НАУКОВИЙ ВИСНОВОК щодо засвідчення справжності підпису на письмових запереченнях відповідача проти позову

ОПИСОВА ЧАСТИНА
«Скудність» та неоднозначність нормативного регулювання породжує в нотаріальній практиці значну кількість проблем, особливо у сфері взаємодії нотаріального та процесуального законодавства. До таких, зокрема, належить допустимість/недопустимість засвідчення справжності підпису на письмових запереченнях відповідача (фізичної особи) проти позову (ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України ).
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
І. Правове регулювання засвідчення справжності підпису на документах
1. Законодавчою основою вчинення такої нотаріальної дії, як засвідчення справжності підпису на документах, є ст. 78 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. На угоді може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. Нота¬ріус, посадова особа органу місцевого само¬врядування, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені в документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
2. Тлумачення цієї норми дозволяє стверджувати, що засвідчення справжності підпису:
здійснюється нотаріусами, посадовими особами органів місцевого самоврядування, начальниками установ виконання покарань ;
відбувається на документах;
проводиться на документах а) зміст яких не суперечить законові, б) які не мають характеру угод, в) не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.
Таким чином, засвідчення справжності підпису на документах, зокрема і письмових запереченнях відповідача проти позову, допустиме тільки за наявності усіх перелічених умов.
ІІ. Сутність засвідчення справжності підпису на документах та заборони щодо вчинення такої нотаріальної дії
1. Засвідчення справжності підпису на документах забезпечує доказовість того факту, що підпис зроблено певною особою. Здійснення засвідчення справжності підпису на документах не спрямоване на підтвердження змісту документів, на яких засвідчується справжність підпису.
2. Забороняється засвідчення справжності підпису на документах:
а) зміст яких суперечить законові. Зміст документа, на якому здійснюється засвідчення справжності підпису, не повинен суперечити тій чи іншій імперативній нормі закону;
б) які мають характер угод. Не допускається засвідчення справжності підпису на документах, які належать до угод. При тлумаченні терміна «угода» слід зважати на те, що в цивільному законодавстві використовується поняття «правочин» (ст. 202 Цивільного кодексу України ). Звісно, наявність терміна «угода» не має впливати на застосування ч. 1 ст. 78 Закону України «Про нотаріат». Адже вживання в Законі України «Про нотаріат» поняття «угода» зумовлене часом прийняття цього законодавчого акта та непослідовним внесенням змін до нього.
Проте в певних випадках законодавець дозволяє підписання правочину іншою особою і засвідчення справжності такого підпису. Зокрема, згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 207 ЦК України підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє;
в) які містять у собі відомості, що порочать честь і гідність людини. З’ясування суті цієї заборони також викликає істотні труднощі, оскільки неможливо встановити її зміст при законодавчій невизначеності понять («честь» та «гідність»), які покладені в її основу.
Такий висновок знаходить підтвердження й у судовій практиці. Зокрема, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1 вказується, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Використання нотаріусом або іншою посадовою особою таких пояснень навряд чи призведе до остаточного розуміння і дозволить безперешкодно визначитися з тим, чи містить документ відомості, які порочать честь та гідність людини. Сумнівно, що таке повноваження повинно відноситися до компетенції нотаріуса.
3. Потрібно зауважити, що ст. 78 Закону Украї¬ни «Про нотаріат» не позбавлена істотних суперечностей. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, встановлюються заборони для здійснення такої нотаріальної дії (ч. 1 ст. 78 Закону України «Про нотаріат»). У свою чергу, з іншого боку, вказується, що нотаріуси не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою (ч. 3 ст. 78 Закону України «Про нотаріат»).
Проте без аналізу змісту документа навряд чи можна визначити, чи суперечить він закону, чи належить він до правочинів, чи не містить відомості, що порочать честь і гідність людини. Тому, напевне, нелогічно було встановлювати такі суперечливі та фактично взаємовиключні нормативні приписи.
ІІІ. Письмові заперечення відповідача проти позову
1. Подання письмових заперечень проти позову регулюється ст. 128 ЦПК України. Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення (ч. 1 ст. 128 ЦПК України).
Складення письмових заперечень проти позову є процесуальним правом відповідача викласти письмово свої заперечення проти позовних вимог позивача. Вони можуть стосуватися як усіх, так і частини вимог.
2. Документ — це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про інформацію»). У контексті визначення документа письмові пояснення можуть бути «кваліфіковані» як документ, оскільки спрямовані на збереження та передавання інформації. Тобто вони «служать» для ознайомлення з інформацією, що міститься в письмових запереченнях проти позову, на¬приклад, судом, відповідачем, третіми особами, іншими учасниками цивільного процесу.
3. У ЦПК України відсутні вимоги щодо вчинення такої процесуальної дії, як оформлення та подача письмових заперечень проти позову. Винятком у цьому плані є ст. 131 ЦПК України, в якій встановлюється, що сторони зобов’язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті. Таким чином, якщо письмові заперечення проти позову подаються разом з доказами, то часовою межею їх подання є попереднє судове засідання або початок розгляду справи по суті.
4. Від подачі письмових заперечень проти позову слід відмежовувати:
а) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників (ст. 62 ЦПК України);
б) показання свідка (ст. 63 ЦПК України);
в) судові доручення щодо збирання доказів (ст. 132 ЦПК України), забезпечення доказів (ст. 133 ЦПК України);
г) забезпечення нотаріусом доказів, необхідних для ведення справ в органах іноземних держав (ст. 102 Закону України «Про нотаріат»).
Слід звернути увагу на те, що в перелічених випадках відповідні дії повинні вчинятися в чіткій послідовності та суб’єктами, визначеними процесуальним законодавством.
Таким чином, враховуючи викладене вище, цілком допустимим є засвідчення справжності підпису на письмових запереченнях відповідача (фізичної особи) проти позову.