ДЕРЖАВНА ІНСПЕКЦІЯ З КОНТРОЛЮ ЗА ЦІНАМИ
ЛИСТ
від 06.08.2009 р. N 200/7-10/3269
Державна інспекція з контролю за цінами розглянула звернення щодо встановлення ціни договору в еквіваленті іноземної валюти і повідомляє.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р. N 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.
Таким чином, встановлення суб’єктом господарювання ціни договору в еквіваленті іноземної валюти суперечить вимогам чинного законодавства України.

Заступник начальника І. Прилипко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

ПОСТАНОВА. Мін‘юст залучено до реалізації заходів щодо видачі громадянам держактів на право власності на земельні ділянки

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
від 21 жовтня 2009 р. N 1112
Київ

Про додаткові заходи щодо безоплатних
оформлення та видачі громадянам
України державних актів на право
власності на земельні ділянки

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Установити, що:

1) на операції, пов’язані з розробленням технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, проведенням державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, в тому числі заповнення бланків таких актів, а також з безоплатною видачею громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, які проводяться державними підприємствами, що належать до сфери управління Державного комітету із земельних ресурсів та Міністерства охорони навколишнього природного середовища, за рахунок коштів державного бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. N 844 ( 844-2009-п ) «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році» (Офіційний вісник України, 2009 р., N 61, ст. 2158), поширюється дія підпункту 3.2.6 пункту 3.2 статті 3 та підпункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» ( 168/97-ВР ) і пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ( 889-15 );

2) під час здійснення заходів щодо безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки:

вартість розроблення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, визначається відповідно до Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю» ( 2375-15 );

вартість однієї послуги з проведення державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, в тому числі заповнення бланків таких актів, визначається відповідно до паспорта бюджетної програми КПКВК 2408060 «Безоплатні оформлення та видача громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки» на 2009 рік.

2. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

3. Взяти до відома, що згідно з абзацом другим пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України ( 2768-14 ) громадяни України — спадкоємці громадян, яким за рішеннями органів місцевого самоврядування передано безоплатно у власність земельні ділянки відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 15-92 ( 15-92 ) «Про приватизацію земельних ділянок», мають право на безоплатні оформлення та видачу їм державних актів на право власності на земельні ділянки.

4. Міністерству фінансів разом з Державним комітетом із земельних ресурсів під час доопрацювання проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та розроблення проекту Закону про Державний бюджет України на наступні роки передбачати видатки для здійснення заходів щодо безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки.

5. Державному комітетові із земельних ресурсів забезпечити:

під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у процесі здійснення заходів щодо безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки використання ортофотопланів та індексних кадастрових карт, підготовлених у рамках виконання Угоди про позику (проект «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, а також разом з Міністерством охорони навколишнього природного середовища — використання ортофотопланів та індексних кадастрових карт, підготовлених державними підприємствами, що належать до сфери управління Міністерства;

разом з Міністерством юстиції подання у місячний строк Кабінетові Міністрів України проекту Закону України про внесення змін до статті 118 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) у частині спрощення надання земельних ділянок громадянам України, які перебували в їх користуванні до набрання чинності Земельним кодексом України;

створення централізованої системи ведення обліку та зберігання других примірників виданих державних актів на право власності на земельну ділянку і державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, а також примірників укладених договорів оренди землі;

разом з Міністерством охорони навколишнього природного середовища приведення власних нормативно-правових актів у відповідність з цією постановою та визначення порядку співпраці державних підприємств, що належать до сфери управління зазначених Комітету та Міністерства, під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку;

разом з Державним комітетом телебачення та радіомовлення забезпечити проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії з метою найширшого інформування населення про процедуру безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, зокрема шляхом виготовлення та трансляції тематичних телевізійних та радіопрограм.

6. Міністерству охорони навколишнього природного середовища та Міністерству фінансів забезпечити внесення змін до паспорта бюджетної програми КПКВК 2408060 «Безоплатні оформлення та видача громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки» на 2009 рік у частині коригування показника «Розроблено технічних документацій із землеустрою» з урахуванням вимог абзацу другого підпункту 2 пункту 1 цієї постанови.

7. Державній податковій адміністрації підготувати податкове роз’яснення щодо обов’язковості застосування вимог підпункту 1 пункту 1 цієї постанови та довести його до всіх органів державної податкової служби.

8. Місцевим органам виконавчої влади разом з органами місцевого самоврядування передати на зберігання до відповідних територіальних органів Державного комітету із земельних ресурсів другі примірники раніше виданих державних актів і примірники укладених договорів оренди землі з метою забезпечення захисту прав землевласників та землекористувачів, достовірності єдиної інформаційної бази правовстановлюючих документів на землю.

Прем’єр-міністр України
Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 22

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 21 жовтня 2009 р. N 1112

ЗМІНИ,
що вносяться до постанов
Кабінету Міністрів України

1. Доповнити пункт 7 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 р. N 921 ( 921-2008-п ) (Офіційний вісник України, 2008 р., N 80, ст. 2692, N 90, ст. 3006; 2009 р., N 1, ст. 17, N 11, ст. 338, N 23, ст. 741, N 55, ст. 1915, N 56, ст. 1955, N 62, ст. 2195, N 65, ст. 2271), абзацом такого змісту:

«товари, роботи і послуги, які закуповуються державними підприємствами, що належать до сфери управління Держкомзему або Мінприроди, для здійснення заходів щодо безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки.».

2. У постанові Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. N 844 ( 844-2009-п ) «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році» (Офіційний вісник України, 2009 р., N 61, ст. 2158, N 65, ст. 2271, N 70, ст. 2420):

1) у постанові ( 844-2009-п ):

у назві, абзаці другому пункту 1 та пункті 2 слова і цифри «у 2009 році» виключити;

пункт 7 викласти у такій редакції:

«7. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям разом з сільськими, селищними та міськими радами забезпечити:

сприяння діяльності територіальних органів Державного комітету із земельних ресурсів та державних підприємств, що належать до сфери управління Комітету та Міністерства охорони навколишнього природного середовища, пов’язаній з організацією безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки за місцем їх розташування, зокрема, шляхом організованого приймання документів від громадян та передачі їх до зазначених територіальних органів, а також залучення до такої діяльності інженерів-землевпорядників органів місцевого самоврядування;

прийняття на позачергових сесіях рішень щодо затвердження рішень виконавчих комітетів відповідних рад про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок, прийнятих у період з дня набрання чинності Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( 280/97-ВР ) (12 червня 1997 р.) до дня набрання чинності Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (1 січня 2002 року);

у разі надходження від громадянина, який отримав у користування земельну ділянку до дня набрання чинності Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (зокрема надану колгоспному двору), заяви про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку, але рішення про її безоплатну передачу у власність громадянина прийнято не було, невідкладно приймати рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету), з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).»;

2) Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України у 2009 році державних актів на право власності на земельні ділянки, затверджений зазначеною постановою ( 844-2009-п ), викласти у такій редакції:

«ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 5 серпня 2009 р. N 844 ( 844-2009-п )
(в редакції постанови Кабінету Міністрів України
від 21 жовтня 2009 р. N 1112)

ПОРЯДОК
безоплатних оформлення та видачі
громадянам України державних актів
на право власності на земельні ділянки

1. Цей Порядок визначає спрощену процедуру безоплатних оформлення та видачі громадянам України у 2009 та наступних роках державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів та ведення садівництва у розмірах, визначених статтею 121 Земельного кодексу України ( 2768-14 ), після прийняття рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок:

1) органами місцевого самоврядування до 1 січня 2002 р. — відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 15-92 ( 15-92 ) «Про приватизацію земельних ділянок» та Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 р. N 561-XII ( 561-12 ) (в редакції Закону України від 13 березня 1992 р. N 2196-XII) ( 2196-12 );

2) органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з 1 січня 2002 р. — відповідно до статті 118 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).

2. Для одержання державного акта на право власності на земельну ділянку громадянин або уповноважена ним особа подає сільському, селищному, міському голові або уповноваженій ним особі адресовану територіальному органові Держкомзему заяву про видачу такого акта. Сільські, селищні та міські голови забезпечують організацію прийому таких заяв у кожному населеному пункті.

Заява про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку подається за місцем розташування земельної ділянки.

До заяви додається:

копія документа, що посвідчує особу;

засвідчена в установленому порядку копія довіреності — для уповноваженої особи;

копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера згідно з Державним реєстром фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;

копія рішення про передачу земельної ділянки у власність, прийнятого органом місцевого самоврядування чи районною держадміністрацією, а також у разі наявності — технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку (далі — технічна документація), або проект відведення земельної ділянки, виготовлений та затверджений до 15 серпня 2009 року.

Територіальним органам Держкомзему, районним держадміністраціям, органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від громадян надання будь-яких інших документів, крім передбачених цим Порядком.

3. У разі відсутності рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина, який отримав її у користування до дня набрання чинності Земельним кодексом України ( 2768-14 ), громадянин звертається із заявою про передачу йому у власність такої земельної ділянки до відповідного органу місцевого самоврядування, а стосовно такої земельної ділянки, отриманої у користування для ведення садівництва за межами населених пунктів, — до відповідної районної держадміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування чи районна держадміністрація невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету) з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України ( 2768-14 ).

У разі прийняття органом місцевого самоврядування до 15 серпня 2009 р. рішення щодо приватизації земельних ділянок, які перебували у користуванні громадян до набрання чинності Земельним кодексом України ( 2768-14 ), на підставі статті 118 цього Кодексу ( 2768-14 ) без попереднього виготовлення технічної документації, такий орган місцевого самоврядування за відповідною заявою громадянина приймає рішення відповідно до абзацу другого цього пункту.

4. Територіальні органи Держкомзему згідно з актом (актами) приймання-передачі отримують від органів місцевого самоврядування заяви громадян про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку разом з поданими громадянами документами.

У випадках, зазначених у пункті 3 цього Порядку, до заяви додаються прийняті відповідними органами місцевого самоврядування рішення.

Рішення, прийняті відповідно до пункту 3 цього Порядку районними держадміністраціями стосовно земельних ділянок, отриманих у користування для ведення садівництва за межами населених пунктів, подаються громадянами до територіальних органів Держкомзему самостійно.

5. На підставі заяви про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку протягом трьох робочих днів з дати її надходження територіальні органи Держкомзему (далі — замовники) укладають:

1) договори про розроблення технічної документації — з державними підприємствами, що належать до сфери управління Держкомзему або Мінприроди та мають ліцензію на проведення робіт із землеустрою (далі — виконавці), у разі передачі земельних ділянок громадянам у власність у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 1 та пункті 3 цього Порядку.

До договору про розроблення технічної документації замовник додає такі документи:

заяву про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку;

довідку про обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки або її частини;

довідку про присвоєння кадастрового номера земельної ділянки;

рішення відповідного органу місцевого самоврядування чи районної держадміністрації про надання дозволу на виготовлення технічної документації (крім випадків, зазначених у підпункті 1 пункту 1 цього Порядку);

наявну інформацію про земельну ділянку, яка може бути використана для виготовлення технічної документації.

У разі укладення договору про розроблення технічної документації з виконавцем, крім державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі — Центр кадастру), замовник повідомляє регіональний відокремлений структурний підрозділ Центру кадастру (далі — регіональна філія Центру кадастру) про укладення такого договору для підготовки матеріалів чергового кадастрового плану;

2) договори про проведення державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку з Центром кадастру.

До договору про проведення державної реєстрації замовник додає технічну документацію чи проект відведення земельної ділянки, виготовлений та затверджений до 15 серпня 2009 року.

6. Виконавець протягом 10 робочих днів з дня укладення договору про розроблення технічної документації:

проводить аналіз документів, що надійшли від замовника;

отримує в регіональній філії Центру кадастру матеріали чергового кадастрового плану в електронному вигляді;

виконує необхідні обстежувальні, польові та камеральні роботи;

виготовляє технічну документацію у двох примірниках і подає їх на паперовому та електронному носіях до регіональної філії Центру кадастру і замовникові для погодження.

Технічна документація, що виготовляється відповідно до цього Порядку, не підлягає погодженню з природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини.

У разі необхідності прийняття рішень про уточнення площі земельної ділянки, її цільового призначення тощо або необхідності прийняття рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність виконавець повертає замовникові подані ним документи разом з технічною документацією з обґрунтуванням причини повернення.

7. Замовник погоджує технічну документацію протягом трьох робочих днів з дати її надходження та подає для заповнення до районного (міського) підрозділу регіональної філії Центру кадастру бланк державного акта на право власності на земельну ділянку або повертає органу місцевого самоврядування (чи громадянину у випадках, передбачених абзацом третім пункту 4 цього Порядку) за актом приймання-передачі подані ним заяву та документи з обґрунтуванням причини повернення.

8. Регіональна філія Центру кадастру протягом трьох робочих днів з дня надходження технічної документації на паперовому та електронному носіях перевіряє її зміст, вносить відповідні відомості до бази даних державного земельного кадастру і передає до районного (міського) підрозділу регіональної філії Центру кадастру.

9. Районний (міський) підрозділ регіональної філії Центру кадастру протягом трьох робочих днів з дня отримання бланка державного акта на право власності на земельну ділянку заповнює його та передає замовнику для підписання.

10. Державний акт на право власності на земельну ділянку, підписаний замовником та органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який прийняв рішення про безоплатну передачу громадянинові земельної ділянки у власність, передається для державної реєстрації відповідному районному (міському) підрозділові Центру кадастру.

11. Видача державного акта на право власності на земельну ділянку здійснюється представником районного (міського) підрозділу Центру кадастру у строк, що становить не більш як 30 робочих днів після надходження заяви про його видачу до замовника, за місцем розташування земельної ділянки.

12. Замовник разом з органом місцевого самоврядування організовує видачу державних актів на право власності на земельну ділянку в кожному населеному пункті.

13. Технічна документація надходить до Державного фонду документації із землеустрою.

14. Фінансування робіт і послуг, пов’язаних з виготовленням технічної документації, оформленням та видачею державних актів на право власності на земельну ділянку, здійснюється замовником за рахунок коштів державного бюджету.»;

3) абзац другий пункту 2 Порядку використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду для здійснення заходів з безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, затвердженого зазначеною постановою ( 844-2009-п ), після слів «сфери управління Держкомзему» доповнити словами «і Мінприроди».

3. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2009 р. N 901 ( 901-2009-п ) «Про додаткові заходи щодо врегулювання земельних відносин» (Офіційний вісник України, 2009 р., N 65, ст. 2271) виключити.

Наказ Міністерства юстиції України від 21.10.2009 № 1915/5 «Про затвердження форми звітності № 1-нотаріат (річна) «Звіт про роботу державних та приватних нотаріусів»

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

21.10.2009 м. Київ № 1915/5

Про затвердження форми звітності № 1-нотаріат (річна) „Звіт
про роботу державних та приватних нотаріусів”

Відповідно до статті 14 Закону України «Про нотаріат» та з метою вдосконалення форм звітності про роботу державних та приватних нотаріусів і приведення її у відповідність до вимог законодавства

НАКАЗУЮ:
Затвердити форму звітності № 1-нотаріат (річна) «Звіт про роботу державних та приватних нотаріусів», що додається, і ввести її в дію зі звіту за 2009 рік.
Поширити затверджену в пункті 1 наказу форму звітності на Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, відповідні державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви та приватних нотаріусів.
Міністерству юстиції України забезпечити збір, обробку та подання зведеної інформації Держкомстату до 30 січня після звітного періоду.
Директору Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань (Ященко Н.В.) довести наказ до відома начальників Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Визнати таким, що втратив чинність, з 1 січня 2010 року наказ Міністерства юстиції України від 25.05.2005 року № 51/5 „Про затвердження форми звітності № 1-нотаріат „Звітність про роботу державних та приватних нотаріусів”.
Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра юстиції України Єфіменка Л.В. та директора Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Ященко Н.В.

Міністр Микола Оніщук

ПОГОДЖЕНО
Голова Державного комітету
статистики України
______________О.Г. Осауленко

______________2009р.

ЗВІТНІСТЬ

Звіт про роботу державних та приватних нотаріусів
за ____ рік

Подають: Терміни подання:
1. Державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси – Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головним управлінням юстиції в областях, містах Києві та Севастополі до 10 січня Форма № 1-нотаріат (річна)
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ Міністерства
юстиції України
________200_ р. № ___
за погодженням з
Держкомстатом
2. Відповідні управління юстиції – Мін’юсту України, Головному управлінню статистики в Автономній Республіці Крим, головним управлінням статистики в областях, містах Києві та Севастополі до 20 січня
3. Мін’юст України – Держкомстату до 30 січня

Респондент:
Найменування: _________________________________________________________________________
Місцезнаходження: _____________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________
(поштовий індекс, область /АР Крим, район, населений пункт, вулиця /провулок, площа тощо,
_______________________________________________________________________________________
№ будинку /корпусу, № квартири /офісу)

N з/п Назва показника Державні Приватні
1 Кількість державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів (на кінець року)
2 Чисельність нотаріусів
3 Чисельність консультантів
4 Кількість районів, у яких немає нотаріусів
5 Договори відчуження нерухомого майна (сума гр. 6, 9, 12, 15, 16, 17, 18, 19), в тому числі:
6 - купівлі-продажу, з них:
7 квартир та житлових будинків
8 садиб
9 - міни, з них:
10 квартир та житлових будинків
11 садиб
12 - дарування, з них:
13 квартир та одноквартирних будинків
14 садиб
15 - довічного утримання
16 - договори пожертви
17 - договори ренти
18 - договори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно
19 - договори про припинення права на утримання взамін набуття права на нерухоме майно
20 Договори відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів (крім договорів міни на нерухоме майно)
21 Договори про приватизацію майна державних підприємств
22 Договори відчуження земельних ділянок, а також земельних часток (паїв) (сума ____ гр. 23, 24, 25), з них:
23 - купівлі-продажу
24 - міни
25 - дарування
26 Інші договори відчуження
27 Іпотечні договори, з них:
28 квартир та житлових будинків
29 садиб
30 земельних ділянок, космічних об’єктів, морських та повітряних суден
31 Договори застави (сума ____ гр. 32 — 34), з них:
32 - транспортних засобів
33 - товарів в обороті або в переробці
34 - інші договори застави
35 Шлюбні договори
36 Договори про виділ майна, що є об’єктом права спільної власності
37 Договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної власності
38 Договори про надання утримання
39 Договори про сплату аліментів на дитину
40 Договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)
41 Договори найму (оренди) житла
42 Договори оренди земельних ділянок
43 Договори позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)
44 Договори найму (оренди) транспортних засобів
45 Договори позички транспортного засобу
46 Договори про створення акціонерних товариств
47 Договори управління нерухомим майном
48 Договори про зміну черговості одержання права на спадкування
49 Договори про зміну часток у спадщині
50 Інші договори
51 Посвідчено заповітів (сума гр. 52 — 55), з них:
52 - подружжя
53 - секретних
54 - за участю свідків
55 - інших
56 Відкрито спадкових справ
57 Вжито заходів до охорони спадкового майна
58 Видано свідоцтв виконавцям заповіту
59 Видано свідоцтв про право на спадщину (сума гр. 60 — 61), з них:
60 - за законом
61 - за заповітом
62 Видано свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, у разі смерті одного з подружжя
63 Посвідчено довіреностей (сума гр. 64, 65, 66), з них:
64 - на право розпорядження майном
65 - на право розпорядження транспортними засобами
66 - інших довіреностей
67 Кількість накладених заборон відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що підлягають реєстрації
68 Кількість знятих заборон відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що підлягають реєстрації
69 Засвідчено вірності копій (фотокопій) документів
70 Кількість документів, на яких засвідчено справжність підпису
71 Засвідчено вірності перекладів
72 Кількість вчинених виконавчих написів
73 Кількість вчинених протестів векселів
74 Інші нотаріальні дії
75 Всього нотаріальних дій (сума гр.: 5, 20 — 22, 26, 27, 31, 35 — 51, 57 — 59, 62, 63, 67 — 74)
76 Середнє навантаження одного нотаріуса (гр. 75: гр. 2)
77 Оформлено документів для дії за кордоном
78 Кількість осіб, що звернулися до нотаріусів
79 Здійснено виїздів для вчинення нотаріальних дій поза робочим місцем нотаріуса
80 Вчинено нотаріальних дій поза робочим місцем нотаріуса
81 Стягнуто державного мита, грн.
82 Перевірено сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, грн.
83 Сума, отримана за надання додаткових послуг правового та технічного характеру, грн.
84 Стягнуто плати за вчинення нотаріальних дій, грн.
85 Сплачено до бюджету податків, грн.
86 Сплачено до Пенсійного фонду, грн.
87 Утримується додаткових робочих місць
88 Прийнято в депозит грошових сум і цінних паперів на загальну суму, грн.
89 Перераховано до бюджету незатребуваних депозитних сум, грн.
90 Залишок депозитних сум на кінець звітного періоду, грн.

Керівник (власник) ______________________ _____________________
(підпис) (ПІБ)
Виконавець ______________________
(ПІБ)
телефон: _______________ факс: _______________ електронна пошта: __________________

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Л И С Т

12.03.98 N 17-40-179
Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі
{ Лист відкликано на підставі Листа Міністерства юстиції N 31-32/102 ( v_102323-08 ) від 09.04.2008 }
У зв’язку з численними запитами та з метою встановлення єдиного порядку проходження стажування особами, які мають намір займатися нотаріальною практикою, Міністерство юстиції роз’яснює наступне.
Відповідно до ст. 3 Закону «Про нотаріат» ( 3425-12 ) нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена абзацом другим статті 4 цього Закону, а також викладацької і наукової у вільний від роботи час.
Тобто, головною умовою є виконання нотаріусом та стажистом нотаріуса (ст. 13 цього Закону ( 3425-12 ) викладацької і наукової роботи у вільний від основної роботи час, у зв’язку з чим при збереженні цієї умови нотаріус (стажист нотаріуса) може бути зарахованим у штат навчального закладу.
«Довідник нотаріуса», N 4, 2002 р. стор. 183.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу)

м. К и ї в Справа № 1-23/2009
30 вересня 2009 року
№ 23-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бринцева Василя Дмитровича – головуючого,
Бауліна Юрія Васильовича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Головіна Анатолія Сергійовича,
Джуня В’ячеслава Васильовича,
Дідківського Анатолія Олександровича,
Домбровського Івана Петровича,
Кампа Володимира Михайловича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Маркуш Марії Андріївни,
Мачужак Ярослави Василівни – доповідача,
Нікітіна Юрія Івановича,
Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Шишкіна Віктора Івановича,

за участю суб’єкта права на конституційне звернення Голованя Ігоря Володимировича, представника суб’єкта права на конституційне звернення Никифорова Олександра Валерійовича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, керівника Служби Секретаріату Президента України із забезпечення зв’язків з Конституційним Судом України та Центральною виборчою комісією Михеєнка Ростислава Михайловича, керівника Департаменту кримінального, адміністративного, цивільного права та пенітенціарних установ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Галаєвського Юрія Васильовича, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Гриціва Михайла Івановича, помічника першого заступника Голови Верховного Суду України Бортновської Зоряни Петрівни, начальника управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України Бурдоля Євгена Павловича
розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Голованя Ігоря Володимировича.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо права кожного на правову допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В., пояснення Голованя І.В., Селіванова А.О., Михеєнка Р.М., Галаєвського Ю.В., Гриціва М.І., Бортновської З.П., Бурдоля Є.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Громадянин Головань І.В. звернувся до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої
статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ та частини другої цієї статті „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“.
Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання пояснює неоднозначністю розуміння і застосування зазначених положень Основного Закону України посадовими особами органів прокуратури, зокрема слідчими при проведенні допитів свідків у кримінальному процесі.
Обґрунтовуючи ці твердження, суб’єкт права на конституційне звернення посилається на неоднакові процесуальні акти слідчих і прокурорів у конкретних кримінальних справах щодо можливості надання свідкам під час допиту правової допомоги адвокатом.
У зв’язку з цим Головань І.В. у контексті положень статті 59 Конституції України просить роз’яснити, чи має громадянин право на правову допомогу адвоката під час допиту його як свідка або у разі виклику для надання пояснень до державних органів та чи є це право однією з конституційних гарантій, що надає громадянину можливість вільно обирати своїм представником або захисником у будь-яких державних органах адвоката – особу, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Відмова посадових осіб слідчих органів проводити процесуальні дії зі свідком у присутності його адвоката та у наданні правової допомоги особі під час дачі пояснень в інших державних органах, на думку суб’єкта права на конституційне звернення, є обмеженням конституційного права на правову допомогу і може призвести до порушення прав людини і громадянина.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, Генеральна прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Спілка адвокатів України, Харківська правозахисна група, науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Національного університету внутрішніх справ України, Національної академії прокуратури України, Одеської національної юридичної академії.

3. Вирішуючи порушені у конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
3.1. Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3).
У розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод
(частина друга статті 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64), забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п’ята статті 55).
Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті „кожен має право на правову допомогу“ поняття „кожен“ охоплює всіх без винятку осіб — громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками
(стаття 21, частини перша, друга статті 24 Основного Закону України).
Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п’ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що „закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис „кожен є вільним у виборі захисника своїх прав“ (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин“.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
3.2. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги.
Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.
Конституційний Суд України зазначає, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.

4. За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення „кожен має право на правову допомогу“ (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.
Згідно з Конституцією України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (частина перша статті 63). Конституційний Суд України відзначає, що кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб. Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини: у рішеннях „Яременко проти України“ від 12 червня 2008 року, „Луценко проти України“ від 18 грудня 2008 року та „Шабельник проти України“ від 19 лютого 2009 року суд визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. У частині першій статті 59 Конституції України не міститься обмежень стосовно кола суб’єктів надання правової допомоги та вимог щодо їх професійної підготовки, які мають визначатися в законах України, а у частині другій передбачено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до Закону України „Про адвокатуру“ адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях (статті 1, 6).
Системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України „Про адвокатуру“ дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб’єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями статей 147, 150, 153 Конституції України, статтями 63, 65, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. Положення частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

2. Положення частини другої статті 59 Конституції України „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 05.10.2009 р. N КО-25653-19
Щодо закритих акціонерних товариств
У Міністерстві юстиції розглянуто лист стосовно надання роз’яснень законодавства про господарські товариства і повідомляється таке.
Щодо відомостей, які повинен містити статут господарського товариства.
Главою 7 розділу II Цивільного кодексу України визначені загальні положення про юридичну особу. Так, статтею 83 Кодексу передбачено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (статті 84 та 85 Кодексу).
Статтею 88 Кодексу встановлено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.
Главою 8 розділу II вказаного вище Кодексу регулюються відносини щодо діяльності підприємницьких товариств. Статтею 154 Кодексу встановлено, що статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.
Статтею 82 Господарського кодексу України передбачено також, що установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.
Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.
Статтею 4 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Таким чином, законодавством передбачено наявність відомостей про склад засновників та учасників, кількість акцій, що купуються засновниками, у статуті господарського товариства.
Одночасно слід зауважити, що 17 вересня 2008 року прийнято Закон України «Про акціонерні товариства», що набрав чинності 30 квітня 2009 року.
Статтею 13 Закону визначено, які відомості має містити статут акціонерного товариства, а саме відомості про: 1) повне та скорочене найменування товариства українською мовою; 2) тип товариства; 3) розмір статутного капіталу; 4) розмір резервного капіталу; 5) номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій; 6) умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у випадках, якщо товариством передбачений випуск привілейованих акцій; 7) права акціонерів — власників привілейованих акцій кожного класу; 8) наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації; 9) порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів; 10) порядок скликання та проведення загальних зборів; 11) компетенцію загальних зборів; 12) спосіб повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному загальних зборів; 13) склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції; 14) порядок внесення змін до статуту; 15) порядок припинення товариства.
Статутом акціонерного товариства не може бути передбачено надання засновникам товариства додаткових прав чи повноважень. Статут акціонерного товариства може містити й інші положення, що не суперечать законодавству.
А отже, Закон України «Про акціонерні товариства» не вимагає зазначати у статуті товариства відомості про засновників та учасників товариства.
Пунктом другим розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що через два роки з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 30 квітня 2011 року) втрачають чинність статті 1 — 49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.
Абзацом першим пункту п’ятого розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто в термін до 30 квітня 2011 року).
Відповідно до пункту сьомого розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерні товариства звільняються від сплати реєстраційного збору під час реєстрації змін до статуту товариства або статуту в новій редакції у зв’язку з приведенням його у відповідність із цим Законом.
Згідно із роз’ясненнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 липня 2009 року N 8 «Щодо порядку застосування окремих положень розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» у зв’язку з набранням ним чинності» акціонерні товариства до приведення у відповідність з нормами Закону України «Про акціонерні товариства» статуту та інших внутрішніх положень акціонерного товариства мають керуватись у своїй діяльності з 30.04.2009 року по 30 квітня 2011 року Законом України «Про господарські товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.
Акціонерні товариства, які, починаючи з 30 квітня 2009 року, привели свою діяльність у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства», мають керуватись у своїй діяльності Законом України «Про акціонерні товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.
Щодо реєстрації змін до установчих документів.
Здійснивши аналіз законодавства, слід зазначити, що термін «засновник (учасник)» використовується як узагальнюючий термін і стосується всіх видів господарських товариств. Так, наприклад, пунктом 1 § 1 глави 8 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про господарські товариства. Стаття 114 Цивільного кодексу України встановлює, хто може бути учасником господарського товариства, а статтею 116 передбачені права учасників господарського товариства.
Глава 9 Господарського кодексу України також використовує такий термін як засновники і учасники господарських товариств, розділ I «Загальні положення» Закону України «Про господарські товариства» теж містить термін «засновники та учасники». Зазначений термін використовується і у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон) та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону (стаття 2 Закону).
Так, відповідно до статті 17 Закону відомості про юридичну особу або фізичну особу — підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім’я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків, якщо засновник — фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник — юридична особа.
Статтею 29 цього Закону регулюються відносини щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Частиною першою визначено, які саме документи мають подаватися для проведення державної реєстрації змін до установчих документів.
При цьому частиною третьою цієї ж статті визначено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
Отже, при внесенні змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, необхідно подавати весь перелік документів, визначений частиною першою та третьою статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Заступник Міністра Л. В. Єфіменко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
ДО ПРЕЗИДЕНТА
УКРАЇНСЬКОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ПАЛАТИ
ПАВЛОВОЇ Л. М.

Шановна Людмило Миколаївно!
Звернутися до Вас з відкритим листом мене змусили Ваші некоректні дії.
У серпні 2009 року Головним управлінням юстиції в Харківській області було проведено позапланову перевірку організації моєї нотаріальної діяльності. У вересні цього ж року було проведено таку ж перевірку організації нотаріальної діяльності нотаріуса Єрьоменка В. В. Підставою для проведення цих перевірок був Ваш, Людмило Миколаївно, лист як Президента Української нотаріальної палати до Міністерства юстиції України. Вас занепокоїло, що деякі приватні нотаріуси перебувають у штаті Національної юридичної академії України, таким чином порушуючи, на Вашу думку, Закон України «Про нотаріат». Цим перевіркам передував запит Міністерства юстиції до Національної юридичної академії України (знову ж таки ініційований Вами) щодо перебування у штаті академії Сульженко Ж. О. та Єрьоменка В. В.
Не треба лукавити, Людмило Миколаївно, ми з Вами знайомі не один рік. Ви чудово знаєте, що я та Єрьоменко В. В. є викладачами академії. Зокрема, на початку 2004 року ми спільно з Міністерством юстиції України на базі Національної юридичної академії України організували всеукраїнський семінар для нотаріусів України, в якому взяли участь близько 700 нотаріусів і, зокрема, Ви, Людмило Миколаївно. Тоді спільними зусиллями ми допомогли нотаріусам розібратися в новелах нового ЦК і СК України. Ми співпрацювали з Вами над новою редакцією Закону України «Про нотаріат». Харківська делегація нотаріусів підтримала Вас на виборах Президента Української нотаріальної палати. Ми мали надію, що Ваш життєвий досвід допоможе побудувати в Україні цивілізований нотаріат, організувати нотаріальне самоврядування європейського типу.
Але… наші погляди на майбутнє українського нотаріату розійшлися в багатьох принципових питаннях. Разом з іншими науковцями, а також нотаріусами, яким не байдуже майбутнє українського нотаріату, ми відстоювали і продовжуємо відстоювати позицію щодо квот, оскільки вони існують в усьому цивілізованому світі. Таким чином держава підтримує престиж нотаріальної діяльності і запобігає недобросовісній конкуренції в нотаріаті. Ви ж були першою, хто публічно заявив про необхідність скасування квот, та активно відстоювали цю позицію від свого імені та від імені всієї нотаріальної спільноти на засіданнях Комітету з правової політики Верховної Ради (хоча думка з цього питання в нотаріальної спільноти діаметрально протилежна Вашій). Ми пропонуємо запровадити демократичну організацію нотаріального самоврядування: «від низу до верху», з наданням широких повноважень місцевим органам нотаріального самоврядування. Ви ж наполегливо просуваєте ідею «партійної» (а як її ще назвати?) організації нотаріального самоврядування з концентрацією влади і фінансових потоків у «Центральному комітеті» — Палаті нотаріусів України.
Мабуть, Вам не подобається не тільки наша наукова діяльність, а й громадська діяльність Єрьоменка В. В. та матеріали, що періодично розміщуються на сайті Асоціації нотаріусів Харківської області: http://notaries.org.ua. Але на те вона і свобода слова, гарантована Конституцією України, щоб людина могла вільно висловлювати свої думки. Історія свідчить, що будь-яка влада, яка тримається на залякуванні та покорі, приречена. Л. В. Єфіменко, заступник Міністра юстиції, не раз справедливо зазначав, що, незважаючи на розбіжності в поглядах, діяти треба так, щоб потім не соромно було зустрічатися і дивитися один одному в очі.
Хочу Вас запевнити, Людмило Миколаївно, що особисто я буду відстоювати інтереси нотаріату так, як я їх розумію, навіть якщо з Вашої ініціативи будуть прийняті зміни до Закону України «Про нотаріат», якими буде заборонено науковцям (чи особисто Сульженко Ж. О. та Єрьоменку В. В.) займатися нотаріальною діяльністю.
Та, може, я помиляюсь? Можливо, Ваші дії обумовлені не особистими мотивами, а щирим занепокоєнням за престиж професії нотаріуса, намаганням «очистити» ряди нотаріату від осіб, які мають зухвалість викладати в навчальних закладах та займатися науковою діяльністю? Тоді я Вам співчуваю, бо доведеться в пошуках «порушників» вивчити сайти та штатний розпис усіх навчальних та наукових закладів України, починаючи з коледжів і закінчуючи Київським університетом туризму, економіки та права. Та чи це гідне заняття для людини, яка позиціонує себе як очільник нотаріальної спільноти України, захисник професійних інтересів нотаріусів? Наскільки мені відомо, за всю історію існування Української нотаріальної палати її керівництво жодного разу не зверталося до органів юстиції з вимогою провести перевірки діяльності «неугодних» нотаріусів. І взагалі, чи повинна Українська нотаріальна палата, яка існує за рахунок членських внесків нотаріусів, перетворитися з органу захисту професійних інтересів нотаріусів на контролюючий і караючий орган?
Шановна Людмило Миколаївно, я знала Вас як порядну, віруючу людину. Прикро, що Ви вдаєтесь до дій, які не мають нічого спільного ні з порядністю, ні з вірою.

Додаток на 1 с.:
Лист Міністерства юстиції України від 09.07.2009 № 8313-0-33-09-31

Ж. О. Сульженко Кандидат юридичних наук,
доцент Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого, приватний нотаріус
Харківського міського нотаріального округу

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м. Київ вул. Городецького, 13
Тел./факс: (38-044) 278-37-23
09.07.2009 № 8313-0-33-09-31
На № _____
Начальнику
Головного управління юстиції
у Харківській області
Маміній Л. М.

У зв’язку з надходженням до Міністерства юстиції України звернення Президента Української нотаріальної палати Павлової Л. М. прошу перевірити факт перебування у штаті Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого приватних нотаріусів Харківського міського нотаріального округу В. В. Єрьоменка (кафедра трудового права), Ж. О. Сульженко (кафедра організації судових та правоохоронних органів) та здійснення ними викладацької діяльності як основної оплачуваної роботи.
Крім того, прошу надати інформацію щодо стану організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів В. В. Єрьоменка, Ж. О. Сульженко, наявності трудових книжок в реєстраційних справах зазначених нотаріусів, а також графіки прийому громадян та кількість вчинених ними нотаріальних дій за перше півріччя 2009 року.
Зазначену інформацію направити до Міністерства юстиції до 20 липня 2009 року.

Директор Департаменту нотаріату
та реєстрації адвокатських об’єднань Н. В. Ященко

Вик.: Долгова З. М., тел. 271-16-30

Кандидату юридичних наук,
доценту Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого, приватному нотаріусу
Харківського міського нотаріального округу
ЖАННІ СУЛЬЖЕНКО

Вельмишановна колего!
Архіпереконаний, що нотаріуси, які окрім безпосередньої професійної діяльності знаходять час для наукової та викладацької роботи – є надбанням професії, якщо хочете, її гордістю; джерелом креативу та протидії догматизму.

Володимир Черниш – і нотаріус, і завідувач кафедри нотаріату юридичного факультету КУТЕП, і Президент академії нотаріату України, і голова Київського міського відділення УНП
23 жовтня 2009 року.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 17.09.2009 р. N 11226/5/16-1516
Щодо внесення земельних ділянок до статутних фондів
(Витяг)
…
З урахуванням вимог Закону України від 17.09.2008 р. N 514-VI «Про акціонерні товариства» операція з внесення земельних ділянок державної власності до статутних фондів <...> відкритих акціонерних товариств розглядається як збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків (статутний фонд акціонерного товариства збільшується на суму, яка відповідає вартості внесеної до статутного фонду земельної ділянки, на таку ж суму здійснюється розміщення додаткових акцій акціонерного товариства існуючої номінальної вартості, а Фонд державного майна стає власником таких акцій).
Тобто має місце операція з поставки земельної ділянки у власність платника податку в обмін на його корпоративні права.
З урахуванням загальних принципів справляння податку на додану вартість слід враховувати, що при здійсненні операцій з поставки товарів (послуг) особою, яка здійснює нарахування податку, утримання його з покупця, визначення суми податкових зобов’язань та сплату (перерахування) їх до бюджету здійснює особа, яка є продавцем (постачальником) товару (послуги). Особа, яка в операції з поставки товарів (послуг) є покупцем, — податкові зобов’язання не формує. При цьому податкові зобов’язання з податку на додану вартість визначаються по тих операціях, які є об’єктом оподаткування і щодо яких Законом не передбачено звільнення від оподаткування.
При визначенні порядку оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки земельних ділянок необхідно враховувати норми підпункту 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон), відповідно до якого звільняються від оподаткування операції з поставки (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, крім тих, що знаходяться під об’єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень підпункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 Закону).
Таким чином, якщо здійснюється операція з поставки (продажу, передачі) земельної ділянки як окремого об’єкта, то така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість (за умови відображення в обліку такої земельної ділянки як окремого об’єкта).
При цьому в результаті здійснення такої операції Фонд державного майна України не визначає податкових зобов’язань з податку на додану вартість, оскільки має місце застосування пільги з оподаткування, а акціонерні товариства не здійснюють формування податкового кредиту по зазначеній операції.
В подальшому після збільшення пакета акцій відкритих акціонерних товариств на вартість включених до статутного фонду цих товариств земельних ділянок (емісія) при здійсненні продажу таких пакетів акцій слід враховувати, що з метою оподаткування операції з емісії акцій та продажу такого пакета акцій за компенсацію розглядаються Законом як операції, виключені з числа об’єктів оподаткування.
Це передбачено підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 статті 3 Закону, яким визначено, що не є об’єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності <...>.
Тому при збільшенні пакета акцій відкритих акціонерних товариств на вартість включених до статутного фонду цих товариств земельних ділянок (емісія) та при здійсненні продажу таких пакетів акцій податкові зобов’язання з податку на додану вартість не нараховуватимуться.

Заступник Голови О. Любченко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

МИНИСТЕРСТВО ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ
ПИСЬМО
от 01.06.2009 г. N 3802-25/202
Государственному комитету Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства

Минэкономики рассмотрело письмо Госкомпредпринимательства <...> относительно предоставления разъяснений правомерности определения цены в эквиваленте к иностранной валюте и сообщает.
Следует отметить, что вопрос предоставления разъяснения требований законодательства в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины «Об утверждении положения о Министерстве юстиции» от 14.11.2006 г. N 1577 отнесен к компетенции Министерства юстиции Украины.
Частью первой статьи 192 Гражданского кодекса Украины определено, что законным платежным средством, обязательным для приема по номинальной стоимости на всей территории Украины, является денежная единица Украины — гривня.
Согласно статье 524 Гражданского кодекса Украины обязательство должно быть выражено в денежной единице Украины — гривне. Стороны могут определить денежный эквивалент обязательства в иностранной валюте.
В соответствии с частью второй статьи 198 Хозяйственного кодекса Украины денежные обязательства участников хозяйственных отношений должны быть выражены и подлежат оплате в гривнях. Денежные обязательства могут быть выражены в иностранной валюте только в случаях, если субъекты хозяйствования имеют право осуществлять расчеты между собой в иностранной валюте в соответствии с законодательством. Исполнение обязательств, выраженных в иностранной валюте, осуществляется в соответствии с законом.
В частности, пунктом 1 постановления Кабинета Министров Украины от 18.12.98 г. N 1998 «Об усовершенствовании порядка формирования цен» установлено, что формирование, установление и применение субъектами предпринимательства свободных цен на территории Украины осуществляются исключительно в национальной денежной единице. Также в данной статье указано, что в ходе формирования цен обоснованным считается учет расходов в долларовом эквиваленте только в части импортной составляющей структуры цены.

Заместитель Министра
экономики Украины
В. Пантелеенко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009