Передплата на 2011 рік здійснюється через:

ПП «ПА «Страйд-Плюс»
Отримувач — ПП «ПА «Страйд-Плюс», код ЄДРПОУ 35072739,
п/р 26005460220010 в ПАТ «АКБ «Базис» м. Харкова, МФО 351760.

ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН»
Отримувач — ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН», код ЄДРПОУ 33478516,
п/р 260090102990 в ПАТ «ПроКредит Банк» м. Києва, МФО 320984.
Призначення платежу: «Передплата на журнал «Мала енциклопедія нотаріуса» на 2011 рік».
ПДВ не передбачено. У цій графі також слід указати адресу, на яку надсилати журнал.

Вартість річної передплати на 2011 рік — 970 грн.
Тел./факс: (057) 733-92-05; 714-27-90; тел.: 731-87-09; 714-27-89
E-mail: info@stride.com.ua http://www.stride.com.ua

У НОМЕРІ:
Фінмоніторинг
АНДРІЙ АСАУЛЮК
Окремі думки щодо фінмоніторингу в нотаріальній діяльності 8
МАРІЯ АРТЕМОВА
Нотаріальна практика та фінансовий моніторинг, їх співвідношення в законодавстві
України 36
Антикорупційне законодавство
ОЛЕКСІЙ ГОВОРОВ, ІГОР ПІНЧУК
Окремі аспекти норм нового антикорупційного законодавства
України 55
Спадщина
ЛЮДМИЛА САДИХОВА
Спадщина: окремі питання 59
ИРИНА СВЯТЕЦКАЯ
Кредитор в наследственном праве 63
Приложение
Рішення суду про стягнення боргу за договором позики 70
Рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором 73
Рішення суду про стягнення заборгованості 76
Нотаріальний процес
ВІКТОРІЯ ГОЛОБОРОДЬКО
Податкова застава за Податковим кодексом України 79
ВАСИЛЬ КРАТ
Довіреність на користування транспортним засобом: нетиповість конструкції 82
ОКСАНА МИРОНИК
Формування практики зняття обмежень за рішенням суду 86
Додаток
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29.08.2008 р. № 01-8/503 «Про деякі питання, пов’язані з веденням Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень рухомого майна» 89
ІРИНА САЯПІНА
«Спрощення» процедури реєстрації юридичних осіб та його наслідки 91
Цивільне право
ОЛЕКСАНДР ПАРАМОНОВ
Відступлення права вимоги 94
ОЛЬГА РОЗГОН
Набуття права власності на гараж 98
Нотаріальний депозит
ОЛЬГА МАНГУШЕВА
Порядок видачі квитанцій та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій в разі прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів 107
Судова практика
Рішення апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги комунального підприємства і визнання за позивачкою (приватним нотаріусом) права на оплату за споживання теплової енергії за тарифами, встановленими для фізичних осіб 111
Захист прав нотаріуса
ТАМІЛА БИЧКОВА
Відгук на припис 115
ОЛЕНА САМОЩЕНКО
Порядок та строки оскарження податкового повідомленнярішення (рішення) державної податкової інспекції 117
Податки
ОЛЬГА ДЯЧУК
Порядок надання інформації державній податковій службі в межах вимог ст. 8 Закону України «Про нотаріат» 121
ВОЛОДИМИР МАРЧЕНКО
Зміни до Податкового кодексу та їх застосування в нотаріальній практиці 125
ІГОР НАЯВКО
Проблеми визначення оціночної вартості нерухомості за Податковим кодексом України 131
Міжнародне право
ДАНИЛО КУРДЕЛЬЧУК
Особливості нотаріального оформлення документів для дії за кордоном 134
НАТАЛІЯ САУТЕНКО
Деякі аспекти оформлення документів для дії за кордоном у нотаріальній практиці 143
Земельне право
МИХАЙЛО ШУЛЬГА, ДЕНИС КОВАЧ
Правові засади встановлення та зміни меж населених пунктів 145
Висновки експертиз
ОЛЕКСАНДР ДЗЕРА, МИРОСЛАВА ДЯКОВИЧ
ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН
щодо поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на приватизоване майно (житло та земельні ділянки) 150
ОЛЕГ ПЕЧЕНИЙ
НАУКОВОПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо відчуження майна подружжя, що перебуває у спільній
сумісній власності 154
Огляди та коментарі
ЮЛІЯ ЖЕЛІХОВСЬКА
Виконавчий напис як засіб захисту цивільних прав нотаріусом 157
Є така професія — нотаріус
АНДРЕЙ СИДОРЕНКО
Есть у меня приятель, и решил он стать нотариусом 161
Асоціація правників України
Пам’яті нотаріусів 165
Звернення до Першого заступника Глави Адміністрації Президента України Акімової Ірини Михайлівни 167

Передплата на 2011 рік здійснюється через:

ПП «ПА «Страйд-Плюс»
Отримувач — ПП «ПА «Страйд-Плюс», код ЄДРПОУ 35072739,
п/р 26005460220010 в ПАТ «АКБ «Базис» м. Харкова, МФО 351760.
ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН»
Отримувач — ТОВ «ЦАДППБ «ЮКОН», код ЄДРПОУ 33478516,
п/р 260090102990 в ПАТ «ПроКредит Банк» м. Києва, МФО 320984.
Призначення платежу: «Передплата на журнал «Мала енциклопедія нотаріуса» на 2011 рік».
ПДВ не передбачено. У цій графі також слід указати адресу, на яку надсилати журнал.
Вартість річної передплати на 2011 рік — 970 грн.
Тел./факс: (057) 733-92-05; 714-27-90; тел.: 731-87-09; 714-27-89
E-mail: info@stride.com.ua http://www.stride.com.ua

Деякі аспекти набуття права власності на об’єкти безхазяйного нерухомого майна

Питання набуття права власності на об’єкти безхазяйного нерухомого майна було та залишається актуальним сьогодні.

Актуальність обговорюваної теми підтверджується не тільки чисельною кількістю питань щодо самої процедури визнання об’єкта нерухомого майна безхазяйним, а й, наприклад, відсутністю розуміння самого поняття безхазяйної речі, відсутністю налагодженої і систематизованої взаємодії між органами, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно та органами місцевого самоврядування. Аналіз проблемних питань, пов’язаних з постановкою на облік безхазяйного нерухомого майна свідчить про необхідність додаткового обговорення законодавства, що регулює відносини у відповідній сфері.

Процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Цивільним кодексом України. Так, відповідно до частини другої статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених Кодексом, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади (стаття 269 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким чином, законодавство визначає особливі правила щодо набуття права власності на безхазяйні нерухомі речі.

Перш за все такі речі мають бути взяті на облік як безхазяйні за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони знаходяться, з обов’язковим оголошенням про це у друкованих засобах масової інформації.

Законодавець визначив саме такий порядок за для того аби встановити власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення такої речі, або ж заявити про свої права на вказану річ.

Необхідність постановки на облік речі як безхазяйної обумовлена також тим, що лише по закінченню чітко визначеного періоду — 1 року, що обчислюється з моменту взяття такої речі на облік, виникнуть правові підстави для визнання власником речі іншої особи.

Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участі заявника з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.

За позовом органу, правомочного управляти комунальним майном, суд за умови якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення своєї власності чи не заявила про своє право на нерухоме майно, передає безхазяйну нерухому річ до комунальної власності.

Разом з тим, необхідно зазначити про обов’язкову складову процедури набуття права власності на безхазяйну нерухому річ – офіційне оприлюднення інформації про взяття нерухомої речі на облік органом державної реєстрації прав.

Цивільним кодексом України не визначено суб’єкта, на якого покладається обов’язок інформувати громаду (суспільство) про взяття нерухомого майна на облік як безхазяйного. Однак, цілком виправданою вбачається думка про те, що таким суб’єктом є відповідний орган місцевого самоврядування. Адже саме орган місцевого самоврядування є зацікавленою особою щодо набуття права власності на безхазяйну нерухому річ, а тому необхідність забезпечення дотримання такої складової процедури набуття права власності (на рівні з дотриманням строку – 1 рік) як офіційне оприлюднення інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік (без дотримання якої унеможливлюється прийняття судом відповідного рішення), є його прерогативою, оскільки покликана убезпечить від прийняття судом рішення не на його користь із зазначених підстав.

Розглядаючи проблематику набуття права власності на об’єкти безхазяйного нерухомого майна виникає потреба у визначені самого поняття безхазяйна річ.

Зі змісту частини першої зазначеної статті 335 Цивільного кодексу України випливає, що лише те майно, яке не має власника або власник якого невідомий може вважатися безхазяйним.

В такому контексті поняття «не має власника» та «власник невідомий» об’єднує одна спільна категорія – відсутня особа, яка б могла оспорити право власності на нерухоме майно.

Вважаю, що таке поняття як «не має власника» застосовується у випадку, якщо певна річ має статус нерухомого майна, права щодо якого виникли у його власника й були зареєстровані в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, однак з певних причин право власності у відповідної особи на зазначене майно припинилося. Тобто, при фактичному існуванні об’єкта нерухомого майна його власник відсутній.

Так, наприклад згідно зі статтею 347 Цивільного кодексу України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Тобто, у разі прийняття власником рішення про відмову від права власності на нерухоме майно (право власності на яке згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України підлягає державній реєстрації) — він має підтвердити факт припинення свого права власності шляхом звернення з відповідною заявою про припинення права власності на об’єкт нерухомого майна до органу, що здійснює державну реєстрацію прав. З моменту внесення реєстратором бюро технічної інвентаризації відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно — таке майно не має власника, а отже саме з цього моменту може вважатися безхазяйним.

На мою думку поняття «власник невідомий» застосовується у випадку, якщо має місце фактичне існування об’єкта нерухомого майна при відсутності будь-якої документації щодо нього та інформації про його власника.

Прикладом може слугувати ситуація, за якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані чи будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або особою, що не є власником або користувачем земельної ділянки, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (самочинне будівництво). При умові, що право власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості не визнане судом за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи за власником (користувачем) земельної ділянки, й не має місце його державна реєстрація в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

На сьогодні найпоширенішою помилкою як органів, що здійснюють державну реєстрацію прав, так і органів місцевого самоврядування при реалізації своїх повноважень, пов’язаних з вирішенням питання можливості віднесення нерухомого майна до категорії «безхазяйне», є застосування поняття «безхазяйна річ» до майна, власник якого відомий (наприклад, інформація щодо особи власника міститься в Реєстрі прав власності на нерухоме майно), але він не перебуває за місцем знаходження такого майна або ж в даний час місце його перебування встановити неможливо.

Розглянемо ситуацію на прикладі приватизованого житла, яке не використовується його власниками за призначенням, у разі, якщо власники змінили місце проживання або місце перебування таких власників встановити неможливо.

Приватизацією державного житлового фонду відповідно до Закону України «Про приватизацією державного житлового фонду» є відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Цивільний кодекс України також визначає, що однією із підстав набуття фізичною особою права власності є приватизація нею державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345).

Власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України (стаття 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно зі статтями 316 та 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону відповідно за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Тобто, на зміст права власності не впливають ні місце проживання, ні місцезнаходження майна, що означає – де б не проживав власник і де б не знаходилось його майно, він володіє щодо нього усією сукупністю прав володіння, користування та розпорядження.

Виходячи зі змісту статті 319 Цивільного кодексу України, власник, володіючи користуючись та розпоряджаючись своїм майном на власний розсуд, може вчиняти щодо нього будь-які дії, в тому числі знищити майно чи відмовитись від нього.

Слід наголосити на тому, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України). Конституція також гарантує власнику його право, закріплюючи норму, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений свого майна інакше, як за рішенням суду.

Отже, враховуючи наведене, приватизоване житло, яке не експлуатується власниками, що змінили своє місце проживання, за призначення не може бути визнане безхазяйним із зазначених підстав, у тому числі з огляду на те, що власник такого нерухомого майна відомий.

До нерухомого майна, власник якого відомий, однак місце перебування його встановити неможливо, у тому числі у разі визнання останнього безвісно відсутнім (за наявності відповідних підстав та у судовому порядку), не може бути застосовано а ні поняття «безхазяйне майно», а ні процедуру набуття права власності на нього відповідним органом місцевого самоврядування, оскільки Цивільним кодексом України визначено інші правові механізми розпорядження таким майном.

Так, відповідно до статті 44 Цивільного кодексу України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їм майно та встановлює над ним опіку.

За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун також надає за рахунок цього майна утримання особи, яких фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою, або фізична особа, місце перебування якої невідоме, за законом зобов’язані утримувати.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Тобто, за наявності будь-якої інформації щодо особи власника нерухомого майна існує вірогідність того, що такою особою буде заявлено право на нього або вимогу про повернення власності у своє володіння, користування та розпорядження.

Ще однією найпоширенішою помилкою зацікавлених органів влади є намагання поширити процедуру набуття права власності на нерухоме майно як безхазяйне у разі смерті власника нерухомого майна та відсутності спадкоємців на зазначене майно.

Звертаємо увагу, що відповідно до статі 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Тобто, положення вказаної статті визначають долю спадщини, яка внаслідок певних чинників не переходить до спадкоємців. При цьому, встановлює, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності вказаних обставин, а лише за наявності рішення суду, яке в свою чергу, приймається за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Отже, в даному випадку процедура визнання майна безхазяйним та реєстрація права власності на нього не може бути застосована, адже йдеться про підставу припинення права власності – смерть власника, а також про підставу набуття права власності на спадщину, що визнана судом відумерлою і регулюється цивільним законодавством як окрема чітко визначена процедура.

Інститут набуття прав власності на безхазяйне нерухоме майно не застосовується і у випадку набуття прав власності за набувальною давністю.

Статтею 344 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Таким чином, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою — вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ – не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов’язку повернути річ власнику, а також йому не пред’являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Слід звернути увагу на деякі відмінності двох інститутів набуття права власності за набувальною давністю і на безхазяйне нерухоме майно.

По-перше, набуття права власності нерухоме майно за набувальною давністю можливе і у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття права власності як на безхазяйну річ;

По-друге, право власності на безхазяйне нерухоме майно набувається єдиним, чітко визначеним суб’єктом – відповідною територіальною громадою, а у разі набуття права власності за набувальною давністю — будь-яким суб’єктом цивільних правовідносин з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до яких правила його статті 344 про набувальну давність в частині визнання права власності на нерухоме майно за правилами набувальної давності можливе не раніше 1 січня 2011 року.

Практика ж застосування інституту набувальної давності наразі лише формується, а тому потребує окремого досконалого вивчення.

Ю.С. Обдимко,
управління цивільного законодавства
та законодавства з питань земельних відносин

Надання правової допомоги у майнових правовідносинах та спадкуванні відповідно до положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року

22 січня 1993 року держави-члени СНД (Договірні Сторони) підписали Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі – Конвенція). Цей документ спрямований на забезпечення належного захисту прав і законних інтересів осіб, що проживають на територіях країн СНД.

10 листопада 1994 року Верховною Радою України було ратифіковано цю Конвенцію та 14 квітня 1995 року вона набула чинності для України.

Зазначену Конвенцію слід застосовувати у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Відповідно до статті 1 Конвенції громадяни кожної із її держав-учасниць (далі – Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

Громадяни кожної Договірної Сторони, а також особи, які проживають на їхніх територіях, мають право вільно та безперешкодно звертатися до суду, прокуратури та інших установ кожної Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть бути їх учасниками, подавати клопотання, подавати позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни кожної Договірної Сторони.

Відповідно до статті 5 Конвенції, при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин.

У статті 14 Конвенції передбачений обов’язок Договірних Сторін пересилати на прохання без перекладу і безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, документи про освіту, стаж роботи та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав і інтересів громадян запитуваної Договірної Сторони й інших осіб, що проживають на їхній території.

При виконанні статті 14 Конвенції центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України.

28 березня 1997 року у Москві було підписано Протокол (далі-Протокол) до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, який набрав чинності в України з 17 вересня 1999 року.

Зазначеним Протоколом, зокрема, внесено зміни до статей 5 та 14 Конвенції, а саме — при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин. Договірні Сторони визначають перелік своїх центральних, територіальних та інших органів, уповноважених на здійснення безпосередніх зносин, про що повідомляють депозитарія (держава, міжнародна організація або її головна виконавча посадова особа, якій здається на зберігання оригінал міжнародного договору і яка виконує стосовно цього договору функції, передбачені міжнародним правом).

Зміни, що внесені Протоколом до положень цієї Конвенції, необхідно застосовувати у відносинах України з Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія та Російською Федерацією та Республікою Молдова.

Отже, у відносинах із цими державами статті 5 та 14 Конвенції діють виключно у редакції цього Протоколу.

У Конвенції передбачено можливість пересилати установами юстиції Договірних Сторін свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану без перекладу і безкоштовно – безпосередньо через органи реєстрації актів громадянського стану Договірних Сторін з повідомленням громадян про пересилання документів. На таких самих умовах мають передаватися документи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів власних громадян та інших осіб, які проживають на їхніх територіях. Водночас Протоколом до Конвенції запроваджується обов‘язковий переклад російською мовою, у випадку виконання документів державними мовами Договірних сторін.

На сьогодні Міністерство юстиції України вже отримало від Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан списки управлінь юстиції, які наділені правом прямих зносин з відповідними управліннями юстиції України.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про запровадження безпосередніх зносин органів юстиції України в рамках Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року в частині виконання доручень у цивільних справах» від 2 серпня 2007 року №597/5, на виконання статті 5 Конвенції в редакції Протоколу до неї, з 1 жовтня 2007 року були визначені органи, що уповноважені на здійснення безпосередніх зносин з відповідними уповноваженими органами Договірних Сторін Протоколу. Такими органами є — Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Водночас, ціла низка країн не приєднались до Протоколу у частині розширення компетентних органів юстиції, уповноважених безпосередньо надавати правову допомогу, і здійснюють правове співробітництво виключно через центральні органи виконавчої влади. Серед них Республіка Молдова, Республіка Узбекистан, Киргизька Республіка, Азербайджанська Республіка, Грузія та Туркменістан.

Отже, при виконанні статті 14 Конвенції виключно через Міністерство юстиції України здійснюються зносини з компетентними установами юстиції:
Республіки Узбекистан;
Киргизької Республіки;
Республіки Азербайджан;
Грузії;
Туркменістану.

При виконанні пункту першого статті 14 Конвенції безпосередні зносини здійснюють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, визначені з цією метою Міністерством юстиції України у відносинах з компетентними установами юстиції:
Республіки Білорусь;
Республіки Казахстан;
Республіки Молдова;
Республіки Таджикистан;
Республіки Вірменія;
Російської Федерації.

При виконанні пункту другого статті 14 Конвенції у відносинах з компетентними установами юстиції:
Республіки Білорусь;
Республіки Казахстан;
Республіки Таджикистан;
Республіки Вірменія;
Російської Федерації.

Принагідно також згадати і про наявність ряду чинних двосторонніх договорів України, які теж охоплюють відносини в частині надання правової допомоги, майнових правовідносин та спадкування:
договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 9 січня 1995 року;
договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року;
договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19 лютого 1998 року.

Відповідно до статті 13 Конвенції усі документи, складені та посвідчені згідно із чинним законодавством країни не потребують додаткового посвідчення і користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. До таких документів може бути зроблений переклад на російську мову, справжність перекладу або підпису перекладача на яких повинен бути засвідчений у встановленому порядку державним або приватним нотаріусом України. Такі документи повинні бути прийняті на території країн СНД без будь-якого додаткового засвідчення.

Слід також згадати і статтю 17 Конвенції, відповідно до якої у відносинах одна з одною при виконанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою.

Протоколом від 1997 року зазначену статтю було доповнено реченням такого змісту:

«У випадку виконання документів державними мовами Договірних Сторін до них додаються засвідчені переклади російською мовою».

Конвенція також врегульовує майнові питання. Право власності на нерухоме майно та питання про те, яке майно є нерухомим, визначається згідно із законодавством країни, на території якої розташоване майно.

Право власності на транспортні засоби, що підлягає внесенню до державних реєстрів, визначається по законодавству Договірної Сторони, на території якої розташований орган, який здійснював таку реєстрацію транспортного засобу.

Виникнення і припинення права власності чи іншого речового права на майно, яке є предметом угоди визначається по законодавству місця укладення угоди, якщо інше не передбачене угодою сторін.

Зобов’язання про відшкодування шкоди, крім тих, що передбачені договорами і іншими правомірними діями, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце подія чи інша обставина, що слугувала основою для вимоги про відшкодування шкоди.

Конвенція закріплює право громадян кожної із Договірних Сторін щодо успадковування на територіях інших Договірних сторін майна чи прав за законом чи заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі, що і власні громадяни. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої розташоване це майно.

Відповідно до статті 45 Конвенції право спадкування майна визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Однак, право спадкування нерухомого майна визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Згідно зі статтею 48 Конвенції провадження в справах про спадкування рухомого майна мають вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав місце проживання у момент своєї смерті.

Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Якщо спадкодавець на день своєї смерті проживав на території однієї із країн, що зазначені вище, і до складу спадкового майна входять грошові вклади, то для вирішення питання щодо оформлення спадкових прав потрібно звертатися до компетентних органів країни, у якій проживав спадкодавець на день своєї смерті.

Якщо спадкується нерухоме майно, то потрібно звертатися до компетентної установи Договірної сторони, на території якої знаходиться це майно.

Що стосується заповіту, то здатність до складання та скасування заповіту, а також форма заповіту і його зміна визначаються згідно з правом тієї країни, де заповідач мав місце проживання на момент складання заповіту. Однак заповіт чи його зміна не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця його складення.

У Конвенції досить детально розроблений механізм та обсяги надання правової допомоги, а також форма та зміст доручень про надання правової допомоги. Ці дані активно використовуються в українській нотаріальній практиці, оскільки Закон України «Про нотаріат» дає право нотаріусам або посадовим особам, які вчиняють нотаріальні дії, витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Зокрема, для видачі свідоцтва про право на спадщину, а також для підтвердження родинних стосунків нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

З цією метою, у разі необхідності, нотаріус готує відповідний запит до компетентних органів іншої держави (країни-учасниці Конвенції) щодо отримання відповідних відомостей чи документів, необхідних для оформлення спадщини.

Наприклад, відомості щодо реєстрації, місця проживання, наявності спадкової справи, заповіту, копії актового запису про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть.

При оформленні таких запитів, нотаріус повинен керуватися статтею 7 Конвенції, яка встановлює основні вимоги до запитів.

Зокрема, запит нотаріуса повинен містити:
найменування установи, якій адресується запит;
найменування установи, яка направляє запит;
найменування справи, щодо якої готується запит про правову допомогу;
зміст запиту та інші відомості, необхідні для його виконання.

Зміст запиту повинен містити:
Прізвище, ім’я, по-батькові особи щодо якої готується запит;
дату народження (у разі наявності таких відомостей) та дату смерті особи, щодо якої готується запит. Якщо дата народження або дата смерті не вказана, то необхідно додавати копію свідоцтва про народження чи смерть, тощо;
останнє місце проживання померлого, щодо якого витребовується інформація;
адреси та назви установ від яких необхідно витребувати інформацію (назва нотаріальної контори, банківської установи);

Додатково можна зазначити будь-яку іншу інформацію, яка може бути корисною для надання відповіді по суті порушених питань.

Запит повинен бути підписаний керівником установи (завідувачем державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом) та скріплений гербовою печаткою цієї контори чи печаткою приватного нотаріуса.

Крім того, запити нотаріусів повинні відповідати вимогам Правилам ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Договірні Сторони самі сплачують всі витрати, що виникають під час надання правової допомоги на їхніх територіях.

Одночасно, слід зазначити, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (стаття 1223 Цивільного Кодексу України). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 зазначеного Кодексу.

Статтею 1270 Кодексу передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно статті 1269 Кодексу, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Видача такого свідоцтва конкретними строками не обмежується (частина перша статті 1296 Кодексу).

Частиною першою статті 1297 Кодексу передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1221 Кодексу місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо по законодавству Договірної Сторони, яке потрібно застосовувати при спадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме майно, що є предметом спадкування, переходить до Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті, нерухоме майно – Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.

Установи Договірних Сторін приймають відповідно до вимог внутрішнього законодавства заходи, які необхідні для забезпечення охорони спадщини, що залишене на їхніх територіях громадянами інших договірних Сторін, чи для управління ним.

Про заходи, які були прийняті для охорони спадкового майна, негайно повідомляється дипломатичному представництву чи консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець. Таке представництво чи установа може приймати участь в здійсненні цих заходів.

Отже, враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що приєднання України до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах є одним із важливих кроків нашої держави на шляху до всебічного забезпечення належного захисту прав і законних інтересів наших громадян.

О.В.Залізнюк,
провідний спеціаліст відділу правової
допомоги та легалізації документів
Управління нотаріату та фінансового
моніторингу юридичних послуг
Департаменту нотаріату, банкрутства
та функціонування центрального засвідчувального органу

НАКАЗ. Внесено зміни до Правил ведення нотаріального діловодства

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

03.10.2011 м. Київ N 3100/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
04.10.2011 р. за N 1144/19882

Про внесення змін до Правил
ведення нотаріального діловодства

Відповідно до статті 14 Закону України „Про нотаріат” та постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2011 № 938 „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань доступу до інформації”

НАКАЗУЮ:
У пункті 2.2 розділу ІІ Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613, слова „конфіденційну інформацію, що є власністю держави” замінити словами „службову інформацію”.
Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу (Чижмарь К.І):
подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”;
довести цей наказ до відома начальників головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Начальникам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі довести цей наказ до відома нотаріусів.
Цей наказ набирає чинності з 14.10.2011.

Міністр
Олександр Лавринович

Лист Державної служби фінансового моніторингу України від 02.09.2011 № 4409/0340-6-5

1.Чи обов’язково нотаріус повідомляє Держфінмоніторинг України про фінансові операції, у випадку посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень, у разі відсутності достатніх підстав підозрювати, що вони пов’язані з легалізацією (відмиванням), доходів, одержаних злочинним шляхом?

Відповідно до підпункту «г» пункту 8 частини другої статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі — Закон) спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, нотаріуси, у випадках, передбачених статтями 6 і 8 Закону.

Частиною першою статті 8 Закону встановлено, що нотаріуси виконують обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо: купівлі-продажу нерухомості; управління активами клієнта; управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах; залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними; утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

Пунктом 3 частини другої статті 6 Закону встановлено обов’язок суб’єкта первинного фінансового моніторингу забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, у процесі, в день виникнення підозр, після їх проведення або при спробі їх проведення чи відмови клієнта від їх проведення.

Слід зауважити, що відповідно до пункту 5.1 Положення про здійснення фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України від 29.09.2010 № 2339/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.09.2010 за № 860/18155 виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, в тому числі тих, які можуть бути пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму, здійснюється суб’єктом (відокремленим підрозділом) на підставі:

ознак операцій, які відповідно до Закону підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу;

типологій міжнародних організацій, що здійснюють діяльність у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, опублікованих на офіційних веб — сайтах Держфінмоніторингу України та Мін’юсту;

критеріїв ризику, визначених Держфінмоніторингом України;

рекомендацій Мін’юсту.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона, зокрема, має одну або більше наступних ознак:

заплутаний або незвичний характер фінансової операції чи сукупності пов’язаних між собою фінансових операцій, що не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети;

невідповідність фінансової операції характеру та змісту діяльності клієнта;

виявлення фактів неодноразового проведення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового моніторингу або ідентифікації, передбачених цим Законом (зокрема дві чи більше фінансові операції, що проводяться клієнтом протягом одного робочого дня з однією особою та можуть бути пов’язані між собою, за умови, що їх загальна сума дорівнює чи перевищує суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону).

Водночас, відповідно до пункту 6 частини другої статті 6 Закону спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу — нотаріуси зобов’язані повідомляти Держфінмоніторинг України, зокрема про:

фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо є достатні підстави підозрювати, що вони пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, — у день виникнення підозр, а не пізніше ніж через десять робочих днів з дня реєстрації таких операцій або спроби їх проведення;

виявлені фінансові операції, стосовно яких є достатні підстави підозрювати, що вони пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму, — в день їх виявлення або спроби їх проведення, а також інформувати про це визначені законом правоохоронні органи.

В той же час, відповідно до частини шостої статті 8 Закону нотаріуси як суб’єкти первинного фінансового моніторингу не повідомляють Держфінмоніторинг України про свої підозри щодо фінансових операцій, у разі, якщо відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом таємниці вчинюваних нотаріальних дій, крім випадків посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень.

Таким чином, нотаріус повідомляє Держфінмоніторинг України про фінансові операції з посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості на суму, що дорівнює чи перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті еквівалентну 400000 гривень, лише у випадку, якщо у нього виникають підозри, що такі операції пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом або якщо вони пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму.

У таких випадках, згідно з частиною четвертою статті 12 Закону, подання нотаріусом інформації до Держфінмоніторингу України в установленому порядку не є порушенням професійної таємниці.

Водночас, сам по собі факт посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу нерухомого майна, за умови, що сума такої операції дорівнює чи перевищує 400000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 400000 гривень не є безпосередньою підставою для повідомлення Держфінмоніторингу України про зазначену фінансову операцію як таку, що пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму.

2. Чи розповсюджуються на нотаріусів вимоги статті 15 Закону щодо реєстрації та повідомлення Держфінмоніторингу України інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу?

Згідно з абзацом другим частини шостої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі — Закон) для нотаріусів як для спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу не встановлено обов’язку, реєструвати та повідомляти Держфінмоніторинг України про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, а тому вимоги статті 15 Закону «Фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу» не поширюються на спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, в тому числі на нотаріусів.

3. Яким чином заповнити поля 630 «Код ВФМ» та 640 «Коментар до коду» форми № 2-ФМ «Реєстр фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу» у разі подання до Держфінмоніторингу України інформації про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу?

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (далі — Закон) передбачено, що порядок реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, а також подання Держфінмоніторингу України інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, для суб’єктів первинного фінансового моніторингу (крім банків) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 747 затверджено Порядок взяття на облік суб’єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання Державній службі фінансового моніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму (далі — Порядок).

З метою забезпечення виконання зазначеного Порядку Держфінмоніторингом України прийнято наказ від 26.08.2010 № 148 «Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та Інструкції щодо їх заповнення», який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.10.2010 за № 891/18186 (далі – Інструкція).

Згідно із пунктом 1 розділу III Інструкції форма № 2-ФМ «Реєстр фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу» (далі — форма № 2-ФМ) формується із послідовних записів про фінансову операцію, при цьому кожний запис складається із заповнених бланків форм за відповідними розділами. Усі записи в Реєстрі нумеруються послідовно та мають наскрізну нумерацію. Бланки форм, передбачені розділом III реєстру, заповнюються для кожного учасника фінансової операції окремо.

Пунктом 18 частини першої статті 1 Закону визначено, що учасниками фінансової операції є клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їхніх інтересах.

Форма № 2-ФМ повинна обов’язково включати відомості щонайменше про двох учасників: клієнта та контрагента.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону клієнт – це будь-яка особа, яка звертається за наданням послуг або користується послугами суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Згідно з Інструкцією, контрагент – це особа, яка є другою стороною фінансової операції (контрагентом може виступати суб’єкт первинного фінансового моніторингу), при якій між клієнтом та контрагентом відбувається передача активів.

При цьому, помилковим є визначення учасниками фінансової операції одночасно двох клієнтів або контрагентів.

Таким чином, клієнтом, може бути як покупець так і продавець, в залежності від того, яка саме особа звернулася за наданням послуг до нотаріуса.

Залежно від характеру фінансової операції форма № 2-ФМ може містити декілька відомостей про клієнтів, контрагентів та інших учасників фінансової операції згідно з Довідником кодів типів осіб, що мають відношення до фінансової операції (додаток 8 до Інструкції).

Суб’єкт первинного фінансового моніторингу при визначенні особи, що має відношення до фінансової операції, та заповненні розділу III «Відомості про учасника фінансової операції» форми № 2-ФМ керується таким правилом: суб’єкт первинного фінансового моніторингу не може виступати у фінансовій операції, дані про яку він вносить у реєстр як клієнт.

Слід врахувати, що форма № 2-ФМ заповнюється шляхом внесення кодів у відповідні поля з використанням довідників кодів, які містяться в додатках до Інструкції.

У випадку, якщо нотаріус бере участь у підготовці та здійснені правочину щодо купівлі-продажу нерухомості та при цьому встановив, що ринкова вартість нерухомості занижена, нотаріус як суб’єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до підпункту «б» пункту 6 частини другої статті 6 Закону зобов’язаний повідомити про таку фінансову операцію Держфінмоніторинг України у день виникнення підозр, але не пізніше ніж через десять робочих днів з дня реєстрації такої операції або спроби її проведення.

Поля 630 «Код ВФМ» та 640 «Коментар до коду» форми № 2-ФМ повинні бути задані обов’язково якщо фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу.

Звертаємо увагу, що «Код ВФМ» 900 додатку 3 Інструкції використовується спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу у всіх випадках реєстрації (подання) фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу. При цьому, інші «Коди ВФМ» спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу зокрема, нотаріусами згідно Інструкції не використовуються.

У разі, посвідчення нотаріусом договору купівлі — продажу нерухомого майна з підозрою оцінки нижче ринкової вартості, у полі 630 форми № 2-ФМ необхідно вказати «Код ВФМ» 900 та у полі 640 прокоментувати суть підозри.

Також інформуємо Вас, що рекомендації щодо заповнення окремих полів форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу розміщені на веб — сайті Держфінмоніторингу України у рубриці «Інформаційна взаємодія» / «Технологія електронної взаємодії»/ «Для небанківських установ».

УКАЗ. Президент доручив Мін‘юсту сформувати Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення

УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
№ 964/2011

Про першочергові заходи з реалізації
Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»

З метою забезпечення безумовного виконання Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», відповідно до частини другої статті 102 та пунктів 1, 17 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:

1. Покласти тимчасово на Міністерство юстиції України функції спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики.

2. Кабінету Міністрів України:

1) підготувати та внести до 15 листопада 2011 року в установленому порядку проект указу Президента України стосовно порядку організації проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (далі — спеціальна перевірка);

2) вжити невідкладних організаційних заходів щодо підготовки центральних і місцевих органів виконавчої влади до запровадження з 1 січня 2012 року спеціальної перевірки та щодо забезпечення належних умов для своєчасного та об’єктивного її проведення;

3) забезпечувати у межах повноважень виконання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо своєчасного подання відповідними суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та своєчасного оприлюднення в установленому порядку відомостей, зазначених у таких деклараціях за минулий рік осіб, визначених у частині другій статті 12 цього Закону;

4) вжити разом зі Службою безпеки України, за участю Генеральної прокуратури України заходів щодо запровадження єдиної форми звітності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції про результати роботи у цій сфері;

5) визначити порядок підготовки та оприлюднення звітів про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції;

6) підготувати разом зі Службою безпеки України, за участю Генеральної прокуратури України і подати до 1 грудня 2011 року в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.

3. Міністерству юстиції України:

1) вжити заходів щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення;

2) внести у двотижневий строк доопрацьований з урахуванням пропозицій членів Національного антикорупційного комітету проект Національної стратегії щодо запобігання і протидії корупції, який має грунтуватися на системному аналізі причин поширення корупції в державі та умов, що сприяють корупційним проявам, містити оцінку ефективності впроваджуваних механізмів протидії корупції, комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів із цих питань;

3) внести до 1 грудня 2011 року в установленому порядку проект закону про спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики.

4. Запропонувати Генеральній прокуратурі України:

1) вивчити питання щодо запровадження ведення та періодичного оприлюднення переліку резонансних кримінальних справ про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, для інформування суспільства про хід розкриття таких злочинів;

2) разом зі Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством оборони України, Державною податковою службою України:

налагодити системну взаємодію та оперативний обмін інформацією про виявлені та розкриті корупційні правопорушення;

організувати підвищення кваліфікації працівників спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції щодо застосування антикорупційного законодавства;

3) запровадити разом зі Службою безпеки України функціонування телефонів довіри для повідомлення про факти корупційних правопорушень.

5. Службі безпеки України, Міністерству внутрішніх справ України, за участю Генеральної прокуратури України розробити та запровадити до 1 листопада 2011 року організаційно-правові механізми захисту від незаконного втручання, впливу на працівників правоохоронних органів, які розслідують справи про факти корупційних проявів серед посадових осіб високого рівня.

6. Запропонувати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України організувати у Національній школі суддів України підвищення кваліфікації суддів щодо застосування антикорупційного законодавства.

7. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України
Віктор ЯНУКОВИЧ

5 жовтня 2011 року

Кабінет Міністрів виключив з переліку платних послуг, що можуть надаватися відділами державної реєстрації актів цивільного стану (РАЦС), майже половину позицій. Зміни до відповідної постанови, що були внесені на розгляд Уряду Міністерством юстиції, ухвалено сьогодні, 5 жовтня, під час засідання Кабінету Міністрів.

Як повідомив Міністр юстиції Олександр Лавринович, Уряд погодився виключити 6 з 15 пунктів, що містилися в Переліку платних послуг, які можуть надаватись відділами державної реєстрації актів цивільного стану. (Відповідний перелік був затверджений постановою Кабміну 22 грудня 2010 року.)

Так, з постанови виключено пункти, згідно з якими на платній основі надавалися такі послуги як:
прийом заяв про державну реєстрацію актів цивільного стану, про внесення змін до актових записів цивільного стану, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану за межами відділу державної реєстрації актів цивільного стану;
ксерокопіювання, ламінування документів, які видаються органами державної реєстрації актів цивільного стану;
виконання запитів органів державної реєстрації актів цивільного стану в день їх надходження;
розгляд заяв про внесення змін до актових записів цивільного стану, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, зміну імені відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем подання заяви у строк менший, ніж встановлений законодавством;
розгляд та виконання справ (повідомлень) про внесення змін до актових записів цивільного стану, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану в строк менший, ніж встановлений законодавством;
перевірка достовірності документів про державну реєстрацію актів цивільного стану для подальшого використання в іноземних державах.

Міністр нагадав, що функції з державної реєстрації актів цивільного стану здійснюються безоплатно або, у випадках, визначених законодавством, за умови сплати державного мита.

Додаткові послуги, які пропонуються відділами державної реєстрації актів цивільного стану, громадяни отримують виключно за власним бажанням. Вимога стосовно визначення Кабінетом Міністрів переліку платних послуг РАЦСів міститься в Законі України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», який був ухвалений Верховною Радою у липні поточного року.

Наприклад, РАЦСи стягують плату за організацію та проведення індивідуальних обрядів державної реєстрації шлюбу та народження (зокрема, обрядів ювілеїв весілля, обрядів заручин) з використанням різноманітних елементів урочистості. Передбачено плату за надання окремих видів кур’єрських послуг, за здійснення правової допомоги з одночасним складанням заяв (анкет, прохань) у вирішенні питання тощо.

Постанова приймалася з метою впорядкування надання платних послуг відділами державної реєстрації актів цивільного стану та формування єдиного для всієї системи переліку платних послуг. Відсутність переліку платних послуг створювала передумови для корупційних проявів, оскільки прохання громадянина отримати необхідну послугу давало привід для матеріального заохочення працівників органів РАЦС.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

ЗМІСТ
Передмова 19
РОЗДІЛ 1
НОТАРІАЛЬНЕ ДІЛОВОДСТВО 20
§ 1 Поняття нотаріального діловодства 20
Правова база нотаріального діловодства 23
§ 2 Особи, відповідальні за діловодство 25
Зразок 1
Примірний наказ про призначення особи, відповідальної за ведення нотаріального діловодства в державній нотаріальній конторі 27
Зразок 2
Примірний наказ про покладення організації діловодства та архіву на помічника приватного нотаріуса 28
§ 3 Особливості приймання-передавання документів нотаріального діловодства в разі зміни завідувача контори чи особи, відповідальної за ведення діловодства, заміщення (зупинення нотаріальної діяльності) приватного нотаріуса 29
§ 4 Організаційно-розпорядчі документи в нотаріальному діловодстві 32
1. Бланки контори, архіву, приватного нотаріуса 35
Зразок 1
Примірний загальний бланк державної нотаріальної контори з поздовжнім розміщенням реквізитів 38
Зразок 2
Примірний загальний бланк приватного нотаріуса з поздовжнім розміщенням реквізитів 39
Зразок 3
Примірний бланк листа державної нотаріальної контори з поздовжнім розміщенням реквізитів 40
Зразок 4
Примірний бланк листа державної нотаріальної контори з кутовим розміщенням реквізитів 41
Зразок 5
Примірний бланк листа приватного нотаріуса з поздовжнім розміщенням реквізитів 42
Зразок 6
Примірний бланк листа приватного нотаріуса з кутовим розміщенням реквізитів 43
Зразок 7
Примірний бланк наказу державної нотаріальної контори з поздовжнім розміщенням реквізитів 44
Зразок 8
Примірний бланк наказу приватного нотаріуса з поздовжнім розміщенням реквізитів 45
2. Реквізити організаційно-розпорядчих документів, службових документів у нотаріальному діловодстві 46
3. Складання окремих видів організаційно-розпорядчих документів конторою, архівом, приватним нотаріусом 68
3.1. Накази контори, архіву, приватного нотаріуса 68
Зразок 1
Примірний наказ про встановлення графіку часу прийому
громадян 70
Зразок 2
Примірний наказ про надання відпустки 71
3.2. Плани роботи 71
Зразок
Примірна форма квартального плану роботи державної нотаріальної контори 72
3.3. Протоколи виробничих нарад державної нотаріальної контори 73
Зразок
Примірна форма протоколу виробничої наради державної нотаріальної контори 73
§ 5 Ведення особових справ осіб, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, та інших документів з особового складу 74
1. Накази з особового складу 75
Зразок 1
Примірний наказ про прийняття на роботу 76
Зразок 2
Примірний наказ про звільнення 77
Зразок 3
Примірний наказ про зміну прізвища працівника 78
2. Особові рахунки працівників 79
3. Особові справи осіб, які перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом 79
4. Книга реєстрації наказів з особового складу 80
§ 6 Складання нотаріальних документів 81
1. Вимоги до текстів нотаріальних документів 83
2. Внесення змін, доповнень, дописок та виправлень до нотаріально оформлюваного документа 84
3. Документи, які викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів 86
4. Вимоги до посвідчувальних написів та форм нотаріальних документів 86
5. Вимоги до документів, які приймаються для вчинення нотаріальної дії 87
§ 7 Відмітки, які проставляє нотаріус 88
1. Відмітка про наявність оригіналів документів та відмітка на документах, які нотаріус повертає 89
1.1. Відмітка про наявність оригіналів документів 89
1.2. Відмітка на документах, які нотаріус повертає 91
2. Відмітки на документах, що зберігаються в справах нотаріуса 93
3. Відмітки в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій 96
4. Відмітки в реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів та відмітки в алфавітних книгах 97
5. Відмітки в книзі обліку спадкових справ 98
§ 8 Практичний коментар до порядку ведення та заповнення Реєстрів для реєстрації
нотаріальних дій 99
1. Загальні вимоги 99
2. Особливості ведення Реєстрів 101
3. Загальні вимоги щодо заповнення Реєстрів 104
4. Порядок заповнення граф 1–7 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 108
4.1. Порядок заповнення графи 1 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 108
4.2. Порядок заповнення графи 2 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 113
4.3. Порядок заповнення графи 3 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 113
4.4. Порядок заповнення графи 4 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 130
4.5. Порядок заповнення графи 5 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 142
4.6. Порядок заповнення графи 6 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 150
4.7. Порядок заповнення графи 7 Реєстру для реєстрації нотаріальних дій 152
Зразки 155
Зразок 1
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підписів на банківських картках 156
Зразок 2
Запис у Реєстрі про засвідчення вірності двох копій одного й того самого документа 158
Зразок 3
Запис у Реєстрі про посвідчення довіреності та засвідчення вірності однієї копії до неї 160
Зразок 4
Запис у Реєстрі про посвідчення договору купівлі-продажу квартири та засвідчення справжності підпису перекладача на цьому ж договорі про усний переклад його тексту з української мови на англійську мову 160
Зразок 5
Запис у Реєстрі про посвідчення довіреності на представництво інтересів у правоохоронних органах 162
Зразок 6
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису на заяві про згоду на продаж квартири 164
Зразок 7
Запис у Реєстрі про посвідчення довіреності у порядку передоручення з одночасним засвідченням справжності підпису перекладача на цій же довіреності про здійснення усного перекладу тексту з української мови на німецьку мову 166
Зразок 8
Запис у Реєстрі про посвідчення заповіту та засвідчення справжності підписів свідків на цьому ж заповіті 168
Зразок 9
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису перекладача на перекладі з української мови на англійську мову тексту договору купівлі-продажу, здійсненого за місцем фактичного перебування перекладача через хворобу його ніг 170
Зразок 10
Запис у Реєстрі про засвідчення вірності копії заповіту 172
Зразок 11
Запис у Реєстрі про засвідчення вірності копії 172
Зразок 12
Запис у Реєстрі про засвідчення вірності декількох копій одного й того самого документа та вчинення декількох нотаріальних дій для однієї і тієї ж особи 174
Зразок 13
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису на заяві для неповнолітньої особи — громадянина України, повна дієздатність якої набута за фактом реєстрації шлюбу (ст. 34 ЦК України) 174
Зразок 14
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису на заяві для неповнолітньої особи — громадянина України, якій надано повну дієздатність (ст. 35 ЦК України) 176
Зразок 15
Запис у Реєстрі про посвідчення довіреності від імені юридичної особи на ведення справ у суді 176
Зразок 16
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису співвласника — юридичної особи на заяві про відмову від переважного права купівлі частини нерухомого майна
та засвідчення 2-х копій цієї заяви 178
Зразок 17
Застереження в Реєстрі про зроблені виправлення 180
Зразок 18
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підписів
на статуті 182
Зразок 19
Запис у Реєстрі про посвідчення договору купівлі-продажу квартири, де покупець — батьки та малолітня дитина, з копіями цього договору 182
Зразок 20
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису на заяві про одержання грошей за договором купівлі-продажу квартири 184
Зразок 21
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису співвласника на заяві про відмову від переважного права купівлі частини житлового будинку 186
Зразок 22
Запис у Реєстрі про посвідчення довіреності в порядку передоручення з копією з неї 186
Зразок 23
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису батьків неповнолітньої дитини зі згодою на укладення договору купівлі-продажу 188
Зразок 24
Запис у Реєстрі про посвідчення договору купівлі-продажу квартири за участю неповнолітнього, що вчиняється у присутності батьків, та засвідчення вірності копій
цього договору 190
Зразок 25
Запис у Реєстрі про посвідчення за межами робочого місця нотаріуса довіреності від імені особи, котра внаслідок хвороби не може підписатися особисто 192
Зразок 26
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису фізичної особи, котра внаслідок хвороби не може підписатися особисто, на заяві до суду (нотаріальну дію вчинено за межами робочого місця нотаріуса) 192
Зразок 27
Запис у Реєстрі про посвідчення договору іпотеки з накладанням заборони відчуження, сторонами якого є юридичні особи, але одна сторона діє на підставі статуту, а інша — за довіреністю; договір посвідчено за межами робочого місця нотаріуса; оплата за вчинення нотаріальної дії здійснювалася в безготівковому порядку 194
Зразок 28
Запис у Реєстрі про посвідчення довіреності на отримання ліцензії від імені фізичної особи — підприємця 198
Зразок 29
Запис у Реєстрі про посвідчення заповіту від імені особи, яка не може власноручно розписатися, при цьому особа,
що розписується за заповідача, за релігійними переконаннями не має податкового номера 198
Зразок 30
Запис у Реєстрі про посвідчення договору дарування житлового будинку за участі представника, однією зі сторін якого є іноземець 202
Зразок 31
Запис у Реєстрі про засвідчення справжності підпису на заяві про відмову від спадщини на користь іншого спадкоємця 204
Зразок 32
Запис у Реєстрі про посвідчення договору купівлі-продажу квартири із засвідченням справжності підпису перекладача на цьому ж договорі про усний переклад його тексту з української мови на російську мову 204
Зразок 33
Варіант проставлення відмітки про розірвання договору 206
Зразок 34
Варіант проставлення відмітки про скасування довіреності 208
Зразок 35
Варіант проставлення відмітки про скасування заповіту 208
Зразок 36
Варіант проставлення відмітки про визнання заповіту недійсним в судовому порядку 208
§ 9 Реєстрація документів, робота з кореспонденцією та виконання документів 212
1. Відмітка про виконання документа 215
2. Контроль за виконанням документів 217
РОЗДІЛ 2
СТАТИСТИЧНА ЗВІТНІСТЬ 218
Ведення статистичної звітності 218
Форма Звіту про роботу державних та приватних нотаріусів 219
РОЗДІЛ 3
АРХІВНА СПРАВА 223
§ 1 Формування справ (нарядів) 223
§ 2 Оформлення справ для архівного зберігання 225
1. Нумерація аркушів справи 226
2. Складання внутрішнього опису 227
3. Складання засвідчувального напису справи 228
4. Підшивання документів у справи 229
5. Оформлення обкладинок справ (нарядів) 230
Зразок 1
Примірний засвідчувальний напис справи 233
Зразок 2
Форма внутрішнього опису відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5 (чинна з 01.01.2011) 234
Зразок 3
Форма внутрішнього опису відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31.12.2008 № 2368/5, зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 16.11.2009 № 2151/5 (діяла з 01.01.2010 до 31.12.2010) 236
Зразок 4
Форма внутрішнього опису відповідно до Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31.12.2008 № 2368/5 (діяла з 11.01.2009 до 31.12.2009) 237
Зразок 5
Форма внутрішнього опису відповідно до Інструкції про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2002 № 63/5, зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 25.11.2002 № 101/5 (діяла з 25.11.2002) 238
§ 3 Особливості формування спадкових справ та оформлення їх для архівного зберігання 239
Зразок 1
Примірний внутрішній опис спадкової справи
приватного нотаріуса 243
Зразок 2
Примірний внутрішній опис до наряду (архівної папки) приватного нотаріуса 245
§ 4 Складання документів розділу 03 – Архів Типової номенклатури 246
1. Номенклатура справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса 246
2. Порядок складання індивідуальної номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса (у запитаннях та відповідях) 247
3. Паспорт архіву 254
4. Історична довідка державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса 254
5. Описи справ (нарядів) 256
6. Акт про вилучення для знищення документів, не внесених до національного архівного фонду 258
Зразок 1
Примірний паспорт № 1 архіву приватного нотаріуса 260
Зразок 2
Примірний паспорт № 2 архіву приватного нотаріуса 262
Зразок 3
Примірна історична довідка приватного нотаріуса 265
Зразок 4
Примірний опис справ постійного зберігання приватного нотаріуса (діяльність розпочато 2010 року) 268
Зразок 5
Примірний опис справ тривалого (понад 10 років) зберігання приватного нотаріуса (діяльність розпочато 2009 року) 269
Зразок 6
Примірний опис спадкових справ тривалого (понад 10 років) зберігання приватного нотаріуса 271
Зразок 7
Примірний опис справ з особового складу 272
Зразок 8
Примірна передмова до описів справ приватного нотаріуса 273
Зразок 9
Примірний акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, приватного нотаріуса 275
§ 5 Архівне зберігання та архів приватного нотаріуса 277
§ 6 Особливості передавання справ до державного нотаріального архіву 279
§ 7 Виїмка (вилучення) нотаріальних документів 280
Додатки 282
Додаток 1
Перелік книг, журналів і реєстрів, заведення яких передбачено Типовою номенклатурою 282
Додаток 2
Форми книг, журналів і реєстрів, заведення яких передбачено Типовою номенклатурою 287
Справа № 01-20
Журнал реєстрації фактів заміщення нотаріуса (додаток 7 до Положення про Порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності) 287
Справа № 01-21
Книга реєстрації наказів з особового складу
(додаток 17 до Правил) 287
Справа № 01-22
Книга реєстрації наказів з адміністративно-господарських питань (додаток 21 до Правил) 288
Справа № 01-23
Журнал реєстрації вхідних документів (додаток 19 до Правил) 288
Справа № 01-24
Журнал реєстрації вихідних документів
(додаток 20 до Правил) 288
Справа № 01-25
Книга обліку оприбуткування спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України (додаток 1 до п. 6.2 Положення про спеціальні бланки документів інформаційної системи) 289
Справа № 01-26
Журнал обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса (додаток 14 до Правил) 289
Справа № 01-27
Журнал обліку печаток та штампів (додаток 11 до Інструкції про порядок обліку матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію) 290
Справа № 01-28
Розносна книга для місцевої кореспонденції (додаток 22 до Правил) 290
Справа № 01-29
Книга обліку літератури (додаток 16 до Правил) 291
Справа № 02-33
Реєстри для реєстрації нотаріальних дій (додаток 23 до Правил) 291
Справа № 02-34
Алфавітна книга обліку договорів відчуження нерухомого майна (додаток 8 до Правил) 292
Справа № 02-35
Алфавітна книга обліку інших договорів (додаток 8 до Правил) 292
Справа № 02-37
Алфавітна книга обліку договорів довічного утримання (догляду) (додаток 8 до Правил) 292
Справа № 02-36
Алфавітна книга обліку заповітів (додаток 6 до Правил) 292
Справа № 02-38
Книга обліку і реєстрації спадкових справ
(додаток 10 до Правил) 293
Справа № 02-39
Алфавітна книга обліку спадкових справ (додаток 7 до Правил) 293
Справа № 02-40
Реєстри для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів (додаток 24 до Правил) 294
Справа № 02-41
Алфавітна книга обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів
(додаток 9 до Правил) 295
Справа № 02-42
Книга обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою,
або над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (додаток 11 до Правил) 296
Справа № 02-43
Книга обліку цінностей при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна (додаток 12 до Правил) 297
Справа № 02-44
Книга обліку депозитних операцій (додаток 2 до пункту 10 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій) 297
Справа № 02-45
Книга обліку договорів на управління спадщиною
(додаток 13 до Правил) 298
Справа № 02-46
Книга обліку особових рахунків депонентів (додаток 3 до пункту 10 Інструкції про порядок обліку
депозитних операцій) 299
Справа № 02-47
Журнал реєстрації звернень, що надійшли під час прийому фізичних та юридичних осіб (додаток 15 до Правил) 300
Справа № 03-06
Книга обліку видачі документів з архіву для ознайомлення (додаток 18 до Правил) 300

Ціна книги — 89 грн.
Необхідні атрибути для оплати:
Отримувач ФО-П Лисяк Л. С., ідент. номер 2903716502, п/р 260070029077 в ПАТ «РЕГІОН-БАНК» м. Харкова, МФО 351254. Призначення платежу: Оплата книги «Назва книги». У цій же графі також слід указати адресу, на яку надсилати книгу. ПДВ не передбачено.
Після оплати книга буде відправлена рекомендованим листом поштою на адресу, яку Ви вказали.

Для отримання довідок та рахунків-фактур (якщо потрібно):
(057) 733-92-05
(057) 731-87-09
(057) 714-27-89
e-mail: zakaz@stride.kharkiv.com