ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Житловому кодексі Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до N 28, ст. 573):

1) частину третю статті 34 доповнити словами «та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України»;

2) статтю 42 після слів «житлових умов» доповнити словами «та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

3) статтю 134 доповнити частиною сьомою такого змісту:

«Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

4) частину другу статті 135 після слів «вступити до житлово-будівельного кооперативу» доповнити словами «та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

5) абзац другий частини першої статті 189 після слів «у порушенні порядку взяття на облік» доповнити словами «та ведення єдиного державного реєстру».

2. У статті 8101 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40 — 44, ст. 356):

частину першу доповнити словами «що може передбачати відступлення орендодавцем права вимоги боргу іншій особі — вигодонабувачу»;

частину п’яту викласти в такій редакції:

«5. Істотними умовами договору оренди житла з викупом є:

1) найменування сторін;

2) характеристики житла, щодо якого встановлюються відносини оренди з викупом;

3) строк, на який укладається договір;

4) розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;

5) умови дострокового розірвання договору;

6) порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;

7) права та зобов’язання сторін;

8) відповідальність сторін;

9) інші умови, визначені законом».

3. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 47, ст. 646; 1992 р., N 10, ст. 138; 1998 р., N 33, ст. 226; 2006 р., N 13, ст. 110; 2007 р., N 34, ст. 444; 2009 р., N 19, ст. 257):

1) частину третю статті 4 викласти в такій редакції:

«Інвестування та фінансування будівництва об’єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею такої нерухомості, відповідно до законодавства. Інші способи фінансування будівництва таких об’єктів визначаються виключно законами»;

2) частину першу статті 5 доповнити абзацом другим такого змісту:

«Недержавні пенсійні фонди, страховики та фінансові установи — юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності»;

3) статтю 9 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

«Інвестування та фінансування однієї квартири в об’єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції».

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;

4) абзац другий частини першої статті 15 викласти в такій редакції:

«Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва проводиться на засадах організаційної єдності у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури».

4. Друге речення частини дванадцятої статті 10 Закону України «Про пожежну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 5, ст. 21; 2007 р., N 4, ст. 34; із змінами, внесеними Законом України від 13 травня 2010 року N 2185-VI) виключити.

5. У Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 27, ст. 218; 2001 р., N 9, ст. 38; 2002 р., N 29, ст. 190):

1) у частині третій статті 15 слова «введення в експлуатацію нових і реконструйованих» виключити;

2) пункт «ж» частини першої статті 41 виключити.

6. У статті 17 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 50, ст. 433) слова «на основі акта приймальної комісії в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України» замінити словами «відповідно до законодавства».

7. У частині першій статті 38 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 12, ст. 81) слова «державними приймальними комісіями» замінити словами «відповідно до законодавства».

8. У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 24, ст. 170):

1) пункт «б» статті 30 доповнити підпунктом 12 такого змісту:

«12) здійснення заходів щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов»;

2) підпункт 1 пункту «б» частини першої статті 31 викласти в такій редакції:

«1) участь у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством».

9. Частину третю статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 13, ст. 52) після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:

«засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників)».

У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом п’ятим.

10. У Законі України «Про планування і забудову територій» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 31, ст. 250; 2007 р., N 9, ст. 70; 2008 р., N 48, ст. 358; 2009 р., N 19, ст. 257):

1) статтю 29 після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

«У разі здійснення реконструкції або капітального ремонту автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій в межах існуючих смуг відведення дозвіл на виконання будівельних робіт може надаватися без подання документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою».

У зв’язку з цим частини четверту — двадцяту вважати відповідно частинами п’ятою — двадцять першою;

2) у статті 301:

частину першу доповнити словами «з урахуванням частини четвертої цієї статті»;

після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

«Прийняття в експлуатацію збудованих до 31 грудня 2008 року без залучення підрядних організацій приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, які споруджувалися без дозволу на виконання будівельних робіт, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж таких об’єктів у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури, за наявності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт».

У зв’язку з цим частини четверту — дванадцяту вважати відповідно частинами п’ятою — тринадцятою.

11. У Законі України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 7, ст. 50 із наступними змінами):

1) пункти 38 та 39 частини першої статті 7 виключити;

2) частину п’яту статті 13 виключити.

12. Частину сьому статті 21 Закону України «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 2, ст. 10; 2007 р., N 34, ст. 444; 2009 р., N 44, ст. 654; із змінами, внесеними Законом України від 13 травня 2010 року N 2185-VI) виключити.

13. У Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 37, ст. 308 із наступними змінами):

1) пункт 4.3 статті 4 доповнити підпунктом 4.3.37 такого змісту:

«4.3.37. вартість житла, що переходить у власність від підприємства-орендодавця до фізичної особи — орендаря після повної сплати орендних платежів за договорами оренди житла з викупом»;

2) у пункті 5.3 статті 5:

підпункт 5.3.1 викласти у такій редакції:

«5.3.1. частину суми процентів (комісій, винагороди) за іпотечним житловим кредитом, договором оренди житла з викупом або фінансового лізингу житла, сплачених платником податку, що розраховується за правилами, визначеними статтею 10 цього Закону»;

доповнити підпунктом 5.3.8 такого змісту:

«5.3.8. суми витрат платника податку на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла, у тому числі на погашення пільгового іпотечного житлового кредиту, наданого на такі цілі, та процентів за ним»;

3) у пункті 22.8 статті 22:

абзац другий доповнити словами «як під час їх нарахування, так і під час їх перерахування на такий вклад»;

абзац третій після слів «кошти, які» доповнити словами «нараховуються та»;

абзац восьмий після слова «закону» доповнити словами «нарахувань, внесків та перерахувань до таких фондів».

14. У Законі України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 52, ст. 377; 2006 р., N 13, ст. 110; 2009 р., N 17, ст. 236):

1) у статті 2:

в абзаці третьому слова «отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію» замінити словами «відповідає вимогам, встановленим цим Законом»;

в абзаці дев’ятнадцятому слова «довірителі ФФБ» замінити словами «фізичні та юридичні особи, які здійснюють інвестування коштів у будівництво (для ФФБ — довірителі ФФБ)»;

абзац двадцять перший викласти в такій редакції:

«інформацію про установу/організацію, що відповідно до законодавства здійснює залучення коштів для інвестування та фінансування будівництва (для ФФБ — управитель ФФБ): найменування, місцезнаходження та фактична адреса, дані та реквізити ліцензії та/або дозволу, необхідної/необхідного для залучення коштів (для ФФБ — управління коштами та іншим майном), інформація про керівників, досвід роботи»;

в абзаці двадцять восьмому слова «довірителів ФОН» замінити словами «власників сертифікатів ФОН», а слово «Довірителі» замінити словами «Власники сертифікатів ФОН»;

доповнити абзацами такого змісту:

«вартість будівництва — погоджена управителем і забудовником у договорі вартість будівництва всіх об’єктів інвестування як складової частини об’єкта будівництва, фінансування якої здійснюватиметься за рахунок коштів ФФБ відповідно до графіка фінансування і розраховується виходячи з поточної ціни вимірної одиниці об’єкта будівництва та кількості вимірних одиниць усіх об’єктів інвестування за попереднім обсягом замовлення на будівництво;

пов’язана особа юридичної особи (далі — пов’язана особа) —

юридична особа, що здійснює контроль за відповідною юридичною особою, або контролюється відповідною юридичною особою, або перебуває під спільним контролем з такою юридичною особою;

фізична особа або члени її сім’ї, які здійснюють контроль за відповідною юридичною особою (членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік (дружина), діти або батьки фізичної особи і її чоловіка (дружини), а також чоловіка (дружини) будь-кого з дітей або батьків фізичної особи);

посадова особа відповідної юридичної особи, уповноважена виконувати від імені такої юридичної особи юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени сім’ї цієї посадової особи;

здійснення контролю за юридичною особою — володіння безпосередньо або через пов’язаних осіб часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менш як 20 відсотків статутного капіталу юридичної особи, або управління найбільшою кількістю голосів в органі управління юридичної особи. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу юридичної особи (голосів в органі управління) визначається як загальний обсяг корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам її сім’ї та юридичним особам, що контролюються такою фізичною особою або членами її сім’ї»;

2) статтю 4 доповнити новою частиною першою такого змісту:

«Управителем може бути фінансова установа, що отримала в установленому законодавством порядку дозвіл/ліцензію на здійснення визначеної цим Законом діяльності».

У зв’язку з цим частини першу і другу вважати відповідно частинами другою і третьою;

3) у статті 7:

після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:

«Управителю фонду забороняється укладати договори управління майном з установниками та залучати кошти установників для фінансування спорудження об’єкта будівництва до отримання забудовником у встановленому законодавством порядку дозволу на виконання будівельних робіт для спорудження об’єкта будівництва».

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою;

у частині третій:

абзац другий викласти в такій редакції:

«має право одночасно здійснювати управління кількома ФФБ та ФОН»;

в абзаці четвертому слова «та Правил фонду» замінити словами «Правил фонду та договору управління майном»;

4) частину шосту статті 9 виключити;

5) статтю 101 виключити;

6) у статті 11:

перше речення частини восьмої виключити;

частину дев’яту викласти в такій редакції:

«ФФБ вважається створеним після затвердження управителем Правил ФФБ, укладання договору із забудовником та відкриття рахунків ФФБ. Для кожного ФФБ відкриваються окремі рахунки. Будь-які обмеження щодо кількості об’єктів будівництва, що можуть споруджуватися в рамках кожного ФФБ, а також щодо обсягів залучених управителем ФФБ в управління коштів не встановлюються»;

у частині десятій та в абзаці першому частини дванадцятої слово «рахунок» замінити словом «рахунки»;

7) статтю 12 доповнити частиною шостою такого змісту:

«Зміни до Правил ФФБ не можуть погіршувати умови, що забезпечують права довірителів»;

8) в абзаці сімнадцятому частини першої статті 13 слова «на рахунку ФФБ» виключити;

9) абзац тринадцятий частини дванадцятої статті 15 доповнити словами «для зарахування до ФФБ»;

10) у статті 16:

частину першу викласти в такій редакції:

«Фінансування будівництва за рахунок коштів ФФБ виду А управитель здійснює за рахунок отриманих в управління коштів, за винятком оперативного резерву, в порядку, визначеному договором, у межах вартості будівництва»;

перше речення частини другої викласти в такій редакції:

«Фінансування будівництва за рахунок коштів ФФБ виду Б управитель здійснює за рахунок отриманих в управління коштів у порядку, визначеному договором, у межах вартості будівництва відповідно до графіків фінансування та будівництва, погоджених управителем і забудовником за кожним об’єктом будівництва, що є невід’ємною частиною договору»;

частину дев’яту доповнити реченням такого змісту: «Наступне перерахування коштів забудовнику управитель здійснює відповідно до графіка фінансування, погодженого управителем і забудовником, після надання забудовником звіту управителю ФФБ за формою, встановленою згідно із законодавством»;

11) у статті 17:

в абзаці першому частини першої слова «на рахунку ФФБ» виключити;

частину третю після слів «об’єктом будівництва» доповнити словами «на окремих рахунках ФФБ, є строковими коштами, які»;

12) частину першу статті 23 викласти в такій редакції:

«За рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням довірителів ФФБ або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв’язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги ФФБ може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До нового управителя переходять усі права та обов’язки щодо довірителів цього ФФБ та відповідного забудовника»;

13) частину дев’яту статті 25 після слів «об’єкта будівництва» доповнити словами «(у разі укладання договору із забудовником)»;

14) статтю 26 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

«Зміни до Правил ФОН не можуть погіршувати умови, що забезпечують права власників сертифікатів ФОН».

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;

15) перше речення частини першої статті 34 викласти в такій редакції:

«За рішенням суду, що набрало законної сили, прийнятим за зверненням власників сертифікатів ФОН або відповідного органу, що здійснює нагляд та регулювання діяльності управителя, у зв’язку з порушенням управителем законодавства про фінансові послуги ФОН може передаватися в управління іншій фінансовій установі, що відповідає вимогам цього Закону, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

15. У Законі України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 1, ст. 1; 2006 р., N 13, ст. 110):

1) абзац другий частини п’ятої статті 11 після слів «предметом іпотеки є» доповнити словами «майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, та/або»;

2) у частині п’ятій статті 37 слова «іпотекою нерухомості, будівництво якої є незавершеним, та» виключити.

16. У Законі України «Про рекламу» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 8, ст. 62; 2006 р., N 31, ст. 268; 2008 р., N 18, ст. 197):

1) частину першу статті 8 доповнити абзацом тринадцятим такого змісту:

«розповсюджувати рекламу про спорудження житлового будинку з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, без набуття/отримання суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють його будівництво чи інвестування та/або фінансування, відповідно права власності або користування земельною ділянкою, ліцензії на здійснення будівельної діяльності, дозволу на виконання будівельних робіт чи дозволу/ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг або свідоцтва про реєстрацію випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпечується одиницею нерухомості, що споруджується»;

2) частину першу статті 26 доповнити абзацом сьомим такого змісту:

«спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури — щодо спорудження житлового будинку».

17. Абзац третій частини другої статті 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 31, ст. 268) після слів «недержавні пенсійні фонди» доповнити словами «фонди банківського управління».

18. У Законі України «Про ветеринарну медицину» (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 5 — 6, ст. 53):

1) у пункті 14 частини сьомої статті 7 слова «діяльності робочих і державних комісій з питань прийняття в експлуатацію цих потужностей (об’єктів), відведення» замінити словом «відведенні»;

2) пункт 3 частини другої статті 13 виключити.

19. Частину другу статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., N 29, ст. 389; 2008 р., NN 5 — 8, ст. 78; 2009 р., N 49, ст. 737; із змінами, внесеними Законом України від 1 червня 2010 року N 2299-VI) після слів «про захист економічної конкуренції» доповнити словами «державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду».

20. У розділі II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» (Відомості Верховної Ради України, 2008 р., N 48, ст. 358):

1) у пункті 2 слова «одного року» замінити словами «двох років»;

2) пункт 3 викласти в такій редакції:

«3. Прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об’єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)».

21. У Законі України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., N 19, ст. 257):

1) частину восьму статті 3 викласти в такій редакції:

«8. Торгово-промислова палата України та регіональні торгово-промислові палати за участю центрального органу виконавчої влади з питань будівництва та архітектури надають довідки про засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до умов договорів за зверненнями суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Форс-мажорними обставинами для цілей цього Закону є непередбачувані та непереборні обставини, що відбуваються незалежно від волі і бажання сторін, настання яких неможливо передбачити при укладенні договору та для протидії яким сторони не можуть вжити заходів»;

2) в абзаці першому підпункту 2 пункту 2 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» слова та цифри «на 2009 рік» замінити словами та цифрами «на 2009 та наступні роки».

22. Абзац другий частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 року N 30-93 «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 23, ст. 247; 2003 р., N 16, ст. 129) після слів «крім будівельних» доповнити словами «стандартів, норм і правил».

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім підпунктів 2 і 4 пункту 1 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.

2. Підпункт 2 пункту 10 розділу I цього Закону втрачає чинність з 1 січня 2012 року.

3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Президент України
В. ЯНУКОВИЧ
м. Київ
29 червня 2010 року
N 2367-VI

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 16.04.2010 р. N 4850

Про надання роз’яснень

На Ваше звернення від 23 березня 2010 року N 116-з щодо роз’яснення норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» (далі — Закон N 1720) повідомляємо нижченаведене.

17 грудня 2009 року набрав чинності Закон N 1720, крім пункту 4 розділу I цього Закону, яким внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон про реєстрацію) та який набирав чинності через три місяці з дня опублікування Закону, тобто 17 березня 2010 року.

У зв’язку із зазначеним вище Держкомпідприємництво листом від 15 березня 2010 року N 3185 надало роз’яснення державним реєстраторам по окремих нормах Закону N 1720, зокрема, по змінах, що внесені до абзацу третього частини першої статті 29 Закону про реєстрацію.

Зазначений лист розміщений на офіційному сайті Держкомпідприємництва та на форумі служби технічної підтримки роботи державних реєстраторів.

Пунктом 6.1 листа надаються наступні роз’яснення.

Пакет документів, що подається (надсилається) державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, доповнений документом, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів.

Відповідно до статті 57 Господарського кодексу України в установчих документах суб’єкта господарювання повинні бути зазначені, зокрема, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень.

Згідно зі статтями 41, 59 Закону України «Про господарські товариства» питання внесення змін до статуту товариства відносяться до виключної компетенції повноважних загальних зборів цього товариства.

Крім цього, як вбачається зі статей 44, 58 зазначеного Закону, представники акціонерів (учасників) можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Акціонер (учасник) вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі (загальних зборах учасників), повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства (інших учасників).

Отже, реалізація прав акціонера (учасника) щодо участі в управлінні цим товариством має відбуватися із додержанням норм чинного законодавства.

Звертаємо Вашу увагу на те, що чинним законодавством не встановлено вимог щодо порядку оформлення протоколу загальних зборів (крім норм Закону України «Про акціонерні товариства»), що на даний час використовується як елемент рейдерських захоплень підприємств.

З метою запобігання негативним явищам перелік документів, що подається (надсилається) державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, доповнений вимогою щодо подання документу, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів, а саме, правомочність осіб, що приймають участь у загальних зборах приймати рішення про внесення змін до установчих документів цієї юридичної особи.

Статтями 244, 245 ЦКУ передбачено представництво за довіреністю. Згідно з частиною першою статті 238 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до статті 244 ЦКУ представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

З визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності, наведених в роз’ясненнях Науково-практичного коментарю до ЦКУ, серед яких зазначається, що у довіреності має бути вказано обсяг повноважень, наданих представникові тим, кого представляють.

Отже, документами, що підтверджують правомочність представників засновників (учасників) юридичної особи щодо участі у зборах та прийняття рішення про внесення змін до установчих документів цієї юридичної особи, можуть бути оригінали або відповідним чином оформлені (в тому числі, нотаріально посвідчені) копії таких документів, зокрема:

а) якщо засновник (учасник) фізична особа — довіреність на представлення інтересів фізичної особи — засновника (учасника);

б) якщо засновник (учасник) юридична особа:

- рішення загальних зборів юридичної особи — засновника про прийняття відповідного рішення та надання повноважень особі щодо представлення інтересів від імені цієї юридичної особи — засновника на загальних зборах;

- довіреність, видана особі на представлення інтересів та прийняття відповідного рішення від імені юридичної особи — учасника (на підставі рішення загальних зборів юридичної особи — засновника);

- розпорядження, наказ юридичної особи або інший розпорядчий документ, що підтверджує повноваження особи на участь у загальних зборах та прийняття відповідного рішення (зокрема, для осіб публічного права);

в) судове рішення щодо надання повноважень особі представляти інтереси іншої фізичної особи — учасника, або юридичної особи — учасника.

Крім того, таким документом може бути також протокол реєстрації для участі у загальних зборах, в якому зазначено перелік осіб, що зареєструвалися для участі у загальних зборах, із визначенням кількості голосів кожного, та який (згідно із вимогами Закону України «Про господарські товариства») підписується головою та секретарем зборів.

Таким чином, при вирішенні питання щодо обов’язкового подання додаткового документа, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів, слід враховувати, що питання має вирішуватися у кожному випадку окремо.

Крім цього, звертаємо увагу на наступне.

Держкомпідприємництво, як орган, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва, при здійсненні методологічного забезпечення процесів державної реєстрації узагальнює практику застосування нормативно-правових актів, що стосуються діяльності суб’єктів господарювання, та листами надає відповідні роз’яснення державним реєстраторам та рекомендації щодо їх виконання.

Отже, державні реєстратори у своїй роботі повинні дотримуватися рекомендацій Держкомпідприємництва як центрального органу виконавчої влади.

Разом із цим, листи органів державної влади не мають характеру нормативно-правового акта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, державний реєстратор у своїй діяльності зобов’язаний керуватись Конституцією України, Законом про реєстрацію та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом (ст. 53 Закону про реєстрацію, ст. 2125 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Заступник Голови
С. І. Третьяков

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 19.05.2010 р. N 708/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів

На виконання пункту 3.1 постанови президії Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2010 року N 8 «Про вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році» надсилаємо інформаційний лист щодо застосування окремих норм процесуального права під час розгляду адміністративних справ, який пропонуємо довести до відома суддів апеляційних та місцевих адміністративних судів.

Додаток: на 10 арк.

Заступник Голови суду
М. Цуркан

Додаток

Інформаційний лист
щодо застосування окремих норм
процесуального права
під час розгляду
адміністративних справ

(підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році)

Деякі аспекти, що стосуються проблем визначення юрисдикції окремих категорій справ

У розумінні пунктів 1, 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) спір за участю суб’єкта владних повноважень, що виникає при виконанні ним у спірних відносинах наданих чинним законодавством владних управлінських функцій, підлягає розгляду за правилами КАС.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства (стаття 2 КАС), суб’єкти владних повноважень в адміністративних справах, в основному, виступають як відповідачі.

Разом з тим, відповідно до вимог частин другої, четвертої статті 50 КАС, суб’єкти владних повноважень можуть бути позивачами в адміністративних справах, якщо таке право на звернення до суду визначено законом.

Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб’єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.

При цьому слід ураховувати вимоги частини другої статті 4 КАС, за змістом якої до юрисдикції адміністративних судів не належать публічно-правові спори, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Проблемні питання визначення справ адміністративної юрисдикції

Аналіз практики Верховного Суду України показав, що суди допускають помилки під час визначення юрисдикції справ за участю інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, спірні відносини в яких виникли під час виконання інспекціями контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій, тобто під час виконання наданих повноважень.

Наприклад, у справі за позовом Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області до гр. М., третя особа — гр. Ш., про зобов’язання виконати припис, Верховний Суд України1 зазначив, що право інспекції на звернення до суду визначено частиною сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

____________
1 Постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 3213817.

Згідно з підпунктом 3 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, зупинення у передбачених законом випадках будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об’єктів.

У частині п’ятій статті 3 Закону України «Про планування і забудову територій» зазначено, що рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань забудови й іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов’язковими для суб’єктів містобудування.

Відповідно до статті 31 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний контроль за плануванням, забудовою, іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури і відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, їх інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, а також іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади. Порядок здійснення такого контролю визначається законодавством.

Пунктом 4 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року N 225 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 року N 253), інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю надано право зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання.

На час складення припису державний архітектурно-будівельний контроль у м. Ужгород здійснювала Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури і містобудування, яке було структурним підрозділом Ужгородської міської ради Закарпатської області.

З огляду на викладене Верховний Суд України дійшов висновку, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Справа за позовом такого суб’єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Іншим прикладом може слугувати справа за позовом гр. С. до Одеської міської ради, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій незаконними та усунення перешкод у проведенні реконструкції. Як зазначив Верховний Суд України2, між позивачкою та відповідачами (Радою та Управлінням) виникли правовідносини з приводу реалізації останніми у галузі будівництва своїх функцій контролю, які відносяться до сфери управлінських, а відтак така справа належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

____________
2 Постанова Верховного Суду України від 9 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4313451.

Слід звернути увагу, що Законом України від 16 травня 2007 року N 1026-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві», який набув чинності з 1 січня 2008 року, передбачено покладання функцій здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на Державну архітектурно-будівельну інспекцію, яка утворюється у складі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, та її територіальні органи. Таким чином, на нашу думку, встановлення статусу територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції як органів виконавчої влади не змінює юрисдикції справ про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, а також справ за їхніми зверненнями за умови реалізації у спірних відносинах наданих їм чинним законодавством владних управлінських функцій.

Визначення справ кримінальної юрисдикції

Аналіз визначення юрисдикції справ про оскарження дій, бездіяльності органів дізнання, досудового слідства, оскарження яких не передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, виявив випадки неоднакового вирішення судами цього питання.

Переглядаючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2009 року у справі за позовом гр. Б. до прокурора міста Харцизька Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, якою ухвалені у справі судові рішення Донецького окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду було скасовано, а провадження закрито, Верховний Суд України3 у задоволенні скарги позивача відмовив, зазначивши, що повноваження прокурора при отриманні заяви про злочин регламентовані нормами Кримінально-процесуального кодексу України, що виключає можливість розгляду поданого позивачем позову в порядку адміністративного судочинства.

____________
3 Постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 7417999.

Критерії розмежування компетенції адміністративних та господарських судів

Серед причин скасування судових рішень з підстав неправильного визначення юрисдикції господарських справ було, зокрема, помилкове вирішення публічно-правових справ, які належать до компетенції господарських судів, у порядку адміністративного судочинства.

Однією з категорій таких справ, при визначенні юрисдикції яких продовжують виникати практичні труднощі, є справи за скаргами на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Процесуальні відносини, пов’язані з оскарженням рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби одночасно регулюють норми КАС (стаття 181), Цивільного процесуального кодексу України (розділ VII), Господарського процесуального кодексу України (стаття 1212), які не суперечать одна одній. Метою такого законодавчого визначення юрисдикції справ зазначеної категорії є забезпечення найбільш ефективного здійснення судового контролю за виконанням судових рішень судом, який видав виконавчий документ.

Так, згідно з постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України4 справу за скаргою суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи на дії Відділу державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції у м. Одесі щодо виконання постанови господарського суду, яка була передана Вищим господарським судом України відповідно до абзацу другого пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС до Вищого адміністративного суду України, було направлено до суду касаційної інстанції у господарських справах як таку, що не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

____________
4 Постанова Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 7417992.

Деякі проблемні питання застосування строків апеляційного та касаційного оскарження

У судовій практиці продовжує існувати проблема із застосуванням норм, що встановлюють строки апеляційного та касаційного оскарження.

Вивчення судової практики показало, що мають місце помилки при встановленні дати, з якої визначається строк оскарження, початку перебігу, закінчення цього строку, кола поважних причин його пропуску.

Порядок і строки апеляційного оскарження визначено статтею 186 КАС, порядок і строки касаційного оскарження визначено статтею 212 КАС.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 186 КАС, у редакції, чинній до 1 січня 2010 року, заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Відповідно до частини другої статті 212 КАС касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — із дня складення постанови в повному обсязі.

Частиною третьою статті 160 КАС установлено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п’ять днів із дня закінчення розгляду справи. При цьому вступна та резолютивна частини постанови підписуються всім складом суду, проголошуються в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, і приєднуються до справи.

Факти, з якими пов’язується визначення строку апеляційного та касаційного оскарження

Як показав аналіз судової практики, в основному, проблема визначення дати, з якої обчислюється строк на оскарження, виникає у справах, в яких відкладалося виготовлення судового рішення в повному обсязі.

У переважній більшості випадків причиною скасування судових рішень був висновок суду про те, що проголошення судового рішення у присутності сторін є належним повідомленням їх про винесення судового рішення та його зміст незалежно від того, чи у судовому засіданні було проголошено повний текст судового рішення, чи лише його вступну та резолютивну частини.

Верховний Суд України з цього приводу зазначає, що суди повинні давати належну оцінку тому, що в судовому засіданні проголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, а з правовою позицією суду, на якій ґрунтується оскаржуване рішення, особи, які беруть участь у справі, мають змогу ознайомитися тільки після одержання повного тексту останнього. Суди повинні брати до уваги, що підстави оскарження рішення суду особи, які беруть участь у справі, можуть визначити тільки після ознайомлення з повним текстом рішення.

Водночас вивчення судової практики показує, що адміністративні суди, врахувавши, що у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, датою, з якої починається обчислення строку оскарження, визначають дату закінчення встановленого частиною третьою статті 160 КАС п’ятиденного терміну, на який може бути відкладено її складення у повному обсязі, а не дату фактичного виготовлення судового рішення. Саме це стало причиною скасування Верховним Судом України5 ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

____________
5 Постанова Верховного Суду України від 27 жовтня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 6818948.

Питання, які виникають під час визначення початку перебігу строку оскарження та його закінчення

У судовій практиці мали місце випадки, коли суди, правильно встановивши дату, з якої обчислюється строк оскарження рішення, припускалися помилок при визначенні початку перебігу строку на оскарження, закінчення цього строку.

За змістом частин першої, третьої статті 103 КАС перебіг процесуального строку, що визначається місяцями, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Відповідно до статті 103 КАС останній день строку триває до двадцять четвертої години (частина восьма), при цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку (частина дев’ята).

Як свідчить судова практика, суди визначали початок перебігу строку оскарження рішення з дня прийняття рішення у справі, а не з наступного після цього дня, не зважали на перенесення вихідних днів, коли на них припадали святкові або неробочі дні, замість дати подання апеляційної або касаційної скарги на пошту для відправлення брали до уваги дату надходження цієї скарги до суду, у зв’язку з чим мали місце численні випадки скасування судових рішень.

Визначення поважних причин пропущення строку оскарження

Як вбачається із практики Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження. Якщо подання скарги з недотриманням строку оскарження пов’язане з тим, що скаржнику невчасно направлено судове рішення, то така причина є поважною і за умови наявності клопотання про поновлення строку оскарження та підтвердження цього факту належними доказами строк оскарження має бути поновленим.

Таку позицію висловив Верховний Суд України у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «А» до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі Сумської області про визнання нечинними рішень6, у справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б» про зобов’язання вчинити дії7.

____________
6 Постанова Верховного Суду України від 10 листопада 2009 року.

7 Постанова Верховного Суду України від 18 листопада 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 6848894.

Особливу увагу слід звернути на вирішення питання про поновлення строку на оскарження судових рішень прокурорами, які не брали участі у судових засіданнях. На обґрунтування клопотань про поновлення строку оскарження заявники посилаються на те, що про винесення постановлених судових рішень стає відомо лише під час перевірок, які, як правило, здійснюються значно пізніше дати винесення оскаржуваних рішень.

Наприклад, у справі за позовом гр. М. до Бориспільської районної державної адміністрації про вжиття заходів щодо організаційного та фінансового забезпечення переоформлення права постійного користування земельними ділянками і права власності на них та за позовом Відкритого акціонерного товариства «П» до Бориспільської районної державної адміністрації про зобов’язання прийняти розпорядження про зміну цільового призначення земельних ділянок і переоформлення права постійного користування земельними ділянками на право власності на них Верховний Суд України8 зазначив, що перший заступник прокурора Полтавської області оскаржив постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 листопада 2005 року та просив поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження. Зазначену вимогу скаржник мотивував тим, що про постанову суду першої інстанції стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи за дорученням Генеральної прокуратури України прокуратурою м. Кременчука 19 лютого 2007 року.

____________
8 Постанова Верховного Суду України від 2 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4313449.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшов висновку, що прокурором Полтавської області більш ніж на рік пропущено строк на апеляційне оскарження через його необізнаність щодо існування оскаржуваної постанови, але і після ознайомлення з її змістом та матеріалами справи апеляційну скаргу було подано з пропуском строку, встановленого статтею 186 КАС, без зазначення поважності причини такого пропуску.

При цьому суд апеляційної інстанції не дав оцінки тій обставині, що за дорученням Генеральної прокуратури України перевірку колективного звернення працівників соціальної сфери сіл Щасливе та Проліски Бориспільського району Київської області в частині законності постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 1 листопада 2005 року у справі N 2а-4/05 проводив прокурор Полтавської області, а тому вирішити питання, зокрема про наявність підстав для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, прокурор міг не з моменту ознайомлення з ним, а за результатами цієї перевірки, на підставі висновків якої приймалися рішення та визначалися відповідні заходи реагування.

Окремо слід звернути увагу на строк оскарження судових рішень особами, які не залучалися до участі у справі, але рішенням порушено їх права та інтереси. Його початок слід визначати з часу ознайомлення особи з повним текстом оскаржуваного рішення. Таку позицію висловив Верховний Суд України9 у справі за позовом гр. Б. про визнання неправомірною відмови Судацької міської ради Автономної Республіки Крим щодо безоплатної передачі земельної ділянки.

____________
9 Постанова Верховного Суду України від 9 червня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 4313448.

Проаналізувавши причини скасування судових рішень за винятковими обставинами через помилки при визначенні строків оскарження, слід зазначити, що ці причини, насамперед, пов’язані з недоліками законодавчого врегулювання питання строків оскарження.

Порядок подання, зокрема, касаційної скарги передбачає направлення такої скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. До скарги додаються копії оскаржуваних судових рішень. Однак нормами КАС не передбачено зазначення у судовому рішенні дати виготовлення повного тексту судового рішення. Таким чином, у разі відсутності клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та незазначення у судовому рішенні дати виготовлення його повного тексту визначення дати початку перебігу строку на касаційне оскарження є проблемним.

У судовій практиці мають місце випадки, коли цю дату неможливо встановити і безпосередньо з матеріалів справи. На це також звертає увагу Верховний Суд України. При цьому вказує суду касаційної інстанції на необхідність встановлювати дотримання судом апеляційної інстанції вимог частини четвертої статті 167 КАС, відповідно до якої у разі проголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час виготовлення постанови суду в повному обсязі.

Варто відзначити, що законодавцем зроблено спроби врегулювати питання належного забезпечення права осіб, які були відсутні у судовому засіданні, на апеляційне та касаційне оскарження рішень суду.

Так, Законом України від 23 червня 2009 року N 1545-VI «Про внесення змін до статей 167 і 186 Кодексу адміністративного судочинства України щодо направлення судового рішення та обчислення строків подання заяви про апеляційне оскарження», який набрав чинності з 1 січня 2010 року, визначено, що копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення особі, яка бере участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні.

Частину третю статті 186 доповнено новим реченням, за змістом якого, якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Таким чином, відповідно до приписів частини першої статті 103 КАС, частини третьої статті 186 КАС до 1 січня 2010 року початком строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції є наступний день після дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі — наступний день з дня складення постанови у повному обсязі незалежно від того, чи були присутні особи, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

З 1 січня 2010 року для особи, яка бере участь у справі і була відсутня під час проголошення постанови суду першої інстанції, початком перебігу строку на апеляційне оскарження є наступний день з дня отримання нею копії постанови.

У разі прийняття постанови у порядку письмового провадження цей строк обчислюється з наступного дня за днем отримання копії постанови.

Початком строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції є наступний день з дня її проголошення.

Для особи, яка не викликалася у судове засідання, перебіг строку оскарження ухвали суду першої інстанції розпочинається наступного дня за днем отримання нею копії ухвали.

Відповідно до частини другої статті 212 КАС, частини п’ятої статті 254 КАС строк подання касаційної скарги слід обчислювати з наступного дня після проголошення рішення, а у разі відкладення виготовлення повного тексту судового рішення — з наступного дня за днем виготовлення його повного тексту незалежно від того, чи були присутні особи, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

Отже, для визначення строку оскарження визначальними є вид рішення, що оскаржується (постанова чи ухвала; повний текст чи скорочений), форма провадження, в якому воно винесено, присутність чи відсутність під час проголошення судового рішення скаржника. При цьому при визначенні дати оскарження рішення суду першої інстанції в окремих випадках дата отримання скаржником судового рішення є датою, з якої починається строк апеляційного оскарження. Водночас підтвердження дати отримання скаржником рішення суду апеляційної інстанції є доказом поважної причини строку касаційного оскарження.

Таким чином, зміни, внесені до статей 167, 186 КАС, носять фрагментарний характер, ускладнюють вирішення питання строків оскарження і можуть призвести до зловживання особами, які беруть участь у справах, своїми процесуальними правами, обумовити необґрунтоване затягування судових процесів та звернення судових рішень до виконання.

Встановлення істотних для справи обставин як нововиявлених та визначення суду, повноважного розглядати справи за нововиявленими обставинами

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 245 КАС підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час вирішення справи.

Наприклад, у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі заявник як на нововиявлені обставини посилався на аналітичні висновки щодо часу отримання останнім результатів робіт згідно з ліцензійними договорами, викладені в листі Одеського агропромислового об’єднання по виноградарству і виноробній промисловості «Одесавинпром», членом якого є Закрите акціонерне товариство.

Переглядаючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2008 року, Верховний Суд України10 зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ці дані не можна вважати нововиявленими і такими, що дають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, яке набрало законної сили, оскільки наведена в листі інформація є аналітичною і не підтверджується документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

____________
10 Постанова Верховного Суду України від 14 січня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2009 року N 1364/13/13-09.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.

За змістом зазначеної норми переглядати рішення за нововиявленими обставинами можуть суди, які наділені правом встановлювати обставини у справі. Оскільки згідно з правилами частини першої статті 220 КАС суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то переглядати судові рішення за нововиявленими обставинами повноважні лише суди першої та апеляційної інстанцій. Касаційний суд може переглянути свої рішення за нововиявленими обставинами тільки з підстав, передбачених пунктами 3 і 5 частини другої статті 245 КАС (позиція Верховного Суду України11 у справі за скаргою гр. З. на неправомірні дії Полтавської обласної медико-соціальної експертної комісії N 2).

____________
11 Постанова Верховного Суду України від 13 жовтня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 6818951.

Заступник Голови суду
М. Цуркан

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ЛИСТ

від 08.04.2010 р. N 4378
На звернення щодо оформлення реєстраційних карток, що подаються державному реєстратору для проведення певних реєстраційних дій, повідомляємо нижченаведене.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств» внесено зміни до статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — Закон про реєстрацію), згідно з якими частина друга статті 8 Закону про реєстрацію доповнюється абзацом другим такого змісту:

«Підпис особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), на реєстраційній картці та заяві про втрату (заміну) документів має бути засвідчений відповідною посадовою особою та скріплений печаткою цієї юридичної особи або нотаріально засвідчений».

Отже, вимоги до оформлення документів, зокрема реєстраційної картки та заяви про втрату (заміну) документів, які подаються державному реєстратору для проведення певних реєстраційних дій, доповнено нормою, яка передбачає скріплення печаткою юридичної особи підпису посадової особи — заявника (печатка проставляється на останній сторінці реєстраційної картки, що подається заявником) та встановлює порядок оформлення реєстраційної картки, що подаються державному реєстратору для проведення будь-яких реєстраційних дій, у разі втрати печатки юридичної особи, а саме у цьому випадку підпис посадової особи — заявника має бути посвідчений нотаріально.

Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини п’ятої статті 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства.

Разом з тим статтею 237 ЦКУ встановлено поняття та підстави представництва, згідно з якими представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною першою статті 238 ЦКУ представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Враховуючи зазначене вище, Держкомпідприємництва притримується точки зору, що у разі подання реєстраційної картки керівником юридичної особи підпис керівника на реєстраційній картці скріплюється печаткою цієї юридичної особи (у разі втрати печатки — засвідчується нотаріально), а у разі подання реєстраційної картки особою, уповноваженою керівником, підпис цієї особи засвідчується керівником. Підпис керівника при цьому скріплюється печаткою (у разі втрати печатки — засвідчується нотаріально).

Заступник Голови
С. Свищева

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 10.06.2010 р. 845/11/13-10

Головам апеляційних адміністративних судів України

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних з оскарженням дій податкових органів щодо самостійного розподілу ними платежів, що надійшли від платника податків, на суму пені та суму податкового боргу, на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про судоустрій України» в порядку надання методичної допомоги Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке.

Абзацом першим підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі — Закон) визначено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання.

Відповідно до абзацу другого підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Форма зазначеного повідомлення наведена в додатку 1 до Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003 N 290 (надалі — Інструкція).

Порядок направлення платнику податків повідомлення з інформацією про розподіл сплаченої платником податків суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), регулюється пунктом 3.7 Інструкції.

Як зазначено у вказаній нормі, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган у день надходження від органу державного казначейства інформації про зарахування коштів до бюджету, яка надається відповідно до вимог Порядку взаємодії між органами Державного казначейства України та органами державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України від 25.04.2002 N 74/194, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.05.2002 за N 436/6724, самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини). При цьому протягом трьох робочих днів податковий орган складає та надсилає такому платнику податків у порядку, аналогічному Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженому наказом ДПА України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758, із змінами та доповненнями, повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 1.

При вирішенні питання про можливість звернення платників податків до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними дій податкового органу щодо самостійного розподілу сплачених платниками податків коштів на суму податкового боргу і суму пені, та про визнання протиправними повідомлень податкового органу з інформацією про здійснений розподіл судам слід виходити з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов’язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.

Повідомлення про розподіл сплачених коштів є результатом дій податкового органу, вчинених ним на реалізацію своїх повноважень, передбачених підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону.

Наслідком таких дій є зміна суми податкового боргу, погашеного платником податку. Податковий борг, що погашається платником податку, зменшується за рахунок того, що частина сплаченої платником суми замість погашення податкового боргу спрямовується на сплату пені, нарахованої на суму відповідного податкового боргу. Сума, яка спрямовується на погашення наявної у платника податків пені, розподіляється в автоматичному режимі за допомогою алгоритму, що визначає питому вагу такої пені у загальній сумі податкового боргу.

Зменшення ж суми погашеного платником податків податкового боргу призводить до збільшення пені, що нараховується у подальшому на залишок несплаченого податкового боргу.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції погашення сум нарахованої пені здійснюється за рахунок джерел, визначених статтею 7 Закону щодо погашення податкового боргу платників податків.

Таким чином, погашення пені, нарахованої на суму податкового боргу, відбувається у тому самому порядку, що й погашення податкового боргу, в тому числі шляхом примусового стягнення на активи платника податків, як це передбачено підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону.

Виходячи з викладеного дії податкового органу з розподілу сплачених платником податків сум, вчинені відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону та пункту 3.8 Інструкції, безпосередньо впливають на розмір залишку податкового боргу та суму пені, що підлягає нарахуванню і стягненню з платника податків.

Отже, зазначені дії призводять до виникнення певного обов’язку, що підлягає виконанню платником податків та може бути підставою для вжиття щодо нього в подальшому заходів із примусового погашення податкового боргу. Відтак, зазначені дії є такими, що мають правове значення, а отже, можуть бути предметом компетенції адміністративних судів у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправними дій податкових органів, спрямованих на розподіл сплачених коштів відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону та пункту 3.8 Інструкції, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас судам слід звернути увагу на те, що подекуди платниками податків пред’являються позовні вимоги про визнання протиправними повідомлень податкового органу з інформацією щодо розподілу сплачених платниками податків коштів на суму пені та суму податкового боргу.

Зазначені повідомлення є способом інформування платника податків про дії, вчинені податковим органом на підставі підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону. При цьому підставою для виникнення у платника податків додаткових обов’язків є саме дії податкового органу із самостійного розподілу сплачених таким платником сум. У свою чергу, повідомлення із відповідною інформацією не впливає на права та обов’язки платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії в розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними повідомлень податкового органу про здійснений ним самостійний розподіл сум, сплачених платником податків, не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах України. У відповідних випадках судам слід закривати провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 зазначеного Кодексу.

Водночас у разі пред’явлення платниками податків позову щодо протиправності повідомлень податкового органу, надісланих згідно з підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону та пункту 3.8 Інструкції, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та розглянути питання щодо протиправності дій податкового органу, які мали наслідком направлення оскарженого повідомлення.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів апеляційного та окружних адміністративних судів апеляційного округу для врахування при здійсненні правосуддя.

Голова суду
О. Пасенюк

МИНИСТЕРСТВО ФИНАНСОВ УКРАИНЫ

ПИСЬМО

от 25.05.2010 г. N 31-18030-07-21/12414

О служебных командировках

Министерство финансов рассмотрело Ваше письмо относительно электронных билетов на самолет и в пределах компетенции сообщает.

Исходя из норм Инструкции о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов от 13.03.98 N 59, расходы на проезд до места командировки и обратно возмещаются в размере стоимости проезда воздушным, железнодорожным, водным и автомобильным транспортом общего пользования (кроме такси) с учетом всех расходов, связанных с приобретением проездных билетов и пользованием постельными принадлежностями в поездах, и страховых платежей в транспорте. При этом такие расходы возмещаются только при наличии документов в оригинале, подтверждающих стоимость этих расходов, а именно транспортных билетов или транспортных счетов (багажных квитанций).

Следует отметить, что в соответствии с Правилами воздушных перевозок пассажиров и багажа, утвержденными приказом Государственной службы Украины по надзору за обеспечением безопасности авиации от 14.03.2006 N 187, электронный билет — это электронный документ, включающий распечатку маршрута, электронные купоны и, в случае использования, документ для посадки.

Поэтому документами, подтверждающими право на возмещение расходов на приобретение электронного авиабилета, является такой пакет документов: оригинал расчетного документа, подтверждающего осуществление расчетной операции в наличной или безналичной форме, распечатка на бумаге маршрута электронного авиабилета и электронного купона с номером электронного билета, оригиналы отрывной части посадочных талонов пассажира.

С учетом вышеуказанного наличие только распечатки маршрута не может быть основанием для возмещения командированному работнику расходов на проезд.

Заместитель Министра
А. Мярковский

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ у м. КИЄВІ

01001, Україна, м. Київ-1, пров. Музейний, 2-Д

тел.: 270-58-40

27.07.2010 р.
№9519/0/11-10

Приватним нотаріусам Київського
міського нотаріального округу

Завідувачам Київських державних
нотаріальних контор

Головне управління юстиції у м. Києві доводить до Вашого відома та врахування в роботі лист Заступника Міністра юстиції України Єфіменка Л.В. №31-32/132 від 29.06.2010 року, щодо зміни змісту виконавчого напису встановленого Законом України «Про нотаріат».

Додаток: на 3 аркушах.

Заступник начальника Головного
управління юстиції у м. Києві В.М. Мироник

Виконавець: Долинний З.В.
тел. 234-96-09

ЗРАЗОК
Виконавчий напис про повернення
об’єкта фінансового лізингу¹
ВИКОНАВЧИЙ НАПИС

Місто Київ, Україна, дата прописом (число, місяць, рік).

Цей виконавчий напис вчинено мною Прізвище, ініціали, приватним нотаріусом назва нотаріального округу/ Прізвище, ініціали, державним нотаріусом назва державної нотаріальної контори на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат», статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», пункту 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172
про повернення
лізингоодержувачем – Прізвище, ім’я, По батькові дата народження прописом (число, місяць, рік) року народження, уродженцем місце нароження, населений пункт, район, область, який зареєстрований за адресою: вулиця, номер будинку та квартири, населений пункт, район, область, ідентифікаційний номер в ДРФО №номер.

на користь лізингодавця – повне найменування юридичної особи, юридична адреса: індекс, область, район, населений пункт, фактичне місцезнаходження: індекс, область, район, населений пункт, код ЄДРПОУ номер, рахунок № номер, відкритий у назва банку МФО номер.
об’єкта фінансового лізингу – наприклад — сівалка ІХТІМА-600, 2007 року випуску (робоча ширина 6м., транспортна ширина Зм., ширина міжрядь 12,5 см., кількість висіваючих секцій 33 шт., об’єм бункера 3000 л. глибина висіву до 12 км/год., прикочуючий поток, вага 6000 кг, необхідна потужність трактора 194/260 kw/к.с.) вартістю 000000 грн. (вартість прописом), що був переданий в користування на підставі договору лізингу № номер, укладеного² дата (число, місяць, рік) року та підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі до дата (число, місяць, рік) року за користування об’єктом лізингу в сумі:
несплачені лізингові платежі — 000000 грн. (сума прописом),
неоплачена вартість об’єкта лізингу — 000000 грн. (сума прописом),
штраф — 000000 грн. (сума прописом),
а всього: 000000 грн. (сума прописом).

Цей виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення і може бути пред’явлений до державної виконавчої служби для примусового виконання протягом _________ років.³
Зареєстровано в реєстрі за № __________
Стягнуто плати __________

Печатка Приватний нотаріус Підпис
_______________
1. За таким зразком вчиняється виконавчий напис, коли лізингоодержувачем є фізична особа, а лізингодавцем – юридична особа.
2. У разі, коли договір лізингу нотаріально посвідчений, виконавчий напис може бути вчинений відповідно до пункту 1 Переліку про стягнення заборгованості (лізингових платежів) за нотаріально посвідченими угодами.
3. Строк пред’явлення виконавчого напису до виконання зазначається відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” та статті 91 Закону України “Про нотаріат”.

Німеччина незабаром зніме своє заперечення стосовно приєднання України до Гаазької конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Про це повідомив у своєму листі Міністру юстиції України Олександру Лавриновичу Посол Федеративної Республіки Німеччина Д-р Ганс-Юрген Гаймзьот.

Як зазначив Міністр юстиції, Німеччина — єдина країна, яка не визнавала Україну стороною Гаазької Конвенції. Головним мотивом була недовіра до документів, що засвідчують цивільний стан громадян, які подаються до Консульства Німеччини, через виявлені факти підробки.

За словами Олександра Лавриновича, про зняття заперечення Німеччина повідомить нотою на адресу Міністерства закордонних справ Нідерландів. Від моменту зняття заперечення Конвенція набуде чинності безпосередньо між Україною та Німеччиною.

Посол Німеччини відзначив, що такого успіху було досягнуто після зустрічі з Міністром юстиції України Олександром Лавриновичем, яка відбулася 13 травня 2010 року. Д-р Ганс-Юрген Гаймзьот висловив впевненість в тому, що і надалі обидві країни будуть поглиблювати співробітництво у сфері правової політики.

Нагадаємо, Гаазька конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, набрала чинності для України 22 грудня 2003 року. Відповідно до положень Конвенції офіційні документи звільняються від консульської легалізації на території держав – учасниць цієї угоди. Єдиною формальною вимогою при застосуванні Конвенції є проставлення спеціального штампу (апостилю), який засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплено відповідний документ.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271- 17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про внесення змін до Закону України
«Про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести зміни до Закону України «Про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»
( 249-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 1, ст. 2,
N 5, ст. 48, N 14, ст. 104; 2004 р., N 36, ст. 433; 2006 р., N 12,
ст. 100), виклавши його в такій редакції:

«З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про запобігання
та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом,
або фінансуванню тероризму

Цей Закон спрямований на захист прав та законних інтересів
громадян, суспільства і держави шляхом визначення правового
механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення
формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної
інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та
іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини,
пов’язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими
операціями.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому
значенні:

1) доходи, одержані злочинним шляхом, — будь-яка економічна
вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння,
що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з
матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а також
включати рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують
право на таку власність або частку в ній;

2) суспільно небезпечне діяння, що передує легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, — діяння, за яке
Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ) передбачено покарання у
виді позбавлення волі (за винятком діянь, передбачених статтями
207, 212 і 212-1 Кримінального кодексу України) ( 2341-14 ), або
діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно
небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації
(відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно
було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України
( 2341-14 ), внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи;

3) фінансування тероризму — надання чи збір активів
будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано
повністю або частково для організації, підготовки і вчинення
окремим терористом або терористичною організацією визначеного
Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ) терористичного акту,
втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до
вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи
терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту,
будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби
здійснення таких дій;

4) фінансова операція — будь-які дії щодо активів, здійснені
за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу;

5) фінансовий моніторинг — сукупність заходів, які
здійснюються суб’єктами фінансового моніторингу у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що
включають проведення державного фінансового моніторингу та
первинного фінансового моніторингу;

6) об’єкт фінансового моніторингу — дії з активами, пов’язані
з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять,
за умови наявності ризиків використання цих активів з метою
легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії
чи події, активи та їх учасників;

7) державний фінансовий моніторинг — сукупність заходів, які
здійснюються суб’єктами державного фінансового моніторингу,
спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання
та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванню тероризму:

державний фінансовий моніторинг Спеціально уповноваженого
органу — сукупність заходів із збору, обробки та аналізу
зазначеним органом інформації про фінансові операції, що подається
суб’єктами первинного і державного фінансового моніторингу та
іншими державними органами, відповідними органами іноземних
держав, а також заходів з перевірки такої інформації згідно із
законодавством України;

державний фінансовий моніторинг інших суб’єктів державного
фінансового моніторингу — сукупність заходів, які здійснюються
суб’єктами, визначеними абзацом другим частини третьої статті 5
цього Закону, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

8) первинний фінансовий моніторинг — сукупність заходів, які
здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу,
спрямованих на виконання вимог цього Закону, що включають
проведення обов’язкового та внутрішнього фінансового моніторингу;

9) обов’язковий фінансовий моніторинг — сукупність заходів,
які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, з
виявлення фінансових операцій, що підлягають обов’язковому
фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 цього Закону,
ідентифікації учасників таких операцій та вивчення їх діяльності,
ведення обліку цих операцій та відомостей про їх учасників,
обов’язкового звітування про них Спеціально уповноваженому органу,
а також подання додаткової інформації про фінансові операції та їх
учасників, що стали об’єктом фінансового моніторингу з боку
Спеціально уповноваженого органу;

10) внутрішній фінансовий моніторинг — сукупність заходів,
які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, з
виявлення фінансових операцій, що підлягають внутрішньому
фінансовому моніторингу відповідно до статті 16 цього Закону, із
застосуванням підходу, що ґрунтується на проведенні оцінки ризиків
легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансування тероризму; ведення обліку таких операцій та
відомостей про їх учасників; подання інформації Спеціально
уповноваженому органу про операції, що мають високий ступінь
ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансування тероризму, а також додаткової інформації
про фінансові операції та їх учасників, що стали об’єктом
фінансового моніторингу з боку Спеціально уповноваженого органу;

11) належним чином оформлене повідомлення про фінансову
операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, — оформлене та
подане до Спеціально уповноваженого органу відповідно до вимог
статті 12 цього Закону повідомлення про фінансову операцію, що
підлягає фінансовому моніторингу;

12) неподання суб’єктом первинного фінансового моніторингу
інформації про фінансову операцію, що підлягає фінансовому
моніторингу, Спеціально уповноваженому органу — це:

неподання інформації про фінансові операції, що підлягають
фінансовому моніторингу (відсутність на обліку у Спеціально
уповноваженого органу належним чином оформленого та поданого
зазначеним суб’єктом первинного фінансового моніторингу
повідомлення (інформації) про такі фінансові операції);

повторне подання неналежним чином оформленого повідомлення
(інформації) про фінансову операцію, що підлягає фінансовому
моніторингу, яке не взято на облік Спеціально уповноваженим
органом (під повторним поданням неналежним чином оформленого
повідомлення (інформації) про фінансову операцію, що підлягає
фінансовому моніторингу, слід розуміти послідовне подання
суб’єктом первинного фінансового моніторингу трьох неналежним
чином оформлених повідомлень про одну й ту саму фінансову
операцію, що підлягає фінансовому моніторингу);

13) умисне подання суб’єктом первинного фінансового
моніторингу завідомо недостовірної інформації про фінансові
операції, що підлягають фінансовому моніторингу, Спеціально
уповноваженому органу — умисне подання завідомо недостовірної
інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому
моніторингу, яка не відповідає дійсності;

14) ризики — небезпека (загроза, уразливі місця) для
суб’єктів первинного фінансового моніторингу бути використаними
клієнтами при наданні ними послуг відповідно до характеру їхньої
діяльності з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

15) управління ризиками — заходи, які здійснюються суб’єктами
первинного фінансового моніторингу, з визначення, оцінки,
моніторингу, контролю ризиків, що спрямовані на їх зменшення до
прийнятного рівня;

16) Спеціально уповноважений орган — центральний орган
виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового
моніторингу;

17) активи — кошти, майно, майнові і немайнові права;

18) учасники фінансової операції — клієнт, контрагент, а
також особи, які діють від їх імені або в їхніх інтересах;

19) клієнт — будь-яка особа, яка звертається за наданням
послуг або користується послугами суб’єкта первинного фінансового
моніторингу;

20) контроль юридичної особи — пряме або опосередковане
володіння фізичною особою самостійно чи спільно з близькими
родичами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50
та більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної
особи, або незалежна від формального володіння можливість
здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління чи на
діяльність юридичної особи;

21) контроль фізичної особи — можливість вирішального впливу
на фінансові операції цієї особи незалежно від фактичного
володіння активами фізичної особи;

22) контролер — особа, яка здійснює контроль;

23) істотна участь — пряме або опосередковане володіння
часткою у розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу
(фонду), 10 і більше відсотків акцій або прав голосу в юридичній
особі, прямий або опосередкований вплив на неї;

24) вигодоодержувач — особа, на користь або в інтересах якої
проводиться фінансова операція;

25) ділові відносини — відносини між клієнтом та суб’єктом
первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі
договору про надання фінансових або інших послуг;

26) філія іноземного банку — відокремлений структурний
підрозділ іноземного банку, що не має статусу юридичної особи і
провадить банківську діяльність на території України;

27) узагальнені матеріали — відомості про фінансові операції,
які були об’єктом фінансового моніторингу і за результатами
аналізу яких Спеціально уповноваженим органом виявлено підозри
щодо відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, чи
фінансування тероризму, або суспільно небезпечного діяння, що
передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом. Узагальнені матеріали є повідомленням про злочин і містять
підстави для прийняття правоохоронними органами рішення відповідно
до Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ), а також для проведення правоохоронними та
розвідувальними органами України оперативно-розшукової діяльності.
Форма та структура узагальнених матеріалів встановлюються
Спеціально уповноваженим органом за погодженням з правоохоронними
органами;

28) додаткові узагальнені матеріали — відомості, зібрані на
основі аналізу додатково одержаної інформації, на доповнення до
раніше поданих узагальнених матеріалів;

29) публічні діячі — фізичні особи, які виконують або
виконували визначені публічні функції в іноземних державах, а
саме:

глава держави, керівник уряду, міністри та їх заступники;

депутати парламенту;

члени верховного суду, конституційного суду або інших судових
органів високого рівня, рішення яких не підлягають оскарженню,
крім як за виняткових обставин;

члени суду аудиторів або правлінь центральних банків;

надзвичайні та повноважні посли, повірені у справах та високі
посадовці збройних сил;

члени адміністративних, управлінських чи наглядових органів
державних підприємств, що мають стратегічне значення;

30) міжнародні санкції — санкції, які визнаються Україною
відповідно до міжнародних договорів, або рішення міжнародних
організацій щодо замороження активів, рішення яких визнаються
відповідно до міжнародних договорів;

31) бездоганна ділова репутація — сукупність підтвердженої
інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про
відповідність її діяльності вимогам законодавства, а також для
фізичних осіб — про належні професійні, управлінські здібності та
відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у
сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в
установленому законом порядку;

32) відокремлений підрозділ суб’єкта первинного фінансового
моніторингу — філія, інший підрозділ суб’єкта первинного
фінансового моніторингу, розташований поза його місцезнаходженням
та що здійснює фінансові операції або забезпечує їх здійснення, у
тому числі надає послуги від імені суб’єкта первинного фінансового
моніторингу;

33) високий ризик — результат оцінки ризику суб’єктом
первинного фінансового моніторингу, що базується на аналізі
сукупності визначених критеріїв, який свідчить про високу
вірогідність використання суб’єкта для відмивання доходів,
одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму;

34) неприбуткові організації — юридичні особи, створені для
здійснення наукової, освітньої, культурної, оздоровчої,
екологічної, релігійної, благодійної, соціальної та іншої
діяльності з метою задоволення потреб та інтересів громадян у
межах, визначених законодавством України, без мети отримання
прибутку.
………………………………

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

Н А К А З

13.05.2003 N 48

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
23 травня 2003 р.
за N 394/7715

Про затвердження деяких форм обліку та подання
інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового
моніторингу, та Інструкції щодо їх заповнення

{ Із змінами, внесеними згідно з Наказами Державного
департаменту фінансового моніторингу
N 115 ( z0900-03 ) від 26.09.2003
Наказами Міністерства фінансів
N 166 ( z0043-04 ) від 26.12.2003
N 56 ( z0799-04 ) від 18.06.2004
N 122 ( z1304-04 ) від 28.09.2004
Наказами Державного комітету фінансового
моніторингу
N 112 ( z0616-05 ) від 16.05.2005
N 161 ( z0991-05 ) від 17.08.2005
N 76 ( z0513-06 ) від 20.04.2006
N 87 ( z0655-06, z0656-06 ) від 05.05.2006
N 238 ( z0045-08 ) від 26.12.2007 }

Керуючись статтями 5 та 13 Закону України «Про запобігання та
протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом» ( 249-15 ), пунктами 5, 8-10, 12 Порядку реєстрації
фінансових операцій суб’єктами первинного фінансового моніторингу,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2003
N 644 ( 644-2003-п ), пунктом 7 Порядку взяття на облік Державним
департаментом фінансового моніторингу фінансових операцій, що
підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 N 646
( 646-2003-п ), а також пунктами 2.4, 6.4, 6.6, 6.10 Вимог до
організації фінансового моніторингу суб’єктами первинного
фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії
запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним
шляхом, та фінансуванню тероризму, затверджених наказом Державного
департаменту фінансового моніторингу від 24.04.2003 N 40
( z0337-03 ) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України
29.04.2003 за N 337/7658, Н А К А З У Ю:

1. Затвердити такі форми обліку та подання інформації,
пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, які надаються
суб’єктами первинного фінансового моніторингу та їх відокремленими
підрозділами (додаються): { Абзац перший пункту 1 із змінами,
внесеними згідно з Наказом Державного комітету фінансового
моніторингу N 87 ( z0655-06 ) від 05.05.2006 }
N 1-ФМ «Картка реєстрації суб’єкта первинного фінансового
моніторингу (відокремленого підрозділу) та відповідальних осіб»;
N 2-ФМ «Реєстр фінансових операцій, що підлягають фінансовому
моніторингу»;
N 3-ФМ «Повідомлення про результати обробки картки реєстрації
суб’єкта первинного фінансового моніторингу (відокремленого
підрозділу) та відповідальних осіб»;
N 4-ФМ «Повідомлення про фінансові операції, що підлягають
фінансовому моніторингу»;
N 5-ФМ «Повідомлення про взяття фінансової операції на облік
або про відмову від взяття на облік Держфінмоніторингом»;
N 6-ФМ «Запит про надання додаткової інформації з питань
фінансового моніторингу».
( Пункт 1 в редакції Наказу Державного комітету фінансового
моніторингу N 161 ( z0991-05 ) від 17.08.2005 )

2. Затвердити Інструкцію щодо заповнення форм обліку та
подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового
моніторингу (додається).

3. Установити, що відомості щодо операцій, які підлягають
фінансовому моніторингу або можуть бути пов’язані з фінансуванням
тероризму, надаються суб’єктами первинного фінансового моніторингу
Державному комітету фінансового моніторингу України (далі —
Держфінмоніторинг) в електронному вигляді каналами зв’язку або на
магнітному носії та засвідчуються електронним цифровим підписом в
установленому законодавством порядку. При цьому магнітний носій
надається разом із супровідним листом. ( Пункт 3 в редакції Наказу
Державного комітету фінансового моніторингу N 112 ( z0616-05 ) від
16.05.2005 )

4. Дозволити суб’єктам первинного фінансового моніторингу,
крім банків, передавати до Держфінмоніторингу інформацію про
фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу або
можуть бути пов’язані з фінансуванням тероризму, на паперових
носіях поштою з повідомленням про вручення у разі, якщо суб’єкт
первинного фінансового моніторингу подає такі повідомлення
несистематично.
Подання повідомлень про фінансові операції вважається
несистематичним у разі, якщо суб’єкт первинного фінансового
моніторингу подає повідомлення Держфінмоніторингу, які не є
пов’язаними між собою, у кількості не більше чотирьох щорічно
(протягом календарного року).
Для цілей цього наказу повідомлення вважаються пов’язаними
між собою, якщо вони стосуються однієї фінансової операції (у тому
числі додаткові) або одне з цих повідомлень містить відповідне
посилання у полях 650 «Порядковий номер реєстрації пов’язаної
фінансової операції в реєстрі», 660 «Дата реєстрації пов’язаної
фінансової операції в реєстрі», 670 «Коментар до пов’язаної
фінансової операції» форми N 2-ФМ «Реєстр фінансових операцій, що
підлягають фінансовому моніторингу» на фінансові операції,
повідомлення про які були подані Держфінмоніторингу суб’єктом
первинного фінансового моніторингу раніше. ( Абзац третій пункту 4
в редакції Наказу Державного комітету фінансового моніторингу
N 161 ( z0991-05 ) від 17.08.2005 )
У разі необхідності подання п’ятого та наступних повідомлень
суб’єкт первинного фінансового моніторингу подає такі повідомлення
Держфінмоніторингу на паперових носіях поштою з повідомленням про
вручення та в місячний строк з моменту подання п’ятого
повідомлення забезпечує подання інформації в електронному
вигляді.
( Пункт 4 в редакції Наказу Держфінмоніторингу N 115
( z0900-03 ) від 26.09.2003, із змінами, внесеними згідно з
Наказами Мінфіну N 166 ( z0043-04 ) від 26.12.2003, N 56
( z0799-04 ) від 18.06.2004, в редакції Наказу Державного комітету
фінансового моніторингу N 112 ( z0616-05 ) від 16.05.2005 )

5. Установити, що форми обліку та подання інформації,
пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу,
використовуються суб’єктами первинного фінансового моніторингу та
їх відокремленими підрозділами, які не є банками, у таких
випадках: { Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з
Наказом Державного комітету фінансового моніторингу N 87
( z0655-06 ) від 05.05.2006 }
Форма N 1-ФМ «Картка реєстрації суб’єкта первинного
фінансового моніторингу (відокремленого підрозділу) та
відповідальних осіб» та форма N 4-ФМ «Повідомлення про фінансові
операції, що підлягають фінансовому моніторингу» при поданні
інформації до Держфінмоніторингу на паперових носіях та в інших
випадках, установлених Держфінмоніторингом.
Форма N 2-ФМ «Реєстр фінансових операцій, що підлягають
фінансовому моніторингу»: { Абзац третій пункту 5 в редакції
Наказу Державного комітету фінансового моніторингу N 87
( z0655-06 ) від 05.05.2006 }
при реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому
моніторингу, якщо реєстр ведеться в паперовій формі;
при роздрукуванні реєстру фінансових операцій, що підлягають
фінансовому моніторингу, якщо реєстр ведеться в електронній формі;
при поданні інформації до Держфінмоніторингу на паперових
носіях.
Форма N 3-ФМ «Повідомлення про результати обробки картки
реєстрації суб’єкта первинного фінансового моніторингу
(відокремленого підрозділу) та відповідальних осіб», форма N 5-ФМ
«Повідомлення про взяття інформації на облік або відмову від
взяття на облік Держфінмоніторингом» при наданні
Держфінмоніторингом повідомлень про результати обробки інформації,
яка надійшла від суб’єктів первинного фінансового моніторингу.
{ Абзац сьомий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом
Державного комітету фінансового моніторингу N 238 ( z0045-08 ) від
26.12.2007 }
Форма N 6-ФМ «Запит про надання додаткової інформації з
питань фінансового моніторингу» при направленні
Держфінмоніторингом України на адресу суб’єкта первинного
фінансового моніторингу запиту про надання додаткової інформації у
відповідності до вимог Закону «Про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»
( 249-15 ). { Пункт 5 доповнено абзацом згідно з Наказом
Державного комітету фінансового моніторингу N 238 ( z0045-08 ) від
26.12.2007 }
( Пункт 5 в редакції Наказів Державного комітету фінансового
моніторингу N 122 ( z1304-04 ) від 28.09.2004, N 161 ( z0991-05 )
від 17.08.2005 )

6. Департаменту інформаційних технологій (Давидюк В.С.)
забезпечити до 20.10.2005 розробку та розміщення на веб-сайті
Державного комітету фінансового моніторингу України
(«http://www.sdfm.gov.ua») файлів у форматі PDF із зразками
бланків паперових форм обліку та подання інформації, пов’язаної із
здійсненням фінансового моніторингу. ( Пункт 6 в редакції Наказу
Державного комітету фінансового моніторингу N 161 ( z0991-05 ) від
17.08.2005 )

7. Департаменту інформаційних технологій (Давидюк В.С.) до
01.11.2005 привести у відповідність до вимог цього наказу
програмне забезпечення з обробки інформації, отриманої від
суб’єктів первинного фінансового моніторингу (їх відокремлених
підрозділів), які не є банками. ( Пункт 7 в редакції Наказу
Державного комітету фінансового моніторингу N 161 ( z0991-05 ) від
17.08.2005 )

8. Форми, пов’язані із здійсненням фінансового моніторингу,
та Інструкція щодо їх заповнення набирають чинності з 01.11.2005.
( Пункт 8 в редакції Наказу Державного комітету фінансового
моніторингу N 161 ( z0991-05 ) від 17.08.2005 )

9. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника
Голови Державного комітету фінансового моніторингу України
Кірсанова В.М. ( Пункт 9 в редакції Наказу Державного комітету
фінансового моніторингу N 161 ( z0991-05 ) від 17.08.2005 )

В.о. Голови Держфінмоніторингу В.М.Жмінько …………………….