Архивы

Визначено перелік загальнодержавних і місцевих друкованих ЗМІ, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
від 25 листопада 2009 р. N 1428-р
Київ
Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме
1. Визначити друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, газету «Урядовий кур’єр».
2. Затвердити перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, що додається.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 25 листопада 2009 р. N 1428-р

ПЕРЕЛІК
друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2010 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме
Регіон Найменування друкованого засобу масової інформації
Автономна Республіка Крим Крымские известия
Область:
Вінницька Вінниччина
Волинська Волинь-нова
Дніпропетровська Вісті Придніпров’я
Донецька Донбасс-неделя
Житомирська Житомирщина
Закарпатська Новини Закарпаття
Запорізька Запорізька правда
Івано-Франківська Галичина
Київська Київська правда
Кіровоградська Народне Слово
Луганська Наша газета
Львівська Високий замок
Миколаївська Южная правда
Одеська Чорноморські новини
Полтавська Зоря Полтавщини
Рівненська Вісті Рівненщини, Вільне слово
Сумська Сумщина
Тернопільська Свобода
Харківська Слобідський край
Херсонська Новий час
Хмельницька Подільські вісті
Черкаська Черкаський край, Нова доба
Чернівецька Буковинське віче, Зоріле Буковіней,
Ва-Банк, Буковина
Чернігівська Деснянська правда

м. Київ Урядовий кур’єр
м. Севастополь Севастопольские известия

____________

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

Нотаріальний мінімум 2010

Нотаріальний мінімум 2010

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України
Правила ведення нотаріального діловодства
Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій
Декрет кабінету міністрів України «Про державне мито»
Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»
Закон України «Про нотаріат»

Харків: ФО-П Колісник А.А., 2010. — 312 с.
ISBN 978-966-2233-07-0.
Форматом 60×84 1/8.
Папір офсетний. Обкладинка — м’яка, ламінована.
Видавнича вартість — 65 грн.

Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу
Отримувач — ФО-П Колісник А. А., ідент. код 3145407071,
п/р 260034701675 в Харківській філії ВАТ «Кредитпромбанк», МФО 350727.
Призначення платежу: Оплата книжки «Нотаріальний мінімум 2010». У цій самій графі також слід вказати адресу, на яку надсилати книжку. ПДВ не передбачено.

Тел./факс: (057) 714-08-12; 714-27-90, Тел.: 714-91-89; 714-27-89

e-mail: info@stride.com.ua
www.stride.com.ua

Нотаріальний мінімум 2010

З М І С Т
Інструкція
про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року
№ 20/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року
за № 283/8882 (станом на 16 листопада 2009 року) ……………………………………………………..9
Глава I. Загальні положення ………………………………………………………………………………………. 10
Глава II. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ……………………………………………….. 15
Глава III. Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій ……………………………………… 32
Розділ 1. Основні правила посвідчення правочинів ……………………………………………………….. 32
Розділ 2. Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна
в спільній власності ………………………………………………………………………………………… 44
Розділ 3. Загальні правила посвідчення правочинів про відчуження житлового
будинку, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної
ділянки, іншого нерухомого майна ………………………………………………………………….. 48
Розділ 4. Посвідчення договорів про відчуження об.єктів незавершеного будівництва …… 54
Розділ 5. Посвідчення договорів ренти ………………………………………………………………………….. 55
Розділ 6. Посвідчення договорів довічного утримання (догляду) та договорів про
надання утримання …………………………………………………………………………………………. 56
Розділ 7. Посвідчення договорів застави (іпотеки) …………………………………………………………. 58
Розділ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних підприємств ………… 63
Розділ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди
(їх окремих частин), найму (оренди) або позички транспортних засобів ………….. 63
Розділ 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла для проживання, а також
найму (оренди) житла з викупом …………………………………………………………………….. 65
Розділ 11. Посвідчення договорів оренди землі ……………………………………………………………….. 67
Розділ 12. Посвідчення договорів управління майном ……………………………………………………… 68
Розділ 13. Посвідчення шлюбного договору ……………………………………………………………………. 70
Розділ 14. Посвідчення договорів про відчуження транспортних засобів, інших
самохідних машин і механізмів……………………………………………………………………….. 72
Розділ 15. Посвідчення договорів доручення …………………………………………………………………… 73
Розділ 16. Посвідчення довіреностей ………………………………………………………………………………. 73
Розділ 17. Посвідчення заповітів …………………………………………………………………………………….. 76
Розділ 18. Посвідчення угод між подружжям, батьками дитини, а також особами,
які проживають однією сім.єю ………………………………………………………………………… 81
Розділ 19. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно від-
сутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме ………………….. 84
Розділ 20. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна ……………………………………………… 85
Розділ 21. Видача свідоцтва виконавцю заповіту ……………………………………………………………… 91
Розділ 22. Видача свідоцтва про право на спадщину………………………………………………………… 92
Розділ 23. Посвідчення спадкових договорів …………………………………………………………………… 102
Розділ 24. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя в разі смерті одного з подружжя ……………………………………………………… 103
Розділ 25. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, а також
заставленого майна з публічних торгів (аукціонів). Видача свідоцтва
про придбання нерухомого майна, що є предметом іпотеки ……………………………… 105
Розділ 26. Накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна
(майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають
державній реєстрації ………………………………………………………………………………………. 107
Розділ 27. Засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і витягів з них …………………… 110
Розділ 28. Засвідчення справжності підпису на документах ……………………………………………. 112
Розділ 29. Засвідчення вірності перекладу ………………………………………………………………………. 113
Розділ 30. Посвідчення фактів ………………………………………………………………………………………… 113
Розділ 31. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів ……………………………………….. 115
Розділ 32. Вчинення виконавчих написів …………………………………………………………………………. 116
Розділ 33. Вчинення протестів векселів. Пред.явлення чеків до платежу і посвідчення
неоплати чеків ………………………………………………………………………………………………… 120
Розділ 34. Вчинення морських протестів …………………………………………………………………………. 122
Розділ 35. Прийняття документів на зберігання ………………………………………………………………. 123
Розділ 36. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори……………… 124
Додаток 1. Алфавітна книга обліку заповітів ………………………………………………………………….. 127
Додаток 2. Книга обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна
та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно
відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме .. 127
Додаток 3. Книга обліку цінностей …………………………………………………………………………………. 127
Додаток 4. Книга обліку і реєстрації спадкових справ …………………………………………………….. 127
Додаток 5. Алфавітна книга спадкових справ …………………………………………………………………. 127
Додаток 6. Книга обліку договорів на управління спадщиною …………………………………………. 128
Додаток 7. Алфавітна книга обліку заборон відчуження і арештів майна …………………………. 128
Правила ведення нотаріального діловодства,
затверджені наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5,
зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 року за № 1325/16016
(станом на 16 листопада 2009 року) ………………………………………………………………………………. 129
Додаток 1 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 159
Додаток 2 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 160
Додаток 3 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 160
Додаток 4 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 161
Додаток 5 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 161
Додаток 6 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 162
Додаток 7 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 162
Форма № 1. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно,
що переходить до єдиного спадкоємця ……………………………………………………….. 162
Форма № 2. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно,
яке видано одночасно всім спадкоємцям …………………………………………………….. 163
Форма № 3. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно,
що видається у разі, якщо частки у спадщині окремих спадкоємців
залишаються відкритими ……………………………………………………………………………. 163
Форма № 4. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно за правом
представлення, що переходить до єдиного спадкоємця ……………………………….. 164
Форма № 5. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого
спадкоємця, який не встиг прийняти спадщину (спадкова трансмісія) …………. 164
Форма № 6. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого
спадкоємця, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав .. 165
Форма № 7. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно у разі відмови
спадкоємця від спадщини на користь іншого спадкоємця …………………………… 165
Форма № 8. Свідоцтво про право на спадщину на обов.язкову частку на майно …………….. 166
Форма № 9. Свідоцтво про право на спадщину за секретним заповітом на майно,
що переходить до єдиного спадкоємця ………………………………………………………. 166
Форма № 10. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке видається
у разі внесення змін до свідоцтва про право на спадщину одночасно всім
спадкоємцям ………………………………………………………………………………………………. 167
Форма № 11. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно, що переходить
до єдиного спадкоємця ……………………………………………………………………………….. 168
Форма № 12. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, набуте
за договором довічного утримання (догляду) ………………………………………………. 168
Форма № 13. Свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням
на право на вклад ……………………………………………………………………………………….. 169
Форма № 14. Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається
з урахуванням укладеного спадкоємцями договору про зміну розміру частки ….169
Форма № 15. Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається
для підтвердження права на спадщину, яка відкрилась за кордоном …………….. 170
Форма № 16. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видається
для підтвердження права на спадщину, яка відкрилась за кордоном ……………. 170
Форма № 17. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя,
яке видається в разі смерті одного з подружжя ……………………………………………. 171
Форма № 18. Протокол про оголошення секретного заповіту ………………………………………….. 171
Форма № 19. Свідоцтво, яке посвідчує повноваження виконавця заповіту ………………………. 172
Форма № 20. Свідоцтво про посвідчення факту, що дитина є живою ……………………………….. 172
Форма № 21. Свідоцтво про посвідчення факту, що фізична особа є живою ……………………. 173
Форма № 22. Свідоцтво про посвідчення факту перебування фізичної особи в певному
місці …………………………………………………………………………………………………………. 173
Форма № 23. Свідоцтво про прийняття на зберігання документів …………………………………….. 174
Форма № 24. Свідоцтво про передачу заяви ……………………………………………………………………. 174
Форма № 25. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) …………………. 175
Форма № 26. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо
прилюдні торги (аукціон) не відбулися (вся) ……………………………………………….. 175
Форма № 27. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами …………. 176
Форма № 28. Посвідчувальний напис на договорі за участю юридичної особи ………………… 176
Форма № 29. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю особи, яка не може підписатись особисто внаслідок фізичної
вади, хвороби тощо …………………………………………………………………………………… 176
Форма № 30. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами
за участю представника ……………………………………………………………………………… 177
Форма № 31. Посвідчувальний напис на договорі за участю неповнолітньої дитини,
яка діє за згодою батьків (піклувальника) ……………………………………………………. 177
Форма № 32. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному за участю
неповнолітньої дитини, яка діє за згодою батьків (піклувальника),
які є стороною договору …………………………………………………………………………….. 177
Форма № 33. Посвідчувальний напис на договорі за участю неповнолітньої дитини,
яка діє за згодою батьків (піклувальника), а також за участю представника
малолітньої дитини ……………………………………………………………………………………. 178
Форма № 34. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами
за участю особи, яка не може розписатися особисто внаслідок фізичної
вади, хвороби тощо ……………………………………………………………………………………. 178
Форма № 35. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна,
який укладається фізичними особами …………………………………………………………. 179
Форма № 36. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю юридичної особи ……………………………………………………………………….. 179
Форма № 37. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю представника …………………………………………………………………………….. 180
Форма № 38. Посвідчувальний напис на договорі відчуження нерухомого майна,
укладеному його управителем …………………………………………………………………… 180
Форма № 39. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному за участю юридичної
особи, посвідченому з одночасним усним перекладом тексту договору
перекладачем ……………………………………………………………………………………………… 181
Форма № 40. Посвідчувальний напис на договорі за участю фізичної особи, яка не знає
мови, якою викладено текст договору, з одночасним усним перекладом
їй тексту договору нотаріусом…………………………………………………………………….. 181
Форма № 41. Посвідчувальний напис на договорі за участю фізичної особи, яка не знає
мови, якою викладено текст договору, з одночасним усним перекладом
їй тексту договору перекладачем ………………………………………………………………… 182
Форма № 42. Посвідчувальний напис на згоді одного з подружжя на розпорядження майном ……182
Форма № 43. Посвідчувальний напис на заповіті, записаному зі слів заповідача ………………. 182
Форма № 44. Посвідчувальний напис на заповіті, посвідченому при свідках на бажання
заповідача ………………………………………………………………………………………………….. 183
Форма № 45. Посвідчувальний напис на заповіті від імені особи, яка не може сама
прочитати текст заповіту уголос …………………………………………………………………. 183
Форма № 46. Посвідчувальний напис на заповіті подружжя …………………………………………….. 184
Форма № 47. Посвідчувальний напис на заповіті від імені особи, яка не може
підписатись власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби тощо ……………….. 184
Форма № 48. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою ……………… 184
Форма № 49. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою
у порядку передоручення …………………………………………………………………………… 185
Форма № 50. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій управителем майна
на підставі договору управління майном …………………………………………………….. 185
Форма № 51. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій юридичною особою
у порядку передоручення ……………………………………………………………………………. 185
Форма № 52. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій неповнолітньою
дитиною, яка діє за згодою одного з батьків (піклувальника) ………………………. 185
Форма № 53. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою,
яка не може підписатися власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби тощо …..186
Форма № 54. Посвідчувальний напис на довіреності за участю фізичної особи,
яка не знає мови, якою викладено текст довіреності, з одночасним усним
перекладом тексту довіреності перекладачем ……………………………………………… 186
Форма № 55. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу
документа ………………………………………………………………………………………………….. 186
Форма № 56. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з копії документа ……. 187
Форма № 57. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу
документа з одночасним письмовим перекладом тексту нотаріусом ……………. 187
Форма № 58. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу
документа з одночасним письмовим перекладом тексту перекладачем ………… 187
Форма № 59. Посвідчувальний напис на документі про час його пред.явлення ……………….. 188
Форма № 60. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності виписки з документа ………. 188
Форма № 61. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної
особи на документах (афідевіті та інших подібних йому документах) …………. 188
Форма № 62. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної
особи на документах (афідевіті та інших подібних йому документах),
яка діє за довіреністю ………………………………………………………………………………… 188
Форма № 63. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
на документах (афідевіті та інших подібних йому документах), вчиненого
одночасно з перекладом тексту документа нотаріусом ………………………………… 189
Форма № 64. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
на документах (афідевіті та інших подібних йому документах), вчиненого
одночасно з перекладом тексту документа перекладачем …………………………….. 189
Форма № 65. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису на афідевіті
з додатками ………………………………………………………………………………………………… 190
Форма № 66. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
представника юридичної особи на документах (афідевіті та інших
подібних йому документах) ………………………………………………………………………… 190
Форма № 67. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
неповнолітньої дитини на документах, яка діє за згодою одного з батьків
(піклувальника) …………………………………………………………………………………………. 190
Форма № 68. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної
особи, що підписалась за іншу особу, яка внаслідок фізичної вади,
хвороби тощо не може власноручно підписатися (на афідевіті та інших
подібних йому документах) ………………………………………………………………………… 191
Форма № 69. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності перекладу, зробленого
нотаріусом ………………………………………………………………………………………………… 191
Форма № 70. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
перекладача ………………………………………………………………………………………………. 191
Форма № 71. Посвідчувальний напис на векселі про його оплату ……………………………………. 192
Форма № 72. Посвідчувальний напис на дублікаті документа (свідоцтва про право
на спадщину
Форма № 73. Заборона відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя, у зв.язку
з смертю одного з подружжя ……………………………………………………………………… 193
Форма № 74. Заборона відчуження нерухомого майна, що належить фізичній особі, яка
оголошена померлою (у зв.язку з видачею свідоцтва про право на спадщину) 193
Форма № 75. Заборона відчуження нерухомого майна у зв.язку із смертю набувача
майна за договором довічного утримання (догляду), на яке видано
свідоцтво про право на спадщину……………………………………………………………….. 193
Форма № 76. Заборона відчуження майна у зв.язку з укладенням договору довічного
утримання (догляду), іпотеки ……………………………………………………………………… 194
Форма № 77. Заборона відчуження жилого будинку, квартири у зв.язку з видачею
позики на його (її) будівництво, капітальний ремонт чи купівлю ………………… 194
Форма № 78. Зняття заборони відчуження майна у зв.язку з припиненням
чи розірванням договору довічного утримання (догляду), припиненням
договору іпотеки ………………………………………………………………………………………… 195
Форма № 79. Зняття заборони відчуження майна у зв.язку зі смертю відчужувача майна
за договором довічного утримання (догляду) ………………………………………………. 195
Форма № 80. Акт про морський протест …………………………………………………………………………. 196
Форма № 81. Посвідчувальний напис на довіреності за участю юридичної особи …………… 196
Додаток 8 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 197
Додаток 9 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 197
Додаток 10 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 198
Додаток 11 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 198
Додаток 12 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 198
Додаток 13 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 198
Додаток 14 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 198
Додаток 15 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 199
Додаток 16 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 203
Додаток 17 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 204
Додаток 18 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 204
Додаток 19 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 204
Додаток 20 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 204
Додаток 21 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 205
Додаток 22 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 205
Додаток 23 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 206
Додаток 24 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 206
Додаток 25 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 207
Додаток 26 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 207
Додаток 27 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 208
Додаток 28 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 208
Додаток 29 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………… 209
Додаток 30 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 209
Додаток 31 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 209
Додаток 32 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 209
Додаток 33 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 210
Додаток 34 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 210
Додаток 35 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 210
Додаток 36 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 210
Додаток 37 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Додаток 38 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Додаток 39 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Додаток 40 до Правил ведення нотаріального діловодства …………………………………………….. 211
Додаток 41 до Правил ведення нотаріального діловодства ……………………………………………. 211
Порядок ведення та заповнення
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій,
затверджений наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 2003 року
№ 87/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 липня 2003 року
за № 598/7919 (станом на 24 грудня 2009 року) …………………………………………………… 212
Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито»
від 21 січня 1993 року № 7-93 (станом на 17 листопада 2009 року) (витяг) ……….. 226
Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита,
затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України
від 22 квітня 1993 року № 15, зареєстрована в Міністерстві юстиції України
19 травня 1993 року за № 50 (витяг) ……………………………………………………………………… 236
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»
від 22 травня 2003 року № 889-IV (станом на 24 липня 2009 року) (витяг) ………… 249
Закон України «Про нотаріат»
від 2 вересня 1993 року № 3426-XII (станом на 16 квітня 2009 року) ………………… 264
Розділ I. Нотаріат в Україні …………………………………………………………………………………………. 264
Глава 1. Загальні положення ………………………………………………………………………………………… 264
Глава 2. Державні нотаріальні контори і державні нотаріальні архіви …………………………… 274
Глава 3. Приватна нотаріальна діяльність …………………………………………………………………….. 276
Розділ II. Повноваження щодо вчинення нотаріальних дій …………………………………………. 284
Розділ III. Правила вчинення нотаріальних дій …………………………………………………………… 288
Глава 4. Загальні правила вчинення нотаріальних дій ………………………………………………….. 288
Глава 5. Посвідчення угод …………………………………………………………………………………………… 295
Глава 6. Вжиття заходів до охорони спадкового майна …………………………………………………. 298
Глава 7. Видача свідоцтв про право на спадщину ………………………………………………………… 300
Глава 8. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя ………………………………………………………………………………………………………. 302
Глава 9. Видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів …………….. 302
Глава 10. Накладання заборони відчуження нерухомого майна ……………………………………… 303
Глава 11. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів
і вірності перекладу ……………………………………………………………………………………….. 304
Глава 12. Посвідчення фактів ……………………………………………………………………………………….. 305
Глава 13. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів ………………………………………. 306
Глава 14. Вчинення виконавчих написів ………………………………………………………………………… 306
Глава 15. Вчинення протестів векселів, пред.явлення чеків до платежу і посвідчення
неоплати чеків ……………………………………………………………………………………………….. 308
Глава 16. Вчинення морських протестів ………………………………………………………………………… 308
Глава 17. Прийняття документів на зберігання ………………………………………………………………. 309
Розділ IV. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори ………. 309

З 01 березня 2010 року діятимуть нові Правила паркування транспортних засобів

Не набрав чинності. Редакція діє з 01.03.2010 року.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 3 грудня 2009 р. N 1342
Київ
Про затвердження Правил паркування транспортних засобів
Відповідно до частини другої статті 521 Закону України «Про дорожній рух» Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Затвердити Правила паркування транспортних засобів, що додаються.
2. Ця постанова набирає чинності з 1 березня 2010 р., крім пунктів 14 і 16 Правил, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 3 грудня 2009 р. N 1342

ПРАВИЛА
паркування транспортних засобів
Загальна частина
1. Ці Правила регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів.
2. Дія цих Правил поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі — користувачі), а також на суб’єктів господарювання, які утримують такі майданчики.
Суб’єкти господарювання — балансоутримувачі майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності визначаються відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
3. Ці Правила не регулюють питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 115 (ЗП України, 1996 р., N 6, ст. 191).
4. У цих Правилах терміни вживаються у такому значенні:
автоматичний в’їзний та виїзний термінал — система пристроїв, яка призначена для пропуску/випуску транспортних засобів на майданчики/з майданчиків для паркування і може бути обладнана приладом для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування — економічно обґрунтовані витрати оператора під час надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
відведені майданчики для паркування — майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., N 41, ст. 1852);
збір за паркування — місцевий збір за паркування транспортного засобу відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. N 56-93 «Про місцеві податки і збори»;
місце для паркування — місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху;
оператор — суб’єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування;
паркувальний автомат — технічний пристрій, призначений для сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування за допомогою спеціальних платіжних карток та готівкою;
паркування — розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування;
платіжні документи — паркувальний талон або фіскальний чек, які посвідчують сплату збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
спеціальні платіжні картки — багаторазові платіжні засоби, за допомогою яких здійснюється сплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
спеціально обладнані майданчики для паркування — майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
Інші терміни застосовуються у значеннях, наведених у Законах України «Про благоустрій населених пунктів», «Про автомобільні дороги», «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», Правилах дорожнього руху.
5. Паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.
6. Контроль за виконанням цих Правил у частині забезпечення безпеки дорожнього руху на майданчиках для паркування здійснює Державтоінспекція МВС.
Розміщення майданчиків для паркування
7. Майданчики для паркування є об’єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.
8. Розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з Державтоінспекцією МВС згідно з місцевими правилами забудови.
9. Під час розміщення майданчиків для паркування на вулицях і дорогах населених пунктів необхідно враховувати:
наявність та характеристики комунікацій та інженерних мереж;
умови для забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема видимості в плані та повздовжньому профілі;
параметри поперечних та поздовжніх ухилів;
розташування зелених насаджень;
стан покриття проїзної частини.
10. Забороняється розміщення майданчиків для паркування на вулицях з двома смугами руху завширшки менш як 7,5 метра.
11. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт та утримання майданчиків для паркування здійснюються з дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів, технічних умов, інших нормативних документів та цих Правил.
Обладнання майданчиків для паркування
12. Майданчики для паркування обладнуються відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
13. Відведені майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та суцільною синьою (блакитною) смугою на проїзній частині і на бордюрі, який відокремлює проїзну частину від пішохідної.
14. Відведені майданчики для платного паркування обов’язково повинні бути обладнані паркувальними автоматами з розрахунку не менш як один автомат на 10 місць для паркування з обох боків уздовж проїзної частини вулиці, дороги або тротуару.
15. Спеціально обладнані майданчики для паркування позначаються дорожніми знаками та розміткою.
Спеціально обладнані майданчики для паркування можуть бути наземними, підземними, багаторівневими.
16. На спеціально обладнаних майданчиках для платного паркування обов’язково повинні бути встановлені автоматичні в’їзні та виїзні термінали.
17. На спеціально обладнаних майданчиках для паркування у разі можливості встановлюється система відеоспостереження за рухом транспортних засобів на їх території і табло із змінною інформацією про наявність вільних місць для паркування, яке розташовується на в’їзді. Відеоінформація повинна зберігатися не менш як один місяць.
На спеціально обладнаних майданчиках для паркування можуть розміщуватися контрольно-пропускний пункт, приміщення для обслуговуючого персоналу, туалет тощо.
18. Підземні та багаторівневі спеціально обладнані майданчики для паркування повинні мати на в’їзді схему розміщення місць для паркування, в’їздів та виїздів, у тому числі розміщення місць для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять.
Підземні та багаторівневі спеціально обладнані майданчики забезпечуються автоматичними установками пожежогасіння та пожежною сигналізацією.
19. Паркувальні автомати і автоматичні в’їзні та виїзні термінали на майданчиках для платного паркування встановлюються стаціонарно.
20. Не обладнуються паркувальними автоматами та автоматичними в’їзними та виїзними терміналами спеціально обладнані майданчики для платного паркування у разі їх призначення виключно для користувачів, які сплачують збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування у безготівковій формі за договором про паркування протягом визначеного строку, але не менш як один місяць.
21. На майданчиках для платного паркування у доступному для ознайомлення користувачів місці розміщується інформація про:
оператора (найменування, адреса, контактні телефони);
розмір збору за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, спосіб оплати (готівковий або безготівковий).
Зазначена інформація надається відповідно до законодавства про мови, а також у разі потреби розміщується її переклад на англійську мову.
22. На майданчиках для паркування обов’язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять. Відстань від в’їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.
На місцях для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.
У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів загального призначення, якими керують інваліди, або транспортних засобів спеціального призначення, що їх перевозять, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Функціонування майданчиків для паркування
23. Послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінжитлокомунгосп.
24. Оператор зобов’язаний:
використовувати майданчик для паркування за призначенням;
обладнати майданчик для паркування відповідно до вимог цих Правил, Правил дорожнього руху, норм, нормативів, стандартів з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху;
утримувати територію та під’їзні шляхи до майданчика для паркування у належному технічному та санітарному стані;
повідомляти органи Державтоінспекції МВС про виявлені порушення цих Правил;
здійснювати контроль за своєчасною сплатою вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
перераховувати кошти, отримані як збір за паркування, до місцевого бюджету;
надавати роз’яснення користувачам щодо застосування цих Правил;
організовувати навчання персоналу, який обслуговує майданчик для паркування;
забезпечувати безоплатно персонал, який обслуговує майданчик для паркування, спеціальним одягом з метою забезпечення його безпеки під час виконання службових обов’язків, а також безпеки дорожнього руху. Зразки спеціального одягу затверджує Мінжитлокомунгосп.
25. Оператор не несе відповідальності за збереження транспортних засобів, розміщених на майданчиках для паркування.
26. Користувач зобов’язаний:
поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху;
сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування;
розмістити у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу платіжний документ так, щоб забезпечити його видимість для перевірки;
після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчика для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
27. Режим роботи майданчиків для паркування, що перебувають у комунальній власності, встановлюють органи місцевого самоврядування, а приватних — оператор за погодженням з органами місцевого самоврядування.
28. У разі коли внаслідок паркування транспортного засобу з порушенням цих Правил або Правил дорожнього руху буде пошкоджено майно оператора, житлово-комунального господарства, учасників дорожнього руху, зелені насадження, створено перешкоди виконанню робіт з утримання доріг, інженерних мереж, будинків та споруд, розташованих уздовж дороги, користувач несе відповідальність згідно із законом.
29. Сплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування здійснюється:
шляхом придбання паркувального талону з визначеною тривалістю паркування, в якому зазначається дата та час розміщення транспортного засобу на майданчику для платного паркування;
готівкою або за допомогою спеціальної платіжної картки через паркувальний автомат чи автоматичний в’їзний та виїзний термінали.
У разі сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування готівкою або за допомогою спеціальної платіжної картки через автоматичний в’їзний термінал користувач отримує паркувальний талон, на якому зазначено час в’їзду на майданчик для паркування, та сплачує за час паркування на автоматичному виїзному терміналі відповідно до паркувального талону з отриманням фіскального чека.
Сплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування підтверджується одним платіжним документом.
30. Під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує збір за паркування, розмір якого встановлюється органами місцевого самоврядування згідно із законом, а також вартість надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування сплачується користувачем за кожну годину паркування згідно з тарифом, установленим (погодженим) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.
31. У разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду.
Оператор може засвідчити відсутність платіжного документа на лобовому склі транспортного засобу за допомогою фотозйомки.
Оператор зобов’язаний розмістити на автоматичному в’їзному та виїзному терміналах або технічному засобі для перешкоджання виїзду номер безоплатного багатоканального телефонного зв’язку, за яким користувач може звернутися до оператора щодо усунення перешкоди для виїзду транспортного засобу з майданчика для платного паркування.
Диспетчерська служба оператора зобов’язана підтвердити користувачу час прийняття звернення.
Диспетчерська служба оператора зобов’язана здійснювати технічний аудіозапис та вести реєстр звернень користувачів із зазначенням інформації про користувача та час його звернення до оператора щодо усунення перешкоди для виїзду транспортного засобу з майданчика для платного паркування.
На звернення користувача представник оператора зобов’язаний прибути протягом однієї години.
Після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду представник оператора зобов’язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом.
У разі прибуття представника оператора на звернення користувача пізніше, ніж через одну годину, користувач має право не сплачувати вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
32. Якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. У такому разі питання сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду з майданчика вирішується у судовому порядку.
____________

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: Науково-практичний коментар Том 1 Загальні положення За загальною редакцією професора І. В. Спасибо-Фатєєвої

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: Науково-практичний коментар Том 1 Загальні положення
У першому томі цієї книги коментуються загальні положення, що є основоположними для всіх цивільних відносин і застосовуються до тих, які регулюються в інших розділах та
главах Цивільного кодексу України. Це насамперед сфера регулювання Цивільного кодексу України, тобто коло відносин, що іменуються цивільними з їх характеристикою та принципами цивільного законодавства, суб’єктний склад цивільних відносин та підстави їх виникнення, загальні засади захисту та відповідальності. Вказані поняття є визначальними для всіх цивільних відносин і тому мають найважливіше серед інших значення.
Для нотаріусів, суддів, адвокатів, науковців, викладачів і студентів вищих навчальних закладів, юристів-практиків.
Харків: Страйд, 2010. — 320 с.
ISBN 978-966-2233-00-1.
ISBN 978-966-2233-04-9 (Том 1).
Форматом 60х90 1/16
Обкладинка тверда
Видавнича вартість — 87 грн.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: Науково-практичний коментар Том 1 Загальні положення
Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Отримувач — ФО-П Колісник А. А., ідент. код 3145407071,
п/р 260034701675 в Харківській філії ВАТ «Кредитпромбанк», МФО 350727.

Призначення платежу: Оплата книжки «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» з вказівкою відповідних томів. У цій самій графі також слід вказати адресу, на яку надсилати книжку. ПДВ не передбачено.

Тел./факс:
(057) 714-08-12; 714-27-90
Тел.:
714-91-89; 714-27-89

e-mail: info@stride.com.ua
www.stride.com.ua

ЗМІСТ КНИГИ
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ І
основні положення 8
Глава 1. Цивільне законодавство України 8
Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством 8
Стаття 2. Учасники цивільних відносин 22
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства 40
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України 55
Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі 60
Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір 75
Стаття 7. Звичай 79
Стаття 8. Аналогія 85
Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин 96
Стаття 10. Міжнародні договори 108
Глава 2. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов’язків 115
Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків 115
Стаття 12. Здійснення цивільних прав 128
Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав 141
Стаття 14. Виконання цивільних обов’язків 157
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів 166
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом 176
Стаття 17. Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки
Крим або органами місцевого самоврядування 189
Стаття 18. Захист цивільних прав нотаріусом 193
Стаття 19. Самозахист цивільних прав 198
Стаття 20. Здійснення права на захист 210
Стаття 21. Визнання незаконним правового акта органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим
або органу місцевого самоврядування 215
Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди 226
Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди 265
Розділ iі
особи
підрозділ 3
участь держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад у цивільних відносинах 298
Глава 9. Правові форми участі держави,
Автономної Республіки Крим, територіальних громад
у цивільних відносинах 298
Стаття 167. Правові форми участі держави у цивільних відносинах 298
Стаття 168. Правові форми участі Автономної Республіки Крим
у цивільних відносинах 298
Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад
у цивільних відносинах 299
Глава 10. Органи та представники, через яких діють
держава, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади у цивільних відносинах 299
Стаття 170. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах 299
Стаття 171. Органи, через які діє Автономна Республіка Крим
у цивільних відносинах 299
Стаття 172. Органи, через які діють територіальні громади
у цивільних відносинах 299
Стаття 173. Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад 300
Глава 11. Відповідальність за зобов’язаннями держави,
Автономної Республіки Крим, територіальних громад 300
Стаття 174. Відповідальність за зобов’язаннями держави 300
Стаття 175. Відповідальність за зобов’язаннями
територіальних громад 300
Стаття 176. Розмежування відповідальності за зобов’язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад та створених ними юридичних осіб 300

Діловодство в органах нотаріату — організація та ведення Практичний коментар до порядку ведення та заповнення Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій Учинення виконавчих написів нотаріусом — порядок та особливості + Зразки документів

А. М. Єрух
Ю. М. Козьяков

Діловодство в органах нотаріату — організація та ведення
Практичний коментар до порядку ведення та заповнення Реєстрів для реєстрації нотаріальних дій
Учинення виконавчих написів нотаріусом — порядок та особливості
+ Зразки документів

(станом на січень 2010 року)

У виданні досліджено окремі питання та особливості організації нотаріального діловодства. Розглянуто вимоги щодо складання та оформлення документів у процесі ведення нотаріального діловодства; оформлення документів при вчиненні нотаріальних дій та їх реєстрації; викладення текстів оформлюваних нотаріусом документів та здійснення виправлень. Наведено практичний коментар до порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також загальні правила вчинення виконавчих написів.
Для практикуючих нотаріусів, помічників нотаріусів, стажистів та студентів вищих юридичних навчальних закладів та факультетів.

2010 р. , 272 с.
Обкладинка тверда.
Формат — 60×90 1/16.
Вартість — 84 грн.
ПДВ не передбачено.

Необхідні атрибути для передплати:
Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Отримувач — ФО-П Колісник А. А., ідент. код 3145407071,
п/р 260034701675 в Харківській філії ВАТ «Кредитпромбанк», МФО 350727.

Призначення платежу: Оплата книжки «Діловодство — Реєстри для реєстрації — Виконавчы написи» з вказівкою відповідних томів. У цій самій графі також слід вказати адресу, на яку надсилати книжку. ПДВ не передбачено.

Тел./факс:
(057) 714-08-12; 714-27-90
Тел.:
714-91-89; 714-27-89

e-mail: info@stride.com.ua
www.stride.com.ua

ЗМІСТ КНИГИ
Діловодство в органах нотаріату —
організація та ведення 12

1. Поняття діловодства 12
2. Окремі питання організації нотаріального діловодства 14
3. Вимоги щодо складання та оформлення документів
у процесі ведення нотаріального діловодства 19
4. Реєстрація кореспонденції 29
5. Реєстрація, що пов’язана із вчиненням нотаріальних дій 35
6. Вимоги щодо оформлення документів при вчиненні
нотаріальних дій та їх реєстрації 40
7. Використання в нотаріальній практиці спеціальних
бланків нотаріальних документів 41
8. Викладення посвідчувальних написів на нотаріально
оформлюваних документах 48
9. Місце вчинення нотаріальної дії 56
10. Вимоги щодо викладення текстів оформлюваних
нотаріусом документів та здійснення виправлень 59
11. Відмітки нотаріуса на документахта способи
їх проставляння 68
12. Оформлення нотаріусом документів, викладених
на кількох аркушах 72
13. Вимоги до документів, що подаються нотаріусові
для вчинення нотаріальних дій 74
14. Мова нотаріального діловодства 78
15. Окремі особливості нотаріального діловодства
при формуванні справ 79
Зразок 1. Місце розташування відмітки про використаний спеціальний бланк нотаріальних документів
на документі, складеному на двох сторінках 81
Зразок 2. Місце розташування відмітки про
використаний спеціальний бланк
нотаріальних документів на документі,
складеному на одній сторінці 83
Зразок 3. Місце розташування відмітки про
використаний спеціальний бланк
нотаріальних документів на заяві, складеній
на двох сторінках 84
Зразок 4. Бланки нотаріальної контори
(приватного нотаріуса) 86
Зразок 5. Підписання документа, що викладається
без використання бланка нотаріальної
контори (приватного нотаріуса) 87
Зразок 6. Відмітка про вчинення нотаріальної дії
поза межами нотаріальної контори
(робочого місця приватного нотаріуса) 88
Зразок 7. Зазначення прописом дати, що стосується
змісту документа 88
Зразок 8. Довіреність, текст якої може не містити
посилання на ідентифікаційний номер
довірителя 89
Зразок 9. Варіант прокреслювання в нотаріально
оформлюваному документі 90
Зразок 10. Виконання дописки та виправлення
на документі при засвідченні справжності
підпису 92
Зразок 11 А. Виправлення та прокреслення,зроблені
в тексті правочину 93
Зразок 11 Б. Виправлення зробленого в тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням
нотаріальної дії 96
Зразок 12. Відмітка, що проставляється на копіях
документів, які залишаються у справах
нотаріуса (нотаріальної контори) 98
Зразок 13. Відмітки на правовстановлювальних
документах; на державних актах про право
власності на землю, що повертаються
(передаються) учасникам договорів 99
Зразок 14. Відмітки на документах про видачу
дублікатів 99
Зразок 15. Відмітка на згоді батьків на укладання
правочину неповнолітньою особою 100
Зразок 16. Відмітки на договорах про відчуження майна,
яке є особистою приватною власністю
відчужувача 101

Практичний коментар
до порядку ведення та заповнення
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій 102

1. Загальні положення 102
2. Порядок заповнення графи 1 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 112
3. Порядок заповнення графи 2 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 116
4. Порядок заповнення графи 3 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 117
5. Порядок заповнення графи 4 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 132
6. Порядок заповнення графи 5 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 147
7. Порядок заповнення графи 6 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 159
8. Порядок заповнення графи 7 реєстру для реєстрації
нотаріальних дій 161

Додаток
до практичного коментарю
до Порядку ведення та заповнення
реєстрів для реєстрації нотаріальних дій 163

Зразок 1. Запис до реєстру про засвідчення справжності підписів на банківських картках 164
Зразок 2. Запис до реєстру про засвідчення
вірності двох копій одного
й того самого документа 166
Зразок 3. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
на отримання документів та засвідчення
вірності трьох копій до неї 168
Зразок 4. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири та засвідчення
справжності підпису перекладача на цьому
ж договорі про усний переклад його тексту
з української мови на англійську 170
Зразок 5. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
на представництво інтересів
у правоохоронних органах 172
Зразок 6. Запис до реєстру про посвідчення згоди
на продаж квартири 174
Зразок 7. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
у порядку передоручення на реєстрацію права власності на нерухомість та засвідчення
справжності підпису перекладача на цій
же довіреності про усний його переклад
з української мови на німецьку 176
Зразок 8. Запис до реєстру про посвідчення заповіту
та засвідчення справжності підписів свідків
на цьому ж заповіті 180
Зразок 9. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі з української
мови на англійську тексту договору
купівлі-продажу, здійсненого за місцем
фактичного перебування перекладача через
хворобу його ніг 182
Зразок 10. Запис до реєстру про засвідчення вірності
копії заповіту 184
Зразок 11. Запис до реєстру про засвідчення вірності
фотокопії 186
Зразок 12. Запис до реєстру про засвідчення вірності
5 копій одного й того самого документа 186
Зразок 13. Запис до реєстру про засвідчення
справжності підпису на заяві для
неповнолітньої особи — громадянина
України, повна дієздатність якої набута
за фактом реєстрації шлюбу
(ст. 34 ЦК України) 188
Зразок 14. Запис до реєстру про засвідчення
справжності підпису на заяві для
неповнолітньої особи — громадянина
України, якій надано повну дієздатність
(ст. 35 ЦК України) 188
Зразок 15. Запис до Реєстру при посвідченні
довіреності від імені юридичної особи
на ведення справ у суді 190
Зразок 16. Запис до Реєстру засвідчення справжності
підпису співвласника — юридичної особи
на заяві про відмову від переважного права
купівлі частини нерухомого майна
та засвідчення 2 фотокопій до неї 192
Зразок 17. Запис до Реєстру зробленого виправлення 192
Зразок 18. Запис до ресєтру про засвідчення справжності підписів на статуті 194
Зразок 19. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири, де покупець —
батьки та малолітня дитина,
з фотокопіями з цього договору 196
Зразок 20. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису на заяві про одержання грошей
за договором купівлі-продажу квартири 198
Зразок 21. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису співвласника на заяві про відмову
від переважного права купівлі частки
житлового будинку 198
Зразок 22. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
в порядку передоручення з фотокопією з неї 200
Зразок 23. Запис до реєстру про засвідчення
справжності підпису батьків малолітньої
неповнолітньої дитини зі згодою
на укладення договору купівлі-продажу 202
Зразок 24. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири, де продавець —
неповнолітня дитина, з фотокопіями
з цього договору 204
Зразок 25. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
особи, що внаслідок хвороби не може
підписатися особисто, учиненої на виклику 206
Зразок 26. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису фізичної особи на заяві до суду,
що внаслідок хвороби не може підписатися
особисто, учиненої на виклику 206
Зразок 27. Запис до реєстру про посвідчення іпотечного договору з накладанням заборони відчуження, сторонами якого є юридичні особи, але одна
сторона діє на підставі статуту, а інша —
за довіреністю, посвідченого на виклику,
з безготівковою оплатою нотаріальної дії 208
Зразок 28. Запис до реєстру про посвідчення довіреності
на отримання ліцензії від імені фізичної
особи — підприємця 212
Зразок 29. Запис до реєстру про посвідчення
заповіту від імені особи, яка не може
власноручно розписатися, за участі свідків,
при цьому особа, що розписується
за заповідача — особа, яка за релігійними
переконаннями не має ідентифікаційного
номера 214
Зразок 30. Запис до реєстру про посвідчення
договору дарування житлового будинку
за участі представника, однією зі сторін
якого є іноземець 216
Зразок 31. Запис до реєстру про засвідчення справжності підпису фізичної особи на заяві про відмову
від спадщини на користь іншого спадкоємця 218
Зразок 32. Запис до реєстру про посвідчення договору
купівлі-продажу квартири із засвідченням
справжності підпису перекладача на цьому
ж договорі про усний переклад його тексту
з української мови на російську мову 220

Учинення виконавчих написів нотаріусом —
порядок та особливості 222

1. Поняття виконавчого напису 222
2. Загальні правила вчинення виконавчих написів 223
3. Умови вчинення виконавчих написів 225
4. Безспірне стягнення заборгованості за нотаріально
посвідченими угодами (пункт 1 Переліку) 230
5. Стягнення заборгованості, що випливає з відносин,
пов’язаних з авторським правом (пункт 3 Переліку) 244
6. Стягнення заборгованості з батьків або осіб, що
їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти
(пункт 4 Переліку) 249
7. Стягнення заборгованості з батьків або осіб,
що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків
у загальноосвітніх школах і професійно-технічних
училищах соціальної реабілітації (пункт 5 Переліку) 252
8. Стягнення за диспашею (пункт 6 Переліку) 254
9. Стягнення заборгованості з військовослужбовців,
звільнених з військової служби, і військовозобов’язаних
після закінчення зборів (пункт 7 Переліку) 255
10. Повернення об’єкта лізингу (пункт 8 Переліку) 257
11. Стягнення заборгованості з орендної плати
за користування державним та комунальним майном
(пункт 9 Переліку) 262
12. Стягнення за чеками (пункт 10 Переліку) 265
13. Стягнення заборгованості за векселями,
опротестованими нотаріусами в установленому порядку (пункт 11 Переліку) 267

П О С Т А Н О В А № 10 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності»

П О С Т А Н О В А № 10

Пленуму Верховного Суду України

від 6 листопада 2009 року

Про судову практику у справах про злочини проти власності

З метою реалізації конституційних гарантій захисту всіх форм власності від злочинних посягань, однакового та правильного застосування судами законодавства про відповідальність за злочини проти власності, запобігання судових помилок при розгляді справ цієї категорії Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення:

1. Звернути увагу, що у справах про злочини проти власності суди зобов’язані як установлювати вину підсудних і призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати передбачені законом заходи для реалізації прав потерпілих на відшкодування заподіяної шкоди.

2. Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Якщо за викрадення, заволодіння, привласнення, знищення, пошкодження та інші діяння щодо певного майна, предметів або засобів (наприклад, вогнепальна зброя, наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори, радіоактивні матеріали тощо) відповідальність передбачено за статтями, які містяться в інших розділах Особливої частини Кримінального кодексу України (далі — КК), то такі діяння мають кваліфікуватися за цими статтями і додаткової кваліфікації за відповідними статтями розділу VI Особливої частини КК не потребують.

3. Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) — це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Грабіж — це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв’язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп’яніння).

4. Крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи, яка викрала майно, але одразу була викрита.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування — залежно від характеру насильства чи погрози — як грабіж чи розбій.

Коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

5. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

6. Розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна =особа майном потерпілого чи ні.

7. Крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з незаконним проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища, кваліфікуються відповідно за частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 186, частиною третьою статті 187 КК. Додатково за статтею 162 КК такі дії кваліфікувати не потрібно.

Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК.

8. Відповідно до статті 189 КК вимагання полягає у незаконній вимозі передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмежити права, свободи або законні інтереси цих осіб, пошкодити чи знищити їхнє майно або майно, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Погроза при вимаганні може стосуватись як самого потерпілого, так і його близьких родичів. Близькими родичами відповідно до пункту 11 статті 32 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) є батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Вимагання є закінченим злочином з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети.

9. Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) — це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

10. Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків.

Вказане стосується і випадків застосування наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) під час вимагання.

11. Умисне заподіяння у процесі розбою чи вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, завдання побоїв, що мало характер мордування, охоплюються статтею 187 або 189 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я, не потребують.

Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи вимагання тяжкого тілесного ушкодження охоплюється статтею 187 та частиною четвертою статті 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 121 чи за статтею 128 КК не потребує.

Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за частиною четвертою статті 187 чи статтею 189 КК і частиною другою статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115 КК.

Заподіяння потерпілому смерті під час розбою чи вимагання з необережності слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за відповідною частиною статті 187 чи 189 та статтею 119 КК.

У разі вчинення розбою бандою при кваліфікації дій членів банди судам слід керуватися роз’ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями».

12. Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі — насильства, що не є небезпечним для його життя чи здоров’я.

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров’я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою статті 189 КК.

Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує.

При розмежуванні вимагання і грабежу чи розбою слід виходити з того, що при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильства або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв’язку з відсутністю у нього майна винна особа пред’явила вимогу передати його в майбутньому, такі дії належить кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій чи як замах на грабіж та за відповідною частиною статті 189 КК (за наявності складу злочину).

13. Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких із будь-яких міркувань є для них небажаним. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя, захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити вказані відомості означає можливість повідомити про них будь-яким способом хоча б одній особі, якій вони не були відомі, тоді як потерпілі особи бажали зберегти їх у таємниці.

Реалізація таких погроз під час вимагання не охоплюється статтею 189 КК. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статтею 163 чи 168 КК), то вони підлягають окремій кваліфікації.

14. Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється частиною другою, третьою або четвертою статті 189 КК, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за частиною другою статті 194 КК.

15. При розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого статтею 206 КК (протидія законній господарській діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати, залежно від обставин за відповідною частиною статті 206 КК.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 355 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Не є вимаганням (стаття 189 КК) примушування особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна, оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись як примушування до виконання цивільно-правового зобов’язання.

16. Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання утворює склад злочину, передбаченого статтею 1881 КК, якщо такими діями завдано значної шкоди. Згідно з приміткою до цієї статті шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в великих розмірах — якщо вона у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, і визначається за методиками, встановленими компетентними органами.

Самовільним вважається використання електричної або теплової енергії без приладів обліку у випадку, коли використання таких приладів є обов’язковим, що визначається відповідними законами, правилами та договорами про користування електричною або тепловою енергією.

Умисне пошкодження приладів обліку передбачає приведення таких приладів у стан, який виключає їх повноцінне використання за цільовим призначенням і забезпечує не контрольоване такими приладами (без обліку чи з неповним обліком) використання (споживання) електричної чи теплової енергії (наприклад, розбирання окремих елементів приладів обліку, руйнування їх окремих частин тощо).

Іншими способами викрадення електричної або теплової енергії є самовільне підключення до електричної чи теплової мережі, у результаті якого енергія споживається без укладення договору про її споживання, або підключення з порушенням встановлених правил користування енергією; втручання в роботу технічних засобів передачі та розподілу енергії тощо.

17. Відповідно до статті 190 КК шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі їй майна або права на нього. Обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною.

Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за статтею 193 КК.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або розбій.

18. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.

19. Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК.

Окремої кваліфікації за статтею 290 КК при шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила, підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного засобу.

Разом із тим, шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, має кваліфікуватися за частиною третьою статті 190 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

20. Відповідно до пункту 1 примітки до статті 185 КК повторним у статтях 185, 186 та 189–191 КК визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК. За змістом частини другої статті 187 КК розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. Відповідно до частини другої статті 1881 КК викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за ознакою повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене після такого самого злочину.

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято в установленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

У разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно — за іншими частинами відповідних статей КК.

Неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

21. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини мають бути кваліфіковані окремо з посиланням на частину першу статті 14 КК або відповідну частину статті 15 КК.

Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а інших — організатором, підбурювачем чи пособником, то такі злочини слід також кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину статті 27 КК.

22. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні мати на увазі таке.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з’ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні.

Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій, вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою статті 186 КК або частиною третьою статті 187 КК.

Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).

23. У статті 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину — привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті — на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (частина друга статті 191 КК) може бути лише службова особа. Вирішуючи питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, викладеними в пунктах 1 і 2 примітки до статті 364 КК.

24. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб’єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб — відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п’яту статті 27 КК.

25. Розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи.

Злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (статті 185, 190 та 191 КК) слід відрізняти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне викрадення чужого майна (стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

26. Відповідно до частини першої статті 194 КК кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна настає в разі, якщо такими діями заподіяно шкоду у великих розмірах.

При цьому слід мати на увазі, що для кваліфікації дій винної особи за частиною другою статті 194 КК зазначені в ній способи повинні мати загальнонебезпечний характер. Тому умисне знищення або пошкодження чужого майна, яке не мало такого характеру, не може розглядатись як кваліфікуюча ознака цього злочину.

27. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях винної особи таких кваліфікуючих ознак, як завдання злочином проти власності значної шкоди потерпілому, вчинення таких злочинів у великих чи особливо великих розмірах, суди мають керуватися відповідними положеннями примітки до статті 185 КК.

Відповідно до пункту 2 примітки до статті 185 КК у статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається за обов’язкової сукупності двох умов: врахування матеріального становища потерпілого та розміру заподіяних йому збитків. Під час з’ясування матеріального становища потерпілого суди мають у кожному конкретному випадку брати до уваги такі обставини, як соціальний стан потерпілого, його працездатність, розмір заробітної плати та інші доходи, кількість членів сім’ї, наявність на його утриманні малолітніх, хворих, непрацездатних тощо. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою визнається така, якою потерпілому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У великих розмірах згідно з пунктом 3 примітки до статті 185 КК у статтях 185–191 та 194 КК визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Згідно з пунктом 4 примітки до статті 185 КК у статтях 185–187 та 189–191 та 194 КК вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може бути кваліфіковано як викрадення, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише в тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі. Викладене також стосується вчинення за таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах. У випадках, коли умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру фактично викраденого майна.

При вирішенні питання про кваліфікацію злочинів проти власності судам слід ураховувати також роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 року № 9 «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб».

28. Судам необхідно виконувати вимоги пункту 1 частини першої статті 81 КПК про конфіскацію належних винним особам знарядь злочину.

Знаряддями злочину у справах про злочини проти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин. Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не лише тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього заволодіння чужим майном, а й тоді, коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Рішення про конфіскацію таких речових доказів суд може прийняти лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину та належать винній особі.

29. Суди мають звернути увагу на необхідність точного й неухильного виконання вимог закону щодо відшкодування потерпілим матеріальних збитків, заподіяних злочинами проти власності.

Цивільний позов може бути пред’явлено як під час дізнання та досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

Відповідно до частин першої та другої статті 49 КПК особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у справі або відмова в цьому мають бути процесуально оформлені постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Якщо під час досудового слідства потерпілий не заявив цивільного позову, суд повинен роз’яснити йому право зробити це в судовому засіданні, але до початку судового слідства.

30. Апеляційним судам необхідно періодично вивчати судову практику у справах про злочини проти власності та вживати заходів щодо усунення виявлених помилок.

31. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 вересня 1981 року № 7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 23 грудня 1983 року № 8, від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12) та від 25 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12).

Голова
Верховного Суду України В.В. Онопенко
-
Секретар Пленуму
Верховного Суду України Ю.Л. Сенін

Оподаткування доходів нерезидентів з джерелом їх походження з України

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 23.12.2009 р. N 28593/7/17-0717
Державним податковим адміністраціям в АР Крим, областях, мм. Києві і Севастополі

Щодо оглядового листа з оподаткування доходів іноземців та нерезидентів
Державна податкова адміністрація України, враховуючи зміни у законодавчому полі, аналіз звернень платників податку та наданих на них податкових роз’яснень, а також підсумки адміністрування і контрольно-перевірочної роботи за 2004 — 2009 роки, підготувала оглядовий лист щодо оподаткування доходів іноземців та нерезидентів, яким слід керуватися у практичній роботі при застосуванні норм Закону України від 22.05.2003 N 889 «Про податок з доходів з фізичних осіб» (далі — Закон N 889).

Додаток

Оглядовий лист
щодо оподаткування доходів іноземців та нерезидентів
Відповідно до Закону України від 18.01.2001 р. N 2235-III «Про громадянство України» (далі — Закон N 2235) іноземець — це особа, яка не перебуває в громадянстві України.
1. Визначення статусу податкового резидента України
Мета визначення статусу податкового резидента
Міжнародні договори України про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на капітал застосовуються як до доходів юридичних осіб, так і до доходів фізичних осіб — резидентів України та резидентів держав-партнерів за згаданими договорами.
Визначення країни, стосовно якої фізична особа є резидентом — питання, що має основне значення для. визначення бази оподаткування, суми доходів, сплачених податків
Резиденція є основною концепцією оподаткування в Україні.
З цією метою стаття «Резидент», яка є обов’язковою для усіх таких договорів, визначає резиденцію як державу, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, тобто як державу, яка накладає необмежене податкове зобов’язання — «повну податкову відповідальність» на цю особу по її всесвітньому доходу, тобто по усіх доходах із усіх джерел, включаючи і закордонні.
Тобто іноземці, які одержали статус резидентів України, повинні на підставі пп. 9.9.1 п. 9.9 ст. 9 Закону N 889 по закінченні звітного податкового року, в якому вони були резидентами, подати до 1 квітня наступного за таким року податкову декларацію, в якій відобразити всі свої одержані протягом такого року доходи, у т. ч. іноземні (з джерелом походження не з України).
Крім того, на іноземців, які одержали статус резидента України, розповсюджуються норми п. 18.3 ст. 18 Закону N 889 щодо подання декларації до податкового органу не пізніше 60 днів до виїзду з України.
Фізична особа не може бути одночасно резидентом декількох держав.
Слід зазначити, що резиденція визначається по внутрішньому законодавству, і тільки, якщо інша країна претендує на його резиденцію — тільки тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції)
1.2. Визначення резидентського статусу згідно з нормами податкового законодавства України
Визначення резидентського статусу фізичної особи є відправним моментом для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з відповідними нормами Закону України від 22.03.2005 N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон N 889).
Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889 з метою оподаткування нерезидентом вважається фізична особа, яка не є резидентом.
Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889, згідно із яким:
Фізична особа — резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Якщо всупереч закону фізична особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого — четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.
Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
При цьому Закон N 889 не містить застережень стосовно того, що для визначення резидентського статусу всі перелічені ознаки підпункту 1.20.1 мають бути наявні одночасно.
Натомість, зазначений підпункт включає послідовний ряд ознак, за якими визначається резидентський статус фізичної особи. При цьому виконання умов однієї попередньої ознаки (її наявність) вже не потребує наявності (виконання) наступних ознак для визначення резидентського статусу.
1.3. Підтвердження статусу резидента України
Іноземці або особи без громадянства можуть самостійно визначити статус податкового резидента України при документальному підтвердженні наявності в них вказаних у пп. 1.20.1 Закону N 889 та у пп. 1.3.1 цього Оглядового листа ознак. Визначення здійснюється шляхом подання до органу ДПС за місцем реєстрації юридичної особи — працедавця або за місцем реєстрації іноземця в органах внутрішніх справ (при відсутності в іноземця працедавця) заяви та підтвердних документів.
Статус резидента України іноземці чи особи без громадянства набувають з податкового періоду (місяця), в якому податковим органом видано Повідомлення/довідка, передбачене наказом ДПА України від 05.10.2004 р. N 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу» (далі — Повідомлення/довідка).
Форма Повідомлення, затверджена цим наказом, є примірною, тому може як направлятися працедавцю для його інформування, так і видаватися на руки іноземцю чи особі без громадянства на підставі поданої ним заяви і підтвердних документів. У останньому випадку у Повідомленні/довідці непотрібні дані закреслюються (проставляються прочерки) відповідальним працівником податкового органу, що його видає.
1.3.1. Згідно із підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону N 889 іноземець чи особа без громадянства має підстави для одержання резидентського статусу, якщо має місце проживання в Україні.
Цивільний кодекс України (ст. 29) визначає, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
До того ж, згідно із ст. 1 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі — Закон N 1382) місце проживання — це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому згідно з ст. 3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документа з зазначенням адреси житла та внесення цих даних в реєстраційний облік, що здійснюється відповідним органом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Постійне місце проживання — це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом) (Закон України від 13 вересня 2001 року N 2681-III «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (ст. 1)).
Згідно із ст. 6 Закону N 1382 іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація передбачає внесення до паспортного документа та адресно-довідкової картотеки, яку веде уповноважений орган, відомостей про місце проживання фізичної особи.
Одними з обов’язкових документів, що повинні додати до заяви про таку реєстрацію іноземці та особи без громадянства є посвідка на постійне або тимчасове проживання в Україні, а також (у разі наявності) документ, що посвідчує одержання статусу біженця чи притулку в Україні.
Потребують також підтвердження статусу резидента України іноземні громадяни, які одержали посвідку на постійне проживання в Україні згідно із Законом України від 07.06.2001, N 2491-III «Про імміграцію» (далі — Закон N 2491), оскільки наявність посвідки на постійне проживання в Україні є лише однією з підстав, що дає іноземцю право на одержання статусу податкового резидента України за ознакою «місце проживання в Україні».
У паспортному документі таких осіб має бути проставлена імміграційна віза (ІМ-І або ІМ-2 або ІМ-3), що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну для постійного проживання.
Також у паспортному документі іммігранта на останній вільній сторінці проставляється відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні (постанова КМ України від 26.12.2002 N 1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання»).
Оформлення і видача посвідок проводиться територіальними органами і підрозділами Державної міграційної служби за місцем проживання іммігрантів.
З податкового періоду (місяця), в якому іноземцям, що мають посвідку на постійне проживання в Україні, видано Повідомлення/довідку, вони набувають статусу резидента України та на них поширюється загальні норми Закону N 889 як в частині порядку (правил), так і ставок оподаткування в Україні усіх доходів, отримуваних з будь-яких джерел (в т. ч. і іноземних).
Іноземець, який звертається до податкового органу за одержанням Повідомленя/довідки, у якості підтвердних документів крім вказаних вище, має додати до заяви, форма якої встановлена наказом ДПА України N 581, документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, яке визначене ним (згідно із реєстрацією) як місце постійного/тимчасового проживання в Україні. Такими документами можуть бути: договір купівлі такого житла, свідоцтво про спадщину на таке житло, договір дарування такого житло, договір оренди (лізингу) цього житла тощо.
1.3.2. Якщо іноземець чи особа без громадянства не має місця проживання в Україні, то для визначення підстав для набуття статусу податкового резидента застосовуються інші ознаки, зазначені у пп. 1.20.1 Закону N 889, а саме:
а) перебування в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового (календарного) року (абзац 3 пп. 1.20.1 Закону N 889).
Наявність даної ознаки може бути підтверджена паспортним документом іноземця, в якому при перетині через державний кордон в пункті пропуску було проставлено в паспортному документі іноземця чи особи без громадянства та/або його імміграційній картці відмітки «В’їзд»/»Виїзд», а також зазначеними у візовій етикетці датами, якими обмежується дозвіл на перебування на території України (п. 2.1 наказу/Інструкції Держкомкордону від 24.12.2001 N 773 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації іноземців та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон»).
Порядок реєстрації паспортного документа іноземця чи особи без громадянства встановлено постановою КМУ від 29 грудня 1995 р. N 1074 «Про Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» і здійснюється прикордонною службою при перетині Державного кордону України.
Зокрема, у паспортному документі іноземця чи особи без громадянства проставляються такі відмітки:
- «Дозволено постійне проживання в Україні»,
- «Має дозвіл на працевлаштування в Україні терміном до «___» ____________ 200_ р.»,
- «Навчається у ______ (назва вищого закладу освіти) терміном до «___» ____________ 200_ р.».
Реєстрація в пункті пропуску через Державний кордон крім проставлення в паспортному документі іноземця відмітки «В’їзд» («Виїзд»), включає в себе занесення відомостей про іноземця та його паспортних даних до відповідного реєстру та заповнення імміграційної картки у порядку, встановленому наказом/Положенням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.06.2007 N 472 «Про затвердження Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України». Відомості про іноземців, зареєстрованих у пунктах пропуску через державний кордон, та їх паспортні документи передається та акумулюється у Базі даних центрального сховища даних Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Отже, у випадках, коли при перетині Державного кордону України зазначені відмітки у паспортних документах іноземців не проставляються (держави, з якими відсутній візовий режим, наприклад, з Російською Федерацією та Республікою Білорусь), то підтвердженням періоду перебування на території України іноземця має бути довідка, видана йому органами прикордонної служби з вказаної Бази даних.
Відповідно до пунктів 21 та 22 вказаного наказу N 472 Адміністрація Держприкордонслужби України повинна забезпечити реалізацію права кожної особи ознайомитися з даними про себе, що містяться в Базі даних осіб. Інформація про особу не може бути надана третій особі або поширена будь-яким іншим чином без письмової згоди особи, відомості про яку занесено до Бази даних осіб, крім випадків, передбачених законами України.
Правила оформлення візових документів для в’їзду в Україну затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. N 227 (далі — Правила). Згідно з цими правилами Візи залежно від мети поїздки поділяються на типи, що позначаються літерним та цифровим кодом (літерами латинського алфавіту — в машинозчитуваній зоні):
1) дипломатична віза (позначається літерою Д, у машинозчитуваній зоні — VD). Оформляється особам, які мають дипломатичні паспорти: дипломатичному персоналу іноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Україні, членам їхніх сімей, іноземцям, які в’їжджають в Україну з місіями дипломатичного характеру, дипломатичним кур’єрам, членам урядів, парламентів, міжнародних організацій, видатним політичним діячам, в’їзд яких в Україну має дипломатичний характер;
2) службова віза (позначається літерою С та цифрами 1, 2 і 3):
С-1 (у машинозчитуваній зоні — VS). Оформляється технічному персоналу іноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Україні, членам їхніх сімей, представникам міжнародних організацій в Україні, а також представникам органів державної влади іноземних країн, які в’їжджають в Україну у службових справах;
С-2 (у машинозчитуваній зоні — VW). Оформляється представникам військових формувань та установ, які в’їжджають в Україну у службових справах на запрошення відповідних міністерств, інших державних органів;
С-3 (у машинозчитуваній зоні — VC). Оформляється представникам промислових, торгівельних, фінансових та політичних кіл, які в’їжджають в Україну у службових справах на запрошення державних установ, підприємств чи організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку;
3) ділова віза (позначається літерою Б, у машинозчитуваній зоні — VB). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну як співзасновники спільних підприємств чи представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів або як консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій), а також персоналу представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні;
4) віза для працівників рятувальних служб (позначається літерою Л, у машинозчитуваній зоні — VL). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
5) студентська віза (позначається літерою О, у машинозчитуваній зоні — VO). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою навчання (учням, студентам, аспірантам, стажистам); Віза видається на підставі запрошення встановленого зразка на навчання, виданого Міносвіти України;
6) віза для науковців (позначається літерою Н, у машинозчитуваній зоні — VH). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою обміну науковим досвідом, для участі в наукових семінарах, конференціях чи проведення науково-дослідної роботи;
7) віза для працівників засобів масової інформації (позначається літерою М, у машинозчитуваній зоні — VM). Оформляється працівникам зарубіжних засобів масової інформації, які в’їжджають в Україну з метою виконання своїх службових обов’язків на підставі дозволу МЗС;
8) віза для представників релігійних місій (позначається літерою Р, у машинозчитуваній зоні — VR). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну в релігійних справах або для роботи в релігійних організаціях на території України. Віза видається на підставі запрошення релігійної організації, засвідченого Держкомрелігії;
9) віза для представників гуманітарних місій (позначається літерою Г, у машинозчитуваній зоні — VG). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою надання гуманітарної допомоги або провадження добродійної діяльності; Віза видається на підставі підтвердження Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить з іноземних держав;
10) віза для в’їзду з метою культурного та спортивного обміну (позначається літерою К, у машинозчитуваній зоні — VK). Оформляється особам, які є членами творчих колективів або спортивних команд та організацій і в’їжджають в Україну на гастролі з метою культурного обміну чи для участі у спортивних змаганнях;
11) віза для в’їзду з метою туризму (позначається літерою Т, у машинозчитуваній зоні — VT). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою туризму;
12) приватна віза (позначається літерою П та цифрами 1 і 2):
П-1 (у машинозчитуваній зоні — VP). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну в приватних справах, а також з метою лікування; Віза видається на підставі запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, або запрошення лікувального закладу в Україні та інші документи, що підтверджують приватний характер поїздки, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;
П-2 (у машинозчитуваній зоні — VU). Оформляється особам українського походження для відвідання України; Віза видається на підставі посвідчення закордонного українця або особиста заява, до якої додаються результати співбесіди з представником дипломатичного представництва та документи чи свідчення, що підтверджують українське етнічне походження або походження з України іноземця чи особи без громадянства, а подружжя закордонного українця та його діти у разі їх спільного в’їзду та перебування на території України подають заяву та документ про підтвердження родинних стосунків;
13) імміграційна віза (позначається літерами ІМ та цифрами 1, 2 і 3):
Імміграційна віза — позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну для постійного проживання (ст. 1 Закону N 2491).
ІМ-1 (у машинозчитуваній зоні — VA). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою працевлаштування. Віза видається на підставі дозвілу на роботу, оформленому Мінпраці України;
ІМ-2 (у машинозчитуваній зоні — VE). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну для постійного проживання. Віза видається на підставі дозвілу місцевого органу виконавчої влади на постійне проживання в Україні;
ІМ-3 (у машинозчитуваній зоні — VI). Оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою возз’єднання сімей. Віза видається на підставі дозволу МЗС щодо оформлення візи членам сім’ї осіб, яким надано статус біженця в Україні;
14) віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення (позначається літерами ОП, у машинозчитуваній зоні — VZ). Оформляється особам, які здійснюють перевезення в Україну вантажним автотранспортом і пасажирським автобусним транспортом, а також особам, які належать до складу екіпажів цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення;
15) транзитна віза (позначається літерами ТР та цифрами 1 і 2):
ТР-1 (у машинозчитуваній зоні — VF). Оформляється особам, які проїжджають транзитом через територію України до третьої держави;
ТР-2 (у машинозчитуваній зоні — VX). Оформляється особам, які здійснюють перевезення вантажним автотранспортом і пасажирським автобусним транспортом, проїжджають транзитом через територію України до третьої держави.
ОП — ліцензія на здійснення міжнародних перевезень, видана відповідним компетентним органом держави перебування.
Термін дії віз за типами:
Д, С-1, М — відповідно до двосторонніх міжнародних договорів України, на засадах взаємності або на весь період акредитації;
С-2, С-3, Б, Л, Н, Р, Г, К, ОП — як правило, 6 місяців або період, зазначений у документах, що є підставою для оформлення візи, але не більше ніж один рік;
О, ІМ-1 — один рік;
Т, П-1 — 6 місяців;
П-2 — п’ять років;
ТР-1 — 5 діб на одне перетинання території України;
ТР-2 — період, зазначений у документах, що є підставою для видачі візи, але не більше ніж один рік. При цьому термін перебування під час кожного транзитного проїзду через територію України не повинен перевищувати 5 діб.
Враховуючи встановлений термін дії віз, іноземці, які в’їхали на територію України за візами типу С-1 С-2, С-3, Б, Л, Н, Р, Г, К, ОП, О, ІМ-1, Т, П-1, П-2, формально мають підставу для реалізації права на одержання резидентського статусу в зв’язку з наявністю в них ознаки «перебування в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року» (абзац 3 пп. 1.20.1 Закону N 889).
Терміни, на які може бути продовжено дію віз, визначаються МЗС. При продовженні терміну дії візи у відповідному паспортному документі іноземця ставиться штамп «Термін дії візи N ____ продовжено до «___» ____________ 200_ р.» і підпис посадової особи, який скріплюється відповідною печаткою.
Не дозволяється змінювати статус тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, які прибули за візами типу С-3, Б, О, К, Т, ОП або ТР.
Тобто особи, які прибули на територію України за візами вказаного типу не мають права на працевлаштування в Україні та не мають права реєструватися як самозайняті особи, та проходити державну реєстрацію як підприємці.
Додатково слід зазначити, що відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.07.2007 р. N 5119 «Про порядок реєстрації фізичної особи — підприємця іноземцями, біженцями, іммігрантами та особами без громадянства» здійснювати господарську діяльність в Україні як підприємці, тобто зареєструватись як фізичні особи — підприємці в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», мають право іноземці та особи без громадянства, які отримали візи типів:
- «Б», що оформляється особам, які в’їжджають в Україну як співзасновники спільних підприємств чи представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів або як консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій), а також персоналу представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні;
- «ІМ-2″, що оформляється особам, які в’їжджають в Україну для постійного проживання;
- «ІМ-3″, що оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою возз’єднання сім’ї.
Щодо осіб, які мають статус закордонних українців, то Законом N 889 не передбачено автоматичне набуття ними у зв’язку з цим статусу податкового резидента України. З метою визнання таких осіб резидентами України ними мають бути додержані вимоги пп. 1.20.1 ст. 1 Закону N 889 та виконана процедура, передбачена наказом ДПА України N 581.
б) наявність більш тісних особистих чи економічних зв’язків (центру життєвих інтересів) в України при одночасному проживанні іноземця як в Україні, так і в іншій іноземній країні (абзац 2 пп. 1.20.1 Закону N 889).
Відповідно до міжнародних норм при визначенні центру життєвих інтересів доцільно враховувати в сукупності сімейні, соціальні зв’язки, політичну, культурну чи іншу діяльність, місцезнаходження роботи та/або бізнесу.
При цьому основними, але не виключними, умовами для встановлення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи — іноземця є місце постійного проживання членів її сім’ї та/або отримання переважної частини доходу.
Постійне місце проживання членів сім’ї фізичної особи має підтверджуватися згідно із ст. 1 Закону України від 13 вересня 2001 року N 2681-III.
Згідно із загальноприйнятою практикою застосування міжнародних договорів, під членами сім’ї фізичної особи слід розуміти осіб, що відповідають визначенню членів сім’ї платника податку першого ступеня споріднення, наведеному у пп. 1.20.4 п. 1.20 ст. 1 Закону N 889, тобто подружжя, їх діти та батьки.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Рекомендацій комісії ЄС держава може вимагати від фізичної особи надання доказів отримання принаймні 75 % свого прибутку (доходу) в цій державі. Пороговий критерій 75 % загального оподатковуваного доходу свідчить, що фізична особа отримує основну частину свого прибутку у даній країні і знаходиться у подібній з резидентами ситуації.
Відомості про доходи, одержані з джерел за кордоном України, іноземець має підтвердити довідкою податкового органу країни свого останнього резидентства.
Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюється порядок установлення приналежності до тієї чи іншої держави відповідно до вищенаведених умов, статус такої особи визначається згідно з нормами міжнародного права.
в) потребує підтвердження резидентського статусу іноземець у випадку його державної реєстрації як самозайнятої особи, зокрема, суб’єктом підприємницької діяльності згідно із Законом N 755.
Відповідно до статті 7 Закону N 3929 іноземці, які займаються в Україні підприємницькою діяльністю, мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України та законів України.
Враховуючи наведені вище норми законодавства України, в іноземців, які пройшли процедуру визначення свого резидентського статусу, зазначену у частинах «а»- «в» цього підпункту Оглядового листа та одержали в податковому органі Повідомлення/довідку, доходи від провадження підприємницької діяльності, починаючи з податкового періоду (місяця) одержання Повідомлення/довідки, підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства.
З огляду на зазначене та норми п. 9.12 ст. 9 та п. 22.10 ст. 22 Закону N 889, в іноземця, який пройшов державну реєстрацію відповідно до Закону N 755, до одержання Повідомлення/довідки доходи від підприємницької діяльності в Україні повинні оподатковуватися згідно з порядком, встановленим розділом IV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» та за ставками п. 7.3 ст. 7 Закону N 889.
Також відповідно до ст. 4 та 5 Закону України від 19.10.2000 N 2063-III «Про державну підтримку малого підприємництва» метою та напрямами державної підтримки малого підприємництва в Україні є, зокрема, підтримка вітчизняних виробників, формування умов для забезпечення зайнятості населення України, залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення, забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства.
З врахуванням наведеного, іноземці, які зареєстровані підприємцями згідно із Законом N 755, до визначення свого статусу як резидента України (до одержання Повідомлення/довідки) не мають підстав на пільгове оподаткування їх доходів від підприємницької діяльності, встановлене Указом Президента України від 03.07.98 року N 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та за фіксованою сплатою податку (розділ IV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян»).
2. Період, на який визначається резидентський статус іноземця
2.1. При наявності у фізичної особи громадянства України резидентський статус діє до втрати цією ознакою юридичної сили.
При цьому слід зазначити, що при наявності інформації, яка свідчить про ймовірність існування у громадянина України статусу резидента іноземної держави, податкові органи вживають згідно із законодавством відповідних заходів щодо підтвердження таким громадянином України статусу резидента України, на підставі чого визначають правильність оподаткування його доходів.
2.2. Іноземцям, які пройшли державну реєстрацію як підприємці, Повідомлення/довідка щодо резидентського статусу видаються один раз і не потребують щорічного поновлення. Резидентський статус такими іноземцями втрачається з податкового періоду (місяця), в якому вони припинили підприємницьку діяльність (у відповідності до процедури Закону N 755 або за іншим встановленим законом порядком).
При наявності в іноземця посвідки на постійне проживання в Україні, Повідомлення/довідка щодо резидентського статусу видається один раз і не потребує щорічного поновлення. Резидентський статус діє до втрати цією ознакою юридичної сили. Тобто в іноземця, що має посвідку на постійне проживання в Україні, Повідомлення/довідка одержується тільки один раз при прибутті в Україну і не потребує щорічного поновлення.
2.3. В інших випадках при отриманні фізичною особою резидентського статусу шляхом звернення до податкового органу і отримання від нього Повідомлення/довідки, резидентський статус визначається в межах податкового (календарного) року. В таких випадках іноземці чи особи без громадянства мають підтверджувати свій статус резидента України щорічно.
3. Оподаткування заробітної плати іноземців
Згідно із Законом N 889 фізична особа — нерезидент — це фізична особа, яка не є резидентом України (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1). Статтею 2 Закону встановлено, що нерезиденти поряд з резидентами є платниками податку з доходів, одержуваних з джерел походженням з України.
Згідно із п. 1.1 та 1.3 «д» ст. 1 Закону заробітна плата — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця. Також для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.
Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 р. N 322 «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» (далі — постанова N 322) суб’єкти господарювання — роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. В таких найманих іноземних осіб має бути імміграційна віза (ІМ-1).
Дозвіл на використання праці іноземця видається роботодавцю Державним центром зайнятості або за його дорученням центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами зайнятості.
Слід звернути особливу увагу, що норми постанови N 322 стосуються і фізичних осіб — підприємців, які при прийнятті на роботу іноземців також повинні додержуватися вимог цієї постанови КМУ.
При цьому слід зазначити, що відповідно до п. 19 Порядку N 322 у разі використання роботодавцем (в тому числі і фізичною особою — підприємцем) праці іноземців без дозволу на використання праці іноземця державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Порядок накладення штрафу визначається Мінпраці. У разі несплати (відмови від сплати) протягом місяця у добровільному порядку зазначеного штрафу його стягнення провадиться в установленому законом порядку.
Відсутність вказаного дозволу не звільняє працедавця від оподаткування доходів іноземців.
Передбачений Порядком N 322 дозвіл також треба мати для роботи іноземців, які з 13.01.2009 р. до 01.01.2011 р. найняті інвесторами на умовах угоди про розподіл продукції та іноземців, які залучаються для виконання робіт або надання послуг, пов’язаних з проведенням в Україні чемпіонату Європи з футболу в 2012 році.
Дія постанови N 322 поширюється і на іноземців, що направлені іноземними суб’єктами господарювання в Україну для виконання певного обсягу робіт або надання послуг на основі договорів (контрактів), укладених між українськими та іноземними суб’єктами господарювання, та іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов’язань в секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (стаття II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорій «внутрішньокорпоративні цесіонарії» і «особи, що надають послуги без комерційної присутності в Україні».
Визначення поняття «внутрішньокорпоративний цесіонарій» подано в статті 35 багатосторонньої Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною (набула чинності 1 березня 1998 року), відповідно до якої, внутрішньокорпоративні цесіонарії — це фізичні особи, які працюють в організації на території іноземної держави і є тимчасово переведеними в контексті здійснення економічної діяльності на території України.
Особи, що надають послуги без комерційної присутності в Україні, — це фізичні особи, які тимчасово приїздять до України за контрактами для безпосереднього надання послуг та мають відповідний рівень кваліфікації.
Статус внутрішньокорпоративних цесіонаріїв або осіб, що надають послуги без комерційної присутності, повинен бути визначений в документах, наданих роботодавцю в Україні відповідною організацією — суб’єктом економічної діяльності.
Якщо такі іноземні громадяни мають намір укласти трудовий договір з іншим підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності і господарювання та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що діють на території України, то їм необхідно отримати дозвіл на працевлаштування в Україні на умовах, установлених Порядком N 322.
Оформлення дозволу на використання праці іноземця не потрібно у таких випадках.
а) Відповідно до п. 13 постанови N 322 роботодавці мають право на використання праці іноземців, які постійно проживають в Україні, та інших іноземців у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, без оформлення дозволу на використання праці іноземця.
б) Також без отримання дозволу на працевлаштування здійснюється працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції (ст. 35 Закону України від 14.09.99 р. N 1039-XIV «Про угоди про розподіл продукції»).
в) При працевлаштуванні в Україні іноземних співробітників представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (мають перебувати в Україні на підставі ділової візи «Б»), яке регулюється Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.96 р. N 30 (далі — Інструкція).
Відповідно до Інструкції, у Свідоцтві про реєстрацію представництва повинні бути вказані кількість іноземних громадян — службовців іноземного суб’єкта господарської діяльності, які є співробітниками представництва.
Згідно із п. 16 Інструкції іноземним співробітникам представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності Міністерством економіки України видаються спеціальні службові картки, які діють на всій території України в порядку та за формою, наведеними в у додатках до Інструкції.
Таким чином, за умови реєстрації представництва іноземного суб’єкта господарської діяльності в установленому законодавством порядку, з отриманням Свідоцтва Міністерства економіки України про таку реєстрацію, у якому зазначається кількість іноземних співробітників представництва — службовців, включаючи керівника представництва, такі співробітники мають право працювати без отримання дозволу на працевлаштування у центрі зайнятості, але лише у даному представництві.
У вказаних вище випадках, коли використання праці іноземців можливе без одержання дозволу на їх працевлаштування, одержання Повідомлення/довідки щодо резидентського статусу іноземця є необхідним.
Наказом N 581 для забезпечення виконання норм Закону впорядковано діяльність працедавців щодо працевлаштування іноземців та осіб без громадянства затверджено примірні форми Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення резидентського статусу фізичною особою — іноземцем.
Після видачі податковим органом Повідомлення/довідки, передбаченої наказом ДПА України N 581, іноземець набуває статусу податкового резидента України, і доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата) оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом з застосуванням ставки п. 7.1 ст. 7 Закону, з податкового періоду (місяця), в якому таке Повідомлення/довідка видане.
При цьому Законом N 889 не передбачено проведення перерахунків загального річного оподатковуваного доходу (в т. ч. заробітної плати) та утриманого з нього податку у випадку одержання протягом звітного податкового року іноземцем статусу резидента України.
До заробітної плати, що нараховується нерезиденту, не може бути застосована податкова соціальна пільга.
Додатково слід зазначити, що відповідно до статті 8 Закону N 3929-XII іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством України призначення на ці посади або заняття цією діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України. Так, іноземці не можуть бути:
- суддями (ст. 7 Закону України від 15 грудня 1992 р. N 2862-XII «Про статус суддів», ст. 22 Закону України від 4 червня 1991 р. N 1142-XII «Про господарські суди»);
- митниками (ст. 7 Закону України від 25 червня 1991 р. N 1262-XII «Про митну службу в Україні»);
- міліціонерами (ст. 17 Закону України від 20.12.90 р. N 565 «Про міліцію»);
- кадровим складом СБУ (ст. 19 Закону України від 25.03.92 р. N 2229 «Про Службу безпеки України»);
- прокурорами (ст. 46 Закону України від 05.11.91 р. N 1789 «Про прокуратуру»);
- державними службовцями (ст. 4 Закону України від 16 грудня 1993 р. N 3723-XII «Про державну службу»).
- аудиторами у складі аудиторських фірм-резидентів іноземці можуть бути виключно у разі наявності в них Сертифікатів аудитора України, виданих АПУ (п. 6.23 рішення Аудиторської палати України від 31.05.2007 N 178/6 «Про затвердження Положення про сертифікацію аудиторів»).
Враховуючи положення статті 35 Закону України від 24.03.95 N 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі — Закон N 108), згідно із якою контроль за додержанням законодавства про оплату праці покладено, в тому числі, на органи Державної податкової служби, та на підставі нормам ст. 8 КЗпП України, слід звернути увагу, що працедавці-резиденти не повинні допускати заниження розмірів оплати праці іноземців (безпідставне встановлення її розміру на рівні мінімальної заробітної плати).
Відповідно до статей 1 — 3 Закону N 108 мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Відповідно до пунктів 5 — 7 постанови N 322 для одержання дозволу на працевлаштування іноземця повинна бути надана копія проекту трудового договору (контракту), засвідчена роботодавцем. Незалежно від стану ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на використання праці іноземця не видається та строк його дії не продовжується, якщо трудовим договором (контрактом) передбачено умови праці іноземця гірші, а розмір заробітної плати менший, ніж для громадян України, які виконують аналогічну роботу (п. 14 постанови N 322).
Розмір заробітної плати в Україні відповідно до Закону N 108 має залежати від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Враховуючи наведене, якщо працедавець-резидент використовує працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді (як з оформленням дозволу на його працевлаштування так і без такого у випадках перелічених вище у цьому пункті), то розмір встановленої (виплачуваної) іноземцю заробітної плати (інших виплат та/або винагород за використання його праці) не повинен бути нижчим, ніж встановлений (виплачуваний) за аналогічну роботу (на робочому місці або певній посаді), виконувану громадянами України.
Додатково повідомляємо, що перелік законів, якими дозволено укладення трудової угоди у формі контракту наведено у листі Мінпраці України від 06.05.2000 N 06/2-4/66 «Щодо контрактної форми трудового договору та переліку законів, якими дозволено її застосування»).
4. Оподаткування доходів нерезидентів
4.1. Оподаткування доходів нерезидентів, одержаних не з джерел з України
Закон N 889 в пункті 1.4 статті 1 визначає, що іноземний дохід — це дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України, а у пункті 2.1 статті 2 вказано, що платником податку є нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Перелік доходів з джерелом їх походження з України наведено у п. 1.3 ст. 1 Закону N 889 та частинах «а» — «в» пп. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 Закону N 889 (для нерезидентів).
Отже, доходи нерезидентів, одержані в Україні з джерел походження не з України, податком з доходів фізичних осіб не оподатковуються.
У разі набуття іноземцями та особами без громадянства статусу податкового резидента України, вони відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону N 889 є платниками податку з доходів фізичних осіб, як щодо доходів з джерелом їх походження з території України, так і щодо іноземних доходів.
Доходи фізичних осіб — резидентів України отримані за межами України є об’єктом оподаткування (пп. 3.1.4 пункту 3.1 статті 3 Закону N 889) як іноземні доходи, і такі доходи згідно з нормами підпункту 9.9.1 пункту 9.9 статті 9 Закону N 889 повинні бути включені до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку — їх одержувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію.
5. Порядок та ставки оподаткування доходів нерезидентів, одержаних з джерел з України
5.1. Згідно із п. 2.2 ст. 2 Закону N 889 не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності. Тобто зарплата дипломата. При цьому будь-які інші доходи (наприклад авторські винагороди) оподатковуються у звичайному режимі.
5.2. Законом N 889 (п. 2.1 ст. 2) встановлено, що платниками податку з доходів фізичних осіб є нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.
Згідно з підпунктом 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону N 889 доходи з джерелом їх походження з України, які нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Пунктом 1.13 статті 1 Закону N 889 визначено, що оподаткування — це порядок, пов’язаний з визначенням об’єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.
З правової точки зору поняття «правила (порядок) оподаткування» і «ставки оподаткування» не є тотожними, оскільки відносяться до різних галузей права: «правила (порядок)» відносяться до категорії процесуального права і визначають послідовність виконання певних процедур, а «ставки» відносяться до категорії матеріального права, оскільки визначають частку від конкретного матеріального об’єкту.
Отже, такими «особливостями, визначеними окремими нормами цього Закону» для нерезидентів є ставки оподаткування, встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону N 889.
Дану позицію підтверджено листом Міністерства юстиції України від 12.04.2007 р. N 20-35-59, який надано у відповідь на запит ДПА України.
5.3. Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Закону N 889 ставка податку з доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, тобто 30 відсотків від об’єкта оподаткування, крім випадків, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону N 889 (проценти, дивіденди роялті), які оподатковуються за ставками п. 7.1 та п. 7.2 ст. 7 цього Закону. При цьому Прикінцевими положеннями Закону N 889 (пп. 22.1.4 пункту 22.1) встановлено, що підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 пункту 9.2 статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2013 року.
Тобто, спеціально встановленою ставкою для оподаткування будь-яких доходів з джерелом їх походження з території України, нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб — нерезидентів, є ставка пункту 7.3 статті 7 (за виключенням доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9, до яких застосовуються ставки п. 7.1 та п. 7.2 ст. 7 Закону N 889).
З врахуванням наведеного, при оподаткуванні спадщини та/або подарунків, одержаних нерезидентами, відсутня залежність ставки оподаткування від ступеня споріднення спадкоємця (обдарованого) з спадкодавцем (дарувателем).
При цьому слід зазначити, що не буде порушенням Закону N 889, якщо нерезидент подасть податкову декларацію та сплатить податок з суми (вартості) одержаної спадщини під час одержання у нотаріуса Свідоцтва про право на спадщину в Україні.
Нерезиденти (іноземець або особа без громадянства) на підставі міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, яким встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Законом, стосовно суб’єктів, які підпадають під його дію, може не сплачувати податки з окремих видів доходів, які встановлені у такому міжнародному договору, одержаних з джерел в Україні.
При цьому однією з обов’язкових умов застосування положень міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування є виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України, від 06.05.2001 N 470 «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування» (далі — постанова N 470), зокрема щодо подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи (в т. ч. податковому агенту), довідки про його резидентський статус в іноземній країні.
При ненаданні нерезидентом податковому агенту — резиденту передбаченої постановою N 470 довідки, він повинен утримати податок з виплачуваного нерезиденту доходу за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону N 889.
5.4. Для наочності оподаткування доходів нерезидентів наведено у таблиці
Види доходів Ставки податку з доходів фізичних осіб, встановлені для нерезидентів норма Закону N 889
Іноземні доходи
Дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України не оподатковуються ст. 2
Доходи з джерелом походження з України
Доходи одержувані нерезидентом який має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, якщо ці доходи, одержані ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності не оподатковуються п. 2.2 ст. 2
Проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат 5 % — з 01.01.2013 р. п. 7.2 ст. 7;
пп. 9.2.1, пп. 9.2.2 ст. 9;
ст. 21;
пп. 22.1.4 ст. 22
Дивіденди, роялті 13 % — з 01.01.2004 по 31.12.2006 р.;
15 % — з 01.01.2007 р. п. 7.1 ст. 7;
пп. 9.11.3, пп. 9.2.3, пп. 9.3.4, пп. 9.4.1 ст. 9;
ст. 21
Виграші або призи (крім у державну лотерею у грошовому виразі) 26 % — з 01.01.2004 р. по 31.12.2006 р.;
30 % — з 01.01.2007 р. п. 7.3 ст. 7;
п. 9.5 ст. 9;
ст. 21
Будь-які інші доходи від будь-яких видів діяльності, нараховані (виплачені) резидентом на користь нерезидентів, у т. ч. але не виключно:
- доходи від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найом (піднайом);
- доходи у вигляді інвестиційного прибутку;
- доходи від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна;
- доходи від операцій з продажу або обміну об’єкта рухомого майна;
- доходи, одержані внаслідок прийняття фізичною особою спадщини (подарунків);
- доходи від виконання цивільно-правових договорів;
- доходи від провадження незалежної професійної діяльності;
- дохід (прибуток) від операцій з інвестиційними активами 26 % — з 01.01.2004 р. по 31.12.2006 р.;
30 % — з 01.01.2007 п. 7.3 ст. 7;
п. 9.11 ст. 9;
ст. 21

6. Порядок оподаткування доходів нерезидентів податковими агентами
6.1. Утримання та сплата податку з доходів нерезидентів податковими агентами.
Податковий агент оподатковує будь-які доходи, нараховані (виплачувані) нерезидентам (крім процентів, дивідендів та роялті) за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону N 889, якщо відповідно до ст. 21 Закону N 889, інше не передбачено міжнародним договором.
У разі укладення цивільно-правових договорів (контрактів) з нерезидентами не дозволяється внесення до них податкових застережень, згідно з якими особи, що виплачують доходи, беруть на себе зобов’язання щодо сплати податків (ст. 21 Закону N 889).
Зокрема, податковий агент має утримати податок з доходів, виплачуваних нерезиденту у вигляді інвестиційних прибутків. При цьому нерезидент має документально підтвердити витрати, понесені ним на попереднє придбання проданих такому податковому агенту інвестиційних активів.
Щодо оподаткування орендної плати за надання в оренду нерухомості, що належить фізичній особі — нерезиденту, то відповідно до пп. 9.1.3 Закону N 889, таке здавання в оренду здійснюється виключно через засноване ним постійне представництво на території України або юридичну особу — резидента (уповноважену особу), що виконує представницькі функції відносно такого нерезидента на підставі письмового договору, а також виступає його податковим агентом відносно таких доходів (орендної плати). Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від оподаткування.
Отже, здавання в оренду нерухомості, що розташована на території України і належить на праві власності нерезиденту, може здійснюватися виключно через юридичну особу — резидента, яка при цьому повинна виступати податковим агентом нерезидента щодо одержуваної нерезидентом орендної плати та оподатковувати її за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону N 889.
6.2. Утриманий з доходів нерезидентів податок відповідно до пункту 16.2 статті 16 Закону N 889 підлягає перерахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку, тобто за місцем реєстрації резидента (податкового агента), який здійснив виплату, одночасно з виплатою доходу. У разі виплати оподатковуваного доходу в не грошовій формі або готівкою з каси резидента податок має бути сплачено (перераховано) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.
Якщо ж дохід нерезиденту нараховано, але не виплачено, то податок, що підлягає утриманню з цієї суми, має бути перераховано резидентом (податковим агентом) протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) місяця.
Якщо оподатковуваний дохід виплачується у негрошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати (пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону N 889).
7. Самостійна сплата нерезидентом податку з доходів, одержаних з джерел з України
Згідно з пп. 20.3.1 «в» п. 20.3 ст. 20 Закону N 889 особою, відповідальною за погашення суми податкового зобов’язання при самостійному нарахуванні податку платником є такий платник, в т. ч. нерезидент.
Отже, самостійно обчислити податкове зобов’язання та сплатити податок до бюджету нерезидент повинен при одержанні таких доходів:
- від фізичних осіб — резидентів, які не є податковими агентами (на підставі річної податкової декларації, поданої до 1 квітня року, наступного за звітним). При цьому не буде порушенням Закону, якщо такий іноземець подасть декларацію і сплатить податок під час одержання такого доходу чи до завершення строку його перебування в Україні;
- від продажу нерухомості на території України (сплачує при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу);
- спадщини (подарунків) — на підставі річної податкової декларації. Але не буде порушенням Закону, якщо такий іноземець подасть декларацію і сплатить податок під час одержання свідоцтва про право на спадщину (нотаріального посвідчення договору дарування);
- від зайняття незалежною професійною діяльністю (на підставі річної податкової декларації, поданої до 1 квітня року, наступного за звітним);
- від провадження підприємницької діяльності за загальною системою оподаткування (відповідно до розділу IV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян»).
8. Щодо провадження незалежної професійної діяльності іноземцями
Доходи, одержані нерезидентами від провадження незалежної професійної діяльності оподатковуються за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону N 889.
Іноземці, які виявили бажання займатися незалежною професійною діяльністю, мають право самостійно визначити свій резидентський статус згідно із положеннями п. 1.3 цього Оглядового листа. Після підтвердження такого статусу Повідомленням/довідкою податкового органу, доходи іноземців оподатковуватимуться у порядку та за ставками, передбаченими для резидентів.
Відповідно до статті 8 Закону N 3929-XII іноземці не можуть займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно із законодавством України заняття цією діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України. Так, іноземці не можуть бути:
- нотаріусами (ст. 3 Закону України від 2 вересня 1993 р. N 3425-XII «Про нотаріат»);
- адвокатами (ст. 2 Закону України від 19 грудня 1992 р. N 2887-XII «Про адвокатуру»);
- аудиторами, оскільки незалежна аудиторська діяльність може здійснюватися тільки підприємцями (ст. 4 Закону України від 22 квітня 1993 р. N 3125-XII «Про аудиторську діяльність»).
При постановці на податковий облік іноземців, які виявили бажання займатися незалежною професійною діяльністю, види якої зазначені у п. 1.9 ст. 1 Закону N 889, слід звертати увагу на підстави перебування такого іноземця в Україні (вид візи, див. пп. 1.3.2 «а» цього Оглядового листа).
Оскільки відповідно до Закону N 889 підприємці та особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, виведені в єдину групу — самозайняті особи, то вважаємо за доцільне при постановці на податковий облік іноземців керуватися листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.07.2007 р. N 5119, з врахуванням положень якого мають право здійснювати незалежну професійну діяльність в Україні іноземці та особи без громадянства, які отримали візи типів:
- «Б», що оформляється особам, які в’їжджають в Україну як співзасновники спільних підприємств чи представники компаній (фірм, асоціацій) для здійснення контролю за виконанням контрактів або як консультанти від іноземних компаній (фірм, асоціацій), а також персоналу представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні;
- «ІМ-2″, що оформляється особам, які в’їжджають в Україну для постійного проживання;
- «ІМ-3″, що оформляється особам, які в’їжджають в Україну з метою возз’єднання сім’ї.
Іноземці, які прибули на територію України за візами типу С-3, Б, О, К, Т, ОП, ТР не мають права на працевлаштування в Україні та не мають права реєструватися як самозайняті особи, оскільки не дозволяється змінювати статус тимчасового перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, які прибули за вказаними типами віз.
9. Міжнародні договори
Згідно із ст. 21 Закону N 889 якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми такого міжнародного договору стосовно суб’єктів, які підпадають під його дію.
За інформацією Міністерства закордонних справ України станом на 01.01.2009 набрали чинності міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування з Австрією (20.05.99), Азербайджаном (03.07.2000), Алжиром (01.07.2004), Бельгією (25.02.99), Білорусією (30.01.95), Болгарією (03.10.97), Бразилією (26.04.2006), Великою Британією (11.08.93), В’єтнамом (19.11.96), Вірменією (19.11.96), Грецією (26.09.2003), Грузією (01.04.99), Данією (21.08.96), Єгиптом (27.02.2002), Естонією (24.12.96), Ізраїлем (20.04.2006), Індією (31.10.2001), Індонезією (09.11.98), Іраном (21.07.2001), Ісландією (09.10.2008), Італією (25.02.2003), Йорданією (23.10.2008), Казахстаном (14.04.97), Канадою (22.08.96), Киргизстаном (01.05.99), Китаєм (18.10.96), Республікою Корея (19.03.2002), Кувейтом (22.02.2004), Латвією (21.11.96), Ліваном (06.09.2003), Литвою (25.12.97), Македонією (23.11.98), Молдовою (27.05.96), Нідерландами (02.11.96), Норвегією (18.09.96), Об’єднаними Арабськими Еміратами (09.03.2004), Південно-Африканською Республікою (23.12.2004), Польщею (11.03.94), Португалією (11.03.2002), Російською Федерацією (03.08.99), Румунією (17.11.97), Сирією (04.05.2004), Словаччиною (22.11.96), Словенією (25.04.2007), США (05.06.2000), Таджикистаном (01.06.2003), Таїландом (24.11.2004), Туреччиною (29.04.98), Туркменістаном (21.10.99), Угорщиною (24.06.96), Узбекистаном (25.07.95), Фінляндією (14.02.98), Францією (01.11.99), ФРН (04.10.96), Хорватією (01.06.99), Чехією (20.04.99), Швейцарією (26.02.2002), Швецією (04.06.96).
Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і капітал, яка була підписана 22 березня 2001 р. та набула чинності 29.11.2001, застосовується у відносинах України з Республікою Сербія та з Республікою Чорногорія.
Крім того, відповідно до статті 7 Закону України «Про правонаступництво України» Україна застосовує договори СРСР про уникнення подвійного оподаткування, що діють до набуття чинності новими договорами. Договори СРСР діють у відносинах України з такими країнами: Іспанією, Кіпром, Малайзією, Монголією, Японією.
10. Щодо податкового кредиту
Нерезидент не має права на одержання податкового кредиту, передбаченого ст. 5 Закону N 889, оскільки згідно із пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону право на податковий кредит має виключно резидент.
11. Реєстрація іноземців та осіб без громадянства в податкових органах
11.1. Відповідно до Закону N 320 ідентифікаційний номер з Державного реєстру є обов’язковим для використання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, включаючи установи НБУ, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, у разі:
- виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов’язкові платежі згідно з чинним законодавством України;
- укладення цивільно-правових угод, предметом яких є об’єкти оподаткування та щодо яких виникають обов’язки сплати платежів;
- відкриття рахунків в установах банків.
Отже, іноземець або особа без громадянства, який прибув на територію України з намірами одержати дохід чи відкрити рахунки у банках, повинен отримати ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків. Такий самий обов’язок у нього є і тоді, коли він має об’єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством (міжнародним або українським), і зобов’язаний сплачувати щодо них податки та інші обов’язкові платежі.
11.2. Підставою для такої реєстрації є заповнення облікової картки фізичної особи — платника податків за формою N 1ДР, яка повинна бути підписана платником податку, в т. ч. нерезидентом.
Для виконання зазначеного Закону розроблено Положення про картку фізичної особи — платника податку (наказ ДПА України N 43). Згідно з пп. 2.4 цього Положення іноземним громадянам картка видається після виконання вимог Правил в’їзду іноземців в Україну та їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою КМУ N 1074.
11.3. Іноземні громадяни, які є нерезидентами, реєструються і одержують картку в державних податкових адміністраціях АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя при пред’явленні паспорту (підпункт 2.5 Положення, затвердженого наказом ДПА України N 43). Тобто іноземцю для отримання ідентифікаційного номеру слід звертатися до податкових адміністрацій в областях.
Реєстрація іноземних фізичних осіб — резидентів проводиться органами ДПС за місцем постійного проживання громадянина, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, — за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування (ст. 5 Закону N 320).
11.4 Порядок реєстрації (взяття на податковий облік) в податкових органах фізичних осіб — підприємців та осіб, які проваджують незалежну професійну діяльність, визначено Порядком обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженим наказом ДПА України від 19.02.98 р. N 80.
Податкові роз’яснення з питань оподаткування доходів іноземців та нерезидентів, видані ДПА України до виходу цього оглядового листа, слід застосовувати в частині, що йому не суперечить.

Заступник Голови С. І. Лекарь

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

Про придбання земельних ділянок іноземними фізособами та юрособами

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ КОМИТЕТ УКРАИНЫ ПО ЗЕМЕЛЬНЫМ РЕСУРСАМ
ПИСЬМО
от 01.10.2009 г. N 15331/17/12-09
Государственным комитетом Украины по земельным ресурсам рассмотрено Ваше обращение <...> относительно повторной обработки вопросов, поставленных в Ваших предыдущих обращениях, относительно разъяснения некоторых вопросов земельного законодательства и сообщается следующее.
Относительно ограничения в приобретении права собственности на земельные участки иностранными гражданами и лицами без гражданства
В соответствии со статьей 81 Земельного кодекса Украины иностранные граждане и лица без гражданства могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения в пределах населенных пунктов, а также на земельные участки несельскохозяйственного назначения за пределами населенных пунктов, на которых расположены объекты недвижимого имущества, принадлежащие им на праве частной собственности.
Частью четвертой статьи 22 Земельного кодекса Украины предусмотрено, что земли сельскохозяйственного назначения не могут передаваться в собственность иностранным гражданам, лицам без гражданства, иностранным юридическим лицам и иностранным государствам.
В свою очередь частью четвертой статьи 84 Земельного кодекса Украины определены категории земель и приведен перечень земельных участков государственной собственности, которые не могут передаваться в частную собственность.
Таким образом, иностранные граждане и лица без гражданства могут приобретать право собственности на земельные участки в пределах населенных пунктов, на которых отсутствуют объекты недвижимого имущества, кроме земель сельскохозяйственного назначения и в случаях, предусмотренных частью четвертой статьи 84 Земельного кодекса Украины, и за пределами населенных пунктов на земельные участки несельскохозяйственного назначения, на которые не распространяется действие части четвертой статьи 84 Земельного кодекса Украины, при условии расположения объектов недвижимого имущества, принадлежащих им на праве частной собственности.
Относительно возможности приобретения права собственности на земельные участки для строительства и обслуживания жилого дома, находящиеся в собственности граждан, иностранными юридическими лицами
Частью второй статьи 82 Земельного кодекса Украины установлено, что иностранные юридические лица могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения:
а) в пределах населенных пунктов при приобретении объектов недвижимого имущества и для сооружения объектов, связанных с осуществлением предпринимательской деятельности в Украине;
б) за пределами населенных пунктов при приобретении объектов недвижимого имущества.
В свою очередь статьей 379 Гражданского кодекса Украины предусмотрено, что жильем физического лица является жилой дом, квартира, другое помещение, предназначенные и пригодные для постоянного проживания в них.
Согласно статье 380 Гражданского кодекса Украины жилым домом является строение капитального типа, сооруженное с соблюдением требований, установленных законом, другими нормативно-правовыми актами, и предназначенное для постоянного в нем проживания.
Таким образом, иностранные юридические лица не могут приобретать в собственность земельные участки для строительства и обслуживания жилого дома, поскольку вид использования земельных участков для строительства и обслуживания жилого дома не относится к предпринимательской деятельности.
Относительно определения терминов «иностранное юридическое лицо» и «совместное предприятие» в разрезе статьи 82 Земельного кодекса Украины
В соответствии со статьей 117 Хозяйственного кодекса Украины иностранным предприятием признается унитарное или корпоративное предприятие, созданное по законодательству Украины, действующее исключительно на основе собственности иностранцев или иностранных юридических лиц, либо действующее предприятие, приобретенное полностью в собственность этих лиц.
Частью третьей статьи 82 Земельного кодекса Украины предусмотрено, что совместные предприятия, основанные при участии иностранных юридических и физических лиц, могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения в случаях, определенных частями первой и второй данной статьи.
Совместные предприятия — предприятия, которые основываются на общем капитале субъектов хозяйственной деятельности Украины и иностранных субъектов хозяйственной деятельности, на общем управлении и на общем распределении результатов и рисков (статья 1 Закона Украины «О внешнеэкономической деятельности»).
Следовательно, предприятия, которые основываются на совместном капитале субъектов хозяйственной деятельности Украины и иностранных субъектов хозяйственной деятельности, могут приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения в порядке, установленном для иностранных юридических лиц.

Заместитель Председателя В. Кулинич

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010

Практичний посібник „перевірка діяльності нотаріусів” видано відповідно до завдань Порогової програми для України корпорації „Виклики тисячоліття” у частині „Реформа системи виконання судових рішень та нотаріату”, Цент комерційного права, 2009.

Практичний посібник „перевірка діяльності нотаріусів” видано відповідно до завдань Порогової програми для України корпорації „Виклики тисячоліття” у частині „Реформа системи виконання судових рішень та нотаріату”, Цент комерційного права, 2009.
Автор: О.М Татаревський, Редактор: С.Й. Гавриленко.
123_Perevirky_Diyalnostosti_notariusiv.pdf, 1.85 Мб

Міністерство юстиції України 29.12.2009 року зареєструвало Наказ від 25.12.2009 року №2570/5 „Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 11.09.2007 № 757/5 „Про організацію роботи з питань проставлення апостиля на офіційних документах, п

Міністерство юстиції України 29.12.2009 року зареєструвало Наказ від 25.12.2009 року №2570/5 „Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 11.09.2007 № 757/5 „Про організацію роботи з питань проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав” за реєстровим номером 2570/5

Про організацію роботи з питань проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав

Наказ Міністерства юстиції України
від 11 вересня 2007 року N 757/5
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
13 вересня 2007 р. за N 1069/14336

Із змінами і доповненнями, внесеними
наказами Міністерства юстиції України
від 10 вересня 2008 року N 1536/5,
від 25 грудня 2009 року N 2570/5

З метою вдосконалення роботи з питань проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, та відповідно до Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5 грудня 2003 року N 237/803/151/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 року за N 1151/8472, НАКАЗУЮ:
1. Установити, що у Міністерстві юстиції:
термін розгляду документів, поданих безпосередньо фізичною особою, якої вони стосуються, або її родичами, за умови документального підтвердження родинних чи шлюбних відносин, для проставлення апостиля — один робочий день;
термін розгляду документів, поданих іншими особами, для проставлення апостиля — п’ять робочих днів.
Термін розгляду документів про реєстрацію актів цивільного стану, поданих для проставлення апостиля до відділу проставлення апостиля Департаменту у справах цивільного стану громадян, — один робочий день.
(пункт 1 доповнено новим абзацом четвертим згідно з наказом
Міністерства юстиції України від 25.12.2009 р. N 2570/5)
У виняткових випадках (хвороба, звільнення, довготривала відпустка працівників відділу проставлення апостиля Департаменту у справах цивільного стану громадян) термін розгляду документів про реєстрацію актів цивільного стану — до трьох робочих днів.
(пункт 1 доповнено новим абзацом п’ятим згідно з наказом
Міністерства юстиції України від 25.12.2009 р. N 2570/5,
у зв’язку з цим абзаци четвертий та п’ятий
вважати відповідно абзацами шостим та сьомим)
У зв’язку з необхідністю отримання зразка підпису, відбитка печатки та/або штампа, додаткової інформації або роз’яснень термін розгляду документів на проставлення апостиля може бути продовжено за рішенням заступника Міністра до 20 робочих днів.
Проставлення апостиля на офіційних документах та їх видача здійснюються за заявами осіб, якими подаються такі документи, зразки яких наведені в додатках 1 та 2.
(пункт 1 доповнено абзацом сьомим згідно з наказом
Міністерства юстиції України від 10.09.2008 р. N 1536/5)
2. Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань (Барановій Т. І.) та Управлінню у справах цивільного стану громадян (Кунді В. В.) забезпечити його належне виконання.
3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Єфіменка Л. В. та заступника Міністра Ємельянову І. І.
4. Наказ набуває чинності з 1 жовтня 2007 року.

Міністр О. Лавринович

Додаток 1
до наказу Міністерства юстиції України
від 10 вересня 2008 р. N 1536/5

N ________

До Департаменту у справах цивільного стану громадян Міністерства юстиції України
від громадянина ______________________________________________________________________
(громадянство)
_____________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
проживаю ___________________________________________________________________________
(адреса, номер телефону)
Документ, що посвідчує особу, _________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________

ЗАЯВА**
Прошу поставити апостиль на документах:

N
з/п Назва та N документа Документ на прізвище Особливі відмітки*
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

____________
* Особливі відмітки: документи подані фізичною особою, якої вони стосуються (її родичами), іншими особами

Для країни (якої) _____________________________________________________________________
Призначено отримати: «___» ____________ 200_ р. Підпис заявника _________________________
Дата «___» ____________200_ р.
——————————————————————————————————————
(лінія відриву)

Отримано: «___» ____________ 200_ р. Реєстраційний N ____________________________________
_____________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові та підпис отримувача)
_____________________________________________________________________________________

Заява N Кількість документів Дата прийому П. І. Б. заявника Сплачено (грн.)

____________
** Корінець заяви видається заявнику при подачі документів до Департаменту у справах цивільного стану громадян

(наказ доповнено додатком 1 згідно з наказом
Міністерства юстиції України від 10.09.2008 р. N 1536/5)

Додаток 2
до наказу Міністерства юстиції України
від 10 вересня 2008 р. N 1536/5

N __________

До Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань Міністерства юстиції України
від* _________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові особи, яка подає документи)
____________
* У випадку подачі документів від імені юридичної особи зазначити також повне найменування юридичної особи
_________________________________________________________
(місце проживання, місцезнаходження, телефон)
_____________________________________________________________________________________
(документ, що посвідчує особу)

ЗАЯВА**
Прошу прийняти для проставлення апостиля (подальшої консульської легалізації) документи:
(необхідне підкреслити)

N
з/п Назва та N документа, документ на прізвище Прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса (судді), який засвідчив справжність підпису на документі або вірність копії (фотокопії) документа N нотаріальної дії або N справи Особливі відмітки

Країна, до якої призначаються для використання оформлені документи, ____________________
» » 200 р. ___________________
(Дата подачі документів) (Підпис)
Особливі відмітки (проставляється відповідальною особою відділу правової допомоги та легалізації документів:
Документи подані безпосередньо фізичною особою, якої вони стосуються або її родичами, іншими особам ___________________
—————————————————————————————————————————————-
(лінія відриву)

Відмітка відповідальної особи відділу правової
допомоги та легалізації документів

Прийнято за реєстровим N
Кількість документів
Дата отримання документів
Дата видачі документів
Підпис особи, яка прийняла документ для оформлення

____________
** Корінець заяви видається заявнику при подачі документів до Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань

(наказ доповнено додатком 2 згідно з наказом
Міністерства юстиції України від 10.09.2008 р. N 1536/5)
____________

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2010