Зайцев Олексій
директор Центру аналітичних досліджень з питань права та безпеки «ЮКОН»,
кандидат юридичних наук

Використані джерела:
1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII.
2. Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР.
3. Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V.
4. Постанова правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» від 19 грудня 2003 року № 21-1.
5. Марченко В. Оподаткування доходів приватних нотаріусів. Підсумки 2005 року //Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 1. – С. 87–104.
6. Марченко В. Оподаткування доходів приватних нотаріусів. (Витяг) // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 6. – С. 12–16.
7. Протокол загальних зборів Асоціації приватних нотаріусів Харківської області та Асоціації нотаріусів Харківської області від 02 березня 2007 року http://yurradnik.com.ua/news.php?action=arc&news=264.

Нотаріуси, відповідно до п.п. 2.1.5. «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, відносяться до страхувальників, тобто осіб, які відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року №400/97-ВР сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Конкретні розміри страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування встановлюються відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».
На 2007 рік, відповідно до ст. 92 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, п.2 ст. 4 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, п. 4.3. «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, зокрема займаються нотаріальною діяльністю, розмір страхового внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування встановлено у розмірі 33, 2 відсотка від суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
Страхові внески нотаріусами, відповідно до п.п. 5.3.3. «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, сплачуються один раз на рік до 1 квітня року, наступного за звітним, на підставі даних річної податкової декларації.
Розмір місячного страхового внеску повинен бути не менше мінімального розміру страхового внеску за кожний місяць, розрахованого шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць, у якому платник мав загальний місячний оподатковуваний дохід, на розмір страхового внеску.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V (станом на 15.03.2007 р.) розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2007 року — 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року — 420 гривень, з 1 липня 2007 року — 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року — 460 гривень.
Необхідно звернути увагу, що відповідно до ст. 81 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V максимальна величина доходу, з якого нотаріусу необхідно сплачувати страхові внески до фондів соціального страхування та Пенсійного фонду 2007 року дорівнює п’ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Згідно з статтею 62 зазначеного Закону України на 2007 рік затверджено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня — 525 гривень, з 1 квітня — 561 гривня, з 1 жовтня — 568 гривень.
Таким чином, максимальна величина доходу за кожний місяць 2007 року, з якого нотаріусу необхідно сплачувати страхові внески до фондів соціального страхування та Пенсійного фонду, має такі параметри:
а) з 01 січня по 31 березня 2007 року – 7875 гривні;
б) з 01 квітня по 30 вересня 2007 року – 8415 гривні;
в) з 01 жовтня по 31 грудня 2007 року – 8520 гривні.
Відповідно, нотаріус, який протягом 2007 року кожного місяця мав оподаткований дохід понад максимальну величину доходу, з якого нотаріусу необхідно сплачувати страхові внески до фондів соціального страхування та Пенсійного фонду 2007 року, повинен буде сплатити внески за наступною схемою (з урахуванням розміру страхового внеску у розмірі 33, 2 відсотка): Формула 1
7875 / 100 × 33,2 × 3 + 8415 / 100 × 33,2 × 6 + 8520 / 100 × 33,2 × 3.
(з 01.01. по 31.03.07 — з 01.04. по 30.09.07 — з 01.10. по 31.12.07 )
У підсумку такої схеми за результатами 2007 року нотаріус буде вимушений сплатити до Пенсійного Фонду наступну суму – 33 092 грн. 10 коп.
Заслуговує на увагу пропозиція щодо механізму сплати внесків до Пенсійного Фонду, котра висловлена на зборах Асоціації приватних нотаріусів Харківської області та Асоціації нотаріусів Харківської області від 02 березня 2007 року .
У перших одинадцяти рядках Додатку 33 до п. 11.12 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» «Розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за 2007 рік» указати дохід у розмірі середньомісячної заробітної плати, а у дванадцятому рядку вказати весь інший чистий дохід за мінусом одинадцяти середніх розмірів заробітних плат, зазначених у перших одинадцяти рядках.
У 2007 року середня заробітна плата може дорівнювати близько 1200 гривень 00 копійок, тому схема буде така:
Формула 2
(1200 : 100 × 33,2) × 11 + (568 × 15) : 100 × 33,2 = 7211 грн. 04 коп.
(з 01.01. по 30.11.07 з 01.12. по 31.12.07 р.)
568 грн. – це прожитковий мінімум за грудень 2007 року.
Відповідно, загальний внесок до ПФ за підсумками 2007 року буде становити 7211 грн. 04 коп.
При розрахунку в перших одинадцяти місяцях можливо взяти мінімальну заробітну плату, але ми не рекомендуємо, тому що при нарахуванні пенсії у майбутньому це буде відображатися як знижуючий коефіцієнт, навіть при наявності дуже великої цифри у дванадцятому місяці. А у разі вказівки середньомісячної заробітної плати втрати у загальній сумі пенсії співрозмірні із здійсненими внесками і достаньо обґрунтовані. У разі використання сплати внесків, запропонованій у Формулі 2 приватний нотаріус зберігає достатній рівень пенсійного забезпечення при мінімізації внесків по зрівнянню із Формулою 1.
До Уваги! Коли вказується весь чистий дохід у дванадцятому рядку, на відміну від податкової декларації, не забудьте сюди включити і суми, отримані від податкових агентів.
Наведений у Формулі 2 розрахунок є лише одним з варіантів здійснення внесків до Пенсійного Фонду, і, відповідно, кожний приватний нотаріус обирає власний підхід, котрий враховує його прибутки та прагнення до розміру пенсійного забезпечення.
Фінансові санкції та пеня.
У разі ухилення страхувальників від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік в органах Пенсійного фонду України накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які підлягають сплаті за період ухилення від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п.п. 9.3.1. Інструкції…).
Згідно з п.п. 9.3.2. Інструкції «У разі, коли страхувальник не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі:
- при затримці їх сплати у строк до 30 календарних днів включно, — 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум;
- при затримці їх сплати у строк до 90 календарних днів включно, — 20 відсотків зазначених сум;
- при затримці їх сплати понад 90 календарних днів, — 50 відсотків зазначених сум».
Необхідно пам’ятати, що відповідно до п.п. 10.1, 10.3, 10.7 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, на суми простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків (недоїмки) нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (п. 10.3. Інструкції…).
Увага! У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку та розмірах, визначених цим пунктом.
Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем настання строку сплати відповідного платежу, до дня його фактичної сплати страхувальником.
Днем сплати вважається:
- у разі перерахування сум страхових внесків та/або сум фінансових санкцій у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду — день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду;
- у разі сплати сум страхових внесків та/або сум фінансових санкцій готівкою — день унесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв’язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду.
Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені є виконавчим документом.

Підготовлена Центром аналітичних досліджень з питань права та безпеки (ЦАДППБ) «ЮКОН» за запитом Секції нотаріусів Асоціації правників України.

Рецензенти:
• адвокат, к.ю.н. Сергій Венедиктов;
• к.ю.н., доцент кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого Вікторія Баранкова;
• приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округа, член Правління Асоціації правників України Володимир Марченко.
Обговорено на Круглому столі Секції нотаріусів Асоціації правників України «Практика застосування новел чинного законодавства України в галузі нотаріату» від 28 липня 2007 року (доповідач адвокат, к.ю.н. Сергій Венедиктов).
Медіа підтримка заходу: науково-практичний журнал «Мала енциклопедія нотаріуса».

Використані джерела:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року;
2. Кодекс законів про працю України;
3. Цивільний кодекс України;
4. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року № 3425-XII;
5. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV;
6. Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»;
7. Наказ Міністерства юстиції України від 14 вересня 2004 року № 105/5 «Про затвердження Правил здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків»;
8. Наказ Міністерства юстиції України від 17 квітня 2007 року № 186/5 «Про внесення змін до Положення про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням»;
9. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України
від 8 червня 2001 року № 260 «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою»;
10. Наказ Державного комітету України з питань технічного
регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року № 375 «Про затвердження національних класифікаторів, зміни до державного класифікатора та скасування чинності державних класифікаторів».
11. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма «Консум», 1998. – 480 с.
У ході виконання приватним нотаріусом професійної діяльності виникає необхідність залучення додаткових працівників шляхом їх наймання. Це передбачено законодавством України.
1. Закон України «Про нотаріат» прямо і опосередковано визначає декілька категорій осіб, котрі можуть працювати з приватним нотаріусом: 1) стажист нотаріуса (ст. 13 Закону), 2) працівники, котрі перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом (ст. 9 Закону).
У п. 7 Розділу 1 «Загальні положення» «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 йдеться про стажистів нотаріуса, а також найманих працівників.
Більш детально про категорії осіб, котрі можуть працювати з приватним нотаріусом в ході виконання ним професійної діяльності, йдеться в п.3 наказу Міністерства юстиції України від 17 квітня 2007 року №186/5 «Про внесення змін до Положення про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням». У вказаному наказі зазначаються особи, яких можна умовно розділити на 3 категорії:
І а) діяльність яких пов’язана з учиненням нотаріальних дій;
…………………………………………………………………………………………………………………….
ІІ б) діяльність яких пов’язана з наданням додаткових послуг правового чи технічного характеру, пов’язаних з ними;
в) які за договорами (угодами, контрактами) з приватним нотаріусом виконують роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо);
…………………………………………………………………………………………………………………….
ІІІ г) проходять стажування.
2. Закон України «Про нотаріат» у статті 8 «Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій» зобов’язує нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, додержувати таємниці цих дій. Обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків.
Цю вимогу містить і п. 7 Розділу 1 «Загальні положення» «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5.
3. У зв’язку з викладеним виникає питання: яким чином повинні бути оформлені на роботу вказані працівники щоб виконались вимоги ст. 8 Закону України «Про нотаріат»?
а) щодо стажиста нотаріуса в Законі України «Про нотаріат» прямо вказано, що «умови роботи визначаються трудовим контрактом між стажистом та приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою з додержанням законодавства про працю»;
б) щодо працівників, які виконують роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса відсутня як єдина точка зору серед приватних нотаріусів, так і однакова практика.
• Зокрема, в ст. 9 Закону України «Про нотаріат» йдеться про працівників, котрі перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом.
• В ч. 4 п. 25 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 вказується на особу, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом.
• Підтвердженням працевлаштування приватним нотаріусом працівників за трудовим договором є також положення наказу Міністерства юстиції України від 14 вересня 2004 року № 105/5 «Про затвердження Правил здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків» (станом на 8 травня 2007 року). Так, в п. 14 Правил зазначено, що перевірка розпочинається з вивчення організації та умов роботи приватного нотаріуса. Особлива увага звертається, зокрема, на «наявність штату працівників, їх освіта та досвід роботи, підстави трудових відносин з приватним нотаріусом».
Викладене опосередковано підтверджує диференціацію працівників, котрі забезпечують здійснення нотаріусом професійної діяльності на категорії: за трудовим договором і за цивільно-правовим договором (Див.: п. 1 Довідки)
У той же час в п. 3 Наказу Міністерства юстиції України від 17 квітня 2007 року №186/5 «Про внесення змін до Положення про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням» йдеться про «умови трудових чи цивільно-правових договорів з особами, які постійно працюють у приватного нотаріуса або виконують тимчасові завдання, пов’язані з учинюваними нотаріальними діями, чи проходять стажування у приватного нотаріуса».
Таким чином, Законом України «Про нотаріат» і «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 передбачено працевлаштування особи у приватного нотаріуса тільки з дотриманням трудового законодавства. Це підтверджується «Правилами здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків», затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14 вересня 2004 року № 105/5.
На відміну від перелічених нормативно-правових документів у наказі Міністерства юстиції України від 17 квітня 2007 року № 186/5 дозволяє оформляти на роботу працівників на підставі трудових чи цивільно-правових договорів. На нашу думку трудові договори укладаються приватним нотаріусом з особами, діяльність яких пов’язана з учиненням нотаріальних дій, та стажистами. Цивільно-правові договори, у свою чергу, укладаються з особами, діяльність яких пов’язана з наданням додаткових послуг правового чи технічного характеру, пов’язаних з ними, та тими, хто виконують роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо).
4. Вивчення нотаріальної практики (вибіркове опитування, форум сайту yurradnik.com.ua) виявило наступні варіанти оформлення на роботу працівників, які забезпечують роботу нотаріуса:
4.1. Працівник за трудовим договором.
Загальновизнано в теорії права та правозастосуванні, що основною, переважною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Навіть тоді, коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовідносин оформлення трудових відносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами. Саме укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норми права пов’язують здійснення трудових правовідносин .
У випадку, який підданий аналізу, приватний нотаріус підписує трудовий договір з особою із зазначенням конкретних обов’язків. У цьому разі слід враховувати положення наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26 грудня 2005 року № 375 «Про затвердження національних класифікаторів, зміни до державного класифікатора та скасування чинності державних класифікаторів». Зазначеним документом передбачена професія «Помічник нотаріуса». Її код за класифікатором — 3434.9.
При складанні трудового договору необхідно звернутися до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року №260 «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою».
Важливою перевагою прийняття особи на роботу за трудовим договором є пряма вказівка в законодавстві України на найманих працівників в системі нотаріата саме за трудовим договором. У даному випадку відносини між нотаріусом і працівником достатнім чином регламентовані трудовим законодавством. Трудовим договором на працівника покладається обов’язок дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій, як це і передбачено ст. 8 Закону України «Про нотаріат».
Ще однією суттєвою перевагою оформлення працівника на роботу через оформлення трудового договору є можливість ведення реєстру для реєстрації нотаріальних дій особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом (ч. 4 п. 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5).
4.2. Суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа.
Приватним нотаріусом укладається цивільно-правовий договір з СПД-ФО із покладанням на нього обов’язку дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій. З одного боку, така можливість побічно передбачена «Положенням про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням», а з іншого, виникає питання про можливість покладення такого обов’язку виходячи із положень ст. 8 Закону України «Про нотаріат» в якій передбачено додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій особами, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Уявляється, що при виконанні цивільно-правового договору службові обов’язки у особи не виникають, а тому і притягнення її до відповідальності при невиконанні зобов’язання про дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій сумнівне.
Отже, задіяння СПД-ФО у забезпеченні роботи приватного нотаріуса без сумніву можливе, але додержання ним таємниці вчинюваних нотаріальних дій ст. 8 Закону України «Про нотаріат» не передбачено. Тобто, «Положення про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням» в частині укладання цивільно-правових договорів із покладанням на осіб обов’язку дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій не ґрунтується на положеннях Закону України «Про нотаріат».
В свою чергу, діючим законодавством України не заборонено включення до цивільно-правового договору між приватним нотаріусом та СПД-ФО положень про заборону розповсюджування інформації, отриманої при виконанні сторонами зобов’язань, з зазначенням наслідків їх недотримання. Можливе також укладення окремого договору про нерозповсюдження інформації та інших відомостей, отриманих СПД-ФО при виконанні робіт/послуг. Але, як свідчить правозастосовча практика, зазначені положення або договір носять лише декларативний характер, і можливість притягнення винної особи до цивільно-правової відповідальності в зв’язку з цим є дуже сумнівною.
Таким чином, вважаємо, що задіяння СПД-ФО у забезпеченні професійної діяльності приватного нотаріуса можливе у випадках надання СПД-ФО додаткових послуг правового чи технічного характеру, пов’язаних з ними, та виконання роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо) і сумнівне (у зв’язку з відсутністю законодавчого обґрунтування) при виконанні ним діяльності, пов’язаної з учиненням нотаріальних дій.
4.3. Наймання працівника через юридичну особу.
Нотаріальна практика виявила можливість забезпечення роботи приватного нотаріуса через укладення ним цивільно-правового договору з юридичною особою. У цьому випадку юридична особа зобов’язується надавати приватному нотаріусу додаткові послуги правового чи технічного характеру, пов’язаних з ними, та виконувати роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо).
Юридична особа виділяє працівника (одного чи декількох), визначеного в самому договорі або призначається окремим наказом по юридичній особі, який добровільно бере на себе письмові зобов’язання дотримуватися вимог статті 8 Закону України «Про нотаріат». Працівник виконує обов’язки перед юридичною особою, а юридична особа перед нотаріусом. За розголошення відомостей, що є таємницею нотаріальної дії, несе відповідальність працівник, якому стають відомі такі відомості при здійсненні ними службових обов’язків.
Розглянутий варіант також має право на використання у нотаріальній практиці, але має вади такі ж як і у попередньому випадку з СПД-ФО Працівнику, якого виділено юридичною особою за договором з приватним нотаріусом забороняється ведення реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Це можливе тільки особою, яка перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом (ч. 4 п. 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5).
В результаті проведеного узагальнення і аналізу можна зробити наступний висновок:
1. Законом України «Про нотаріат» і «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 передбачено прийом на роботу приватним нотаріусом найманих працівників тільки із дотриманням трудового законодавства. Це підтверджується «Правилами здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків», затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 14 вересня 2004 року № 105/5. Єдиною правовою підставою працевлаштування у цьому випадку є укладання трудового договору з покладанням на особу обов’язків збереження таємниці вчинюваних нотаріальних дій.
2. Законом України «Про нотаріат» і «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 не передбачається, але наказом Міністерства юстиції України від 17 квітня 2007 року № 186/5 «Про внесення змін до Положення про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням» допускається укладання цивільно-правових договорів із особами для забезпечення здійснення діяльності приватного нотаріуса, наприклад, із СПД-ФО чи юридичною особою у разі надання приватному нотаріусу додаткових послуг правового чи технічного характеру, пов’язаних з ними, та виконанням роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо. На нашу думку у даному випадку трудові відносини між вказаними особами і приватним нотаріусом не виникають, а тому їм забороняється ведення реєстру для реєстрації нотаріальних дій (ч. 4 п. 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5).
Для обґрунтування покладення на СПД-ФО чи працівника юридичної особи, у яких укладено цивільно-правовий договір з приватним нотаріусом, обов’язку збереження таємниці вчинюваних нотаріальних дій необхідно виникнення службових обов’язків (ст. 8 Закону України «Про нотаріат»), але у даному випадку ключовим є предмет договору, наприклад, виконання певного виду робіт, що є реалізацією обов’язків за цивільно-правовим договором, а не службових обов’язків.
Таким чином, безспірним для застосування у нотаріальній практиці, що підтверджується положеннями Закону України «Про нотаріат», «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 1994 року № 20/5 та «Положенням про вимоги до робочого місця (нотаріальної контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 17 квітня 2007 року № 186/5, є прийняття на роботу особи за трудовим договором (з правом ведення реєстру для реєстрації нотаріальних дій) із покладенням на нього обов’язку додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Інші варіанти працевлаштування осіб приватним нотаріусом мають значні труднощі з застосуванням ст. 8 Закону «Про нотаріат», а тому доцільні лише у разі виконання такими особами робіт, не пов’язаних із допуском їх до інформації про вчинювані нотаріальні дії.

ДОДАТКИ:
Додаток 1

«Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою», затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. № 260. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 р. за № 554/5745

1. Цей Порядок поширюється на фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо).
2. Укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.
3. При реєстрації трудового договору сторони повинні подати такі документи:
• фізична особа, суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників — паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;
• фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг, — паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;
• працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи, — паспорт, трудову книжку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;
• особа, яка вперше шукає роботу і не має трудової книжки, — паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код.
4. Відповідальна особа центру зайнятості в день подання фізичною особою трудового договору реєструє його у книзі реєстрації трудових договорів за формою, що додається. Трудовому договору присвоюється номер, за яким він зареєстрований у книзі, і ставиться дата його реєстрації.
5. На підставі запису про реєстрацію трудового договору, зробленого в книзі, відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис:
Трудовий договір зареєстрований «___» _____________ 200_ р. N ____
_________________________________________________________________
(найменування державної служби зайнятості)
М. П.
________________
(підпис)
______________________________
(прізвище, ім’я, по батькові посадової особи служби зайнятості)

6. У разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір.
7. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів.
На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис:
Трудовий договір від «___» _______________ 200_ р. N ______
знято з реєстрації «___» _______________ 200_ р.
_________________________________________________________________
(найменування державної служби зайнятості)
М. П.
_______________
(підпис)
______________________________
(прізвище, ім’я, по батькові посадової особи служби зайнятості)
8. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.
9. Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою.
10. Посадова особа центру зайнятості повинна ознайомити сторони під розпис щодо порядку реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, унесення відповідних записів до трудової книжки працівника та її зберігання.

Додаток 2
Трудовий договір
між працівником і фізичною особою
(Зразок)

Місто Харків «12″ червня 2007 р.

Прізвище Петров
Ім’я Іван
По батькові Васильович,
Рік народження 1967
Місце роботи, посада (для фізичної особи, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг) Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округа, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю №0257 та реєстраційного посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності №42, виданого управлінням юстиції в Харківській області 07.07.1998р.
Ідентифікаційний код N 677864478096
Місце проживання м. Харків, вул. Іванова, 12, кв. 4
Паспорт: серія, номер, яким органом і коли виданий
МО 587398, Київським РВ УМВС в м. Харкові,
іменований далі Фізична особа, з одного боку, і

Прізвище Василькова
Ім’я Марина
По батькові Вікторівна,
Дата народження 14 березня 1981 року
Вид діяльності (професія) юрист (спеціальність «правознавство»)
Останнє місце роботи — навчання в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого
Місце проживання м. Харків, вул. Світла, б. 25, кв.13
Паспорт: серія, номер, яким органом і коли виданий
МО 591128, Московським РВ УМВС в м. Харкові
Ідентифікаційний код N 9051275585,
іменований далі Працівник, з другого боку, уклали між собою цей трудовий договір про таке:
1. Цей договір є: (потрібне підкреслити)
безстроковим, що укладається на невизначений строк;
на визначений термін, установлений за погодженням сторін
________________________________________________________________;
(указати строк дії договору)
таким, що укладається на час виконання певної роботи
__________________________________________________________________
(указати строк виконання роботи)
2. Працівник зобов’язаний виконувати:
1. підготовка нотаріальних документів;
2. консультації клієнтів нотаріуса тільки з питань вчинення нотаріальних дій;
3. ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій;
4. діловодство;
5. робота з електронними реєстрами;
6. виконання інших робіт, що пов’язані із вчиненням нотаріальних дій;
7. додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (ст. 8 Закону України «Про нотаріат»).
3. Фізична особа зобов’язується:
оплачувати працю Працівника у розмірі __________ грн. на місяць.
*Розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати;
забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці для виконання прийнятих Працівником зобов’язань, обладнати робоче місце відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці, надавати необхідний інвентар, робочий одяг.
4. Час виконання робіт установлюється
з 9.00 годин до 13.00 годин та з 14.00 годин до 18.00 годин
(указується час початку та закінчення робочого дня)

Тривалість робочого часу не повинна перевищувати у вибраному періоді нормальну тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень.
5. Вихідні дні надаються субота, неділя
(указуються відповідні дні тижня)
*За згодою сторін конкретні вихідні дні можуть змінюватися, про що сторони сповіщають одна одну не пізніше ніж за два дні.

Робота у вихідні, святкові та неробочі дні допускається тільки за згодою Працівника і підлягає компенсації відповідно до чинного законодавства.
6. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання
24 календарні дні
(указується тривалість, початок та закінчення відпустки)
*Тривалість щорічної оплачуваної відпустки не може бути менш як 24 календарні дні.

7. При вирішенні питань, не передбачених цим договором, сторони керуються загальними нормами законодавства про працю України.
8. Трудовий договір набирає чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у договорі, але не пізніше дня фактичного допущення працівника до роботи.
9. Трудовий договір повинен бути зареєстрований Фізичною особою у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.
10. Спори з виконання умов трудового договору розглядаються районним судом. У такому самому порядку розглядаються спори про визнання трудового договору недійсним, якщо він був укладений, наприклад, без наміру виконувати передбачені в ньому обов’язки (фіктивний трудовий договір).
11. Заробітна плата працівника підлягає оподаткуванню в порядку, визначеному законодавством про прибутковий податок з громадян.
12. Працівники, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Сплата страхових внесків провадиться у розмірах і порядку, визначених законодавством.
13. Підстава для пільг з оподаткування та інших пільг ______________________________________
_____________________________________________________________________________________
(указати відомості про кількість дітей, утриманців, інші підстави)
14. Трудовий договір складений у трьох автентичних примірниках, один з яких перебуває у Фізичної особи, другий — у Працівника, третій — у державної служби зайнятості, яка здійснила реєстрацію трудового договору.
15. Підписи сторін:
Фізична особа _________________ М.П.
Працівник ____________________
«___» _______________ 200_ р.
«___» _______________ 200_ р.
16. Трудовий договір зареєстрований від «___» _______________ 200_ р. за N _________
____________________________________________________________________________
(найменування державної служби зайнятості)
М. П.
_______________
(підпис)
______________________________
(прізвище, ім’я, по батькові посадової особи служби зайнятості)
17. Трудовий договір розірваний сторонами «___» _______________ 200_ р.
_______________________________________________________________
_________________________________________________________________
(підстави припинення договору вносяться з посиланням на відповідні статті КЗпП України)

Підписи сторін:
Фізична особа _______________ М.П.
Працівник __________________
18. Трудовий договір від «___» _______________ 200_ р. за N ______ знято з реєстрації «___» _______________ 200_ р.

_________________________________________________________________
(найменування державної служби зайнятості)
М. П.
_______________
(підпис)
______________________________
(прізвище, ім’я, по батькові посадової особи
служби зайнятості)

19. Трудовий договір визнаний недійсним за рішенням суду від «___» _______________ 200_ р.

_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
_________________________________________________________________
(підстави та копія рішення суду додаються)
_________________________________________________________________

20. Сторони ознайомлені з порядком реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, унесення відповідних записів до трудової книжки Працівника та її зберігання.

Підписи сторін:
Фізична особа _______________ М.П
Працівник __________________

Зайцев Олексій
директор Центру аналітичних досліджень з питань права та безпеки «ЮКОН»,
кандидат юридичних наук

Щодо посвідчення договорів
про відчуження нерухомого майна

Наказом Міністерства юстиції України від 29 серпня 2007 р. № 703/5 «Про внесення змін до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» виключений п. 60 зазначеної Інструкції. Йшлося у ньому про те, що «посвідчення договорів про відчуження житлового будинку, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням указаного майна (стаття 55 Закону України «Про нотаріат»)».
У ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», яка регламентує ці ж правовідносини, у свою чергу зазначається, що посвідчення угод про відчуження або заставу різного роду об’єктів нерухомого майна провадиться «за місцем розташування вказаного майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину».
Таким чином, з новою гостротою серед практиків та науковців продовжилося обговорення питання: чи може нотаріус посвідчувати вищевказані види угод як за місцезнаходженням юридичної особи, так і за місцем проживання фізичної особи, як однієї із сторін правочину.
Щодо точки зору Міністерства юстиції України, то ще на початку 2006 року Міністерство поширило «Методичні рекомендації щодо застосування статті 55 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні нотаріусами нотаріальних дій» (Див.: Лист від 01 лютого 2006 року № 31-34-19). У Листі йшлося про те, що за ст. 93 Цивільного кодексу України термін «місцезнаходження» стосується лише юридичної особи. У тому випадку, коли сторонами за договором відчуження нерухомого майна або іпотеки є фізичні особи, нотаріальне посвідчення таких договорів можливе лише за місцем розташування цього нерухомого майна, оскільки, відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа має місце проживання. Особлива увага зверталася до положень ст. 647 Цивільного кодексу України, де встановлено, що місцем укладення договору є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Відповідно робився висновок про необхідність вказівки в тексті правочину про згоду сторін щодо місця його укладення.
Але вже наступного року Міністерство юстиції України листом від 26 квітня 2007 року №31-32/279 відкликало вищезазначені рекомендації «з метою необхідності додаткового вивчення та проведення аналізу застосування статті 55 Закону України «Про нотаріат»».
Вчені у цьому проблемному питанні розділилися. Деякі юристи допускають , а іноді навіть стверджують, у тому числі науковці Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України , що законодавець, згадуючи у ч. 4 ст. 55 Закону «Про нотаріат» про сторони відповідних договорів, не виділяє окремо фізичних або юридичних осіб. Отже під місцезнаходженням однієї із сторін договору можна розуміти також «місцезнаходження» фізичної особи, а саме місце проживання останньої, хоча прямо в правовій нормі це й не зазначено.
Прибічники іншої правової позиції стверджують про неможливість посвідчення договорів щодо відчуження або застави нерухомого майна за місцем проживання фізичної особи, з огляду на те, що термін «місцезнаходження» стосується лише юридичних осіб та не є тотожним поняттю «місце проживання» фізичної особи .
В ході вивчення нормативно-правових актів, перш за все тих, котрі відносяться до цивільного законодавства, можна зробити висновок, що термін «місцезнаходження» частіше за все застосовується до юридичних осіб. Про це, зокрема, йдеться у ст. 29 «Місце проживання фізичної особи», ст. 93 «Місцезнаходження юридичної особи», ст. 211 «Місце вчинення правочину», ст. 647 «Місце укладення договору» ЦК України та ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» («Визначення термінів»).
У той же час слід враховувати те, що, по-перше, законодавством України передбачено право бути сторонами правочинів щодо відчуження нерухомого майна можуть як юридичних, так і фізичних осіб. Закон України «Про нотаріат», в свою чергу, не містить обмеження на посвідчення договору за місцезнаходженням сторони правочину — фізичної особи.
По-друге, обмеження фізичних осіб, як сторони правочину, порушує конституційний принцип, передбачений ст. 13 Конституції України. Статтею передбачена рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.
По-третє, в законодавстві України наявна низка нормативно-правових актів, зміст яких дає підстави стверджувати про опосередковане застосування терміну «місцезнаходження» до терміну «місце проживання» фізичної особи. Зокрема, ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України «Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача» передбачає пред’явлення позову до фізичної особи в суд за місцем її проживання, а до юридичних осіб — в суд за їхнім місцезнаходженням.
Про це ж свідчить ч. 2 ст. 5 Закону України від 22 грудня 1994 року N320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів» «Порядок реєстрації фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів»: «Реєстрація фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, — за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування».
Викладене дозволяє зробити висновок, що терміни «місцезнаходження» та «місце проживання» застосовуються щодо сторін правочину за принципом їх виду: юридична чи фізична особа.
Для розуміння терміну «місце проживання фізичної особи» необхідно звернутися до Закону України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Закон оперує двома термінами «місце перебування» та «місце проживання». В обох випадках йдеться про адміністративно-територіальну одиницю, на території якої проживає особа. Різниця лише у строках проживання. У першому випадку йдеться про строк менше шести місяців на рік, а у другому — понад шість місяців на рік. Підтвердження місця перебування та місця проживання здійснюється за допомогою реєстрації, тобто внесення відомостей до паспортного документа та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
По-четверте, для правильного вирішення поставленого питання слід проаналізувати співвідношення ст. 647 ЦК України та ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат». За ст. 647 ЦК України договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. Моментом укладення договору, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації (ч. 4 ст. 640, ст. 182 ЦК України) є його нотаріальне посвідчення або державна реєстрація договору. Виходячи з цього, обґрунтованим є посвідчення договору за місцем його укладення, тобто у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи. Таким чином, посвідчення угод про відчуження майна може проводитися за місцезнаходженням сторони правочину (ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат»). Слід враховувати, що сам факт нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації визначає лише момент укладення договору і ніяким чином не може впливати або ставити у залежність місце укладення договору.
По-п’яте, нотаріально посвідчений договір за місцем проживання фізичної особи не є підставою визнання такого договору недійсним. Цивільний кодекс України визначає низку підстав недійсності правочину: ст. 203 ЦК — загальні вимоги, недотримання яких правочин є недійсним, ст. 219 ЦК — недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, ст. 220 ЦК — недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення, ст. 221 ЦК — вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності у разі відсутності схвалення батьками (усиновлювачами) або опікуном; ст. 224 ЦК — вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування; вчинення правочину недієздатною фізичною особою; ст. 228 ЦК — вчинення правочину, який порушує публічний порядок; ст. 231 ЦК — вчинення правочину під впливом насильства, ст. 230 ЦК — вчинення правочину під впливом обману; ст. 232 ЦК — вчинення правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; ст. 234 ЦК — вчинення фіктивного правочину. ЦК передбачає випадки, в яких правочин може бути визнаний судом недійсним (ст.ст. 222, 223, 225, 227, 229, 233 ЦК України), але мова про місце посвідчення договору в Кодексі не йдеться.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що норма ч. 4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» не обмежує у правах фізичних осіб порівняно з юридичними особами і відповідно поширюється як на юридичних, так і на фізичних осіб. Тобто, відчуження або застава різного роду об’єктів нерухомого майна можливі, відповідно до Конституції України та діючого законодавства України, за місцем розташування вказаного майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину (юридичної або фізичної особи).
Безумовно, проблема, яка обговорюється, достатньо складна. Є всі підтсави стверджувати, що для однозначного тлумачення положень ч.4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» доцільно викласти її у безспірній редакції. До цього моменту конфліктні ситуації у зв’язку із застосуванням вказаної норми вимушений суд.