ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу)

м. К и ї в Справа № 1-23/2009
30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бринцева Василя Дмитровича – головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В’ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Мачужак Ярослави Василівни – доповідача,
Нікітіна Юрія Івановича,
Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,

за участю суб’єкта права на конституційне звернення Голованя Ігоря Володимировича, представника суб’єкта права на конституційне звернення Никифорова Олександра Валерійовича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, керівника Служби Секретаріату Президента України із забезпечення зв’язків з Конституційним Судом України та Центральною виборчою комісією Михеєнка Ростислава Михайловича, керівника Департаменту кримінального, адміністративного, цивільного права та пенітенціарних установ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Галаєвського Юрія Васильовича, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Гриціва Михайла Івановича, помічника першого заступника Голови Верховного Суду України Бортновської Зоряни Петрівни, начальника управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України Бурдоля Євгена Павловича
розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Голованя Ігоря Володимировича.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо права кожного на правову допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В., пояснення Голованя І.В., Селіванова А.О., Михеєнка Р.М., Галаєвського Ю.В., Гриціва М.І., Бортновської З.П., Бурдоля Є.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Громадянин Головань І.В. звернувся до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої
статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ та частини другої цієї статті „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“.
Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання пояснює неоднозначністю розуміння і застосування зазначених положень Основного Закону України посадовими особами органів прокуратури, зокрема слідчими при проведенні допитів свідків у кримінальному процесі.
Обґрунтовуючи ці твердження, суб’єкт права на конституційне звернення посилається на неоднакові процесуальні акти слідчих і прокурорів у конкретних кримінальних справах щодо можливості надання свідкам під час допиту правової допомоги адвокатом.
У зв’язку з цим Головань І.В. у контексті положень статті 59 Конституції України просить роз’яснити, чи має громадянин право на правову допомогу адвоката під час допиту його як свідка або у разі виклику для надання пояснень до державних органів та чи є це право однією з конституційних гарантій, що надає громадянину можливість вільно обирати своїм представником або захисником у будь-яких державних органах адвоката – особу, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Відмова посадових осіб слідчих органів проводити процесуальні дії зі свідком у присутності його адвоката та у наданні правової допомоги особі під час дачі пояснень в інших державних органах, на думку суб’єкта права на конституційне звернення, є обмеженням конституційного права на правову допомогу і може призвести до порушення прав людини і громадянина.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, Генеральна прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Спілка адвокатів України, Харківська правозахисна група, науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Національного університету внутрішніх справ України, Національної академії прокуратури України, Одеської національної юридичної академії.

3. Вирішуючи порушені у конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
3.1. Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3).
У розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод
(частина друга статті 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64), забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п’ята статті 55).
Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті „кожен має право на правову допомогу“ поняття „кожен“ охоплює всіх без винятку осіб — громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками
(стаття 21, частини перша, друга статті 24 Основного Закону України).
Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п’ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що „закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис „кожен є вільним у виборі захисника своїх прав“ (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин“.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
3.2. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.
Конституційний Суд України зазначає, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.

4. За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення „кожен має право на правову допомогу“ (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.
Згідно з Конституцією України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (частина перша статті 63). Конституційний Суд України відзначає, що кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб. Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини: у рішеннях „Яременко проти України“ від 12 червня 2008 року, „Луценко проти України“ від 18 грудня 2008 року та „Шабельник проти України“ від 19 лютого 2009 року суд визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. У частині першій статті 59 Конституції України не міститься обмежень стосовно кола суб’єктів надання правової допомоги та вимог щодо їх професійної підготовки, які мають визначатися в законах України, а у частині другій передбачено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до Закону України „Про адвокатуру“ адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях (статті 1, 6).
Системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України „Про адвокатуру“ дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб’єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями статей 147, 150, 153 Конституції України, статтями 63, 65, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Положення частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

2. Положення частини другої статті 59 Конституції України „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 05.10.2009 р. N КО-25653-19
Щодо закритих акціонерних товариств
У Міністерстві юстиції розглянуто лист стосовно надання роз’яснень законодавства про господарські товариства і повідомляється таке.
Щодо відомостей, які повинен містити статут господарського товариства.
Главою 7 розділу II Цивільного кодексу України визначені загальні положення про юридичну особу. Так, статтею 83 Кодексу передбачено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (статті 84 та 85 Кодексу).
Статтею 88 Кодексу встановлено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
Главою 8 розділу II вказаного вище Кодексу регулюються відносини щодо діяльності підприємницьких товариств. Статтею 154 Кодексу встановлено, що статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.
Статтею 82 Господарського кодексу України передбачено також, що установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.
Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.
Статтею 4 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Таким чином, законодавством передбачено наявність відомостей про склад засновників та учасників, кількість акцій, що купуються засновниками, у статуті господарського товариства.
Одночасно слід зауважити, що 17 вересня 2008 року прийнято Закон України «Про акціонерні товариства», що набрав чинності 30 квітня 2009 року.
Статтею 13 Закону визначено, які відомості має містити статут акціонерного товариства, а саме відомості про: 1) повне та скорочене найменування товариства українською мовою; 2) тип товариства; 3) розмір статутного капіталу; 4) розмір резервного капіталу; 5) номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій; 6) умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій; 7) права акціонерів — власників привілейованих акцій кожного класу; 8) наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації; 9) порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів; 10) порядок скликання та проведення загальних зборів; 11) компетенцію загальних зборів; 12) спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів; 13) склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції; 14) порядок внесення змін до статуту; 15) порядок припинення товариства.
Статутом акціонерного товариства не може бути передбачено надання засновникам товариства додаткових прав чи повноважень. Статут акціонерного товариства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству.
А отже, Закон України «Про акціонерні товариства» не вимагає зазначати у статуті товариства відомості про засновників та учасників товариства.
Пунктом другим розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що через два роки з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 30 квітня 2011 року) втрачають чинність статті 1 — 49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.
Абзацом першим пункту п’ятого розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто в термін до 30 квітня 2011 року).
Відповідно до пункту сьомого розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерні товариства звільняються від сплати реєстраційного збору під час реєстрації змін до статуту товариства або статуту в новій редакції у зв’язку з приведенням його у відповідність із цим Законом.
Згідно із роз’ясненнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 липня 2009 року N 8 «Щодо порядку застосування окремих положень розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» у зв’язку з набранням ним чинності» акціонерні товариства до приведення у відповідність з нормами Закону України «Про акціонерні товариства» статуту та інших внутрішніх положень акціонерного товариства мають керуватись у своїй діяльності з 30.04.2009 року по 30 квітня 2011 року Законом України «Про господарські товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.
Акціонерні товариства, які, починаючи з 30 квітня 2009 року, привели свою діяльність у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства», мають керуватись у своїй діяльності Законом України «Про акціонерні товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.
Щодо реєстрації змін до установчих документів.
Здійснивши аналіз законодавства, слід зазначити, що термін «засновник (учасник)» використовується як узагальнюючий термін і стосується всіх видів господарських товариств. Так, наприклад, пунктом 1 § 1 глави 8 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про господарські товариства. Стаття 114 Цивільного кодексу України встановлює, хто може бути учасником господарського товариства, а статтею 116 передбачені права учасників господарського товариства.
Глава 9 Господарського кодексу України також використовує такий термін як засновники і учасники господарських товариств, розділ I «Загальні положення» Закону України «Про господарські товариства» теж містить термін «засновники та учасники». Зазначений термін використовується і у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон) та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону (стаття 2 Закону).
Так, відповідно до статті 17 Закону відомості про юридичну особу або фізичну особу — підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім’я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків, якщо засновник — фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник — юридична особа.
Статтею 29 цього Закону регулюються відносини щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Частиною першою визначено, які саме документи мають подаватися для проведення державної реєстрації змін до установчих документів.
При цьому частиною третьою цієї ж статті визначено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
Отже, при внесенні змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, необхідно подавати весь перелік документів, визначений частиною першою та третьою статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Заступник Міністра Л. В. Єфіменко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

Роз‘яснення щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт

15 жовтня 2009 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року № 1035, якою затверджено Тимчасовий порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт (далі – постанова).

Об’єкти нерухомого майна, що підпадають під сферу дії постанови поділено на чотири категорії:
приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки з господарськими спорудами і будівлями, споруджені до 5 серпня 1992 року Оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна цієї категорії здійснюється на підставі висновку про технічний стан будинку (будівлі), складеного бюро технічної інвентаризації і документу, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані об’єкти будівництва.
приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки загальною площею до 200 м2 включно, кількість надземних поверхів яких не перевищує двох, з господарськими спорудами і будівлями загальною площею до 100 м2 включно, які споруджені з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року
приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки загальною площею до 350 м2 включно з господарськими спорудами і будівлями загальною площею до 150 м2 включно, які споруджені з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року
приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки загальною площею більш як 350 м2 з господарськими спорудами і будівлями, які споруджені з 5 серпня 1992 року до 1 січня 2008 року.

Підставою ж для оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна другої, третьої та четвертої категорії є сертифікат відповідності таких будівель державним будівельним нормам, стандартам та правилам, який видається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на підставі заяви забудовника. Звертаємо увагу, що таку заяву має бути подано до 31 грудня 2010 року.

Для одержання сертифіката, крім заяви, забудовник подає ще ряд документів, зокрема, документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований об’єкт нерухомості. При цьому, подання до інспекції вказаного документу є обов’язковим для всіх чотирьох категорій об’єктів нерухомого майна зважаючи на вимоги статті 376 Цивільного кодексу України.

Так, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частини перша – третя вказаної статті).

Проте, прийняття Урядом постанови не звільняє забудовників від адміністративної відповідальності за самовільне будівництво будинків та споруд, яка передбачена статтею 97 Кодексу про адміністративні правопорушення, і тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оформлення та видача сертифіката здійснюється в день пред’явлення документів про внесення плати за видачу сертифіката та сплату штрафу. Датою прийняття приватної будівлі в експлуатацію вважається дата видачі сертифіката.

Провідний спеціаліст відділу цивільного
законодавства та реформування
відносин власності Департаменту цивільного
законодавства та підприємництва В.О. Фесенко

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
ДО ПРЕЗИДЕНТА
УКРАЇНСЬКОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ
ПАВЛОВОЇ Л. М.

Шановна Людмило Миколаївно!
Звернутися до Вас з відкритим листом мене змусили Ваші некоректні дії.
У серпні 2009 року Головним управлінням юстиції в Харківській області було проведено позапланову перевірку організації моєї нотаріальної діяльності. У вересні цього ж року було проведено таку ж перевірку організації нотаріальної діяльності нотаріуса Єрьоменка В. В. Підставою для проведення цих перевірок був Ваш, Людмило Миколаївно, лист як Президента Української нотаріальної палати до Міністерства юстиції України. Вас занепокоїло, що деякі приватні нотаріуси перебувають у штаті Національної юридичної академії України, таким чином порушуючи, на Вашу думку, Закон України «Про нотаріат». Цим перевіркам передував запит Міністерства юстиції до Національної юридичної академії України (знову ж таки ініційований Вами) щодо перебування у штаті академії Сульженко Ж. О. та Єрьоменка В. В.
Не треба лукавити, Людмило Миколаївно, ми з Вами знайомі не один рік. Ви чудово знаєте, що я та Єрьоменко В. В. є викладачами академії. Зокрема, на початку 2004 року ми спільно з Міністерством юстиції України на базі Національної юридичної академії України організували всеукраїнський семінар для нотаріусів України, в якому взяли участь близько 700 нотаріусів і, зокрема, Ви, Людмило Миколаївно. Тоді спільними зусиллями ми допомогли нотаріусам розібратися в новелах нового ЦК і СК України. Ми співпрацювали з Вами над новою редакцією Закону України «Про нотаріат». Харківська делегація нотаріусів підтримала Вас на виборах Президента Української нотаріальної палати. Ми мали надію, що Ваш життєвий досвід допоможе побудувати в Україні цивілізований нотаріат, організувати нотаріальне самоврядування європейського типу.
Але… наші погляди на майбутнє українського нотаріату розійшлися в багатьох принципових питаннях. Разом з іншими науковцями, а також нотаріусами, яким не байдуже майбутнє українського нотаріату, ми відстоювали і продовжуємо відстоювати позицію щодо квот, оскільки вони існують в усьому цивілізованому світі. Таким чином держава підтримує престиж нотаріальної діяльності і запобігає недобросовісній конкуренції в нотаріаті. Ви ж були першою, хто публічно заявив про необхідність скасування квот, та активно відстоювали цю позицію від свого імені та від імені всієї нотаріальної спільноти на засіданнях Комітету з правової політики Верховної Ради (хоча думка з цього питання в нотаріальної спільноти діаметрально протилежна Вашій). Ми пропонуємо запровадити демократичну організацію нотаріального самоврядування: «від низу до верху», з наданням широких повноважень місцевим органам нотаріального самоврядування. Ви ж наполегливо просуваєте ідею «партійної» (а як її ще назвати?) організації нотаріального самоврядування з концентрацією влади і фінансових потоків у «Центральному комітеті» — Палаті нотаріусів України.
Мабуть, Вам не подобається не тільки наша наукова діяльність, а й громадська діяльність Єрьоменка В. В. та матеріали, що періодично розміщуються на сайті Асоціації нотаріусів Харківської області: http://notaries.org.ua. Але на те вона і свобода слова, гарантована Конституцією України, щоб людина могла вільно висловлювати свої думки. Історія свідчить, що будь-яка влада, яка тримається на залякуванні та покорі, приречена. Л. В. Єфіменко, заступник Міністра юстиції, не раз справедливо зазначав, що, незважаючи на розбіжності в поглядах, діяти треба так, щоб потім не соромно було зустрічатися і дивитися один одному в очі.
Хочу Вас запевнити, Людмило Миколаївно, що особисто я буду відстоювати інтереси нотаріату так, як я їх розумію, навіть якщо з Вашої ініціативи будуть прийняті зміни до Закону України «Про нотаріат», якими буде заборонено науковцям (чи особисто Сульженко Ж. О. та Єрьоменку В. В.) займатися нотаріальною діяльністю.
Та, може, я помиляюсь? Можливо, Ваші дії обумовлені не особистими мотивами, а щирим занепокоєнням за престиж професії нотаріуса, намаганням «очистити» ряди нотаріату від осіб, які мають зухвалість викладати в навчальних закладах та займатися науковою діяльністю? Тоді я Вам співчуваю, бо доведеться в пошуках «порушників» вивчити сайти та штатний розпис усіх навчальних та наукових закладів України, починаючи з коледжів і закінчуючи Київським університетом туризму, економіки та права. Та чи це гідне заняття для людини, яка позиціонує себе як очільник нотаріальної спільноти України, захисник професійних інтересів нотаріусів? Наскільки мені відомо, за всю історію існування Української нотаріальної палати її керівництво жодного разу не зверталося до органів юстиції з вимогою провести перевірки діяльності «неугодних» нотаріусів. І взагалі, чи повинна Українська нотаріальна палата, яка існує за рахунок членських внесків нотаріусів, перетворитися з органу захисту професійних інтересів нотаріусів на контролюючий і караючий орган?
Шановна Людмило Миколаївно, я знала Вас як порядну, віруючу людину. Прикро, що Ви вдаєтесь до дій, які не мають нічого спільного ні з порядністю, ні з вірою.

Додаток на 1 с.:
Лист Міністерства юстиції України від 09.07.2009 № 8313-0-33-09-31

Ж. О. Сульженко Кандидат юридичних наук,
доцент Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого, приватний нотаріус
Харківського міського нотаріального округу

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м. Київ вул. Городецького, 13
Тел./факс: (38-044) 278-37-23
09.07.2009 № 8313-0-33-09-31
На № _____
Начальнику
Головного управління юстиції
у Харківській області
Маміній Л. М.

У зв’язку з надходженням до Міністерства юстиції України звернення Президента Української нотаріальної палати Павлової Л. М. прошу перевірити факт перебування у штаті Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого приватних нотаріусів Харківського міського нотаріального округу В. В. Єрьоменка (кафедра трудового права), Ж. О. Сульженко (кафедра організації судових та правоохоронних органів) та здійснення ними викладацької діяльності як основної оплачуваної роботи.
Крім того, прошу надати інформацію щодо стану організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів В. В. Єрьоменка, Ж. О. Сульженко, наявності трудових книжок в реєстраційних справах зазначених нотаріусів, а також графіки прийому громадян та кількість вчинених ними нотаріальних дій за перше півріччя 2009 року.
Зазначену інформацію направити до Міністерства юстиції до 20 липня 2009 року.

Директор Департаменту нотаріату
та реєстрації адвокатських об’єднань Н. В. Ященко

Вик.: Долгова З. М., тел. 271-16-30

Кандидату юридичних наук,
доценту Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого, приватному нотаріусу
Харківського міського нотаріального округу
ЖАННІ СУЛЬЖЕНКО

Вельмишановна колего!
Архіпереконаний, що нотаріуси, які окрім безпосередньої професійної діяльності знаходять час для наукової та викладацької роботи – є надбанням професії, якщо хочете, її гордістю; джерелом креативу та протидії догматизму.

Володимир Черниш – і нотаріус, і завідувач кафедри нотаріату юридичного факультету КУТЕП, і Президент академії нотаріату України, і голова Київського міського відділення УНП
23 жовтня 2009 року.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 17.09.2009 р. N 11226/5/16-1516
Щодо внесення земельних ділянок до статутних фондів
(Витяг)
…
З урахуванням вимог Закону України від 17.09.2008 р. N 514-VI «Про акціонерні товариства» операція з внесення земельних ділянок державної власності до статутних фондів <...> відкритих акціонерних товариств розглядається як збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків (статутний фонд акціонерного товариства збільшується на суму, яка відповідає вартості внесеної до статутного фонду земельної ділянки, на таку ж суму здійснюється розміщення додаткових акцій акціонерного товариства існуючої номінальної вартості, а Фонд державного майна стає власником таких акцій).
Тобто має місце операція з поставки земельної ділянки у власність платника податку в обмін на його корпоративні права.
З урахуванням загальних принципів справляння податку на додану вартість слід враховувати, що при здійсненні операцій з поставки товарів (послуг) особою, яка здійснює нарахування податку, утримання його з покупця, визначення суми податкових зобов’язань та сплату (перерахування) їх до бюджету здійснює особа, яка є продавцем (постачальником) товару (послуги). Особа, яка в операції з поставки товарів (послуг) є покупцем, — податкові зобов’язання не формує. При цьому податкові зобов’язання з податку на додану вартість визначаються по тих операціях, які є об’єктом оподаткування і щодо яких Законом не передбачено звільнення від оподаткування.
При визначенні порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки земельних ділянок необхідно враховувати норми підпункту 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон), відповідно до якого звільняються від оподаткування операції з поставки (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, крім тих, що знаходяться під об’єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень підпункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 Закону).
Таким чином, якщо здійснюється операція з поставки (продажу, передачі) земельної ділянки як окремого об’єкта, то така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість (за умови відображення в обліку такої земельної ділянки як окремого об’єкта).
При цьому в результаті здійснення такої операції Фонд державного майна України не визначає податкових зобов’язань з податку на додану вартість, оскільки має місце застосування пільги з оподаткування, а акціонерні товариства не здійснюють формування податкового кредиту по зазначеній операції.
В подальшому після збільшення пакета акцій відкритих акціонерних товариств на вартість включених до статутного фонду цих товариств земельних ділянок (емісія) при здійсненні продажу таких пакетів акцій слід враховувати, що з метою оподаткування операції з емісії акцій та продажу такого пакета акцій за компенсацію розглядаються Законом як операції, виключені з числа об’єктів оподаткування.
Це передбачено підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону, яким визначено, що не є об’єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності <...>.
Тому при збільшенні пакета акцій відкритих акціонерних товариств на вартість включених до статутного фонду цих товариств земельних ділянок (емісія) та при здійсненні продажу таких пакетів акцій податкові зобов’язання з податку на додану вартість не нараховуватимуться.

Заступник Голови О. Любченко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

МИНИСТЕРСТВО ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ
ПИСЬМО
от 01.06.2009 г. N 3802-25/202
Государственному комитету Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства

Минэкономики рассмотрело письмо Госкомпредпринимательства <...> относительно предоставления разъяснений правомерности определения цены в эквиваленте к иностранной валюте и сообщает.
Следует отметить, что вопрос предоставления разъяснения требований законодательства в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины «Об утверждении положения о Министерстве юстиции» от 14.11.2006 г. N 1577 отнесен к компетенции Министерства юстиции Украины.
Частью первой статьи 192 Гражданского кодекса Украины определено, что законным платежным средством, обязательным для приема по номинальной стоимости на всей территории Украины, является денежная единица Украины — гривня.
Согласно статье 524 Гражданского кодекса Украины обязательство должно быть выражено в денежной единице Украины — гривне. Стороны могут определить денежный эквивалент обязательства в иностранной валюте.
В соответствии с частью второй статьи 198 Хозяйственного кодекса Украины денежные обязательства участников хозяйственных отношений должны быть выражены и подлежат оплате в гривнях. Денежные обязательства могут быть выражены в иностранной валюте только в случаях, если субъекты хозяйствования имеют право осуществлять расчеты между собой в иностранной валюте в соответствии с законодательством. Исполнение обязательств, выраженных в иностранной валюте, осуществляется в соответствии с законом.
В частности, пунктом 1 постановления Кабинета Министров Украины от 18.12.98 г. N 1998 «Об усовершенствовании порядка формирования цен» установлено, что формирование, установление и применение субъектами предпринимательства свободных цен на территории Украины осуществляются исключительно в национальной денежной единице. Также в данной статье указано, что в ходе формирования цен обоснованным считается учет расходов в долларовом эквиваленте только в части импортной составляющей структуры цены.

Заместитель Министра
экономики Украины
В. Пантелеенко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 21.09.2009 р. N 23-014/3432
Українському бухгалтерському журналу «БАЛАНС»

Розглянувши Ваш лист щодо порядку здійснення іноземних інвестицій в Україну, повідомляємо наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори — це суб’єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, у тому числі фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності.
Основні засади здійснення іноземних інвестицій в Україну в грошовій формі визначає Положення про порядок іноземного інвестування в Україну1 (далі — Положення).
____________
1 Затверджене постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. N 280, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.08.2005 р. N 937/11227 (зі змінами).
Для цілей регулювання Положення іноземні інвестиції поділяються на прямі інвестиції, портфельні інвестиції та розміщення інвестиційного вкладу.
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Положення пряма інвестиція — це операція, яка передбачає придбання об’єктів нерухомого та рухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав, а також внесення коштів і майна до статутного фонду (статутного капіталу) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою, а портфельна інвестиція — це операція, яка передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку.
Тобто операція щодо придбання іноземним інвестором частки статутного капіталу резидента — юридичної особи в залежності від організаційно-правової форми цієї юридичної особи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та порядку здійснення зазначеної операції (наприклад, на первинному або вторинному фондовому ринку) може належати як до прямої інвестиції, так і портфельної.
Наприклад, операція щодо внесення іноземним інвестором коштів до статутного капіталу резидента в обмін на емітовані ним акції або щодо придбання іноземним інвестором у продавця-резидента частки статутного капіталу резидента — товариства з обмеженою відповідальністю є прямою інвестицією. При цьому операція з придбання іноземним інвестором акцій українського підприємства у інших резидентів на вторинному фондовому ринку України належатиме до портфельної інвестиції.
Безпосередній порядок здійснення грошових розрахунків (у т. ч. в іноземній валюті) за об’єкт іноземного інвестування визначається главою 2 Положення в залежності від виду інвестицій (пряма або портфельна).
Щодо поширення режиму ліцензування, визначеного Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», на такі операції, то додатково звертаємо увагу, що відповідно до пункту 2.5 глави 2 Положення іноземний інвестор має право перерахувати іноземну валюту з інвестиційного рахунка на поточний рахунок резидента для розрахунків за об’єкт інвестування без індивідуальної ліцензії Національного банку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Директор Департаменту
зовнішньоекономічних відносин
С. Круглик

* * *
УКРАЇНСЬКИЙ БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ЖУРНАЛ «БАЛАНС»
ЛИСТ

Департаменту валютного регулювання
Національного банку України

До редакції українського бухгалтерського видання «БАЛАНС» від платників податків із різних регіонів України надходять запитання щодо порядку здійснення розрахунків при продажу нерезидентам часток у статутних капіталах діючих українських підприємств (товариств з обмеженою відповідальністю).
Редакція видання «БАЛАНС» звертається із проханням надати роз’яснення щодо порядку здійснення розрахунків при продажу нерезидентам часток у статутних капіталах діючих товариств з обмеженою відповідальністю для однакового розуміння усіма зацікавленими платниками податків та фахівцями банківських установ і покращення порозуміння та партнерських взаємовідносин між ними.
Суть питання
Іноземні інвестори — це особи, які провадять інвестиційну діяльність на території України (у тому числі фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання в Україні та не обмежені у дієздатності). Цінності, які іноземні інвестори вкладають в об’єкти інвестиційної діяльності на Україні з метою отримання прибутку, вважаються іноземною інвестицією. Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є придбання частки діючих українських підприємств (ст. 1 та 3 Закону України від 19.03.96 р. N 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування», п. 1.1 Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. N 280).
Чи вважається прямою інвестицією операція із придбання нерезидентом — фізичною особою корпоративних прав шляхом купівлі в резидента — фізичної особи частки у статутному капіталі діючого українського підприємства?
Якщо так, то чи може іноземний інвестор (покупець) розраховуватись іноземною валютою із продавцем-резидентом у такі способи:
• шляхом перерахування іноземної валюти одразу на поточний рахунок резидента, відкритий в українському банку в іноземній валюті;
• шляхом перерахування іноземної валюти спочатку на свій інвестиційний рахунок, відкритий в українському банку в іноземній валюті, а вже з нього — на поточний рахунок резидента, відкритий в українському банку в іноземній валюті;
• шляхом ввезення готівкової іноземної валюти до України згідно з чинним законодавством і зарахування її на поточний рахунок нерезидента, відкритий в українському банку в іноземній валюті, з якого іноземна валюта зараховується на інвестиційний рахунок нерезидента, відкритий в українському банку в іноземній валюті, а вже з нього — на поточний рахунок резидента, відкритий в українському банку в іноземній валюті?
Заздалегідь вдячні за відповідь,

Головний редактор журналу
«БАЛАНС»
І. Шевченко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

ПАМЯТКА

про виконання вимог ст.ст. 8, 8-1 ЗУ „Про нотаріат” у разі наявності вимоги ПФ про надання інформації нотаріусом стосовно сплати збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно.
Відповідно до п. 16 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, такий збір належить до загальнодержавних.
Згідно пп. 2.1.2 п. 2.1 ст. 2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими державними державними фондами”, до контролюючих органів відносяться органи Пенсійного фонду України — стосовно збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Підпунктом 2.2.1 п. 2.2 ст. 2 зазначеного закону передбачено, що контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов’язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.
Органи Пенсійного фонду України мають право, в межах своїх повноважень, проводити планову та, у передбачених законодавством випадках, позапланову перевірку на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, а також здійснюють контроль за справлянням збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з відповідних об’єктів оподаткування, зокрема, з операцій купівлі-продажу валют, ювелірних виробів, відчуження легкових автомобілів.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 1 грудня 2008 р. N 21-1 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2008 р. за N 1226/15917) затверджений ПОРЯДОК оформлення результатів перевірок платників з питань дотримання чинного законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з цим Порядком:
1.5. Плановою перевіркою вважається перевірка дотримання платником вимог законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним страхових внесків до Пенсійного фонду, а також щодо формування та надання відомостей про застрахованих осіб, яка передбачена у квартальному плані роботи. Форма Повідомлень, які були надіслані приватним нотаріусам встановлені п. 1.8. цього Порядку.
Таким чином встановлений порядок оформлення результатів перевірок платників відноситься виключно до юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, і не може бути застосований до приватного нотаріуса так як приватний нотаріус не є ні платником, ні фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності.
Пункт 1. 9 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” визначає діяльність приватних нотаріусів як незалежну професійну діяльність. Статтею 3 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час. Таким чином, приватна нотаріальна діяльність не є підприємницькою діяльністю.
Крім того, статтею 8 Закону України “Про нотаріат” передбачено, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства у зв’язку з цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.
Довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів державної податкової служби. Перелік осіб, які мають право на отримання інформації щодо вчинених нотаріальних дій та підстави для надання такої інформації є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Як вбачається зі змісту даної статті, органи Пенсійного фонду України не належать до осіб, на письмову вимогу яких нотаріусом мають надаватися довідки про вчинені нотаріальні дії, документи, а також інша інформація, пов’язана із вчиненими нотаріальними діями. Крім того, стаття 5 Закону України «Про нотаріат» встановлює обов’язок нотаріуса зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій.
Стаття 8.1 вказаного закону обумовлює, що будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його стажиста, інших працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства.
Нотаріуси зобов’язані здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до цього закону і принесеної присяги.
Тому, з урахуванням викладеного, з метою недопущення порушення конституційних прав громадян та порушення названих вимог Закону України “Про нотаріат”, надати інформацію щодо посвідчених договорів купівлі-продажу нерухомого майна та копій платіжних доручень про сплату покупцями збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна або надати доступ до нотаріальних документів працівникам Пенсійного фонду не вбачається можливим.

Мін‘юст започатковує серію регіональних круглих столів з роз‘яснення нового антикорупційного законодавства

Міністерство юстиції започатковує проведення на регіональному рівні серії круглих столів та семінарів з роз‘яснення положень нових антикорупційних законів, що вступають в силу з 1 січня 2010 року. Про це повідомив Міністр юстиції Микола Оніщук.

Роз‘яснювальні заходи проводитимуться у рамках спільного проекту з Радою Європи та Європейською комісією UPAC (“Підтримка належного урядування: проект протидії корупції») та у рамках Порогової програми Корпорації «Виклики тисячоліття», що реалізується департаментом юстиції США спільно з Урядом України.

Так, 21-23 жовтня у Сімферополі буде проведена низка семінарів для суддів та прокурорів з роз‘яснення антикорупційного пакету законів. Зокрема, планується обговорення питань кваліфікації корупційних злочинів та корупційних адміністративних правопорушень, особливостей провадження у справах про корупційні правопорушення, а також відповідальності юридичних осіб за скоєння корупційних правопорушень.

Крім того, 27-28 жовтня аналогічні заходи з обговорення та роз‘яснення особливостей застосування нового антикорупційного законодавства будуть проведені в Івано-Франківську. На початку листопада планується проведення низки антикорупційних правороз‘яснювальних семінарів у вищих навчальних закладах Києва.

Як відомо пакету антикорупційних законів — «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення» та «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», був ухвалений Верховною Радою 11 червня 2009 року. Закони вступають в силу з 1 січня 2010 року.

Серед найважливіших положень, що запроваджуються згаданими законами, — нові правила у запобіганні та протидії корупції відповідно до міжнародних стандартів. Розширюється перелік суб’єктів корупції, встановлюються антикорупційні обмеження на державній службі, запроваджуються перевірки при вступові на державну службу, запроваджується заборона на отримання подарунки, пов’язаних зі службою, передбачається декларування майнового стану службовців та близьких родичів, запроваджується антикорупційна експертиза тощо.

Крім того, встановлюється відповідальність за низку корупційних злочинів та проступків, не передбачених законом дотепер. Зокрема, запроваджується кримінальна відповідальність за торгівлю впливом, незаконне збагачення, комерційний підкуп; поширюється відповідальність на осіб, які виконують делеговані їм державою публічні функції влади – аудитор, експерт, арбітражний керуючий, а також на посадових осіб міжнародних організацій та іноземних держав.

Законом розмежовується кримінальна та адміністративна відповідальність за корупцію, відсутність якої дотепер призводила до уникнення відповідальності за корупційні правопорушення; встановлення відповідальності юридичних осіб за корупцію та визначення порядку притягнення їх до відповідальності.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua