Відповідь:

5 березня 2009 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» № 1066-VI.
01.05. 2009 р. цей Закон набув чинності і завдав тим самим багато клопоту нотаріусам. Прикінцеві та перехідні положення даного Закону встановлюють, що «Положення цього Закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були».
Зворотна сила Закону? Ця сила поширюється на всі договори, навіть ті, які були укладені та посвідчені нотаріусами рік тому, два, три, п’ять? Що робити з договорами, в яких прямо передбачено перехід права власності «з моменту отримання державного акта про право власності на земельну ділянку»? На яких підставах виникло або виникає право власності на земельну ділянку у громадян, які набували право власності на земельну ділянку в порядку норм ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), яка діяла до 01.05.2009 р.? Цей Закон викликав багато питань, але на деякі він відповіді таки дає.
Стаття 57 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, установленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, установленому законом, є не чинними.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина, а також правовий режим власності.
Як вбачається з норм Основного Закону України, які відповідно до його ст. 8 є нормами прямої дії, зворотна сила застосовується лише до відповідальності особи, але не застосовується до прав та обов’язків особи, а отримання державного акта про право власності на земельну ділянку є правом та обов’язком особи, які не обмежені ані простором, ані часом жодним документом.
Зворотну силу щодо ст. 125 «Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою» ЗК України Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» не встановлює, а відповідно до договорів, які були укладені та посвідчені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок», застосовується ст.125 ЗК України в такій редакції: «Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації». Тому з поверненням державного акта про право власності на земельну ділянку з архіву нотаріуса не виникає право приватної власності на земельну ділянку.
Наступне питання полягає в тому, що ж робити з договорами, які були посвідчені до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок», тобто до 01.05.2009 р.?
Як вже зазначалось вище, право власності в набувачів за такими договорами виникає на тих підставах, які діяли на момент посвідчення договору, а саме з моменту отримання державного акта про право власності на земельну ділянку.
Які ж державні акти підлягають поверненню в розумінні п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок», який встановлює що «Положення цього Закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були.»?
Самим Законом чітко встановлено, що поверненню підлягають ті державні акти про право власності на земельну ділянку, договори за якими були посвідчені до 01.05.2009 р., але свою дію Закон не поширює на ті договори, які були посвідчені до моменту прийняття Закону.
Для того щоб зрозуміти, чому можливо зробити такий висновок, потрібно звернутись до чинного законодавства України.
Законодавчий процес – це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій, самостійних, логічно завершених етапів, а також організаційних та технічних дій:
1) законодавча ініціатива;
2) стадія обговорення законопроекту;
3) прийняття законопроекту;
4) опублікування і введення в дію закону (набрання чинності).
Конституція України передбачає такий порядок набрання чинності законами України (ст. 94). Спочатку прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Потім Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.
Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Чинність закону не тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин, передбачених законом. Безпосередньо виникнення, зміна чи припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин пов’язується з дією закону, початок якої може збігатися з моментом набрання законом чинності, а може бути інший у часі. Але дія має бути обов’язково зазначена в самому Законі. Прикладом може бути Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1 січня 2004 року, в частині його Прикінцевих та перехідних положень, наприклад п. 8: «Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом».
У випадку із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» так само виникнення прав та обов’язків пов’язано з моментом «до набрання ним чинності», але прямо не вказано, що Закон поширюється на права та обов’язки щодо відносин, які виникли до його прийняття.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» встановлено, що «право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки» і цей пункт набрав чинності на загальних підставах, а саме 1 травня 2009 року.
Правовою основою діяльності нотаріату є в першу чергу Конституція України. Статтею 19 Конституції України зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.