НАУКОВИЙ ВИСНОВОК щодо управління часткою в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю

ОПИСОВА ЧАСТИНА
Численними у правозастосовчій практиці є ситуації, коли помирає єдиний учасник товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), якому належала частка в статутному капіталі в розмірі 100 %, і який був директором ТОВ. Звісно, за таких випадків виникає закономірне питання, яким чином забезпечити функціонування цієї юридичної особи.
Системний аналіз чинного законодавства дає можливість констатувати, що нормативний масив не містить однозначних способів для «вирішення» подібних ситуацій.
Одним із можливих варіантів забезпечення функціонування юридичної особи у разі смерті єдиного учасника ТОВ і його директора є застосування конструкції управління спадщиною для частки в статутному капіталі ТОВ. Тому видається за необхідне при з’ясуванні допустимості застосування цієї моделі, проаналізувати:
(а) умови, необхідні для управління спадщиною;
(б) правила спадкування частки в статутному капіталі ТОВ;
(в) допустимість управління часткою в статутному капіталі ТОВ;
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
І. Умови, необхідні для управління спадщиною
Тлумачення ст. 1285 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) дозволяє виокремити такі умови, які мають існувати для управління спадщиною:
а) наявність майна, яке потребує управління. Передумовою виникнення правовідносин із управління спадщиною є існування майна у складі спадщини, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані (ч. 1 ст. 1285 ЦК України) та збереження (ч. 2 ст. 1285 ЦК України).
Слід зауважити, що у ст. 1285 ЦК України, на відміну від загального підходу до визначення складу спадщини як сукупності прав та обов’язків (ст. 1218 ЦК України), використовується поняття «майно». Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.
Разом з тим, очевидно, що сутність більшості прав та обов’язків не допускає здійснення щодо них управління. У цих випадках той чи інший вплив можна здійснювати тільки безпосередньо на ту чи іншу річ (сукупність речей). Наприклад на річ, яка є об’єктом права власності. Саме тому, напевне, законодавець у ст. 1285 ЦК України встановив таку конструкцію, як управління майном, як виняток із загального підходу до визначення складу спадщини як сукупності прав та обов’язків.
З огляду на положення ч. 1 ст. 190 ЦК України ймовірно припустити, що законодавець у ст. 1285 ЦК України перш за все робить акцент на окремій речі або сукупності речей. Адже саме щодо речі (речей) можна здійснювати утримання, догляд, вчиняти інші фактичні дії. Проте це не виключає можливості управління й правами та обов’язками, тому що вчинення юридичних дій характерне саме для прав та обов’язків. Цей висновок підтверджується як вживанням словосполучення «юридичних дій» (ч. 1 ст. 1285 ЦК), так і абз. 2 ч. 2 ст. 1127 ЦК України.
Зокрема, згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 1127 ЦК України здійснення прав і виконання обов’язків особи, яка померла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснюється особою, яка управляє спадщиною і призначається відповідно до статті 1285 цього Кодексу;
б) відсутність спадкоємців або виконавця заповіту. Оскільки ст. 1285 ЦК України розміщена в главі 87 «Здійснення права на спадкування», то це обумовлює потребу у підтриманні майна в належному стані та його збереження відсутність відповідних суб’єктів, які:
здійснюють своє право на спадкування (яке набули відповідно до заповіту та/або закону);
виконують волю спадкодавця чи спадкоємців. Згідно зі ст. 1284 ЦК якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1290 виконавець заповіту зобов’язаний управляти спадщиною.
Втім, варто відмітити, що з позицій юридичної техніки ст. 1285 ЦК України не досконала, тому що системне тлумачення її положень надає можливість запропонувати різні, і в певній мірі взаємовиключні варіанти тлумачення цієї норми.
По-перше, законодавець у ч. 1 ст. 1285 ЦК України передбачає словосполучення «відсутність спадкоємців або виконавця заповіту». Його аналіз дозволяє припустити, що це може бути відсутність:
спадкоємців (як за законом, так і за заповітом). При цьому з огляду на те, що термін «спадкоємці» вживається у множині, то мають бути відсутні всі спадкоємці. Як наслідок наявність одного із декількох не може спричинити неможливість управління спадщиною. Проте це не виключає випадків, коли є тільки один спадкоємець;
виконавця заповіту. При цьому за відсутності виконавця заповіту не виключається наявність спадкоємців, бо використовується сполучник «або».
Отже, відсутність кожного із суб’єктів дозволяє управляти спадщиною, у складі якої є майно, що потребує його підтримання в належному стані та збереження.
По-друге, при співставленні ч. 1 та ч. 2 ст. 1285 ЦК України висновок про відсутність спадкоємців чи виконавця заповіту як умови для управління спадщиною може піддаватися сумніву і «виглядати» не повністю однозначним.
Оскільки, з одного боку, в ч. 1 при встановленні умов, необхідних для управління спадщиною, відбувається закріплення альтернативності відсутності певних суб’єктів (чи то спадкоємців, чи то виконавця заповіту). Натомість з іншого боку, в ч. 2 при закріпленні моменту, до якого здійснюється управління спадщиною, законодавець закріплює фразу «до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини».
Тлумачення цієї фрази дозволяє висловити припущення, що управління спадщиною має існувати до появи спадкоємців чи то до прийняття ними спадщини. При цьому, зокрема:
перша частина словосполучення («з’явлення спадкоємців») по суті виключає другу. Адже прийняття спадщини неможливе без появи спадкоємців;
друга частина фрази («до прийняття спадщини») є за змістовним наповненням «ширшою», оскільки спадкоємці можуть з’явитися, але не приймати спадщину;
вживання терміна «спадкоємці» у множині обумовлює висновок, що повинні з’явитися всі спадкоємці, і тому поява одного або декількох не впливає на припинення управління спадщиною. Однак цілком можливі ситуації, за яких є тільки один спадкоємець;
не визначено, яким чином ч. 2 співвідноситься із ч. 1 ст. 1285 ЦК України. Це пов’язано з тим, що, наприклад, прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом при відсутності виконавця заповіту унеможливлює існування управління спадщиною.
Втім видається, що повинна сформуватися у правозастосовній практиці більш виважена позиція, в основу якої має бути покладено охорону інтересів спадкоємців. І як наслідок необхідно допускати управління спадщиною в будь-якому випадку, коли цього потребують інтереси спадкоємця (чи спадкоємців). Оскільки неможливо «примушувати» спадкоємців, наприклад, не з’являтися або не приймати спадщину тільки для того, щоб існувало управління спадщиною та було підтримано в належному стані та збережено майно, яке перебуває у її складі.
ІІ. Правила спадкування частки в статутному капіталі ТОВ
1. Специфіка спадкування частки в статутному капіталі ТОВ безпосередньо впливає на встановлення допустимості управління часткою в статутному капіталі ТОВ, що детермінує потребу з’ясування правил її спадкування. Правове регулювання спадкування частки в статутному капіталі ТОВ здійснюється у ст. 147 ЦК України.
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.
Аналіз цієї норми дозволяє зробити висновок, що:
а) загальним правилом є перехід частки в статутному капіталі ТОВ до спадкоємця (чи спадкоємців) фізичної особи;
б) фраза «якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства» не повинна застосовуватися у разі наявності лише одного учасника ТОВ, якому належить частка в розмірі 100 % статутного капіталу. Такий висновок зумовлений тим, що конструкція товариства однієї особи апріорі виключає допустимість існування інших учасників.
Як наслідок спадкоємець (або спадкоємці) єдиного учасника ТОВ набудуть обов’язково статус учасника ТОВ, що зумовить у них виникнення корпоративних прав.
2. Слід зауважити, що формально регулювання спадкування частки в статутному капіталі ТОВ відбувається й у ст. 55 Закону України «Про господарські товариства».
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв’язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.
У ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» законодавець змоделював спадкування частки в статутному капіталі ТОВ шляхом закріплення конструкції переважного права на вступ до товариства. У доктрині акцентувалася увага на недопустимості існування такого переважного права .
При встановленні можливості застосування ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» потрібно враховувати, що:
змінився концептуальний підхід до спадкування частки в статутному капіталі ТОВ, що відобразилося в ч. 5 ст. 147 ЦК України;
ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» діє практично в незмінній редакції з часу прийняття закону (19 вересня 1991 року) і орієнтована на випадки, коли учасників ТОВ мало бути як мінімум двоє;
у ч. 5 ст. 147 ЦК України не допускається виключення щодо спадкування частки в статутному капіталі ТОВ нормами іншого закону. З огляду на те, що інші закони повинні прийматися відповідно до ЦК і мають відповідати ЦК, який є основним актом цивільного законодавства (ст. 4 ЦК України).
Тому можна стверджувати про неможливість застосування ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», оскільки це зумовлено невідповідністю її норм положенням ч. 5 ст. 147 ЦК України.
ІІІ. Допустимість управління часткою в статутному капіталі ТОВ
Частка в статутному капіталі ТОВ по своїй суті є майновим правом. Потреба у вчиненні відповідних юридичних дій з управління спадщиною щодо частки в статутному капіталі ТОВ направлена фактично на забезпечення функціонування ТОВ. Оскільки смерть єдиного учасника ТОВ, якому належала частка в статутному капіталі в розмірі 100 %, і який був директором ТОВ, фактично зумовить припинення діяльності ТОВ.
Звісно, якщо припустити, що неможливо застосувати конструкцію управління спадщиною для таких випадків, то протягом такого тривалого строку (шість місяців) це може негативно позначитися на майновому стані відповідного ТОВ. У свою чергу, це без сумнівів відобразиться й на майнових інтересах спадкоємців. Адже є досить суттєва різниця успадкувати частку в статутному капіталі ТОВ, яке функціонує належним чином, або яке протягом шести місяців було позбавлене відповідного управління.
Зрозуміло та очевидно, що частка у статутному капіталі є категорією ідеальною і її зв’язок із певним майном відбувається або існує внаслідок того, що ТОВ є власником певного майна або суб’єктом тих чи інших майнових (зокрема, зобов’язальних, виключних) прав. Натомість це аж ніяк не виключає можливості управляти часткою в статутному капіталі ТОВ, яка перебуває у складі спадщини. При цьому схожа за направленістю правова конструкція застосовується в ЦК для договору комерційної концесії (абз. 2 ч. 2 ст. 1127 ЦК України).
Таким чином, враховуючи викладене вище, цілком допустимим є управління часткою в статутному каталі у випадку смерті єдиного учасника ТОВ, якому належала частка в статутному капіталі в розмірі 100 %, і який був директором ТОВ.
Кандидат юридичних наук,
доцент кафедри цивільного права № 1
Національного університету «Юридична
академія України імені Ярослава Мудрого» В. І. Крат