Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК України) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки; в ч. 4 цієї статті перелічені основні підстави створення сім’ї, тобто сім’я створюється:
• на підставі шлюбу;
• кровного споріднення;
• усиновлення;
• а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Якщо такі юридичні факти, як шлюб, кровне споріднення, усиновлення можна підтвердити документально, то факт спільного проживання однією сім’єю, пов’язаного спільним побутом, ще й протягом періоду, вказаного законодавством, документально встановити неможливо, тому такий факт можна встановити лише у судовому порядку. Крім того, ч. 3 ст. 3 СК України передбачено, що права члена сім’ї має одинока особа.
Отже, зять спадкодавця, який не створив іншої сім’ї після смерті дружини (доньки спадкодавця), може звернутися до суду для підтвердження факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем не менше ніж п’ять років, бо для нього цей факт має юридичне значення і дає йому право спадкувати у четверту чергу.
Ще одним випадком спадкування зятем після померлого тестя є спадкування внаслідок переходу до зятя права на прийняття спадщини в порядку, передбаченому ст. 1276 ЦК України (спадкова трансмісія). У випадку, якщо донька померла після свого батька протягом шести місяців — строку, необхідного для прийняття спадщини — і не встигла прийняти її, то право прийняти спадщину після смерті батька дружини переходить до її чоловіка (зятя спадкодавця). У такому разі зять спадкуватиме після тестя як спадкоємець першої черги, тому що донька померлого є спадкоємицею першої черги.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 3 Сімейного кодексу України (далі — СК України) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки; в ч. 4 цієї статті перелічені основні підстави створення сім’ї, тобто сім’я створюється:
• на підставі шлюбу;
• кровного споріднення;
• усиновлення;
• а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Якщо такі юридичні факти, як шлюб, кровне споріднення, усиновлення можна підтвердити документально, то факт спільного проживання однією сім’єю, пов’язаного спільним побутом, ще й протягом періоду, вказаного законодавством, документально встановити неможливо, тому такий факт можна встановити лише у судовому порядку. Крім того, ч. 3 ст. 3 СК України передбачено, що права члена сім’ї має одинока особа.
Отже, зять спадкодавця, який не створив іншої сім’ї після смерті дружини (доньки спадкодавця), може звернутися до суду для підтвердження факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем не менше ніж п’ять років, бо для нього цей факт має юридичне значення і дає йому право спадкувати у четверту чергу.
Ще одним випадком спадкування зятем після померлого тестя є спадкування внаслідок переходу до зятя права на прийняття спадщини в порядку, передбаченому ст. 1276 ЦК України (спадкова трансмісія). У випадку, якщо донька померла після свого батька протягом шести місяців — строку, необхідного для прийняття спадщини — і не встигла прийняти її, то право прийняти спадщину після смерті батька дружини переходить до її чоловіка (зятя спадкодавця). У такому разі зять спадкуватиме після тестя як спадкоємець першої черги, тому що донька померлого є спадкоємицею першої черги.

Вчинення такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину, неможливе без заведення спадкової справи. Враховуючи усі вимоги Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) щодо спадкування, а також вимоги Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон), зокрема статей 68, 69, процедура видачі свідоцтва про право на спадщину, як і вчинення відповідної нотаріальної дії нотаріусом, регламентується главою 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі — Порядок).
Крім загальних положень законодавства, які необхідно врахувати нотаріусу при вчиненні такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину, глава 10 розділу ІІ Порядку містить спеціальний пункт щодо заведення спадкової справи як одного з найперших етапів оформлення спадкових прав нотаріусом.
Так, згідно з п.п. 2.1 п. 2 гл. 10 розділу ІІ Порядку «Заведення спадкової справи» спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми):
• про прийняття спадщини;
• про відмову від прийняття спадщини;
• про відмову від спадщини;
• заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини;
• заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину;
• заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі);
• заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту;
• заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень;
• заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;
• заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна;
• претензії кредиторів.
При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
Отже, Порядок не містить жодних інших умов для заведення спадкової справи, крім надходження першої заяви у строки, встановлені ЦК.
При заведенні спадкової справи нотаріус роз’яснює заявнику, які документи необхідно подати для отримання ним свідоцтва про право на спадщину, якщо він її приймає. Пункт 1 гл. 10 розділу ІІ Порядку регламентує, якими документами підтверджуються ті чи інші факти.
Нотаріус має право зробити відповідні запити, якщо з якихось причин документи не можуть бути надані заявником, або роз’яснює заявнику його право звернутися до суду для встановлення фактів, необхідних для отримання свідоцтва про право на спадщину, якщо такі факти неможливо встановити з документів у позасудовому порядку. Наприклад, судом можуть бути встановлені: місце відкриття спадщини, якщо останнє місце проживання померлого не було зареєстроване на день його смерті, або якщо спадкоємець стверджує, що місце реєстрації не відповідає справжньому останньому місцю проживання спадкодавця; факт проживання однією сім’єю не менше як п’ять років до відкриття спадщини, та ін.
Разом з тим, нотаріус відмовляє у прийнятті заяви, як і передбачено Порядком, у випадку підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом, та роз’яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження. Все, що стосується послідовності дій нотаріуса в рамках заведеної спадкової справи, Порядком не передбачено, але випливає з інших нормативно-правових актів, і, що найголовніше — із Закону.
Наприклад, факт наявності чи відсутності заповіту можна перевірити, коли у нотаріуса є документ, що підтверджує факт смерті заповідача, бо це випливає не із Порядку, а із Закону України «Про нотаріат», зокрема зі ст. 8: «Витяг зі Спадкового реєстру про наявність складеного заповіту видається тільки заповідачу, а після смерті заповідача — будь-якій особі, яка пред’явила свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті заповідача (одного із заповідачів)».
Особливим є підхід нотаріуса при заведенні спадкової справи, коли спадкова справа заводиться на підставі заяви на видачу свідоцтва про право на спадщину та після спливу строку для її прийняття, встановленого ст. 1270 ЦК України.
Така заява не є заявою ПРО прийняття, у ній лише констатується факт прийняття, який відбувся без подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, у відповідності до ст. 1268 ЦК України. При прийнятті такої заяви нотаріус має виходити з вимог законодавства щодо належного заявника, тобто такого, що спадщину прийняв та має право бути закликаним до спадкування. Згідно зі ст. 1296 ЦК України щодо права спадкоємця на одержання свідоцтва, з заявою про що він і звертається, він має бути таким, що спадщину прийняв — «спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину».
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину, мабуть, чи не єдина дія, яка вчиняється нотаріусом не в день звернення особи, а після з’ясування та документального підтвердження усіх обставин та встановлення всіх фактів, які необхідні для її вчинення.
При заведенні спадкової справи за заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріус повинен виконати усі вимоги щодо витребування документів, які передбачені і Порядком, і статтями 68, 69 Закону України «Про нотаріат». Переконавшись (на підставі поданих разом з такою заявою документів), що до нього звернулася особа, яка має право бути закликаною до спадкування та прийняла спадщину, нотаріус в рамках заведеної спадкової справи має право і навіть зобов’язаний посприяти такій особі в отриманні тих документів, надати які вона не може.
Нотаріус не може прийняти заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину від особи, яка пропустила строк для її прийняття, а спадкова справа взагалі не заводилась, та й інших спадкоємців, які могли б дати згоду на таке прийняття, нема. Але суд може встановити такому спадкоємцю за його позовом додатковий строк для прийняття спадщини, і лише тоді нотаріус за його заявою може завести спадкову справу.
Отже, у кожному конкретному випадку при прийнятті заяв (чи інших документів) щодо спадщини нотаріус має керуватися не лише Порядком, але й усім законодавством щодо спадкування. Порядок в окремих пунктах відсилає до відповідних норм Закону.

Незважаючи на те, що з 01.01.2013 припинено видачу державних актів, на сьогодні зберігають чинність Інструкція про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затверджена наказом Держкомзему України від 22.06.2009 № 325, та Інструкція про порядок складання, видачі, реєст­рації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затверджена наказом Держкомзему від 04.05.1999 № 43 (далі — Інструкція).
Розділом 4 Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему України від 22.06.2009 № 325, прописано порядок видачі нового державного акта у випадку втрати державного акта: взамін втраченого повинен видаватися новий державний акт. Але, як було зазначено вище, на сьогодні неможливо зареєструвати і видати державний акт на право власності.
Розділ 5 Інструкції «Порядок видачі дубліката державного акта при втраті або псуванні оригіналу» передбачає при втраті державного акта видачу дубліката державного акта. Оскільки видати державний акт неможливо, залишається видача дубліката відповідно до вищезазначеної Інструкції. Дублікат державного акта може отримати як спадкоємець, так і сам власник земельної ділянки, якщо він втратив, пошкодив державний акт.
Відповідно до п. 5.2 Інструкції у заяві вказується: де, коли і за яких обставин втрачено (зіпсовано) зазначений державний акт. Власник також дає повідомлення про втрату державного акта в місцевих засобах масової інформації. Але не зрозуміло, на чиє ім’я пишеться заява? Які документи необхідно додати до заяви для отримання дубліката? Який орган повинен видати цей дублікат? Хто його повинен роздрукувати, якщо відповідно до цієї ж Інструкції роздруковують державні акти ДП «Центр ДЗК»? Чи підлягає внесенню інформація про видачу дубліката до Поземельної книги? Якщо дублікат є копією документа, то хто буде ставити підписи замість посадових осіб, зазначених в дублікаті? Адже в більшості випадків посадові особи вже не зай­мають вказані в державному акті посади. Яка печатка повинна бути проставлена на дублікаті державного акта? Адже різні форми державних актів передбачали і різні печатки. Слід враховувати численні реорганізації всіх органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, після яких змінювалися печатки. Але в Інструкції ми не отримаємо відповіді на такі питання.
Відповідно до п. 5.3 Інструкції на титульній сторінці дубліката робиться запис або ставиться штамп «Дублікат. Видано замість № _____ серія ___», вказується дата видачі дубліката. Додаткової реєстрації дублікат не потребує, на ньому особою, яка виготовила дублікат, повинен відтворюватися реєстраційний напис, що був на оригіналі.
Враховуючи те, що підготовка дублікатів державних актів здійснюється за плату (п. 5 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 № 1619), дублікат державного акта може бути виготовлений та виданий лише після сплати вартості зазначених робіт.
Відповідно до п. 6.2 Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, затверджених спільним наказом Держкомзему України, Мініс­терства фінансів України, Міністерства економіки України № 97/298/124 від 15.06.2001 (зі змінами) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 579/5770, вартість робіт з виготовлення дублікатів державних актів на право власності на землю для фізичних та юридичних осіб становить 17 грн.
Вважаю за необхідне в обов’язковому порядку інформацію про видачу дубліката державного акта заносити в Поземельну книгу та Державний реєстр прав на нерухоме майно.
На нашу думку, нотаріус може звернутися до територіального органу Держземагентства і отримати (замість дубліката) для оформлення свідоцтва про право на спадщину другий примірник державного акта (серія, номер, дата реєстрації ідентичні). Державний акт вилучається у територіального органу Держземагентства і підлягає поверненню після оформлення свідоцтва про право на спадщину. Вважаємо, що такий вихід із ситуації, яка склалася, є правомірним і не суперечить жодній нормі чинного законодавства. Але постає низка питань, які необхідно вирішити територіальному органу Держземагентства: чи можна з архіву тимчасово вилучати другий примірник державного акта? Який порядок передачі державного акта від територіального органу Держземагентства до нотаріуса? Ким і в якому порядку державний акт буде повернуто до архіву?
Спеціального нормативного акта, який би врегульовував порядок зберігання, видачі державних актів з архіву територіального органу Держкомзему, немає. Але вважаю за можливе керуватися наказом «Про затвердження Правил роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій» від 16.03.2001 № 16, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.05.2001 за № 407/5598. Розділом 9.3 цього наказу визначено порядок видавання документів у тимчасове користування за межі архіву. Отже, надання нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину другого примірника державного акта (серія, номер, дата реєстрації ідентичні) не порушує норми чинного законодавства.
На сайті Міністерства юстиції України розміщено роз’яснення щодо видачі дублікатів втрачених або зіпсованих документів. Але це роз’яснення стосується тільки об’єктів нерухомості і не може бути застосоване до видачі дублікатів державних актів.
На жаль, органи Держземагентства відмовляються видавати дублікати, мотивуючи відмову тим, що видача дублікатів поновить обіг державних актів. Щодо видачі архівних державних актів для вчинення нотаріусом відповідних дій, то їх не хочуть видавати, оскільки не прописана окрема процедура повернення до архіву другого екземпляру державного акта. Якщо вона не прописана, то необхідно її прописати як для територіальних органів Держземагентства, так і для нотаріусів.
Є ще окрема думка щодо врегулювання проблеми втрачених державних актів. Реєстраційна служба готова здійснювати реєстрацію права власності за особою на підставі завіреної територіальним органом Держземагентства копії державного акта і надавати витяг. Нотаріус посвідчує угоду на підставі витягу. Але я вважаю, що вирішення питання таким шляхом необхідно всебічно вивчити і погодити з Нотаріальною палатою України, Департаментом нотаріату Мін’юсту України.

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення здійснена по всій Україні ще в 1995 році перед передачею земель в колективну власність та їх паюванням. Тому територіальні органи Держземагентства зобов’язані надати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення. Інша справа, якщо це земельна ділянка несільськогосподарського призначення; тоді технічна документація з нормативної грошової оцінки може бути відсутня. Якщо нотаріус вимагає витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку, то для отримання витягу необхідно цю технічну документацію виготовити. Затверджує таку технічну документацію в межах населеного пункту відповідна сільська селищна міська рада, за межами — районна рада.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. Так, нотаріус може провести державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки комунальної власності, зареєструвавши право власності на земельну ділянку за територіальною громадою, договір оренди, а потім вже додаткову угоду до договору.

Землі житлово-громадської забудови і землі сільськогосподарського призначення — це дві різні категорії. Вони мають різне цільове призначення (ст. 19 ЗК України). В межах населеного пункту можуть бути будь-які категорії земель. Те, що земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована в межах населеного пункту, зовсім не означає, що її цільове призначення — землі житлово-громадської забудови. Незалежно від місця її розташування на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва поширюється дія мораторію. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Якщо землевпорядною документацією та відповідним рішенням ради визначено цільове призначення ділянки — землі сільгосппризначення, то вони не можуть одночасно бути землями житлово-громадської забудови.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. На земельні ділянки приватної власності, передані для ведення товарного сільгоспвиробництва поширюється мораторій на зміну цільового призначення (п. 15 Перехідних положень ЗК України).

Безумовно, кожен громадянин, у якого у власності перебуває житловий будинок, має право на земельну ділянку, зайняту цим будинком. Земельна ділянка, зайнята житловим будинком, належить до категорії земель житлово-громадської забудови. Тому заборони на набуття у власність такої земельної ділянки іноземними особами законодавство не має. Статтею 81 ЗК України передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, у разі:
а) придбання ділянок за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;
в) прийняття спадщини.
Безоплатна приватизація земельних ділянок державної і комунальної власності можлива виключно громадянами України (ст. 81 ЗК України).
Іноземні громадяни також можуть набувати у користування земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на умовах оренди та під забудову на умовах суперфіцію.

Порядок викупу земельних ділянок комунальної і державної власності визначено ЗК України, який передбачає продаж земельних ділянок на конкурентних і на неконкурентних засадах. Випадки відчуження земельних ділянок державної і комунальної власності на неконкурентних засадах наведені у ст. 134 ЗК. Порядок продажу земельних ділянок на неконкурентних засадах визначено ст. 128 ЗК.
Документи, необхідні для посвідчення правочину щодо продажу земельної ділянки державної власності на неконкурентних засадах:
• рішення про продаж земельної ділянки, що є підставою для укладання договору купівлі-продажу;
• експертна грошова оцінка земельної ділянки із висновком державної землевпорядної експертизи (стаття 21 Закону України «Про оцінку земель»);
• витяг про земельну ділянку із Державного земельного кадастру;
• витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про право власності за державою чи територіальною громадою);
• документи про особу (установчі документи для юридичної особи, документ, що посвідчує особу, для громадянина);
• документи, що посвідчують право влас­ності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці (за наявності на ділянці таких об’єктів);
• землевпорядна документація (не є обов’язковою, але нотаріус може її витребувати для уточнення існуючих обмежень, обтяжень на земельну ділянку).
Порядок продажу земельних ділянок, в тому числі державної і комунальної власності, на конкурентних засадах визначено главою 21 ЗК України.
Зазначені вище документи надаються організатором та учасниками торгів при формуванні лотів та для організації і проведення торгів. Документація щодо кожного лота оформляється в окрему справу і після закінчення торгів передається покупцеві.
Торги завершуються після підписання протоколу торгів. У процесі проведення торгів виконавець веде протокол, у якому зазначаються: номер лота; стартова ціна; ціна продажу лота; відомості про переможця; номери рахунків, на які переможець повинен внести кошти за придбаний лот. У разі потреби до протоколу може вноситися й інша інформація. Протокол підписується переможцем, ліцитатором та організатором земельних торгів або його представником негайно після закінчення торгів за лотом у двох примірниках. Один примірник протоколу видається переможцю.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається безпосередньо в день проведення торгів, крім випадків, передбачених ч. 29 ст. 137 ЗК. Сторони договору купівлі-продажу — організатор торгів і переможець.
У разі придбання переможцем кількох лотів договір укладається окремо на кожний з них. Укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки нотаріально посвідчується.
Для посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки нотаріусу подається протокол торгів з інформацією про земельну ділянку, відповідальність за достовірність якої покладається на організатора земельних торгів. Право на земельну ділянку, набуте за результатами проведення торгів, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
У разі визнання переможцем торгів іноземну державу чи іноземну юридичну особу договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення укладається після отримання погодження Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України про продаж земельних ділянок цим особам у випадках і в порядку, встановлених законом. У разі відмови Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України у цьому погодженні торги за таким лотом вважаються такими, що не відбулися.
Ціна продажу земельної ділянки, а також плата за користування земельною ділянкою, право користування якою набуто на торгах, підлягає сплаті переможцем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення відповідного договору. В обов’язковому порядку в договорі купівлі-продажу повинно бути вказано, плата за який термін користування повинна бути сплачена не пізніше трьох банківських днів (річна плата; за весь період користування тощо).
Результати торгів анулюються організатором земельних торгів у разі відмови переможця від укладення договору купівлі-продажу або договору оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, а також у разі несплати переможцем в установлений строк належної суми за придбаний лот. Якщо договір не укладено, то право власності за покупцем не реєструється. Питання, яка доля правочину та зареєстрованого права власності після анулювання результатів торгів, залишається нез’ясованим.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік випадків, коли за результатами реєстрації права видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Документом, який видається після державної реєстрації права власності на землі державної чи комунальної власності, є витяг. Надання інформації з Державного реєстру прав здійснюється нотаріусом у формі витягу в результаті проведення державної реєстрації прав під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном (ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).