НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК щодо правомірності внесення виправлень до свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних

НАУКОВО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо правомірності внесення виправлень
до свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів
Відповідно до ст. 72 Закону України «Про нотаріат» придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки), оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням цього нерухомого майна шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання нерухомого майна. Проведення торгів супроводжується складанням акта про продаж нерухомого майна з прилюдних торгів чи акта про те, що відповідний предмет стягнення залишено за стягувачем у зв’язку з тим, що торги не відбулися, тобто з документальною фіксацією відповідного результату. Зі змісту цієї норми вбачається, що згаданий акт є матеріально-правовою підставою вчинення відповідної нотаріальної дії – видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Однак невірно стверджувати, що даний акт замінює собою свідоцтво або ж виконує його функції. При видачі свідоцтва нотаріус як самостійний суб’єкт правозастосування оцінює цей акт нарівні з іншими доказами. Вимоги до змісту та форми акта, необхідності його затвердження начальником (заступником начальника) відповідного органу державної виконавчої служби передбачені також ст. 62-2 Закону України «Про виконавче провадження», в якій також зазначено, що на підставі копії цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна. Знову ж таки йдеться про матеріально-правову підставу вчинення відповідної нотаріальної дії.
При цьому з буквального змісту ст. 72 Закону «Про нотаріат» у контексті зі ст. 62-2 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що нотаріус здійснює лише видачу свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, виданого і затвердженого в установленому порядку. Водночас наведені правові норми, як і інші нормативно-правові акти, включаючи Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (п. 23), не пов’язують здійснення нотаріусом застережених дописок і виправлень з відповідними дописками і виправленнями в акті, складеному і затвердженому в установленому порядку. Підкреслимо, що законодавство пов’язує з наявністю акта про придбання нерухомого майна або реалізацію предмета іпотеки лише видачу свідоцтва, а не внесення до нього дописок і виправлень.
У зв’язку з цим не ґрунтується на законі думка про те, що виправлення чи дописки можуть бути внесені нотаріусом до свідоцтва тільки після внесення належним чином застережених виправлень до акта. По-перше, така теза не знаходить жодного формально-юридичного підтвердження ні в законодавчих актах, ні в нормативних документах Міністерства юстиції України. По-друге, ці розсуди невірні і по суті, оскільки «прив’язують» дії нотаріуса як самостійного суб’єкта правозастосування до дій інших органів, у даному випадку органів державної виконавчої служби.
Кандидат юридичних наук,
доцент кафедри цивільного права № 1
Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого О. П. Печений