НАУКОВИЙ ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСВІДЧЕННЯ ВІРНОСТІ ФОТОКОПІЇ ПАСПОРТА

ОПИСОВА ЧАСТИНА
Виключення з Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України абзацу третього п. 255 розділу 27 глави III спричинило дискусію в нотаріальних колах щодо допустимості засвічення вірності фотокопії паспорта. При цьому основний аргумент на підтримку позиції недопустимості засвідчення вірності копії паспорта базується на тому, що існує відповідна заборона в п. 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» .
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
І. Правова основа засвідчення вірності документа
1. Законодавчою основою вчинення такої нотаріальної дії, як засвідчення вірності документа, є ч. 1 ст. 75 Закону України «Про нотаріат», згідно з якою нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.
2. Тлумачення цієї норми дозволяє стверджувати, що засвідчення вірності копій :
• здійснюється нотаріусами чи посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії;
• стосується документів, виданих підприємствами, установами і організаціями;
• відбувається за умови, що ці документи не суперечать законові та мають юридичне значення;
• проводиться, якщо відсутня заборона на рівні закону для засвідчення вірності копії певного документа.
Таким чином, засвідчення вірності копій, зокрема і фотокопії паспорта, можливе тільки за наявності всіх перелічених умов. Особливу увагу при відповіді на запитання про можливість засвідчення вірності фотокопії паспорта варто зосередити на аналізі розуміння паспорта як документа та наявності/відсутності законодавчої зборони вчинення такої нотаріальної дії.
ІІ. Паспорт як документ
1. Документ — це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про інформацію»).
2. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ (далі — паспортна служба) після досягнення 16-річного віку (пункти 1 та 2 Положення про паспорт громадянина України) .
3. Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (абз. 1 п. 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України ).
МВС України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням (п. 14 Положення про Міністерство внутрішніх справ України).
4. Тлумачення перелічених нормативних положень викликає певні сумніви щодо можливості «кваліфікації» паспорта як документа, виданого підприємством, установою і організацією, в контексті належності МВС України до таких. Адже паспорт видається МВС України, що є центральним органом виконавчої влади, а статус юридичної особи наданий такому органу тільки для участі в цивільних або господарських відносинах.
Очевидно, що не відповідає сучасним реаліям використання законодавцем в ч. 1 ст. 75 Закону України «Про нотаріат» такого нормативного радянського штампу, як «підприємства, установи, організації». Щоправда, такий термінологічний інструментарій є характерним практично для всього чинного українського законодавства. І, напевне, не повинен впливати на застосування відповідних норм та має нівелюватися. При цьому потрібно зауважити, що в абз. 1 п. 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України він трансформувався в засвідчення вірності копій (фотокопій) документів «виданих юридичними особами».
Тому в перспективі доцільно було б однозначно передбачити засвідчення копій (фотокопій) яких документів допускається — виданих органами державної влади та/або юридичними особами.
ІІІ. Наявність/відсутність законодавчої зборони для засвідчення вірності фотокопії паспорта
1. Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України .
Аналіз норм постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» в контексті Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» дозволяє констатувати його чинність за сучасного правового регулювання. Оскільки відсутні:
• прийняті акти законодавства, які регулювали відповідну сферу відносин;
• передумови стверджувати, що положення Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» суперечать Конституції і законам України.
Чинність Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» детермінує потребу відповіді на запитання щодо можливості кваліфікувати його як закон та того, які відносини він має регулювати.
2. Відповідно до норм Конституції СРСР Президія Верховної Ради СРСР могла, зокрема, тлумачити закони СРСР (п. 5 ст. 121) та вносити поміж сесіями Верховної Ради СРСР, у разі потреби, зміни до чинних законодавчих актів СРСР, з наступним їх поданням для затвердження на черговій сесії (п. 1 ст. 122) .
Тлумачення вказаних повноважень Верховної Ради СРСР надає можливість стверджувати, що укази Президії Верховної Ради СРСР знаходилися в ієрархії нижче законів та не можуть розцінюватися як закон.
3. Окрім цього, потрібно виважено «оцінювати» не тільки ієрархічне місце Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян», але й той факт, відносини між якими суб’єктами він повинен регулювати.
Системний аналіз положень Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» надає можливість дійти висновку, що цей Указ не стосується нотаріусів, а спрямований на врегулювання відносин поміж юридичними особами (державними і громадськими підприємствами, установами й організаціями) та громадянами.
Цей висновок, зокрема, підтверджується тим, що:
• державні і громадські підприємства, установи й організації видають за заявами громадян копії документів, які виходять від цих підприємств, установ і організацій, якщо такі копії необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них. Копії документів видаються на бланках підприємств, установ і організацій (абз. 1 п. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян»);
• підприємства, установи й організації можуть видавати копії наявних у них документів, що виходять від інших підприємств, установ і організацій, від яких одержати безпосередньо копії цих документів важко або неможливо. У випадках, коли документи були виконані на бланках, при виготовленні копій відтворюються реквізити бланків (абз. 2 п. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян»);
• підприємства, установи й організації зобов’язані засвідчувати вірність копій документів, необхідних для подання громадянами в ці підприємства, установи, організації, якщо законодавством не передбачено подання копій таких документів, засвідчених у нотаріальному порядку (п. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі і засвідчення підприємствами, установами й організаціями копій документів, що стосуються прав громадян»).
Таким чином, враховуючи викладене вище, цілком допустимим є засвідчення вірності фотокопії паспорта.