01 Вересня 2008

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК щодо дій нотаріуса при перевірці правоздатності та дієздатності юридичної особи при посвідченні правочину

Експерт: Інна СПАСИБО-ФАТЄЄВА,Василь КРАТ

ІННА
СПАСИБО-ФАТЄЄВА,
доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права № 1 Національної юридичної академії України
ім. Я. Мудрого, м. Харків
Василь КРАТ,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права № 1 Національної юридичної академії України
ім. Я. Мудрого, м. Харків
НАУКОВИЙ ВИСНОВОК
ЩОДО ДІЙ НОТАРІУСА ПРИ ПЕРЕВІРЦІ ПРАВОЗДАТНОСТІ ТА ДІЄЗДАТНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ПРИ ПОСВІДЧЕННІ ПРАВОЧИНУ
Згідно із Законом України «Про нотаріат» при посвідченні угод з’ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження (ст. 44).
Отже, в цій статті врегульовуються два варіанти поведінки нотаріуса при посвідченні правочинів:
1) якщо правочин вчиняється безпосередньо особами (фізичними та/або юридичними);
2) якщо правочин вчиняється особами через представника (ів). Стосовно цього можна зазначити наступне.
Стаття 44 має назву «Перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах», з чого слідує її спрямованість на встановлення нотаріусом обсягу правоздатності юридичної особи та дієздатності фізичної особи. Адже останнє впливає на дійсність правочину.
Відомо, що всі особи (як фізичні, так і юридичні) мають правоздатність і дієздатність (статті 25–27, 30, 91, 92 ЦК). Однак для нотаріальних дій насамперед має значення правоздатність юридичної особи, оскільки дієздатність у ст. 92 ЦК врегульовується через повноваження органів і засади їх діяльності.
Між тим звертає на себе розбіжність між Законом та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в п. 14 якої встановлюється: «При посвідченні правочинів з’ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах». Очевидно, що це один із недоліків Інструкції.
Правоздатність являє собою здатність юридичної особи мати цивільні права та обов’язки. Згідно зі ст. 91 ЦК правоздатність юридичних осіб має такий само обсяг, як і правоздатність фізичних осіб, за певними виключеннями (до складу правоздатності юридичних осіб не може входити можливість мати ті права, які належать лише людині). Тобто з набранням чинності новим ЦК правоздатність юридичних осіб, як і фізичних, має універсальний характер. За ЦК УРСР 1963 р. правоздатність юридичних осіб мала спеціальний характер, що означало: юридична особа може мати лише ті права, які передбачені її установчими документами та/або законом.
Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту державної реєстрації (ч. 4 ст. 91 ЦК) і припиняється з моменту виключення відомостей про юридичну особу з державного реєстру. Так само, як і фізична особа набуває правоздатності з моменту свого народження і припиняється її правоздатність зі смертю.
Отже, момент виникнення правоздатності фізичних та юридичних осіб однаковий, обсяг правоздатності — також. При цьому Закон «Про нотаріат» не містить вказівку про перевірку правоздатності фізичних осіб, а щодо юридичних — навпаки. Тоді постає питання про те, чим це викликано.
Відповідь на це питання не складна — це викликане дією законів у часі. Якщо Закон «Про нотаріат», що передбачає таку вимогу, прийнято в 1993 році, і тому ця вимога кореспондувала з ЦК УРСР 1963 р., де містилося правило про спеціальну правоздатність юридичних осіб, то чинний ЦК України, відмовившись від спеціальної правоздатності юридичних осіб, тим самим начебто зробив безглуздим перевірку нотаріусом обсягу правоздатності. Дійсно, це було виправдано, коли в статуті або іншому установчому документі юридичної особи перелічувалися іноді на кількох сторінках ті напрями (або сфера, або предмет) діяльності, яких мала дотримуватися юридична особа. І в такому разі нотаріус мав перевірити, чи не виходить за межі цих напрямів (сфери або предмета) правочин, який укладається юридичною особою.
Звичайно, всім стає зрозуміло, що немає сенсу перевіряти правоздатність юридичної особи, якщо їй і так усе дозволено, рівно як і фізичній особі. І якщо не підлягає перевірці нотаріусом правоздатність фізичної особи, то так само не має підлягати перевірці і правоздатність юридичної особи.
Однак, на жаль, не все так однозначно, оскільки із загального правила, встановленого в ЦК про універсальну правоздатність юридичних осіб, існують виключення, що містяться в Господарському кодексі (ГК) та у спеціальних законах.
У цілому згідно зі ст. 43 ГК підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Між тим:
– згідно з ч. ч. 2 та 4 ст. 57, ч. 2 ст. 82 ГК в установчих документах повинні бути зазначені мета й предмет господарської діяльності юридичної особи;
– згідно з ч. 5 ст. 79 ГК господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом. Тобто можливість установлення спеціальної правоздатності на рівні спеціальних законів цим Кодексом допускається;
– спеціальна правоздатність передбачена також ГК для казенних підприємств (ч. 1 ст. 77), не виключається вона також і для комунальних підприємств (ч. 9 ст. 78);
– здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади й органам місцевого самоврядування;
– особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, установлюється винятково законом;
– обсяг спеціальної правоздатності окремих видів юридичних осіб установлюють закони України, що передбачають численні випадки вказівки на спеціальну правоздатність окремих видів юридичних осіб. Вони стосуються:
• фінансових установ, які можуть надавати одну або кілька фінансових послуг, що є винятковим видом їхньої діяльності, і які внесені до відповідного реєстру в порядку, установленому законом (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг»);
• кредитних установ, тобто фінансових установ, що мають також право за рахунок притягнутих засобів надавати фінансові кредити на власний ризик;
• страховиків, предметом безпосередньої діяльності яких може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, зв’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів і їх управлінням, а також кредитування страхувальників, що уклали договори страхування життя. Навіть більше того, у ст. 2 Закону України «Про страхування» указується не тільки на те, що юридичні особи, які не відповідають вимогам цієї статті, не можуть займатися страховою діяльністю, а й що вони не можуть стати страхувальниками шляхом внесення змін в установчі документи за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у випадку виконання положень цієї статті;
• банків — юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у внески коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). У відповідності до ст. 4 зазначеного Закону може мати місце ще більш вузька спеціалізація банків, що можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Крім цього, ст. 48 цього Закону банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати внески (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку;
• товарної біржі, що має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту та пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і зв’язаних з ним торговельних операцій (ст. 1 Закону України «Про товарну біржу»);
• фондової біржі, що займається винятково організацією укладення угод купівлі й продажу цінних паперів і їхніх похідних і діяльність якої містить певні обмеження, встановлені статтею 26 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», яка навіть має відповідну назву: «Поєднання окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку»;
• торговців цінними паперами, для яких поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»);
• кредитних спілок, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки») й ін.
Відтак, як то часто буває в українському законодавстві, питання правоздатності юридичних осіб врегульовується спірно та не має однозначної відповіді на її обсяг. Очевидно, нотаріусам варто виходити з приписів спеціальних законів і ГК, в яких містяться правила про спеціальну правоздатність окремих видів юридичних осіб. І якщо до нотаріуса звернеться саме така юридична особа, при посвідченні правочинів з її участю має бути врахований обсяг її правоздатності.
Відтак, основне питання, що має бути вирішене: яким чином нотаріус перевірятиме обсяг правоздатності юридичної особи?
Згідно з п. 41 Інструкції «При перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, які беруть участь у правочинах, нотаріуси зобов’язані ознайомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії або представництва та перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи».
Втім, постає питання про те, що нотаріус побачить у цих установчих документах, крім, можливо, загального виразу про те, що юридична особа може набувати всі права та обов’язки, як це зазначається в ст. 91 ЦК?
Тобто, за загальним правилом, відсутній сенс у перевірці правоздатності юридичної особи як сторони правочину за допомогою її установчих документів, оскільки обмеження та заборони на їх можливості встановлюються в законі, а не в установчих документах. Виключення становлять казенні підприємства, комунальні підприємства, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також деякі інші юридичні особи (наприклад, державні установи, наукові та навчальні заклади та ін.)
Поміж іншим при посвідченні правочину, який укладається юридичною особою, слід враховувати і необхідність ліцензування окремих видів діяльності, що передбачається ч. 3 ст. 91 ЦК та спеціальним законом. Але й це не має відношення до обсягу правоздатності юридичної особи, а є лише додержанням сторонами та нотаріусом законодавства при вчиненні правочинів.
У ст. 44 Закону «Про нотаріат» є ще невеличке непорозуміння — це стосується виразу: «У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження». Справа в тому, що коли правочин вчиняється юридичною особою, то в будь-якому разі від її імені діє представник. Інша річ, що ним може бути як орган або посадова особа органу, так і інша особа.
Орган, який укладає правочин від імені юридичної особи, може бути лише одноособовий — це директор (або президент, або управляючий тощо). Якщо згідно зі статутом в юридичній особі створюється колегіальний виконавчий орган, то від імені цієї особи у правовідносинах з третіми особами виступає його голова або інші особи, передбачені статутом (наприклад, замісник чи кілька замісників).
Якщо правочин від імені юридичної особи укладає інша особа, наприклад, керівник відділу, член правління, то його повноваження мають підтверджуватися довіреністю, виданою керівником або, відповідно, іншою особою, яка має право згідно зі статутом представляти цю юридичну особу (наприклад, замісником).
І та, й інша особа виступають представниками юридичної особи. Різняться лише їх повноваження (як правило, у керівника вони вищі) і способи оформлення повноважень. Якщо це керівник, то його право на укладення правочину підтверджується документом про його обрання або призначення, а якщо це інша особа — довіреністю.
Для з’ясування особи, яка вправі діяти від імені юридичної особи, нотаріус має ознайомитися з установчими документами юридичної особи. Але це вже буде переконанням у здійсненні дієздатності юридичної особи.
І нарешті, останнє. Якщо представник юридичної особи вже має довіреність, що посвідчена нотаріально, то чи зобов’язаний нотаріус при посвідченні правочину, який укладатиметься цим представником, ще раз перевіряти правоздатність і дієздатність юридичної особи, від імені якої діє фізична особа?
Оскільки видача довіреності є правочином, то при її посвідченні нотаріус уже переконався в усіх питаннях, які мав з’ясувати, у тому числі щодо правоздатності юридичної особи та компетенції особи на видачу довіреності. Тобто, нотаріус вже на той час здійснив усі дії, що вимагаються законодавством і про які йшлося вище.
При вчиненні правочину особою, яка має нотаріально посвідчену довіреність, повтор усіх указаних дій, звичайно, виключається. Згідно з Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при укладенні правочину представником нотаріус повинен встановити особу представника та перевірити його повноваження за довіреністю. За даних умов цим і обмежується функція нотаріуса.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, можна стверджувати, що нотаріусу не слід перевіряти правоздатність і дієздатність юридичної особи, яка має універсальну правоздатність.
Якщо ж правочин укладається юридичною особою зі спеціальною правоздатністю, то нотаріус керується при його посвідченні вимогами закону, бо звуження правоздатності містяться не в установчих документах, а в відповідному законі.
Повноваження представника юридичної особи перевіряються згідно з установчими документами юридичної особи або довіреністю, виданою представнику.
При посвідченні правочину за участі особи, яка має нотаріально посвідчену довіреність, ще раз перевіряти правоздатність і дієздатність юридичної особи не слід.
Повноваження представника фізичної особи містяться в довіреності.
Професор кафедри цивільного права № 1
НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, д. ю. н.,
член-кореспондент АПрНУ І. В. Спасибо-Фатєєва

Асистент кафедри цивільного права № 1
НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, к. ю. н. В. І. Крат