РОЗПОЧАТА ПЕРЕДПЛАТА НА 2016 РІК!

Передплата на 2016 рік здійснюється через:

 

1. ЮВПП «Страйд»

Для оформлення передплати через ЮВПП «Страйд» вам необхідно звернутися до будь-якого відділення банку або ощадкаси та зробити оплату.

Вартість передплати на 2016 рік становить 1300 грн.

 

Необхідні атрибути для оплати через ЮВПП «Страйд»:

Отримувач ЮВПП «Страйд», код ЄДРПОУ 32335789

п/р 26009000143595 в Філії АТ «Укрексімбанк» м. Харків, МФО 351618.

Призначення платежу: «Передплата за журнал «МЕН» на 2016 рік» . ПДВ не передбачено. У цій же графі також вказується адреса, на яку надсилати журнали.

Після оплати журнали будуть відправлятися рекомендованим листом поштою на адресу, яку Ви вказали.

Підготовлено до друку в Науково-практичному журналі  «Мала енциклопедія нотаріуса». – 2015 – № 5.

Володимир МАРЧЕНКО,

приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу,
шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ОБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-­ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ПРИВАТНОГО НОТАРІУСА

Як відомо, згідно з п. 45 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса є одним із видів обов’язкового страхування. Вимогу застрахувати цивільно-правову відповідальність приватного нотаріуса передбачає ст. 28 Закону України «Про нотаріат», в якій, зокрема зазначено, що для забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок вчиненої нотаріальної дії здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєс­трацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шкоди приватний нотаріус зобов’язаний до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності.

До цього часу кожен нотаріус укладав свій договір страхування цивільно-правової відповідальності, виходячи із загальних вимог законодавства, передбачених, зокрема, статтями 27, 28 Закону «Про нотаріат». Більшість умов цих договорів визначалися його сторонами, тобто страховиком і страхувальником, на власний розсуд, а тому були дуже різними у різних страховиків та страхувальників. Нарешті уряд України вирішив покласти цьому край та ухвалив Типовий договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності нотаріусів, що є додатком до Порядку і правил проведення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 624,  далі — постанова № 624 (Офіційний вісник України. – 2015. – № 70. – Ст. 2304. – С. 15).

Зазначена постанова прийнята урядом на підставі повноважень, передбачених ч. 2 ст. 7 Закону України «Про страхування», яка надає право Кабінету Міністрів України встановлювати порядок та правила  проведення обов’язкового страхування, форми  типового договору,  розміри  страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів тощо.

Постанова № 624 визначає страхувальника, страховиків, предмет договору страхування, страхові ризики та випадки, виключення із страхових випадків, мінімальний розмір страхової суми та максимальний розмір страхового тарифу, порядок зміни і припинення дії договору, умови здійснення страхового відшкодування, причини відмови у страховому відшкодуванні, права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови.

Крім того, на думку уряду, типовий договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса дозволить уніфікувати положення договорів страхування, що укладаються між приватними нотаріусами та страховиками.

Розглянемо детальніше окремі аспекти обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності нотаріусів за постановою № 624.

Відповідно до Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» страхування належить до видів господарської діяльності, на здійснення якої потрібна ліцензія. Ліцензія видається ліцензіатам, які відповідають вимогам Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.09.2003 за № 805/8126, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі — Нацкомфінпослуг) на невизначений строк. Разом з тим ліцензія може бути анульована відповідно до законодавства, а тому перш ніж укладати зі страховиком договір доцільно перевірити дію ліцензії хоча б одним із нижченаведених способів: або на офіційному веб-сайті Нацкомфінпослуг (kis.nfp.gov.ua), або в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (п. 8 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

Таким чином, укладати договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності нотаріусів можуть лише ті страховики, які отримали відповідну ліцензію у Нацкомфінпослуг.

Укладання договору

Що стосується змісту  договору, то він, беззаперечно, повинен відповідати типовому договору, що є додатком до постанови № 624. Але, разом із тим, сторони мають право конкретизувати його умови (ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Окрім ліцензії, під час укладання договору приватним нотаріусам слід звернути увагу і на інші обставини, про що піде мова в цій статті.

Як і раніше, предметом договору є майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з обов’язком страхувальника відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок вчинення нотаріальних дій та/або здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно  або недбалості страхувальника.

При цьому не визнаються страховими випадками події у разі:

–        подання особою, що звернулася до нотаріуса, неправдивої інформації щодо будь-якого питання, пов’язаного із вчиненням нотаріальної дії, недійсних та/або підроблених документів;

–         якщо особа, що звернулася до нотаріуса, не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.

Наприклад, згідно з рішенням Шевчен­ківського районного суду м. Києва від 25.10.2013  по справі № 761/18631/13 відмовлено у задоволенні позову  до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу  про визнання дій незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству України і зобов’язання відшкодувати шкоду.

Фабула справи:  Позивач просив стягнути з Відповідача (Нотаріуса) 885 500,00 грн. матеріальної шкоди у зв’язку із посвідченням останнім договору купівлі-продажу квартири, на підставі підроблених документів, що посвідчують особу продавця та документів, що засвідчують право власності на квартиру.

Суд, приймаючи рішення, дійшов до переконання, що обставини, на які посилається Позивач, як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо порушення Відповідачем норм чинного законодавства при посвідченні договору купівлі-продажу квартири, в результаті чого Позивачу була завдана матеріальна шкода та наявності причинного зв’язку між шкодою, заподіяною Позивачу, і протиправними діяннями Відповідача, а також щодо вини останнього в її заподіянні, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Істотними умовами договору, окрім предмета договору, є також страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Страхова сума встановлюється за згодою сторін, але не може бути меншою ніж тисяча мінімальних розмірів заробітної плати.

Важливо, що постановою № 624 встановлено максимальний розмір страхового тарифу з розрахунку на один рік страхування, який становить:

0,3 відсотка страхової суми, якщо договором обов’язкового страхування не передбачається встановлення франшизи;

0,1 відсотка страхової суми, якщо договором обов’язкового страхування передбачається встановлення франшизи.

Слід зазначити, що розмір франшизи (частини збитків, що не відшкодовується страховиком) визначається за згодою сторін у договорі обов’язкового страхування, але не може перевищувати 5 відсотків розміру страхової суми.

Одним із найважливіших питань для страхувальників, що виникають під час укладання договору, є питання розміру страхового платежу. Розглянемо обставини, що мають істотне значення для визначення розміру страхового тарифу.

Під час встановлення розміру страхового платежу враховується: строк сплати страхового платежу (разово, частково протягом перших трьох місяців з моменту укладання договору, частинами протягом року: раз на квартал, раз на півроку); стаж роботи нотаріусом; франшиза (якщо вона передбачається договором: умовна або безумовна) та її розмір тощо.

Підхід до визначення страхового тарифу такий, що його розмір збільшується у випадку відстрочення оплати та зменшується у випадку встановлення франшизи: чим вона більше, тим менше розмір страхового платежу. При цьому розмір платежу більше при умовній (звільняє страховика від обов’язку відшкодовувати збитки, які не перевищують встановленого франшизою розміру та зобов’язує його сплачувати збитки, якщо їх розмір перевищує франшизу) франшизі та менший при безумовній (звільняє страховика від обов’язку відшкодовувати збитки у розмірі, визначеному такою франшизою, незалежно від розміру збитків. При безумовній франшизі страхове відшкодування завжди дорівнює різниці між реальними збитками і безумовною франшизою).

Договором можуть бути передбачені й інші обставини, що мають істотне значення для визначення розміру страхового платежу.

Строк дії договору визначається сторонами, але не може бути меншим ніж один рік.

Виконання договору

У Типовому договорі багато уваги приділяється порядку та умовам здійснення страхового відшкодування.

Варто зауважити, що договором передбачено два альтернативні порядки страхового відшкодування: судовий та досудовий. Судовий зазначено першим через те, що він частіше зустрічається на практиці.

Таким чином,  розмір шкоди, заподіяної третій особі, визначається або рішенням суду, що набрало законної сили, або письмовою вимогою (претензією) третьої особи, визнаною страхувальником та погодженою страховиком. При цьому такий розмір не може перевищувати страхову суму, зазначену в договорі.

Третя особа, що бажає вирішити спір у позасудовому порядку, спочатку звертається до страхувальника (приватного нотаріуса) із письмовою вимогою (претензією) про виплату страхового відшкодування. Страхувальник, якщо він погоджується із вимогою (претензією) третьої особи, має протягом 10 днів передати її страховику для погодження. Страховик повідомляє про своє рішення страхувальника, а той у свою чергу — третю особу.

Потім для отримання страхового відшкодування третя особа направляє страховику відповідну письмову заяву за формою, що ним встановлена, до якої додаються такі документи:

–        копія судового рішення, що набрало законної сили або визнано страхувальником, та погодженої страховиком письмової вимоги (претензії) третьої особи, згідно з якими виникає обов’язок страхувальника відшкодувати заподіяну третій особі майнову шкоду;

–        копія документа, що посвідчує третю особу, — для фізичних осіб або копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — для юридичних осіб.

Страховик розглядає заяву третьої особи і протягом двох днів складає страховий акт та інші документи, необхідні для виплати страхового відшкодування.

Страховик повинен прийняти одне з таких рішень:

−       про виплату страхового відшкодування протягом 15 робочих днів після надход­ження документів від третьої особи;

−       про відмову у виплаті.

Страховик, який погодився виплатити страхове відшкодування, повинен це зробити протягом 15 робочих днів після складення страхового акта.

Страховик відмовляє у виплаті страхового відшкодування у разі:

−       навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку. (Це правило не поширюється на дії, пов’язані з виконанням страхувальником громадянського чи службового обов’язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації.);

−       вчинення страхувальником умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку;

−       подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору обов’язкового страхування або про факт настання страхового випадку;

−       інші випадки, передбачені законом.

Також слід пам’ятати, що за договором не відшкодовуються:

−       шкода, визначена письмовою вимогою (претензією) третьої особи, що визнана страхувальником, але не погоджена страховиком;

−       шкода, заподіяна внаслідок подій, що відбулися до початку або протягом дії договору з причин, що виникли до набрання ним чинності;

−       шкода, заподіяна внаслідок військових дій, маневрів або здійснення інших військових заходів, громадянської війни, терористичного акту;

−       моральна шкода, інші непрямі збитки.

У разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страховик повідомляє про це третій особі у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови протягом п’яти робочих днів після прийняття такого рішення.

Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати неустойки (штрафу, пені) в розмірі, передбаченому в договорі, за кожний день прострочення.

Увага! Заочним рішенням Орджонікід­зевського районного суду м. Харкова від 28.04.2011  по справі №2029\2-267\11 задоволено позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до приватного нотаріуса. У рішенні суд послався на те, що відповідач не виконав вимоги Договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності перед страховиком, а саме: обов’язку щодо невідкладного прийняття заходів до зменшення збитків та протягом 24 годин письмово інформувати про страховий випадок. Тому суд фактично звільнив страховика від обов’язку виплачувати страхове відшкодування.

Щоб не дати страховику жодних підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, слід звернути особливу увагу на декілька моментів.

По-перше, своєчасно вносити страхові платежі в порядку та на умовах, визначених договором, виконувати інші умови договору.

По-друге, негайно, але не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту отримання копії судового рішення, що набрало законної сили, або коли була заявлена письмова вимога (претензія) третьої особи до страхувальника про заподіяння їй шкоди, повідомити про це страховика шляхом подання письмового повідомлення за встановленою страховиком формою та надати копії зазначених документів. У разі коли виконання зазначеного обов’язку було неможливим, страхувальник повинен підтвердити це документально.

По-третє, узгоджувати зі страховиком рішення про визнання заявленої третьою особою письмової вимоги (претензії) в разі досудового порядку врегулювання спірних питань.

Якщо цього не робити, то відшкодовувати шкоду, заподіяну третій особі, доведеться зі своєї кишені.

Припинення дії договору

Зрозуміло, що не кожен договір існує протягом строку, на який його укладено. Існує багато причин, чому дію договору може бути припинено.

Так, Типовий договір передбачає, що дія договору припиняється за згодою сторін, а також у разі:

−       закінчення строку його дії;

−       виконання у повному обсязі страховиком зобов’язань перед страхувальником;

−       несплати страхувальником страхових платежів у встановлені цим договором строки;

−       ліквідації страховика в установленому законодавством порядку;

−       набрання законної сили судовим рішенням про визнання цього договору недійсним. Наприклад, у разі коли після укладення договору встановлено, що страхувальник зазначив у письмовій заяві свідомо неправдиву інформацію про обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеня страхового ризику, порушити питання про визнання цього договору недійсним;

−       в інших випадках, передбачених законодавством.

Дію цього договору може бути достроково припинено на вимогу страхувальника або страховика. Про намір достроково припинити дію цього договору сторона зобов’язана письмово повідомити іншій стороні не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії цього договору.

Правові наслідки дострокового припинення договору полягають у такому.

Якщо договір було достроково припинено на вимогу страхувальника, страховик повертає йому частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії цього договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за цим договором. При цьому, якщо вимога страхувальника щодо дострокового припинення дії цього договору пов’язана з порушенням страховиком умов договору, страховик повертає страхувальнику сплачений ним страховий платіж у повному обсязі.

Якщо договір було достроково припинено на вимогу страховика, страхувальнику повертаються сплачені ним у повному обсязі страхові платежі. При цьому, якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору, страховик повертає страхувальнику страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії цього договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних сум страхового відшкодування, які були виплачені за договором.

Розмір нормативних витрат страховика на ведення справи встановлюється за згодою сторін у договорі, залежно від розміру страхового тарифу.

Також договір може бути визнано недійсним у випадках, передбачених законом.

Наприклад, якщо договір було укладено зі страхувальником, який не має ліцензії на цей вид страхування, то такий договір може бути визнано недійсним на тій підставі, що особа (в даному разі — страхувальник) не має  необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Після прийняття постанови № 624 та підвищення з 01.09.2015 розміру мінімальної заробітної плати багатьох приватних нотаріусів цікавить два питання: чи потрібно переоформити договір страхування цивільно-правової відповідальності, укладений раніше, на новий договір з урахуванням типового договору, або чи потрібно вносити зміни до діючого договору у зв’язку із підвищенням розміру мінімальної заробітної плати?

Що стосується першого питання. Відповідь на це питання нам дає теорія держави та права. Справа у тому, що дія нормативно-правового акта в часі має свої обмеження. Тобто нормативно-правовий акт (постанова) за загальним правилом поширює свою дію на правовідносини, що виникли після того, коли акт набув чинності. Що стосується саме постанов уряду України, то вони набувають чинності через 10 днів після опублікування в офіційних виданнях, визначених такими Указом Президента України, якщо інше не передбачено самою постановою. Таким чином, постанова № 624 не може бути підставою для переоформлення договорів, укладених раніше, тим більше, що в тексті самої постанови не зазначено про це.

Також потрібно звернути увагу на технічний момент реалізації постанови № 624 — безпосереднього отримання ліцензії страховиком.

Згідно з вимогами Закону України «Про страхування» страховик після набуття чинності постановою № 624 повинен подати заяву на отримання ліцензії на конкретний вид обов’язкового страхування, а уповноважений орган зобов’язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених ст. 38 цього Закону документів.

Що стосується другого питання. Так, згідно з ч. 4 ст. 28 Закону України «Про нотаріат» мінімальний розмір страхової суми становить тисячу мінімальних розмірів заробітної плати.

Оскільки з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата складала 1218 грн., мінімальна сума страхового відшкодування за договором, укладеним в цей період, становила 1 218 000 грн.

Враховуючи, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 17.09.2015 № 704-VIII (на час підготовки матеріалу (28.09.2015) Закон не набрав чинності), з 1 вересня 2015 року встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1378 грн., мінімальна сума страхового відшкодування має складати 1 378 000 грн.

Таким чином, якщо у договорі зазначена сума страхового відшкодування менша за 1 378 000 грн., то страхувальник повинен звернутися до страховика із пропозицією укласти додатковий договір про внесення змін до договору страхування, а саме збільшити розмір страхової суми.

З метою формування єдиної нотаріальної практики Консультативно-методичною радою з питань нотаріату Головного територіального управління юстиції у Харківській області сформовано підбірку Постанов Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

До уваги нотаріусів представлені:

Постанова № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування»

Постанова Судової  палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 15.01.2014 № 6-145цс13 (спадщина — колгоспний двiр)

Постанова Судової  палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 18.12.2013 №6-137цс13 (про визнання права власностi на житловий будинок в порядку спадкування)

Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 14.05.2014 № 6-42цс14 (iпотека, спадщини — неповнол.)

Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 11.12.2013 № 6-121цс13 (щодо приватизації та спадкування)

Постанова вiд 09.04.2014 № 6-12цс14 (щодо зобовязання банку виплачувати проценти по вкладу)

Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 22.01.2014 № 6-157цс13 (про стягнення вiдсоткiв за депозитним рахунком )

Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 26.09.2012 № 6-85цс12 (додатковий строк для подачi заяви про прийняття спадщини)

Постанова Судової  палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 18.12.2013 № 6-138цс-13 (щодо кооперативних квартир)

«Постанова судової палати у цивільних справах верховного суду україни від 6 лютого 2013 року (про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно)

«Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 20.06.2012 № 6-62цс12 (щодо недiйсностi дублiкату)

«Постанова Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вiд 11.02.2015 № 6-2цс15 (щодо подiлу земельної дiлянки)»

«Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вiд 20.06.2012 № 6-62цс12 (щодо недiйсностi дублiкату)

«Постанова Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вiд 11.02.2015 № 6-2цс15 (щодо подiлу земельної дiлянки)»

Постанова Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України  вiд 20.02.2013 № 6-2цс13 (щодо визнання заповiту нiкчемним)

Постанова Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України вiд 26.09.2012 № 6-85цс12 (про визнання шлюбного договору недійсним та визнання майна особистою приватною власністюи)

Постанова Судової  палата у цивільних справах Верховного Суду України вiд 29.02.2012 № 6-9 цс12 (визнання заповiту недiйсним)

Постанова Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України вiд 28.01.2015 № 6-230цс14

Зі змістом документів можна ознайомитись за посиланнями:

https://kharkivobljust.gov.ua/3-oformlennya-spadshchini/3-sudova-praktika

https://kharkivobljust.gov.ua/7-vchinennya-notarialnih-diy/12-inshe

https://kharkivobljust.gov.ua/konsultativno-metodichna-rada-informuie-z-pitan-notariatu/7-vchinennya-notarialnih-diy

https://kharkivobljust.gov.ua/4-posvidchennya-inshih-dogovoriv/3-sudova-praktika

Юрист — це слово для багатьох загадка, 
Адже сотні нюансів включає воно -
Щоб угоди бездоганно і гладко, 
Щоб справа законами дотримано, 
Так нехай день юриста щасливим буде,
І море клієнтів тобі принесе, 
Твоїх досягнень клієнт не забуде 
І знову по справі до тебе лише прийде.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6

код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254

(057) 714-27-90, (057) 714-27-89

«01» жовтня 2015 р. № 23

Міністру юстиції України Петренку П.Д

 

Щодо внесення змін до

програмного продукту АРМ ДРРП

для встановлення тимчасового

застереження з метою запобігання

можливих негативних наслідків щодо

операцій з відповідним нерухомим майном

 

Головними територіальними управліннями юстиції вже декілька років тому була започаткована практика розсилання нотаріусам областей певних листів «до відома» електронною поштою. В таких листах міститься інформація, яка надходить до ГТУЮ від фізичних, юридичних осіб, правоохоронних, державних органів та посадових осіб. Ця інформація стосується різних питань: від втрати документів до розслідування кримінальних справ тощо, тобто стосується застережень щодо розпорядження майном громадян чи юридичних осіб за підробленими та/або викраденими документами, або такого, стосовно якого є спір та закінчується вимогою до нотаріусів не вчиняти жодних нотаріальних дій від певної особи, з певним об’єктом нерухомості, транспортним засобом тощо.

Нотаріус при вчиненні нотаріальної дії користується усіма можливими ресурсами, у тому числі й електронними реєстрами, для забезпечення безспірності вчинюваної нотаріальної дії та з метою недопущення порушення прав осіб, яких стосується та чи інша нотаріальна дія, в межах наданих нотаріусу повноважень та відповідно до інформації, яка міститься у цих реєстрах.

Переліку конкретних дій, які належить здійснити нотаріусу при отриманні вказаної вище інформації, що не має відношення до нотаріальної діяльності, законодавством не встановлено. Стаття 49 Закону України «Про нотаріат» містить вичерпний перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії. Частина 4 ст. 42 вказаного Закону визначає, що за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Таким чином, у нотаріуса немає законних та обґрунтованих підстав зупиняти вчинення нотаріальної дії або відмовляти в її вчинені лише на підставі інформації, яку він отримав у вигляді електронного листа від ГТУЮ, або з «переказаною» та непідтвердженою належним чином офіційною інформацією.

Нотаріус не може ні підозрювати тих чи інших осіб у будь-яких неправомірних діях, ні, знаючи про них лише з надісланого листа, відмовити у вчиненні нотаріальної дії особі, котра за нею звернулася, без достатніх на це законних підстав.

Більше того, законом забороняється безпідставна відмова у вчиненні нотаріальної дії.

Тобто правові наслідки такого листа відсутні, оскільки законодавством не передбачені.

Зазначені листи не підлягають реєстрації в Журналі реєстрації вхідних документів, оскільки інформація надіслана до відома (додаток 28 до Правил ведення нотаріального діловодства). Типовою номенклатурою справ приватного нотаріуса відповідного наряду для зберігання подібних листів не передбачено, адже всі документи, що зберігаються в архіві приватного нотаріуса, стосуються виключно здійснюваної ним нотаріальної діяльності.

Натомість у особи, що залишила в управлінні юстиції звернення до відома всіх нотаріусів, формується тверде переконання про надійний захист її законних прав та інтересів, адже вона повідомила всіх про свою проблему. Як наслідок, особа надалі не звертається до суду, до органів опіки, правоохоронних органів тощо, тобто не відстоює свої інтереси в правовому полі, а цілком покладається на нотаріусів. Надалі у порушенні прав особа буде звинувачувати вже нотаріуса, адже «знав і нічого не зробив».

Нотаріус, отримуючи такі листи «для себе на замітку», просто фізично не може аналізувати і запам’ятовувати їх.

Потрібно враховувати і той факт, що інформація розсилається не через захищені канали зв’язку. А в наш час швидкого розвитку комп’ютерних технологій трапляються випадки «зламування» сайтів, баз даних, електронних поштових скриньок центральних органів влади (Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Президента України тощо).

Враховуючи наведене, можна дійти висновку, що розсилання електронною поштою листів з інформацією від фізичних, юридичних осіб, державних органів є нібито запобіжним заходом, але разом з тим є хибною практикою, що призводить не до захисту законних прав та інтересів громадян, а лише до збільшення скарг на дії нотаріуса.

З метою запобігання усякого роду шахрайським діям доцільніше вирішувати всі проблеми у правовому полі. Сьогодні є достатньо правових механізмів для занесення інформації щодо обтяжень в Державний реєстр прав, якщо таке обтяження накладено у встановленому порядку. Крім того, Міністерству юстиції України доцільно провести роботу щодо надання нотаріусам права доступу до електронних баз даних: Державної міграційної служби щодо дійсності паспортів, до Державного реєстру актів цивільного стану як щодо встановлення такого факту: жива особа чи померла (для запобігання відчуження майна або вчинення іншої нотаріальної дії від її імені, що має суттєве значення), так і щодо підтвердження іншого акта цивільного стану особи, баз даних Державної прикордонної служби щодо перетину кордону іноземцями тощо.

Для вирішення обумовленої проблеми не потрібно створювати нових реєстрів, достатньо використати наявний інструментарій ДРРП та внести відповідні зміни до програмного продукту АРМ ДРРП.

Відповідно для встановлення застереження нотаріусів, правоохоронних, державних органів, посадових осіб та сторін правочину щодо можливих негативних наслідків операцій з відповідним нерухомим майном потрібно реалізувати можливість накладання тимчасового застереження, що носить інформаційний характер, шляхом створення у програмному забезпеченні спеціальної закладки, наприклад: «Увага!!!» чи іншої, яка могла б бути доступна всім нотаріусам України та могла б привернути увагу до конкретного проблемного питання.

Питання сьогодні надзвичайно актуальне через наявність в Україні проблемних територій, тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, з великою кількістю вимушено переміщених осіб, майно яких у тому числі і нерухомість знаходиться на цих територіях. Створення такої функції в Державному реєстрі, як тимчасове застереження, дасть можливість державі реально гарантувати недоторканість права власності.

Підставами для внесення Реєстратором до ДРРП у відповідній закладці реєстру відомостей про тимчасові застереження вважати:

• відмова у вчиненні нотаріальної дії або відкладення нотаріальної дії у зв’язку з необхідністю отримати/перевірити інформацію;
• зупинення вчинення нотаріальної дії до вирішення справи судом;
• заява власника нерухомого майна про внесення до Реєстру відомостей про тимчасове застереження щодо об’єкта нерухомого майна із зазначенням обставин для обґрунтування свого клопотання;
• лист ГТУЮ щодо викрадення бланків нотаріальних документів;
• повідомлення правоохоронних органів в разі внесення інформації до ЄРД.

Реєстраторами можуть виступати ДП «НАІС» та державні/приватні нотаріуси.

Крім цього, слід зауважити, що програмне забезпечення реєстру вже потребує окремих коректив у зв’язку зі змінами в законодавстві і щодо зміни нормативних актів, посилання на які є в документах, що автоматизовано формуються в Державному реєстрі при здійсненні реєстратором реєстраційних дій, як то рішення, та і реквізити платежу за проведення державної реєстрації необхідно привести у відповідність до назви, яка передбачена законом, замість «державне мито», має бути «адміністративний збір».

Програмне забезпечення, особливо ті його елементи, які не впливають на послідовність та результат здійснення операцій в Державному реєстрі, потребують постійних актуальних оновлень.

 

 

З повагою

Президент Громадської організації

«Асоціація нотаріусів міста Харкова

та Харківської області»                                                            Марченко В.М.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6

код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254

(057) 714-27-90, (057) 714-27-89

«17» вересня 2015 р. № 22

Голові Національного банку України п. Гонтаревій В.О.

 

«Громадське обговорення, пропозиції

щодо встановлення

граничної суми розрахунків готівкою»

На виконання вимог ч. 3 ст. 1087 Цивільного кодексу України Національним банком України прийнято постанову «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 06.06.2013 № 210. Встановлено такі граничні суми розрахунків готівкою:

10 000 гривень — підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня;

150 000 гривень — фізичних осіб з підприємствами (підприємцями) протягом одного дня за товари (роботи, послуги);

150 000 гривень – фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до прес-релізу Національного банку України (далі — НБУ) від 24.07.2015, розміщеному на офіційному веб-сайті НБУ, Національний банк України виніс на громадське обговорення проект постанови Правління Національного банку України «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210».

Цим проектом постанови пропонується значно зменшити граничні суми розрахунків готівкою:

50 000 гривень — між фізичними особами та підприємствами (підприємцями) протягом одного дня;

50 000 гривень — фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.

Як повідомляє НБУ, цей проект розроблено з метою забезпечення стабільних надходжень готівки до банківської системи й прискорення її обігу, звуження сфери використання готівки та прискорення розвитку безготівкового сегмента.

Проте рішення НБУ про зменшення граничної суми розрахунків готівкою може призвести до зовсім протилежних задекларованим наслідків.

Аналіз нотаріальної практики свідчить, що сьогодні граничну суму розрахунків готівкою за договорами купівлі-продажу (як правило, нерухомого майна) фізичні особи обходять кількома способами, а саме:

1) внесення грошових коштів покупцем за придбане нерухоме майно на рахунок продавця у банківській установі здійснюється без фактичного внесення грошових коштів. Тобто банківська установа за певну плату відкриває рахунок на ім’я продавця, «зараховує» кошти на такий рахунок від імені покупця (видає про це довідку для нотаріуса), продавець «знімає» кошти та банк рахунок закриває. Насправді грошові кошти не вносяться і не знімаються.

У цьому випадку громадян, які ведуть розрахунки, як правило, в доларах, уникають подвійного обміну валюти (долар – гривня – долар) — покупці не продають банкам валюту та покупець її не купує після «одержання» готівки у гривні.

Таким чином відбувається не «надходження готівки до банківської системи», як про це наголошує НБУ, а віртуальна операція з «внесення коштів», з метою формального виконання вимог НБУ щодо обмеження готівкових розрахунків. Механізм є нескладним, тому дуже поширеним, і будь-які зменшення граничних сум НБУ буде знівельовано саме таким способом;

2) оформлення договорів купівлі-продажу нерухомості за ціною, що є нижчою 150 000 гривень, навіть при оцінці, що є вищою 150 000 гривень. Тобто сторони домовляються про будь-яку ціну договору — в цьому разі нижчу від 150 000 гривень. Реальну суму продажу нотаріус дізнається лише зі слів сторін за договором, тому такий спосіб буде спрацьовувати і надалі за умови будь-яких зменшень граничних сум. Крім того, така «догадливість» сторін несе небезпеку самим громадянам, адже у випадку розірвання договору судом покупцю повернуть лише суму, зазначену у договорі;

3) оформлення договорів купівлі-продажу нерухомості за ціною, що є вищою 150 000 гривень, із зазначенням у договорі про те, що сторони розрахувались до підписання такого договору. Аргументи: рекомендації НБУ не мають обов’язкової сили; нотаріуси не мають права втручатися у розрахунки між сторонами;

4) заниження оціночної (ринкової) вартості нерухомого майна до ціни, що є нижчою 150 000 гривень. Тобто фізичні особи за певний бонус домовляються із суб’єктами оціночної діяльності про оцінку нерухомості в сумі, яка дорівнює або є нижчою 150 000 гривень. Існують випадки, коли нерухомість, придбана, наприклад, в 2013 році за ціною згідно з оцінкою 450 000 гривень (що складало еквівалент 56250 дол. США), в 2015 році продається за ціною згідно з оцінкою 110 000 гривень (що складає еквівалент 4800 дол. США). Також, за наявною у нотаріусів інформацією, багато хто з оцінювачів взагалі не здійснює огляд об’єктів оцінки, не здійснює їх фотофіксацію, а аналоги, що містяться у звітах про оцінку, не відповідають оцінюваним об’єктам (наприклад, відчужується земельна ділянка в обласному центрів, а за аналоги взяті подібні земельні ділянки у віддалених районах цієї ж області), не завжди витребовують від власника або його представника повний пакет документів про право власності, в тому числі витягів із системи Державного земельного кадастру та Поземельної книги. Таким чином, не перевіривши фактичні дані, які викладені у витягу із Державного земельного кадастру, множать помилки, які прикривають допискою у звіті про відповідальність суб’єкта за подані ним документи. І фактично роблять оцінку по іншому об’єкту, оскільки висновок, викладений у звіті, може не тільки не співпадати з реальними даними, а й мати інформацію, яка зовсім не відповідає дійсності (особливо стосується об’єктів, право власності на які зареєстровано за документами на адресу, яка була змінена у зв’язку зі змінами адміністративних кордонів). Тобто сам факт внесення оцінювачами інформації із звіту про оцінку майна, звіту про експертну грошову оцінку земельних ділянок до єдиної бази даних звітів про оцінку жодним чином не гарантує достовірність такої оцінки.

Приведені нами способи обходу положень постанови НБУ свідчать, що будь-які зменшення граничних сум розрахунків готівкою будуть успішно подолані кмітливим населенням та працівниками банків. Таким чином, не можна говорити ні про забезпечення стабільних надходжень готівки до банківської системи й прискорення її обігу, ні про звуження сфери використання готівки, ні про прискорення розвитку безготівкового сегмента. Навіть у випадку, коли банки здійснюють оформлення безготівкових операцій (п. 1), такі операції не несуть жодного фінансового навантаження для банківської системи.

А внаслідок заниження оціночної (ринкової) вартості нерухомого майна, що має загальнодержавний характер, місцеві бюджети недоотримають мільйони гривень у вигляді ненадходжень державного мита, податку на доходи фізичних осіб, який сплачують продавці нерухомого майна, та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, який сплачують покупці нерухомого майна.

 

Враховуючи наведене, просимо Вас:

1. Здійснити ґрунтовний аналіз існуючого порядку здійснення розрахунків в безготівковому порядку за договорами купівлі-продажу між фізичними особами, в тому числі через моніторинг банківських установ та одержання статистичних даних про кількість таких операцій та їх суму на сьогоднішній день.

2. Отримати від органів Державної фіскальної служби відомості та порівняти надходження податку на доходи фізичних осіб та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування від операцій з купівлі нерухомого майна за період до 01.09.2013 (наприклад, за 2012 рік), та за період дії постанови НБУ від 06.06.2013 № 210 (наприклад, за 2013 та 2014 роки).

3. До отримання відомостей, зазначених у пунктах 1, 2, не затверджувати запропоновані зміни до постанови НБУ від 06.06.2013 № 210.

4. Звернутись до Фонду державного майна України з пропозицією встановлення суворої відповідальності для суб’єктів оціночної діяльності за заниження оціночної вартості нерухомого майна (аж до відібрання ліцензії на певні дії), оскільки діючим законодавством не встановлено конкретного виду відповідальності оцінювача (ст. 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п. 55 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2014 № 358).

5. Звернутись до Фонду державного майна України з пропозицією розробити та затвердити механізм визначення мінімальної ціни 1 кв. м нерухомості (залежно від виду нерухомості, року побудови, матеріалів стін, місця розташування, поверховості тощо) та мінімальної ціни 1 кв. м земельної ділянки (залежно від цільового призначення, місця розташування, наявності або відсутності на ділянці нерухомості тощо).

 

З повагою

Президент

Громадської організації

«Асоціація нотаріусів м. Харкова

та Харківської області»                                                   В.М. Марченко

 

http://www.president.gov.ua/documents/5492015-19437

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6

код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254

(057) 714-27-90, (057) 714-27-89

«15» вересня 2015 р. № 21

Директору Департаменту з питань  нотаріату та банкрутства Зусік Т.В.

 

Діючим законодавством встановлено чіткі вимоги щодо документів, які приймаються нотаріусами для вчинення нотаріальних дій. Згідно зі ст. 47 Закону «Про нотаріат» документи на двох і більше аркушах мають бути прошиті, аркуші пронумеровані, тексти мають бути написані зрозуміло, дати зазначені словами, а будь-які виправлення мають бути застережені.

Будь-яка установа, підприємство або організація (у тому числі органи державної влади або місцевого самоврядування, виконавчі комітети, органи Держземагенства, бюро технічної інвентаризації тощо), тобто всі суб’єкти документоутворення, припустившись помилки, вносять виправлення в текст, застерігають відповідним написом, скріплюють підписом та печаткою. У виправленому вигляді документ приймається установами будь-якого рівня та підпорядкування, включаючи нотаріусів (п. 2 глави 8 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Порядок виправлення документа регулюється локальними нормативними актами (як правило, типовими інструкціями) з діловодства для кожного відомства.

Зокрема, для органів виконавчої влади внесення виправлень до документів передбачено Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, затвердженою постановою КМ України від 30.11.2011 № 1242; для державного реєстратора нерухомого майна — Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою КМ України від 26.10.2011№ 1141, і т. ін.

Таким чином, усі інші суб’єкти документоутворення мають право виправляти технічні і навіть не технічні помилки, а нотаріуси — ні.

Мало того, нотаріус повинен прийняти такий документ, виданий будь-якою особою, крім документа з обумовленими виправленнями, який посвідчений іншим нотаріусом.

Нотаріус пояснює особі, котра прийшла з таким документом, чому він не може його прийняти, і таким чином не тільки плямує репутацію іншого нотаріуса (колеги), але і породжує недовіру до нотаріату в цілому.

Це не сприяє підвищенню значимості та важливості такого інституту право застосовування, як нотаріат, і в результаті, отримуємо відношення до нотаріуса як до бюрократа, який створює перешкоди.

 

Цілком логічним та обґрунтованим є врегулювання порядку внесення виправлень і до нотаріальних документів.

Аналіз останньої редакції Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України показав, що чіткого механізму внесення нотаріусом виправлень до нотаріальних документів не прописано, але і заборони на внесення виправлень немає.

Передбачений пунктом 6.13 Правил ведення нотаріального діловодства порядок виправлення документа є вкрай невдалим, а іноді нездійсненним на практиці.

«П. 6.13. У разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів.

Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.»

 

При складанні проекту документа і при його прочитанні та схваленні особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у будь-якому випадку, потрібно враховувати людський фактор. Ніхто не застрахований від помилок, а тим більше від помилок, які не впливають на суть самого документа (технічних помилок).

Слід зазначити, що помилки в документах, можуть мати місце не обов’язково з вини нотаріуса, але й з вини або неуважності, недбалості особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, або навіть з вини або неуважності, недбалості особи, яка до нотаріуса й не зверталася (повірена особа за довіреністю).

Наприклад:

1. Невірно зазначений кадастровий номер земельної ділянки або її площа в технічній документації на земельну ділянку або в якомусь іншому документі — провина спеціаліста Держземагенства;

2. Для посвідчення довіреностей, заповітів не вимагається перевірка правовстановлювальних документів на майно; дані повірених можуть також вказуватися зі слів довірителя — неуважність довірителя.

Практика показує, що більшість помилок в нотаріальних документах виникає не з вини нотаріуса, а саме цих осіб. Тобто нотаріус переносить чужі помилки до тексту нотаріального документа.

З часом помилка виявляється, попередні документи виправляють (технічну документацію, витяг з ДЗК тощо), автоматично потребує виправлення і нотаріальний документ.

Таким чином, нотаріус несе відповідальність за помилки, яких не припускався (скарги на нотаріуса до Головних територіальних управлінь юстиції в областях, МЮУ, прокуратури, суду тощо).

Крім того, в більшості випадків він позбавлений можливості внести виправлення до документа, адже Правилами ведення нотаріального діловодства це не передбачено.

Більше того, керуючись Правилами ведення нотаріального діловодства, реєстраційні служби, банківські установи тощо не приймають виправлені нотаріальні документи. Коло замикається.

Разом з тим, слід звернути увагу, що нотаріус повинен приймати документи з виправленнями, які обумовлені відповідно до законодавства (ст. 47 Закону України «Про нотаріат).

Отже, нотаріус знаходиться у якомусь нерівноправному становищі, тоді коли відносно інших суб’єктів документоутворення існує законодавчо підтверджена можливість виправлення таких помилок.

У результаті неможливості виправити помилки особа не може реалізувати свої права через те, що банківські установи, Реєстраційні служби тощо не приймають такі документи. Що робити у цьому випадку громадянам?! Особливо, в нинішніх умовах, коли люди переїжджають на інші місця проживання чи тимчасово переміщуються з проблемних територій України через причини, які всім відомі. Громадяни усієї України переживають стреси, які спричинені військовою агресією, а тут ще і нотаріус-бюрократ, з їхнього погляду, створює їм перешкоди.

 

Як відомо, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх прав, якщо будь-яка установа чи посадова особа їх порушила.

Якщо проаналізувати положення Цивільного процесуального кодексу України, а саме розділ IV «ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ», то маємо таке:

«1. Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.»

Далі маємо практично вичерпний перелік справ, які підпадають під окреме провадження. Справа зупиняється ще на етапі формулювання предмета звернення: який факт потрібно встановити: допущення помилки чи належність документа, який і так належить?

У порядку окремого провадження цю ситуацію також неможливо вирішити.

 

У загальному позовному провадженні такі справи, як виправлення помилок, також не розглядаються. Більше того, аналіз судової практики з цього питання показав відсутність справ такої природи. Спору немає, відповідно й розглядати нічого.

Відповідно до АНАЛІЗУ практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України (лист Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України») «суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб». Але ж внаслідок допущення технічної помилки спір відсутній.

 

Тобто способу захисту прав внаслідок допущення технічної помилки, в тому числі за допомогою нотаріуса, немає!

 

Враховуючи все викладене, пропонуємо внести зміни до Правил ведення нотаріального діловодства, повернути до тексту механізм виправлення помилки нотаріусом, виклавши п. 6.13 у такій редакції:

«Дописки чи виправлення технічних помилок, зроблених у нотаріально оформлюваних документах, повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (сторін правочинів та інших осіб, які підписали правочин, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису.

У разі дописки чи виправлення технічної помилки у тексті нотаріально оформлюванного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, застерігаються в кінці посвідчувального напису .

При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.

Виправлення застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, із проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

Технічна помилка може виражатися у формі:

- відсутності фрагмента запису (розділу, абзацу, речення, словосполучення, слова, частини слова, розділового знака тощо), яке повинно було бути;

- наявності зайвого фрагмента запису, якого в ній бути не повинно;

- помилки у словах, у цифрах, датах народження, якщо такі проставлені, та інші помилки, які не спотворюють текст та не впливають на суть і зміст правочину чи іншого документа, посвідченого нотаріусом.

Відповідальність за всі зроблені та обумовлені виправлення несе нотаріус згідно з чинним законодавством, який ці виправлення зробив».

 

Врегулювання цього питання в компетенції Міністерства юстиції України та не потребує внесення змін до закону, не потребує жодних витрат із бюджету, але має величезне значення для підвищення ролі нотаріату, довіри до нього з боку учасників цивільно-правових відносин та зменшення бюрократизму при реалізації громадянами своїх цивільних прав.

 

З повагою

Президент

Громадської організації

«Асоціація нотаріусів м. Харкова

та Харківської області»                                                               В.М. Марченко

 

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

«АСОЦІАЦІЯ НОТАРІУСІВ МІСТА ХАРКОВА ТА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

61002, м. Харків, вул. Ольмінського, буд. 6

код ЄДРПОУ 24275948, п/р. 2600800119855 в АТ «РЕГІОН-БАНК» у м. Харкові, МФО 351254

(057) 714-27-90, (057) 714-27-89

«09» вересня 2015 р. № 20

Голові Правління ПриватБанку Дубілету О.В   вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпропетровськ 49094, Україна

Щодо перевірки складу

 спадкового майна нотаріусом

шляхом запиту до банку

 про наявність грошового вкладу

спадкодавця, заповідального

розпорядження тощо

 

Шановний Олександре Валерійовичу!

 

          Відповідно до статей 68, 69 Закону України «Про нотаріат» при оформленні спадщини на нотаріуса покладено обов’язок перевірити склад спадкового майна. На виконання зазначених статей нотаріуси України звертаються із запитами до ПАТ КБ «ПриватБанк» про наявність грошового вкладу спадкодавця, заповідального розпорядження тощо.

       Право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, передбачено ст. 46 Закону України «Про нотаріат». Такі відомості та документи повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом, але цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови в її вчиненні.

     Право нотаріуса на отримання інформації по вкладах передбачено також ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»: довідки по за рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). При цьому закон не встановлює форми такого запиту про надання відповідної інформації.

     Постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 затверджено Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці. Зокрема, п. 3.4 вказаних Правил встановлено, що для надання довідок за рахунками (вкладами) у разі смерті їх власників державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів) до банку подається заява за довільною формою. Довідка складається банком за довільною формою і має містити інформацію про наявність рахунку та залишок коштів на ньому.

Таким чином, взаємодія нотаріуса та банку з питань отримання інформації по вкладах детально врегульована діючим законодавством з метою збереження банківської таємниці, підкріплена багаторічною практикою та додаткового регулювання не потребує.

Додатково зауважимо, що інформація, яка містить особисті дані померлого, дату його смерті, місце проживання, наявність та суму коштів на рахунках та, в разі наявності заповідального розпорядження, відомості про спадкоємців, у своїй сукупності складає, окрім банківської, також і нотаріальну таємницю, обов’язок дотримання якої покладено на нотаріусів ст. 8 Закону України «Про нотаріат».

Але останнім часом ПАТ КБ «ПриватБанк» запровадив для нотаріусів свій власний порядок отримання інформації всупереч діючому законодавству. Висловлюючи  сумніви щодо дійсності запиту, ПриватБанк відмовляє у видачі інформації, посилаючись на те, що нотаріусом не підтверджено його процесуальний статус. Як вихід з ситуації  Приватбанк пропонує нотаріусам одержувати відповіді на запити через веб-ресурс «Нотаріальні платежі», який розміщено за адресою https://privatbank.ua/notariat/.

       Звертаємо Вашу увагу, що при вчиненні нотаріальних дій щодо оформлення спадщини нотаріус не набуває статусу клієнта банку та не одержує будь-яких банківських послуг, а лише виконує обов’язок, покладений на нього законом.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку, а також банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

        Отже, нав’язування нотаріусу банківської послуги щодо авторизації на відповідному веб-сайті не відповідає вимогам закону. Відповідно до розділу 3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці банк зобов’язаний розкрити банківську таємницю нотаріусу у разі смерті вкладника без додаткових умов та без використання будь-яких банківських послуг. Тому нотаріуси і надалі діятимуть у чіткій відповідності до норм діючого законодавства.

Щодо новації Приватбанку, то відмова в отриманні інформації на запит нотаріуса тягне за собою порушення конституційних прав спадкоємців, порушення ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та порушення ч. 2 ст. 46 Закону України «Про нотаріат», за якою відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом.

Шановний Олександре Валерійовичу, просимо довести цю інформацію до відома спеціалістів Вашого банку, відповідальних за цей напрямок, і сподіваємося на подальшу плідну співпрацю.

 

 

З повагою

Президент

Громадської організації

«Асоціація нотаріусів м. Харкова

та Харківської області»                                                                           В.М. Марченко

 

 

Передплата на 2015 рік здійснюється через: