15 Травня 2009

ЕКСПЕРТНО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК щодо процедури та наслідків права спадкоємця за законом відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги та можливості відкликати заяву про відмову від спадщини на користь будь-кого із спадкоємців, подану відповідно до ст. 1274 ЦК

Експерт: Спасибо-Фатєєва І. В.

ЕКСПЕРТНО-ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
щодо процедури та наслідків права спадкоємця
за законом відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги та можливості відкликати заяву про відмову від спадщини на користь
будь-кого із спадкоємців, подану відповідно
до ст. 1274 ЦК
1. Для відповіді на ці запитання слід перш за все визначитися з правовою природою відмови від прийняття спадщини як самого по собі, так і на користь третьої особи. Така відмова являє собою односторонній правочин, тобто є вольовою дією однієї особи — спадкоємця. Навіть якщо йдеться про відмову від прийняття спадщини на користь третьої особи, це не порушує її правової природи як одностороннього правочину. Третя особа ж буде вигодонабувачем.
Таким чином, договірних правовідносин при цьому не виникає. Не вбачається таких і з аналізу ст. 1274 ЦК. Відмова від прийняття спадщини як односторонній правочин втілюється в заяву, що подається нотаріусу.
2. Для відповіді на питання про можливість відкликати заяву про відмову від спадщини на користь будь-кого із спадкоємців, подану відповідно до ст. 1274 ЦК, слід з’ясувати співвідношення статей 1273 та 1274 ЦК. Аналіз їх зіставлення доводить, що ст. 1273 ЦК носить загальний характер, а ст. 1274 ЦК — особливий, в якій надається регулювання не відмови взагалі, а відмови на користь певної особи, коло яких визначається в цій статті. Відтак, до відмови на користь будь-якого із спадкоємців застосовуються загальні правила про відмову про прийняття спадщини, викладені у ст. 1273 ЦК.
Звичайно, що не викликає жодного сумніву те, що відмовитися як взагалі, так і на користь будь-кого із спадкоємців неповнолітня особа може лише за згодою батьків (ч. 3 ст. 1273 ЦК). Так само на відмову про прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців поширюються й інші положення ст.1273 ЦК — про те, куди подається заява (ч. 1), про необхідність дозволу органу опіки та піклування у випадку, встановленому ч. 4 ст. 1273 ЦК, про безумовність та беззастережність відмови (ч. 5 ст. 1273 ЦК).
Якщо висловлені міркування є бездоганними, то безперечно й те, що на відмову про прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців поширюється й ч. 6 ст. 1273 ЦК про можливість відкликання відмови про прийняття спадщини. Тобто окремий випадок відмови (на користь будь-кого із спадкоємців) піддається загальному правилу регулювання відмови взагалі.
Крім того, як і відмова від прийняття спадщини, відкликання такої відмови також є одностороннім правочином, адже тут також наявна воля лише однієї особи. Законодавець вживає лише інший термін, запобігаючи повтору на кшталт «відмова від відмови».
Відтак, діє відоме правило про те, що особа на свій розсуд може відмовитися від правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 214 ЦК). Отже, це є презумпцією можливості відмови від одностороннього правочину, оскільки в його підґрунті лежить воля лише однієї особи. У даному випадку — спадкоємця.
Щодо виразу «інше не встановлено законом», то його слід сприймати таким чином: якщо заборони щодо цього не встановлено законом. І навпаки, не можна цей вираз розцінювати так, що відсутність в законі позначення на відмову від правочину не дозволяє це робити.
Далі в ч. 1 ст. 214 ЦК міститься це одне речення про можливість захисту прав особи, які порушуються відмовою від правочину. Зіставлення цієї норми зі ст. 1274 та ч. 6 ст. 1273 ЦК доводить можливість її застосування в даному випадку, оскільки особа, на користь якої було здійснено відмову від прийняття спадщини, набуває право на спадкування, і внаслідок відкликання спадкоємцем за заповітом відмови від прийняття спадщини на її користь вона таких прав позбавляється. Тому можна припустити, що не виключені підстави, за яких її права порушуватимуться.
При цьому слід розуміти, по-перше, що самим відкликанням відмови від прийняття спадщини на її користь її права не порушуються, бо відкликання є правом спадкоємця, яке не ставиться в залежність від згоди чи навпаки особи, на користь якої він спочатку відмовився від спадщини. По-друге, це само по собі не впливає на можливість такого відкликання.
Таким чином, відкликання відмови про прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців є можливим.
3. Щодо можливості визнання відмови від прийняття спадщини судом недійсною (ч. 5 ст. 1274 ЦК), то це виходить з бачення відмови правочином, адже правочин за наявності підстав, передбачених в ЦК, може бути недійсним (нікчемним або оспорюваним). Будучи правочином, відмова від прийняття спадщини може визнаватися недійсною за наявності підстав, що містяться у статтях 225, 229–231 і 233 ЦК. Інші статті, що містяться в § 2 гл.16 розділу IV книги 1 ЦК, у даному випадку є неприйнятними. Тому вони тут не згадуються.
Незважаючи на те, що правило про можливість визнати відмову від прийняття спадщини недійсною міститься у ст.1274 ЦК, це не означає, що аналогічно не можна поводитися в разі відмови від прийняття спадщини не на користь когось із спадкоємців, а взагалі.
І, що найважливіше, норми ч. 6 ст. 1273 та ч. 5 ст. 1274 ЦК не можна розцінювати як такі, що взаємовиключають одна одну. Невірним є твердження про те, що ч.6 ст.1273 ЦК виключає можливість звернення до суду з вимогою про визнання відмови від прийняття спадщини чи відкликання цієї відмови недійсною, а ч. 5 ст. 1274 ЦК виключає можливість відкликання відмови від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців. Це алогічно, бо аж ніяк не пов’язано між собою. Одна можливість не виключає іншої можливості, а обмеження можливості як відкликання відмови від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців, так і звернення до суду з позовом про визнання відмови недійсною, якщо це відмова не на користь когось із спадкоємців — все це порушує загальні правила про обсяг можливостей здійснення прав осіб на свій розсуд. Принаймні правове регулювання правочинів, надане в загальній частині ЦК, всі ці можливості особам, які вчиняють правочини, надає. А в книзі VI ЦК про обмеження цих можливостей не йдеться.
4. Щодо співвідношення змісту відмови від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ст. 1274 ЦК) до наслідків зміни черговості одержання права на спадщину (ст. 1259 ЦК) можна вказати таке. Існують істотні розбіжності між відмовою від прийняття спадщини на користь іншої особи і зміною черговості одержання права на спадкування.
По-перше, як доводилося вище, відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином і не є договором, а в ст. 1259 ЦК йдеться про договір. Останній, як будь-який договір, укладається за взаємною згодою певних осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 1259 ЦК ними є «заінтересовані спадкоємці».
По-друге, мета цього договору — зміна черговості спадкування, унаслідок чого до спадкування закликаються й спадкоємці іншої черги поряд із спадкоємцями тієї черги, які мають спадкувати за законом. Отже, при такому порядку коло спадкоємців розширюється і до нього потрапляють спадкоємці іншої черги.
По-третє, внаслідок такої правової конструкції однією особою одержується право на спадкування. У разі ж відмови від спадкування на користь спадкоємців за заповітом вони й так вже мають це право.
По-четверте, при застосуванні ст. 1274 ЦК спадкоємець, який відмовився від спадкування, позбавляється свого права, а при застосуванні
ст. 1259 ЦК спадкоємці, які уклали договір, залишаються учасниками спадкових правовідносин, не вибувають з кола спадкоємців, а навпаки — до їх кола долучаються й спадкоємці іншої черги.
По-п’яте, ст. 1259 ЦК розміщена там, де йдеться про спадкування за законом, а ст. 1274 ЦК припускає й відносини з участю спадкоємців за заповітом.
Наведені розбіжності між статтями 1259 та 1274 ЦК не дозволяють зробити висновок про їх взаємну обумовленість.
Таким чином, відмова від прийняття спадщини, у тому числі на користь третьої особи, не втілюється в договір, а, будучи одностороннім правочином, оформляється заявою спадкоємця, який відмовляється.
Доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права № 1
Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого,
член-кореспондент Академії правових наук України І. В. Спасибо-Фатєєва