети і об’єкти можуть бути виявлені і в рухомому вагоні, рейсовому автобусі або на борту морського судна, а також в інших місцях, що не відповідають ознакам ділянки на місцевості або у приміщенні. Тому місцем огляду слід вважати будь-яку локалізовану ділянку простору, де виявлені предмети та інші об’єкти, щодо яких виникло припущення про те, що вони з’явилися в результаті вчинення певної дії або бездіяльності.
Якість і результативність огляду місця визначаються:

Д-p Штефан ЦИММЕРМАНН
ТЕЗИСЫ О РЕФОРМЕ УКРАИНСКОГО НОТАРИАТА С НЕМЕЦКОЙ ТОЧКИ ЗРЕНИЯ
I. ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ
Правовые традиции континентальной Европы требуют организации нотариата на основе:
принципа правового государства;
принципа социального государства;
принципа субсидиарности.
Принцип правового государства требует четкого законодательного регулирования:
если существует обязанность по нотариальному удостоверению;
для всех правил, касающихся доступа к профессии, организации осуществления профессии и окончания статуса нотариуса, включая все дисциплинарные нормы;
для всех процедурных норм об исполнимости документа;
законодательные нормы материального права, которые предусматривают в основных случаях требование формы нотариального документа и исполнимость документа.
Этим европейское континентальное право отличается от англосаксонского права, которое не знает ни подобных письменных норм материального права, ни исполнительного документа. Англосаксонское право, таким образом, не может быть интегрировано в европейское континентальное право.
Принцип социального государства обязывает законодателя оградить гражданина от ущерба
и по всем вопросам защитить от обмана. Для этого существует инструмент независимого беспристрастного нотариального сопровождения и консультирования.
Принцип субсидиарности обязывает государство не брать на себя задачи, которые частные лица могут выполнить так же хорошо или лучше. Поэтому государственный нотариат уже не соответствует требованиям времени. И в Германии существующие государственные нотариусы упраздняются ввиду соответствующего политического решения. Суд Европейского Союза к тому же принял решение, что государство уже не вправе получать прибыль от государственного нотариата.
При приватизации государство в целях создания ясной законодательной структуры в отношении задач нотариальной палаты должно ввести обязательное членство в палате и обязанность уплаты взносов.
II. НОТАРИУС КАК САМОСТОЯТЕЛЬНАЯ ПРОФЕССИЯ
Нотариус является представителем самостоятельной профессии, но не частное лицо. Он — представитель государственной власти с государственными задачами. В этом отношении он отличается от адвоката. Из этого следует особая организационная обязанность государства. Должны быть созданы четкие законодательные нормы:
Назначение должны получить столько нотариусов, сколько требуется для обычного осуществления правосудия. Этот принцип квотирования должен быть увязан с принципом защиты от конкуренции в определенном регионе. Таким образом, обеспечивается повсеместный доступ граждан к нотариальным услугам, также и в сельской местности. Если работает система государственной регистрации, то не обязательно осуществлять операции по земельным участкам только в округах, где находится земельный участок.
Потребность в нотариусах должна проверяться в зависимости от количества сделок. Необходим достаточный резерв нотариусов, чтобы занимать освобождающиеся рабочие места.
В Германии на 20.000 жителей приходится 1 нотариус.
К самому нотариусу предъявляются следующие требования:
Все соискатели на должность нотариуса должны иметь равные шансы стать нотариусом. Решающим является, кто из кандидатов в личностном и профессиональном отношении больше всего подходит. В Германии здесь решающее значение имеет оценка на втором юридическом государственном экзамене. Дополнительно проводится экзаменационное собеседование в комиссии, чтобы установить, соответствует ли соискатель личностным требованиям, чтобы осуществлять независимую консультативную деятельность с полной ответственностью в качестве нотариуса.
Имеющий допуск соискатель должен пройти в Германии профессиональную подготовку в течение не менее 3 лет в рамках государственной подготовки в качестве претендента на должность нотариуса (асессор). Оплата его труда осуществляется из средств нотариальной палаты. Она распределяет претендентов по нотариусам, у которых достаточный объем дел, и платит за претендента взносы. Это процедура является более предпочтительной перед принятием решения о том, можно ли доверить претенденту должность нотариуса, чем подготовка в качестве практиканта. Так как следует избежать ситуации, когда подходящий претендент не может стать нотариусом только потому, что не нашел себе место для прохождения практики.
Допуск на должность нотариуса — это государственная процедура, осуществление которой не может быть делегировано нотариальной палате.
Нотариус должен быть независим, поэтому он не должен вступать в товарищество или офисное сообщество с представителями других профессий, например, с адвокатами.
Деятельность нотариуса должна контролироваться на предмет законности и соблюдения процедур. Ответственным за это является управление юстиции (в Германии президент суда земли) в качестве органа служебного надзора. Служебный надзор не может вмешиваться в правовое консультирование или оформление документов, за исключением случаев, когда очевидно нарушение закона.
Принцип квот и должностные округа обеспечивают существование нотариуса и его независимость. Необходимо также наличие законодательного положения о нотариальных сборах, чтобы избежать ценовой конкуренции. Структура положения о сборах должна обеспечивать нотариусу приемлемый доход. Оно также должно обеспечивать социальный баланс между клиентами, например, чтобы нуждающиеся граждане могли пользоваться нотариальными услугами, даже если они не платежеспособны (принцип социального государства).
Нотариус несет личную ответственность за ошибки и должен соответственно иметь договор страхования профессиональной ответственности.
Нотариус должен соблюдать абсолютную тайну, в частности, по отношению к государству (например, обыск возможен только при конкретном подозрении и при наличии постановления суда). Гражданин должен быть уверен, что его личная сфера абсолютно защищена, и что он может полностью довериться нотариусу.
Нотариус несет дисциплинарную ответственность перед надзорным органом. Если он совершает служебные проступки, то надзорный орган возбуждает в отношении него дисциплинарное производство, просто жалобы граждан не являются причиной для этого, поскольку это жалобы на некачественное правовое консультирование, а не на нарушения профессиональных обязанностей. Так, органом по рассмотрению жалоб является нотариальная палата.
В зависимости от тяжести проступка надзорный орган может в качестве наказания объявить выговор, назначить денежный штраф или отстранить от должности. Против такого наказания нотариус может подать жалобу. В этом случае решение принимает суд. В Германии — специальная коллегия Высшего земельного суда.
III. НОТАРИАЛЬНАЯ ПАЛАТА
Частный нотариат эффективен только в рамках сильной структуры самоуправления в виде нотариальной палаты, которой государство делегирует задачи по организации. Условием является:
обязательное членство и уплата взносов для каждого нотариуса;
демократическое устройство палаты;
деятельность членов избираемых органов на общественных началах;
возможность контроля в отношении профессионального поведения перед дисциплинарным производством;
создание профессиональных правил в дополнение к законам на основании предписаний закона (например, нормы о недопустимости рекламы);
развитие профессионального права;
представительство интересов в законодательных органах и в правительствах;
упорядочение подготовки сотрудников.
Управление юстиции не вправе отдавать указания нотариальной палате. Оно является ее партнером.

Наказом від 31.03.2015 № 466/5 «Про деякі питання надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» внесені зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Внесені зміни зобов’язують нотаріуса у разі перевірки цивільної дієздатності фізичної особи, яка досягла 16 років і займається підприємницькою діяльністю, отримувати відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців шляхом пошуку через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, від імені якої діє уповноважений орган та/або посадова особа, перевіряється нотаріусом на підставі установчих документів, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, які отримуються шляхом пошуку через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, та документів, що підтверджують повноваження органів та/або посадових осіб.

У разі необхідності підтвердження припинення юридичної особи факт ліквідації юридичної особи підтверджується також відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, які отримуються шляхом пошуку через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у тому числі, у формі відкритого доступу через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців шляхом їх пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування.

ОЛЕГ ПЕРВОМАЙСЬКИЙ,
кандидат юридичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу проблем приватного права НДІ приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України
Договір управління майном у нотаріальній практиці: запитання та відповіді
Щодо необхідності одержання Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно як обов’язкової передумови вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору управління майном.
Легальне визначення договору управління майна містить ч. 1 ст. 1029 ЦК, що в цілому розкриває зміст договірних відносин, які виникають між установником управління та управителем внаслідок вчинення цього двостороннього правочину.
Проте з внесенням до ЦК змін Законом України від 19.06.2003 р. щодо закріплення існування такого виду права власності, як довірча власність, значно ускладнились й ті правові наслідки, що є результатом укладення договору управління майном, оскільки на підставі цього юридичного факту — договору виникають не лише договірні правовідносини, а й відносини довірчої власності. При цьому зміст останніх сьогодні залишається законодавчо не визначеним на рівні ЦК, що, безперечно, не сприяє однозначності в тлумаченні спірних моментів.
Відповідно до прямої вказівки закону договір управління нерухомим майном (ч. 2 ст. 1031 ЦК) підлягає нотаріальному посвідченню. Водночас з урахуванням положень ч. 1 ст. 209 підлягає нотаріальному посвідченню договір управління й іншим майном, у випадках, встановлених домовленістю сторін. Таким «іншим майном» в аспекті положень глави 70 ЦК можуть бути підприємство (як єдиний майновий комплекс), цінні папери, майнові права, рухоме майно та ін. (ч. 1 ст. 1030 ЦК). Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом (ч. 2 ст. 1030 ЦК).
На сьогодні зберігає чинність Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (далі — Тимчасове положення).
Згідно з п. 1.1 Тимчасового положення воно визначає порядок проведення державної реєстрації не лише права власності на об’єкти нерухомого майна, а й інших прав, у тому числі довірчого управління нерухомим майном.
Відповідно до п. 1.5 Тимчасового положення державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно:

АНТОНИНА СЕЛИВАНОВА,
адвокат адвокатской компании «Юридические традиции», медиатор
ПОПРОБУЕМ ДОГОВОРИТЬСЯ?!
Во всем мире медиация является одной из самых популярных форм урегулирования споров. Статистика развитых стран показывает, что 83–85 % всех процедур медиации успешны. При этом в Украине медиация только начинает свое становление: немногим о ней известно, специалистов в этой области мало.
На протяжении своей многолетней юридической практики в судах общей и специальной юрисдикции (хозяйственных, административных) я как адвокат очень часто сталкивалась с тем, что в большинстве спорных ситуаций можно найти обоюдовыгодное для сторон решение и не доводить дело до судебного рассмотрения. Ведь даже после принятия судебного решения, выигрышного для одной из сторон, исполнить его очень сложно, а порой и невозможно.
Когда же спор заканчивался заключением мирового соглашения, какие позитивные эмоции испытывали и сами стороны, и их представители. При этом случаев принудительного исполнения мировых соглашений в моей практике не было.
Таким образом, часто наблюдая бессмысленность и бесполезность судебных разбирательств, я и пришла к мысли о результативности медиации, позволяющей участникам спора добровольно урегулировать разногласия.
Медиатор поддерживает стороны конфликта, чтобы они могли сами начать искать решения своих проблем, не ожидая «приговора», подсказки, влияния «сверху» или «от авторитета», как это функционирует в судебном подходе. Целью урегулирования конфликта в медиации является не победа, а совместное движение в будущее. Участники медиации соглашаются работать ради результата и совместно идти к нему путем переговоров.
Цель медиации — создать и сохранить (удержать) договоренности сторон, достичь понимания конфликта, обнаруживая нереализованные потребности, сталкивающиеся интересы, найти способы их удовлетворения.
Медиация существенно экономит время, деньги и эмоциональные ресурсы сторон.
В моей профессиональной среде существует миф, что медиация — это очень просто, а значит, любой опытный юрист и так владеет всеми навыками, которые используются в ней, или (в крайнем случае) может подучиться им за несколько часов. Бытует также мнение, что любой способ достижения мирового соглашения между сторонами в ходе переговоров практически идентичен медиации, и многие юристы ею и так уже занимаются.
На самом деле медиация — специфически организованный процесс с четкими принципами, отличающими ее от других форм разрешения споров, и большим количеством специальных приемов, владение которыми и обеспечивает ее высокую эффективность.
Основным фактором для осуществления медиации является желание обеих сторон договориться. К сожалению, у нас в стране до сих пор господствует метод силового решения вопросов. Очень многие считают, что сесть за стол переговоров — значит потерять лицо, показать свою слабость, унизиться перед партнером. У нас существует убеждение, что лучше подключить какие-то свои ресурсы и решить проблему силой или же в крайнем случае идти в суд.
Учитывая вышесказанное, можно заявить, что для успешного и более широкого практического применения медиации в нашем обществе, прежде всего, требуется наличие образовательной составляющей, которая не должна ограничиваться только подготовкой медиаторов как отдельной профессии. Необходимо также формирование медиационных компетенций в самых разных областях деятельности — прежде всего управленческой, педагогической, юридической.
И начинать, мне кажется, необходимо с введения обязательности учебных дисциплин и курсов по альтернативным способам разрешения споров, в т.ч. медиации (как в старших классах средних школ, так и в профильных высших учебных заведениях).
Так, например, одна из типичных трудностей медиации — усадить стороны за стол переговоров. Статистический анализ обращений клиентов показал, что наибольшее количество людей (60 %) пришло к медиации в результате проведения тренингов и других видов обучения. Именно обучение дало потенциальным клиентам достаточно информации для того, чтобы поверить в эффективность метода, возможность разрешения их конкретной проблемы благодаря сотрудничеству с «противниками».
Второй важный момент — поддержка медиации со стороны государства не просто желательна, а крайне необходима.
В разных странах пути развития медиации похожи (хоть и имеют отличия), особенностью и одним из важных аспектов в этом процессе является формирование правовой базы. Изучение зарубежного опыта показывает, что не всегда наличие специального закона о медиации в национальном законодательстве отражает реальное развитие этого института в соответствующей стране. Можно проследить мировую тенденцию: все больше государств создают законодательную базу для альтернативных способов разрешения споров, в особенности для медиации. Несмотря на фактическое существование этого института в нашем обществе, на законодательном уровне его функционирование до сих пор не урегулировано — в Украине до сих пор нет закона о медиации.
Помимо принятия соответствующего закона, для формирования практической базы медиации предстоит решить ряд достаточно сложных задач, в числе которых формирование корпуса профессиональных медиаторов и разработка процессуальных механизмов взаимодействия медиации с судопроизводством.
И третий аспект — информирование населения и различных профессиональных групп как потенциальных пользователей медиации. По данным неформального опроса среди клиентов юридических фирм на вопрос «Насколько вам известен такой метод разрешения споров, как медиация?» — среди опрошенных лишь 4 % сказали, что хорошо знакомы с данным методом, 29 % — мало знакомы и 66 % — незнакомы абсолютно.
Формирование правильного представления о медиации в общественном сознании — огромная работа, это долгосрочная программа, но она необходима. В обществе данный подход разрешения споров только начинает применяться, открывает иной аспект отношения к конфликту, иную культуру поведения в конкретной ситуации. Такой подход, который без преувеличения способен изменить к лучшему качество жизни каждого человека.
Безусловными преимуществами медиации являются мирное разрешение споров, поиск гибких решений и удовлетворенность сторон результатами, сохранение отношений и т. д. Медиация способна самостоятельно и на равных конкурировать с другими процедурами разрешения споров, т. к. у каждого из них — своя ниша, свои преимущества и недостатки. К медиации не стоит относиться ни слишком критично, ни чересчур оптимистично. Важно понимать где, как и почему она работает. И работает эффективно.
Большинство специалистов в области юриспруденции заняты именно разрешением конфликтных ситуаций своих работодателей или клиентов. Парадокс заключается в том, что, занимаясь конфликтами, мы, юристы, в большинстве своем не владеем необходимыми знаниями и не имеем эффективных навыков работы в данной области. Мы вырабатываем правовые позиции, собираем доказательства, ведем позиционные переговоры и т. п. Тенденцией же нового времени, в том числе и юридической практики, является медленный поворот от принципа «проигрыш — выигрыш» к принципу «выигрыш — выигрыш».
В конкурентных условиях работы среди юристов на первый план выходят коммуникативные навыки и медиативные компетенции, в т. ч. умение вести переговоры, способность выявлять и работать с интересами клиентов, их контрагентов и партнеров. Знания о структуре и динамике конфликта позволят юристу произвести правильную диагностику конфликтной ситуации и предложить наиболее действенный способ ее разрешения. Профессиональная работа медиатора с интересами сторон и знание поведенческой психологии человека в конфликте помогают конфликтующим сторонам договариваться. Умение вести переговоры и использовать коммуникативные техники признано во всем мире навыком, без которого юрист не может быть успешным профессионалом.
Очень показательным является тот факт, что в европейских учебных заведениях, занимающихся подготовкой юристов, переговоры и другие альтернативные способы разрешения конфликтов входят в число 25-ти самых востребованных студентами дисциплин.
Безусловно, для развития медиации в Украине в качестве отдельного самостоятельного направления альтернативного разрешения споров недостаточно лишь ее нормативного регулирования, необходимо формирование определенных традиций и правовой культуры.
Мы много говорим о становлении гражданского общества, в котором юридически обеспечены и политически защищены основные права и свободы личности, в силу чего оно может считаться цивилизованным. Именно одним из показателей зрелости гражданского общества является умение его членов нести ответственность за свои действия и не перекладывать решение проблем на кого-то другого. Как раз этому и учит медиация.

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
ЩОДО ВІДМОВИ ВІД ПРАВОЧИНУ
(СТ. 214 ЦК УКРАЇНИ)
Відмова від правочину так само, як і правочин, є вольовою дією і тому має бути усвідомлена. Законодавець вирізняє відмову від одностороннього та дво- і багатостороннього правочину.
Відмова від одностороннього правочину
Якщо правочин односторонній, тобто його вчинення відбувалося за волею однієї особи, немає жодних перешкод у тому, щоб цю волю змінити на протилежну, відмовившись від правочину. Адже особа не зв’язана ні з ким і може поводитися в цьому питанні абсолютно вільно. Це є загальним правилом.
Однак ч. 1 ст. 214 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визначає, що законом може встановлюватися інше. Насамперед це буває тоді, коли односторонній правочин, від якого відмовляється особа, що його вчинила, щільно пов’язаний з двостороннім правочином. Так, згідно з ч. 1 ст. 249 ЦК України дозволяється скасування довіреності, що за своєю сутністю є відмовою від правочину особи, яка видала довіреність. У свою чергу, можлива й відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю (п. 3 ч. 1 ст. 248 ЦК України). Втім, ч. 3 ст. 250 ЦК України забороняє представнику відмовлятися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Ще одним прикладом відмови від одностороннього правочину є право заповідача в будь-який час скасувати заповіт (ч. 1 ст. 1254 ЦК України).
Отже, часто законодавець стосовно відмови від одностороннього правочину використовує термін «скасування» (довіреності, заповіту).
Відмова від двостороннього правочину
Двосторонній правочин є договором, який породжує зобов’язання.
У ст. 214 ЦК України йдеться про можливість відмови від двостороннього договору за взаємною згодою сторін. Між тим, у ч. 2 ст. 214 ЦК України міститься такий невдалий вираз «… а також у випадках, передбачених законом…», який можна розцінити лише як те, що у випадках, передбачених законом, допускається можливість односторонньої відмови від договору. Аналогічне правило міститься в ст. 525 ЦК України, де поряд із загальним правилом про те, що одностороння відмова від зобов’язання не допускається, передбачено й інше: якщо це встановлено договором або законом.
Отже, цілком зрозуміло,