Архивы

Привітання Голови секції нотаріусів Асоціації Правників України, Президента Асоціації приватних нотаріусів Харківської області Володимира Марченка

Шановний Леоніде Васильовичу!
Прийміть щирі сердечні поздоровлення з нагородженням Вас високою державною нагородою — орденом «За заслуги» ІІ ступеня.
Ця висока нагорода є заслуженою оцінкою Вашої діяльності на відповідальній державній посаді та свідченням високої оцінки держави.
Ваш високий професіоналізм, досвід, знання, енергія, організаторський талант, цілеспрямованість, вміння керувати викликають почуття глибокої поваги.
Зичу Вам удачі в розпочатих справах, творчих устремлінь та високих досягнень у роботі на благо України, доброго здоров’я на довгі роки, щастя і благополуччя Вам і Вашим рідним.

З повагою,
Голова секції нотаріусів
Асоціації Правників України

Президент
Асоціації приватних нотаріусів
Харківської області Володимир Марченко

Нотаріальний мінімум 2010

Нотаріальний мінімум 2010

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
Правила ведення нотаріального діловодства
Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій
Декрет кабінету міністрів України «Про державне мито»
Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»
Закон України «Про нотаріат»

Харків: ФО-П Колісник А.А., 2010. — 312 с.
ISBN 978-966-2233-07-0.
Форматом 60×84 1/8.
Папір офсетний. Обкладинка — м’яка, ламінована.
Видавнича вартість — 65 грн.

Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу
Отримувач — ФО-П Колісник А. А., ідент. код 3145407071,
п/р 260034701675 в Харківській філії ВАТ «Кредитпромбанк», МФО 350727.
Призначення платежу: Оплата книжки «Нотаріальний мінімум 2010». У цій самій графі також слід вказати адресу, на яку надсилати книжку. ПДВ не передбачено.

Тел./факс: (057) 714-08-12; 714-27-90, Тел.: 714-91-89; 714-27-89

e-mail: info@stride.com.ua
www.stride.com.ua

Нотаріальний мінімум 2010

З М І С Т
Інструкція
про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року
№ 20/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року
за № 283/8882 (станом на 16 листопада 2009 року) ……………………………………………………..9
Глава I. Загальні положення ………………………………………………………………………………………. 10
Глава II. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ……………………………………………….. 15
Глава III. Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій ……………………………………… 32
Розділ 1. Основні правила посвідчення правочинів ……………………………………………………….. 32
Розділ 2. Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна
в спільній власності ………………………………………………………………………………………… 44
Розділ 3. Загальні правила посвідчення правочинів про відчуження житлового
будинку, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної
ділянки, іншого нерухомого майна ………………………………………………………………….. 48
Розділ 4. Посвідчення договорів про відчуження об.єктів незавершеного будівництва …… 54
Розділ 5. Посвідчення договорів ренти ………………………………………………………………………….. 55
Розділ 6. Посвідчення договорів довічного утримання (догляду) та договорів про
надання утримання …………………………………………………………………………………………. 56
Розділ 7. Посвідчення договорів застави (іпотеки) …………………………………………………………. 58
Розділ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних підприємств ………… 63
Розділ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди
(їх окремих частин), найму (оренди) або позички транспортних засобів ………….. 63
Розділ 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла для проживання, а також
найму (оренди) житла з викупом …………………………………………………………………….. 65
Розділ 11. Посвідчення договорів оренди землі ……………………………………………………………….. 67
Розділ 12. Посвідчення договорів управління майном ……………………………………………………… 68
Розділ 13. Посвідчення шлюбного договору ……………………………………………………………………. 70
Розділ 14. Посвідчення договорів про відчуження транспортних засобів, інших
самохідних машин і механізмів……………………………………………………………………….. 72
Розділ 15. Посвідчення договорів доручення …………………………………………………………………… 73
Розділ 16. Посвідчення довіреностей ………………………………………………………………………………. 73
Розділ 17. Посвідчення заповітів …………………………………………………………………………………….. 76
Розділ 18. Посвідчення угод між подружжям, батьками дитини, а також особами,
які проживають однією сім.єю ………………………………………………………………………… 81
Розділ 19. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно від-
сутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме ………………….. 84
Розділ 20. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна ……………………………………………… 85
Розділ 21. Видача свідоцтва виконавцю заповіту ……………………………………………………………… 91
Розділ 22. Видача свідоцтва про право на спадщину………………………………………………………… 92
Розділ 23. Посвідчення спадкових договорів …………………………………………………………………… 102
Розділ 24. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя в разі смерті одного з подружжя ……………………………………………………… 103
Розділ 25. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, а також
заставленого майна з публічних торгів (аукціонів). Видача свідоцтва
про придбання нерухомого майна, що є предметом іпотеки ……………………………… 105
Розділ 26. Накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна
(майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають
державній реєстрації ………………………………………………………………………………………. 107
Розділ 27. Засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і витягів з них …………………… 110
Розділ 28. Засвідчення справжності підпису на документах ……………………………………………. 112
Розділ 29. Засвідчення вірності перекладу ………………………………………………………………………. 113
Розділ 30. Посвідчення фактів ………………………………………………………………………………………… 113
Розділ 31. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів ……………………………………….. 115
Розділ 32. Вчинення виконавчих написів …………………………………………………………………………. 116
Розділ 33. Вчинення протестів векселів. Пред.явлення чеків до платежу і посвідчення
неоплати чеків ………………………………………………………………………………………………… 120
Розділ 34. Вчинення морських протестів …………………………………………………………………………. 122
Розділ 35. Прийняття документів на зберігання ………………………………………………………………. 123
Розділ 36. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори……………… 124
Додаток 1. Алфавітна книга обліку заповітів ………………………………………………………………….. 127
Додаток 2. Книга обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна
та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно
відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме .. 127
Додаток 3. Книга обліку цінностей …………………………………………………………………………………. 127
Додаток 4. Книга обліку і реєстрації спадкових справ …………………………………………………….. 127
Додаток 5. Алфавітна книга спадкових справ …………………………………………………………………. 127
Додаток 6. Книга обліку договорів на управління спадщиною …………………………………………. 128
Додаток 7. Алфавітна книга обліку заборон відчуження і арештів майна …………………………. 128
Правила ведення нотаріального діловодства,
затверджені наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5,
зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 року за № 1325/16016
(станом на 16 листопада 2009 року) ………………………………………………………………………………. 129
Додаток 1 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 159
Додаток 2 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 160
Додаток 3 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 160
Додаток 4 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 161
Додаток 5 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 161
Додаток 6 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 162
Додаток 7 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 162
Форма № 1. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно,
що переходить до єдиного спадкоємця ……………………………………………………….. 162
Форма № 2. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно,
яке видано одночасно всім спадкоємцям …………………………………………………….. 163
Форма № 3. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно,
що видається у разі, якщо частки у спадщині окремих спадкоємців
залишаються відкритими ……………………………………………………………………………. 163
Форма № 4. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно за правом
представлення, що переходить до єдиного спадкоємця ……………………………….. 164
Форма № 5. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого
спадкоємця, який не встиг прийняти спадщину (спадкова трансмісія) …………. 164
Форма № 6. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого
спадкоємця, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав .. 165
Форма № 7. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно у разі відмови
спадкоємця від спадщини на користь іншого спадкоємця …………………………… 165
Форма № 8. Свідоцтво про право на спадщину на обов.язкову частку на майно …………….. 166
Форма № 9. Свідоцтво про право на спадщину за секретним заповітом на майно,
що переходить до єдиного спадкоємця ………………………………………………………. 166
Форма № 10. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке видається
у разі внесення змін до свідоцтва про право на спадщину одночасно всім
спадкоємцям ………………………………………………………………………………………………. 167
Форма № 11. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно, що переходить
до єдиного спадкоємця ……………………………………………………………………………….. 168
Форма № 12. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, набуте
за договором довічного утримання (догляду) ………………………………………………. 168
Форма № 13. Свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням
на право на вклад ……………………………………………………………………………………….. 169
Форма № 14. Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається
з урахуванням укладеного спадкоємцями договору про зміну розміру частки ….169
Форма № 15. Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається
для підтвердження права на спадщину, яка відкрилась за кордоном …………….. 170
Форма № 16. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видається
для підтвердження права на спадщину, яка відкрилась за кордоном ……………. 170
Форма № 17. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя,
яке видається в разі смерті одного з подружжя ……………………………………………. 171
Форма № 18. Протокол про оголошення секретного заповіту ………………………………………….. 171
Форма № 19. Свідоцтво, яке посвідчує повноваження виконавця заповіту ………………………. 172
Форма № 20. Свідоцтво про посвідчення факту, що дитина є живою ……………………………….. 172
Форма № 21. Свідоцтво про посвідчення факту, що фізична особа є живою ……………………. 173
Форма № 22. Свідоцтво про посвідчення факту перебування фізичної особи в певному
місці …………………………………………………………………………………………………………. 173
Форма № 23. Свідоцтво про прийняття на зберігання документів …………………………………….. 174
Форма № 24. Свідоцтво про передачу заяви ……………………………………………………………………. 174
Форма № 25. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) …………………. 175
Форма № 26. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо
прилюдні торги (аукціон) не відбулися (вся) ……………………………………………….. 175
Форма № 27. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами …………. 176
Форма № 28. Посвідчувальний напис на договорі за участю юридичної особи ………………… 176
Форма № 29. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю особи, яка не може підписатись особисто внаслідок фізичної
вади, хвороби тощо …………………………………………………………………………………… 176
Форма № 30. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами
за участю представника ……………………………………………………………………………… 177
Форма № 31. Посвідчувальний напис на договорі за участю неповнолітньої дитини,
яка діє за згодою батьків (піклувальника) ……………………………………………………. 177
Форма № 32. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному за участю
неповнолітньої дитини, яка діє за згодою батьків (піклувальника),
які є стороною договору …………………………………………………………………………….. 177
Форма № 33. Посвідчувальний напис на договорі за участю неповнолітньої дитини,
яка діє за згодою батьків (піклувальника), а також за участю представника
малолітньої дитини ……………………………………………………………………………………. 178
Форма № 34. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами
за участю особи, яка не може розписатися особисто внаслідок фізичної
вади, хвороби тощо ……………………………………………………………………………………. 178
Форма № 35. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна,
який укладається фізичними особами …………………………………………………………. 179
Форма № 36. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю юридичної особи ……………………………………………………………………….. 179
Форма № 37. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю представника …………………………………………………………………………….. 180
Форма № 38. Посвідчувальний напис на договорі відчуження нерухомого майна,
укладеному його управителем …………………………………………………………………… 180
Форма № 39. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному за участю юридичної
особи, посвідченому з одночасним усним перекладом тексту договору
перекладачем ……………………………………………………………………………………………… 181
Форма № 40. Посвідчувальний напис на договорі за участю фізичної особи, яка не знає
мови, якою викладено текст договору, з одночасним усним перекладом
їй тексту договору нотаріусом…………………………………………………………………….. 181
Форма № 41. Посвідчувальний напис на договорі за участю фізичної особи, яка не знає
мови, якою викладено текст договору, з одночасним усним перекладом
їй тексту договору перекладачем ………………………………………………………………… 182
Форма № 42. Посвідчувальний напис на згоді одного з подружжя на розпорядження майном ……182
Форма № 43. Посвідчувальний напис на заповіті, записаному зі слів заповідача ………………. 182
Форма № 44. Посвідчувальний напис на заповіті, посвідченому при свідках на бажання
заповідача ………………………………………………………………………………………………….. 183
Форма № 45. Посвідчувальний напис на заповіті від імені особи, яка не може сама
прочитати текст заповіту уголос …………………………………………………………………. 183
Форма № 46. Посвідчувальний напис на заповіті подружжя …………………………………………….. 184
Форма № 47. Посвідчувальний напис на заповіті від імені особи, яка не може
підписатись власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби тощо ……………….. 184
Форма № 48. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою ……………… 184
Форма № 49. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою
у порядку передоручення …………………………………………………………………………… 185
Форма № 50. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій управителем майна
на підставі договору управління майном …………………………………………………….. 185
Форма № 51. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій юридичною особою
у порядку передоручення ……………………………………………………………………………. 185
Форма № 52. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій неповнолітньою
дитиною, яка діє за згодою одного з батьків (піклувальника) ………………………. 185
Форма № 53. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою,
яка не може підписатися власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби тощо …..186
Форма № 54. Посвідчувальний напис на довіреності за участю фізичної особи,
яка не знає мови, якою викладено текст довіреності, з одночасним усним
перекладом тексту довіреності перекладачем ……………………………………………… 186
Форма № 55. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу
документа ………………………………………………………………………………………………….. 186
Форма № 56. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з копії документа ……. 187
Форма № 57. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу
документа з одночасним письмовим перекладом тексту нотаріусом ……………. 187
Форма № 58. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу
документа з одночасним письмовим перекладом тексту перекладачем ………… 187
Форма № 59. Посвідчувальний напис на документі про час його пред.явлення ……………….. 188
Форма № 60. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності виписки з документа ………. 188
Форма № 61. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної
особи на документах (афідевіті та інших подібних йому документах) …………. 188
Форма № 62. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної
особи на документах (афідевіті та інших подібних йому документах),
яка діє за довіреністю ………………………………………………………………………………… 188
Форма № 63. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
на документах (афідевіті та інших подібних йому документах), вчиненого
одночасно з перекладом тексту документа нотаріусом ………………………………… 189
Форма № 64. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
на документах (афідевіті та інших подібних йому документах), вчиненого
одночасно з перекладом тексту документа перекладачем …………………………….. 189
Форма № 65. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису на афідевіті
з додатками ………………………………………………………………………………………………… 190
Форма № 66. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
представника юридичної особи на документах (афідевіті та інших
подібних йому документах) ………………………………………………………………………… 190
Форма № 67. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
неповнолітньої дитини на документах, яка діє за згодою одного з батьків
(піклувальника) …………………………………………………………………………………………. 190
Форма № 68. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної
особи, що підписалась за іншу особу, яка внаслідок фізичної вади,
хвороби тощо не може власноручно підписатися (на афідевіті та інших
подібних йому документах) ………………………………………………………………………… 191
Форма № 69. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності перекладу, зробленого
нотаріусом ………………………………………………………………………………………………… 191
Форма № 70. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
перекладача ………………………………………………………………………………………………. 191
Форма № 71. Посвідчувальний напис на векселі про його оплату ……………………………………. 192
Форма № 72. Посвідчувальний напис на дублікаті документа (свідоцтва про право
на спадщину
Форма № 73. Заборона відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя, у зв.язку
з смертю одного з подружжя ……………………………………………………………………… 193
Форма № 74. Заборона відчуження нерухомого майна, що належить фізичній особі, яка
оголошена померлою (у зв.язку з видачею свідоцтва про право на спадщину) 193
Форма № 75. Заборона відчуження нерухомого майна у зв.язку із смертю набувача
майна за договором довічного утримання (догляду), на яке видано
свідоцтво про право на спадщину……………………………………………………………….. 193
Форма № 76. Заборона відчуження майна у зв.язку з укладенням договору довічного
утримання (догляду), іпотеки ……………………………………………………………………… 194
Форма № 77. Заборона відчуження жилого будинку, квартири у зв.язку з видачею
позики на його (її) будівництво, капітальний ремонт чи купівлю ………………… 194
Форма № 78. Зняття заборони відчуження майна у зв.язку з припиненням
чи розірванням договору довічного утримання (догляду), припиненням
договору іпотеки ………………………………………………………………………………………… 195
Форма № 79. Зняття заборони відчуження майна у зв.язку зі смертю відчужувача майна
за договором довічного утримання (догляду) ………………………………………………. 195
Форма № 80. Акт про морський протест …………………………………………………………………………. 196
Форма № 81. Посвідчувальний напис на довіреності за участю юридичної особи …………… 196
Додаток 8 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 197
Додаток 9 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 197
Додаток 10 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 198
Додаток 11 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 198
Додаток 12 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 198
Додаток 13 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 198
Додаток 14 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 198
Додаток 15 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 199
Додаток 16 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 203
Додаток 17 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 204
Додаток 18 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 204
Додаток 19 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 204
Додаток 20 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 204
Додаток 21 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 205
Додаток 22 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 205
Додаток 23 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 206
Додаток 24 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 206
Додаток 25 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 207
Додаток 26 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 207
Додаток 27 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 208
Додаток 28 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 208
Додаток 29 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 209
Додаток 30 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 209
Додаток 31 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 209
Додаток 32 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 209
Додаток 33 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 210
Додаток 34 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 210
Додаток 35 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 210
Додаток 36 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 210
Додаток 37 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Додаток 38 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Додаток 39 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Додаток 40 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 211
Додаток 41 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Порядок ведення та заповнення
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій,
затверджений наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 2003 року
№ 87/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 липня 2003 року
за № 598/7919 (станом на 24 грудня 2009 року) …………………………………………………… 212
Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито»
від 21 січня 1993 року № 7-93 (станом на 17 листопада 2009 року) (витяг) ……….. 226
Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита,
затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України
від 22 квітня 1993 року № 15, зареєстрована в Міністерстві юстиції України
19 травня 1993 року за № 50 (витяг) ……………………………………………………………………… 236
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»
від 22 травня 2003 року № 889-IV (станом на 24 липня 2009 року) (витяг) ………… 249
Закон України «Про нотаріат»
від 2 вересня 1993 року № 3426-XII (станом на 16 квітня 2009 року) ………………… 264
Розділ I. Нотаріат в Україні …………………………………………………………………………………………. 264
Глава 1. Загальні положення ………………………………………………………………………………………… 264
Глава 2. Державні нотаріальні контори і державні нотаріальні архіви …………………………… 274
Глава 3. Приватна нотаріальна діяльність …………………………………………………………………….. 276
Розділ II. Повноваження щодо вчинення нотаріальних дій …………………………………………. 284
Розділ III. Правила вчинення нотаріальних дій …………………………………………………………… 288
Глава 4. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ………………………………………………….. 288
Глава 5. Посвідчення угод …………………………………………………………………………………………… 295
Глава 6. Вжиття заходів до охорони спадкового майна …………………………………………………. 298
Глава 7. Видача свідоцтв про право на спадщину ………………………………………………………… 300
Глава 8. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя ………………………………………………………………………………………………………. 302
Глава 9. Видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів …………….. 302
Глава 10. Накладання заборони відчуження нерухомого майна ……………………………………… 303
Глава 11. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів
і вірності перекладу ……………………………………………………………………………………….. 304
Глава 12. Посвідчення фактів ……………………………………………………………………………………….. 305
Глава 13. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів ………………………………………. 306
Глава 14. Вчинення виконавчих написів ………………………………………………………………………… 306
Глава 15. Вчинення протестів векселів, пред.явлення чеків до платежу і посвідчення
неоплати чеків ……………………………………………………………………………………………….. 308
Глава 16. Вчинення морських протестів ………………………………………………………………………… 308
Глава 17. Прийняття документів на зберігання ………………………………………………………………. 309
Розділ IV. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори ………. 309

Особливості декларування доходів, отриманих громадянами у 2009 році: роз’яснення Державної податкової адміністрації України

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 24.12.2009 р. N 28800/7/17-0217
Державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі

Щодо організації роботи по декларуванню доходів, одержаних фізичними особами у 2009 році
(Витяг)
З метою забезпечення виконання громадянами конституційного обов’язку щодо декларування доходів, отриманих у 2009 році, та на виконання норм Закону України від 22 травня 2003 року N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон 889), у 2010 році допускається подання платниками податку з доходів фізичних осіб декларацій за формою декларації про доходи згідно з додатком N 1 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року N 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за N 64.
З метою спрощення для платників податку процедури проведення нарахування податкового кредиту та вирахування суми податку, які підлягають доплаті або поверненню, рекомендується використовувати форми Переліку витрат, що дозволено до включення до податкового кредиту, та Розрахунку сум податку до сплати або повернення з бюджету, зразки яких наведено у податковому роз’ясненні ДПА України від 18.01.2005 р. N 878/7/17-3117 «Щодо забезпечення виконання вимог статті 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Податкові органи на місцях забезпечують платників податку безоплатно бланками декларації та вказаними формами переліку сум витрат і розрахунку сум податку з доходів фізичних осіб.
Звертаємо увагу, що до Закону N 889 внесено відповідні зміни, які слід врахувати при проведенні деклараційної кампанії у 2010 році.
Так, Законом України від 23.06.2009 року N 1533-VI «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» (далі — Закон N 1533-VI) внесені зміни до пп. 4.2.11 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889, згідно з яким підлягає оподаткуванню сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно з законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов’язкових платежів) та погашення податкового боргу.
Отже, до 1 квітня 2010 року фізичні особи — боржники, в яких, починаючи з 24.11.2009 року, минув строк позовної давності щодо їх заборгованості перед кредиторами, повинні подати річну податкову декларацію до податкового органу за місцем свого проживання, в якій відобразити всю суму такої заборгованості, але податок сплачується лише за умови, що сума такої заборгованості перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Тобто, при декларуванні доходів у вигляді заборгованості за 2009 рік не підлягає оподаткуванню сума, що не перевищує 334,5 грн. (669 грн. х 50 %).
Починаючи з 24 листопада 2009 року підприємство-кредитор, в якого минув строк позовної давності щодо заборгованості боржників, повинно повідомити податковий орган про цей факт (про суму простроченої заборгованості) у податковому розрахунку за ф. N 1ДФ за ознакою доходу «14″.
Законом N 1533-VI підтверджено право платника податку на податковий кредит за процентами, сплаченими банку за користування іпотечним житловим кредитом, в іноземній валюті, яким у пункті 10.1 статті 10 абзац перший Закону 889 після слів «за іпотечним житловим кредитом» доповнено словами «наданими позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах».
Додатково щодо застосування у 2010 році розміру податкової соціальної пільги повідомляємо. Відповідно до пп. 6.5.1 Закону N 889 податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого протягом звітного місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї згідно із законодавством виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн.
Згідно з пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону 889, будь-який платник податку, в якого розмір місячної заробітної плати не перевищує встановлений рівень заробітної плати, має право на податкову соціальну пільгу у розмірі 50 % однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року N 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» (далі — Закон N 1646), який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, прожитковий мінімум для працездатних осіб та розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Прикінцевими положеннями цього Закону дано доручення Кабінету Міністрів України, Комітету Верховної Ради України з питань бюджету при підготовці та доопрацюванні проекту закону про Державний бюджет України на 2010 рік врахувати розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, передбачені цим Законом.
З врахуванням положень Закону N 1646 розмір місячної заробітної плати, що даватиме кожному платнику податку право на застосування податкової соціальної пільги, становитиме у 2010 році 1220 грн. (869 грн. х 1,4).
Розмір податкової соціальної пільги, передбаченої пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону N 889, у 2010 році становитиме 434 грн. 50 коп. (869 грн. х 50 %).
При цьому 150 % ПСП (пп. 6.1.2 ст. 6 Закону N 889) дорівнюватиме 651 грн. 75 коп.
ПСП 200 % (пп. 6.1.3 ст. 6 Закону N 889) становитиме 869 грн.
<...>

Заступник Голови С. І. Лекарь

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

Вирішення корпоративних спорів: чергові рекомендації від ПРЕЗИДІЇ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
від 28.12.2009 р. N 04-06/190
Господарські суди України

Про доповнення рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»
У зв’язку з питаннями, які виникають у судовій практиці щодо застосування норм права у вирішенні корпоративних спорів, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне внести доповнення до рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» (далі — Рекомендації).
1. Доповнити Рекомендації Розділом 7 «Застосування положень Закону України «Про акціонерні товариства» у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин» такого змісту:
7. Застосування положень Закону України «Про акціонерні товариства» у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин
7.1. Застосування Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства».
7.1.1. У вирішенні питання про застосування Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» для визначення закону, що підлягає застосуванню до відкритих та закритих акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», господарським судам необхідно враховувати таке.
Відповідно до частин першої та другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через два роки після опублікування цього Закону. Норми ст. 1 — 49 Закону України «Про господарські товариства» втрачають чинність через два роки з дня набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства».
За вимогами частини п’ятої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» статути та інші внутрішні документи акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше, ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.
Дія статей 1 — 49 Закону України «Про господарські товариства» протягом двох років відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» надає цим нормам статусу складової положень Закону України «Про акціонерні товариства».
Таким чином, до акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», застосовуються положення статей 1 — 49 Закону України «Про господарські товариства» до втрати ними чинності або до моменту приведення статутів акціонерних товариств у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства».
2. Доповнити п. 3.2.4 Рекомендацій абзацами третім і четвертим такого змісту:
«До відносин правонаступництва, що відбулось до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, застосовується ЦК УРСР від 18 липня 1963 року та ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». Відповідно до ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» спадкоємці або правонаступники набувають прав учасника товариства після вступу до товариства. При цьому, як слідує з положень даної статті, прийняття чи відмова у прийнятті спадкоємця або правонаступника до складу товариства надається рішенням товариства в особі його вищого органу управління — загальних зборів учасників.
У зв’язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що голоси, які припадають на частку померлого або реорганізованого учасника, не беруть участі у голосуванні з питання про вступ спадкоємця або правонаступника до товариства. Відповідно, ці голоси не враховуються у визначенні правомочності загальних зборів для прийняття рішення про вступ спадкоємця або правонаступника учасника товариства до цього товариства».
Абзац третій п. 3.2.4 вважати абзацом п’ятим п. 3.2.4.

Голова Вищого
господарського суду України
С. Демченко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

Визначено перелік загальнодержавних і місцевих друкованих ЗМІ, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
від 25 листопада 2009 р. N 1428-р
Київ
Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме
1. Визначити друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, газету «Урядовий кур’єр».
2. Затвердити перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, що додається.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 25 листопада 2009 р. N 1428-р

ПЕРЕЛІК
друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме
Регіон Найменування друкованого засобу масової інформації
Автономна Республіка Крим Крымские известия
Область:
Вінницька Вінниччина
Волинська Волинь-нова
Дніпропетровська Вісті Придніпров’я
Донецька Донбасс-неделя
Житомирська Житомирщина
Закарпатська Новини Закарпаття
Запорізька Запорізька правда
Івано-Франківська Галичина
Київська Київська правда
Кіровоградська Народне Слово
Луганська Наша газета
Львівська Високий замок
Миколаївська Южная правда
Одеська Чорноморські новини
Полтавська Зоря Полтавщини
Рівненська Вісті Рівненщини, Вільне слово
Сумська Сумщина
Тернопільська Свобода
Харківська Слобідський край
Херсонська Новий час
Хмельницька Подільські вісті
Черкаська Черкаський край, Нова доба
Чернівецька Буковинське віче, Зоріле Буковіней,
Ва-Банк, Буковина
Чернігівська Деснянська правда

м. Київ Урядовий кур’єр
м. Севастополь Севастопольские известия

____________

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

З 01 березня 2010 року діятимуть нові Правила паркування транспортних засобів

Не набрав чинності. Редакція діє з 01.03.2010 року.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 3 грудня 2009 р. N 1342
Київ
Про затвердження Правил паркування транспортних засобів
Відповідно до частини другої статті 521 Закону України «Про дорожній рух» Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Правила паркування транспортних засобів, що додаються.
2. Ця постанова набирає чинності з 1 березня 2010 р., крім пунктів 14 і 16 Правил, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 3 грудня 2009 р. N 1342

ПРАВИЛА
паркування транспортних засобів
Загальна частина
1. Ці Правила регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів.
2. Дія цих Правил поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі — користувачі), а також на суб’єктів господарювання, які утримують такі майданчики.
Суб’єкти господарювання — балансоутримувачі майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності визначаються відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
3. Ці Правила не регулюють питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 115 (ЗП України, 1996 р., N 6, ст. 191).
4. У цих Правилах терміни вживаються у такому значенні:
автоматичний в’їзний та виїзний термінал — система пристроїв, яка призначена для пропуску/випуску транспортних засобів на майданчики/з майданчиків для паркування і може бути обладнана приладом для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування — економічно обґрунтовані витрати оператора під час надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
відведені майданчики для паркування — майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., N 41, ст. 1852);
збір за паркування — місцевий збір за паркування транспортного засобу відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. N 56-93 «Про місцеві податки і збори»;
місце для паркування — місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху;
оператор — суб’єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування;
паркувальний автомат — технічний пристрій, призначений для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування за допомогою спеціальних платіжних карток та готівкою;
паркування — розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування;
платіжні документи — паркувальний талон або фіскальний чек, які посвідчують сплату збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
спеціальні платіжні картки — багаторазові платіжні засоби, за допомогою яких здійснюється сплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
спеціально обладнані майданчики для паркування — майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
Інші терміни застосовуються у значеннях, наведених у Законах України «Про благоустрій населених пунктів», «Про автомобільні дороги», «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», Правилах дорожнього руху.
5. Паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.
6. Контроль за виконанням цих Правил у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування здійснює Державтоінспекція МВС.
Розміщення майданчиків для паркування
7. Майданчики для паркування є об’єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.
8. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з Державтоінспекцією МВС згідно з місцевими правилами забудови.
9. Під час розміщення майданчиків для паркування на вулицях і дорогах населених пунктів необхідно враховувати:
наявність та характеристики комунікацій та інженерних мереж;
умови для забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема видимості в плані та повздовжньому профілі;
параметри поперечних та поздовжніх ухилів;
розташування зелених насаджень;
стан покриття проїзної частини.
10. Забороняється розміщення майданчиків для паркування на вулицях з двома смугами руху завширшки менш як 7,5 метра.
11. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт та утримання майданчиків для паркування здійснюються з дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів, технічних умов, інших нормативних документів та цих Правил.
Обладнання майданчиків для паркування
12. Майданчики для паркування обладнуються відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
13. Відведені майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та суцільною синьою (блакитною) смугою на проїзній частині і на бордюрі, який відокремлює проїзну частину від пішохідної.
14. Відведені майданчики для платного паркування обов’язково повинні бути обладнані паркувальними автоматами з розрахунку не менш як один автомат на 10 місць для паркування з обох боків уздовж проїзної частини вулиці, дороги або тротуару.
15. Спеціально обладнані майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та розміткою.
Спеціально обладнані майданчики для паркування можуть бути наземними, підземними, багаторівневими.
16. На спеціально обладнаних майданчиках для платного паркування обов’язково повинні бути встановлені автоматичні в’їзні та виїзні термінали.
17. На спеціально обладнаних майданчиках для паркування у разі можливості встановлюється система відеоспостереження за рухом транспортних засобів на їх території і табло із змінною інформацією про наявність вільних місць для паркування, яке розташовується на в’їзді. Відеоінформація повинна зберігатися не менш як один місяць.
На спеціально обладнаних майданчиках для паркування можуть розміщуватися контрольно-пропускний пункт, приміщення для обслуговуючого персоналу, туалет тощо.
18. Підземні та багаторівневі спеціально обладнані майданчики для паркування повинні мати на в’їзді схему розміщення місць для паркування, в’їздів та виїздів, у тому числі розміщення місць для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять.
Підземні та багаторівневі спеціально обладнані майданчики забезпечуються автоматичними установками пожежогасіння та пожежною сигналізацією.
19. Паркувальні автомати і автоматичні в’їзні та виїзні термінали на майданчиках для платного паркування встановлюються стаціонарно.
20. Не обладнуються паркувальними автоматами та автоматичними в’їзними та виїзними терміналами спеціально обладнані майданчики для платного паркування у разі їх призначення виключно для користувачів, які сплачують збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування у безготівковій формі за договором про паркування протягом визначеного строку, але не менш як один місяць.
21. На майданчиках для платного паркування у доступному для ознайомлення користувачів місці розміщується інформація про:
оператора (найменування, адреса, контактні телефони);
розмір збору за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, спосіб оплати (готівковий або безготівковий).
Зазначена інформація надається відповідно до законодавства про мови, а також у разі потреби розміщується її переклад на англійську мову.
22. На майданчиках для паркування обов’язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять. Відстань від в’їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.
На місцях для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.
У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Функціонування майданчиків для паркування
23. Послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінжитлокомунгосп.
24. Оператор зобов’язаний:
використовувати майданчик для паркування за призначенням;
обладнати майданчик для паркування відповідно до вимог цих Правил, Правил дорожнього руху, норм, нормативів, стандартів з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху;
утримувати територію та під’їзні шляхи до майданчика для паркування у належному технічному та санітарному стані;
повідомляти органи Державтоінспекції МВС про виявлені порушення цих Правил;
здійснювати контроль за своєчасною сплатою вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
перераховувати кошти, отримані як збір за паркування, до місцевого бюджету;
надавати роз’яснення користувачам щодо застосування цих Правил;
організовувати навчання персоналу, який обслуговує майданчик для паркування;
забезпечувати безоплатно персонал, який обслуговує майданчик для паркування, спеціальним одягом з метою забезпечення його безпеки під час виконання службових обов’язків, а також безпеки дорожнього руху. Зразки спеціального одягу затверджує Мінжитлокомунгосп.
25. Оператор не несе відповідальності за збереження транспортних засобів, розміщених на майданчиках для паркування.
26. Користувач зобов’язаний:
поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху;
сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
розмістити у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу платіжний документ так, щоб забезпечити його видимість для перевірки;
після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчика для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
27. Режим роботи майданчиків для паркування, що перебувають у комунальній власності, встановлюють органи місцевого самоврядування, а приватних — оператор за погодженням з органами місцевого самоврядування.
28. У разі коли внаслідок паркування транспортного засобу з порушенням цих Правил або Правил дорожнього руху буде пошкоджено майно оператора, житлово-комунального господарства, учасників дорожнього руху, зелені насадження, створено перешкоди виконанню робіт з утримання доріг, інженерних мереж, будинків та споруд, розташованих уздовж дороги, користувач несе відповідальність згідно із законом.
29. Сплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування здійснюється:
шляхом придбання паркувального талону з визначеною тривалістю паркування, в якому зазначається дата та час розміщення транспортного засобу на майданчику для платного паркування;
готівкою або за допомогою спеціальної платіжної картки через паркувальний автомат чи автоматичний в’їзний та виїзний термінали.
У разі сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування готівкою або за допомогою спеціальної платіжної картки через автоматичний в’їзний термінал користувач отримує паркувальний талон, на якому зазначено час в’їзду на майданчик для паркування, та сплачує за час паркування на автоматичному виїзному терміналі відповідно до паркувального талону з отриманням фіскального чека.
Сплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування підтверджується одним платіжним документом.
30. Під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує збір за паркування, розмір якого встановлюється органами місцевого самоврядування згідно із законом, а також вартість надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування сплачується користувачем за кожну годину паркування згідно з тарифом, установленим (погодженим) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.
31. У разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду.
Оператор може засвідчити відсутність платіжного документа на лобовому склі транспортного засобу за допомогою фотозйомки.
Оператор зобов’язаний розмістити на автоматичному в’їзному та виїзному терміналах або технічному засобі для перешкоджання виїзду номер безоплатного багатоканального телефонного зв’язку, за яким користувач може звернутися до оператора щодо усунення перешкоди для виїзду транспортного засобу з майданчика для платного паркування.
Диспетчерська служба оператора зобов’язана підтвердити користувачу час прийняття звернення.
Диспетчерська служба оператора зобов’язана здійснювати технічний аудіозапис та вести реєстр звернень користувачів із зазначенням інформації про користувача та час його звернення до оператора щодо усунення перешкоди для виїзду транспортного засобу з майданчика для платного паркування.
На звернення користувача представник оператора зобов’язаний прибути протягом однієї години.
Після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду представник оператора зобов’язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом.
У разі прибуття представника оператора на звернення користувача пізніше, ніж через одну годину, користувач має право не сплачувати вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
32. Якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. У такому разі питання сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду з майданчика вирішується у судовому порядку.
____________

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: Науково-практичний коментар Том 1 Загальні положення За загальною редакцією професора І. В. Спасибо-Фатєєвої

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: Науково-практичний коментар Том 1 Загальні положення
У першому томі цієї книги коментуються загальні положення, що є основоположними для всіх цивільних відносин і застосовуються до тих, які регулюються в інших розділах та
главах Цивільного кодексу України. Це насамперед сфера регулювання Цивільного кодексу України, тобто коло відносин, що іменуються цивільними з їх характеристикою та принципами цивільного законодавства, суб’єктний склад цивільних відносин та підстави їх виникнення, загальні засади захисту та відповідальності. Вказані поняття є визначальними для всіх цивільних відносин і тому мають найважливіше серед інших значення.
Для нотаріусів, суддів, адвокатів, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів, юристів-практиків.
Харків: Страйд, 2010. — 320 с.
ISBN 978-966-2233-00-1.
ISBN 978-966-2233-04-9 (Том 1).
Форматом 60х90 1/16
Обкладинка тверда
Видавнича вартість — 87 грн.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: Науково-практичний коментар Том 1 Загальні положення
Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Отримувач — ФО-П Колісник А. А., ідент. код 3145407071,
п/р 260034701675 в Харківській філії ВАТ «Кредитпромбанк», МФО 350727.

Призначення платежу: Оплата книжки «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» з вказівкою відповідних томів. У цій самій графі також слід вказати адресу, на яку надсилати книжку. ПДВ не передбачено.

Тел./факс:
(057) 714-08-12; 714-27-90
Тел.:
714-91-89; 714-27-89

e-mail: info@stride.com.ua
www.stride.com.ua

ЗМІСТ КНИГИ
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ І
основні положення 8
Глава 1. Цивільне законодавство України 8
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством 8
Стаття 2. Учасники цивільних відносин 22
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства 40
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України 55
Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі 60
Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір 75
Стаття 7. Звичай 79
Стаття 8. Аналогія 85
Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин 96
Стаття 10. Міжнародні договори 108
Глава 2. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків 115
Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків 115
Стаття 12. Здійснення цивільних прав 128
Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав 141
Стаття 14. Виконання цивільних обов’язків 157
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів 166
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 176
Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки
Крим або органами місцевого самоврядування 189
Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом 193
Стаття 19. Самозахист цивільних прав 198
Стаття 20. Здійснення права на захист 210
Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим
або органу місцевого самоврядування 215
Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди 226
Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди 265
Розділ iі
особи
підрозділ 3
участь держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад у цивільних відносинах 298
Глава 9. Правові форми участі держави,
Автономної Республіки Крим, територіальних громад
у цивільних відносинах 298
Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних відносинах 298
Стаття 168. Правові форми участі Автономної Республіки Крим
у цивільних відносинах 298
Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад
у цивільних відносинах 299
Глава 10. Органи та представники, через яких діють
держава, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади у цивільних відносинах 299
Стаття 170. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах 299
Стаття 171. Органи, через які діє Автономна Республіка Крим
у цивільних відносинах 299
Стаття 172. Органи, через які діють територіальні громади
у цивільних відносинах 299
Стаття 173. Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад 300
Глава 11. Відповідальність за зобов’язаннями держави,
Автономної Республіки Крим, територіальних громад 300
Стаття 174. Відповідальність за зобов’язаннями держави 300
Стаття 175. Відповідальність за зобов’язаннями
територіальних громад 300
Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов’язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб 300

Діловодство в органах нотаріату — організація та ведення Практичний коментар до порядку ведення та заповнення Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій Учинення виконавчих написів нотаріусом — порядок та особливості + Зразки документів

А. М. Єрух
Ю. М. Козьяков

Діловодство в органах нотаріату — організація та ведення
Практичний коментар до порядку ведення та заповнення Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій
Учинення виконавчих написів нотаріусом — порядок та особливості
+ Зразки документів

(станом на січень 2010 року)

У виданні досліджено окремі питання та особливості організації нотаріального діловодства. Розглянуто вимоги щодо складання та оформлення документів у процесі ведення нотаріального діловодства; оформлення документів при вчиненні нотаріальних дій та їх реєстрації; викладення текстів оформлюваних нотаріусом документів та здійснення виправлень. Наведено практичний коментар до порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також загальні правила вчинення виконавчих написів.
Для практикуючих нотаріусів, помічників нотаріусів, стажистів та студентів вищих юридичних навчальних закладів та факультетів.

2010 р. , 272 с.
Обкладинка тверда.
Формат — 60×90 1/16.
Вартість — 84 грн.
ПДВ не передбачено.

Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Отримувач — ФО-П Колісник А. А., ідент. код 3145407071,
п/р 260034701675 в Харківській філії ВАТ «Кредитпромбанк», МФО 350727.

Призначення платежу: Оплата книжки «Діловодство — Реєстри для реєстрації — Виконавчы написи» з вказівкою відповідних томів. У цій самій графі також слід вказати адресу, на яку надсилати книжку. ПДВ не передбачено.

Тел./факс:
(057) 714-08-12; 714-27-90
Тел.:
714-91-89; 714-27-89

e-mail: info@stride.com.ua
www.stride.com.ua

ЗМІСТ КНИГИ
Діловодство в органах нотаріату —
організація та ведення 12

1. Поняття діловодства 12
2. Окремі питання організації нотаріального діловодства 14
3. Вимоги щодо складання та оформлення документів
у процесі ведення нотаріального діловодства 19
4. Реєстрація кореспонденції 29
5. Реєстрація, що пов’язана із вчиненням нотаріальних дій 35
6. Вимоги щодо оформлення документів при вчиненні
нотаріальних дій та їх реєстрації 40
7. Використання в нотаріальній практиці спеціальних
бланків нотаріальних документів 41
8. Викладення посвідчувальних написів на нотаріально
оформлюваних документах 48
9. Місце вчинення нотаріальної дії 56
10. Вимоги щодо викладення текстів оформлюваних
нотаріусом документів та здійснення виправлень 59
11. Відмітки нотаріуса на документахта способи
їх проставляння 68
12. Оформлення нотаріусом документів, викладених
на кількох аркушах 72
13. Вимоги до документів, що подаються нотаріусові
для вчинення нотаріальних дій 74
14. Мова нотаріального діловодства 78
15. Окремі особливості нотаріального діловодства
при формуванні справ 79
Зразок 1. Місце розташування відмітки про використаний спеціальний бланк нотаріальних документів
на документі, складеному на двох сторінках 81
Зразок 2. Місце розташування відмітки про
використаний спеціальний бланк
нотаріальних документів на документі,
складеному на одній сторінці 83
Зразок 3. Місце розташування відмітки про
використаний спеціальний бланк
нотаріальних документів на заяві, складеній
на двох сторінках 84
Зразок 4. Бланки нотаріальної контори
(приватного нотаріуса) 86
Зразок 5. Підписання документа, що викладається
без використання бланка нотаріальної
контори (приватного нотаріуса) 87
Зразок 6. Відмітка про вчинення нотаріальної дії
поза межами нотаріальної контори
(робочого місця приватного нотаріуса) 88
Зразок 7. Зазначення прописом дати, що стосується
змісту документа 88
Зразок 8. Довіреність, текст якої може не містити
посилання на ідентифікаційний номер
довірителя 89
Зразок 9. Варіант прокреслювання в нотаріально
оформлюваному документі 90
Зразок 10. Виконання дописки та виправлення
на документі при засвідченні справжності
підпису 92
Зразок 11 А. Виправлення та прокреслення,зроблені
в тексті правочину 93
Зразок 11 Б. Виправлення зробленого в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням
нотаріальної дії 96
Зразок 12. Відмітка, що проставляється на копіях
документів, які залишаються у справах
нотаріуса (нотаріальної контори) 98
Зразок 13. Відмітки на правовстановлювальних
документах; на державних актах про право
власності на землю, що повертаються
(передаються) учасникам договорів 99
Зразок 14. Відмітки на документах про видачу
дублікатів 99
Зразок 15. Відмітка на згоді батьків на укладання
правочину неповнолітньою особою 100
Зразок 16. Відмітки на договорах про відчуження майна,
яке є особистою приватною власністю
відчужувача 101

Практичний коментар
до порядку ведення та заповнення
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій 102

1. Загальні положення 102
2. Порядок заповнення графи 1 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 112
3. Порядок заповнення графи 2 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 116
4. Порядок заповнення графи 3 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 117
5. Порядок заповнення графи 4 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 132
6. Порядок заповнення графи 5 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 147
7. Порядок заповнення графи 6 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 159
8. Порядок заповнення графи 7 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 161

Додаток
до практичного коментарю
до Порядку ведення та заповнення
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій 163

Зразок 1. Запис до реєстру про засвідчення справжності підписів на банківських картках 164
Зразок 2. Запис до реєстру про засвідчення
вірності двох копій одного
й того самого документа 166
Зразок 3. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
на отримання документів та засвідчення
вірності трьох копій до неї 168
Зразок 4. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири та засвідчення
справжності підпису перекладача на цьому
ж договорі про усний переклад його тексту
з української мови на англійську 170
Зразок 5. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
на представництво інтересів
у правоохоронних органах 172
Зразок 6. Запис до реєстру про посвідчення згоди
на продаж квартири 174
Зразок 7. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
у порядку передоручення на реєстрацію права власності на нерухомість та засвідчення
справжності підпису перекладача на цій
же довіреності про усний його переклад
з української мови на німецьку 176
Зразок 8. Запис до реєстру про посвідчення заповіту
та засвідчення справжності підписів свідків
на цьому ж заповіті 180
Зразок 9. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі з української
мови на англійську тексту договору
купівлі-продажу, здійсненого за місцем
фактичного перебування перекладача через
хворобу його ніг 182
Зразок 10. Запис до реєстру про засвідчення вірності
копії заповіту 184
Зразок 11. Запис до реєстру про засвідчення вірності
фотокопії 186
Зразок 12. Запис до реєстру про засвідчення вірності
5 копій одного й того самого документа 186
Зразок 13. Запис до реєстру про засвідчення
справжності підпису на заяві для
неповнолітньої особи — громадянина
України, повна дієздатність якої набута
за фактом реєстрації шлюбу
(ст. 34 ЦК України) 188
Зразок 14. Запис до реєстру про засвідчення
справжності підпису на заяві для
неповнолітньої особи — громадянина
України, якій надано повну дієздатність
(ст. 35 ЦК України) 188
Зразок 15. Запис до Реєстру при посвідченні
довіреності від імені юридичної особи
на ведення справ у суді 190
Зразок 16. Запис до Реєстру засвідчення справжності
підпису співвласника — юридичної особи
на заяві про відмову від переважного права
купівлі частини нерухомого майна
та засвідчення 2 фотокопій до неї 192
Зразок 17. Запис до Реєстру зробленого виправлення 192
Зразок 18. Запис до ресєтру про засвідчення справжності підписів на статуті 194
Зразок 19. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири, де покупець —
батьки та малолітня дитина,
з фотокопіями з цього договору 196
Зразок 20. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису на заяві про одержання грошей
за договором купівлі-продажу квартири 198
Зразок 21. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису співвласника на заяві про відмову
від переважного права купівлі частки
житлового будинку 198
Зразок 22. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
в порядку передоручення з фотокопією з неї 200
Зразок 23. Запис до реєстру про засвідчення
справжності підпису батьків малолітньої
неповнолітньої дитини зі згодою
на укладення договору купівлі-продажу 202
Зразок 24. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири, де продавець —
неповнолітня дитина, з фотокопіями
з цього договору 204
Зразок 25. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
особи, що внаслідок хвороби не може
підписатися особисто, учиненої на виклику 206
Зразок 26. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису фізичної особи на заяві до суду,
що внаслідок хвороби не може підписатися
особисто, учиненої на виклику 206
Зразок 27. Запис до реєстру про посвідчення іпотечного договору з накладанням заборони відчуження, сторонами якого є юридичні особи, але одна
сторона діє на підставі статуту, а інша —
за довіреністю, посвідченого на виклику,
з безготівковою оплатою нотаріальної дії 208
Зразок 28. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
на отримання ліцензії від імені фізичної
особи — підприємця 212
Зразок 29. Запис до реєстру про посвідчення
заповіту від імені особи, яка не може
власноручно розписатися, за участі свідків,
при цьому особа, що розписується
за заповідача — особа, яка за релігійними
переконаннями не має ідентифікаційного
номера 214
Зразок 30. Запис до реєстру про посвідчення
договору дарування житлового будинку
за участі представника, однією зі сторін
якого є іноземець 216
Зразок 31. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису фізичної особи на заяві про відмову
від спадщини на користь іншого спадкоємця 218
Зразок 32. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири із засвідченням
справжності підпису перекладача на цьому
ж договорі про усний переклад його тексту
з української мови на російську мову 220

Учинення виконавчих написів нотаріусом —
порядок та особливості 222

1. Поняття виконавчого напису 222
2. Загальні правила вчинення виконавчих написів 223
3. Умови вчинення виконавчих написів 225
4. Безспірне стягнення заборгованості за нотаріально
посвідченими угодами (пункт 1 Переліку) 230
5. Стягнення заборгованості, що випливає з відносин,
пов’язаних з авторським правом (пункт 3 Переліку) 244
6. Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що
їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти
(пункт 4 Переліку) 249
7. Стягнення заборгованості з батьків або осіб,
що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків
у загальноосвітніх школах і професійно-технічних
училищах соціальної реабілітації (пункт 5 Переліку) 252
8. Стягнення за диспашею (пункт 6 Переліку) 254
9. Стягнення заборгованості з військовослужбовців,
звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних
після закінчення зборів (пункт 7 Переліку) 255
10. Повернення об’єкта лізингу (пункт 8 Переліку) 257
11. Стягнення заборгованості з орендної плати
за користування державним та комунальним майном
(пункт 9 Переліку) 262
12. Стягнення за чеками (пункт 10 Переліку) 265
13. Стягнення заборгованості за векселями,
опротестованими нотаріусами в установленому порядку (пункт 11 Переліку) 267

П О С Т А Н О В А № 10 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності»

П О С Т А Н О В А № 10

Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 2009 року

Про судову практику у справах про злочини проти власності

З метою реалізації конституційних гарантій захисту всіх форм власності від злочинних посягань, однакового та правильного застосування судами законодавства про відповідальність за злочини проти власності, запобігання судових помилок при розгляді справ цієї категорії Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. Звернути увагу, що у справах про злочини проти власності суди зобов’язані як установлювати вину підсудних і призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати передбачені законом заходи для реалізації прав потерпілих на відшкодування заподіяної шкоди.

2. Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Якщо за викрадення, заволодіння, привласнення, знищення, пошкодження та інші діяння щодо певного майна, предметів або засобів (наприклад, вогнепальна зброя, наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори, радіоактивні матеріали тощо) відповідальність передбачено за статтями, які містяться в інших розділах Особливої частини Кримінального кодексу України (далі — КК), то такі діяння мають кваліфікуватися за цими статтями і додаткової кваліфікації за відповідними статтями розділу VI Особливої частини КК не потребують.

3. Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) — це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Грабіж — це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв’язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп’яніння).

4. Крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування — залежно від характеру насильства чи погрози — як грабіж чи розбій.

Коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

5. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

6. Розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна =особа майном потерпілого чи ні.

7. Крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з незаконним проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища, кваліфікуються відповідно за частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 186, частиною третьою статті 187 КК. Додатково за статтею 162 КК такі дії кваліфікувати не потрібно.

Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК.

8. Відповідно до статті 189 КК вимагання полягає у незаконній вимозі передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмежити права, свободи або законні інтереси цих осіб, пошкодити чи знищити їхнє майно або майно, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Погроза при вимаганні може стосуватись як самого потерпілого, так і його близьких родичів. Близькими родичами відповідно до пункту 11 статті 32 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) є батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Вимагання є закінченим злочином з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети.

9. Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) — це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

10. Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків.

Вказане стосується і випадків застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) під час вимагання.

11. Умисне заподіяння у процесі розбою чи вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, завдання побоїв, що мало характер мордування, охоплюються статтею 187 або 189 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я, не потребують.

Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи вимагання тяжкого тілесного ушкодження охоплюється статтею 187 та частиною четвертою статті 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 121 чи за статтею 128 КК не потребує.

Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за частиною четвертою статті 187 чи статтею 189 КК і частиною другою статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115 КК.

Заподіяння потерпілому смерті під час розбою чи вимагання з необережності слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за відповідною частиною статті 187 чи 189 та статтею 119 КК.

У разі вчинення розбою бандою при кваліфікації дій членів банди судам слід керуватися роз’ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями».

12. Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі — насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров’я.

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров’я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою статті 189 КК.

Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує.

При розмежуванні вимагання і грабежу чи розбою слід виходити з того, що при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильства або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв’язку з відсутністю у нього майна винна особа пред’явила вимогу передати його в майбутньому, такі дії належить кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій чи як замах на грабіж та за відповідною частиною статті 189 КК (за наявності складу злочину).

13. Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких із будь-яких міркувань є для них небажаним. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя, захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити вказані відомості означає можливість повідомити про них будь-яким способом хоча б одній особі, якій вони не були відомі, тоді як потерпілі особи бажали зберегти їх у таємниці.

Реалізація таких погроз під час вимагання не охоплюється статтею 189 КК. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статтею 163 чи 168 КК), то вони підлягають окремій кваліфікації.

14. Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється частиною другою, третьою або четвертою статті 189 КК, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за частиною другою статті 194 КК.

15. При розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого статтею 206 КК (протидія законній господарській діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати, залежно від обставин за відповідною частиною статті 206 КК.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 355 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Не є вимаганням (стаття 189 КК) примушування особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна, оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись як примушування до виконання цивільно-правового зобов’язання.

16. Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання утворює склад злочину, передбаченого статтею 1881 КК, якщо такими діями завдано значної шкоди. Згідно з приміткою до цієї статті шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в великих розмірах — якщо вона у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, і визначається за методиками, встановленими компетентними органами.

Самовільним вважається використання електричної або теплової енергії без приладів обліку у випадку, коли використання таких приладів є обов’язковим, що визначається відповідними законами, правилами та договорами про користування електричною або тепловою енергією.

Умисне пошкодження приладів обліку передбачає приведення таких приладів у стан, який виключає їх повноцінне використання за цільовим призначенням і забезпечує не контрольоване такими приладами (без обліку чи з неповним обліком) використання (споживання) електричної чи теплової енергії (наприклад, розбирання окремих елементів приладів обліку, руйнування їх окремих частин тощо).

Іншими способами викрадення електричної або теплової енергії є самовільне підключення до електричної чи теплової мережі, у результаті якого енергія споживається без укладення договору про її споживання, або підключення з порушенням встановлених правил користування енергією; втручання в роботу технічних засобів передачі та розподілу енергії тощо.

17. Відповідно до статті 190 КК шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі їй майна або права на нього. Обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною.

Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за статтею 193 КК.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або розбій.

18. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.

19. Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК.

Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного засобу.

Разом із тим, шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за частиною третьою статті 190 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

20. Відповідно до пункту 1 примітки до статті 185 КК повторним у статтях 185, 186 та 189–191 КК визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК. За змістом частини другої статті 187 КК розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. Відповідно до частини другої статті 1881 КК викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за ознакою повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене після такого самого злочину.

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято в установленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

У разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно — за іншими частинами відповідних статей КК.

Неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

21. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини мають бути кваліфіковані окремо з посиланням на частину першу статті 14 КК або відповідну частину статті 15 КК.

Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а інших — організатором, підбурювачем чи пособником, то такі злочини слід також кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину статті 27 КК.

22. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з’ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій, вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК або частиною третьою статті 187 КК.

Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

23. У статті 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину — привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті — на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (частина друга статті 191 КК) може бути лише службова особа. Вирішуючи питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, викладеними в пунктах 1 і 2 примітки до статті 364 КК.

24. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб’єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб — відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п’яту статті 27 КК.

25. Розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи.

Злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (статті 185, 190 та 191 КК) слід відрізняти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне викрадення чужого майна (стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

26. Відповідно до частини першої статті 194 КК кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна настає в разі, якщо такими діями заподіяно шкоду у великих розмірах.

При цьому слід мати на увазі, що для кваліфікації дій винної особи за частиною другою статті 194 КК зазначені в ній способи повинні мати загальнонебезпечний характер. Тому умисне знищення або пошкодження чужого майна, яке не мало такого характеру, не може розглядатись як кваліфікуюча ознака цього злочину.

27. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях винної особи таких кваліфікуючих ознак, як завдання злочином проти власності значної шкоди потерпілому, вчинення таких злочинів у великих чи особливо великих розмірах, суди мають керуватися відповідними положеннями примітки до статті 185 КК.

Відповідно до пункту 2 примітки до статті 185 КК у статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається за обов’язкової сукупності двох умов: врахування матеріального становища потерпілого та розміру заподіяних йому збитків. Під час з’ясування матеріального становища потерпілого суди мають у кожному конкретному випадку брати до уваги такі обставини, як соціальний стан потерпілого, його працездатність, розмір заробітної плати та інші доходи, кількість членів сім’ї, наявність на його утриманні малолітніх, хворих, непрацездатних тощо. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою визнається така, якою потерпілому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У великих розмірах згідно з пунктом 3 примітки до статті 185 КК у статтях 185–191 та 194 КК визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Згідно з пунктом 4 примітки до статті 185 КК у статтях 185–187 та 189–191 та 194 КК вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може бути кваліфіковано як викрадення, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише в тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі. Викладене також стосується вчинення за таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах. У випадках, коли умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру фактично викраденого майна.

При вирішенні питання про кваліфікацію злочинів проти власності судам слід ураховувати також роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 року № 9 «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб».

28. Судам необхідно виконувати вимоги пункту 1 частини першої статті 81 КПК про конфіскацію належних винним особам знарядь злочину.

Знаряддями злочину у справах про злочини проти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин. Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не лише тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього заволодіння чужим майном, а й тоді, коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Рішення про конфіскацію таких речових доказів суд може прийняти лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину та належать винній особі.

29. Суди мають звернути увагу на необхідність точного й неухильного виконання вимог закону щодо відшкодування потерпілим матеріальних збитків, заподіяних злочинами проти власності.

Цивільний позов може бути пред’явлено як під час дізнання та досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

Відповідно до частин першої та другої статті 49 КПК особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у справі або відмова в цьому мають бути процесуально оформлені постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Якщо під час досудового слідства потерпілий не заявив цивільного позову, суд повинен роз’яснити йому право зробити це в судовому засіданні, але до початку судового слідства.

30. Апеляційним судам необхідно періодично вивчати судову практику у справах про злочини проти власності та вживати заходів щодо усунення виявлених помилок.

31. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 року № 7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 23 грудня 1983 року № 8, від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12) та від 25 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12).

Голова
Верховного Суду України В.В. Онопенко
-
Секретар Пленуму
Верховного Суду України Ю.Л. Сенін

Про придбання земельних ділянок іноземними фізособами та юрособами

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОМИТЕТ УКРАИНЫ ПО ЗЕМЕЛЬНЫМ РЕСУРСАМ
ПИСЬМО
от 01.10.2009 г. N 15331/17/12-09
Государственным комитетом Украины по земельным ресурсам рассмотрено Ваше обращение <...> относительно повторной обработки вопросов, поставленных в Ваших предыдущих обращениях, относительно разъяснения некоторых вопросов земельного законодательства и сообщается следующее.
Относительно ограничения в приобретении права собственности на земельные участки иностранными гражданами и лицами без гражданства
В соответствии со статьей 81 Земельного кодекса Украины иностранные граждане и лица без гражданства могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения в пределах населенных пунктов, а также на земельные участки несельскохозяйственного назначения за пределами населенных пунктов, на которых расположены объекты недвижимого имущества, принадлежащие им на праве частной собственности.
Частью четвертой статьи 22 Земельного кодекса Украины предусмотрено, что земли сельскохозяйственного назначения не могут передаваться в собственность иностранным гражданам, лицам без гражданства, иностранным юридическим лицам и иностранным государствам.
В свою очередь частью четвертой статьи 84 Земельного кодекса Украины определены категории земель и приведен перечень земельных участков государственной собственности, которые не могут передаваться в частную собственность.
Таким образом, иностранные граждане и лица без гражданства могут приобретать право собственности на земельные участки в пределах населенных пунктов, на которых отсутствуют объекты недвижимого имущества, кроме земель сельскохозяйственного назначения и в случаях, предусмотренных частью четвертой статьи 84 Земельного кодекса Украины, и за пределами населенных пунктов на земельные участки несельскохозяйственного назначения, на которые не распространяется действие части четвертой статьи 84 Земельного кодекса Украины, при условии расположения объектов недвижимого имущества, принадлежащих им на праве частной собственности.
Относительно возможности приобретения права собственности на земельные участки для строительства и обслуживания жилого дома, находящиеся в собственности граждан, иностранными юридическими лицами
Частью второй статьи 82 Земельного кодекса Украины установлено, что иностранные юридические лица могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения:
а) в пределах населенных пунктов при приобретении объектов недвижимого имущества и для сооружения объектов, связанных с осуществлением предпринимательской деятельности в Украине;
б) за пределами населенных пунктов при приобретении объектов недвижимого имущества.
В свою очередь статьей 379 Гражданского кодекса Украины предусмотрено, что жильем физического лица является жилой дом, квартира, другое помещение, предназначенные и пригодные для постоянного проживания в них.
Согласно статье 380 Гражданского кодекса Украины жилым домом является строение капитального типа, сооруженное с соблюдением требований, установленных законом, другими нормативно-правовыми актами, и предназначенное для постоянного в нем проживания.
Таким образом, иностранные юридические лица не могут приобретать в собственность земельные участки для строительства и обслуживания жилого дома, поскольку вид использования земельных участков для строительства и обслуживания жилого дома не относится к предпринимательской деятельности.
Относительно определения терминов «иностранное юридическое лицо» и «совместное предприятие» в разрезе статьи 82 Земельного кодекса Украины
В соответствии со статьей 117 Хозяйственного кодекса Украины иностранным предприятием признается унитарное или корпоративное предприятие, созданное по законодательству Украины, действующее исключительно на основе собственности иностранцев или иностранных юридических лиц, либо действующее предприятие, приобретенное полностью в собственность этих лиц.
Частью третьей статьи 82 Земельного кодекса Украины предусмотрено, что совместные предприятия, основанные при участии иностранных юридических и физических лиц, могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения в случаях, определенных частями первой и второй данной статьи.
Совместные предприятия — предприятия, которые основываются на общем капитале субъектов хозяйственной деятельности Украины и иностранных субъектов хозяйственной деятельности, на общем управлении и на общем распределении результатов и рисков (статья 1 Закона Украины «О внешнеэкономической деятельности»).
Следовательно, предприятия, которые основываются на совместном капитале субъектов хозяйственной деятельности Украины и иностранных субъектов хозяйственной деятельности, могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения в порядке, установленном для иностранных юридических лиц.

Заместитель Председателя В. Кулинич

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010