Науково-правовий висновок щодо окремих питань представництва за Цивільним кодексом України

1 Чи має право представник, який передав свої повноваження іншій особі, у подальшому відмінити таку довіреність?
Тривале спілкування з нотаріусами надає мені можливість певним чином зрозуміти їх «нотаріальну логіку» і не дивуватися питанням, які постають у нотаріальній практиці. Якби цього не було, то очевидно певні нотаріальні проблеми теоретику права здавалися б просто дивними. Мабуть, однією з них є проблема можливості або неможливості відміни довіреності, виданої в порядку передоручення. Як свідчить аналіз Інтернет-спілкування нотаріусів на сайті: www.yurradnik.com.ua, з цього питання розгорнулася жвава дискусія і, як завжди, думки поділилися навпіл. Одна половина підтримує «обережну» позицію, яку можна стисло сформулювати тезою: «краще не треба, аби нічого поганого не вийшло…», інші намагаються більш широко поставити питання, та займають «ризикову» позицію (в уявленнях нотаріусів), яка відзначається тезою: «а може воно не так вже і страшно, може спробуємо…».
Я добре розумію, що поради сторонньої особи, яка не несе відповідальності, сприймаються нотаріусами зі скепсисом, оскільки вони все одно в першу чергу думають про можливі для себе негативні наслідки. Однак, незважаючи на це я все ж таки хотіла б висловитися щодо цього питання.
Згідно із ч. 1 ст. 240 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), представник може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо:
– це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником;
– представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Таким чином, представник здійснює передоручення не лише за згодою особи, яку він представляє, а й навіть без її прямої згоди в силу об’єктивної необхідності охорони інтересів такої особи. Виникає просте питання: якщо представник може передати свої повноваження іншій особі навіть без прямого дозволу особи, яку він представляє, то чого ж він не може відмінити передоручення і виконати правочин власними діями? Наприклад, представник захворів і вважав, що особисто не зможе виконати доручення. Він знайшов іншу особу, якій передоручив вчинення правочину. Про передання своїх повноважень від повідомив особу, яку він представляє. Через певний час, якщо особа, яка мала діяти в порядку передоручення, ще не почала виконання відповідного правочину, представник одужав та взяв виконання на себе. Інша можлива ситуація: за тих чи інших обставин при виконанні дій виникла необхідність появи замісника. Однак пізніше особа замісника викликала у представника певні сумніви. З метою охорони інтересів особи, яку він представляє, представник відміняє довіреність, яку він видав в порядку передоручення, та починає діяти самостійно.
Саме це (виконання правочину представником, а не його замісником) передбачалося основною довіреністю, що була видана особою, яку представник представляє, і це відповідало первісній волі цієї особи. Значно більший «ризик» можна було б знайти в тому, що представник передав свої повноваження іншій особі, а ніж в тому, що він «повернув» таке виконання і «перевів» його на себе. Тому ніяких проблем в тому, що представник відмінив довіреність, видану в порядку передоручення, особисто я не бачу.
Нотаріуси посилаються на п. 2 ч. 1 ст. 248 ЦК України, в якій сказано, що представництво за довіреністю припиняється лише у разі скасування довіреності особою, яка її видала. Це дійсно так. Якщо особа, яку представляє представник, скасувала довіреність, то представництво втрачає свій сенс. Проте, ця норма не розповсюджує свою дію на випадки передоручення. Справа полягає саме в тому, що відміна довіреності, виданої представником в порядку передоручення, НЕ припиняє представництво за довіреністю. Представництво продовжує існувати, хоча замість замісника знову починає діяти представник.
Розуміючи нотаріусів, які хочу зберегти свою безпеку, думаю, що можна погодитися з пропозицією внесення в текст основної довіреності слів, що підтверджують право представника відміняти видану ним довіреність. Це може бути фраза про те, що особа, яку представляють, наділяє представника «правом відміни довіреності, виданої ним у порядку передоручення».
Якщо ж відміна довіреності, виданої в порядку передоручення, була здійснена в силу об’єктивних причин (з подальшим повідомленням особи, яку представник представляє), то нічого не залишається, як перестати боятися та погодитися з тим, що представник може це зробити. Основна вимога полягає в тому, що представник має діяти виключно в інтересах особи, яку він представляє. Таким чином, якщо представник може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, то він може і «забрати» ці повноваження назад шляхом відміни довіреності, виданої в порядку передоручення.
2 Просимо зробити висновок щодо юридичних наслідків, якщо в довіреності на декілька повноважень є повноваження на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного в залежності від наступного:
– довіреність посвідчена до 2004 р.;
– довіреність посвідчена з 2004 р.;
– те саме, але посвідчена за кордоном.
Оскільки питання має кілька окремих частин, очевидно, що і відповідь має формуватися в такому ж порядку.
А. Почнемо з оформлення довіреності на декілька повноважень, одним з яких є договір дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, яка посвідчена до 2004 р. У правилах Цивільного кодексу УРСР 1963 р. (надалі – ЦК УРСР 1963 р.) дійсно не було такого широкого унормування відносин, що випливають з договору дарування, тому в ньому не було й норми, яка б забороняла «безадресне» дарування. Однак чи свідчить вказане про те, що до 2004 р. можна було видавати доручення на здійснення договору дарування без визначення особи обдаровуваного? Відповідь можлива одна: ні, це також було неможливо. З чого випливає такий висновок? Справа в тому, що за будь-яким законодавством (ЦК УРСР 1963 р. або ЦК України 2003 р.) представництвом є правовідношення, в якому представник зобов’язаний або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку він представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 62 ЦК УРСР 1963 р., ст. 237 ЦК України 2003 р.). Таким чином сутність представництва завжди полягає в тому, що представник «проводить у життя» не власну волю, а волю іншої особи, тобто особи, яку він представляє. Тому представник – це, умовно кажучи, юридичний механізм реалізації волі іншої особи. З урахуванням цього уявити собі видачу довіреності на передання майна за договором дарування без визначення особи обдаровуваного просто неможливо. За таких обставин виникла б ситуація, коли особа, яку представляють, не висловила своєї волі і надала можливість сформувати цю волю іншій особі – представникові. Виник би абсурдний випадок, коли власник майна каже представникові: «Подаруйте мою річ кому-небудь». Представник думає, кому б він подарував цю річ і визначає особу обдаровуваного. Такий розвиток подій неможливий. Це порушує сутність представництва як такого, оскільки представник не може висловлювати свою волю. Його завдання – реалізація волі іншої особи. Якщо вона невизначена, то представництво втрачає свій сенс.
Таким чином і за ЦК УРСР 1963 р. видача довіреності на укладення договору дарування без визначення особи обдаровуваного була неможливою. Якщо видача довіреності і була здійснена, то такий правочин мав би визнаватися недійсним (ст. 48 ЦК УРСР 1963 р.). Якщо в довіреності було визначено кілька (окрім дарування) повноважень, то видача довіреності могла визнаватися недійсною лише в частині, що стосується договору дарування (ст. 60 ЦК УРСР 1963 р.).
Б. Щодо довіреності, виданої на здійснення договору дарування після 2004 р., то тут питань взагалі не виникає. У ч. 4 ст. 720 ЦК України 2003 р. прямо вказано, що доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цьому випадку закон значно спрощує вирішення цього питання і його не потрібно вирішувати шляхом загального тлумачення норм законодавства.
Видача довіреності є одностороннім правочином, щодо якого розповсюджують свою дію загальні правила чинності правочинів. З урахуванням цього до довіреності можуть також застосовуватися правила про недійсність окремої частини правочину (ст. 217 ЦК України). Якщо в довіреності було закріплено кілька (окрім дарування) повноважень представника, то вона в цілому може зберігати свою чинність за виключенням тієї частини, що стосується договору дарування. Це можливо, якщо можна припустити, що правочин (видача довіреності) був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (щодо дарування).
В. Що стосується довіреності щодо здійснення договору дарування, якщо вона була посвідчена за кордоном, то це питання не має простого вирішення. Справа в тому, що згідно зі ст. 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, в якій довіреність видана. У зв’язку з тим, що довіреність була видана за кордоном, необхідно з’ясувати, чи існує взагалі колізія права, оскільки така колізія може і не виникати. Це пояснюється тим, що представництво має загальні риси для будь-яких правопорядків. Якщо колізія існує, то треба застосовувати право держави, в якій була видана довіреність. При застосуванні права іноземної держави офіційні органи мають установлювати зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування та доктриною у відповідній державі. Якщо зміст права іноземної держави в розумні строки не встановлено, незважаючи на прийняті міри застосовується право України.
Доктор юридичних наук,
професор кафедри цивільного права
Національної юридичної академії України
ім. Я. Мудрого, член-кореспондент
Академії правових наук І. В. Жилінкова