Передплата на 2011 рік здійснюється через:

ПП «ПА «Страйд-Плюс»
Отримувач — ПП «ПА «Страйд-Плюс», код ЄДРПОУ 35072739,
п/р 26005460220010 в ПАТ «АКБ «Базис» м. Харкова, МФО 351760.
ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН»
Отримувач — ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН», код ЄДРПОУ 33478516,
п/р 260090102990 в ПАТ «ПроКредит Банк» м. Києва, МФО 320984.
Призначення платежу: «Передплата на журнал «Мала енциклопедія нотаріуса» на 2011 рік».
ПДВ не передбачено. У цій графі також слід указати адресу, на яку надсилати журнал.
Вартість річної передплати на 2011 рік — 970 грн.
Тел./факс: (057) 733-92-05; 714-27-90; тел.: 731-87-09; 714-27-89
E-mail: info@stride.com.ua http://www.stride.com.ua

За словами Міністра юстиції Олександра Лавриновича, проект розроблено Міністерством юстиції за власною ініціативою з метою вдосконалення процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, розробка проекту була обумовлена наявністю певних недоліків, які були виявлені Міністерство юстиції в процесі реалізації закону від 11 лютого 2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». У подальшому, в процесі застосування, такі норми могли б призвести до незручностей як фізичним та юридичним особам, так і органам державної реєстрації прав.

Крім того, з часу набрання чинності зазначеним Законом відбулися зміни у законодавстві, які пов’язані з речовими правами на нерухоме майно, обтяженнями таких прав, їх державною реєстрацією. Зокрема, набрав чинності Податковий Кодекс України, Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», було ухвалено внесено зміни до законів «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів.

Проект закону, розроблений Мін’юстом, передбачає необхідність подання документів на державну реєстрацію прав як у паперовій, так і в електронній формі. Пропонується запровадити надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як органами державної реєстрації прав, так і нотаріусами. Передбачається можливість отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно особам, які мають речові права на чуже нерухоме майно. Крім того, пропонується визначити порядок взаємодії органів державної реєстрації прав з державною виконавчою службою, органами державної податкової служби, нотаріусами, а також органом, що здійснює ведення державного земельного кадастру.

Проект закону також спрямований на врахування тих змін, що відбулися у законодавчому регулюванні речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, їх державної реєстрації.

Зауваження та пропозиції до законопроекту прийматимуться від фізичних та юридичних осіб протягом місяця з дня повідомлення про громадське обговорення проекту на адресу: м. Київ, пров. Рильський, 10, Міністерство юстиції, департамент цивільного законодавства та підприємництва. Адреса електронної пошти: registlaw@minjust.gov.ua.

*** Як повідомлялося, з набранням чинності Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», який спрямований на створення в Україні єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Міністерство юстиції як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розпочало здійснювати заходи, направлені на реалізацію положень цього Закону, зокрема заходи нормативно-правового характеру.

Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Повідомлення
про проведення публічного громадського обговорення
проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

З метою забезпечення вивчення та врахування думки громадськості та дотримання вимог абзацу другого пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996, Міністерство юстиції повідомляє про оприлюднення з «18″ лютого 2011 року на веб-сайті Міністерства юстиції проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – проект).

Проект розроблено Міністерством юстиції за власною ініціативою з метою вдосконалення процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та врахування змін, що відбулися у законодавчому регулюванні речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, їх державної реєстрації.

Розробка проекту обумовлена наявністю певних недоліків, які були виявлені у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час реалізації заходів, направлених на нормативне регулювання відносин, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які, у свою чергу, в подальшому могли б призвести до незручностей як фізичним та юридичним особам, так і органам державної реєстрації прав. Крім того, з часу набрання чинності зазначеним Законом відбулися зміни у законодавстві, які пов’язані з речовими правами на нерухоме майно, обтяженнями таких прав, їх державною реєстрацією. Зокрема, набрав чинності Податковий Кодекс України, Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)».

Оптимальним варіантом розв’язання назрілих проблем у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки закон є тим нормативно-правовим актом, що регулює найбільш значущі, найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов’язкових правил.

Прийняття Закону забезпечить вдосконалення процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, доступність до органів влади у сфері державної реєстрації прав, належний рівень захисту прав власності фізичних та юридичних осіб на нерухоме майно, гарантованих Конституцією України, сприятиме нормалізації роботи ринку нерухомого майна, покращення позитивного іміджу України та її інвестиційної привабливості.

Зауваження та пропозиції до проекту просимо надсилати на адресу: м. Київ, пров. Рильський, 10, Міністерство юстиції, департамент цивільного законодавства та підприємництва. Адреса електронної пошти: registlaw@minjust.gov.ua.

Зауваження та пропозиції до проекту від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань прийматимуться Міністерством юстиції протягом місяця з дня повідомлення про громадське обговорення проекту.

Заступник Міністра
Л.В.Єфіменко

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 18, ст. 141):

1) частину першу статті 1 доповнити новим абзацом такого змісту:

«Державна реєстрація прав на об’єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, встановлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об’єкта.»;

2) у статті 3:

частину другу після слова «майно» доповнити словами «їх обтяжень»;

частину третю після слова «майно» доповнити словами «їх обтяження»;

у частині четвертій:

абзац перший після слова «майно» доповнити словами «їх обтяження»;

у абзаці другому:

після слів «реєстрація прав» доповнити словами «їх обтяжень»;

після слів «виникнення прав» доповнити словами «їх обтяжень»;

після слів «таких прав» доповнити словами «їх обтяжень»;

у частині шостій:

слово «укладаються» замінити словом «вчиняються»;

після слів «право власності» доповнити словами «чи інше речове право»;

у частині сьомій:

слово «прав» замінити словами «права власності та інших речових прав»;

доповнити новим абзацом такого змісту:

«Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місця розташування об’єкта нерухомого майна.»;

3) у частині третій статті 4:

слова «житловий будинок, будівлю, споруду, квартиру» замінити словами «підприємство, як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини)»;

слова «житлового будинку, будівлі, споруди, квартири» замінити словами «підприємства, як єдиного майнового комплексу, житлового будинку, будівлі, споруди (їх окремої частини)»;

доповнити новим абзацом такого змісту:

«Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), у яких вони розташовані.»;

4) статтю 5 викласти у такій редакції:

«Стаття 5. Об’єкти нерухомого майна, стосовно яких проводиться державна реєстрація прав

1. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства, як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

2. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об’єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об’єкт нерухомого майна проводиться після прийняття його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.»;

5) у статті 6:

у частині першій слова «Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав,» замінити словами «діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції (далі – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав), що є держателем Державного реєстру прав»;

частини другу виключити.

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною другою;

6) у частині першій статті 7:

пункт 1 викласти у такій редакції:

«1) бере участь у формуванні та забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав;»;

пункти 7 та 8 виключити.

У зв’язку з цим пункт 9 вважати пунктом 7;

7) у статті 9:

у частині першій:

у абзаці першому слова «пройшов стажування в органах державної реєстрації прав не менше шести місяців» виключити;

абзац другий викласти у такій редакції:

«Державний реєстратор є державним службовцем.»;

у частині другій:

у пункті 1:

у абзаці першому після слів «нерухоме майно» доповнити словами «їх обтяженнями»;

у абзаці третьому слова «на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав» замінити словом «прав, їх обтяжень»;

абзац п’ятий викласти у такій редакції:

«наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;»;

у пункті 2 слова «про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та» виключити;

8) у статті 10:

у частині першій слова «і картографічні (графічні) дані» виключити;

частину другу виключити.

У зв’язку з цим частини третю – п’яту вважати частинами другою – четвертою;

9) статтю 12 викласти у такій редакції:

«Стаття 12. Картографічні (графічні) дані Державного реєстру прав

1. Для ідентифікації нерухомого майна, відображення взаєморозташування об’єктів нерухомого майна, організації управління інформацією та контролю за проведенням державної реєстрації прав використовуються кадастрові карти (плани), кадастрові плани земельних ділянок, що віднесені до картографічних (графічних) даних Державного реєстру прав.

2. Використання органами державної реєстрації прав картографічних (графічних) даних під час здійснення державної реєстрації прав забезпечується шляхом надання кадастрових планів земельних ділянок та забезпечення надання доступу до кадастрових карт (планів) органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру.

3. Порядок складання та затвердження, вимоги до оформлення кадастрових карт (планів), кадастрових планів земельних ділянок та Порядок надання доступу до кадастрових карт (планів) встановлюються Кабінетом Міністрів України.»;

10) частину першу статті 13 викласти у такій редакції:

«1. Реєстрація заяв та запитів, пов’язаних з проведенням державної реєстрації прав та наданням інформації з Державного реєстру прав, проводиться в базі даних про реєстрацію заяв і запитів.»;

11) у частині третій статті 14 слова «за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи» виключити;

12) у статті 15:

у частині четвертій після слова «права» доповнити словами «їх обтяження»;

у частині дев’ятій слова «майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено» замінити словами «нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, та майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва»;

у частині десятій слова «передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно» замінити словами «визначеному Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

у частині дванадцятій слово «витягів» замінити словом «інформації»;

доповнити новою частиною такого змісту:

«13. Форму та порядок заповнення заяв, що подаються до органу державної реєстрації прав, форму рішень, що приймаються у зв’язку з проведенням державної реєстрації прав та наданням інформації з Державного реєстру прав, встановлює Міністерство юстиції України.»;

13) у статті 16:

у частині першій:

слова «або більша за площею його частина» замінити словами «в паперовій або електронній формі»;

доповнити новим абзацом такого змісту:

«Якщо об’єкт нерухомого майна розміщений в межах території, на якій діє два і більше органів державної реєстрації прав, заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до одного із органів державної реєстрації прав, обраного заявником, крім випадків, встановлених пунктом 6 частини першої статті 7 цього Закону.»;

у частині третій:

після слів «відповідних прав» доповнити словами «їх обтяжень»;

доповнити новим абзацом такого змісту:

«Оригінали документів, електронні копії яких подавалися разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у електронній формі, подаються до відповідного органу державної реєстрації прав у строк, що не перевищує п’яти робочих днів. У випадку державної реєстрації обтяжень речових прав, іпотеки оригінали документів подаються до закінчення строку, встановленого частинами п’ятою та сьомою статті 15 цього Закону.»;

у частині десятій:

після слів «їх обтяжень» доповнити словами «в паперовій формі»;

після слів «юридичної особи» доповнити словом «також»;

слова «разі потреби» замінити словами «випадках, встановлених законом»;

доповнити новим абзацом такого змісту:

«Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі, така заява засвідчуються електронним цифровим підписом заявника. У разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у електронній формі представником фізичної чи юридичної особи подається також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб.»;

14) у статті 17:

у частині третій після слів «нерухоме майно» доповнити словами «їх обтяжень»;

доповнити новою частиною такого змісту:

«4. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронного документообігу та використання електронних документів.»;

15) у статті 18:

частину першу після пункту 8 доповнити новим пунктом такого змісту:

«9) фізичним та юридичним особам на об’єкти нерухомого майна, які в установленому порядку придбані з прилюдних торгів (аукціонів);».

У зв’язку з цим пункт 9 вважати пунктом 10;

у частині другій слова «і засвідчується печаткою» виключити;

16) частину третю статті 20 виключити.

У зв’язку з цим частину четверту вважати частиною третьою;

17) у статті 22:

назву викласти у такій редакції:

«Стаття 22. Зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень»;

у частині третій слова «на відповідний строк» замінити словами «з урахуванням часу, що минув до його зупинення»;

18) статтю 23 викласти у такій редакції:

«Стаття 23. Зупинення державної реєстрації прав

1. Державна реєстрація прав зупиняється у разі прийняття рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав.

2. Державний реєстратор у день отримання рішення суду про заборону вчинення дій, пов’язаних з державною реєстрацією прав, приймає рішення про зупинення державної реєстрації прав, про що письмово повідомляє заявника у п’ятиденний строк.

4. Державна реєстрація прав зупиняється до скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення державної реєстрації прав. Загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.»;

19) у статті 24:

у частині першій:

після пункту 5 доповнити новими пунктами такого змісту:

«6) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на це майно за новим правонабувачем;

7) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, встановлених частиною дев’ятою статті 15 цього Закону;

8) при подачі заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство, як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документу, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

9) після завершення п’ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставини, що були підставою для прийняття такого рішення;

10) заяву про державну реєстрацію права власності за новим правонабувачем подано за відсутності державної реєстрації права власності на попереднім правонабувачем;».

У зв’язку з цим пункт 6 вважати пунктом 11;

у пункті 11 після слів «заявлене право» доповнити словами «обтяження такого права»;

у частині другій слова «оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України» замінити словами «державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень»;

у частині третій слово та цифру «пункті 4″ замінити словом, знаками та цифрами «пунктах 4, 7 – 10″;

20) у статті 26:

частину другу викласти у такій редакції:

«2. У випадку скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вносяться записи про відміну державної реєстрації прав.»;

частину третю виключити;

21) частину четверту статті 27 викласти у такій редакції:

«4. Якщо виправлення технічної помилки може завдати шкоди чи порушити права та законні інтереси правонабувачів або третіх осіб, які використовували відповідні реєстраційні записи, державний реєстратор у п’ятиденний строк письмово повідомляє цих осіб про виправлення технічної помилки.»;

22) у статті 28:

частину другу після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:

«особи, які мають речові права на чуже нерухоме майно, або уповноважені ними особи;».

У зв’язку з цим абзаци третій та четвертий вважати абзацами четвертим та п’ятим;

після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

«4. Витяг з Державного реєстру прав надається органом державної реєстрації прав або нотаріусом. Інформаційна довідка, виписка з Державного реєстру прав надається органом державної реєстрації прав.»;

У зв’язку з цим частини четверту – сьому вважати частинами п’ятою – восьмою;

у частині п’ятій слова «відмовляє в наданні витягу та інформаційної довідки» замінити словами «чи нотаріус відмовляє в наданні інформації з Державного реєстру прав»;

частину сьому викласти у такій редакції:

«7. Державні виконавці під час примусового виконання рішень відповідно до закону користуються інформацією про зареєстровані речові права на нерухоме майно та про обтяження таких прав з Державного реєстру прав, порядок доступу до якого встановлюється Міністерством юстиції України.»;

23) після статті 28 доповнити новими статтями такого змісту:

«Стаття 281. Взаємодія органу державної реєстрації прав та органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру

1. Орган державної реєстрації прав надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію про:

власника (користувача) земельної ділянки;

державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права користування (сервітут) земельною ділянкою, права постійного користування, права оренди (суборенди) земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельною ділянкою (суперфіцій);

дату державної реєстрації, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав із зазначенням відомостей про її кадастровий номер та орган, що здійснив таку реєстрацію.

2. Орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, надає органу державної реєстрації прав інформацію про:

державну реєстрацію земельної ділянки (дату державної реєстрації, орган, що здійснив таку реєстрацію);

кадастровий номер, площу, місце розташування земельної ділянки;

кадастровий план зареєстрованої земельної ділянки у електронній (цифровій) формі.

Орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, надає органу державної реєстрації прав доступ до перегляду кадастрових карт (планів) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація, одержана від органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, вноситься державним реєстратором, під час здійснення державної реєстрації прав на відповідний об’єкт, до розділу Державного реєстру прав, який містить відомості про нерухоме майно.

3. Порядок надання інформації, визначеної у частинах першій та другій цієї статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 282. Взаємодія органів державної реєстрації прав та нотаріусів у сфері державної реєстрації прав

1. Нотаріуси, які уклали договори з Адміністратором Державного реєстру прав, мають доступ до Державного реєстру прав, порядок якого встановлюється Міністерством юстиції України.

2. Нотаріуси, що мають доступ до Державного реєстру прав, при вчинені нотаріальних дій з нерухомим майном користуються Державним реєстром прав.

Користування Державним реєстром прав полягає у отриманні інформації з Державного реєстру прав, необхідної при вчиненні нотаріальної дії з нерухомим майном, та внесенні тимчасового запису до Державного реєстру прав про вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

3. Нотаріуси, які мають доступ до Державного реєстру прав, надають інформацію з Державного реєстру прав у формі витягу відповідно до вимог цього Закону.

Стаття 283. Взаємодія органів державної реєстрації прав та органів державної податкової служби

1. Органи державної реєстрації прав подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за місцем розташування нерухомого майна у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»;

24) у статті 29:

у назві слова «надання витягів» замінити словами «внесення змін до Державного реєстру прав та надання інформації»;

частину третю викласти у такій редакції:

«3. За внесення змін до Державного реєстру прав, надання інформації з Державного реєстру прав справляється плата, розмір та порядок використання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.»;

у частині четвертій слова «якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом» виключити;

25) у статті 30:

частину першу після слів «державні реєстратори» доповнити словами «та нотаріуси»;

частину третю після слів «державним реєстратором» доповнити словом «чи нотаріусом».

2. У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 18, ст. 141):

1) у пункті 1 цифру «4″ замінити цифрою «5″;

2) у пункті 2:

після слова «майно» доповнити словами «їх обтяжень»;

слова «цим Законом» замінити словами «Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,»;

3) після пункту 3 доповнити новим пунктом такого змісту:

«4. Встановити, що до прийняття та набрання чинності законом про технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці, технічна інвентаризація таких об’єктів проводиться бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом, у межах території, на якій бюро технічної інвентаризації здійснювало свою діяльність з державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.».

У зв’язку з цим пункт 4 вважати пунктом 5;

4) після пункту 5 доповнити новими пунктами такого змісту:

«6. Встановити, що державна реєстрація в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек проводиться (здійснюється) до 30 грудня 2011 року.

За заявами чи повідомленнями, поданими у зв’язку з державною реєстрацією в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, а також заявами та запитами, поданими у зв’язку з отриманням інформації з вказаних реєстрів, рішення приймаються до 30 грудня 2011 року.

З 1 січня 2012 року державний реєстратор має виключне право доступу до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек і при проведенні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень використовує реєстраційні дані вказаних реєстрів.

Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

7. Бюро технічної інвентаризації, зазначені в абзаці другому пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, з 1 січня 2012 року надають за запитом державного реєстратора інформацію з паперових носіїв про зареєстровані права власності та інші речові права на нерухоме майно у строк, що не перевищує п’яти робочих днів.

У випадку ліквідації бюро технічної інвентаризації, зазначених в абзаці другому пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, такі бюро технічної інвентаризації передають держателю Державного реєстру прав, у порядку встановленому Міністерством юстиції України, наявні у них паперові носії, які містять відомості про зареєстровані права власності та інші речові права на нерухоме майно.».

3. У Законі України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 39, ст. 383; 2004 р., № 2, ст. 6; 2004 р., № 11, ст. 140; 2006 р., № 13, ст. 110; 2009 р., № 13, ст. 161):

1) у частині першій статті 34 пункти 5 та 6 виключити;

У зв’язку з цим пункти 7 – 22 вважати пунктами 5 – 20;

2) пункт 1 частини першої статті 38 після слів «нерухомого майна» доповнити словами «об’єктів незавершеного будівництва»;

3) після статті 46 доповнити новою статтею 461 такого змісту:

«Стаття 461. Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно

1. Нотаріуси при вчинені нотаріальних дій з нерухомим майном користуються Державним реєстром речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

2. Отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, необхідної при вчиненні нотаріальної дії з нерухомим майном, здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Нотаріус, при вчиненні таких нотаріальних дій, здійснює пошук необхідної інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та отримує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

3. За результатом вчиненої нотаріальної дії з нерухомим майном нотаріус вносить до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тимчасовий запис про вчинення такої нотаріальної дії.»;

4) у статті 55:

у частині другій після слів «нерухомого майна» доповнити словами «об’єкта незавершеного будівництва»;

у частині четвертій після слів «нерухомого майна» доповнити словами «об’єкта незавершеного будівництва»;

у частині шостій слова «оформлення встановленого законодавством документа про право» замінити словами «державної реєстрації права»;

у частині сьомій перше речення виключити;

у частині дев’ятій друге речення виключити;

5) у частині третій статті 70 після слів «нерухоме майно» доповнити словами «об’єкт незавершеного будівництва»;

6) главу 9 виключити;

7) у частині першій статті 73:

у абзаці першому після слів «нерухомого майна» доповнити словами «об’єкта незавершеного будівництва»;

у абзаці другому після слова «квартири» доповнити словами «об’єкта незавершеного будівництва»;

у абзаці четвертому після слів «нерухомого майна» доповнити словами «об’єкта незавершеного будівництва»;

8) у частині першій статті 74 після слів «нерухомого майна» доповнити словами «об’єкта незавершеного будівництва».

4. У Законі України «Про іпотеку» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 38, ст. 313; 2006 р., № 13, ст. 110; 2010р., № 46, ст. 539):

1) частину п’яту статті 47 викласти у такій редакції:

«Акт про реалізацію предмета іпотеки є підставою для видачі покупцеві свідоцтва про право власності на нерухоме майно.»;

2) у частині першій статті 49 слова «а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися» виключити.

5. У частині першій статті 19 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 17, ст. 236) слова «отримані від органів, що здійснюють реєстрацію права власності на нерухоме майно» виключити.

6. У Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 1, ст. 2):

1) у частині першій статті 12 слова «та державній реєстрації» виключити;

2) у частині першій статті 13 слова «дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності) та його державної реєстрації» замінити словами «укладення договору купівлі-продажу чи іншого правочину, що передбачає передачу права власності,»;

3) у частині першій статті 18 слова «переходить до держави чи територіальної громади після укладення договору купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності) та» замінити словами «виникає у держави чи територіальної громади з моменту».

II. Прикінцеві та перехідні положення.

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2012 року.

Голова Верховної Ради України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекта Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

З набранням чинності Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», який спрямований на створення єдиної системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Міністерство юстиції як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розпочало здійснювати заходи, направлені на реалізацію положень цього Закону, зокрема заходи нормативно-правового характеру.

Під час реалізації зазначених заходів у нормативному регулюванні відносин, пов’язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, були виявлені певні недоліки, які, у свою чергу, в подальшому могли б призвести до незручностей як фізичним та юридичним особам, так і органам державної реєстрації прав.

Окрім того, з часу набрання чинності зазначеним Законом відбулися зміни у законодавстві, які пов’язані з речовими правами на нерухоме майно, обтяженнями таких прав, їх державною реєстрацією. Зокрема набрав чинності Податковий Кодекс України, Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», яким Закон України «Про виконавче провадження» викладено у новій редакції.

У зв’язку з наведеним виникла необхідність внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів.

2. Мета і шляхи її досягнення

Проект Закону спрямований на вдосконалення процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема передбачається запровадження подання документів на державну реєстрацію прав як у паперовій, так і в електронній формі; запровадження надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як органами державної реєстрації прав, так і нотаріусами; можливість отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно особам, які мають речові права на чуже нерухоме майно. Визначено порядок взаємодії органів державної реєстрації прав з органами державної виконавчої служби; органом, що здійснює ведення державного земельного кадастру; органами державної податкової служби та нотаріусами.

Проект Закону також спрямований на врахування тих змін, що відбулися у законодавчому регулюванні речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, їх державної реєстрації.

3. Правові аспекти

Відносини є предметом регулювання Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», «Про нотаріат», «Про іпотеку», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекта Закону не потребує додаткових витрат з державного бюджету.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону потребує погодження з Міністерством фінансів, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

6. Регіональний аспект

Проект Закону не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

7. Запобігання корупції

У проекті Закону відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект Закону не потребує оприлюднення з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» з огляду на відсутність у ньому положень, спрямованих на регулювання господарських відносин у розумінні Господарського кодексу України.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону не стосується соціально-трудової сфери.

10. Прогноз результатів

Прийняття Закону забезпечить вдосконалення процедури державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, доступність до органів влади у сфері державної реєстрації прав, належний рівень захисту прав власності фізичних та юридичних осіб на нерухоме майно, гарантованих Конституцією України, сприятиме нормалізації роботи ринку нерухомого майна, покращення позитивного іміджу України та її інвестиційної привабливості.

Міністр юстиції
Олександр Лавринович

«11″ лютого 2011 р.

У НОМЕРІ:
Податки
АНДРІЙ АСАУЛЮК
Нотаріальна діяльність за Податковим кодексом України 7
Додаток для інформаційного стенда нотаріуса
Оподаткування продажу (обміну), успадкування та прийняття в дарунок нерухомого майна, успадкування та прийняття в дарунок рухомого майна за Податковим кодексом України 20
Оподаткування продажу (обміну) рухомого майна (у тому числі транспортних засобів) за Податковим кодексом України (стаття 173 ПК) 21
ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО
Нотаріус — не податковий агент при посвідченні договорів відчуження нерухомого та рухомого майна 22
ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО
Податковий кодекс України —експрес­аналіз 25
Ставка податку 27
Оподаткування доходів нерезидента 30
Порядок оподаткування операцій
з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна 33
Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна 37
ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО
Адміністрування податків у 2011 році 39
ОЛЕНА САМОЩЕНКО
Порядок подання нотаріусами річної декларації про майновий стан і доходи (податкової декларації) та податкових розрахунків 45
Спадщина
ЛЮДМИЛА САДИХОВА
Оформлення спадщини
у випадку, коли спадкоємець, який закликався до спадкування, спадщину прийняв, але помер і юридично не оформив своїх спадкових прав 49
Заява
про прийняття спадщини 54
Свідоцтво
про право на спадщину за законом на майно померлого спадкоємця, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав 55
МИРОСЛАВА ДЯКОВИЧ
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики 58
Сімейне право
ІРИНА ЖИЛІНКОВА
Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу 63
ОЛЬГА РОЗГОН
Ограничения права собственности супругов 67
Діловодство
ГАННА КОСЕНКО
Книги, журнали і реєстри згідно з типовою номенклатурою справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса 87
Лист Міністерства юстиції України від 10.01.2011 р. № 3132/7 102
Іпотеказастава
ОЛЕНА ЧУЄВА
Продаж предмета іпотеки іпотекодержателем в порядку
ст. 38 Закону України «Про іпотеку» 104
Зразок
договору купівлі-продажу предмета іпотеки іпотекодержателем
від свого імені 107
Цивільне право
ІРИНА САЯПІНА
Новації законодавства стосовно моменту виникнення права власності на нерухоме майно 109
Нотаріальний процес
ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО
Неодночасне засвідчення справжності підписів на статуті юридичної особи 118
ЮРІЙ КОЗЬЯКОВ
Установлення нотаріусом особи при посвідченні правочину 121
НАТАЛІЯ САУТЕНКО
Виконання нотаріусом функцій реєстратора іпотеки 123
Огляди та коментарі
ВАСИЛЬ КРАТ
Еквівалент ціни договору в іноземній валюті: нетипові правила визначення 125
Зразки документів
ІРИНА САЯПІНА
Договір міни
Зразок договору міни квартири на земельну ділянку з розташованим на ній житловим будинком 131
Договір купівліпродажу
Зразок договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком 135
Ретроспектива
ОЛЕГ ПОПОВЧЕНКО
Гарантії нотаріальної діяльності в аспекті кримінального процесу 139
Узагальнення нотаріальної практики
Узагальнення нотаріальної практики по оформленню спадкових прав приватними нотаріусами (за період з 01.01.2010 по 30.06.2010) 145
Узагальнення практики з питань застосування державними та приватними нотаріусами чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій щодо документів, призначених для використання на території інших держав за період з 1 січня по 1 жовтня 2010 року 151
Роз’яснення, юридичні консультації Міністерства юстиції України
О. В. ДЕМ’ЯНЕНКО
Статус фізичної особи — підприємця: проблеми застосування законодавства 157
Судова практика
Рішення суду про визнання за позивачкою права на оплату за споживання теплової енергії за тарифами, встановленими для фізичних осіб 161
Документальнонормативна база
Прес­служба ДПА України за матеріалами Управління реєстрації та обліку платників податків
Спрощується облік для приватних нотаріусів 167
Наказ Державної податкової адміністрації України
від 22.12.2010 р. № 979
«Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів та визнання такими, що втратили чинність, наказів Державної податкової адміністрації України» 168
Наказ Державної податкової адміністрації України
від 24.12.2010 р. № 1025
«Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи — підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» 180
Лист Державної податкової адміністрації України
від 19.10.2010 р. № 507/4/170713 «Про подання фізичними особами — засновниками господарських товариств майнових декларацій» 184
Наказ Державного комітету фінансового моніторингу України від 03.08.2010 р. № 126
«Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» 186
Наказ Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3256/5 «Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів» 192
Лист Міністерства юстиції України від 18.10.2010 р. № 128730261019
«Щодо надання роз’яснення деяких питань законодавства, пов’язаних з державною реєстрацією прав» 197
Лист Міністерства юстиції України від 10.11.2010 р. № 36919/0217 [Про неправомірність дій окремих нотаріусів щодо безпідставного посвідчення договорів про внесення змін до договорів, посвідчених іншим нотаріусом, а також зняття заборон, накладених іншими нотаріусами] 199

Передплата на 2011 рік здійснюється через:

ПП «ПА «Страйд-Плюс»
Отримувач — ПП «ПА «Страйд-Плюс», код ЄДРПОУ 35072739,
п/р 26005460220010 в ПАТ «АКБ «Базис» м. Харкова, МФО 351760.
ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН»
Отримувач — ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН», код ЄДРПОУ 33478516,
п/р 260090102990 в ПАТ «ПроКредит Банк» м. Києва, МФО 320984.
Призначення платежу: «Передплата на журнал «Мала енциклопедія нотаріуса» на 2011 рік».
ПДВ не передбачено. У цій графі також слід указати адресу, на яку надсилати журнал.
Вартість річної передплати на 2011 рік — 970 грн.
Тел./факс: (057) 733-92-05; 714-27-90; тел.: 731-87-09; 714-27-89
E-mail: info@stride.com.ua http://www.stride.com.ua

Лист Державної служби фінансового моніторингу України від 03.02.2011 № 445/0320-6-5

Щодо подання державними нотаріусами форми № 1-ФМ «Форма обліку суб’єкта первинного фінансового моніторингу (відокремленого підрозділу)»

Підпунктом «г» пункту 8 частини другої статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі – Закон) нотаріусів віднесено до спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу. При цьому, державна нотаріальна контора не є спеціально визначеним суб’єктом первинного фінансового моніторингу, але нотаріуси, які входять до її складу є суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

На виконання пункту 1 частини другої статті 6 Закону нотаріус зобов’язаний стати на облік у Держфінмоніторингу як суб’єкт первинного фінансового моніторингу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 747 затверджено Порядок взяття на облік суб’єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання Державному комітетові фінансового моніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму (далі — Порядок).

Абзацом п’ятим пункту 6 Порядку визначено, що нотаріуси, як спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу, подають Держфінмоніторингу інформацію необхідну для взяття їх на облік не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дати встановлення ділових відносин з клієнтом, який має намір вчинити один з правочинів, визначених частиною першою статті 8 Закону.

Такими правочинами, згідно з частиною першою статті 8 Закону є правочини щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

Під діловими відносинами, згідно з пунктом 25 частини першої статті 1 Закону, слід розуміти відносини між клієнтом та суб’єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору про надання фінансових або інших послуг.

Відповідно до пункту 7 Порядку інформація, необхідна для взяття суб’єкта на облік, подається на паперових носіях за формою, встановленою Держфінмоніторингом.

З метою забезпечення виконання зазначеного Порядку Держфінмоніторингом прийнято наказ від 26.08.2010 № 148 «Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та Інструкції щодо їх заповнення», який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.10.2010 за № 891/18186 (далі – наказ).

Наказом затверджено форму № 1-ФМ «Форма обліку суб’єкта первинного фінансового моніторингу (відокремленого підрозділу)». При цьому звертаємо увагу, що нотаріуси заповнюють форму, передбачену для спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово.

Зазначений наказ разом з формою обліку та Інструкцією щодо її заповнення розміщені на веб — сайті Держфінмоніторингу у рубриці «Форми подання інформації».

Таким чином, державні нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах є спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу та зобов’язані подавати в установленому порядку до Держфінмоніторингу форму № 1-ФМ «Форма обліку суб’єкта первинного фінансового моніторингу (відокремленого підрозділу)».

ПЕНСІЙНИЙ ФОНД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 06.01.2011 р. N 167/03-30

Пенсійний фонд України розглянув листа від 01.12.2010 р. N 787 щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і повідомляє.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон), який набирає чинності з 01.01.2011 р., платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуг) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрації її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платниками єдиного внеску є юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб — підприємців за цивільно-правовими договорами, якщо виконувані роботи (надавані послуги) не відповідають видам діяльності, за якими здійснено державну реєстрацію їх як підприємців.

Оскільки у свідоцтві про державну реєстрацію підприємця види діяльності не зазначаються, то для підтвердження його виду діяльності роботодавець може використовувати інформацію, надану державним реєстратором, де зазначаються види діяльності підприємця відповідно до КВЕД.

Заступник Голови правління
В. Короневський

Данный праздник вышел за привычные границы,
Он давно уже не просто праздник для солдат,
И не только для людей в погонах,
Что призваны на службе Родине стоять.
Данный праздник — праздником мужчины
С полным правом мы должны назвать.
И в честь мужчин сегодня поздравленья
Будут со всех сторон звучать.
С ПРА-ЗДНИ-КОМ!

Деякі актуальні питання вдосконалення нормативно-правового регулювання оренди державного майна

Міністерство юстиції України безпосередньо на практиці не реалізує державну політику у сфері оренди державного майна, однак, як орган, на який покладено повноваження щодо здійснення правової експертизи всіх проектів законів та інших актів законодавства на предмет їх відповідності Конституції та законам України, а також вимогам нормопроектувальної техніки, Мін’юст постійно бере участь у процесах вдосконалення нормативного регулювання відносин у сфері оренди державного майна, підтримує ініціативи Фонду державного майна та спільно з Фондом вивчає проблемні питання оренди державного майна.

У цій статті увагу звертається на основні та найбільш актуальні питання, пов’язані з орендою державного майна, які виникали у практиці Міністерства юстиції.

1. До питання про визначення об’єкта оренди відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України “Про оренду державного майна” об’єктами оренди за цим Законом є:

- цілісні майнові комплекси державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць);

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно вказаних підприємств;

- майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Тобто Законом передбачається, що дія його положень поширюється на державне майно, а під поняттям «державне майно» розуміється майно, яке закріплене за державними підприємствами, до кола яких зазвичай прийнято відносити лише державні унітарні підприємства, тобто підприємства, які утворені одним засновником та які мають статутний капітал, який не розподілений на частки (а саме — це державні комерційні та казенні підприємства).

Виникає питання щодо можливості застосування норм цього Закону до майна державних корпоративних підприємств — державних акціонерних компаній, 100 відсотків акцій яких належить державі в особі міністерств чи інших суб’єктів управління, а також можливості та доцільності поширення порядку передачі майна в оренду, визначеного Законом України “Про оренду державного та комунального майна” на такі компанії.

Існують 2 протилежні підходи до вирішення питання щодо власника майна, яке передане державним акціонерним товариствам, 100 відсотків акцій яких належить державі.

Перший підхід полягає у повному поширенні загальних положень щодо юридичних осіб (і зокрема господарських товариств) на всі товариства, утворені за участю держави, та визнання усього майна, переданого до статутного капіталу господарського товариства, його приватною власністю (так званий цивілістичний підхід). Обрання керівним цього підходу тягне за собою визнання того, що державні акціонерні товариства здійснюють передачу майна, на базі якого вони утворені, самостійно та без дотримання процедури, передбаченої Законом для майна державних комерційних підприємств. Основним законодавчим аргументом прихильників цього підходу є положення Цивільного та Господарського кодексів та Закону України “Про господарські товариства”. А саме: відповідно до статті 115 ЦК господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Згідно зі статтею 85 ГК господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. Аналогічні положення містить і стаття 12 Закону України “Про господарські товариства”, згідно з якою товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Другий підхід базується на тому, що державні акціонерні товариства мають особливості в утворенні, які полягають в першу чергу у визначенні того, що майно, передане господарським товариствам, 100 відсотків статутного капіталу яких належить державі, має ознаки державного майна і відносно такого майна діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна. У зв’язку з цим і передача такого майна в оренду також має відбуватися із дотриманням порядку, передбаченого положеннями Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Аналіз положень чинного законодавства у сфері управління державною власністю дає підстави стверджувати, що на сьогодні є законодавчі підстави вважати майно таких компаній державною власністю, що закріплюється за такими компаніями на праві господарського відання. Законодавець чітко не встановлює цього, але постійно робить кроки у напрямку до визначення 2 підходу. Підтвердження цього можна знайти у положеннях Законів України “Про акціонерні товариства”, “Про управління об’єктами державної власності”, “Про холдингові компанії”.

А саме, виходячи із змісту статті 15 Закону України „Про приватизацію державного майна”, заснування акціонерного товариства державою з передачею до статутного фонду державного майна не є способом відчуження державного майна відповідно до цього Закону. Законодавство не містить положень, які б надавали повноваження органам державної влади відчужувати державне майно із державної власності шляхом внесення до статутного фонду державної акціонерної компанії.

Відповідно до Закону України „Про управління об’єктами державної власності” державні господарські об’єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації є суб’єктами управління об’єктами державної власності (стаття 4 Закону). Цим Законом також не передбачено набуття права власності державною акціонерною компанією на передані до її статутного фонду пакети акцій.

Крім того, необхідно зазначити, що корпоративні права держави, надані господарським структурам в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності. Відчуження корпоративних прав держави здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації (частина друга статті 9 Закону).

Статтею 1 Закону України „Про акціонерні товариства” передбачено, що особливості правового статусу, утворення, діяльності, припинення акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, а також державних акціонерних товариств, визначаються законами. Таким чином, зазначеним Законом передбачається встановлення на законодавчому рівні особливостей правового статусу державних акціонерних товариств. На сьогодні законопроектів з порушеного питання немає, однак ця норма уже свідчить про те, що виключне застосування у даному випадку цивілістичного підходу є невірним.

Єдиним законодавчим актом, який на сьогодні чітко врегульовує питання правового статусу майна акціонерних товариств, єдиним засновником і учасником яких виступає держава, є Закон України „Про холдингові компанії в Україні”. А саме, за пропозицією Президента України вказаний Закон було доповнено частиною 13 статті 6, згідно з якою пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії (а такою є холдингова компанія, утворена у формі відкритого акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі), перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Проте, цих положень недостатньо для належного, остаточного і всебічного регулювання порушеного питання, оскільки на сьогодні переважна більшість державних акціонерних компаній згідно з їх установчими документами не є холдинговими компаніями, хоч фактично за усіма ознаками їх можна віднести до холдингових компаній (стаття 1 Закону визначає, що холдингова компанія – це акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств).

Остаточну крапку у цьому питанні повинен все-таки поставити законодавець. Для завершення тривалих дискусій з цього питання необхідним є чітке та однозначне визначення правового статусу такого майна саме на законодавчому рівні (шляхом прийняття окремого закону про державні акціонерні товариства або шляхом внесення змін до вже існуючих – законів про управління об’єктами державної власності та про акціонерні товариства).

2. Деякі проблемні питання визначення суб’єктів орендних відносин.

1) передача в оренду майна, закріпленого за Національною академією наук України, галузевими академіями наук, а також передача в оренду майна науковими та учбовими закладами відповідно до законів України “Про наукові парки” та “Про вищу освіту”.

Відповідно до положень чинних законів України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України”, “Про наукові парки”, “Про вищу освіту” таким суб’єктам як Національна академія наук, галузеві академії наук, наукові парки, національні вищі навчальні заклади надано повноваження самостійно виступати орендодавцем нерухомого майна, що їм належить.

А саме відповідно до частини другої статті 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об’єктів майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України”.

А стаття 5 цього Закону визначає, що орендодавцями держмайна є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу ” Національна академія наук України:

- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування Національній академії наук України;

- надає дозвіл організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

При цьому, цей Закон передбачає, що кошти, що отримані від оренди об’єктів майнового комплексу Національної академії наук України, в повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань Національної академії наук України та організацій, що віднесені до відання Національної академії наук України.

Водночас згідно зі статтею 4 цього Закону галузеві академії наук:

- виступають орендодавцями цілісних майнових комплексів та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове користування галузевим академіям наук;

- надають дозвіл організаціям, що віднесені до відання галузевих академій наук, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

Стаття 13 Закону України “Про наукові парки” визначає особливості статусу вищого навчального закладу або наукової установи — засновника наукового парку та зокрема, передбачає, що вищий навчальний заклад та/або наукова установа можуть бути засновниками юридичних осіб та/або їх об’єднань для організації та виконання проектів наукового парку. Вищий навчальний заклад та/або наукова установа мають право бути орендодавцем приміщень та обладнання для партнерів наукового парку на строк реалізації проектів наукового парку згідно із статтею 20 цього Закону. (Строк реалізації проекту наукового парку не може перевищувати семи років з дня його державної реєстрації – стаття 15).

Стаття 20 цього Закону встановлює, що за проектами наукового парку, зареєстрованими згідно із статтею 15 цього Закону, реалізація яких передбачає використання приміщень та обладнання вищого навчального закладу та/або наукової установи, за поданням виконавчого органу управління наукового парку між вищим навчальним закладом та/або науковою установою і партнером наукового парку укладається договір оренди на строк, передбачений умовами реалізації проекту наукового парку.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України “Про вищу освіту” Національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження: виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу.

Таким чином, наведеними законами встановлено виняток із загального правила щодо визначення особи орендодавця державного майна, а саме — Національна академія, галузеві академії, вищі учбові заклади виступають самостійними орендодавцями.

Такий підхід не узгоджується, вступає у суперечність із загальним підходом щодо визначення єдиним орендодавцем державного майна Фонду державного майна України, на який покладено реалізацію політики у сфері оренди державного майна та здійснення контролю за цими процесами.

Крім того, наведеними законодавчими актами не передбачено жодного обмеження щодо розміру (обсягу) майна, яке може передаватися в оренду самостійно вищими навчальними закладами, а також не передбачено жодних повноважень Фонду державного майна України щодо погодження чи контролю укладення відповідних договорів, що може призвести до безконтрольної передачі в оренду навіть цілісних майнових комплексів цих державних установ.

Ураховуючи, що однією з основних ознак законодавства є його єдність та цілісність, вважаємо, що першочерговим має бути узгодження між собою вищезазначених законів України в напрямку забезпечення єдиного підходу та єдиної політики у сфері регулювання питань оренди державного майна.

Кроки у цьому напрямку здійснюються, а саме, Міністерством економіки України підготовлено проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, спрямований на врегулювання цих відносин.

2) повноваження у сфері оренди державних господарських об’єднань – одних із самостійних та специфічних суб’єктів управління об’єктами державної власності.

До господарських об’єднань згідно з Господарським кодексом належать асоціації, концерни, корпорації та консорціуми, які утворюються учасниками-підприємствами з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Ступінь координації визначається видом об’єднання, найбільше – в концернах, оскільки передбачається централізація функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Об’єднання підприємств, утворене державними підприємствами, є державним господарським об’єднанням, що утворюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання).

Згідно з Законом України “Про управління об’єктами державної власності” державні господарські об’єднання визнані самостійними суб’єктами управління об’єктами державної власності відносно тих підприємств, що увійшли до їх складу.

Проте, за цим Законом вони мають дуже обмежені повноваження, що на сьогодні не дає можливості повноцінно виступати суб’єктом управління по відношенню до тих підприємств, установ, організацій, які входять до складу такого об’єднання.

А саме: згідно зі статтею 9 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” господарські структури:

1) укладають контракти з керівниками державних підприємств та державних акціонерних товариств;

2) розробляють річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 — 5 років) і подають на затвердження уповноваженому органу управління, який здійснює контроль за їх діяльністю;

3) забезпечують розроблення і затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3 — 5 років) державних підприємств і державних акціонерних товариств;

4) проводять аналіз і обов’язкові щорічні аудиторські перевірки своєї фінансово-господарської діяльності та подають отримані результати органу виконавчої влади, який здійснює контроль за їх діяльністю.

Всі інші повноваження з управління залишаються в уповноваженого органу управління – міністерства, до сфери якого підприємство-учасник входило до вступу в господарське об’єднання. При цьому, слід зазначити, що, враховуючи, що підприємство залишається у сфері управління міністерства, навіть надані господарському об’єднанню повноваження дублюються міністерством, що часто на практиці призводить до виникнення конфліктних ситуацій між цими двома суб’єктами управління (найпоширенішою є призначення 2 керівників підприємства-учасника).

Така розпорошеність повноважень щодо управління одним об’єктом державної власності між державним господарським об’єднанням та іншими суб’єктами управління (міністерствами) створює подвійну і складну процедуру прийняття управлінських рішень, в результаті чого створення таких структур взагалі є неефективним та не виправдовує ціль їх утворення.

Міністерство юстиції України ініціює зміни до законодавства щодо правового статусу цих суб’єктів, які охоплюють наділення їх значно ширшим колом повноважень з управління, в тому числі і щодо оренди. Підготовленим Міністерством юстиції України проектом Закону України “Про господарські об’єднання” (який Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України, реєстраційний № 7057 від 28 серпня 2010 року) передбачається, зокрема, чітко встановити, що орган державної влади, який здійснює контроль за державним господарським об’єднанням, погоджує відчуження, списання, передачу в оренду державного майна державного господарського об’єднання у порядку, встановленому для державних підприємств; а також наділити господарські об’єднання як самостійних суб’єктів управління об’єктами державної власності таким обсягом повноважень щодо його учасників – державних суб’єктів господарювання, який мають уповноважені органи управління відносно тих державних підприємств, що перебувають в їх сфері управління.

Зокрема, передбачається, що саме державне господарське об’єднання:

а) надає (як цього вимагає від уповноваженого органу управління частина третя статті 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” ) орендодавцям об’єктів державної власності згоду на оренду державного майна, яке належить учасникам, і пропозиції щодо умов договору оренди, які повинні забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі;

б) контролює виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об’єктів державної власності, якщо такі умови передбачені договором оренди;

в) організовує контроль за використанням орендованого державного майна.

3. До питання щодо можливості передачі в оренду майна, закріпленого за органами державної влади.

Законодавство з питань оренди містить заборону передавати в оренду майно, що закріплене за органами державної влади.

Так, відповідно до частини другої статті 4 Закону України “Про оренду державного майна” не можуть бути об’єктами оренди об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (крім пам’яток культурної спадщини), а також об’єкти, включені до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 29 червня 2004 року.

Частиною другою статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів віднесено до об’єктів, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, та є у зв’язку з цим об’єктом загальнодержавного значення.

Водночас практика показала, що органи влади володіють певним майном, яке безпосередньо не використовується для забезпечення здійснення ними своїх функцій щодо реалізації державної політики. У зв’язку з цим законодавцем було прийнято рішення дозволити в певній частині органам державної влади передавати закріплене за ними майно в оренду.

Так статтею 72 Державного бюджету України на 2010 рік було установлено, що у 2010 році нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду строком до 1 січня 2011 року.

Це був тимчасовий захід, але він показав, що питання щодо доцільності надання такого права органам державної влади є актуальним.

У зв’язку з цим 23 грудня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України”, пунктом 14 якого частину першу статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» доповнено положенням, відповідно до якого нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

Слід звернути увагу, що зазначені зміни передбачають лише право передачі такого майна в оренду та не визначають порядку його реалізації і процедури передачі такого майна в оренду. Вважаємо, що з метою унеможливлення зловживань у цій сфері необхідно на законодавчому рівні визначити відповідний порядок, а також встановити критерії та порядок віднесення майна органів влади до категорії такого, що не використовується ними для здійснення своїх функцій, строк невикористання, після якого можливою є передача їх майна.

Все наведене вище свідчить, що законодавство у сфері орендних відносин постійно вдосконалюється і цей процес має бути безперервним з огляду на стрімкі зміни цього виду суспільних відносин.

І.В. Даценко,
заступник начальника відділу
законодавства з питань
підприємництва та приватизації

АСОЦІАЦІЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 82 А, кв. 3
код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600700114657 у АТ “РЕГІОН-БАНК” у м. Харкові МФО 351254
8(057)714-27-90, 8(057)714-27-89

Шановний колего,

11 лютого 2011 року о 16 годині 00 хвилин
відбудеться Круглий стіл
Асоціації приватних нотаріусів Харківської області.

Питання, що будуть розглядатись:

1. Податковий кодекс України:
а) база та розмір оподаткування
б) витрати
в) звітування
г) відповідальність

2. Єдиний соціальний внесок .
а) база та розмір внесків
б) звітування
в) відповідальність.

3. У разі погодження доповідача можлива узагальнююча пів-годинна доповідь з питань фінансового моніторингу.

ВХІД ВІЛЬНИЙ

Будь-ласка зробіть підтвердження Вашої участі в Круглому столі
до 13 години 10 лютого 2011 року прийнятним для Вас засобом.

Місце проведення : Автотранспортний технікум (м. Харків, пл. Конституції, буд. 28)

Інформація за телефонами: 067 572 16 15, (057) 714-27-90

З повагою,
Президент Асоціації приватних
нотаріусів Харківської області Володимир Марченко

Виконавчий секретар
Асоціації Приватних
нотаріусів Харківської області Валентина Бородіна.

ПРОЕКТ

Про затвердження Положення про
порядок реєстрації приватної
нотаріальної діяльності та
заміщення приватного нотаріуса

Відповідно до вимог статей 3, 24, 29, 30¹ Закону України „Про нотаріат” та з метою удосконалення організації роботи щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність, наказ Міністерства юстиції України від 22.08.2003 № 98/5 „Про затвердження Положення про порядок заміщення приватного нотаріуса”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.08.2003 за № 734/8055, наказ Міністерства юстиції України від 12.12.2008 № 2151/5 „Про затвердження Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.12.2008 за № 1187/15878 та наказ Міністерства юстиції України від 29.12.2008 № 2315/5 „Про затвердження Порядку зберігання та ведення реєстраційний справ приватних нотаріусів”, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.12.2008 за № 1261/15952.

3. Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань (К.І. Чижмарь):

3.1. Забезпечити подання на державну реєстрацію цього наказу відповідно до Указу Президента України від 03.13.92 № 493 „Про державну реєстрацію нормативно – правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” (зі змінами).

3.2. Довести цей наказ до відома начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

3.3. Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань (К.І. Чижмарь) та начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі забезпечити належне виконання цього наказу.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Л.В. Єфіменка.

Міністр Олександр Лавринович

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства юстиції України
_________________№ ___________

Положення
про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

І. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності.

1.1. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (далі –управління юстиції).

Реєстрація приватної нотаріальної діяльності здійснюється в межах визначеного для приватного нотаріуса нотаріального округу.

1.2. Особа, яка має намір зареєструвати приватну нотаріальну діяльність, подає до відповідного управління юстиції заяву та акт сертифікації про відповідність робочого місця (контори) приватного нотаріуса встановленим Законом України „Про нотаріат” умовам. У заяві зазначається назва нотаріального округу, в якому особа буде займатися нотаріальною діяльністю.

До заяви про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності додаються:

свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його засвідчена в установленому порядку копія;

документ, що підтверджує право власності або користування на приміщення для розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса, чи договір про співпрацю з іншим приватним нотаріусом, який надає заявнику відповідне приміщення, та його засвідчена в установленому порядку копія;

довідка про відсутність судимості;

довідка з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про те, що особа не займається підприємницькою діяльністю;

дві фотокартки розміром 3 х 4 см;

власноруч заповнена особова картка, форма якої наведена у додатку 1;

паспорт громадянина України та трудова книжка, які подаються особисто.

Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю з відміткою управління юстиції про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності та паспорт повертаються особі, яка їх подала.

1.3. Відмова в реєстрації приватної нотаріальної діяльності допускається лише в разі, коли подані документи не відповідають установленим вимогам.

1.4. Реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності (далі – реєстраційне посвідчення), форма якого наведена в додатку 2, видається управлінням юстиції у семиденний строк після подання заяви.

Разом з реєстраційним посвідченням нотаріусу видається посвідчення нотаріуса, форма якого наведена у додатку 3.

Посвідчення нотаріуса видається на весь період нотаріальної діяльності особи. Дія посвідчення нотаріуса припиняється з припиненням дії реєстраційного посвідчення. Посвідчення нотаріуса анулюється у разі анулювання реєстраційного посвідчення.

1.5. У реєстраційному посвідченні вказуються прізвище, ім’я, по батькові, нотаріальний округ та адреса розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса.

1.6. Бланки реєстраційного посвідчення та посвідчення нотаріуса заповнюються за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

1.7. Для обліку виданих реєстраційних посвідчень та посвідчень нотаріуса в управлінні юстиції ведуться Журнал обліку виданих реєстраційних посвідчень та Журнал обліку виданих посвідчень нотаріуса, форми яких наведені у додатках 4, 5 відповідно.

1.8. При одержанні реєстраційного посвідчення особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу за формою, наведеною у додатку 6.

1.9. Про видане реєстраційне посвідчення управління юстиції протягом п’яти робочих днів з моменту реєстрації приватної нотаріальної діяльності повідомляє відповідний орган державної податкової служби.

1.10. Реєстраційне посвідчення є підставою для виготовлення печатки, відкриття поточних та вкладних (депозитних) рахунків у банках, встановлення графіка часу прийому громадян тощо.

1.11. У разі зміни адреси розташування робочого місця (контори) приватний нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів повідомити управління юстиції для внесення відповідних відомостей у реєстраційне посвідчення.

1.12. У разі зміни адреси розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса більше трьох разів приватному нотаріусу у триденний строк з моменту подання відповідної заяви видається додаток до реєстраційного посвідчення, форма якого наведена у додатку 7, який є невід’ємною частиною реєстраційного посвідчення.

Додаток до реєстраційного посвідчення прикріплюється до реєстраційного посвідчення у спосіб, що унеможливлює їх роз’єднання без порушення цілісності, з проставленням печатки управління юстиції та підпису відповідальної особи.

1.13. У разі втрати або пошкодження реєстраційного посвідчення та/або посвідчення нотаріуса, а також у разі необхідності внесення до них виправлень, управлінням юстиції видаються повторне реєстраційне посвідчення та/або посвідчення нотаріуса під тим самим номером.

Попереднє пошкоджене, або яке потребує виправлень реєстраційне посвідчення, та/або посвідчення нотаріуса з відміткою управління юстиції про видачу повторного реєстраційного посвідчення та/або посвідчення нотаріуса долучаються до матеріалів, що зберігаються в реєстраційній справі приватного нотаріуса

1.14. Повторне реєстраційне посвідчення та/або посвідчення нотаріуса видається на підставі реєстраційних записів в Журналі обліку виданих реєстраційних посвідчень та Журналі обліку виданих посвідчень нотаріуса у триденний строк з моменту подання нотаріусом відповідної заяви.

На реєстраційному посвідченні та/або посвідченні нотаріуса, що видаються повторно, проставляється відмітка „Повторне”.

1.15. Про видане повторне реєстраційне посвідчення, повторне посвідчення нотаріуса та додаток до реєстраційного посвідчення у графі „Примітка” реєстраційного запису Журналу обліку виданих реєстраційних посвідчень та/або Журналу обліку виданих посвідчень нотаріуса проставляється відповідна відмітка із зазначенням дати такої видачі.

1.16. Про анулювання або припинення дії реєстраційного посвідчення управління юстиції протягом п’яти робочих днів повідомляє відповідний орган державної податкової служби.

ІІ. Ведення реєстраційних справ приватних нотаріусів.

2.1. Документи щодо реєстрації приватної нотаріальної діяльності, біографічні та інші дані про приватного нотаріуса формуються у реєстраційну справу приватного нотаріуса (далі – реєстраційна справа), яка зберігається і ведеться відповідним управлінням юстиції.

2.2. Формування реєстраційної справи розпочинається з моменту реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

У реєстраційній справі повинні міститися такі документи:

особова картка та автобіографія;

заява про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності;

засвідчена в установленому порядку копія свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

засвідчена в установленому порядку копія реєстраційного посвідчення;

засвідчена в установленому порядку копія диплома про повну вищу юридичну освіту;

засвідчена в установленому порядку копія паспорта громадянина України;

належним чином оформлена присяга нотаріуса;

довідка про відсутність судимості;

довідка з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про те, що особа не займається підприємницькою діяльністю;

засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків;

засвідчена в установленому порядку копія документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням для розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса, чи копія договору про співпрацю з іншим приватним нотаріусом, який надає заявнику відповідне приміщення;

акт про сертифікацію робочого місця (контори) приватного нотаріуса;

засвідчена в установленому порядку копія договору страхування цивільно – правової відповідальності;

зразок підпису приватного нотаріуса та відбиток його печатки;

засвідчена в установленому порядку копія наказу про встановлення часу прийому громадян приватним нотаріусом;

трудова книжка з унесеним до неї приватним нотаріусом записом про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності.

2.3. Крім документів, зазначених у пункті 2.2 цього Положення, до реєстраційної справи приватного нотаріуса також додаються:

письмові повідомлення приватного нотаріуса про зупинення діяльності приватного нотаріуса;

копії наказів про зупинення (тимчасове зупинення) нотаріальної діяльності приватного нотаріуса;

копії договорів про заміщення приватного нотаріуса з іншим приватним нотаріусом;

копії наказів про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса;

засвідчені в установленому порядку копії трудових договорів (контрактів), укладених приватним нотаріусом, що стосуються його діяльності;

копії наказів про проведення перевірки організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса та виконання ним правил ведення нотаріального діловодства;

документи про підвищення приватним нотаріусом кваліфікації;

копії документів про нагородження, присвоєння наукових ступенів, почесних звань тощо;

інші документи, що мають відношення до нотаріальної діяльності приватного нотаріуса.

2.4. У разі припинення приватним нотаріусом нотаріальної діяльності в одному нотаріальному окрузі та у зв’язку з подальшою реєстрацією нотаріальної діяльності в іншому нотаріальному окрузі до реєстраційної справи долучається довідка відповідного управління юстиції за попереднім місцем реєстрації нотаріальної діяльності про дату прийняття нотаріусом присяги, а також довідка про факт належного виконання наказу управління юстиції щодо передачі документів архіву приватного нотаріуса на зберігання до державного нотаріального архіву, знищення печатки приватного нотаріуса та передачі спеціальних бланків нотаріальних документів.

2.5. Реєстраційна справа під час здійснення приватним нотаріусом нотаріальної діяльності доповнюється необхідними документами та матеріалами і щороку уточнюється.

2.6. Після припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса реєстраційна справа залишається в управлінні юстиції і передається для архівного зберігання в порядку, визначеному чинним законодавством.

2.7. Відомості, що містяться в реєстраційній справі, не підлягають розголошенню.

Інформація, що міститься в реєстраційній справі, може бути надана компетентним органам у випадках, передбачених чинним законодавством.

2.8. Приватний нотаріус має право на ознайомлення з документами, які містяться у його реєстраційній справі.

2.9. Кожна реєстраційна справа міститься у спеціально призначеній для цього папці формату А-4.

2.10. Кожній реєстраційній справі присвоюється порядковий номер, який визначається відповідно до Книги обліку реєстраційних справ приватних нотаріусів, форма якої наведена у додатку 8.

2.11. Порядок роботи з реєстраційною справою встановлюється управлінням юстиції.

2.12. Зберігання та ведення реєстраційних справ забезпечується посадовими особами управління юстиції, що відповідають за додержання встановленого порядку зберігання та ведення реєстраційних справ.

2.13. Облік трудових книжок приватних нотаріусів здійснюється у Книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них, форма якої затверджена наказом міністерства статистики України від 27.10.95 № 277.

ІІІ. Заміщення приватного нотаріуса.

3.1. У випадках, передбачених статтями 29, 29¹, 29² Закону України „Про нотаріат”, приватним нотаріусом укладається договір про його заміщення.

3.2. Одночасне здійснення заміщення більш як одного приватного нотаріуса не допускається.

3.3. Нотаріальні дії, вчинені в порядку заміщення, підлягають реєстрації у Журналі реєстрації фактів заміщення приватного нотаріуса, форма якого наведена у додатку 9.

Одночасно з реєстрацією фактів заміщення приватного нотаріуса всі нотаріальні дії, учинені нотаріусом, який заміщує, підлягають реєстрації ним у власному реєстрі для реєстрації нотаріальних дій в порядку, передбаченому Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5 (далі — Правила).

3.4. Документи діловодства передаються приватним нотаріусом, якого заміщують, в порядку, передбаченому Правилами.

Директор Департаменту
нотаріату, фінансового моніторингу
юридичних послуг та реєстрації
адвокатських об’єднань К.І. Чижмарь

Додаток 1 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

Місце для фотокартки

ОСОБОВА КАРТКА N __________
1. Прізвище ______________________________
ім’я _________________________________
по батькові ___________________________
2. Громадянство ___________________
________________________________________
________________________________________
5. Володіння українською мовою ____________
________________________________________
6. Освіта ________________________________
3. Місце народження ______________________
________________________________________
________________________________________
________________________________________
________________________________________
4. Дата народження _______________________
________________________________________

Назва навчального закладу та його місцезнаходження Рік вступу Рік закінчення або вибуття Спеціальність Кваліфікація Серія, номер та дата видачі диплома

7. Додаткові відомості відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про нотаріат» _____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________

8. Сімейний стан ______________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
9. Паспорт: серія ___________________ N __________________ Ким виданий __________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
Дата видачі ___________________________________________________________________________
10. Місце проживання __________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
Особистий підпис _____________________________________________________________________

Додаток 2
до Положення про порядок реєстрації
приватної нотаріальної діяльності
та заміщення приватного нотаріуса

Лицьова сторінка
ГЕРБ
УКРАЇНИ
РЕЄСТРАЦІЙНЕ ПОСВІДЧЕННЯ
про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності

Зворотна сторінка
__________________________________________
(назва управління юстиції)
__________________________________________
РЕЄСТРАЦІЙНЕ ПОСВІДЧЕННЯ
про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності
_____________________________
(назва нотаріального округу)
N ______
Прізвище _____________________________
Ім’я ________________________________________
По батькові _________________________________

Фотокартка
Печатка Підпис ____________
посадової особи
управління юстиції
Дата видачі

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного
нотаріуса __________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного
нотаріуса __________________________________________
_________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного
нотаріуса __________________________________________
___________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції
Примітка. Про зміну адреси розташування робочого місця (контори) приватний нотаріус зобов’язаний у 3-денний термін повідомити управління юстиції для внесення відповідних відомостей у реєстраційне посвідчення.

Додаток 3 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

ПОСВІДЧЕННЯ НОТАРІУСА

ГЕРБ
УКРАЇНИ

(назва управління юстиції)
_________________________________
(назва нотаріального округу)

ПОСВІДЧЕННЯ № __________

_____________ПІБ нотаріуса________
приватний нотаріус
печатка _______________
(підпис посадової особи
управління юстиції)

«___»_________ 20___ р.

місце
для
фотокартки

печатка

Реєстраційне посвідчення № ______,
видане «___»_________ 20___ р.

Додаток 4 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

ЖУРНАЛ ОБЛІКУ ВИДАНИХ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСВІДЧЕНЬ
Номер реєстраційного посвідчення Дата видачі реєстраційного посвідчення Прізвище, ім’я, по батькові приватного нотаріуса, що одержав реєстраційне посвідчення, та місце його проживання Назва нотаріального округу Адреса розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса Підпис приватного нотаріуса, який одержав реєстраційне посвідчення
Дата та підстава анулювання (припинення дії) реєстраційного посвідчення

Примітка

1 2 3 4 5 6 7 8

Додаток 5 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

ЖУРНАЛ ОБЛІКУ ВИДАНИХ ПОСВІДЧЕНЬ НОТАРІУСА
№ п/п Дата видачі посвідчення нотаріуса Прізвище, ім’я, по батькові приватного нотаріуса, що одержав посвідчення нотаріуса, та місце його проживання Назва нотаріального округу
№ реєстраційного посвідчення
Адреса розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса Підпис приватного нотаріуса, який одержав посвідчення нотаріуса Дата та підстава анулювання (припинення дії) посвідчення нотаріуса

Примітки
1 2 3 4 5 6 7 8 9

Додаток 6 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

ПРИСЯГА
НОТАРІУСА
Я, _______________________________________________________________________,
(прізвище, ім’я та по батькові)
урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса.

__________
(дата) ___________
(підпис)

Додаток 7 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

Додаток
до реєстраційного посвідчення
про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності
№ ________
Адреса розташування робочого місця (контори) приватного
нотаріуса __________________________________________
___________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного
нотаріуса __________________________________________
_________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного
нотаріуса __________________________________________
___________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції
Адреса розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса ________________________________
___________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса ______________________________
_________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції

Адреса розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса _______________________________
___________________________________________________
печатка підпис ____________ «___» ____________
посадової особи
управління юстиції
Примітка. Про зміну адреси розташування робочого місця (контори) приватний нотаріус зобов’язаний у 3-денний термін повідомити управління юстиції для внесення відповідних відомостей у реєстраційне посвідчення.

Додаток 8 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

1-ша сторінка
_________________________________________
(повна назва управління юстиції)

2-га сторінка
КНИГА
обліку реєстраційних справ приватних нотаріусів

3-тя сторінка
Номер реєстраційної справи Прізвище, ім’я та по батькові приватного нотаріуса Дата формування
реєстраційної справи Номер архівної справи

____________

Додаток 9 до Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса

ЖУРНАЛ
реєстрації фактів заміщення
____________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
приватного нотаріуса
__________________________
(назва нотаріального округу)
Порядковий номер Підстава заміщення Прізвище, ім’я, по батькові приватного нотаріуса, який заміщує; назва нотаріального округу Номер нотаріальної дії за реєстром для реєстрації нотаріальних дій, або вихідний номер документа, виданого в порядку заміщення Дата вчинення нотаріальної дії в порядку заміщення або здійснення факту заміщення Зміст оформлюваного документа

Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Кодекс законів про працю України (далі – Кодекс) є основним законодавчим актом, який регулює трудові відносини працівників.

Статтею 40 цього Кодексу визначені такі підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу передбачена можливість звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення, чисельності або штату працівників.

Варто зазначити, що відповідно до статті 42 Кодексу, при скороченні чисельності або штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається таким працівникам:

- сімейним — при наявності двох і більше утриманців;

- особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

- працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

- працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

- учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

- авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

- працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

- особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

- працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

За загальним правилом про розірвання трудового договору з працівником власник або уповноважений ним орган зобов’язаний під розписку попередити працівника особисто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, одночасно запропонувавши працівникові іншу роботу на цьому ж підприємстві.

Якщо ж працівник, який підлягає звільненню, не погоджується на запропоновану йому роботу, подальше своє працевлаштування він здійснює самостійно або через державну службу зайнятості, куди власник або уповноважений ним орган зобов’язаний надавати інформацію про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальностей, кваліфікацій та розміру оплати праці.

Також доцільно звернути увагу на те, що стаття 421 Кодексу передбачає, що працівники, звільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року з моменту звільнення мають право на укладення трудового договору, у разі якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Розірвання трудового договору у зв’язку з невідповідністю працівника займаній посаді

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 Кодексу).

Слід зазначити, що виконання окремих видів робіт вимагає наявність документа про освіту та присвоєння кваліфікації, про проходження перевірки знань, про допуск до роботи.

Звільнення працівника за такою підставою, як невідповідність працівника займаній посаді можливе за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку дискваліфікації, відсутності документа про освіту, досвіду трудової діяльності.

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися також у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Наявність протипоказань обов’язково фіксується у медичному висновку, згідно з яким працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж раніше ним виконувана.

У такому випадку власник або уповноважений ним орган може перевести працівника на іншу менш кваліфіковану або більш легку роботу (за його згодою), з урахуванням медичного висновку або звільнити такого працівника у разі неможливості переведення його на легшу роботу.

Розірвання трудового договору у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків

Пунктом 3 частини першої статті 40 Кодексу передбачена така підстава припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як розірвання трудового договору з працівником у разі систематичного невиконання ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Застосування цієї норми можливе за таких умов:

- працівником допущено невиконання або неналежне виконання покладених на нього трудових функцій навмисно;

- зазначене невиконання або неналежне виконання трудових функцій стосується саме трудових обов’язків, визначених трудовим договором;

- систематичність невиконання обов’язків.

За загальним правилом для звільнення працівника за такою підставою власник або уповноважений ним орган повинен застосувати до працівника заходи дисциплінарного впливу, витребувати у працівника пояснення в письмовій формі стосовно вчиненого проступку.

Прогул як підстава розірвання трудового договору

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул – це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Для звільнення працівника за такою підставою власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, підтверджуючі відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Доцільно зазначити, що невихід на роботу у зв’язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Розірвання трудового договору у разі тривалого нез’явлення на роботу

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 40 Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При цьому слід зазначити, що вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. І надалі чотиримісячний строк повинен обчислюватися знову. Підсумовуватися періоди нез’явлення на роботу тривалістю менш як чотири місяці не можуть.

Поновлення працівника на роботі як підстава звільнення іншого працівника

Ще однією з підстав звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу є поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. При цьому, поновлення є підставою для звільнення тільки в тому випадку, якщо воно проводиться відповідно до законодавства.

Поновлення на роботі можливе у таких випадках:

- згідно з рішенням суду, якщо працівник звільнений без законних підстав;

- якщо працівник звільнений без погодження з профспілковим органом, (у випадку, коли погодження з профспілковим органом є обов’язковим згідно з законом);

- у випадку, якщо працівника звільнено з роботи у зв’язку з незаконним засудженням.

Розірвання трудового договору у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння

На підставі пункту 7 частини першої статті 40 Кодексу власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з працівником за появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Для звільнення працівника з цієї підстави достатньо одноразового вчинення такого факту порушення трудової дисципліни.

Підтвердженням факту появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння може слугувати медичний висновок за результатами огляду працівника, а також акт, який складено керівництвом за участі представників громадськості.

Вчинення розкрадання як підстава розірвання трудового договору

Підставою для розірвання трудового договору з працівником є вчинення ним за місцем роботи розкрадання майна власника або уповноваженого ним органу незалежно від кількості і вартості викраденого (пункт 8 частини першої статті 40 Кодексу).

Звільненими за такою підставою можуть бути працівники, провина яких встановлена вироком суду, що набрав законної сили, або підтверджена постановою компетентного органу про накладання адміністративного стягнення.

Доцільно наголосити на тому, що Кодекс законів про працю України (частина друга статті 40) передбачає, що звільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, із невідповідністю працівника займаній посаді, поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, допускається лише у випадку, коли працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу.

Також не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті – нез’явлення на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 Кодексу).

В окремих випадках для звільнення працівника необхідна попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Такими випадками є: зміни в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації); виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі; систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; прогул; тривале нез’явлення на роботі; поява на роботі в нетверезому стані; винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Водночас, Кодексом передбачені й додаткові підстави розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників.

Так, трудовий договір може бути розірваний також у випадках:

- одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

- винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Оформлення звільнення

Припинення трудового договору оформляється виданням наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. У такому наказі (розпорядженні) повинні бути зазначені підстави припинення трудового договору в точній відповідності з формулюваннями законодавства про працю і конкретним посиланням на статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору (контракту) з ініціативи працівника з причин, з якими законодавство пов’язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення в трудову книжку вноситься із зазначенням цих причин.

Порядок проведення розрахунку при звільненні з роботи працівника

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, здійснюється в день звільнення.

Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після подання звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому разі повинен у зазначений в цій статті строк виплатити не оскаржувану ним суму.

Вихідна допомога при звільненні працівника

При припиненні трудового договору на підставах, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 частини першої статті 40 Кодексу (через незалежні від працівника причини), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не меншому середнього місячного заробітку.

У разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36 Кодексу) – у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38, 39 Кодексу) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не меншому тримісячного середнього заробітку.

Г.С. Коновалюк,
департаменту соціального, трудового
та гуманітарного законодавства