Відповідь:

Згідно з ч. 3 ст. 1087 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб — підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України. Як відомо, 01.09.2013 набула чинності постанова НБУ від 06.06.2013 № 210, згідно з п. 2 якої фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).
Що стосується виконання покупцем зобов’язання за договором купівлі-продажу шляхом внесення продажної суми у депозит нотаріуса, то це можливо лише у випадках, встановлених ст. 537 ЦК України, а саме: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.
У разі ж, коли не існує жодних причин, зазначених у ст. 537 ЦК України, нотаріус не вправі приймати грошові кошти у депозит.
Що стосується контролю нотаріусом виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу, то жоден нормативний акт України не передбачає такого обов’язку (а як наслідок, і права) нотаріуса на вчинення відповідних дій.
Електронне повідомлення Національного банку України від 29.08.2013 № 18-111/10879 в частині того, що нотаріус перед посвідченням договору купівлі-продажу повинен упевнитися у виконанні сторонами правочину вимог постанови НБУ від 06.06.2013 № 210 щодо проведення безготівкового розрахунку, не може бути виконане з таких підстав:
• згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини;
• згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;
• відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
• зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Отже, первинним є виникнення зобов’язання, а вторинним — його виконання.
Якщо покупцем до моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу буде перерахована продажна вартість предмета договору, то ці кошти можна вважати майном, набутим без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК України), оскільки договір купівлі-продажу нерухомості вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України). До того ж не зрозуміло, що покупець повинен зазначити у платіжному дорученні як призначення платежу. Договір, якого не існує?
Відповідно нотаріус не може бути особою, яка зобов’язана та має право перевіряти виконання сторонами правочину вимог вищезазначеної постанови. До того ж Податковий кодекс України надає право перевіряти законність поведінки сторін при вчиненні таких дій контролюючим органам, до яких нотаріус не віднесений.
Також хочу наголосити, що ст. 1087 ЦК України Національному банку України надані повноваження встановити граничні суми розрахунків, а не порядок їх проведення.