Порядок оформлення згоди батьків щодо виїзду дитини за кордон

Конституцією України від 28 червня 1996 року, а саме статтею 33, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Однак, існують певні правила, за якими діти можуть перетинати український кордон. Тому, в даній статті проаналізовано норми чинного законодавства щодо вимог до документального оформлення виїзду дитини за кордон.

Так, стаття 313 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні мають бути зазначені відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, оформленою письмово і нотаріально засвідченою.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску або якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном.

Нотаріально посвідчена згода другого з батьків не вимагається у разі пред’явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, а саме: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Яким чином оформити таку згоду? По-перше, згоду батьків (усиновлювачів), піклувальників на виїзд дитини за кордон слід оформляти у вигляді заяви. По-друге, справжність підпису батьків (усиновлювачів), піклувальників на такій заяві повинна бути нотаріально засвідчена.

Так, статтею 78 Закону України «Про нотаріат» (далі-Закон) передбачено, що нотаріуси, засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові, і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

За вчиненням цієї нотаріальної дії можна звернутися до будь-якої держнотконтори чи до приватного нотаріуса. Засвідчення справжності підпису на документах належить до повноважень і консульських установ.

Статтею 37 Закону передбачено, що посадові особи органів місцевого самоврядування також засвідчують справжність підпису на документах. Проте, зазначені посадові особи не мають права на оформлення документів, призначених для дії за кордоном.

Окрім цього, на законодавчому рівні закріплено, що при засвідченні нотаріусом справжності підпису на заяві, остання має бути викладена на спеціальному бланку нотаріальних документів.

Справжность підпису на документах може засвідчуватись за додержанням певних умов:

1. Документи, на яких засвідчується справжність підпису, не повинні суперечити законові, як за змістом так і за формою, містити у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

2. Документи, на яких засвідчується справжність підпису, не повинні мати характеру угод. В іншому випадку може створюватись враження, що засвідчується не тільки справжність підпису, а й сама угода.

Згідно з статтею 45 Закону заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі.

Слід згадати і про засвідчення вірності перекладу заяв про згоду на виїзд дитини за кордон, оскільки до недавнього часу ця нотаріальна дія не мала великого застосування. Але з розвитком міжнародних відносин України, виникають різнобічні правовідносини між громадянами, установами України з одного боку та громадянами, установами інших країн з іншого.

При засвідченні вірності перекладу з однієї мови на іншу до документів пред’являються такі самі вимоги, як і до документів при засвідченні справжності підпису. Тобто вони не повинні суперечити законові як за сутністю так і за формою, мати юридичне значення та ін.

Вчинення цієї нотаріальної дії регулюється статею 79 Закону і пунктами 265, 266 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Засвідчувати вірність перекладу мають право як державні так і приватні нотаріуси, а також консульські установи.

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

У тому випадку, коли нотаріус не знає мови, якою потрібно перекласти документ, цей переклад може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, що передбачений для засвідчення справжності підпису. У цьому випадку нотаріус повинен перевірити кваліфікацію перекладача, а перекладач підтвердити її. Для цього нотаріус, поряд з документом, що встановлює особу перекладача, повинен витребувати документ, який стверджує його кваліфікацію.

Однак, офіційні документи (у нашому випадку – це заяви), які були складені на території України потребують процедури легалізації з метою використання їх на території інших держав.

Так, Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів (далі – Конвенція), згода на обов’язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року „Про приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів”, набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

Відповідно до статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. До Конвенції приєдналися майже 90 країн світу (Швейцарія, Хорватія, Угорщина, Греція, Польща, Німеччина, Італія, Іспанія, Ізраїль, Австрія тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 61 „Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів”, встановлено, що Міністерство юстиції проставляє апостиль на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, для використання їх за кордоном.

Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, передбачено, що Мін’юст здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх подальшої консульської легалізації.

Компетентні органи з’ясовують чи підлягають подані документи проставленню апостиля; справжність підпису та якість, в якій виступала особа, що підписала документ, а також справжність відбитків печатки та/або штампа, проставлених на документах.

Слід зазначити, що в Україні основні підходи до реалізації прав дітей на виїзд за межі України протягом останнього часу істотно змінилися. Це пов’язано з посиленням уваги з боку держави до інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства та багатьма іншими факторами.

І.М. Осійчук,
спеціаліст І-ї категорії відділу правової допомоги
та легалізації документів Департаменту нотаріату,
фінансового моніторингу юридичних послуг
та реєстрації адвокатських об’єднань

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ

Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму

Наказ Державного комітету фінансового моніторингу України
від 3 серпня 2010 року N 126

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
11 жовтня 2010 р. за N 909/18204

Відповідно до частини третьої статті 6, статті 11, пункту 21 частини другої статті 18 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та з метою визначення критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, що додаються.
2. Департаменту взаємодії та координації системи фінансового моніторингу (Ковальчук А. Т.) спільно з Юридичним управлінням (Гаєвський І. М.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
3. Цей наказ набирає чинності через 20 днів з дати його офіційного опублікування.
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Державного комітету фінансового моніторингу України Сахненко О. М.

Голова С. Г. Гуржій

ПОГОДЖЕНО:

Голова Державної комісії з цінних
паперів та фондового ринку Д. М. Тевелєв

Міністр транспорту
та зв’язку України К. Єфименко

Міністр економіки України В. П. Цушко

Голова Державної
комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України В. О. Волга

Перший заступник
Міністра фінансів України В. А. Копилов

Заступник Голови
Національного банку України І. В. Соркін

Голова Державного комітету
України з питань регуляторної
політики та підприємництва М. Бродський

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Державного комітету фінансового моніторингу України
03.08.2010 N 126

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
11 жовтня 2010 р. за N 909/18204

Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму
1. Ці Критерії ризику розроблені відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі — Закон) з метою виконання суб’єктами первинного фінансового моніторингу законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму щодо здійснення ними класифікації своїх клієнтів з урахуванням Критеріїв ризику.
2. Критерії ризику використовують у своїй діяльності такі суб’єкти первинного фінансового моніторингу (далі — суб’єкти), їх відокремлені підрозділи:
банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи;
платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;
товарні, фондові та інші біржі;
професійні учасники ринку цінних паперів;
компанії з управління активами;
оператори поштового зв’язку, інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;
філії або представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України;
суб’єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги під час здійснення операцій з купівлі-продажу нерухомого майна;
суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює чи перевищує суму 150000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 150000 гривень;
суб’єкти господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино;
нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи — підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин), у випадках, передбачених статтями 6 і 8 Закону;
інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.
Усі суб’єкти, визначені в цьому пункті, вживають заходи щодо класифікації своїх клієнтів з урахуванням Критеріїв ризику.
Суб’єкти, крім зазначених в абзацах дев’ятому — дванадцятому цього пункту, забезпечують у своїй діяльності управління ризиками щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.
3. Суб’єкти, крім зазначених в абзацах дев’ятому — дванадцятому пункту 2 Критеріїв ризику, розробляють власні критерії ризику з урахуванням цих Критеріїв ризику та відповідно до виду фінансових або інших послуг, що надаються суб’єктами.
4. В цьому нормативно-правовому акті терміни вживаються в такому значенні:
критерій ризику — показник, ознака, характеристика або їх сукупність, за якими здійснюється оцінка ризику;
надійні джерела — офіційні засоби розкриття інформації (включаючи інтернет-сторінки) Кабінету Міністрів України, Національного банку України, органів виконавчої влади України, міжнародні, міжурядові організації, задіяні у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму;
новітні технології — технологічні рішення, які забезпечують проведення операцій та/або надання послуг без безпосереднього контакту з клієнтом та не забезпечені засобами захисту інформації на змінних носіях інформації;
оцінка ризику — результат аналізу наявних відомостей та інформації про своїх клієнтів та їх діяльність, за яким визначається рівень ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму. Оцінка ризику здійснюється щодо всіх клієнтів, яким надаються фінансові або інші послуги;
рівень ризику — ступінь міри ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, встановлений суб’єктом стосовно клієнта, що може набувати значень «низький», «середній» та «високий».
Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі.
5. Оцінювання ризику здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням країни реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів та послуг.
Уперше рівень ризику визначається та фіксується суб’єктом під час встановлення ділових відносин з клієнтом. У разі якщо клієнт підпадає хоча б під один із цих Критеріїв ризику, рівень ризику такого клієнта не може визначатися як «низький».
Встановлений щодо клієнта рівень ризику переглядається суб’єктом не рідше одного разу на рік.
У разі встановлення клієнту середнього рівня ризику та виявлення тенденції щодо його зростання (включаючи досягнення високого рівня ризику) у клієнта виникає підвищений ризик проведення операцій, пов’язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму.
6. Оцінювання ризику за географічним розташуванням країни реєстрації клієнта або установи здійснюється стосовно клієнта або установи країна походження та/або реєстрації яких, країна надходження чи переказу коштів яким (якими), країна розташування банку контрагента яких, країна походження, реєстрації контрагента яких є країною, про яку з надійних джерел відомо, що вона:
не виконує або неналежним чином виконує рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму;
віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;
підтримує міжнародну терористичну діяльність.
7. З метою здійснення заходів щодо класифікації клієнтів при оцінюванні ризику за географічним розташуванням країни реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, суб’єкт може складати власний список ризикових країн.
8. Оцінювання ризику за типом клієнта здійснюється за такими критеріями, якщо клієнт:
є публічним діячем або пов’язаною з ним особою;
є клієнтом, щодо якого існують сумніви у достовірності поданих ним документів або раніше наданих ідентифікаційних даних;
надає неправдиві ідентифікаційні дані;
не надає суб’єкту відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб’єкта;
не відповідає вимогам до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів, що встановлюються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;
є неприбутковою або благодійною організацією (крім благодійних організацій, що діють під егідою міжнародних організацій);
надає послуги з обміну валют та/або переказу грошових коштів (крім банківських установ);
є суб’єктом господарювання, що проводить лотереї та азартні ігри, у тому числі казино, електронне (віртуальне) казино;
має структуру, яка ускладнює процес ідентифікації справжнього власника чи вигодоодержувача;
є акціонерним товариством, яке здійснило випуск акцій на пред’явника;
є іноземним підприємством, контроль та керівництво яким здійснюється за довіреністю;
є підприємством, про яке з надійних джерел відомо, що воно не знаходиться за місцем державної реєстрації, не надає передбачену законодавством звітність та вартість його чистих активів є меншою від статутного капіталу.
Високий рівень ризику має клієнт, який включений до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, що формується Держфінмоніторингом, та клієнти, стосовно яких у суб’єкта виникають підозри, що вони пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму.
9. Оцінювання ризику за видом товарів та послуг здійснюється за такими критеріями:
істотне збільшення залишку на рахунку клієнта, який регулярно знімається готівкою через касу власне клієнтом або його довіреною особою;
регулярне отримання з рахунку(ів) клієнта(ів) коштів у готівковій формі, що надходять в безготівковому вигляді від третьої(іх) особи(осіб) за умови, що отримані в готівковій формі кошти становлять 75 — 100 % від суми, що надійшла в безготівковій формі;
безпідставне перевищення клієнтом — юридичною особою або фізичною особою — підприємцем встановленої законодавством граничної суми зняття готівкових коштів (тобто якщо документи, надані клієнтом суб’єкту, можуть свідчити, що клієнт не має права отримувати готівкові кошти понад встановлені ліміти);
переказ коштів за кордон як передплата за імпорт, якщо країна банку бенефіціара та країна резидентності бенефіціара — різні;
здійснення передплати за імпорт товарів з подальшим їх перепродажем без перетину митного кордону України;
не пов’язане прямо з діяльністю клієнта (особи) істотне збільшення сальдо (залишку) на рахунку, яке згодом переводиться іншому суб’єкту або використовується для купівлі іноземної валюти (з подальшим переказом на користь нерезидента) або цінних паперів на пред’явника;
погашення кредиту клієнта за рахунок коштів із не зазначених клієнтом або невідомих джерел погашення;
істотне збільшення частки готівки, що надходить на рахунок особи, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в безготівковій формі;
розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здійснювати фінансову операцію на таку суму;
регулярне представлення чеків, емітованих банком-нерезидентом та індосованих нерезидентом, на інкасо, якщо така діяльність не відповідає діяльності особи, відомій суб’єкту;
наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від встановлених законодавством та внутрішніми документами суб’єкта щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;
внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна, в тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через два та більше рахунки інших осіб;
взаємозалік вимог за експортно-імпортними операціями;
отримання клієнтом послуг з використанням новітніх технологій без безпосереднього контакту з ним;
представлення особою інформації, яку неможливо перевірити;
неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб’єктом коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв’язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв’язку з її відмовою щодо їх прийняття;
регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи;
відсутність зв’язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до суб’єкта;
зарахування на рахунок особи значної кількості платежів від фізичних осіб на суму, що не перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 Закону, у тому числі через касу суб’єкта, якщо діяльність особи не пов’язана з наданням послуг населенню, збором обов’язкових або добровільних платежів;
разовий продаж (купівля) особою великого пакета емісійних цінних паперів, що не включені до біржового списку;
передавання особою доручення про здійснення фінансової операції через представника (посередника), якщо представник (посередник) виконує доручення особи без встановлення прямого (особистого) контакту з суб’єктом;
набуття права власності на пакет цінних паперів, сумарна номінальна вартість яких перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 Закону, за договорами дарування або міни;
взаємозалік вимог за операціями з цінними паперами на позабіржовому ринку;
придбання цінних паперів за рахунок коштів, які попередньо були внесені готівкою в касу професійного учасника ринку цінних паперів або готівки, яка була переказана на рахунок професійного учасника ринку цінних паперів через банківську установу, платіжну систему;
операції з борговими фінансовими інструментами із низьким значенням рейтингової оцінки за Національною рейтинговою шкалою;
регулярне здійснення особою фінансових операцій з векселями, якщо особа не є професійним учасником ринку цінних паперів;
проведення фінансових операцій щодо внесення до статутних фондів господарських товариств цінних паперів у розмірах, що перевищують 50 % статутного фонду підприємства, що реєструється;
купівля на позабіржовому ринку особами-резидентами пакетів акцій українських емітентів у осіб-нерезидентів за цінами, що перевищують їх номінальну вартість;
регулярне та циклічне здійснення фінансових операцій з купівлі-продажу активів (крім біржових операцій) без фактичної поставки активів між учасниками операції;
операції з цінними паперами, про які з надійних джерел відомо, що вони мають високий ризик бути використаними для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;
сплата резидентом нерезиденту неустойки (пені, штрафу) за невиконання договору поставки товарів (виконання робіт, надання послуг) або за порушення умов договору, якщо розмір неустойки перевищує 10 % від суми непоставлених товарів (невиконаних робіт, ненаданих послуг);
регулярне повернення страхових платежів клієнту за договором страхування;
регулярне повернення страхових платежів на рахунок клієнта за договором страхування при надлишковому перерахуванні;
очевидна невідповідність вхідних/вихідних платежів дійсному призначенню платежу;
дострокове розірвання договору страхування з перерахуванням коштів на користь третьої особи;
сплата страхових платежів особою, яка не є страхувальником;
регулярна сплата страхових платежів за одним договором страхування із різних банківських рахунків;
збільшення страхових внесків, особливо якщо вони не передбачені страховим договором;
сплата страхових платежів у більшому розмірі, ніж передбачено страховим договором;
операція з виплати електронного переказу, в якому відсутня повна інформація про ініціатора або отримувача;
неодноразове надання кредитною спілкою голові та членам спостережної ради, ревізійної комісії, кредитного комітету та правління кредитної спілки кредитів у великому розмірі зі сплатою процентів за них менше, ніж це встановлено кредитною спілкою;
укладання договору поручительства з особою про сплату за кредит в іншій кредитній установі, у разі, якщо ця особа неодноразово укладала або мала спроби укласти такі договори за умови внесення нею цій кредитній спілці (поручителю) коштів для зарахування на депозитний рахунок та наявності непогашеного кредиту в іншій кредитній установі;
погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, якщо умови діяльності особи та інформація, якою володіє суб’єкт щодо цієї особи, не дають можливості встановити джерела походження коштів для погашення заборгованості;
неодноразове отримання кредитів від імені членів кредитної спілки та дострокове їх погашення;
регулярне одержання фінансової допомоги, у тому числі від нерезидентів, чи надання фінансової допомоги нерезидентам;
відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;
розміщення в ломбарді цінностей, зокрема дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, на суму, визначену частиною першою статті 15 Закону;
операції з необробленими діамантами, країна походження/знаходження яких не бере участь в Процесі Кімберлі;
спроба клієнта здійснити операції з нерухомим майном, на яке накладено арешт;
здійснення операцій з нерухомим майном нижче ринкової ціни;
придбання фізичною особою ювелірних або побутових виробів з дорогоцінних металів, та/або дорогоцінного каміння (однотипних виробів), та/або сертифікованого дорогоцінного каміння на значну суму коштів.

Директор Департаменту
взаємодії та координації системи
фінансового моніторингу А. Т. Ковальчук

Кабінет Міністрів затвердив зразок повідомлення про нотаріальне посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості. Відповідну постанову, проект якої розробило Міністерство юстиції, затверджено сьогодні на засіданні Уряду.

За словами Міністра юстиції Олександра Лавриновича, постанову розроблено з метою реалізації положень Податкового кодексу України.

Як відомо, Кодекс передбачає обов’язок нотаріуса у разі вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору оренди об’єктів нерухомості надіслати інформацію про такий договір органу державної податкової служби за податковою адресою платника податків – орендодавця за формою та у спосіб, встановлені Кабінетом Міністрів. Це, зокрема, визначено підпунктом «б» підпункту 170.1.5. пункту 170.1. статті 170 означеного Кодексу.

За словами Міністра юстиції, постанова набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 19.10.2010 р. N 507/4/17-0713

Про подання фізичними особами — засновниками господарських товариств майнових декларацій

Державна податкова адміністрація України, керуючись статтею 16 Закону України від 17 листопада 1992 року N 2790-XII «Про статус народного депутата України», розглянула <...> звернення <...> щодо подання фізичними особами — засновниками господарських товариств декларацій про майновий стан і доходи при внесенні коштів до статутних фондів, і у межах компетенції повідомляє.

Частиною третьою статті 86 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (далі — Кодекс) майновий стан засновників господарського товариства — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Згідно з вказаною частиною статті 86 Кодексу та частиною третьою статті 13 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII «Про господарські товариства» забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Оскільки законодавством встановлено обмеження щодо коштів, які можуть бути використані для формування статутного фонду, фізичні особи — засновники повинні підтверджувати походження вказаних коштів при поданні річної декларації про майновий стан і доходи (далі — декларація).

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності встановлені Законом України від 4 грудня 1990 року N 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі — Закон N 509). Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 11 Закону N 509 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) такими платниками податків; а також одержувати від платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України.

У разі з’ясування факту внесення фізичною особою до статутного фонду коштів, які підлягали оподаткуванню і не були оподатковані при їх одержанні, то на підставі підпункту 4.2.8 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року N 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889) вказані доходи включаються платником податку до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу зі сплатою податку.

Відповідно до підпункту «а» пункту 18.1 статті 18 Закону N 889 декларація подається платником податку, який, зокрема, зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами інших законів.

Завірення декларацій з метою реалізації вимог частини третьої статті 86 Кодексу здійснюється шляхом проставлення відбитка печатки відповідного податкового органу та підпису керівником (уповноваженою особою) податкового органу.

Додатково повідомляємо, що посадові особи органів державної влади згідно зі статтею 19 Конституції України зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 

В. о. Голови 
В. Захарченко 

В Міністерстві юстиції утворено робочу групу для розробки технічного завдання на спеціальне програмне забезпечення, яке буде використовуватися під час анонімного кваліфікаційного тестування претендентів на посаду нотаріуса. Відповідний наказ підписав Міністр юстиції Олександр Лавринович.

До робочої групи включено представників департаменту нотаріату Міністерства юстиції, які визначать критерії оцінювання результату проведеного анонімного кваліфікаційного тестування та забезпечать розробку технічного завдання на спеціальне програмне забезпечення.

Крім того, в робочу групу введено фахівців у сфері ІТ-технологій, перед якими поставлене завдання здійснити тестування та здачу в промислову експлуатацію спеціального програмного забезпечення.

Електронна система тестування – повністю усуває людський фактор й будь-який інший вплив на встановлення результатів відбору кандидатів на відповідну професію. Спеціальне програмне забезпечення для кваліфікаційного відбору кандидатів на посаду нотаріуса має забезпечити всебічне та об’єктивне оцінювання рівня професійних знань осіб, що претендують на зайняття нотаріальною діяльністю.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

Наказ № 3173/5 від 15.12.2010 «Про створення робочої групи по розробці технічного завдання на спеціальне програмне забезпечення»

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

15.12.2010 м. Київ № 3173/5

Про створення робочої групи по
розробці технічного завдання
на спеціальне програмне забезпечення

З метою забезпечення проведення кваліфікаційного іспиту на право на зайняття нотаріальною діяльністю, шляхом проходження анонімного кваліфікаційного тестування, НАКАЗУЮ :

1. Затвердити робочу групу у такому складі :

Наливайко Іван Олександрович – заступник директора департаменту – начальник відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань, голова робочої групи;

Долгова Зоя Михайлівна – заступник начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань;

Антипова Олена Вікторівна – начальник відділу методично-правового забезпечення Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань;

Нечипорук Світлана Володимирівна – начальник відділу правової допомоги та легалізації документів Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань

Гавриш Мар’яна Степанівна – головний спеціаліст відділу реєстрації адвокатських об’єднань, видачі свідоцтв та фінансового моніторингу осіб, які надають юридичні послуги Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань;

Олексюк Лілія Віталіївна – заступник генерального директора з питань розвитку підприємства Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;

Буюклі Олена Євгеніївна – помічник генерального директора з технічних питань Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;

Голові робочої групи забезпечити розробку технічного завдання на спеціальне програмне забезпечення, визначити критерії оцінювання результату проведеного анонімного кваліфікаційного тестування, здійснення тестування та здачу в промислову експлуатацію спеціального програмного забезпечення.

2. Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань (Чижмарь К.І.) забезпечити участь працівників Департаменту у роботі робочої групи.

3. Фінансово-господарському департаменту (Мудрий С.І.) забезпечити робочу групу приміщенням за адресою: вулиця Артема, 73.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України Єфіменка Л.В.

Міністр
Олександр Лавринович

ВИКОНАВЧА ДИРЕКЦІЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

ЛИСТ

від 14.10.2010 р. N 03-28-1949

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, розглянувши звернення щодо прийому органами Фонду електронної звітності, повідомляє.

Чи має бути безкоштовним прийом електронної звітності, обов’язковим Чи є користування послугами спецоператора для подання такої звітності? Чи справді, якщо платник побажав подати звітність в електронному вигляді, то відповідний орган зобов’язаний її прийняти, не відсилаючи платника до якихось там комерційним спецоператора?

Спосіб подання звітності визначається страхувальником на добровільних засадах. Подання електронного звіту у відповідності до законодавства дає страхувальникові право не подавати відповідні звіти на паперових носіях, якщо їм була отримана друга квитанція. Страхувальник може подавати до Фонду звітність наступними способами:

- На паперових носіях — особисто;

- На паперових носіях — поштовими відправленнями;

- Засобами телекомунікаційного зв’язку з накладанням електронного цифрового підпису;

- Засобами телекомунікаційного зв’язку з накладанням електронного цифрового підпису через посередника.

Всі послуги з прийому електронної звітності страхувальників робочими органами Фонду надаються безкоштовно.

Взаємовідносини між спецоператорів і страхувальником визначаються договірними умовами відповідно до чинного законодавства.

Чи відповідає законодавству примус подавати звітність до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності саме в електронному вигляді (створення певних перешкод для звітності в звичному «паперовому» вигляді)?

Нормативно-правовими актами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не передбачена обов’язковість подання звітності в електронному вигляді.

Якщо підприємство уклало договір на подання до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звітності в електронному вигляді і має намір направляти декларації через Інтернет. При цьому виникає питання: чи необхідно такі ж декларації подавати на паперових бланках?

Подання електронного звіту по коштах Фонду відповідно до законодавства дає страхувальникові право не подавати відповідний звіт на паперових носіях, якщо їм була отримана друга квитанція.

Хто повинен підписувати звітність в електронному вигляді, яка подається до органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності?

Електронні цифрові підписи посадових осіб страхувальника відповідно до Законів України від 22.05.2003 р. N 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», від 22.05.2003 р. N 852-IV «Про електронний цифровий підпис» накладаються на електронний звіт в наступному порядку: першим — ЕЦП головного бухгалтера (бухгалтера), другим — ЕЦП керівника (директора), третім — ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки суб’єкта звітності.

При відсутності у суб’єкта звітності посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб накладаються у такому порядку: першим — ЕЦП керівника (директора), другим — ЕЦП, що є аналогом відбитка печатки суб’єкта звітності.

Фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності електронні цифрові підписи накладаються у такому порядку: першим — електронний цифровий підпис фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, другий — електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитку печатки фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності (за наявності).

Чи відрізняються терміни подання електронної звітності в електронному вигляді від термінів подання звітності в паперовому? Чи справді така звітність приймається з 9:00 до 18:00 щодня, крім вихідних, святкових і неробочих днів (прошу повідомити такі дні та години)?

Електронні звіти подаються страхувальниками за звітні періоди і в терміни подання, встановлені правлінням Фонду для відповідних звітів у паперовій формі. Звітність по коштах Фонду в електронному вигляді, отримана робочими органами Фонду пізніше терміну, встановленого законодавством для звітності по коштах Фонду, вважається поданою з порушенням терміну. Автоматизована інформаційна система прийому звітних документів від страхувальників у робочих органах Фонду засобами Інтернет-технологій Виконавчої дирекції Фонду забезпечує цілодобовий прийом електронних звітів. Обробку звітів Виконавча дирекція Фонду здійснює з 9:00 год до 17:00 год щодня, крім вихідних, святкових і неробочих днів.

У разі отримання електронного звіту після 16 годин Виконавча дирекція Фонду формує і направляє квитанції протягом перших двох годин наступного робочого дня.

Чим підтверджується приймання звітності, поданої в електронному вигляді?

Прийом звіту підтверджується другим квитанцією з повідомленням про прийом електронного звіту.

Електронний звіт, до якого страхувальником не була отримана друга квитанція з повідомленням про його прийом, представленим не вважається.

Яка дата вважається датою подання податкової звітності, поданої в електронному вигляді?

Датою подання електронної звітності по коштах Фонду вважається дата, зафіксована посередником або Виконавчою дирекцією Фонду в першій квитанції до електронного звіту, за яким страхувальником отримана друга квитанція з повідомленням про прийом електронного звіту.

Який термін зберігання архіву файлів, спрямованих як звітності, файлів звітності з накладеними на них ЕЦП платника та отриманих електронних квитанцій з ЕЦП?

Робочі органи Фонду забезпечують такий же термін зберігання електронних звітів, як і для паперових, відповідно до наказів Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.98 р. N 41 «Про затвердження Переліку типових документів», Державного комітету архівів України від 25.04. 2005 р. N 49 «Про затвердження Порядку зберігання електронних документів в архівних установах» та постановою правління Фонду від 24.12.2001 р. N 54 «Про затвердження Інструкції з діловодства в органах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності».

Підприємство уклало договір з аудиторською фірмою на складання всієї звітності та доручило їй здавати податкову звітність підприємства в електронному вигляді. Хто несе відповідальність за своєчасність подання та коректність заповнення документів?

Відповідно до Закону України від 18.01.2001 р N 2240 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» визначено, що страхувальники зобов’язані нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески , вести облік коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і своєчасно надавати органам Фонду встановлену звітність щодо цих коштів. Отже,відповідальність за своєчасність подання та коректність заповнення звітності по коштах Фонду несе страхувальник.

В. о. директора Е. Ушаков

Проект заяви про
отримання свідоцтва про реєстрацію самозайнятої особи в органах ДПС з 01.01.2011 року з метою врахування витрат при оподаткуванні доходу отриманого від провадження незалежної професійної діяльності . (відповідно до вимог ст.. 178 Податкового кодексу України)

___________________________
___________________________
___________________________

ЗАЯВА

Я, ХХХХХХХ, приватний нотаріус ХХХХХ міського нотаріального округу, здійснюю свою незалежну професійну діяльність за адресою: м. ХХХ, ЯЯЯЯЯЯЯ , моє місце проживання зареєстроване за адресою м. ХХХХХ, БББББББББ.
Взят(а) на облік платника податків в органах Державної податкової служби ХХХХ року.
Відповідно до вимог ст. 178 Податкового кодексу України я, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, зобов’язана стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання та отримати свідоцтво про таку реєстрацію.
Прошу видати мені з 01.01.2011 року відповідне Свідоцтво про реєстрацію самозайнятої особи в органах державної податкової служби.

Приватний нотаріус
ХХХХ УУУУ нотаріального округу ХХХХХ Х.Х.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Л И С Т

18.10.2010 N 12873-0-26-10-19

Газеті «Правова Фортеця»
б-р Дружби народів, 3,
к. 30, м. Київ-150, 03150

Щодо надання роз’яснення деяких питань
законодавства, пов’язаних з державною
реєстрацією прав

Міністерство юстиції розглянуло лист газети «Правова Фортеця»
від 4 жовтня 2010 року стосовно надання роз’яснення деяких питань
законодавства, пов’язаних з державною реєстрацією права
користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними
спорудами, їх окремими частинами, та повідомляє.

Відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 )
(далі — Кодекс) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна
сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а
кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Слід відмітити, що зобов’язання виникають з підстав,
встановлених статтею 11 Кодексу ( 435-15 ) (стаття 509 Кодексу)
( 435-15 ). Так, згідно з частиною другою статті 11 Кодексу
( 435-15 ) підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є,
зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно частини першої статті 626 Кодексу ( 435-15 )
договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття 640 Кодексу ( 435-15 ) визначає момент, з якого
договір вважається укладеним, тобто момент, з якого у сторін
договору виникають взаємні права та обов’язки.

Враховуючи наведене, цивільні права та обов’язки у сторін
договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої
частини) виникають з моменту укладення такого договору, звісно ж,
якщо інше не передбачено самим договором (наприклад, з моменту
передачі майна). У випадках, встановлених статтями 793 та 794
Кодексу ( 435-15 ), таким моментом є нотаріальне посвідчення та
державна реєстрація договору відповідно.

Що стосується державної реєстрації права користування (найму,
оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими
частинами та правових наслідків відсутності державної реєстрації
такого права, то наголошуємо, що обов’язковій державній реєстрації
підлягають речові права, що виникли на підставі договорів,
укладених після набрання чинності Закон України від
11 лютого 2010 року N 1878-VI ( 1878-17 ) «Про внесення змін до
Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», тобто,
починаючи з 16 березня 2010 року. Таке твердження ґрунтується на
тому, що саме цей Закон ( 1878-17 ) містить норму щодо проведення
реєстраторами бюро технічної інвентаризації державної реєстрації
права користування (найму, оренди) будівлею або іншими
капітальними спорудами, їх окремими частинами.

Також відповідно до Тимчасового положення про порядок
державної реєстрації права власності та інших речових прав на
нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від
7 лютого 2002 року N 7/5 ( z0157-02 ) (у редакції наказу
Міністерства юстиції від 28 липня 2010 року N 1692/5)
( z0582-10 ), зареєстрованим у Міністерстві юстиції
18 лютого 2002 року за N 157/6445 (далі — Положення), така
державна реєстрація є обов’язковою. У свою чергу, норми Положення
( z0157-02 ), що будуть діяти до 1 січня 2012 року, не пов’язують
момент державної реєстрації права користування (найму, оренди)
будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами
з виникненням у сторін взаємних прав та обов’язків відповідно до
договору.

Як зазначалося вище, цивільні права та обов’язки у відносинах
найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)
виникають на підставі відповідного договору, а тому певні
негативні правові наслідки у сторін таких правовідносин можуть
виникати як у зв’язку з укладенням договору (зокрема недотримання
письмової форми, нотаріального посвідчення договору тощо), так і у
зв’язку з неналежним його виконанням (прострочення оплати за
користування майном тощо), проте не у зв’язку з відсутністю
державної реєстрації такого речового права.

Слід відмітити, що у розумінні Положення ( z0157-02 )
державна реєстрація прав — це офіційне визнання і підтвердження
державою фактів виникнення, переходу або припинення права
власності та інших речових прав на нерухоме майно шляхом внесення
відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація права користування (найму, оренди)
будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами
є додатковою гарантією захисту прав та законних інтересів, що
виникають на підставі укладених договорів, як у відносинах між
сторонами таких правовідносин, так і у відносинах з третіми
особами, у тому числі з органами влади.

Водночас, наголошуємо, що з 1 січня 2012 року державна
реєстрація права користування (найму, оренди) будівлею або іншими
капітальними спорудами, їх окремими частинами здійснюватиметься у
порядку, визначеному Законом України «Про внесення змін до
Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України»
( 1878-17 ), а тому, виходячи з частини третьої статті 3 Закону
України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та
їх обтяжень» ( 1952-15 ), буде змінено момент виникнення права
користування відповідно до договору найму будівлі або іншої
капітальної споруди (їх окремої частини) — таке речове право
виникатиме саме з моменту його державної реєстрації.

Стосовно правомірності віднесення до складу витрат фізичної
чи юридичної особи сум витрат, понесених особою на оплату
користування майном, зазначаємо, що Міністерство юстиції, діючи на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також
відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року N 1577
( 1577-2006-п ), не має повноважень щодо визначення законності чи
правомірності будь-яких дій та прийнятих рішень суб’єктів
правовідносин.

У свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України «Про
державну податкову службу в Україні» ( 509-12 ) завданнями органів
державної податкової служби є, зокрема, надання роз’яснень
законодавства з питань оподаткування серед платників податків.

Враховуючи наведене, з порушеного у листі питання радимо
звернутися до органів державної податкової служби.

Заступник Міністра Л.В.Єфименко

ЩОДО ВИКОНАННЯ УМОВ ДОГОВОРУ СУБОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

Лист Державного комітету України із земельних ресурсів
від 14 вересня 2010 р. N 17492/17/4-10

Держкомпідприємництву

Державним комітетом України із земельних ресурсів опрацьовано Ваше звернення від 30.08.2010, що надійшло від Держкомпідприємництва від 09.08.2010 N 10144 та повідомляється наступне.
Статтею 3 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що об’єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Згідно із статтею 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.
Враховуючи наведене, надання Вам земельної ділянки у користування для обслуговування торгівельного кіоску може бути здійснено шляхом укладання договору суборенди частини земельної ділянки.

Заступник Голови
І. Д. Левушевський

Наказ Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3256/5 «Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів»

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

22.12.2010 м. Київ № 3256/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції 24.12.2010 за № 1331/18626

Про затвердження Порядку підвищення
кваліфікації нотаріусів, консультантів
державних нотаріальних контор,
державних нотаріальних архівів,
помічників приватних нотаріусів

Відповідно до статті 5 Закону України „Про нотаріат” та з метою підвищення професійного рівня державних та приватних нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів та помічників приватних нотаріусів

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів, що додається.

2. Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань (Чижмарь К.І.):

2.1. Подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” (із змінами).

2.2. Довести цей наказ до відома начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

3. Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі довести цей наказ до відома нотаріусів та забезпечити його належне виконання.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Єфіменка Л.В.

Міністр
Олександр Лавринович

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
22.12.2010 № 3256/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції 24.12.2010 за № 1331/18626

Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів

1. Цей Порядок розроблений з метою організації та формування системи підвищення професійного рівня нотаріусів та, за бажанням, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів.

2. Підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів полягає в навчанні з метою оновлення та розвитку знань, умінь та набуття професійних навичок, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності.

3. Підвищення кваліфікації здійснюється на принципах доступності, поєднання теорії і практики, диференціації та системності.

4. Підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів організовується та забезпечується Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції Міністерства юстиції України (далі — Центр), Українською нотаріальною палатою, Академією нотаріату України.

5. Підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів здійснюється у таких формах:

підвищення кваліфікації у Центрі відповідно до планів–графіків підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів, які щороку затверджуються наказами Міністерства юстиції України;

підвищення кваліфікації за програмами короткотермінових семінарів, які організовуються та проводяться Центром, Українською нотаріальною палатою, Академією нотаріату України;

навчання за програмами удосконалення професійної майстерності, школи молодого нотаріуса в рамках постійно діючих семінарів, які проводяться Центром, Українською нотаріальною палатою, Академією нотаріату України;

участь у міжнародних семінарах, симпозіумах, науково-практичних конференціях з питань нотаріату;

навчання в магістратурі та аспірантурі, проходження докторантури;

навчання шляхом самоосвіти (підготовка рефератів, статей для опублікування у професійних та фахових виданнях, участь у розробці проектів нормативно-правових актів тощо).

6. Підвищення кваліфікації відбувається згідно з Переліком питань з підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів, наведеним у додатку до цього Порядку (далі – Перелік питань з підвищення кваліфікації).

Перелік питань з підвищення кваліфікації складено з урахуванням цільового спрямування, досвіду діяльності, індивідуальних інтересів і потреб слухачів за такою тематикою:

актуальні питання організації нотаріальної діяльності;

нотаріальне діловодство, практичне застосування;

порядок підготовки нотаріальних документів до здачі на зберігання в архів;

порядок учинення нотаріальних дій;

діяльність нотаріуса, пов’язана з удосконаленням практичних навичок по роботі з Єдиним реєстром спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Єдиним реєстром нотаріусів, Державним реєстром іпотек, Державним реєстром правочинів, Державним реєстром обтяжень рухомого майна, Спадковим реєстром, Реєстром спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України, Єдиним реєстром довіреностей;

підготовка документів для проставлення апостиля та подальшої консульської легалізації тощо.

7. Нотаріус повинен постійно працювати над підвищенням свого професійного рівня за будь-якою з форм, передбачених пунктом 5 цього Порядку, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 291 Закону України «Про нотаріат», проходити підвищення кваліфікації.

8. Підвищення кваліфікації за формами, передбаченими абзацами другим — четвертим пункту 5 цього Порядку, завершується проведеним у Центрі підсумковим заліком.

9. У разі успішної здачі заліку залежно від строку навчання Центром видається Свідоцтво про підвищення кваліфікації за зразком, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.97 № 1260 «Про документи про освіту та вчені звання», або відповідний документ про підвищення кваліфікації установленого Міністерством юстиції зразка.

За результатами проходження навчання за програмами короткотермінових семінарів, які організовуються та проводяться Українською нотаріальною палатою або Академією нотаріату України, видаються відповідні документи (свідоцтво, сертифікат учасника семінару).

У разі підвищення кваліфікації за формою самоосвіти на підтвердження факту підготовки матеріалів для опублікування у професійних виданнях редакцією надається відповідний документ (інформаційна довідка про прийняття до друку тощо).

На підтвердження факту навчання в магістратурі та аспірантурі, а також про проходження докторантури надається відповідна довідка за місцем навчання.

10. Методичне забезпечення проведення підвищення кваліфікації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, Центром, Академією нотаріату України, Українською нотаріальною палатою спільно з науковими установами та вищими навчальними закладами.

Директор Департаменту
нотаріату, фінансового моніторингу
юридичних послуг та реєстрації
адвокатських об’єднань

К.І. Чижмарь

Додаток
до Порядку підвищення кваліфікації
нотаріусів, консультантів
державних нотаріальних контор,
державних нотаріальних архівів,
помічників приватних нотаріусів

Перелік питань з підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів

І. Організація нотаріату та нотаріальної діяльності

1.1. Нотаріус. Правова основа діяльності нотаріату. Права та обов’язки нотаріуса.

1.2. Нотаріальна таємниця. Гарантії нотаріальної діяльності. Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій. Оплата нотаріальних дій.

1.3. Відповідальність нотаріуса.

1.4. Підстави та порядок зупинення, припинення нотаріальної діяльності.

1.5. Порядок заміщення приватного нотаріуса.

1.6. Нотаріус як податковий агент. Оподаткування доходу приватного нотаріуса.

1.7. Роль нотаріуса в системі фінансового моніторингу.

1.8. Діяльність нотаріуса, пов’язана з удосконаленням практичних навичок по роботі з Єдиним реєстром спеціальних бланків нотаріальних документів, Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Єдиним реєстром нотаріусів, Державним реєстром іпотек, Державним реєстром правочинів, Державним реєстром обтяжень рухомого майна, Спадковим реєстром, Реєстром спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України, Єдиним реєстром довіреностей.

ІІ. Порядок документування нотаріальної діяльності та зберігання нотаріального архіву, а також організація роботи з документами

2.1. Нотаріальне діловодство, практичне застосування.

2.2. Загальне діловодство:

приймання, розгляд і реєстрація кореспонденції;

складання і оформлення документів;

контроль за виконанням документів;

порядок розгляду звернень фізичних та юридичних осіб.

2.3. Нотаріальне діловодство:

складання і оформлення нотаріальних документів;

ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій.

2.4. Складання номенклатури та формування справ (нарядів).

2.5. Складання справ (нарядів).

2.6. Підготовка нотаріальних документів для архівного зберігання.

ІІІ. Порядок учинення нотаріальних дій

3.1. Загальні правила вчинення нотаріальних дій.

3.2. Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій (посвідчення правочинів про відчуження нерухомого майна (крім земельних ділянок) та часток у спільній власності на нерухоме майно; посвідчення правочинів, предметом яких є земельна ділянка, посвідчення договорів іпотеки (застави), посвідчення заповітів, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, видача свідоцтв про право на спадщину, свідоцтв про право власності в спільному майні подружжя, свідоцтв про придбання арештованого (заставленого) майна з публічних торгів, свідоцтв про придбання нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладання та зняття заборони; вчинення виконавчих написів та протестів векселів).

3.3. Порядок посвідчення договорів відчуження об’єктів нерухомого майна:

загальні правила посвідчення договорів, предметом яких є нерухоме майно;

особливості посвідчення договорів відчуження земельних ділянок;

порядок відчуження об’єктів незавершеного будівництва;

посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності;

особливості посвідчення договорів відчуження об’єктів нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку та піклування.

3.4. Посвідчення договорів про забезпечення виконання зобов’язання:

порядок та особливості посвідчення договору іпотеки;

нотаріальне посвідчення договору застави;

вчинення виконавчого напису на договорі про забезпечення виконання зобов’язання.

3.5. Оформлення права на спадщину:

загальні правила оформлення спадкових прав;

підстави спадкування (порядок та особливості оформлення спадщини);

особливості спадкування землі;

вжиття заходів до охорони спадкового майна;

видача свідоцтва про право на спадщину.

3.6. Порядок прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів.

3.7. Особливості засвідчення нотаріусом підпису на документах. Засвідчення нотаріусом вірності перекладу та справжності підпису перекладача.

3.8. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори. Порядок підготовки документів (консульська легалізація та проставлення апостиля) для використання їх за межами України.

3.9. Застосування положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 у частині надання правової допомоги, майнових правовідносин та спадкування.

Директор Департаменту
нотаріату, фінансового моніторингу
юридичних послуг та реєстрації
адвокатських об’єднань

К.І. Чижмарь