ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК щодо неправомірності притягнення до адміністративної або іншої відповідальності нотаріусів за використання житлового приміщення для здійснення нотаріальної діяльності

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо неправомірності притягнення до адміністративної або іншої
відповідальності нотаріусів за використання житлового приміщення
для здійснення нотаріальної діяльності
При підготовці цього правового висновку були використані наступні нормативно-правові акти:
1. Конституція України від 26 червня 1996 року.
2. Закон України «Про власність» № 697-XII від 7 лютого 1991 року.
3. Цивільний кодекс України № 435-ІV від 16.01.2003 року.
4. Господарський кодекс України № 436-IV від 16 січня 2003 року.
5. Житловий кодекс УРСР № 5464-Х від 30 червня 1983 року.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07 грудня 1984 року.
7. Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» № 932/98 від 23 серпня 1998 року.
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 р. № 45) «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
14 листопада 2006 року до приватного нотаріуса (надалі – нотаріус) рекомендованим листом надійшло попередження (надалі – попередження), в якому було зазначено, що в результаті комісійного обстеження 27 жовтня 2006 року квартири нотаріуса, яка належить йому на праві приватної власності, було виявлено, що ця квартира використовується під офіс, чим порушуються норми ст.ст. 6, 10, 189 Житлового кодексу УРСР № 5464-Х від 30 червня 1983 року (надалі – ЖК), ст.ст. 379, 382 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (надалі – ЦК). Крім того, у попередженні містилися:
– припис про необхідність поновлення в 3-денний строк використання квартири за призначенням – для проживання фізичних осіб,
– попередження про можливість притягнення власника квартири до адміністративної відповідальності за ст. 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07 грудня 1984 року (далі за текстом – КУпАП) у випадку, якщо ця вимога не буде виконана. При комісійному обстеженні квартири її власник був поза межами міста.
Проаналізувавши викладену ситуацію та чинне законодавство України, приходимо до висновку, що ствердження, які містяться у попередженні, стосовно порушення нотаріусом ст.ст. 6, 10, 189 ЖК, ст.ст. 379, 382 ЦК необґрунтовані. Тому підстав для притягнення нотаріуса до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності немає. Такий експертний висновок підтверджується наступними доводами:
Конституція України гарантує непорушність права приватної власності (ст. 41);
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ст. 319 ЦК, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про власність» № 697-XII від 7 лютого 1991 року (надалі – Закон про власність));
В той же час, власник житлового будинку (квартири) має право, а не зобов’язаний, використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ст. 383 ЦК). Аналогічне правило міститься в Правилах користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 р. № 45), відповідно до яких використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено, та в ст. 6 ЖК, яка зазначає, що надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку (Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» № 932/98 від 23 серпня 1998 року). В той же час, з аналізу статей 3, 259, 261 Господарського кодексу України № 436-IV від 16 січня 2003 року (надалі – ГК) слідує, що промислове виробництво є різновидом підприємницької діяльності та представляє собою господарську діяльність в певних галузях, направлену на створення, відновлення або знаходження матеріальних благ (продукції, енергії, природних ресурсів), а також на продовження виробництва у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності, та на одержання прибутку.
Таким чином, нотаріус який здійснює нотаріальні дії у власній квартирі, використовує її у відповідності із встановленими законодавчими нормами на свій розсуд, не здійснює в ній господарської діяльності промислового характеру (промислового виробництва і т.п.), а отже підстав для притягнення нотаріуса до кримінальної, адміністративної (встановленої ст. 150 КУпАП) або іншого виду відповідальності немає.
Вважаємо за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 30 Конституції України проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду не допускається. Згідно із положенням ст. 19 Конституції України посадові особи органів місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи, що норми Конституції, як Основного закону держави, є нормами прямої дії, а будь-яких законів, які б зазначали підстави проведення огляду/перевірки використання певної квартири за призначенням, не існує, у випадку візиту перевіряючих осіб, нотаріус має право перевірити наявність у вищезазначених осіб вмотивованого рішення суду щодо проведення огляду/перевірки використання певної квартири за призначенням, та документів, що підтверджують повноваження перевіряючих на перевірку квартири та складання протоколу про адміністративне правопорушення саме за статтею 150 КУпАП (надалі – Протокол), надані виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. У випадку відсутності зазначених вище документів, нотаріус, посилаючись на ст.ст. 19, 30 Конституції України, має право зазначити, що він, як власник квартири, в проведенні огляду/перевірки його квартири, відмовляє.
У випадку проведення огляду/перевірки квартири, яка належить нотаріусу на праві приватної власності, за призначенням нотаріус має право:
– перевірити у осіб, які прийшли на перевірку, наявність відповідних документів: вмотивованого рішення суду щодо проведення огляду/перевірки використання квартири нотаріуса за призначенням, та документів, що підтверджують повноваження перевіряючих на перевірку квартири та складання протоколу про адміністративне правопорушення саме за статтею 150 КУпАП (надалі – Протокол), надані виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, які безпосередньо надають їм право огляду/перевірки використання квартири нотаріуса за призначенням;
– переконатися, що перевіряючі, тобто посадові особи, які уповноважені виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад на перевірку квартири та складання Протоколу, дійсно складають Протокол (ст. 254, 256, 258 КУпАП);
– підписати Протокол у випадку його складання відповідними особами, або відмовитися від його підписання;
– переконатися, що Протокол підписали особи, що здійснювали перевірку, а у випадку відмови нотаріуса від підпису Протоколу, переконатися, що в Протоколі є відповідний запис про його відмову від підпису (ст. 256 КУпАП);
– подати пояснення і зауваження щодо змісту Протоколу, які додаються до Протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання (ст. 255 КУпАП).
Необхідно звернути увагу, що:
– у випадку відсутності законних підстав для проведення огляду/перевірки використання квартири нотаріуса за її призначенням, якщо особи, які прийшли на вищезазначену перевірку, все ж таки розпочинають огляд/перевірку квартири, їхні дії можна оскаржити в порядку Кодексу адміністративного судочинства України або подати заяву до міліції чи прокуратури з метою порушення кримінальної справи за ст. 162 Кримінального кодексу України – Порушення недоторканності житла;
– справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 150 КУпАП, розглядаються відповідними органами: адміністративними комісіями при виконавчих органах міських рад (ст. 218 КУпАП). Порядок, строки розгляду справ про адміністративні правопорушення передбачений главами 22, 23 КУпАП. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, відповідний орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП). Слід зазначити, що оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення може бути здійснено протягом десяти днів з дня її винесення у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, рішення якого є остаточним. Загальний порядок оскарження та опротестування постанови про адміністративне правопорушення передбачений главою 24 КУпАП.
Президент ЗАТ «ІНЮРПОЛІС»,
Кандидат юридичних наук Т. С. Гавриш
Директор Департаменту інвестиційного
консалтингу ЗАТ «ІНЮРПОЛІС»,
Кандидат юридичних наук І. А. Селіванова
Юрисконсульт Департаменту інвестиційного
консалтингу ЗАТ «ІНЮРПОЛІС» С. І. Круторогова ■

Галина ГРИЦЕНКО,
юрисконсульт Центру аналітичних досліджень
з питань права та безпеки «ЮКОН», м. Харків
ТАРИФИ НА ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЮ ДЛЯ НОТАРІУСА1
У журналі «Мала енциклопедія нотаріуса» № 6 за 2004 рік уже публікувався лист НКРЕ № 02-33-13/1144 від 19.03.2004 року, у якому НКРЕ роз’яснила, що: «у випадку якщо будинок, офіс або квартира, в якій нотаріус або адвокат здійснюють свою практику, знаходиться у житловому фонді (який призначений для забезпечення побутових потреб громадян), то плата за електроенергію справляється з них за тарифами, встановленими для категорії споживачів «населення»… у випадку, якщо будинок або офіс знаходиться поза межами житлового фонду, то плата за електроенергію справляється з них за тарифами, встановленими для категорії «інші споживачі» на відповідному класі напруги».
У тому ж році, тобто 09.11.2004 року НКРЕ, відповідаючи на запит ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» у листі № 03-34-09/4939 «Щодо тарифів на електроенергію для адвокатів та нотаріальних контор», робить наступний висновок: «Оплата електричної енергії, спожитої на будь-які інші потреби споживачів, здійснюється виходячи із рівня роздрібного тарифу на електричну енергію, який розраховують енергопостачальні компанії відповідно до закріпленого Законом України «Про електроенергетику» ринкового порядку ¬формування. При цьому рівні тарифів не диференціюються за належністю споживачів до тієї чи іншої галузі економіки або сфери діяльності. Наявність прибутку від здійснення своєї діяльності (господарської, підприємницької, професійної тощо) споживачем також не є визначальним фактором для застосування тарифів на електричну енергію».
Маємо надію, що в листі від 26.03.2006 року НКРЕ (зміст якої наводиться нижче) вже остаточно визначилася із тарифами та порядком сплати нотаріусами за користування електроенергією. Більш детально щодо комунально-побутових та особистих потреб населення див. статтю у Малій енциклопедії нотаріуса №2 за 2006 рік.
Таким чином, споживання електроенергії у приміщеннях житлового фонду громадянами (нотаріусами), що не є суб’єктами підприємницької діяльності, здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією, укладеного відповідно до правил користування електричною енергією для населення (Постанова КМУ від 26.07.1999р. №1357) і відповідно плата за електроенергію справляється з нотаріуса за тарифами, встановленими для категорії «населення». ■
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ
Л И С Т
28.03.2006 № 01-39-09/1538
Ліцензіати з постачання
електричної енергії за регульованим тарифом
ЩОДО ТАРИФІВ НА ЕЛЕКТРИЧНУ ЕНЕРГІЮ ДЛЯ ПРИВАТНИХ НОТАРІУСІВ
Національна комісія регулювання електроенергетики України у межах компетенції повідомляє щодо тарифів на електричну енергію для приватних нотаріусів.
Згідно з положеннями Закону України «Про нотаріат», Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» діяльність нотаріусів не належить до підприємницької діяльності.
При цьому, відповідно до статті 24 «Реєстрація приватної нотаріальної діяльності. Реєстраційне посвідчення» Закону України «Про нотаріат» в реєстраційному посвідченні вказуються територія діяльності приватного нотаріуса (нотаріальний округ) та адреса розташування його робочого місця.
Згідно з Порядком застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженим постановою НКРЕ від 10.03.1999 № 309 (у редакції постанови НКРЕ від 25 лютого 2004 р. № 188, відпуск електроенергії населенню проводиться за тарифом 13,0 коп. за 1 кВт. год. За вказаним тарифом оплачується електроенергія, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів.
Відносини між громадянами (споживачами електричної енергії) та енергопостачальниками регулюються Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.99 № 1357 (ПКЕЕН).
Відповідно до пункту 3 ПКЕЕН, споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (Додаток 1) і укладається на три роки. При цьому, згідно з пунктом 5 ПКЕЕН у разі розташування об’єктів споживача за різними адресами споживач повинен укласти окремий договір щодо кожного об’єкта. У багатоквартирному будинку енергопостачальник укладає договори з кожним наймачем (власником) квартири.
Таким чином, споживання електроенергії у приміщеннях житлового фонду громадянами, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією, укладеного відповідно до ПКЕЕН.
З іншого боку, становлення взаємовідносин, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регламентуються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.96 № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910 (ПКЕЕ). Звертаємо увагу на те, що дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів «Загальні положення», «Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін» та «Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів» поширюються на всіх споживачів без винятку.
Крім цього, пунктом 1.2 ПКЕЕ наводиться визначення поняття «населення», а саме населення це споживачі електричної енергії – фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 1.3 ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
З огляду на викладене, споживання електричної енергії у приміщеннях житлового фонду фізичними особами, які не здійснюють господарську діяльність та не зареєстровані відповідно до закону як підприємці, здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією, що укладається відповідно до вимог ПКЕЕН.
Взаємовідносини ж споживачів (юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності) та постачальників електричної енергії за регульованим тарифом регулюються ПКЕЕ та виникають на підставі договору про постачання електричної енергії.
На нашу думку, оплата за спожиту електроенергію повинна справлятися з приватних нотаріусів, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, з урахуванням їх місцезнаходження.
З огляду на викладене, споживання електричної енергії приватними нотаріусами у приміщеннях житлового фонду здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією, що укладається відповідно до ПКЕЕН, з оплатою за електричну енергію за тарифами, встановленими для населення.
Якщо для здійснення діяльності приватного нотаріуса використовується нежиле приміщення, яке відповідно не входить до житлового фонду, взаємовідносини таких споживачів з постачальниками електричної енергії регулюються на підставі договорів про постачання електричної енергії, які укладаються відповідно до положень Типового договору про постачання електричної енергії (додаток 3 ПКЕЕ.
Постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом. При цьому, розрахунки споживачів за використану електричну енергію здійснюються відповідно до умов договору.
Роз’яснення щодо застосування тарифів для приватних нотаріусів, надані НКРЕ листом від 09.11.2004 № 03-34-09/4939, вважати недійсними.
Голова Комісії В. Кальченко

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 24 січня 2006 р. № 45 Київ
Про внесення змін до постанови
Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572
Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Внести до постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (ЗП України, 1992 р., № 11, ст. 270) зміни, що додаються.
2. Ця постанова набирає чинності з дня опублікування.
Прем’єр-міністр України Ю. ЄХАНУРОВ
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 24 січня 2006 р. № 45
ЗМІНИ,
що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України
від 8 жовтня 1992 р. № 572
1. У пункті 2 слова «Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями» замінити словами «Правила користування приміщеннями житлових будинків».
2. Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені зазначеною постановою, викласти у такій редакції:
«ПРАВИЛА
користування приміщеннями житлових будинків
1. Ці Правила визначають порядок користування приміщеннями житлових будинків.
2. Користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди).
3. Використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено.
4. Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на:
– своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством;
– відшкодування збитків, завданих їх майну та/або приміщенням, шкоди, заподіяної їх життю чи здоров’ю внаслідок незадовільного утримання будинку або ненадання чи надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства;
– переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
5. Власник квартири має право за погодженням з членами сім’ї здавати внайм (в оренду) квартиру або кімнату квартири та укладати інші договори відповідно до законодавства. Користування наймачем (орендарем) квартири (кімнати) здійснюється згідно з договором найму (оренди).
6. З метою виконання функцій із забезпечення утримання та використання власного, неподільного і загального майна власники квартир можуть утворювати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до законодавства.
7. Власник та наймач (орендар) квартири зобов’язаний:
– укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору;
– оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;
– дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил;
– проводити за власні кошти ремонт квартири (наймач (орендар) – згідно з договором найму (оренди);
– використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання;
– не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян;
– дотримуватися правил утримання тварин у домашніх умовах; утримувати тварин у квартирі, де проживають співвласники або наймачі (орендарі), за погодженням з ними;
– не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.
8. Ремонт квартири, викликаний проведенням ремонту житлового будинку, встановленням додаткового обладнання або іншими причинами, не залежними від власника, наймача (орендаря) квартири, здійснюється власником будинку.
9. У приміщеннях житлових будинків заборонено:
– зберігати вибухонебезпечні чи екологічно шкідливі речовини і предмети;
– голосно співати і кричати, користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму з двадцять другої до восьмої години;
– проводити у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні цілодобово ремонтні роботи, що супроводжуються шумом. Власник, наймач (орендар) приміщення, в якому передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Рівень шуму, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм;
– утримувати на балконах і лоджіях тварин, зокрема птицю, і бджіл.
10. Мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі):
– мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням;
– можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу;
– встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання;
– розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.
У разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:
– за електроенергію при загальному лічильнику – пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);
– за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень – за чисельністю членів сім’ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць;
– за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій – за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар).
11. Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
12. Балансоутримувач житлового будинку або уповноважена ним особа несе відповідальність перед власником, наймачем (орендарем) приміщення житлового будинку в разі:
– ненадання або надання не в повному обсязі послуг, що призвело до збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров’ю, – шляхом відшкодування збитків;
– зниження якісних показників послуг, порушення встановлених договором строків усунення несправностей або перевищення допустимих перерв у наданні послуг – шляхом зменшення розміру плати та виплати споживачеві компенсації в розмірі, встановленому законодавством.
13. Спори, що виникають під час користування приміщеннями житлових будинків, розв’язуються шляхом проведення переговорів між учасниками спору або у судовому порядку». ■