08 Листопада 2011

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН щодо поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на приватизоване майно (житло та земельні ділянки)

Експерт: О. В. Дзера, М. М. Дякович

Закон України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 р. № 2913-VI вніс повний дисбаланс у правовідносини, які виникли у громадян України у зв’язку з реалізацією Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , у правовідносини подружжя, а тим більше в судову та нотаріальну практику, яка склалася до прийняття цих змін.
Так, ст. 61 Сімейного кодексу України (далі — СК України) доповнено частиною п’ятою, а саме: «Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації».
Пропонуємо здійснити теоретично-правовий аналіз співвідношення положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та внесених до ст. 61 СК України змін.
Однією з підстав набуття права власності громадянами України відповідно до ст. 345 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) є набуття права власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Серед видів приватизації розрізняють приватизацію житлового та земельного фонду як конституційне право кожного громадянина. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю або продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Однак зазначені надлишки громадяни могли придбати за рахунок так званих житлових чеків або приватизаційних паперів, які отримувалися всіма громадянами України і використовувалися при приватизації державного житлового фонду або ж для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Отже, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків отримали громадяни України, які постійно проживали в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Іншими словами, приватизація є спеціальною правовою підставою набуття права власності на державне житло, адже суб’єктом такого набуття може бути не будь-який громадянин України, а лише той, який відповідає вимогам приватизаційного законодавства, а відтак приватизація державного житла є індивідуальним актом його переходу у власність конкретного громадянина.
Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку) (п. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Таким чином, закон чітко визначив, що у випадку приватизації житла виникає або спільна сумісна, або спільна часткова власність членів сім’ї. Звернемо увагу, що в законі не йдеться про спільну сумісну власність подружжя. Це підкріплюється і тим, що законодавець визначив порядок здійснення прав щодо розпорядження приватизованим майном, який за безпосередньою вказівкою регулюється цивільним законодавством (ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Якщо проаналізувати зміст поняття «майно, набуте подружжям за час шлюбу», яке вживається у ст. 60 СК України, де передбачено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, то доходимо висновку, що сімейне законодавство не розкриває його змісту. О. В. Дзера цілком слушно відзначає, що значення термінів «нажите», «набуте» майно немає допоки свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміна не сприяє ефективному застосуванню правових норм на практиці .
На нашу думку, спільність майна подружжя виникає під час шлюбу у випадку, коли докладаються спільні зусилля як чоловіка, так і дружини в набутті такого майна. Навіть якщо й один з них не мав самостійного заробітку (доходу) з причин навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби і т. ін., то це означає, що він також своїми діями, які були спрямовані на спільне життя і створення умов для гармонійного розвитку сім’ї та її членів, брав участь у набутті майна, на яке поширюється правовий режим спільної сумісної власності.
Як зазначає І. В. Жилінкова, приватизована квартира може стати об’єктом права спільної власності подружжя лише за умов, що:
подружжя є громадянами України;
чоловік та дружина постійно проживали в квартирі, яка приватизується, або за ними зберігається право на житло;
чоловік та дружина висловили своє бажання на приватизацію .
Це свідчить про те, як підкреслює І. В. Жилінкова, що при приватизації виникають правовідносини «громадянин — держава Україна», а не «чоловік — дружина» .
Що ж до земельних ділянок, набутих громадянами України внаслідок безоплатної приватизації, то, на думку Пленуму Верховного Суду України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду (п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вiд 16.04.2004 р. № 7).
Отже, правом на безоплатне отримання земельних ділянок, відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, може скористатися як чоловік, так і дружина, зокрема, приватизувати окремо земельні ділянки різного цільового призначення.
Оскільки більшість громадян вже здійснили своє право на приватизацію, то якщо реалізовувати п. 5 ст. 61 СК України, знову ж постає питання, з якого моменту ця норма вступає в дію. На жаль, законодавець не зазначив цього. Оскільки закон зворотної сили не має, що підтверджується ст. 58 Конституції України, в якій встановлено, що акти цивільного законодавства, як й інші нормативні акти, зворотної дії в часі не мають, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність особи, то презюмуємо, що його норми поширюються на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності. Проте Міністерство юстиції України у своєму листі безпідставно та юридично не логічно, на нашу думку, поширило дію цієї норми і на правовідносини, які виникли до її прийняття. Так, у листі зазначається, що, зважаючи на те, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, та враховуючи вищезазначені зміни до ст. 61 СК України, житло або земельна ділянка, одержана у власність за час шлюбу на ім’я одного з подружжя в результаті приватизації, буде вважатися спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, нотаріус при посвідченні договорів відчуження майна, набутого одним із подружжя шляхом приватизації, обов’язково має залучати до справ згоду другого з подружжя на таке відчуження, незалежно від дати набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об’єктів права спільної сумісної власності подружжя» . Це означає, що нотаріальна практика, яка відносила приватизацію житла, земельних ділянок до особистої приватної власності дружини, чоловіка до внесення цих змін, може опинитись у вкрай небезпечній ситуації. Правочини, предметом яких було майно, набуте шляхом приватизації, посвідчені нотаріусами до 2011 року, можуть бути оскаржені одним з подружжя в суді, права якого таким чином будуть порушені (як от відчуження житла після розірвання шлюбу, що було приватизовано одним із подружжя разом із батьками, під час шлюбу).
Реалізація рекомендацій Міністерства юстиції України може призводити до конкретних негативних ситуацій, які не піддаються осмисленню з позицій принципів розумності та справедливості, що підтверджується такими міркуваннями.
Наприклад, громадянин А., у 1990 році приватизував державну квартиру, яку згодом у цьому ж році продав і за отримані від продажу кошти придбав легковий автомобіль. У 2003 році гр. А. зареєстрував шлюб з гр. П., яка в цьому ж році приватизувала свою державну квартиру. Відповідно до рекомендацій Міністерства юстиції України гр. А. має стати співвласником квартири, приватизованої його дружиною. За таких обставин гр. А. виявиться в більш вигідному матеріальному становищі, адже він одержав кошти за приватизовану квартиру у свою особисту власність і водночас набув право спільної сумісної власності у приватизованій дружиною квартирі, що свідчить про його несправедливе збагачення за рахунок іншої особи.
Заради об’єктивності відзначимо, що аналогічними будуть наслідки, якщо припустити, що відсутні вищезазначені рекомендації Міністерства юстиції України, а Закон України від 11.01.2011 р. поширюється лише на правовідносини, які виникатимуть після набрання ним чинності. Так, припустимо, що громадяни А. і П. вчинили вищезгадані приватизаційні дії, але вступили в шлюб після набрання чинності Законом України від 11.01.2011 р. Знову ж ми змушені констатувати наявність факту невиправдного встановлення несправедливих майнових переваг для одного з подружжя.
Майнова несправедливість не усувається і тоді, коли, наприклад, гр. А. і гр. П., вступили в шлюб після набрання чинності Законом України від 11.01. 2011 р. і стали проживати в квартирі державного житлового фонду, право на приватизацію якої виникло лише у дружини, до набрання чинності зазначеним Законом. У травні 2011 року гр. П. приватизувала квартиру. Відповідно до ч. 5 ст. 61 СК України чоловік, який не мав права на приватизацію квартири, набуде на неї прав співвласника. Знову ж таки буде мати місце порушення принципу справедливості. Більше того, порушення режиму спільної сумісної власності на таке майно суперечить певною мірою статтям 57, 60 СК України, які встановлюють визначальні засади відносин власності дружини та чоловіка, згідно з якими майно, набуте ними до шлюбу є особистою власністю кожного з них, а набуте подружжям за час шлюбу — їх спільною сумісною власністю. У нашому випадку право на приватизацію державного житла виникло до шлюбу, а відтак логічно вважати його роздільною власністю дружини.
Отже, застосування нової ч. 5 ст. 61 СК України в багатьох ситуаціях може спричинити негативні наслідки.
Приватизація державного житлового фонду, земельних ділянок — це право кожного громадянина України, яке закріплено законом, і, на нашу думку, п. 5 щодо поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на приватизоване майно має бути виключено зі ст. 61 СК України та відповідно включено до переліку майна, яке відноситься до особистої приватної власності кожного з подружжя (ст. 57 СК України). Такі зміни до ст. 61 СК України, до речі, вже підготовлені та зареєстровані у Верховній Раді України 05.07.2011 р. за № 8748 у формі законопроекту «Проект Закону про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо об’єктів права особистої приватної власності подружжя» . Тому бажано було б прийняти його якомога швидше.