Архивы

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар Том 4 Об’єкти. Правочини. Представництво. Строки

У четвертому томі коментарю розглядаються об’єкти цивільних прав, правочини, представництво і довіреність, строки, позовна давність та особисті немайнові права фізичних осіб. Правове регулювання правочинів має універсальне значення і є основоположним для зобов’язань, воно стосується численних аспектів видів, форми правочинів, порядку їх вчинення та умов дійсності. Норми, присвячені об’єктам цивільних прав, так само носять загальний характер, оскільки цивільні правовідносини складаються з приводу визначених у главах 12–15 ЦК України об’єктів. На практиці виникає чимало питань стосовно представництва, оскільки ці відносини мають певні особливості. Строки відіграють також істотну роль у цивільних правовідносинах. Особисті немайнові права важливі для будь-якої фізичної особи, що дозволяє кожному реалізувати свої природні потреби і відчувати своє місце в суспільстві.
Проблематика, якій присвячено цей науково-практичний коментар, та поради, бачення, позиції, що в ньому надаються, роблять його незамінним помічником при вирішенні проблем, які виникають на практиці при застосуванні ЦК України.
Для нотаріусів, суддів, адвокатів, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів, юристів-практиків.
Харків: ФО-П Колісник А.А., 2010. — 768 с.
ISBN 978-966-2233-09-4
Форматом 60×90 1/16
Обкладинка — тверда
Видавнича вартість — 130 грн.

Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Необхідні атрибути для оплати:
Отримувач ФО-П Лисяк Л. С., ідент. номер 2903716502, п/р 260070029077 в ПАТ «РЕГІОН-БАНК» м. Харкова, МФО 351254. Призначення платежу: Оплата книги «Цивільний кодекс України. Том 4». У цій же графі також слід указати адресу, на яку надсилати книгу. ПДВ не передбачено.
Після оплати книга буде відправлена рекомендованим листом поштою на адресу, яку Ви вказали.

Для отримання довідок та рахунків-фактур (якщо потрібно):
(057) 733-92-05
(057) 731-87-09
(057) 714-27-89
e-mail: stride@online.kharkiv.com

ЗМІСТ КНИГИ
Розділ III
Об’єкти цивільних прав 11
Глава 12
Загальні положення про об’єкти цивільних прав 11
Стаття 177. Види об’єктів цивільних прав 11
Стаття 178. Оборотоздатність об’єктів цивільних прав 19
Глава 13
Речі. Майно 40
Стаття 179. Поняття речі 40
Стаття 180. Тварини 45
Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі 52
Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість 81
Стаття 183. Речі подільні та неподільні 91
Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими
ознаками 94
Стаття 185. Речі споживні та неспоживні 98
Стаття 186. Головна річ і приналежність 99
Стаття 187. Складові частини речі 101
Стаття 188. Складні речі 103
Стаття 189. Продукція, плоди та доходи 107
Стаття 190. Майно 108
Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс 122
Стаття 192. Гроші (грошові кошти) 141
Стаття 193. Валютні цінності 160
Глава 14
Цінні папери 167
Стаття 194. Поняття цінного паперу 167
Стаття 195. Групи та види цінних паперів 174
Стаття 196. Вимоги до цінного паперу 224
Стаття 197. Передання прав за цінним папером 232
Стаття 198. Виконання за цінним папером 238
Глава 15
Нематеріальні блага 242
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності 242
Стаття 200. Інформація 246
Стаття 201. Особисті немайнові блага 256
Розділ IV
Правочини. Представництво 257
Глава 16
Правочини 257
§ 1. Загальні положення про правочини 257
Стаття 202. Поняття та види правочинів 257
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним
для чинності правочину 267
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину 276
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення 277
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно 281
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину 285
Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі 309
Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину 311
Стаття 210. Державна реєстрація правочину 322
Стаття 211. Місце вчинення правочину 327
Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються
з настанням певної обставини 330
Стаття 213. Тлумачення змісту правочину 349
Стаття 214. Відмова від правочину 355
§ 2. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні
правочину вимог закону 359
Стаття 215. Недійсність правочину 359
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину 370
Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину 384
Стаття 218. Правові наслідки недодержання вимоги щодо
письмової форми правочину 388
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину 398
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону
про нотаріальне посвідчення договору 402
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності 412
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності 416
Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною
особою, цивільна дієздатність якої обмежена,
за межами її цивільної дієздатності 419
Стаття 224. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу
органу опіки та піклування 421
Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною
фізичною особою, яка у момент його вчинення
не усвідомлювала значення своїх дій та (або)
не могла керувати ними 422
Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою 427
Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою
правочину, якого вона не мала права вчиняти 430
Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок 435
Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено
під впливом помилки 444
Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину
під впливом обману 451
Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено
під впливом насильства 457
Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони
з другою стороною 461
Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено
під впливом тяжкої обставини 468
Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину 473
Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину 480
Стаття 236. Момент недійсності правочину 487
Глава 17
Представництво 493
Стаття 237. Поняття та підстави представництва 493
Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник 508
Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником 515
Стаття 240. Передоручення 516
Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень 522
Стаття 242. Представництво за законом 535
Стаття 243. Комерційне представництво 536
Стаття 244. Представництво за довіреністю 542
Стаття 245. Форма довіреності 549
Стаття 246. Довіреність юридичної особи 556
Стаття 247. Строк довіреності 560
Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю 563
Стаття 249. Скасування довіреності 570
Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій,
які були визначені довіреністю 576
РОЗДІЛ V
Строки та терміни. Позовна давність 579
Глава 18
Визначення та обчислення строків 579
Стаття 251. Поняття строку та терміну 579
Стаття 252. Визначення строку та терміну 582
Стаття 253. Початок перебігу строку 584
Стаття 254. Закінчення строку 586
Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку 588
Глава 19
Позовна давність 591
Стаття 256. Поняття позовної давності 591
Стаття 257. Загальна позовна давність 595
Стаття 258. Спеціальна позовна давність 595
Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності 600
Стаття 260. Обчислення позовної давності 601
Стаття 261. Початок перебігу позовної давності 601
Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у зобов’язанні 611
Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності 612
Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності 619
Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову
без розгляду 624
Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових вимог 625
Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності 626
Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється 631
КНИГА ДРУГА
Особисті немайнові права фізичної особи 639
Глава 20
Загальні положення про особисті немайнові права
фізичної особи 639
Стаття 269. Поняття особистого немайнового права 639
Стаття 270. Види особистих немайнових прав 642
Стаття 271. Зміст особистого немайнового права 645
Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав 646
Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих
немайнових прав 648
Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав 650
Стаття 275. Захист особистого немайнового права 652
Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового
права 654
Стаття 277. Спростування недостовірної інформації 656
Стаття 278. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права 665
Стаття 279. Правові наслідки невиконання рішення суду
про захист особистого немайнового права 667
Стаття 280. Право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди 669
Глава 21
Особисті немайнові права, що забезпечують природне
існування фізичної особи 670
Стаття 281. Право на життя 670
Стаття 282. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю
та здоров’ю 678
Стаття 283. Право на охорону здоров’я 679
Стаття 284. Право на медичну допомогу 684
Стаття 285. Право на інформацію про стан свого здоров’я 690
Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров’я 693
Стаття 287. Права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я 696
Стаття 288. Право на свободу 697
Стаття 289. Право на особисту недоторканність 699
Стаття 290. Право на донорство 703
Стаття 291. Право на сім’ю 707
Стаття 292. Право на опіку або піклування 709
Стаття 293. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля 710
Глава 22
Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне
буття фізичної особи 717
Стаття 294. Право на ім’я 717
Стаття 295. Право на зміну імені 718
Стаття 296. Право на використання імені 719
Стаття 297. Право на повагу до гідності та честі 723
Стаття 298. Повага до людини, яка померла 726
Стаття 299. Право на недоторканність ділової репутації 728
Стаття 300. Право на індивідуальність 730
Стаття 301. Право на особисте життя та його таємницю 732
Стаття 302. Право на інформацію 734
Стаття 303. Право на особисті папери 739
Стаття 304. Розпоряджання особистими паперами 740
Стаття 305. Право на ознайомлення з особистими паперами,
які передані до фонду бібліотек або архівів 741
Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції 742
Стаття 307. Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок 745
Стаття 308. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена
на фотографіях та в інших художніх творах 748
Стаття 309. Право на свободу літературної, художньої, наукової
і технічної творчості 750
Стаття 310. Право на місце проживання 752
Стаття 311. Право на недоторканність житла 754
Стаття 312. Право на вибір роду занять 756
Стаття 313. Право на свободу пересування 758
Стаття 314. Право на свободу об’єднання 763
Стаття 315. Право на мирні зібрання 765

Мін’юст виносить на обговорення проект Закону України «Про громадські організації»

Для забезпечення вивчення та врахування думки громадськості Міністерство юстиції повідомляє про оприлюднення розробленого ним проекту Закону України «Про громадські організації».

Необхідність розроблення такого законопроекту викликана потребою реалізації права на свободу об’єднання. На сьогодні ці питання регулюються Законом України «Про об’єднання громадян», який є застарілим і таким, що не забезпечує дотримання європейських стандартів у сфері правового регулювання діяльності громадських організацій. Сучасне законодавство зберігає низку серйозних проблем, серед яких слід виокремити такі, як ускладнена процедура державної реєстрації громадських організацій та здійснення її за територіальним принципом, здійснення державного контролю за статутною діяльністю громадських організацій тощо.

З огляду на зазначене, Міністерство юстиції розробило проект Закону України «Про громадські організації», основною метою якого є визначення правових та організаційних основ реалізації права на свободу об’єднання, створення сприятливих умов для утворення і діяльності громадських організацій та розвитку громадянського суспільства в цілому.

Прийняття Закону України «Про громадські організації» надасть можливість створити сучасну нормативну базу для забезпечення реалізації права особи на свободу об’єднання у громадські організації.

З проектом закону можна ознайомитися на сайті Міністерства юстиції України (www.minjust.gov.ua) у рубриці «Обговорюємо законопроекти».

Зауваження та пропозиції до законопроекту прийматимуться Міністерством юстиції України протягом місяця з дня оприлюднення на адресу: м. Київ, вул. Городецького, 13, Міністерство юстиції України, Департамент конституційного та адміністративного права. Адреса електронної пошти: liashko@minjust.gov.ua.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271- 17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

НАКАЗ. Внесено зміни до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно»

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
НАКАЗ
28.07.2010 м. Київ № 1692/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.07.2010 за № 582/17877

Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції
України від 07.02.2002 № 7/5 «Про затвердження
Тимчасового положення про порядок державної
реєстрації прав власності на нерухоме майно»

Відповідно до підпункту 31 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 № 1577, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України»

НАКАЗУЮ:
Унести до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (із змінами), такі зміни:
1.1. У заголовку наказу після слова «реєстрації» слова «прав власності» замінити словами «права власності та інших речових прав».
1.2. Пункт 1 викласти в такій редакції:
«1. Установити, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ), створеними до набрання чинності Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.».
1.3. У пункті 2 після слова «реєстрації» слова «прав власності» замінити словами «права власності та інших речових прав».
1.4. Абзац другий пункту 11 виключити.
Внести зміни до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (із змінами), виклавши його у новій редакції, що додається.
Департаменту цивільного законодавства та підприємництва (Завальна І.І.):
3.1. Подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами).
3.2. Довести цей наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі довести цей наказ до відома районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, нотаріусів та підприємств бюро технічної інвентаризації.
Цей наказ набирає чинності з 1 жовтня 2010 року.
Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Єфіменка Л.В.

Міністр
Олександр Лавринович

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
07.02.2002 № 7/5
(у редакції наказу
Міністерства юстиції України
від 28.07.2010 № 1692/5)

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.07.2010 за № 582/17877

ТИМЧАСОВЕ ПОЛОЖЕННЯ
про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно

I. Загальні положення

1.1. Це Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі — Положення) визначає порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об’єкти незавершеного будівництва (далі — державна реєстрація прав), а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

1.2. Державна реєстрація прав — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об’єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

1.3. Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Проведення державної реєстрації прав у межах території однієї адміністративно-територіальної одиниці реєстраторами декількох БТІ не допускається.

1.4. Обов’язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Право власності на об’єкт незавершеного будівництва підлягає державній реєстрації у разі необхідності укладення правочину щодо об’єкта незавершеного будівництва.

1.5. Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно:

1) житлові будинки;

2) квартири;

3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;

4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) — земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій;

5) приміщення — частини внутрішнього об’єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

1.6. Державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Державна реєстрація права користування (сервітуту) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно.

Державна реєстрація права власності на об’єкти незавершеного будівництва проводиться у порядку, визначеному Положенням, з урахуванням особливостей, встановлених у розділі IV Положення.

Не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

1.7. Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об’єкт.

1.8. Реєстр прав власності на нерухоме майно (далі — Реєстр прав) є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про зареєстровані права, суб’єктів прав, об’єкти нерухомого майна та незавершеного будівництва (далі — об’єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації), правовстановлювальні документи та документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об’єкт незавершеного будівництва.

Складовими частинами Реєстру прав є електронна база даних, реєстраційні справи, журнали обліку заяв про державну реєстрацію прав та обліку заяв та запитів про надання інформації з Реєстру прав.

1.9. Відомості, що містяться в електронній базі даних Реєстру прав, мають відповідати даним реєстраційної справи. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи.

1.10. Держателем Реєстру прав є Міністерство юстиції України, яке забезпечує його функціонування.

1.11. Адміністратором Реєстру прав є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що здійснює заходи зі створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться в електронній базі даних Реєстру прав.

1.12. Прямий доступ до Реєстру прав мають БТІ, створені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключені до Реєстру прав у межах визначених територій адміністративно-територіальних одиниць на підставі укладених договорів з Адміністратором Реєстру прав.

1.13. Реєстратором БТІ може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту.

Реєстратор БТІ самостійно:

1) приймає на розгляд заяви про державну реєстрацію прав та, у випадках, встановлених Положенням, зупиняє їх розгляд;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації;

3) присвоює реєстраційний номер об’єкту, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

4) видає витяги про державну реєстрацію прав;

5) робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав на правовстановлювальних документах (у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно);

6) відкриває і закриває розділи Реєстру прав;

7) відкриває, веде та закриває реєстраційні справи;

8) надає інформацію з Реєстру прав у формі витягу та інформаційної довідки або відмовляє у її наданні;

9) здійснює інші повноваження, передбачені Положенням.

II. Подання документів для проведення державної реєстрації прав

2.1. Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

2.2. Заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе(уть) заявник (заявники).

2.3. Моментом прийняття заяви про державну реєстрацію прав вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 3, з присвоєнням порядкового номера.

2.4. Під час подання заяви про державну реєстрацію прав фізична особа повинна пред’явити паспорт або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо цієї особи, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи — паспорт або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо цієї особи, та документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадку, встановленому законом, представник іноземної особи пред’являє документи, легалізовані в установленому законодавством порядку.

Під паспортом або іншим документом, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо особи, слід розуміти паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює.

2.5. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, які виникли відповідно до правочинів, що не підлягають нотаріальному посвідченню, заявником (заявниками) подаються витяг про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об’єкт нерухомого майна.

2.6. Для проведення державної реєстрації права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами, яке виникло відповідно до правочинів, що не підлягають нотаріальному посвідченню, крім документів, передбачених пунктом 2.5 Положення, заявником (заявниками) подається витяг з Державного реєстру іпотек.

У разі наявності обтяження такого нерухомого майна іпотекою реєстратору БТІ подається документ, що підтверджує надання іпотекодержателем згоди на передачу іпотекодавцем предмета іпотеки в користування (найм, оренду).

2.7. Для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, реєстратору БТІ, крім документів, передбачених Положенням, необхідно також надати:

завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, у якій має бути зазначено стислий зміст порушених зобов’язань, вимогу про виконання порушеного зобов’язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги;

документ, який підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі;

звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі;

витяг з Державного реєстру іпотек, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі;

витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі.

Наявність накладеної заборони відчуження нерухомого майна при посвідченні договору іпотеки, за яким відбувається перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя, не є підставою для прийняття реєстратором БТІ рішення про відмову в державній реєстрації прав за іпотекодержателем.

2.8. Для проведення державної реєстрації права власності на підставі договорів (контрактів) купівлі-продажу споруд (приміщень) для розміщення дипломатичних представництв, консульських установ та міжнародних міжурядових організацій заявником (заявниками) подається відповідна нота Міністерства закордонних справ, а для розміщення міжнародних неурядових та іноземних організацій — лист Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної та Севастопольської міської державної адміністрації.

2.9. Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення права власності та інших речових прав на об’єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, та подаються для проведення такої реєстрації, повинні відповідати вимогам, встановленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами.

2.10. Текст документів, що подаються для проведення державної реєстрації прав, повинен бути написаний розбірливо. Прізвище, ім’я, по батькові фізичних осіб та їх місце проживання, а також найменування юридичних осіб та їх місцезнаходження повинні бути написані повністю.

Не приймаються для державної реєстрації прав документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими, не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст.

2.11. При отриманні заяви про державну реєстрацію прав заявникові (заявникам), за його (їх) бажанням, реєстратором БТІ надається розписка за формою, визначеною у додатку 4.

Після прийняття реєстратором БТІ рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній та повернення заявникові (заявникам) правовстановлювальних документів надана заявникові (заявникам) розписка повертається реєстратору БТІ.

2.12. Заява про державну реєстрацію прав може бути відкликана заявником (заявниками) у будь-який момент до прийняття реєстратором БТІ рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.

Відкликання заяви про державну реєстрацію прав здійснюється шляхом подання заявником (заявниками) письмового клопотання за формою, визначеною у додатку 5, про відкликання заяви про державну реєстрацію прав.

III. Проведення державної реєстрації прав

3.1. З моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд.

Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об’єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема:

відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав;

відповідність відомостей про об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам;

відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

3.2. Розгляд заяви про державну реєстрацію прав зупиняється реєстратором БТІ у разі:

3.2.1 подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі;

3.2.2 винесення ухвали суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав, під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

3.2.3 вилучення документів із реєстраційної справи у випадках, передбачених законом;

3.2.4 подання заяви про державну реєстрацію права користування (сервітуту) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном до проведення державної реєстрації права власності на таке майно.

3.3. Рішення реєстратора БТІ про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав містить:

дату й місце прийняття рішення;

найменування БТІ та прізвище, ім’я, по батькові реєстратора БТІ;

дату подачі заяви про державну реєстрацію прав та її порядковий номер;

прізвище, ім’я, по батькові заявника (заявників);

стислий опис об’єкта, права щодо якого заявляються;

реєстраційний номер об’єкта, права щодо якого заявляються (за наявності);

підстави винесення рішення.

Рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав оформлюється на бланку БТІ за формою, визначеною у додатку 6, посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою БТІ.

Про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ письмово повідомляє заявника (заявників) шляхом надіслання на адресу, що зазначена у заяві про державну реєстрацію прав, рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Розгляд заяви про державну реєстрацію прав зупиняється до усунення обставин, що були підставою для прийняття такого рішення. При цьому до строку проведення державної реєстрації прав не зараховується час зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Якщо заявник (заявники) усунув(ли) обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, загальний строк розгляду такої заяви продовжується на відповідний строк.

У разі якщо заявником (заявниками) не усунено зазначені обставини в тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути оскаржено відповідно до законодавства.

3.4. За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.

У своїх діях реєстратор БТІ керується законодавством України.

3.5. Реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо:

3.5.1 заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення;

3.5.2 із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення;

3.5.3 об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав;

3.5.4 подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

3.5.5 заявлене право вже зареєстроване;

3.5.6 не проведено технічну інвентаризацію об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об’єкт;

3.5.7 право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом;

3.5.8 право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло з порушенням встановленого порядку відчуження;

3.5.9 відчуження або інше визначення юридичної долі об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, у випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;

3.5.10 у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

3.6. Рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію прав або про відмову в ній містить:

дату й місце прийняття рішення;

найменування БТІ та прізвище, ім’я, по батькові реєстратора БТІ;

дату прийняття заяви про державну реєстрацію прав та її порядковий номер;

прізвище, ім’я, по батькові заявника (заявників);

стислий опис об’єкта, щодо якого приймається рішення;

реєстраційний номер об’єкта, щодо якого приймається рішення (за наявності);

підстави винесення рішення (у разі прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав).

Рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в ній оформлюється на бланку БТІ за формою, визначеною у додатку 7, посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою БТІ.

Рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в ній може бути оскаржено відповідно до законодавства.

3.7. Державна реєстрація прав або надання відмови в ній проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з моменту прийняття реєстратором БТІ заяви про державну реєстрацію прав, без урахування терміну проведення технічної інвентаризації об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

3.8. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права.

3.9. Державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, окрім випадків, коли заява про державну реєстрацію прав подається не пізніше ніж через дванадцять місяців після виникнення цього права.

3.10. Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ вносить записи до відповідного розділу Реєстру прав.

На кожний об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратор БТІ одночасно з внесенням запису до відповідного розділу Реєстру прав присвоює реєстраційний номер такому об’єкту, який залишається незмінним протягом усього часу його існування.

У разі переходу права власності та інших речових прав на об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або зміни в його описі реєстраційний номер такого об’єкта залишається незмінним.

3.11. Після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід’ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 8.

Витяг про державну реєстрацію прав містить:

дату видачі та номер витягу про державну реєстрацію прав;

реєстраційний номер об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

тип (призначення) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (житловий будинок, квартира, приміщення, об’єкт незавершеного будівництва тощо);

адресу (місцезнаходження) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

відомості про власника (власників);

підстави виникнення, переходу чи припинення права власності;

форму власності;

вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності;

відомості про правонабувача (правонабувачів);

підстави виникнення, переходу чи припинення речового права;

зміст і характеристика речового права;

строк дії речового права;

дату прийняття рішення про державну реєстрацію прав;

особливі позначки реєстратора БТІ (дані, у разі їх наявності, про самочинне будівництво, про накладення заборони та/або арешту, про перебування майна у податковій заставі тощо);

прізвище, ім’я, по батькові та підпис реєстратора БТІ;

прізвище, ім’я, по батькові та підпис керівника БТІ або уповноваженої ним особи.

Зазначений витяг скріплюється печаткою БТІ.

Разом із витягом про державну реєстрацію прав заявнику (заявникам) або уповноваженій ним (ними) особі повертаються правовстановлювальний документ або документи, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва.

3.12. У разі втрати або зіпсування витягу про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ за письмовою заявою власника (власників), правокористувача (правокористувачів) або уповноваженої ним (ними) особи, до якої додається опубліковане в пресі повідомлення про недійсність втраченого або зіпсованого витягу про державну реєстрацію прав, видає дублікат витягу.

3.13. У разі відмови, у випадках, передбачених законом, від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно власником (власниками) чи правокористувачем (правокористувачами) реєстратору БТІ подається заява про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно за формою, визначеною у додатку 9.

У випадку відмови від права власності на нерухоме майно справжність підпису власника (власників) такого майна на заяві, поданій особисто, засвідчується нотаріусом.

Разом із заявою про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно подаються правовстановлювальні документи, на підставі яких була проведена державна реєстрація прав.

Моментом прийняття заяви про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав з присвоєнням порядкового номера.

За результатом розгляду заяви про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно реєстратор БТІ вносить запис про відмову від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно до відповідного розділу Реєстру прав або приймає рішення про відмову у її задоволенні за формою, визначеною у додатку 10.

Одночасно з внесенням запису про відмову від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно до відповідного розділу Реєстру прав реєстратором БТІ на оригіналах правовстановлювальних документів робиться відмітка «Анульовано», яка посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою БТІ. Оригінали анульованих правовстановлювальних документів підшиваються до реєстраційної справи. Заявнику (заявникам) надається витяг з Реєстру прав.

Про внесення запису про відмову від права власності на нерухоме майно до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ у одноденний строк письмово повідомляє органи місцевого самоврядування, а у випадку відмови правокористувача (правокористувачів) – власника (власників) нерухомого майна.

3.14. Реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні заяви про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно, якщо:

заявник (заявники) відповідно до закону не має (не мають) права на відмову від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно;

заявник (заявники) не є власником (власниками) чи правокористувачем (правокористувачами) такого майна.

IV. Особливості проведення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва

4.1. Державна реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва проводиться реєстратором БТІ відповідно до вимог Положення та з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

4.2. У разі проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності на об’єкт незавершеного будівництва до заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) додаються документи, що посвідчують право на земельну ділянку, та дозвіл на виконання будівельних робіт, їх копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав, видачу витягу про державну реєстрацію прав та надання витягу з Реєстру прав, а також інші документи, визначені Положенням.

4.3. У разі проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності на об’єкт незавершеного будівництва, для будівництва якого не вимагається дозвіл на виконання будівельних робіт, до заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) додаються документи, що посвідчують право на земельну ділянку, затверджена проектна документація на будівництво об’єкта містобудування, їх копії, копія документа, що відповідно до законодавства засвідчує факт повідомлення заявником (заявниками) інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл на виконання будівельних робіт, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав, видачу витягу про державну реєстрацію прав та надання витягу з Реєстру прав, а також інші документи, визначені Положенням.

4.4. У разі здійснення наступних транзакцій з об’єктом незавершеного будівництва державна реєстрація права власності на такий об’єкт проводиться відповідно до вимог Положення та з урахуванням особливостей, визначених пунктами 4.2 та 4.3 Положення.

V. Облік безхазяйного нерухомого майна

5.1. Взяття на облік безхазяйного нерухомого майна проводиться реєстратором БТІ відповідно до вимог Положення та з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

5.2. Для взяття на облік безхазяйного нерухомого майна реєстратору БТІ за місцезнаходженням такого майна орган місцевого самоврядування, на території якого воно розміщене, подає заяву про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна за формою, визначеною у додатку 11.

5.3. Моментом прийняття заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав з присвоєнням порядкового номера.

5.4. За результатом розгляду заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна реєстратор БТІ вносить відомості про таке майно до розділу Реєстру прав, у якому зазначається, що майно є безхазяйним. Про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна органу місцевого самоврядування видається інформаційна довідка з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ.

5.5. Реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, якщо мають місце будь-які документовані відомості про власника такого майна.

VI. Реєстр прав та реєстраційна справа

6.1. На кожний об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратором БТІ відкриваються відповідний розділ Реєстру прав та реєстраційна справа.

6.2. Розділ Реєстру прав складається з трьох частин, які містять записи про об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації; право власності на об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та суб’єкта (суб’єктів) цього права; інші речові права на нерухоме майно та суб’єкта (суб’єктів) цих прав.

6.2.1. Записи про об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, містять:

тип (призначення) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (житловий будинок, квартира, приміщення, об’єкт незавершеного будівництва тощо);

реєстраційний номер об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

адресу (місцезнаходження) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

опис об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та зміни в його описі (дані про будівлі, споруди, їх частини, об’єкт незавершеного будівництва; найменування та літеровка; загальна та житлова площа; площа земельної ділянки (у разі наявності такої інформації); матеріали стін тощо), що формуються за результатом проведеної технічної інвентаризації такого об’єкта;

вартість об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, що визначається за станом на дату проведення технічної інвентаризації такого об’єкта;

прізвище, ім’я, по батькові реєстратора БТІ;

прізвище, ім’я, по батькові керівника БТІ;

дату внесення записів та дату внесення змін до записів;

додаткові відомості (особливі позначки реєстратора БТІ).

6.2.2. Записи про право власності на об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та суб’єкта (суб’єктів) цього права містять:

для власників (співвласників) — фізичних осіб — громадян України — прізвище, ім’я та по батькові, дату та місце народження, адресу постійного місця проживання, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів (крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи), дані паспорта або іншого документа, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина; для іноземних громадян та осіб без громадянства — прізвище, ім’я та по батькові (за наявності останнього), адресу постійного місця проживання, дані паспорта або іншого документа, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо особи іноземного громадянина чи особи без громадянства;

для власників (співвласників) — юридичних осіб — резидентів — найменування, місцезнаходження, код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для власників — юридичних осіб — нерезидентів — найменування, місцезнаходження та країну, де зареєстровано юридичну особу;

для власника — територіальної громади — територіальна громада села, селища, міста, району у місті в особі відповідного органу місцевого самоврядування;

для власника — держави — держава Україна в особі відповідного органу державної влади.

У разі закріплення об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, за юридичними особами, які здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління, разом з інформацією про власника зазначаються відомості про правовий режим майна, а саме — належність майна суб’єкту господарювання на праві оперативного управління чи праві господарського відання;

підстави виникнення, переходу чи припинення права власності;

форму власності;

вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності;

прізвище, ім’я, по батькові реєстратора БТІ;

прізвище, ім’я, по батькові керівника БТІ;

дату внесення записів та дату внесення змін до записів;

додаткові відомості (особливі позначки реєстратора БТІ).

6.2.3. Записи про інші речові права на нерухоме майно та суб’єкта (суб’єктів) цих прав містять:

відомості про правонабувача (правонабувачів);

підстави виникнення, переходу чи припинення речового права;

зміст і характеристику речового права;

строк дії речового права;

прізвище, ім’я, по батькові реєстратора БТІ;

прізвище, ім’я, по батькові керівника БТІ;

дату внесення записів та дату внесення змін до записів;

додаткові відомості (особливі позначки реєстратора БТІ).

До особливих позначок реєстратора БТІ вносяться будь-які додаткові відомості про об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації; про право власності на об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, та суб’єкта (суб’єктів) цього права; про інші речові права на нерухоме майно та суб’єкта (суб’єктів) цих прав (зокрема відомості про накладення заборони та/або арешту, про перебування майна у податковій заставі тощо).

6.3. Реєстраційна справа включає документи, в яких містяться відомості про об’єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, право власності на нього, інші речові права, а саме:

заяви про державну реєстрацію прав;

нотаріально засвідчені копії правовстановлювальних документів;

копії документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва;

копії рішень реєстратора БТІ про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію прав;

копії рішень реєстратора БТІ про відмову в державній реєстрації прав;

копії розділів Реєстру прав;

інформацію про видані витяги та інформаційні довідки з Реєстру прав;

дані технічної інвентаризації;

анульовані правовстановлювальні документи у випадках, передбачених Положенням;

копії документів, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав, видачу витягу про державну реєстрацію прав та надання витягу з Реєстру прав;

інші документи, що отримані в результаті проведення державної реєстрації прав.

Документи в реєстраційній справі розміщуються в порядку їх надходження та видачі і мають послідовну нумерацію.

У разі накопичення в одній реєстраційній справі великої кількості документів вона може бути розділена на два томи і більше. У такому випадку на титульному аркуші кожного тому реєстраційної справи зазначається реєстраційний номер тому. Кожний том реєстраційної справи повинен мати опис документів, які містяться в ньому.

Вилучення документів із реєстраційної справи забороняється, крім випадків, передбачених законом.

6.4. Розділ Реєстру прав та реєстраційна справа закриваються реєстратором БТІ у разі:

а) знищення об’єкта, щодо якого проведено державну реєстрацію прав;

б) поділу або об’єднання нерухомого майна.

Розділ Реєстру прав та реєстраційна справа закриваються за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи.

Закриті реєстраційні справи зберігаються в архіві БТІ в установленому законодавством порядку.

6.5. У разі знищення об’єкта, щодо якого проведено державну реєстрацію прав, власник (власники) подає(ють) реєстратору БТІ заяву про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи за формою, визначеною у додатку 12.

До заяви про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи додаються матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення такого об’єкта, та у разі знищення нерухомого майна — правовстановлювальні документи (за наявності), які підлягають анулюванню у порядку, установленому Положенням.

Моментом прийняття заяви про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав з присвоєнням порядкового номера.

6.6. Закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи у разі поділу або об’єднання нерухомого майна здійснюється реєстратором БТІ одночасно з проведенням державної реєстрації прав на новостворений(і) об’єкт (об’єкти) нерухомого майна.

6.7. До журналу обліку заяв про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ вносяться записи про заяви про державну реєстрацію прав; про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно; про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи, які містять:

порядковий номер заяви;

дату прийняття заяви;

назву заяви та зміст заявлених прав;

прізвище, ім’я, по батькові заявника (заявників);

прізвище, ім’я, по батькові та підпис реєстратора БТІ.

6.8. До журналу обліку заяв та запитів про надання інформації з Реєстру прав реєстратором БТІ вносяться записи про заяви про надання витягу з Реєстру прав та запити про отримання інформаційної довідки з Реєстру прав, які містять:

порядковий номер заяви/запиту;

дату прийняття заяви/запиту;

стислий зміст інформації, що запитується;

прізвище, ім’я, по батькові заявника (заявників) або найменування органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи прізвище, ім’я, по батькові та посаду відповідної посадової особи;

прізвище, ім’я, по батькові та підпис реєстратора БТІ.

VII. Надання інформації з Реєстру прав

7.1. Інформація з Реєстру прав надається у формі витягу та інформаційної довідки.

7.1.1. Право на отримання витягу з Реєстру прав мають:

власник (власники) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або уповноважена ним (ними) особа;

правокористувач (правокористувачі) нерухомого майна або уповноважена ним (ними) особа;

спадкоємці (правонаступники — для юридичних осіб) або уповноважені ними особи.

7.1.2. Інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ мають право отримувати суди, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

7.2. Витяг або інформаційна довідка з Реєстру прав формується на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання відповідної заяви за формою, визначеною у додатку 13, чи письмового запиту від органів, зазначених у підпункті 7.1.2 пункту 7.1 Положення.

Витяг з Реєстру прав для оформлення спадщини надається спадкоємцям згідно з письмовим запитом нотаріуса.

У разі відсутності необхідних даних у Реєстрі прав використовуються дані реєстраційної справи.

7.3. Моментом прийняття заяви про надання витягу з Реєстру прав чи письмового запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв та запитів про надання інформації з Реєстру прав за формою, визначеною у додатку 14.

7.4. Під час подання заяви про надання витягу з Реєстру прав фізична особа повинна пред’явити паспорт або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо цієї особи, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи — паспорт або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо цієї особи, та документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У випадку, встановленому законом, представник іноземної особи пред’являє документи, легалізовані в установленому законодавством порядку.

До заяви про надання витягу з Реєстру прав заявником (заявниками) додається документ, що підтверджує оплату за надання витягу з Реєстру прав.

7.5. Письмовий запит про надання інформаційної довідки з Реєстру прав подається на бланку встановленої форми із зазначенням законних підстав для такого запиту за підписом керівника або особи, що виконує його обов’язки, із зазначенням відповідного номера справи, у зв’язку з якою виникла потреба в отриманні інформації.

7.6. Наданню витягу з Реєстру прав передує проведення технічної інвентаризації об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, окрім випадку надання витягу з Реєстру прав відповідно до пункту 3.13 Положення.

7.7. Реєстратор БТІ протягом чотирнадцяти робочих днів з дня прийняття заяви про надання витягу з Реєстру прав чи письмового запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав надає витяг чи інформаційну довідку з Реєстру прав або приймає рішення про відмову в їх наданні.

Обчислення терміну надання витягу з Реєстру прав здійснюється без урахування терміну проведення технічної інвентаризації об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

7.8. Витяг з Реєстру прав є дійсним протягом трьох місяців з моменту його видачі, окрім випадків, коли витяг з Реєстру прав видається спадкоємцям для оформлення спадщини.

7.9. Витяг з Реєстру прав містить:

дату видачі та номер витягу з Реєстру прав;

реєстраційний номер об’єкта;

тип (призначення) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (житловий будинок, квартира, приміщення, об’єкт незавершеного будівництва тощо);

адресу (місцезнаходження) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

відомості про власника (власників);

підстави виникнення, переходу чи припинення права власності;

форму власності;

вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності;

відомості про правонабувача (правонабувачів);

підстави виникнення, переходу чи припинення речового права;

зміст і характеристику речового права;

час дії речового права;

опис об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (дані про будівлі, споруди, їх частини, об’єкт незавершеного будівництва; найменування та літеровка; загальна та житлова площа; площа земельної ділянки (у разі наявності такої інформації); матеріали стін тощо), що формується за результатом проведеної технічної інвентаризації такого об’єкта;

вартість об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, що визначається за станом на дату проведення технічної інвентаризації такого об’єкта;

особливі позначки реєстратора БТІ (відомості про накладення арешту, про перебування майна у податковій заставі, про самочинне будівництво тощо);

строк дії витягу з Реєстру прав;

прізвище, ім’я, по батькові та підпис реєстратора БТІ;

прізвище, ім’я, по батькові та підпис керівника БТІ або уповноваженої ним особи.

Зазначений витяг скріплюється печаткою БТІ.

7.10. Інформаційна довідка з Реєстру прав містить:

дату формування та номер інформаційної довідки з Реєстру прав;

реєстраційний номер об’єкта;

тип (призначення) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації (житловий будинок, квартира, приміщення, об’єкт незавершеного будівництва тощо);

адресу (місцезнаходження) об’єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації;

відомості про власника (власників);

підстави виникнення, переходу чи припинення права власності;

форму власності;

вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності;

відомості про правонабувача (правонабувачів);

підстави виникнення, переходу чи припинення речового права;

зміст і характеристику речового права;

час дії речового права;

прізвище, ім’я, по батькові та підпис реєстратора БТІ;

прізвище, ім’я, по батькові та підпис керівника БТІ або уповноваженої ним особи.

Зазначена довідка скріплюється печаткою БТІ.

7.11. Реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні заяви про надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, якщо:

заявник (заявники) відповідно до закону не має (не мають) права на отримання тих відомостей з Реєстру прав, які були викладені в його (їх) заяві;

заявником (заявниками) не подано документ, що підтверджує оплату за надання витягу з Реєстру прав.

7.12. Реєстратор БТІ відмовляє у задоволенні запиту про надання інформаційної довідки з Реєстру прав, якщо запит, що надійшов, не відповідає вимогам підпункту 7.1.2 пункту 7.1 та пункту 7.5 Положення.

VIII. Особливості оформлення права власності на нерухоме майно

8.1. Оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно:

а) органами місцевого самоврядування:

фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об’єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам;

членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески;

юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об’єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками);

фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється;

фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об’єкт нерухомого майна, переданий їм;

інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об’єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об’єкта інвестування;

реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об’єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна;

фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об’єкта нерухомого майна зі складу об’єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об’єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об’єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об’єктами складну річ;

фізичним та юридичним особам у разі об’єднання двох або більше суміжних об’єктів нерухомого майна;

фізичним та юридичним особам на об’єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу;

фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об’єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення;

б) органами приватизації:

наймачам житлових приміщень, які приватизували їх відповідно до Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»;

в) Державним управлінням справами:

суб’єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку (житлові та нежитлові об’єкти).

8.2. До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об’єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням.

8.3. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ.

8.4. Свідоцтво про право власності містить таку інформацію:

назву об’єкта нерухомого майна;

місце видачі свідоцтва;

дату видачі свідоцтва;

назву органу, який видав свідоцтво;

тип (призначення) об’єкта нерухомого майна (житловий будинок, садиба, квартира, приміщення тощо);

адресу (місцезнаходження) об’єкта нерухомого майна;

відомості про власника (власників);

форму власності;

вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності;

опис об’єкта нерухомого майна (дані про будівлі, споруди, їх частини; найменування та літеровка; загальна та житлова площа; площа земельної ділянки (у разі наявності такої інформації), матеріали стін тощо), що формується за результатом проведеної технічної інвентаризації об’єкта нерухомого майна;

реквізити прийнятого рішення (найменування органу, назва документа, дата та індекс);

прізвище, ім’я, по батькові та підпис керівника органу, який прийняв рішення.

Зазначене свідоцтво скріплюється печаткою органу, який проводив оформлення права власності на нерухоме майно.

8.5. Видача свідоцтва про право власності на споруди (приміщення) для розміщення дипломатичних представництв, консульських установ та міжнародних міжурядових організацій проводиться лише за наявності відповідної ноти Міністерства закордонних справ, а для розміщення міжнародних неурядових та іноземних організацій — листа Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної та Севастопольської міської державної адміністрації.

8.6. У разі втрати або зіпсування свідоцтва про право власності органом, який проводив оформлення права власності на нерухоме майно, за заявою власника (власників) або уповноваженої ним (ними) особи, до якої додається опубліковане в пресі повідомлення про недійсність втраченого або зіпсованого свідоцтва про право власності, видається дублікат свідоцтва про право власності.

За дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів, які проводять оформлення права власності, БТІ можуть здійснити необхідні підготовчі заходи для видачі дубліката свідоцтва про право власності, у тому числі здійснення перевірки належності заявленої вимоги відомостям з Реєстру прав.

На дублікаті свідоцтва про право власності обов’язково зазначається його номер, а до Реєстру прав вносяться відомості про втрату або зіпсування оригіналу свідоцтва та про видачу його дубліката.

IX. Плата за проведення державної реєстрації прав, оформлення права власності на нерухоме майно та надання інформації з Реєстру прав

9.1. За проведення державної реєстрації прав, оформлення права власності на нерухоме майно справляється плата, яка встановлюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» (із змінами).

9.2. За видачу витягу про державну реєстрацію прав та надання витягу з Реєстру прав справляється плата, яка визначається Міністерством юстиції України.

Інформаційні довідки з Реєстру прав надаються безоплатно.

Директор департаменту
цивільного законодавства
та підприємництва

І.І. Завальна

Додатки до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно

Гнездилова Лариса Викторовна — скорбим и помним

04 серпня 2010 року на 48-ому році пішла з життя завідуюча Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою Гнєзділова Лариса Вікторівна.
Лариса Вікторівна була дуже відомою людиною у нотаріальній спільноті. Багатьом молодим нотаріусам вона відчинила двері до професії. Завжди з великим бажанням вона ділилася своїм багатим досвідом та глибокими знаннями. Її численні публікації у виданнях, присвячених нотаріальній діяльності, допомогли багатьом колегам знайти відповіді на складні питання.
Вона була грамотним нотаріусом, принциповою людиною. Лариса дуже хотіла жити, адже була життєлюбною людиною, боролася з хворобою до останньої миті, але…
Колеги Лариси Вікторівни, нотаріуси Дніпродзержинського міського нотаріального округу, тужать разом з рідними і близькими та висловлюють їм найщиріші співчуття.
Хай земля буде тобі пухом, шановна Ларисо Вікторівно!

Для держаної реєстрації юридичної особи подавати декларацію про доходи його засновників не потрібно.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 16.04.2010 р. N 4849

Про надання роз’яснення

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваше звернення від 26.03.2010 N 11 щодо пакету документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації юридичної особи, та повідомляє нижченаведене.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон про реєстрацію) та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону про реєстрацію для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Згідно із частиною четвертою цієї ж статті Закону про реєстрацію у разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

Отже, Законом про реєстрацію не передбачено подання засновниками декларації про їх доходи та майно.

Частиною восьмою статті 24 Закону про реєстрацію визначено, що державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені частинами першою — сьомою цієї статті.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, державний реєстратор у своїй діяльності зобов’язаний керуватись Конституцією України, Законом про реєстрацію та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Заступник Голови
С. І. Третьяков

Верховна Рада України удосконалює державне регулювання будівництва житла.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Житловому кодексі Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до N 28, ст. 573):

1) частину третю статті 34 доповнити словами «та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України»;

2) статтю 42 після слів «житлових умов» доповнити словами «та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

3) статтю 134 доповнити частиною сьомою такого змісту:

«Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

4) частину другу статті 135 після слів «вступити до житлово-будівельного кооперативу» доповнити словами «та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

5) абзац другий частини першої статті 189 після слів «у порушенні порядку взяття на облік» доповнити словами «та ведення єдиного державного реєстру».

2. У статті 8101 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40 — 44, ст. 356):

частину першу доповнити словами «що може передбачати відступлення орендодавцем права вимоги боргу іншій особі — вигодонабувачу»;

частину п’яту викласти в такій редакції:

«5. Істотними умовами договору оренди житла з викупом є:

1) найменування сторін;

2) характеристики житла, щодо якого встановлюються відносини оренди з викупом;

3) строк, на який укладається договір;

4) розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;

5) умови дострокового розірвання договору;

6) порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;

7) права та зобов’язання сторін;

8) відповідальність сторін;

9) інші умови, визначені законом».

3. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 47, ст. 646; 1992 р., N 10, ст. 138; 1998 р., N 33, ст. 226; 2006 р., N 13, ст. 110; 2007 р., N 34, ст. 444; 2009 р., N 19, ст. 257):

1) частину третю статті 4 викласти в такій редакції:

«Інвестування та фінансування будівництва об’єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею такої нерухомості, відповідно до законодавства. Інші способи фінансування будівництва таких об’єктів визначаються виключно законами»;

2) частину першу статті 5 доповнити абзацом другим такого змісту:

«Недержавні пенсійні фонди, страховики та фінансові установи — юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності»;

3) статтю 9 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

«Інвестування та фінансування однієї квартири в об’єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції».

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;

4) абзац другий частини першої статті 15 викласти в такій редакції:

«Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва проводиться на засадах організаційної єдності у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури».

4. Друге речення частини дванадцятої статті 10 Закону України «Про пожежну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 5, ст. 21; 2007 р., N 4, ст. 34; із змінами, внесеними Законом України від 13 травня 2010 року N 2185-VI) виключити.

5. У Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 27, ст. 218; 2001 р., N 9, ст. 38; 2002 р., N 29, ст. 190):

1) у частині третій статті 15 слова «введення в експлуатацію нових і реконструйованих» виключити;

2) пункт «ж» частини першої статті 41 виключити.

6. У статті 17 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 50, ст. 433) слова «на основі акта приймальної комісії в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України» замінити словами «відповідно до законодавства».

7. У частині першій статті 38 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 12, ст. 81) слова «державними приймальними комісіями» замінити словами «відповідно до законодавства».

8. У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 24, ст. 170):

1) пункт «б» статті 30 доповнити підпунктом 12 такого змісту:

«12) здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

2) підпункт 1 пункту «б» частини першої статті 31 викласти в такій редакції:

«1) участь у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством».

9. Частину третю статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 13, ст. 52) після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:

«засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників)».

У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом п’ятим.

10. У Законі України «Про планування і забудову територій» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 31, ст. 250; 2007 р., N 9, ст. 70; 2008 р., N 48, ст. 358; 2009 р., N 19, ст. 257):

1) статтю 29 після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

«У разі здійснення реконструкції або капітального ремонту автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій в межах існуючих смуг відведення дозвіл на виконання будівельних робіт може надаватися без подання документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою».

У зв’язку з цим частини четверту — двадцяту вважати відповідно частинами п’ятою — двадцять першою;

2) у статті 301:

частину першу доповнити словами «з урахуванням частини четвертої цієї статті»;

після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

«Прийняття в експлуатацію збудованих до 31 грудня 2008 року без залучення підрядних організацій приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, які споруджувалися без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об’єктів у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури, за наявності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт».

У зв’язку з цим частини четверту — дванадцяту вважати відповідно частинами п’ятою — тринадцятою.

11. У Законі України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 7, ст. 50 із наступними змінами):

1) пункти 38 та 39 частини першої статті 7 виключити;

2) частину п’яту статті 13 виключити.

12. Частину сьому статті 21 Закону України «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 2, ст. 10; 2007 р., N 34, ст. 444; 2009 р., N 44, ст. 654; із змінами, внесеними Законом України від 13 травня 2010 року N 2185-VI) виключити.

13. У Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 37, ст. 308 із наступними змінами):

1) пункт 4.3 статті 4 доповнити підпунктом 4.3.37 такого змісту:

«4.3.37. вартість житла, що переходить у власність від підприємства-орендодавця до фізичної особи — орендаря після повної сплати орендних платежів за договорами оренди житла з викупом»;

2) у пункті 5.3 статті 5:

підпункт 5.3.1 викласти у такій редакції:

«5.3.1. частину суми процентів (комісій, винагороди) за іпотечним житловим кредитом, договором оренди житла з викупом або фінансового лізингу житла, сплачених платником податку, що розраховується за правилами, визначеними статтею 10 цього Закону»;

доповнити підпунктом 5.3.8 такого змісту:

«5.3.8. суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним»;

3) у пункті 22.8 статті 22:

абзац другий доповнити словами «як під час їх нарахування, так і під час їх перерахування на такий вклад»;

абзац третій після слів «кошти, які» доповнити словами «нараховуються та»;

абзац восьмий після слова «закону» доповнити словами «нарахувань, внесків та перерахувань до таких фондів».

14. У Законі України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 52, ст. 377; 2006 р., N 13, ст. 110; 2009 р., N 17, ст. 236):

1) у статті 2:

в абзаці третьому слова «отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію» замінити словами «відповідає вимогам, встановленим цим Законом»;

в абзаці дев’ятнадцятому слова «довірителі ФФБ» замінити словами «фізичні та юридичні особи, які здійснюють інвестування коштів у будівництво (для ФФБ — довірителі ФФБ)»;

абзац двадцять перший викласти в такій редакції:

«інформацію про установу/організацію, що відповідно до законодавства здійснює залучення коштів для інвестування та фінансування будівництва (для ФФБ — управитель ФФБ): найменування, місцезнаходження та фактична адреса, дані та реквізити ліцензії та/або дозволу, необхідної/необхідного для залучення коштів (для ФФБ — управління коштами та іншим майном), інформація про керівників, досвід роботи»;

в абзаці двадцять восьмому слова «довірителів ФОН» замінити словами «власників сертифікатів ФОН», а слово «Довірителі» замінити словами «Власники сертифікатів ФОН»;

доповнити абзацами такого змісту:

«вартість будівництва — погоджена управителем і забудовником у договорі вартість будівництва всіх об’єктів інвестування як складової частини об’єкта будівництва, фінансування якої здійснюватиметься за рахунок коштів ФФБ відповідно до графіка фінансування і розраховується виходячи з поточної ціни вимірної одиниці об’єкта будівництва та кількості вимірних одиниць усіх об’єктів інвестування за попереднім обсягом замовлення на будівництво;

пов’язана особа юридичної особи (далі — пов’язана особа) —

юридична особа, що здійснює контроль за відповідною юридичною особою, або контролюється відповідною юридичною особою, або перебуває під спільним контролем з такою юридичною особою;

фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль за відповідною юридичною особою (членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік (дружина), діти або батьки фізичної особи і її чоловіка (дружини), а також чоловіка (дружини) будь-кого з дітей або батьків фізичної особи);

посадова особа відповідної юридичної особи, уповноважена виконувати від імені такої юридичної особи юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени сім’ї цієї посадової особи;

здійснення контролю за юридичною особою — володіння безпосередньо або через пов’язаних осіб часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менш як 20 відсотків статутного капіталу юридичної особи, або управління найбільшою кількістю голосів в органі управління юридичної особи. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу юридичної особи (голосів в органі управління) визначається як загальний обсяг корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам її сім’ї та юридичним особам, що контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї»;

2) статтю 4 доповнити новою частиною першою такого змісту:

«Управителем може бути фінансова установа, що отримала в установленому законодавством порядку дозвіл/ліцензію на здійснення визначеної цим Законом діяльності».

У зв’язку з цим частини першу і другу вважати відповідно частинами другою і третьою;

3) у статті 7:

після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:

«Управителю фонду забороняється укладати договори управління майном з установниками та залучати кошти установників для фінансування спорудження об’єкта будівництва до отримання забудовником у встановленому законодавством порядку дозволу на виконання будівельних робіт для спорудження об’єкта будівництва».

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою;

у частині третій:

абзац другий викласти в такій редакції:

«має право одночасно здійснювати управління кількома ФФБ та ФОН»;

в абзаці четвертому слова «та Правил фонду» замінити словами «Правил фонду та договору управління майном»;

4) частину шосту статті 9 виключити;

5) статтю 101 виключити;

6) у статті 11:

перше речення частини восьмої виключити;

частину дев’яту викласти в такій редакції:

«ФФБ вважається створеним після затвердження управителем Правил ФФБ, укладання договору із забудовником та відкриття рахунків ФФБ. Для кожного ФФБ відкриваються окремі рахунки. Будь-які обмеження щодо кількості об’єктів будівництва, що можуть споруджуватися в рамках кожного ФФБ, а також щодо обсягів залучених управителем ФФБ в управління коштів не встановлюються»;

у частині десятій та в абзаці першому частини дванадцятої слово «рахунок» замінити словом «рахунки»;

7) статтю 12 доповнити частиною шостою такого змісту:

«Зміни до Правил ФФБ не можуть погіршувати умови, що забезпечують права довірителів»;

8) в абзаці сімнадцятому частини першої статті 13 слова «на рахунку ФФБ» виключити;

9) абзац тринадцятий частини дванадцятої статті 15 доповнити словами «для зарахування до ФФБ»;

10) у статті 16:

частину першу викласти в такій редакції:

«Фінансування будівництва за рахунок коштів ФФБ виду А управитель здійснює за рахунок отриманих в управління коштів, за винятком оперативного резерву, в порядку, визначеному договором, у межах вартості будівництва»;

перше речення частини другої викласти в такій редакції:

«Фінансування будівництва за рахунок коштів ФФБ виду Б управитель здійснює за рахунок отриманих в управління коштів у порядку, визначеному договором, у межах вартості будівництва відповідно до графіків фінансування та будівництва, погоджених управителем і забудовником за кожним об’єктом будівництва, що є невід’ємною частиною договору»;

частину дев’яту доповнити реченням такого змісту: «Наступне перерахування коштів забудовнику управитель здійснює відповідно до графіка фінансування, погодженого управителем і забудовником, після надання забудовником звіту управителю ФФБ за формою, встановленою згідно із законодавством»;

11) у статті 17:

в абзаці першому частини першої слова «на рахунку ФФБ» виключити;

частину третю після слів «об’єктом будівництва» доповнити словами «на окремих рахунках ФФБ, є строковими коштами, які»;

12) частину першу статті 23 викласти в такій редакції:

«За рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням довірителів ФФБ або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв’язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги ФФБ може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До нового управителя переходять усі права та обов’язки щодо довірителів цього ФФБ та відповідного забудовника»;

13) частину дев’яту статті 25 після слів «об’єкта будівництва» доповнити словами «(у разі укладання договору із забудовником)»;

14) статтю 26 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

«Зміни до Правил ФОН не можуть погіршувати умови, що забезпечують права власників сертифікатів ФОН».

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;

15) перше речення частини першої статті 34 викласти в такій редакції:

«За рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням власників сертифікатів ФОН або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв’язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги ФОН може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

15. У Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 1, ст. 1; 2006 р., N 13, ст. 110):

1) абзац другий частини п’ятої статті 11 після слів «предметом іпотеки є» доповнити словами «майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, та/або»;

2) у частині п’ятій статті 37 слова «іпотекою нерухомості, будівництво якої є незавершеним, та» виключити.

16. У Законі України «Про рекламу» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 8, ст. 62; 2006 р., N 31, ст. 268; 2008 р., N 18, ст. 197):

1) частину першу статті 8 доповнити абзацом тринадцятим такого змісту:

«розповсюджувати рекламу про спорудження житлового будинку з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, без набуття/отримання суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють його будівництво чи інвестування та/або фінансування, відповідно права власності або користування земельною ділянкою, ліцензії на здійснення будівельної діяльності, дозволу на виконання будівельних робіт чи дозволу/ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг або свідоцтва про реєстрацію випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею нерухомості, що споруджується»;

2) частину першу статті 26 доповнити абзацом сьомим такого змісту:

«спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури — щодо спорудження житлового будинку».

17. Абзац третій частини другої статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 31, ст. 268) після слів «недержавні пенсійні фонди» доповнити словами «фонди банківського управління».

18. У Законі України «Про ветеринарну медицину» (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 5 — 6, ст. 53):

1) у пункті 14 частини сьомої статті 7 слова «діяльності робочих і державних комісій з питань прийняття в експлуатацію цих потужностей (об’єктів), відведення» замінити словом «відведенні»;

2) пункт 3 частини другої статті 13 виключити.

19. Частину другу статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 29, ст. 389; 2008 р., NN 5 — 8, ст. 78; 2009 р., N 49, ст. 737; із змінами, внесеними Законом України від 1 червня 2010 року N 2299-VI) після слів «про захист економічної конкуренції» доповнити словами «державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду».

20. У розділі II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., N 48, ст. 358):

1) у пункті 2 слова «одного року» замінити словами «двох років»;

2) пункт 3 викласти в такій редакції:

«3. Прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об’єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)».

21. У Законі України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., N 19, ст. 257):

1) частину восьму статті 3 викласти в такій редакції:

«8. Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати за участю центрального органу виконавчої влади з питань будівництва та архітектури надають довідки про засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до умов договорів за зверненнями суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Форс-мажорними обставинами для цілей цього Закону є непередбачувані та непереборні обставини, що відбуваються незалежно від волі і бажання сторін, настання яких неможливо передбачити при укладенні договору та для протидії яким сторони не можуть вжити заходів»;

2) в абзаці першому підпункту 2 пункту 2 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» слова та цифри «на 2009 рік» замінити словами та цифрами «на 2009 та наступні роки».

22. Абзац другий частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 року N 30-93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 23, ст. 247; 2003 р., N 16, ст. 129) після слів «крім будівельних» доповнити словами «стандартів, норм і правил».

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім підпунктів 2 і 4 пункту 1 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.

2. Підпункт 2 пункту 10 розділу I цього Закону втрачає чинність з 1 січня 2012 року.

3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України
В. ЯНУКОВИЧ
м. Київ
29 червня 2010 року
N 2367-VI

Чим підтвердити правомочність рішення про внесення змін до установчих документів.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 16.04.2010 р. N 4850

Про надання роз’яснень

На Ваше звернення від 23 березня 2010 року N 116-з щодо роз’яснення норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» (далі — Закон N 1720) повідомляємо нижченаведене.

17 грудня 2009 року набрав чинності Закон N 1720, крім пункту 4 розділу I цього Закону, яким внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон про реєстрацію) та який набирав чинності через три місяці з дня опублікування Закону, тобто 17 березня 2010 року.

У зв’язку із зазначеним вище Держкомпідприємництво листом від 15 березня 2010 року N 3185 надало роз’яснення державним реєстраторам по окремих нормах Закону N 1720, зокрема, по змінах, що внесені до абзацу третього частини першої статті 29 Закону про реєстрацію.

Зазначений лист розміщений на офіційному сайті Держкомпідприємництва та на форумі служби технічної підтримки роботи державних реєстраторів.

Пунктом 6.1 листа надаються наступні роз’яснення.

Пакет документів, що подається (надсилається) державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, доповнений документом, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів.

Відповідно до статті 57 Господарського кодексу України в установчих документах суб’єкта господарювання повинні бути зазначені, зокрема, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень.

Згідно зі статтями 41, 59 Закону України «Про господарські товариства» питання внесення змін до статуту товариства відносяться до виключної компетенції повноважних загальних зборів цього товариства.

Крім цього, як вбачається зі статей 44, 58 зазначеного Закону, представники акціонерів (учасників) можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Акціонер (учасник) вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі (загальних зборах учасників), повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства (інших учасників).

Отже, реалізація прав акціонера (учасника) щодо участі в управлінні цим товариством має відбуватися із додержанням норм чинного законодавства.

Звертаємо Вашу увагу на те, що чинним законодавством не встановлено вимог щодо порядку оформлення протоколу загальних зборів (крім норм Закону України «Про акціонерні товариства»), що на даний час використовується як елемент рейдерських захоплень підприємств.

З метою запобігання негативним явищам перелік документів, що подається (надсилається) державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, доповнений вимогою щодо подання документу, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів, а саме, правомочність осіб, що приймають участь у загальних зборах приймати рішення про внесення змін до установчих документів цієї юридичної особи.

Статтями 244, 245 ЦКУ передбачено представництво за довіреністю. Згідно з частиною першою статті 238 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до статті 244 ЦКУ представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

З визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності, наведених в роз’ясненнях Науково-практичного коментарю до ЦКУ, серед яких зазначається, що у довіреності має бути вказано обсяг повноважень, наданих представникові тим, кого представляють.

Отже, документами, що підтверджують правомочність представників засновників (учасників) юридичної особи щодо участі у зборах та прийняття рішення про внесення змін до установчих документів цієї юридичної особи, можуть бути оригінали або відповідним чином оформлені (в тому числі, нотаріально посвідчені) копії таких документів, зокрема:

а) якщо засновник (учасник) фізична особа — довіреність на представлення інтересів фізичної особи — засновника (учасника);

б) якщо засновник (учасник) юридична особа:

- рішення загальних зборів юридичної особи — засновника про прийняття відповідного рішення та надання повноважень особі щодо представлення інтересів від імені цієї юридичної особи — засновника на загальних зборах;

- довіреність, видана особі на представлення інтересів та прийняття відповідного рішення від імені юридичної особи — учасника (на підставі рішення загальних зборів юридичної особи — засновника);

- розпорядження, наказ юридичної особи або інший розпорядчий документ, що підтверджує повноваження особи на участь у загальних зборах та прийняття відповідного рішення (зокрема, для осіб публічного права);

в) судове рішення щодо надання повноважень особі представляти інтереси іншої фізичної особи — учасника, або юридичної особи — учасника.

Крім того, таким документом може бути також протокол реєстрації для участі у загальних зборах, в якому зазначено перелік осіб, що зареєструвалися для участі у загальних зборах, із визначенням кількості голосів кожного, та який (згідно із вимогами Закону України «Про господарські товариства») підписується головою та секретарем зборів.

Таким чином, при вирішенні питання щодо обов’язкового подання додаткового документа, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів, слід враховувати, що питання має вирішуватися у кожному випадку окремо.

Крім цього, звертаємо увагу на наступне.

Держкомпідприємництво, як орган, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва, при здійсненні методологічного забезпечення процесів державної реєстрації узагальнює практику застосування нормативно-правових актів, що стосуються діяльності суб’єктів господарювання, та листами надає відповідні роз’яснення державним реєстраторам та рекомендації щодо їх виконання.

Отже, державні реєстратори у своїй роботі повинні дотримуватися рекомендацій Держкомпідприємництва як центрального органу виконавчої влади.

Разом із цим, листи органів державної влади не мають характеру нормативно-правового акта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, державний реєстратор у своїй діяльності зобов’язаний керуватись Конституцією України, Законом про реєстрацію та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом (ст. 53 Закону про реєстрацію, ст. 2125 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Заступник Голови
С. І. Третьяков

Відшкодування витрат на проїзд відрядженого працівника за електронним квитком: які потрібні документи.

МИНИСТЕРСТВО ФИНАНСОВ УКРАИНЫ

ПИСЬМО

от 25.05.2010 г. N 31-18030-07-21/12414

О служебных командировках

Министерство финансов рассмотрело Ваше письмо относительно электронных билетов на самолет и в пределах компетенции сообщает.

Исходя из норм Инструкции о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов от 13.03.98 N 59, расходы на проезд до места командировки и обратно возмещаются в размере стоимости проезда воздушным, железнодорожным, водным и автомобильным транспортом общего пользования (кроме такси) с учетом всех расходов, связанных с приобретением проездных билетов и пользованием постельными принадлежностями в поездах, и страховых платежей в транспорте. При этом такие расходы возмещаются только при наличии документов в оригинале, подтверждающих стоимость этих расходов, а именно транспортных билетов или транспортных счетов (багажных квитанций).

Следует отметить, что в соответствии с Правилами воздушных перевозок пассажиров и багажа, утвержденными приказом Государственной службы Украины по надзору за обеспечением безопасности авиации от 14.03.2006 N 187, электронный билет — это электронный документ, включающий распечатку маршрута, электронные купоны и, в случае использования, документ для посадки.

Поэтому документами, подтверждающими право на возмещение расходов на приобретение электронного авиабилета, является такой пакет документов: оригинал расчетного документа, подтверждающего осуществление расчетной операции в наличной или безналичной форме, распечатка на бумаге маршрута электронного авиабилета и электронного купона с номером электронного билета, оригиналы отрывной части посадочных талонов пассажира.

С учетом вышеуказанного наличие только распечатки маршрута не может быть основанием для возмещения командированному работнику расходов на проезд.

Заместитель Министра
А. Мярковский

Оскарження дій податкових органів у разі погашення податкового боргу: пояснення Вищого адміністративного суду України.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 10.06.2010 р. 845/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів України

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних з оскарженням дій податкових органів щодо самостійного розподілу ними платежів, що надійшли від платника податків, на суму пені та суму податкового боргу, на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про судоустрій України» в порядку надання методичної допомоги Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.

Абзацом першим підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі — Закон) визначено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.

Відповідно до абзацу другого підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Форма зазначеного повідомлення наведена в додатку 1 до Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003 N 290 (надалі — Інструкція).

Порядок направлення платнику податків повідомлення з інформацією про розподіл сплаченої платником податків суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), регулюється пунктом 3.7 Інструкції.

Як зазначено у вказаній нормі, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган у день надходження від органу державного казначейства інформації про зарахування коштів до бюджету, яка надається відповідно до вимог Порядку взаємодії між органами Державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України від 25.04.2002 N 74/194, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.05.2002 за N 436/6724, самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини). При цьому протягом трьох робочих днів податковий орган складає та надсилає такому платнику податків у порядку, аналогічному Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженому наказом ДПА України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758, із змінами та доповненнями, повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 1.

При вирішенні питання про можливість звернення платників податків до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними дій податкового органу щодо самостійного розподілу сплачених платниками податків коштів на суму податкового боргу і суму пені, та про визнання протиправними повідомлень податкового органу з інформацією про здійснений розподіл судам слід виходити з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов’язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.

Повідомлення про розподіл сплачених коштів є результатом дій податкового органу, вчинених ним на реалізацію своїх повноважень, передбачених підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону.

Наслідком таких дій є зміна суми податкового боргу, погашеного платником податку. Податковий борг, що погашається платником податку, зменшується за рахунок того, що частина сплаченої платником суми замість погашення податкового боргу спрямовується на сплату пені, нарахованої на суму відповідного податкового боргу. Сума, яка спрямовується на погашення наявної у платника податків пені, розподіляється в автоматичному режимі за допомогою алгоритму, що визначає питому вагу такої пені у загальній сумі податкового боргу.

Зменшення ж суми погашеного платником податків податкового боргу призводить до збільшення пені, що нараховується у подальшому на залишок несплаченого податкового боргу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції погашення сум нарахованої пені здійснюється за рахунок джерел, визначених статтею 7 Закону щодо погашення податкового боргу платників податків.

Таким чином, погашення пені, нарахованої на суму податкового боргу, відбувається у тому самому порядку, що й погашення податкового боргу, в тому числі шляхом примусового стягнення на активи платника податків, як це передбачено підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону.

Виходячи з викладеного дії податкового органу з розподілу сплачених платником податків сум, вчинені відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону та пункту 3.8 Інструкції, безпосередньо впливають на розмір залишку податкового боргу та суму пені, що підлягає нарахуванню і стягненню з платника податків.

Отже, зазначені дії призводять до виникнення певного обов’язку, що підлягає виконанню платником податків та може бути підставою для вжиття щодо нього в подальшому заходів із примусового погашення податкового боргу. Відтак, зазначені дії є такими, що мають правове значення, а отже, можуть бути предметом компетенції адміністративних судів у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправними дій податкових органів, спрямованих на розподіл сплачених коштів відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону та пункту 3.8 Інструкції, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас судам слід звернути увагу на те, що подекуди платниками податків пред’являються позовні вимоги про визнання протиправними повідомлень податкового органу з інформацією щодо розподілу сплачених платниками податків коштів на суму пені та суму податкового боргу.

Зазначені повідомлення є способом інформування платника податків про дії, вчинені податковим органом на підставі підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону. При цьому підставою для виникнення у платника податків додаткових обов’язків є саме дії податкового органу із самостійного розподілу сплачених таким платником сум. У свою чергу, повідомлення із відповідною інформацією не впливає на права та обов’язки платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії в розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними повідомлень податкового органу про здійснений ним самостійний розподіл сум, сплачених платником податків, не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах України. У відповідних випадках судам слід закривати провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 зазначеного Кодексу.

Водночас у разі пред’явлення платниками податків позову щодо протиправності повідомлень податкового органу, надісланих згідно з підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону та пункту 3.8 Інструкції, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та розглянути питання щодо протиправності дій податкового органу, які мали наслідком направлення оскарженого повідомлення.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів апеляційного та окружних адміністративних судів апеляційного округу для врахування при здійсненні правосуддя.

Голова суду
О. Пасенюк

Правильно визначаємо строки апеляційного та касаційного оскарження.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 19.05.2010 р. N 708/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів

На виконання пункту 3.1 постанови президії Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2010 року N 8 «Про вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році» надсилаємо інформаційний лист щодо застосування окремих норм процесуального права під час розгляду адміністративних справ, який пропонуємо довести до відома суддів апеляційних та місцевих адміністративних судів.

Додаток: на 10 арк.

Заступник Голови суду
М. Цуркан

Додаток

Інформаційний лист
щодо застосування окремих норм
процесуального права
під час розгляду
адміністративних справ

(підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році)

Деякі аспекти, що стосуються проблем визначення юрисдикції окремих категорій справ

У розумінні пунктів 1, 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) спір за участю суб’єкта владних повноважень, що виникає при виконанні ним у спірних відносинах наданих чинним законодавством владних управлінських функцій, підлягає розгляду за правилами КАС.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС), суб’єкти владних повноважень в адміністративних справах, в основному, виступають як відповідачі.

Разом з тим, відповідно до вимог частин другої, четвертої статті 50 КАС, суб’єкти владних повноважень можуть бути позивачами в адміністративних справах, якщо таке право на звернення до суду визначено законом.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб’єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

При цьому слід ураховувати вимоги частини другої статті 4 КАС, за змістом якої до юрисдикції адміністративних судів не належать публічно-правові спори, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Проблемні питання визначення справ адміністративної юрисдикції

Аналіз практики Верховного Суду України показав, що суди допускають помилки під час визначення юрисдикції справ за участю інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, спірні відносини в яких виникли під час виконання інспекціями контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій, тобто під час виконання наданих повноважень.

Наприклад, у справі за позовом Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області до гр. М., третя особа — гр. Ш., про зобов’язання виконати припис, Верховний Суд України1 зазначив, що право інспекції на звернення до суду визначено частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

____________
1 Постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 3213817.

Згідно з підпунктом 3 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, зупинення у передбачених законом випадках будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об’єктів.

У частині п’ятій статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій» зазначено, що рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань забудови й іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов’язковими для суб’єктів містобудування.

Відповідно до статті 31 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний контроль за плануванням, забудовою, іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури і відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, їх інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, а також іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади. Порядок здійснення такого контролю визначається законодавством.

Пунктом 4 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року N 225 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 року N 253), інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю надано право зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання.

На час складення припису державний архітектурно-будівельний контроль у м. Ужгород здійснювала Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури і містобудування, яке було структурним підрозділом Ужгородської міської ради Закарпатської області.

З огляду на викладене Верховний Суд України дійшов висновку, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Справа за позовом такого суб’єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Іншим прикладом може слугувати справа за позовом гр. С. до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій незаконними та усунення перешкод у проведенні реконструкції. Як зазначив Верховний Суд України2, між позивачкою та відповідачами (Радою та Управлінням) виникли правовідносини з приводу реалізації останніми у галузі будівництва своїх функцій контролю, які відносяться до сфери управлінських, а відтак така справа належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

____________
2 Постанова Верховного Суду України від 9 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4313451.

Слід звернути увагу, що Законом України від 16 травня 2007 року N 1026-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві», який набув чинності з 1 січня 2008 року, передбачено покладання функцій здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на Державну архітектурно-будівельну інспекцію, яка утворюється у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, та її територіальні органи. Таким чином, на нашу думку, встановлення статусу територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції як органів виконавчої влади не змінює юрисдикції справ про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, а також справ за їхніми зверненнями за умови реалізації у спірних відносинах наданих їм чинним законодавством владних управлінських функцій.

Визначення справ кримінальної юрисдикції

Аналіз визначення юрисдикції справ про оскарження дій, бездіяльності органів дізнання, досудового слідства, оскарження яких не передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, виявив випадки неоднакового вирішення судами цього питання.

Переглядаючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2009 року у справі за позовом гр. Б. до прокурора міста Харцизька Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, якою ухвалені у справі судові рішення Донецького окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду було скасовано, а провадження закрито, Верховний Суд України3 у задоволенні скарги позивача відмовив, зазначивши, що повноваження прокурора при отриманні заяви про злочин регламентовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.

____________
3 Постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 7417999.

Критерії розмежування компетенції адміністративних та господарських судів

Серед причин скасування судових рішень з підстав неправильного визначення юрисдикції господарських справ було, зокрема, помилкове вирішення публічно-правових справ, які належать до компетенції господарських судів, у порядку адміністративного судочинства.

Однією з категорій таких справ, при визначенні юрисдикції яких продовжують виникати практичні труднощі, є справи за скаргами на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Процесуальні відносини, пов’язані з оскарженням рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби одночасно регулюють норми КАС (стаття 181), Цивільного процесуального кодексу України (розділ VII), Господарського процесуального кодексу України (стаття 1212), які не суперечать одна одній. Метою такого законодавчого визначення юрисдикції справ зазначеної категорії є забезпечення найбільш ефективного здійснення судового контролю за виконанням судових рішень судом, який видав виконавчий документ.

Так, згідно з постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України4 справу за скаргою суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи на дії Відділу державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції у м. Одесі щодо виконання постанови господарського суду, яка була передана Вищим господарським судом України відповідно до абзацу другого пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС до Вищого адміністративного суду України, було направлено до суду касаційної інстанції у господарських справах як таку, що не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

____________
4 Постанова Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 7417992.

Деякі проблемні питання застосування строків апеляційного та касаційного оскарження

У судовій практиці продовжує існувати проблема із застосуванням норм, що встановлюють строки апеляційного та касаційного оскарження.

Вивчення судової практики показало, що мають місце помилки при встановленні дати, з якої визначається строк оскарження, початку перебігу, закінчення цього строку, кола поважних причин його пропуску.

Порядок і строки апеляційного оскарження визначено статтею 186 КАС, порядок і строки касаційного оскарження визначено статтею 212 КАС.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 186 КАС, у редакції, чинній до 1 січня 2010 року, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Відповідно до частини другої статті 212 КАС касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — із дня складення постанови в повному обсязі.

Частиною третьою статті 160 КАС установлено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів із дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Факти, з якими пов’язується визначення строку апеляційного та касаційного оскарження

Як показав аналіз судової практики, в основному, проблема визначення дати, з якої обчислюється строк на оскарження, виникає у справах, в яких відкладалося виготовлення судового рішення в повному обсязі.

У переважній більшості випадків причиною скасування судових рішень був висновок суду про те, що проголошення судового рішення у присутності сторін є належним повідомленням їх про винесення судового рішення та його зміст незалежно від того, чи у судовому засіданні було проголошено повний текст судового рішення, чи лише його вступну та резолютивну частини.

Верховний Суд України з цього приводу зазначає, що суди повинні давати належну оцінку тому, що в судовому засіданні проголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, а з правовою позицією суду, на якій ґрунтується оскаржуване рішення, особи, які беруть участь у справі, мають змогу ознайомитися тільки після одержання повного тексту останнього. Суди повинні брати до уваги, що підстави оскарження рішення суду особи, які беруть участь у справі, можуть визначити тільки після ознайомлення з повним текстом рішення.

Водночас вивчення судової практики показує, що адміністративні суди, врахувавши, що у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, датою, з якої починається обчислення строку оскарження, визначають дату закінчення встановленого частиною третьою статті 160 КАС п’ятиденного терміну, на який може бути відкладено її складення у повному обсязі, а не дату фактичного виготовлення судового рішення. Саме це стало причиною скасування Верховним Судом України5 ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

____________
5 Постанова Верховного Суду України від 27 жовтня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 6818948.

Питання, які виникають під час визначення початку перебігу строку оскарження та його закінчення

У судовій практиці мали місце випадки, коли суди, правильно встановивши дату, з якої обчислюється строк оскарження рішення, припускалися помилок при визначенні початку перебігу строку на оскарження, закінчення цього строку.

За змістом частин першої, третьої статті 103 КАС перебіг процесуального строку, що визначається місяцями, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Відповідно до статті 103 КАС останній день строку триває до двадцять четвертої години (частина восьма), при цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку (частина дев’ята).

Як свідчить судова практика, суди визначали початок перебігу строку оскарження рішення з дня прийняття рішення у справі, а не з наступного після цього дня, не зважали на перенесення вихідних днів, коли на них припадали святкові або неробочі дні, замість дати подання апеляційної або касаційної скарги на пошту для відправлення брали до уваги дату надходження цієї скарги до суду, у зв’язку з чим мали місце численні випадки скасування судових рішень.

Визначення поважних причин пропущення строку оскарження

Як вбачається із практики Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження. Якщо подання скарги з недотриманням строку оскарження пов’язане з тим, що скаржнику невчасно направлено судове рішення, то така причина є поважною і за умови наявності клопотання про поновлення строку оскарження та підтвердження цього факту належними доказами строк оскарження має бути поновленим.

Таку позицію висловив Верховний Суд України у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «А» до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області про визнання нечинними рішень6, у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б» про зобов’язання вчинити дії7.

____________
6 Постанова Верховного Суду України від 10 листопада 2009 року.

7 Постанова Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 6848894.

Особливу увагу слід звернути на вирішення питання про поновлення строку на оскарження судових рішень прокурорами, які не брали участі у судових засіданнях. На обґрунтування клопотань про поновлення строку оскарження заявники посилаються на те, що про винесення постановлених судових рішень стає відомо лише під час перевірок, які, як правило, здійснюються значно пізніше дати винесення оскаржуваних рішень.

Наприклад, у справі за позовом гр. М. до Бориспільської районної державної адміністрації про вжиття заходів щодо організаційного та фінансового забезпечення переоформлення права постійного користування земельними ділянками і права власності на них та за позовом Відкритого акціонерного товариства «П» до Бориспільської районної державної адміністрації про зобов’язання прийняти розпорядження про зміну цільового призначення земельних ділянок і переоформлення права постійного користування земельними ділянками на право власності на них Верховний Суд України8 зазначив, що перший заступник прокурора Полтавської області оскаржив постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 листопада 2005 року та просив поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Зазначену вимогу скаржник мотивував тим, що про постанову суду першої інстанції стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи за дорученням Генеральної прокуратури України прокуратурою м. Кременчука 19 лютого 2007 року.

____________
8 Постанова Верховного Суду України від 2 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4313449.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшов висновку, що прокурором Полтавської області більш ніж на рік пропущено строк на апеляційне оскарження через його необізнаність щодо існування оскаржуваної постанови, але і після ознайомлення з її змістом та матеріалами справи апеляційну скаргу було подано з пропуском строку, встановленого статтею 186 КАС, без зазначення поважності причини такого пропуску.

При цьому суд апеляційної інстанції не дав оцінки тій обставині, що за дорученням Генеральної прокуратури України перевірку колективного звернення працівників соціальної сфери сіл Щасливе та Проліски Бориспільського району Київської області в частині законності постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 листопада 2005 року у справі N 2а-4/05 проводив прокурор Полтавської області, а тому вирішити питання, зокрема про наявність підстав для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, прокурор міг не з моменту ознайомлення з ним, а за результатами цієї перевірки, на підставі висновків якої приймалися рішення та визначалися відповідні заходи реагування.

Окремо слід звернути увагу на строк оскарження судових рішень особами, які не залучалися до участі у справі, але рішенням порушено їх права та інтереси. Його початок слід визначати з часу ознайомлення особи з повним текстом оскаржуваного рішення. Таку позицію висловив Верховний Суд України9 у справі за позовом гр. Б. про визнання неправомірною відмови Судацької міської ради Автономної Республіки Крим щодо безоплатної передачі земельної ділянки.

____________
9 Постанова Верховного Суду України від 9 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4313448.

Проаналізувавши причини скасування судових рішень за винятковими обставинами через помилки при визначенні строків оскарження, слід зазначити, що ці причини, насамперед, пов’язані з недоліками законодавчого врегулювання питання строків оскарження.

Порядок подання, зокрема, касаційної скарги передбачає направлення такої скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. До скарги додаються копії оскаржуваних судових рішень. Однак нормами КАС не передбачено зазначення у судовому рішенні дати виготовлення повного тексту судового рішення. Таким чином, у разі відсутності клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та незазначення у судовому рішенні дати виготовлення його повного тексту визначення дати початку перебігу строку на касаційне оскарження є проблемним.

У судовій практиці мають місце випадки, коли цю дату неможливо встановити і безпосередньо з матеріалів справи. На це також звертає увагу Верховний Суд України. При цьому вказує суду касаційної інстанції на необхідність встановлювати дотримання судом апеляційної інстанції вимог частини четвертої статті 167 КАС, відповідно до якої у разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі.

Варто відзначити, що законодавцем зроблено спроби врегулювати питання належного забезпечення права осіб, які були відсутні у судовому засіданні, на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду.

Так, Законом України від 23 червня 2009 року N 1545-VI «Про внесення змін до статей 167 і 186 Кодексу адміністративного судочинства України щодо направлення судового рішення та обчислення строків подання заяви про апеляційне оскарження», який набрав чинності з 1 січня 2010 року, визначено, що копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні.

Частину третю статті 186 доповнено новим реченням, за змістом якого, якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Таким чином, відповідно до приписів частини першої статті 103 КАС, частини третьої статті 186 КАС до 1 січня 2010 року початком строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції є наступний день після дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі — наступний день з дня складення постанови у повному обсязі незалежно від того, чи були присутні особи, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

З 1 січня 2010 року для особи, яка бере участь у справі і була відсутня під час проголошення постанови суду першої інстанції, початком перебігу строку на апеляційне оскарження є наступний день з дня отримання нею копії постанови.

У разі прийняття постанови у порядку письмового провадження цей строк обчислюється з наступного дня за днем отримання копії постанови.

Початком строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції є наступний день з дня її проголошення.

Для особи, яка не викликалася у судове засідання, перебіг строку оскарження ухвали суду першої інстанції розпочинається наступного дня за днем отримання нею копії ухвали.

Відповідно до частини другої статті 212 КАС, частини п’ятої статті 254 КАС строк подання касаційної скарги слід обчислювати з наступного дня після проголошення рішення, а у разі відкладення виготовлення повного тексту судового рішення — з наступного дня за днем виготовлення його повного тексту незалежно від того, чи були присутні особи, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

Отже, для визначення строку оскарження визначальними є вид рішення, що оскаржується (постанова чи ухвала; повний текст чи скорочений), форма провадження, в якому воно винесено, присутність чи відсутність під час проголошення судового рішення скаржника. При цьому при визначенні дати оскарження рішення суду першої інстанції в окремих випадках дата отримання скаржником судового рішення є датою, з якої починається строк апеляційного оскарження. Водночас підтвердження дати отримання скаржником рішення суду апеляційної інстанції є доказом поважної причини строку касаційного оскарження.

Таким чином, зміни, внесені до статей 167, 186 КАС, носять фрагментарний характер, ускладнюють вирішення питання строків оскарження і можуть призвести до зловживання особами, які беруть участь у справах, своїми процесуальними правами, обумовити необґрунтоване затягування судових процесів та звернення судових рішень до виконання.

Встановлення істотних для справи обставин як нововиявлених та визначення суду, повноважного розглядати справи за нововиявленими обставинами

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 245 КАС підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час вирішення справи.

Наприклад, у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі заявник як на нововиявлені обставини посилався на аналітичні висновки щодо часу отримання останнім результатів робіт згідно з ліцензійними договорами, викладені в листі Одеського агропромислового об’єднання по виноградарству і виноробній промисловості «Одесавинпром», членом якого є Закрите акціонерне товариство.

Переглядаючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2008 року, Верховний Суд України10 зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ці дані не можна вважати нововиявленими і такими, що дають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, яке набрало законної сили, оскільки наведена в листі інформація є аналітичною і не підтверджується документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

____________
10 Постанова Верховного Суду України від 14 січня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2009 року N 1364/13/13-09.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.

За змістом зазначеної норми переглядати рішення за нововиявленими обставинами можуть суди, які наділені правом встановлювати обставини у справі. Оскільки згідно з правилами частини першої статті 220 КАС суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то переглядати судові рішення за нововиявленими обставинами повноважні лише суди першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд може переглянути свої рішення за нововиявленими обставинами тільки з підстав, передбачених пунктами 3 і 5 частини другої статті 245 КАС (позиція Верховного Суду України11 у справі за скаргою гр. З. на неправомірні дії Полтавської обласної медико-соціальної експертної комісії N 2).

____________
11 Постанова Верховного Суду України від 13 жовтня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 6818951.

Заступник Голови суду
М. Цуркан