Положення
про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та контролю за організацією нотаріальної діяльності

1. Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та контролю за організацією нотаріальної діяльності (далі – Положення), розроблене з метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про нотаріат».
2. Завданням Положення є встановлення єдиного підходу до визначення вимог до робочого місця (контори) приватного нотаріуса, підняття та покращення якості обслуговування населення, вільного доступу до нотаріальної контори, неухильного забезпечення дотримання нотаріальної таємниці при вчиненні нотаріальних дій, суворої схоронності нотаріальних документів, печатки та штампів приватного нотаріуса, спеціальних бланків нотаріальних документів та архіву нотаріуса.
3. Вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса установлюються в рамках реалізації Міністерством юстиції України повноважень, передбачених статтями 21, 24 Закону України «Про нотаріат», виходячи з вичерпного переліку умов, визначених статтею 25 Закону України «Про нотаріат», інших нормативних актів, яких повинен дотримуватися у своїй діяльності приватний нотаріус згідно вимог статті 7 Закону України «Про нотаріат».
4. Сертифікація робочого місця — перевірка приміщення та встановлення факту відповідності робочого місця приватного нотаріуса умовам, які передбачені статтею 25 Закону України «Про нотаріат» та визнання його придатним для використання в якості робочого місця приватного нотаріуса з метою учинення нотаріальних дій.
5. Акт про сертифікацію — документ встановленого зразка, який містить відомості про приміщення у якому приватний нотаріус (особа, яка має намір зареєструвати приватну нотаріальну діяльність) організовує (планує організувати) роботу нотаріальної контори з обслуговування учасників правовідносин (відвідувачів) та висновок уповноваженої особи Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі ( далі – управління юстиції), якою проводилась сертифікація робочого місця (приміщення) про можливість його використання для розташування в ньому робочого місця та здійснення приватної нотаріальної діяльності.
6. Акт про відмову у сертифікації — документ встановленого зразка, який містить обґрунтований висновок про невідповідність робочого місця (контори) приватного нотаріуса умовам, встановленим статтею 25 Закону України «Про нотаріат».
7. Проведення сертифікації приміщення, в якому розташоване робоче місце (контора) приватного нотаріуса (далі – приміщення) та перевірка відповідності приміщення вимогам Положення проводиться уповноваженими працівниками управлінь юстиції:
1) при реєстрації приватної нотаріальної діяльності;
2) у разі зміни адреси розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса.
8. У разі укладення договору про співпрацю з іншим приватним нотаріусом, поновлення приватної нотаріальної діяльності після зупинення терміном більше як 60 днів, підписання приватним нотаріусом з особою трудового або цивільно-правового договору, уповноважена особа управління юстиції здійснює перевірку відповідності робочого місця нотаріуса умовам, визначеним законом. За результатами перевірки складається довідка, яка є невід’ємною частиною акта про сертифікацію робочого місця нотаріуса яким укладено договір про співпрацю, трудовий договір, цивільно-правовий договір, або діяльність якого зупинялась на підставі статті 291 Закону України «Про нотаріат».
9. З метою дотримання умов до робочого місця (контори) приватного нотаріуса, передбачених Законом України „Про нотаріат” Міністерством юстиції установлюються такі вимоги:

9.1. Щодо забезпечення нотаріальної таємниці:

особи, які працюють з приватним нотаріусом на підставі трудового договору (помічники), стажист нотаріуса, повинні знаходитись у відокремленій, належно пристосованій згідно умов роботи та дотриманням нотаріальної таємниці, кімнаті (приймальня не може бути використана для цієї кімнати);

у приміщенні не можуть знаходитись, здійснювати професійну діяльність особи, діяльність яких не пов’язана з учиненням нотаріальних дій чи наданням додаткових послуг правового чи технічного характеру, пов’язаних з ними, крім осіб, які за договорами (угодами, контрактами) з приватним нотаріусом виконують роботи із забезпечення діяльності приватного нотаріуса (установлення та обслуговування оргтехніки, охоронного обладнання тощо) чи проходять стажування;

приватний нотаріус має право мати лише одне приміщення для розміщення робочого місця (контори), яке повинно знаходитись у межах нотаріального округу, в якому здійснюється нотаріальна діяльність;

робочий кабінет нотаріуса повинен мати природне освітлення, площа кабінету не може бути меншою 10 квадратних метрів;

у робочому кабінеті приватного нотаріуса обов’язково повинні бути двері, в яких встановлений дверний замок;

якщо стіни робочого кабінету зроблені з метало-пластикових , або інших конструкцій вони повинні бути не прозорими;

архів приватного нотаріуса повинен зберігатися у металевих шафах в робочому кабінеті приватного нотаріуса (в окремій кімнаті);

приміщення приватного нотаріуса має бути обладнане засобами пожежної сигналізації.

9.2. Щодо можливості кожного приватного нотаріуса, який здійснює нотаріальну діяльність, одночасно та незалежно від іншого приватного нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність:

приватний нотаріус, який займає приміщення на підставі договору про співпрацю з іншим нотаріусом, не вправі працювати в одній кімнаті з особами, які працюють з приватним нотаріусом на підставі цивільно-правових, трудових договорів (помічники), стажистом приватного нотаріуса та з особами, діяльність яких не пов’язана з учиненням нотаріальних дій;

приватний нотаріус має здійснювати прийом громадян у своєму робочому кабінеті, незалежно від іншого приватного нотаріуса не менше п’яти годин на день і п’яти робочих днів на тиждень.
9.3. Для захисту від несанкціонованого проникнення:
приміщення має бути захищене від несанкціонованого проникнення — встановлена охоронна сигналізація;

вхідні двері повинні бути металеві або захищені металевим ролетом;

вікна повинні бути обладнані металевими ґратами або захисними ролетами, незалежно від поверху, на якому розташоване приміщення, або мати захисне броньоване засклення, бронювання засклення може здійснюватися відповідними плівками.
9.4. Щодо забезпечення сейфом для зберігання печаток, штампів та металевою шафою для зберігання архіву нотаріуса:
архів приватного нотаріуса має зберігатися у металевій (-их) шафі (ах) в робочому кабінеті приватного нотаріуса (окремій кімнаті), забороняється розміщувати шафи для зберігання архіву в приймальні, а також у місцях, де відвідувачі можуть безперешкодно до них підійти;

у кожного приватного нотаріуса повинен бути окремий, сейф , що забезпечує зберігання печаток, штампів та спеціальних бланків нотаріальних документів ;

якщо в приміщенні працюють двоє чи більше приватних нотаріусів, їх архіви повинні зберігатися у відокремлених металевих шафах в окремій кімнаті для зберігання архівних документів.
9.5. Щодо кількості кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце приватного нотаріуса, пристосованість приміщення для роботи з технічним персоналом:
кількість кімнат у приміщенні, де знаходиться робоче місце (контора) приватного нотаріуса, не може бути меншою, ніж кількість приватних нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність у його межах;

у кожного нотаріуса повинен бути окремий робочий кабінет;

особи, які працюють з приватним нотаріусом на підставі цивільно- правового чи трудового договору (помічники) і є технічним персоналом, стажист нотаріуса, повинні знаходитись у відокремленій, належно пристосованій згідно умов роботи та дотриманням нотаріальної таємниці, кімнаті;
у приміщенні повинна бути приймальна кімната для відвідувачів та громадян, які прийшли на прийом до приватного нотаріуса.

10. Біля входу у приміщення повинна знаходитись вивіска що ідентифікує робоче місце (контору) приватного нотаріуса. Вивіска має форму прямокутника розміром 800 міліметрів по горизонталі та 600 міліметрів по вертикалі. На полі вивіски посередині вгорі розміщується зображення малого Державного Герба України (тризуба) завширшки 80 міліметрів і заввишки 115 міліметрів, під яким центровим способом — напис «Україна», нижче напис «Міністерство юстиції України», найменування головного управління юстиції, до сфери управління якого належить нотаріус, найменування нотаріального округу, напис «НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА», якщо приватний нотаріус має контору, або «НОТАРІУС», якщо нотаріус працює одноособово. Напис «Україна» виконується шрифтом академічної гарнітури, кеглем 2 1/2 квадрата прописним, напівжирним. Напис «Міністерство юстиції України», повне найменування головного управління юстиції, до сфери управління якого належить нотаріус, найменування нотаріального округу , виконується шрифтом академічної гарнітури, вузьким, кеглем 2 1/2 квадрата прописним, напівжирним. Напис «НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА» або «НОТАРІУС» виконується шрифтом академічної гарнітури, кеглем 3 1/2 — 5 квадратів прописним, напівжирним. Малий Державний Герб України (тризуб) і написи виконуються кольором бронзи, золота або жовтим на синьому фоні.
Біля входу у приміщення має бути розміщена інформація щодо часу прийому громадян — час початку та закінчення робочого дня, час обідньої перерви, вихідні дні.
11. Порядок проведення сертифікації робочого місця.

11.1. До початку нотаріальної діяльності особи, яка має намір зареєструвати приватну нотаріальну діяльність, а також у разі зміни адреси розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі протягом 15 днів з моменту отримання заяви на перевірку робочого місця (контори) проводиться перевірка відповідності приміщення встановленим Положенням вимогам.

11.2. За результатами перевірки складається акт про сертифікацію робочого місця (контори) приватного нотаріуса або акт про відмову у сертифікації робочого місця (контори) приватного нотаріуса.

11.3. Про зміну адреси робочого місця (контори) приватний нотаріус зобов’язаний протягом трьох робочих днів, повідомити управління юстиції. Підставою для повідомлення про зміну адреси є акт про сертифікацію робочого місця (контори) приватного нотаріуса або рішення суду, яке набрало законної сили, яким визнано незаконним акт про відмову у сертифікації робочого місця (контори) приватного нотаріуса.
11.4. В акті про сертифікацію зазначаються:

дата і місце складання акта;

прізвище відповідального (-их) працівника (-ів) Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, який (-і)проводив (-или) перевірку;

прізвище, ім’я приватного нотаріуса, нотаріальний округ, у якому він зареєстрований (за наявності реєстрації);

місцезнаходження приміщення (поштовий індекс та адреса);

поверх та тип приміщення;

наявність окремого входу з вулиці у приміщення;

наявність вивіски установленого Міністерством юстиції України зразка та графіку прийому громадян при вході до приміщення;

номер (-и) телефону (-ів), що знаходяться у приміщенні;

реквізити документа, який підтверджує право власності, або право користування приміщенням;

кількість нотаріусів, які здійснюють нотаріальну діяльність у цьому приміщенні;

наявність та кількість осіб, що працюють на умовах цивільно-правових чи трудових договорів з нотаріусом (нотаріусами) із зазначенням їх посад, освіти, стажу роботи у нотаріуса та дати реєстрації цивільно-правового чи трудового договору;

наявність осіб, діяльність яких не пов’язана із вчиненням нотаріальних дій чи наданням додаткових послуг правового чи технічного характеру;

наявність осіб, які проходять стажування;

умови зберігання архіву (архівів) нотаріуса (нотаріусів);

наявність сейфу для збереження печаток, штампів та спеціальних бланків нотаріальних документів;

кількість кімнат та їх площа;

наявність приміщення для очікування прийому громадянами і його площа;

наявність засобів захисту на вікнах;

обладнання входу у приміщення металевими дверима, чи захисним ролетом;

наявність засобів охоронної, пожежної сигналізації в функціональному стані;
технічне обладнання нотаріальної контори (комп’ютер, принтер, сканер, ксерокс, факс, наявність електронної пошти);

наявність підключення до мережі Інтернет;

висновок , щодо можливості використання приміщення для розташування робочого місця нотаріуса (нотаріальної контори) приватного нотаріуса.

11.5. У висновку зазначається про відповідність (невідповідність) робочого місця (контори) приватного нотаріуса умовам визначеним статтею 25 Закону України «Про нотаріат» та вимогам встановленим Міністерством юстиції України відповідно до Положення.

12. У разі повної відповідності робочого місця (контори) приватного нотаріуса умовам визначеним статтею 25 Закону України «Про нотаріат» та вимогам встановленим Міністерством юстиції України відповідно до Положення на підставі акту сертифікації виготовляється паспорт робочого місця (контори) приватного нотаріуса згідно з додатком до цього положення.
Паспорт робочого місця (контори) приватного нотаріуса зберігається в реєстраційній справі приватного нотаріуса.

Директор Департаменту нотаріату,
фінансового моніторингу юридичних
послуг та реєстрації адвокатських
об’єднань К.І.Чижмарь

Паспорт
робочого місця (контори) приватного нотаріуса
(найменування регіону)
області
1. Дотримання вимог до приміщення нотаріальної контори
- адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса (нотаріальної контори) :________
- правовий статус приміщення нотаріальної контори (житлове / нежитлове)

- наявність вільного доступу (окремого входу)
- поверх ;

- наявність вивіски і графіку прийому громадян при вході в нотаріальну контору (в т.ч. якщо в будівлі є які-небудь інші організації, окрім нотаріальної контори);
- наявність кабінету для прийому громадян нотаріусом і його площа
- наявність приміщення для очікування прийому громадян і його площа
»

- наявність окремого приміщення і умов для зберігання нотаріального архіву (вказати умови зберігання)_________________________________________
________________________________________________________________;
- наявність сейфів і металевих шаф для зберігання печатки і бланків суворої звітності (потрібне підкреслити).
2. Технічне обладнання нотаріальної контори
- наявність комп’ютера (їх кількість, марка, ріквипуску)

- наявність принтера (їх кількість) ;
- наявність сканера ;
- наявність ксероксу ;
- наявність стаціонарного телефонного зв’язку ;
- наявність факсу (вказати номер факсу)

- наявність електронної пошти, модемному зв’язку (вказати адресу пошти)
- наявність джерела безперебійного живлення.

3. Дотримання безпеки, санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог
наявність охоронної сигналізації
____________________________________________________________
наявність пожежної сигналізації
-обладнання входу металевими дверима чи захисними ролетами (при розміщенні контори в будівлі, що окремо стоїть, або наявності окремого входу з вулиці — подвійними дверима)
- обладнання вікон металевими ґратами, ролетами, бронювання засклення захисними плівками жалюзі (потрібне підкреслити);
- наявність протипожежних засобів (вказати) ;
- наявність природного і штучного освітлення приміщень нотаріальної контори.
4. Дотримання інших вимог
- наявність працівників нотаріальної контори і їх кількість;
помічник ;
інші працівники (вказати освіту) ;
- основа прийому працівника в нотаріальну контору (дата реєстрації в компетентних органах, стаж роботи у нотаріуса)
- наявність довідково-правової електронної бази або книжкової юридичної літератури (потрібне підкреслити), у тому числі:

- цивільного і цивільно-процесуального законодавства;
- сімейного законодавства;
- трудового законодавства;
- земельного законодавства;
- податкового законодавства;
нормативних актів, що регламентують процесуальні процедури;
- спеціальних програм і іншої літератури
5. Технічна схема приміщення

Нотаріальний мінімум 2011, 400 стор.
Обкладинка м’яка ламінована
Формат – 60х84 1/8 (А4)
Вартість – 79 грн.
У виданні наведено Правила ведення нотаріального діловодства, Інструкцію про порядок вчинен-ня нотаріальних дій нотаріусами України, Податковий кодекс України, Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», Тимчасове положен-ня про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, За-кон України «Про нотаріат», Концепцію реформування органів нотаріату в Україні станом на 10 січ-ня 2011 року.
Для нотаріусів, викладачів та студентів юридичних вищих навчальних закладів та факуль-тетів.

Для отримання книги необхідно зробити оплату через банк або ощадкасу

Необхідні атрибути для оплати:
Отримувач ФО-П Лисяк Л. С., ідент. номер 2903716502, п/р 260070029077 в ПАТ «РЕГІОН-БАНК» м. Харкова, МФО 351254. Призначення платежу: Оплата книги «Нотаріальний міні-мум 2011». У цій же графі також слід указати адресу, на яку надсилати книгу. ПДВ не перед-бачено.
Після оплати книга буде відправлена рекомендованим листом поштою на адресу, яку Ви вка-зали.

ЗМІСТ

Правила ведення нотаріального діловодства,
затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5,
зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613 12
І. Загальні положення 13
ІІ. Діловодство контори, архіву, приватного нотаріуса 13
ІІІ. Відповідальність за організацію діловодства та архіву 14
ІV. Порядок приймання-передавання документів нотаріального діловодства
у разі зміни завідувача контори чи особи, відповідальної за ведення діловодства,
заміщення (зупинення нотаріальної діяльності) приватного нотаріуса 15
V. Складання та оформлення організаційно-розпорядчих документів 16
VI. Складання та оформлення нотаріальних документів 20
VII. Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій 23
VIII. Приймання, розгляд і реєстрація кореспонденції 31
IХ. Контроль за виконанням документів 33
X. Вимоги щодо формування справ (нарядів) 33
ХІ. Особливості формування спадкових справ 34
ХII. Оформлення справ для архівного зберігання 36
ХIII. Складання описів справ (нарядів) 39
ХІV. Архівне зберігання нотаріальних документів приватним нотаріусом 40
ХV. Передавання справ до державного нотаріального архіву 41
XVI. Видача і вилучення (виїмка) нотаріальних документів 43
Додаток 1. Акт приймання-передавання документів нотаріального діловодства
державної нотаріальної контори 45
Додаток 2. Акт приймання-передавання під час зміни завідувача державної
нотаріальної контори 45
Додаток 3. Акт про нестачу архівних справ (документів) 46
Додаток 4. Довідка про перевірку наявності і стану документів при звільненні особи,
відповідальної за ведення нотаріального діловодства
у приватного нотаріуса 46
Додаток 5. Акт приймання-передавання документів нотаріального діловодства
приватного нотаріуса під час його заміщення 47
Додаток 6. Алфавітна книга обліку заповітів 47
Додаток 7. Алфавітна книга обліку спадкових справ 47
Додаток 8. Алфавітна книга обліку договорів 48
Додаток 9. Алфавітна книга обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого
та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами,
слідчими органами, і реєстрація зняття таких заборон та арештів 48
Додаток 10. Книга обліку і реєстрації спадкових справ 48
Додаток 11. Книга обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна
та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана
безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи,
місцеперебування якої невідоме 48
Додаток 12. Книга обліку цінностей при вжитті заходів щодо охорони
спадкового майна 49
Додаток 13. Книга обліку договорів на управління спадщиною 49
Додаток 14. Журнал обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій
поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного
нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем
приватного нотаріуса 49
Додаток 15. Журнал реєстрації звернень, що надійшли під час прийому фізичних
та юридичних осіб 49
Додаток 16. Книга обліку літератури 50
Додаток 17. Книга реєстрації наказів з особового складу 50
Додаток 18. Книга обліку видачі документів з архіву для ознайомлення 50
Додаток 19. Журнал реєстрації вхідних документів 50
Додаток 20. Журнал реєстрації вихідних документів 50
Додаток 21. Книга реєстрації наказів з адміністративно-господарських питань 50
Додаток 22. Розносна книга для місцевої кореспонденції 50
Додаток 23. Реєстр для реєстрації нотаріальних дій 51
Додаток 24. Реєстр для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна,
а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами,
і реєстрації зняття таких заборон та арештів 51
Додаток 25. до Правил ведення нотаріального діловодства 52
Форма № 1. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно, що переходить
до єдиного спадкоємця 52
Форма № 2. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно, яке видано
одночасно всім спадкоємцям 53
Форма № 3. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно, що видається у разі,
якщо частки у спадщині окремих спадкоємців залишаються відкритими 54
Форма № 4. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно за правом
представлення, що переходить до єдиного спадкоємця 55
Форма № 5. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно померлого
спадкоємця, який не встиг прийняти спадщину (спадкова трансмісія) 56
Форма № 6. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно померлого
спадкоємця, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав 57
Форма № 7. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно у разі відмови
спадкоємця від спадщини на користь іншого спадкоємця 58
Форма № 8. Свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно у разі відмови
від спадщини спадкоємця однієї черги на користь спадкоємця іншої черги 59
Форма № 9. Свідоцтво про право на спадщину на обов’язкову частку щодо нерухомого майна,
у разі якщо частка у спадщині спадкоємця за заповітом залишилась відкритою 60
Форма № 10. Свідоцтво про право на спадщину за секретним заповітом на нерухоме майно,
що переходить до єдиного спадкоємця 61
Форма № 11. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке видається у разі
внесення змін до свідоцтва про право на спадщину одночасно всім спадкоємцям 62
Форма № 12. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно, що переходить
до єдиного спадкоємця 63
Форма № 13. Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, набуте за договором
довічного утримання (догляду) у зв’язку зі смертю набувача 64
Форма № 14. Свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням на право
на вклад 65
Форма № 15. Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається з урахуванням
укладеного спадкоємцями договору про зміну розміру частки 66
Форма № 16. Свідоцтво про право на спадщину за законом, що видається для підтвердження
права на спадщину, яка відкрилась за кордоном 67
Форма № 17. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видається для підтвердження
права на спадщину, яка відкрилась за кордоном 68
Форма № 18. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя,
яке видається в разі смерті одного з подружжя 69
Форма № 19. Протокол про оголошення секретного заповіту 70
Форма № 20. Свідоцтво, яке посвідчує повноваження виконавця заповіту 72
Форма № 21. Свідоцтво про посвідчення факту, що дитина є живою 73
Форма № 22. Свідоцтво про посвідчення факту, що фізична особа є живою 74
Форма № 23. Свідоцтво про посвідчення тотожності фізичної особи з особою, зображеною
на фотокартці 75
Форма № 24. Свідоцтво про посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці 76
Форма № 25. Свідоцтво про прийняття на зберігання документів 77
Форма № 26. Свідоцтво про передачу заяви 78
Форма № 27. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) 79
Форма № 28. Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні
торги (аукціон) не відбулися(вся) 80
Форма № 29. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами 81
Форма № 30. Посвідчувальний напис на договорі за участю юридичної особи 82
Форма № 31. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна за участю
особи, яка не може підписатись особисто внаслідок фізичної вади, хвороби тощо 83
Форма № 32. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами
за участю представника 84
Форма № 33. Посвідчувальний напис на договорі за участю неповнолітньої дитини, яка діє
за згодою батьків (піклувальника) 85
Форма № 34. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному за участю неповнолітньої дитини,
яка діє за згодою батьків (піклувальника),
які є стороною договору 86
Форма № 35. Посвідчувальний напис на договорі за участю неповнолітньої дитини, яка діє
за згодою батьків (піклувальника), а також за участю представників
малолітньої дитини 87
Форма № 36. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному фізичними особами за участю
особи, яка не може розписатися особисто внаслідок фізичної вади, хвороби тощо 88
Форма № 37. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна,
який укладається фізичними особами 89
Форма № 38. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю юридичної особи 90
Форма № 39. Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна
за участю представника 91
Форма № 40. Посвідчувальний напис на договорі відчуження нерухомого майна,
укладеному його управителем 92
Форма № 41. Посвідчувальний напис на договорі, укладеному за участю юридичної особи,
посвідченому з одночасним усним перекладом тексту договору перекладачем 93
Форма № 42. Посвідчувальний напис на договорі за участю фізичної особи, яка не знає мови,
якою викладено текст договору, з одночасним усним перекладом їй тексту
договору нотаріусом 94
Форма № 43. Посвідчувальний напис на договорі за участю фізичної особи, яка не знає мови,
якою викладено текст договору, з одночасним усним перекладом їй тексту
договору перекладачем 95
Форма № 44. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису одного
з подружжя на заяві про згоду на відчуження майна 96
Форма № 45. Посвідчувальний напис на заповіті, записанному зі слів заповідача 97
Форма № 46. Посвідчувальний напис на заповіті, посвідченому при свідках на бажання
заповідача 98
Форма № 47. Посвідчувальний напис на заповіті від імені особи, яка не може сама прочитати
текст заповіту уголос 99
Форма № 48. Посвідчувальний напис на заповіті подружжя 100
Форма № 49. Посвідчувальний напис на заповіті від імені особи, яка не може
підписатись власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби тощо 101
Форма № 50. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою 102
Форма № 51. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою у порядку
передоручення 103
Форма № 52. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій управителем майна
на підставі договору управління майном 104
Форма № 53. Посвідчувальний напис на довіреності за участю юридичної особи 105
Форма № 54. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій юридичною особою
у порядку передоручення 106
Форма № 55. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій неповнолітньою дитиною,
яка діє за згодою одного з батьків (піклувальника) 107
Форма № 56. Посвідчувальний напис на довіреності, виданій фізичною особою, яка не може
підписатися власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби тощо 108
Форма № 57. Посвідчувальний напис на довіреності за участю фізичної особи, яка не знає мови,
якою викладено текст довіреності, з одночасним усним перекладом тексту
довіреності перекладачем 109
Форма № 58. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії (фотокопії) з оригіналу
документа 110
Форма № 59. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з копії документа 111
Форма № 60. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу документа
з одночасним письмовим перекладом тексту нотаріусом 112
Форма № 61. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу документа
з одночасним письмовим перекладом тексту перекладачем 113
Форма № 62. Посвідчувальний напис на документі про час його пред’явлення 114
Форма № 63. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності виписки з документа 115
Форма № 64. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи
на документах 116
Форма № 65. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи,
яка діє на підставі довіреності, на документах 117
Форма № 66. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
на документі з одночасним письмовим перекладом тексту документа нотаріусом 118
Форма № 67. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису
на документі, вчиненного одночасно з перекладом тексту документа перекладачем 119
Форма № 68. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису на афідевіті
з додатками 120
Форма № 69. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису представника
юридичної особи на документі 121
Форма № 70. Посвідчувальний напис про засвідчення на документах справжності підпису
неповнолітньої дитини, яка діє за згодою одного з батьків (піклувальника) 122
Форма № 71. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису фізичної особи,
що підписалась за іншу особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби тощо
не може власноручно підписатися 123
Форма № 72. Посвідчувальний напис про засвідчення вірності перекладу,
зробленого нотаріусом 124
Форма № 73. Посвідчувальний напис про засвідчення справжності підпису перекладача 125
Форма № 74. Посвідчувальний напис на векселі про його оплату 126
Форма № 75. Посвідчувальний напис на дублікаті документа 127
Форма № 76. Заборона відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя, у зв’язку із смертю
одного з подружжя 128
Форма № 77. Заборона відчуження нерухомого майна, що належить фізичній особі, яка оголошена
померлою (у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину) 129
Форма № 78. Заборона відчуження нерухомого майна у зв’язку із смертю набувача майна
за договором довічного утримання (догляду), на яке видано свідоцтво
про право на спадщину 130
Форма № 79. Заборона відчуження майна у зв’язку з укладенням договору довічного
утримання (догляду), іпотеки 131
Форма № 80. Заборона відчуження жилого будинку, (квартири) у зв’язку з видачею
позики на його (її) будівництво, капітальний ремонт чи купівлю 132
Форма № 81. Зняття заборони відчуження майна у зв’язку з припиненням чи розірванням
договору довічного утримання (догляду), припиненням договору іпотеки 133
Форма № 82. Зняття заборони відчуження майна у зв’язку зі смертю відчужувача майна
за договором довічного утримання (догляду) 134
Форма № 83. Акт про морський протест 135
Додаток 26. Журнал обліку реєстрів для реєстрації нотаріальних дій 136
Додаток 27. Акт 136
Додаток 28. Примірний перелік документів, що не підлягають реєстрації 137
Додаток 29. Акт про відсутність вкладень у конверті та пошкодження кореспонденції
(конверта) 137
Додаток 30. Реєстраційні штампи 138
Додаток 31. Номенклатура справ 138
Додаток 32. Типова номенклатура справ державної нотаріальної контори
та приватного нотаріуса 139
Додаток 33. Спадкова справа 143
Додаток 34. Внутрішній опис спадкових справ (нарядів) 144
Додаток 35. Опис спадкових справ тривалого (понад 10 років) зберігання 144
Додаток 36. Внутрішній опис спадкової справи 145
Додаток 37. Внутрішній опис документів справи 145
Додаток 38. Засвідчувальний напис справи (розділу опису) 146
Додаток 39. Форма титульного аркуша справи 146
Додаток 40. Опис справ постійного зберігання 147
Додаток 41. Опис справ тривалого (понад 10 років) зберігання 147
Додаток 42. Опис справ з особового складу 148
Додаток 43. Форма титульного аркуша закінченого опису справ постійного та тривалого
(понад 10 років) зберігання 148
Додаток 44. Акт про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного
архівного фонду 149
Додаток 45. Акт приймання-передавання документів до державного нотаріального архіву 150
Додаток 46. Акт про вилучення справ приватного нотаріуса для передачі на зберігання
до державного нотаріального архіву 150

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5,
зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882 151
Глава І. Загальні положення 152
Глава ІІ. Загальні правила вчинення нотаріальних дій 155
Глава ІІІ. Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій 169
Розділ 1. Основні правила посвідчення правочинів 169
Розділ 2. Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна
в спільній власності 178
Розділ 3. Загальні правила посвідчення правочинів про відчуження житлового будинку,
садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки,
іншого нерухомого майна 181
Розділ 4. Посвідчення договорів про відчуження об’єктів незавершеного будівництва 185
Розділ 5. Посвідчення договорів ренти 186
Розділ 6. Посвідчення договорів довічного утримання (догляду) та договорів
про надання утримання 187
Розділ 7. Посвідчення договорів застави (іпотеки) 188
Розділ 8. Посвідчення договорів про приватизацію майна державних підприємств 192
Розділ 9. Посвідчення договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди
(їх окремих частин), найму (оренди) або позички транспортних засобів 192
Розділ 10. Посвідчення договорів найму (оренди) житла для проживання,
а також найму (оренди) житла з викупом 194
Розділ 11. Посвідчення договорів оренди землі 195
Розділ 12. Посвідчення договорів управління майном 196
Розділ 13. Посвідчення шлюбного договору 197
Розділ 14. Посвідчення договорів про відчуження транспортних засобів, інших самохідних
машин і механізмів 198
Розділ 15. Посвідчення договорів доручення 199
Розділ 16. Посвідчення довіреностей 200
Розділ 17. Посвідчення заповітів 202
Розділ 18. Посвідчення угод між подружжям, батьками дитини, а також особами,
які проживають однією сім’єю 206
Розділ 19. Встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою,
а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме 208
Розділ 20. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна 209
Розділ 21. Видача свідоцтва виконавцю заповіту 213
Розділ 22. Видача свідоцтва про право на спадщину 214
Розділ 23. Посвідчення спадкових договорів 221
Розділ 24. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі
смерті одного з подружжя 222
Розділ 25. Видача свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна, а також
заставленого майна з публічних торгів (аукціонів). Видача свідоцтва про придбання
нерухомого майна, що є предметом іпотеки 223
Розділ 26. Накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав
на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації 225
Розділ 27. Засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і витягів з них 227
Розділ 28. Засвідчення справжності підпису на документах 228
Розділ 29. Засвідчення вірності перекладу 229
Розділ 30. Посвідчення фактів 230
Розділ 31. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів 231
Розділ 32. Вчинення виконавчих написів 232
Розділ 33. Вчинення протестів векселів. Пред’явлення чеків до платежу і посвідчення
неоплати чеків 235
Розділ 34. Вчинення морських протестів 236
Розділ 35. Прийняття документів на зберігання 237
Розділ 36. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори 237

Податковий кодекс України
від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (витяг) 242

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску
на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»
від 8 липня 2010 року № 2464-VI (витяг) 318

Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності
та інших речових прав на нерухоме майно,
затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5
(у редакції наказу Міністерства юстиції України
від 28 липня 2010 року № 1692/5) 327
I. Загальні положення 328
II. Подання документів для проведення державної реєстрації прав 330
III. Проведення державної реєстрації прав 332
IV. Особливості проведення державної реєстрації права власності на об’єкт незавершенного
будівництва 337
V. Облік безхазяйного нерухомого майна 337
VI. Реєстр прав та реєстраційна справа 338
VII. Надання інформації з Реєстру прав 341
VIII. Особливості оформлення права власності на нерухоме майно 343
IX. Плата за проведення державної реєстрації прав, оформлення права власності на нерухоме
майно та надання інформації з Реєстру прав 345
Додаток 1. Заява про державну реєстрацію прав 346
Додаток 2. Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться
державна реєстрація права власності на нерухоме майно 347
Додаток 3. Журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав 349
Додаток 4. Розписка 349
Додаток 5. Клопотання про відкликання заяви про державну реєстрацію прав 350
Додаток 6. Рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав 350
Додаток 7. Рішення про державну реєстрацію прав. Рішення про відмову
в державній реєстрації прав 351
Додаток 8. Зразок штампа 352
Додаток 9. Заява про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно 352
Додаток 10. Рішення про відмову у задоволенні заяви про відмову від права власності
та інших речових прав на нерухоме майно 352
Додаток 11. Заява про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна 353
Додаток 12. Заява про закриття розділу реєстру прав власності на нерухоме майно
та реєстраційної справи 353
Додаток 13. Заява про надання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно 354
Додаток 14. Журнал обліку заяв та запитів про надання інформації з реєстру прав
власності на нерухоме майно 354

Закон України «Про нотаріат»
від 2 вересня 1993 року № 3425-XII 355
Розділ І. Нотаріат в Україні 355
Глава 1. Загальні положення 355
Глава 2. Державні нотаріальні контори і державні нотаріальні архіви 364
Глава 3. Приватна нотаріальна діяльність 366
Розділ II. Повноваження щодо вчинення нотаріальних дій 372
Розділ III. Правила вчинення нотаріальних дій 376
Глава 4. Загальні правила вчинення нотаріальних дій 376
Глава 5. Посвідчення угод 382
Глава 6. Вжиття заходів до охорони спадкового майна 385
Глава 7. Видача свідоцтв про право на спадщину 387
Глава 8. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя 389
Глава 9. Видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів 389
Глава 10. Накладання заборони відчуження нерухомого майна 390
Глава 11. Засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів
і вірності перекладу 391
Глава 12. Посвідчення фактів 392
Глава 13. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів 393
Глава 14. Вчинення виконавчих написів 393
Глава 15. Вчинення протестів векселів, пред’явлення чеків до платежу
і посвідчення неоплати чеків 394
Глава 16. Вчинення морських протестів 395
Глава 17. Прийняття документів на зберігання 395
Розділ IV. Застосування законодавства іноземних держав. Міжнародні договори 395

Концепція реформування органів нотаріату в Україні,
затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24 грудня 2010 року № 3290/5 397

КАРПАТСКИЕ ВСТРЕЧИ НОТАРИУСОВ
г. Черновцы, п. Мигово
17.02 – 20.02.2011

ТЕМА СЕМИНАРА:
ЗМІНИ В ОПОДАТКУВАННІ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ПРОГРАММА ВСТРЕЧ
17 февраля,
четверг 8.00 – 14.00

14.00 – 15.00

15.00 – 17.00

17.00 – 19.00

19.00 Размещение в отеле.
Регистрация участников семинара
Обед

Свободное время

Приветственный глинтвейн, катание на коньках у ресторана «Гетьман»
Ужин в отеле

18 февраля,
пятница 8.00 – 9.00

С 9.00

13.00-14.00

С 14.00

19.00 Завтрак

Свободное время для катания на лыжах, санках, коньках и сноуринге на территории отельного комплекса.
Вы можете заказать экскурсию за дополнительную плату (см. ниже)

Обед

Свободное время для катания на лыжах, санках, коньках и сноуринге на территории отельного комплекса.
Вы можете заказать экскурсию за дополнительную плату (см. ниже)

Ужин
19 февраля,
суббота 8.00 – 9.00

9.00 – 12.30

13.00 – 14.00

19.00 -24.00 Завтрак

Встреча в конференц-зале
Тема: Зміни в оподаткуванні нотаріальної діяльності.
1) Податковий кодекс
а) база та розмір оподаткування
б) витрати
в) звітування
г) відповідальність
2) Єдиний соціальний внесок .
а) база та розмір внесків
б) звітування
в) відповідальність.

Обед
Свободное время для катания на лыжах, санках, коньках и сноуринге на территории отельного комплекса.
Вы можете заказать экскурсию за дополнительную плату (см. ниже)

Банкет в ресторане «Гетьман»
20 февраля,
воскресенье 8.00-9.00
Завтрак
Разъезд

ГОРНОЛЫЖНО-ТУРИСТИЧЕСКИЙ КОМПЛЕКС «МИГОВО»

Размещение:
Горнолыжно-туристический комплекс «Мигово» построен в традиционном украинском стиле, с учетом национальной культуры и истории. Он расположен в красивейшем уголке Украинских Карпат — в п. Мигово, у истока одноименной речки Миговка, между вершинами Стежок, Кечера, Росохата.
Благодаря удобному расположению и естественным условиям, рельефу склонов, погодным условиям, зимний сезон длится с середины декабря до середины апреля. Для качественного зимнего отдыха на комплексе установлены системы искуственого снегопокрытия ратраки, освещение трасс. Установлены бугельные подъемники протяжностью 1100м, 600м, 200м. Всего длина трассы 3300м.
Номерной фонд:
Размещение в готельных комплексах:
«Карпатська Зірка», «Саторі». «Гірський світанок»(котеджного типа),
Номера класса «Стандарт»
В номере: кабельное телевидение, холодильник, телефон, интернет, полный санузел, мебель из натуральных материалов (дерево, кожа). Интерьер комнат в национальном стиле.
Инфраструктура:

Лечебно-оздоровительный комплекс с сауной, баней, сеновалом и джакузи
Сауна (10 чел.) — 220 грн./час
Массаж (общий, лечебный, антицеллюлитный) — от 70 грн./час
Каток (в зимнее время)
Сноутюбинг (в зимнее время)
Прокат лыжного снаряжения
Лыжная школа
Стенд для занятий альпинизмом Бильярд
Дискотека
Пейнтбол
Компьютерный зал
Детская площадка
Пневматический тир
Тир для стрельбы из лука
Квадроциклы
Вездеходы (10 человек) — 450 грн./выезд
Сувенирный магазин

Экскурсионные программы
(дополнительно оплачиваются)

Экскурсия в Косов
11февраля с 14.00 до 21.00

Стоимость 350 грн.

Экскурсия в удивительный карпатский городок Косов — объединение уникальной карпатской природы и народных гуцульских обычаев.
Мы посетим Национальный Музей народного искусства и Гуцульщины, побываем в с. Шешоры в гостях у известной украинской мастерицы – Анны Васильевны Василащюк, автора рушников, веретов, скатертей.
Шешоры – живописное гуцульское село, традиционное место художественного ткацтва. Каждую хату украшают рушники, подушки, скатерти, сделанные местными народными мастерами.
Далее отправимся в колыбель гуцульских ремесел – Яворов. Побываем в хате у мастеров «ліжників». Пройдем, мастер-класс изготовления этих самобытных одеял: от ткацкого станка до хижины на горной речке, где они «вымываются».
Все произведения народного искусства увиденные в этот день, мы сможем приобрести непосредственно у мастеров.
А в завершении этого самобытного путешествия – настоящий гуцульский ужин под настоящую гуцульскую музыку!

Экскурсия в Черновцы
12февраля с 14.00 до 18.00

Стоимость 150 грн.

«Маленьким Парижем» в свое время называли Черновцы. Во время экскурсии по этому уникальному городу Вы познакомитесь с историей и местной средой прошлой эпохи Черновцов. Увидите экземпляры европейской архитектуры ХІХ – нач. ХХ ст.: Резиденция митрополитов Боковины и Далмации, Музыкально-драматический театр, Кафедральный собор Святого Духа. А также прогуляетесь старинными улицами, завернете на главную пешеходную улицы города — улицу имени О. Кобылянской.
Архитектурным символом города считается – Резиденция православных митрополитов Буковины и Далмации. Сегодня здесь расположен Черновицкий национальный университет им. Ю. Федьковича.
Вы осмотрите семинарский корпус, церковь Трех Святителей, дворец и парк митрополита, побываете в Мраморном зале. Пребывание в резиденции — это минуты гармонии духа и сердца, прикосновенье к вечной нетленной красоте.

Внимание! Последний день оплачен до 12:00. Задержаться дольше
возможно, самостоятельно оплатив свое пребывание.
*Оргкомитет оставляет за собой право внесения изменений в программу
«Карпатских Встреч Нотариусов»
Программа рассчитана на группу не менее 50 чел.

Заявку на участие необходимо подать до 27 января 2011 года (включительно) удобным для Вас способом:
факсом 8 (0654) 26-04-09 или по электронному адресу: pcf@list.ru, vozhova@mail.ru

Для участия необходимо провести организационный взнос до 07 февраля 2011 года в
сумме 2 290 грн.

Счет выставляется согласно вашей заявки.

В организационный взнос входит:
1. Проживание (с 10.02 по 13.02. 2011 г.) в двухместном комфортабельном номере (душ, туалет, телевизор, холодильник).
2. 3-разовое питание (по программе).
3. Приветственный глинтвейн на катке
4. Организационные расходы на проведение семинара: аренда зала, методические раздаточные материалы.
5. Банкет в ресторане «Гетьман»

Как добраться:
На поезде ехать до г. Черновцы, далее на маршрутном такси до Мигово. (С центрального автовокзала ежедневно курсируют рейсовые маршрутные автобусы. Продолжительность поездки 1 час, стоимость 12 грн.).
На машине до Мигово. Ехать нужно через Сторожинец и на светофоре — направо на Выжницу. Не доезжая Берегомета, по указателю поворачивать налево. Открытый охраняемый платный паркинг.
Расстояние от Черновцов 43 км, от Киева 461 км.

Контактные телефоны: 050 275 06 39, 066-734-29-54, 096-425-44-18

Особливості укладення договору концесії

Відносини концесії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про концесії” (далі – Закон), Законом “Про будівництво і експлуатацію автомобільних доріг”, численними постановами Кабінету Міністрів України, які були прийняті на виконання означених законів, та іншими нормативно-правовими актами, в яких законодавець на правовому рівні закріпив не тільки права і обов’язки сторін, але й передбачив саму можливість використання цього виду правовідносин.

Законом визначено, що концесія — це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Договір концесії (концесійний договір) – договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру ) право створити (побудувати) обєкт концесії чи суттєво його поліпшити та( або) здійснювати його управління(експлуатацію) відповідно до цього Закону з метою задоволення громадських потреб.

Цей договір має певні особливості.

Сторонами концесійних відносин є концесієдавець і концесіонер.

Концесієдавцем є уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, а концесіонерами можуть бути тільки суб’єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи — підприємці. Ця умова ставить договір концесії у ряд суто підприємницьких договорів, його використання можливе виключно у сфері підприємництва.

Вибір концесіонерів, як це передбачено статтею 2 Закону здійснюється переважно на конкурсній основі.

Відповідно до умов договору концесії концесієдавець надає концесіонеру права, а останній відповідно бере на себе зобов’язання на створення( будівництво) та (або)управління(експлуатацію) об’єкта концесії. Ця ознака показує різницю між договором концесії та такими схожими правовими інститутами як договори найму, оренди та фінансового лізингу.

У найм ( фінансовий лізинг, оренду) власником надається майно, що необхідне наймачу ( лізингоодержувачу, орендарю), в тому числі для здійснення підприємницької та іншої діяльності, і яке було створене до моменту укладання договору про його використання.

Натомість в концесію передається право на створення ( будівництво або добудову) майна( об’єкта концесії) і на подальше його використання (управління, експлуатацію) концесіонером з метою отримання прибутку.

Отже, концесія поєднує в собі ознаки підряду( наприклад виконання на власний ризик робіт із будівництва доріг за завданням концесієдавця) та інститутів найму, оренди, фінансового лізингу ( строкове, платне володіння і користування дорогою).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону у концесію можуть надаватися такі об’єкти права державної чи комунальної власності:

майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у сферах діяльності, що визначені частиною другою цієї статті;

об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потребу сферах діяльності, що визначені частиною другою цієї статті;

спеціально збудовані об’єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення потреб у сферах діяльності, що визначені частиною другою цієї статті.

Об’єкти права державної або комунальної власності, надані в концесію, не підлягають приватизації протягом дії концесійного договору.

Слід зазначити, що майно в концесію можна отримати лише після перемоги в концесійному конкурсі.

Концесія надається на визначений строк і оформляється шляхом укладення відповідного договору.

Концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років( стаття 9 Закону).

Строк дії концесійного договору може бути змінений за згодою сторін в межах вищевказаних строків.

Що стосується істотних умов договору концесії, то такі умови передбачені статтею 10 Закону.

Зокрема, це сторони договору, види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору, об’єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об’єкта концесії), умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності, строк дії договору концесії тощо.

За згодою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені й інші умови. Умови концесійного договору є чинним на весь строк дії договору, у тому числі у випадках, коли після його укладання законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.

Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, договір оренди земельної ділянки додається до концесійного договору.

Після погодження всіх істотних умов з переможцем концесійного конкурсу (вибір концесіонерів здійснюється на конкурсній основі) укладається концесійний договір.

Концесійний договір повинен укладатися в письмовій формі, наслідком її недодержання є нікчемність договору.

Договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, тобто є консенсуальним. Передача об’єкта у концесію здійснюється у строки і на умовах, визначених у концесійному договорі. Однак, передача об’єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об’єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об’єкти.

Майно створене на виконання умов концесійного договору, є об’єктом державної чи комунальної власності.

Якщо концесієдавець у строки і на умовах, визначених у концесійному договорі, не передасть об’єкт концесії, концесіонер має право вимагати від концесієдавця передачі об’єкта концесії та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або вимагати розірвання концесійного договору і відшкодування збитків, завданих йому невиконанням концесійного договору.

Концесійні договори підлягають обов’язковій реєстрації в порядку, предбаченому статтею 14 Закону та Положенням про реєстр концесійних договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2000 № 72.

Слід зазначити, що факт реєстрації або не реєстрації договору концесії не впливає на його чинність, оскільки як було уже зазначено концесійний договір набирає чинності з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

З.М. Долгова, заступник начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань

Особливості посвідчення договору дарування нерухомого майна

У системі цивільно-правових договорів існує такий вид договірної конструкції, який опосередковує передачу майна у власність, а момент виникнення цього найбільш повного речового права у набувача визначається за правилом, яке також відрізняється від загальних положень про момент набуття права власності за договором. Ця конструкція має назву — договір дарування.

Договір дарування своїми витоками сягає Давньоримських часів.

Разом з поступовим зародженням в Україні цивільних правовідносин широко розвинувся і набув важливості договір дарування.

Дарування є вельми складним та неоднозначним правовим інститутом зобов’язального права.

Договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов’язання матеріального характеру.

Істотною умовою договору дарування є його предмет.

Предметом договору дарування можуть бути, зокрема, нерухомі речі.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Важливим аспектом договору дарування, як загалом i будь-якого iншого договору, є питання форми його укладення.

За формою договір дарування може укладатись в усній, письмовій та нотаріально посвідчуватись.

Особливий порядок передбачений щодо дарування нерухомих речей. Так, відповідно до частини другої статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При посвідченні договору дарування нотаріус встановлює особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, та визначається обсяг їх цивільної дієздатності.

При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов’язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

Особливою рисою посвідчення договору дарування між юридичними особами є те, що нотаріус перевіряє, чи передбачено установчими документами право дарувальника здійснювати дарування.

Договір дарування посвідчується за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується.

Крім того, при посвідченні договору дарування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Особливий характер має посвідчення договору дарування земельної ділянки.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, договором дарування.

При набутті права власності на земельну ділянку, зокрема, на підставі договору дарування державний акт на право власності на земельну ділянку, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує договір дарування, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 року № 439.

Відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку.

Водночас слід зазначити, що при укладенні договорів дарування нерухомості необхідно дотримуватись спеціальних правил при даруванні майна, що є спільною власністю (майно подружжя, набуте ними під час шлюбу). Відповідно до частини другої статті 369 Цивільного кодексу України розпоряджання таким майном здійснюється лише за згодою всіх співвласників. Така згода, у випадку вчинення правочину шляхом дарування нерухомого майна щодо розпорядження спільним майном має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (стаття 65 Сімейного кодексу України).

Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується подарувати спільно набуте майно, чи інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

При цьому також слід врахувати положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року за № 20/5. Відповідно до пункту 173 зазначеної Інструкції укладання одним із подружжя зі сторонньою особою, зокрема, договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності, можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном згідно з вимогами статті 67 Сімейного кодексу України.

Виникнення права власності на дарунок у обдаровуваної особи відбувається в момент прийняття нею дарунку.

А.О. Тодорович, провідний спеціаліст відділу методично-правового забезпечення Департаменту нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об’єднань

Статус фізичної особи – підприємця: проблеми застосування законодавства

Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин визнаються фізичні та юридичні особи. Як бачимо, вказана стаття Закону залишає поза увагою таку численну групу учасників цивільних відносин як фізичні особи – підприємці, які у сукупності теж охоплюються поняттям “фізичні особи”, але в силу свого статусу мають певні відмінності у правовому регулюванні їх відносин. При цьому, правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи – підприємця.

У зв’язку з цим, постає питання: яке місце у сфері правовідносин займає фізична особа – підприємець та які норми законодавства слід до них застосовувати: норми, що регулюють відносини фізичних осіб, чи норми, які регулюють відносини юридичних осіб?

Насамперед, слід зазначити, що підпунктом 3.8.1 пункту 3.8 розділу ІІІ Класифікації організаційно – правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004р. № 97, визначено, що підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Тобто, підприємцем є фізична особа – громадянин.

Разом з тим, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено і в статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки – “підприємець”.

Статус фізичної особи – підприємця — це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, юридичний статус “фізична особа – підприємець” сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.

Водночас, згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи – підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців.

Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно – правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Неоднозначне тлумачення вказаної норми в науково — юридичній літературі і на практиці обумовлює появу суперечливих висновків, що безумовно впливає на її правозастосування, оскільки певним чином відбувається злиття правового статусу фізичної особи з правовим статусом юридичної особи, які за своєю правовою природою є різними.

Як показує системний аналіз, на практиці дане положення тлумачиться, виходячи з наступного.

По – перше, правоздатність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правоздатності юридичних осіб – комерційних організацій. Він може мати права і обов’язки, необхідні для здійснення будь – яких видів діяльності, не заборонених законом, та щодо яких законом не передбачено обмежень (стаття 50 ЦК). Зазначене прослідковується, зокрема, виходячи з положень статті 91 ЦК.

По – друге, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються норми як загального цивільного (Цивільний кодекс України), так і спеціального законодавства (Господарський кодекс України, Закони України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, “Про державну підтримку малого підприємництва”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” тощо).

Водночас, слід зауважити, що в господарському законодавстві “юридична особа” та “фізична особа – підприємець” охоплюються спільним поняттям “суб’єкт господарювання”.

Зважаючи на всі вищезазначені чинники, в судовій практиці наявні випадки неоднозначного підходу до застосування статті 51 ЦК, виходячи з різного трактування її змісту.

Як приклад, можна навести постанову Вищого Господарського суду від 14 вересня 2006 року у справі № 41/102 про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу між фізичною особою – підприємцем (орендодавець) та товариством (орендар) у зв’язку з відсутністю його нотаріального посвідчення.

Договір найму (оренди) транспортного засобу регулюється § 5 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною другою статті 799 зазначеного Кодексу передбачено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

На відміну від частини другої статті 799 Цивільного кодексу України норми параграфа 5 глави 30 Господарського кодексу України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.

У цьому зв’язку слід зауважити, що Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, встановлено, що ці Правила є обов’язковими для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Згідно із зазначеними Правилами транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами (тобто, за суб’єктами права власності).

Однак, Вищим господарським судом прийнято рішення, що “положення частини другої статті 799 не можуть бути застосовані у відношенні договору оренди, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців в даному випадку є тотожними. У відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України не вимагають обов’язкового нотаріального посвідчення”.

Обґрунтування такої позиції пояснювалось наступним.

“Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи – підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов’язків. При цьому решта прав та обов’язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України , та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту частини третьої статті 45 Господарського кодексу України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

За загальним правилом (стаття 209 ЦК), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь – який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений”.

Відтак, на думку Вищого господарського суду, договір оренди не потребував нотаріального посвідчення.

Суперечлива судова практика має місце і при вирішенні земельних питань.

Так, надання державними органами земельних ресурсів послуг на платній основі врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619 “Про затвердження порядку виконання земельно – кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів” та спільним наказом Держкомзему, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки від 15 червня 2001 року № 97/298/124 “Про затвердження розмірів оплати земельно – кадастрових робіт та послуг”, зареєстрованим Міністерством юстиції України 10 липня 2001 року за № 579/5770 (далі – Наказ).

Відповідно до пунктів 1, 3, 8, 9 таблиці 6.1 Наказу послуги за реєстрацію державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди в державному реєстрі земель і надання витягів з нього для фізичних осіб становить 5 грн., для юридичних осіб – 25 грн.; за підготовку та видачу довідок про правовий статус, кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель серед власників і користувачів для фізичних осіб становить 5 грн., для юридичних осіб – 15 грн.; за надання інформації про грошову оцінку земельної ділянки для фізичних осіб становить 5 грн., для юридичних осіб – 25 грн.; за підготовку висновків з надання земельних ділянок у користування для фізичних осіб становить 30 грн., для юридичних осіб – 80 грн.

Проведені Державною інспекцією з контролю за цінами в Київській області перевірки встановили, що в більшості випадків до фізичних осіб – підприємців застосовувались тарифи, встановлені для юридичних осіб. При цьому, мотивацією застосування зазначених тарифів було застосування норм статті 51 Цивільного кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2010 року № 2-а-4476/10/1070 вищезазначені дії визнано неправомірними, мотивуючи тим, що згідно із пунктом 3.8.1 пункту 3.8 наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97 підприємець – фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність.

До зазначеного слід додати, що суб’єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності (пункт “а” статті 80 Земельного кодексу України).

Цікавим з точки зору практичного застосування є питання, пов’язане з реєстрацією права власності фізичних осіб – підприємців на нерухоме майно.

В цьому сенсі слід зауважити, що суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 Цивільного кодексу, тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (статті 2 та 318 ЦК).

Згідно зі статтею 325 цього Кодексу суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь – якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями).

Між тим, суб’єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України).

Враховуючи наведене, слід відмітити, що чинне законодавство не виділяє такого суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи – підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб’єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь – якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи – підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Таким чином, нерухоме майно має реєструватися за фізичною особою.

Предметом судового розгляду є також питання, пов’язані з наданням пільг зі сплати державного мита громадянами, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і які є інвалідами І та ІІ груп та виступають учасниками судового процесу в господарському суді.

У зв’язку з цим Вищий господарський суд України звернувся з відповідним запитом до Державної податкової адміністрації України, яка повідомила таке:

“Відповідно до Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII “Про систему оподаткування” (із змінами та доповненнями) державне мито належить до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито” з відповідними змінами і доповненнями (далі – Декрет).

Перелік найменувань документів і дій, за які сплачується державне мито, наведено у статті 2, а розмір ставок державного мита – у статті 3 Декрету.

Перелік фізичних осіб, які звільняються від сплати державного мита, а також дій, за які не сплачується державне мито, наведено у статті 4 Декрету. Зокрема, відповідно до пункту 18 статті 4 Декрету від сплати державного мита звільняються інваліди І та ІІ групи.

При цьому, статтею 1 Закону України від 21 березня 1991 року № 875- XІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально – економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 17 вказаного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Враховуючи вищевикладене, фізична особа – підприємець, як учасник судового процесу, при цьому цей громадянин є інвалідом І або ІІ групи, має право користуватися пільгою, визначеною в абзаці п’ятому пункту 18 статті 4 Декрету”.

Отже, беручи до уваги наведені матеріали можна зазначити, що фізична особа – підприємець в цивільно – господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в приватних відносинах, незважаючи на будь – які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином – фізичною особою. А тому, слід чітко розмежовувати ці різні сфери відносин. Вбачається, що на підставі правила, встановленого у статті 51 Цивільного кодексу України, до фізичних осіб – підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб’єкта, та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України.

О.В. Дем’яненко, провідний спеціаліст департаменту цивільного законодавства та підприємництва

В 2011 году в силу вступят новые правила оформления завещаний. Теперь, чтобы ознакомиться с заветом, не нужно будет ждать полгода. Но нотариусом придется доплатить

С апреля 2011 года нотариусы или должностные лица, совершающие нотариальные действия, должны не только удостоверять завещания, но и обеспечивать государственную регистрацию завещаний в Наследственном реестре. Это предусмотрено изменениями в Гражданском кодексе и законе «О нотариате», которые Украина внесла после ратификации в 2010 году международной «Конвенции о внедрении системы регистрации завещаний». Именно обязательная регистрация – главное отличие в оформлении завещаний. При этом, регистрировать придется и любые изменения в завещание. Или вообще отказ от него.

По словам юриста Евгении Старченко, несмотря на то, что Наследственный реестр существует в Украине с 2005 года, на практике многие нотариусы, должностные и служебные лица, которые имеют право удостоверять завещания (главы сельсоветов, главврачи, капитаны суден и т.д.), информацию в него не подавали.

«Из-за отсутствия закрепления этой нормы на законодательном уровне, с одной стороны, такие завещания являются действительными. Но другой, проверять факт их наличия юристам было довольно сложно. Неоднократно случалось так, что завещания обнаруживались слишком поздно, когда в права наследования уже вступали другие», — отмечает она.

В то же время единый реестр даст возможность получать информацию о завещании даже тем наследникам, которые находятся за границей.

Важная особенность: изменения коснутся лишь тех завещаний, которые будут оформляться после вступления новых правил в законную силу. Тем не менее, юристы рекомендуют, проверить наличие регистрации собственного завещания (если оно уже составлено) в едином Наследственном реестре. И если его там нет, то обязательно внести.

К преимуществам новой системы Евгения Старченко относит то, что о наличии (или отсутствии) завещания потенциальные наследники смогут узнавать буквально в первый же день после смерти завещателя. Причем у любого нотариуса. Раньше же это возможно было сделать лишь по месту последнего жительства составителя завещания.

«Ожидать истечения шести месяцев, чтобы узнать о существовании завещания, больше не понадобится. Любое лицо, даже не являющееся наследником по закону, но считающее себя вероятным наследником по завещанию, сможет, предъявив свидетельство о смерти завещателя, выяснить факт наличия этого документа и место его хранения», — объясняет Старченко.

Это избавит наследников от ситуации, при которой в последний день из этих шести месяцев вдруг объявится кто-то из потенциальных наследников с информацией о том, что все завещано именно ему.

Управляющий партнер юридической компании «ОЛ&РУСТ» Роман Хрустенко считает, что новая процедура позволит минимизировать возможные махинации с наследством. «Кроме удобства регистрация завещаний в едином Наследственном реестре, злоупотреблений в сфере наследования станет гораздо меньше. Ведь после вступления этой нормы в силу сделать завещание «задним числом» будет даже теоретически невозможно», — поясняет он. Правоведов беспокоит буквально пара вопросов. Во-первых, неясно, какие именно сведения о завещании будут вноситься в Наследственный реестр (информация о завещателе, виде завещания и месте хранения завещания или вся информация о наследниках и завещанном имуществе). А, во-вторых, непонятно, каким образом служебные и должностные лица, которые в соответствии с законом имеют право на удостоверения завещаний, но не имеют доступа к электронному Наследственному реестру, будут регистрировать завещания.

Тем не менее, нотариусы могут использовать эти нюансы для получения дополнительного заработка. Понятно, что делать «лишнюю» операцию с завещанием за «просто так» они не собираются. К тому же, можно будет брать деньги и с каждого из потенциальных наследников, желающих получить выписку из реестра. Однако, на сколько подорожает услуга по оформлению завещания в 2011 году, не говорят. Сейчас помощь столичных нотариусов по составлению завещания оценивается в среднем в 200-300 грн.

Кстати, при отсутствии завещания «все, что нажито непосильным трудом» после смерти по закону достанется родственникам, которые «выстроятся» в пять очередей. В первой очереди будут дети наследователя, тот из супругов, который его пережил, и родители. Во второй — родные братья и сестры наследодателя, бабушки и дедушки со стороны отца и матери. Третья очередь — родные дяди и тети, четвертая и пятая — дальние родственники и лица, проживавшие с собственником одной семьей на протяжении последних пяти лет. При этом каждая из последующих очередей призывается к наследованию только в случае отсутствия наследников предыдущей очереди или отказа их от принятия наследства.

Порядок оформлення згоди батьків щодо виїзду дитини за кордон

Конституцією України від 28 червня 1996 року, а саме статтею 33, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Однак, існують певні правила, за якими діти можуть перетинати український кордон. Тому, в даній статті проаналізовано норми чинного законодавства щодо вимог до документального оформлення виїзду дитини за кордон.

Так, стаття 313 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні мають бути зазначені відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, оформленою письмово і нотаріально засвідченою.

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску або якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном.

Нотаріально посвідчена згода другого з батьків не вимагається у разі пред’явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, а саме: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Яким чином оформити таку згоду? По-перше, згоду батьків (усиновлювачів), піклувальників на виїзд дитини за кордон слід оформляти у вигляді заяви. По-друге, справжність підпису батьків (усиновлювачів), піклувальників на такій заяві повинна бути нотаріально засвідчена.

Так, статтею 78 Закону України «Про нотаріат» (далі-Закон) передбачено, що нотаріуси, засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові, і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

За вчиненням цієї нотаріальної дії можна звернутися до будь-якої держнотконтори чи до приватного нотаріуса. Засвідчення справжності підпису на документах належить до повноважень і консульських установ.

Статтею 37 Закону передбачено, що посадові особи органів місцевого самоврядування також засвідчують справжність підпису на документах. Проте, зазначені посадові особи не мають права на оформлення документів, призначених для дії за кордоном.

Окрім цього, на законодавчому рівні закріплено, що при засвідченні нотаріусом справжності підпису на заяві, остання має бути викладена на спеціальному бланку нотаріальних документів.

Справжность підпису на документах може засвідчуватись за додержанням певних умов:

1. Документи, на яких засвідчується справжність підпису, не повинні суперечити законові, як за змістом так і за формою, містити у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини.

2. Документи, на яких засвідчується справжність підпису, не повинні мати характеру угод. В іншому випадку може створюватись враження, що засвідчується не тільки справжність підпису, а й сама угода.

Згідно з статтею 45 Закону заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі.

Слід згадати і про засвідчення вірності перекладу заяв про згоду на виїзд дитини за кордон, оскільки до недавнього часу ця нотаріальна дія не мала великого застосування. Але з розвитком міжнародних відносин України, виникають різнобічні правовідносини між громадянами, установами України з одного боку та громадянами, установами інших країн з іншого.

При засвідченні вірності перекладу з однієї мови на іншу до документів пред’являються такі самі вимоги, як і до документів при засвідченні справжності підпису. Тобто вони не повинні суперечити законові як за сутністю так і за формою, мати юридичне значення та ін.

Вчинення цієї нотаріальної дії регулюється статею 79 Закону і пунктами 265, 266 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Засвідчувати вірність перекладу мають право як державні так і приватні нотаріуси, а також консульські установи.

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

У тому випадку, коли нотаріус не знає мови, якою потрібно перекласти документ, цей переклад може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, що передбачений для засвідчення справжності підпису. У цьому випадку нотаріус повинен перевірити кваліфікацію перекладача, а перекладач підтвердити її. Для цього нотаріус, поряд з документом, що встановлює особу перекладача, повинен витребувати документ, який стверджує його кваліфікацію.

Однак, офіційні документи (у нашому випадку – це заяви), які були складені на території України потребують процедури легалізації з метою використання їх на території інших держав.

Так, Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів (далі – Конвенція), згода на обов’язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року „Про приєднання України до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів”, набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

Відповідно до статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. До Конвенції приєдналися майже 90 країн світу (Швейцарія, Хорватія, Угорщина, Греція, Польща, Німеччина, Італія, Іспанія, Ізраїль, Австрія тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 61 „Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів”, встановлено, що Міністерство юстиції проставляє апостиль на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, для використання їх за кордоном.

Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, передбачено, що Мін’юст здійснює підготовку нотаріально оформлених документів для їх подальшої консульської легалізації.

Компетентні органи з’ясовують чи підлягають подані документи проставленню апостиля; справжність підпису та якість, в якій виступала особа, що підписала документ, а також справжність відбитків печатки та/або штампа, проставлених на документах.

Слід зазначити, що в Україні основні підходи до реалізації прав дітей на виїзд за межі України протягом останнього часу істотно змінилися. Це пов’язано з посиленням уваги з боку держави до інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства та багатьма іншими факторами.

І.М. Осійчук,
спеціаліст І-ї категорії відділу правової допомоги
та легалізації документів Департаменту нотаріату,
фінансового моніторингу юридичних послуг
та реєстрації адвокатських об’єднань

План Міністерства юстиції України з підготовки проектів регуляторних актів на 2011 рік

ЗАТВЕРДЖЕНО

Перший заступник Міністра юстиції

______________І.І.Ємельянова
10 грудня 2010 року

План
Міністерства юстиції
з підготовки проектів регуляторних актів на 2011 рік№ п/п Назва проекту регуляторного акта Обґрунтування необхідності прийняття регуляторного акта Структурний підрозділ центрального апарату Міністерства юстиції, що розроблятиме регуляторний акт Строк розроблення проекту регуляторного акту
1. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» Частини друга та дванадцята статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України») (далі – Закон) та пункт 1 Плану організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закону (далі – План) Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 1 березня
2. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» Частина третя статті 11 Закону та пункту 1 Плану Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 1 травня
3. Проект наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку доступу до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нотаріусами при здійсненні ними нотаріальних дій, а також банками при здійсненні операцій з іпотеки» Частини шоста та сьома статті 28 Закону та
пункт 2 Плану Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 1 серпня
4. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення розміру плати, що справляється за надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та порядку її використання» Частина третя статі 29 Закону та пункту 1 Плану Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 1 вересня
5. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (зокрема, до Законів України «Про іпотеку», «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності, тощо) Приведення чинних нормативно-правових актів у відповідність до положень Закону Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 12 грудня
6. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» Приведення чинних нормативно-правових актів у відповідність до положень Закону Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 12 грудня
7. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів» Приведення чинних нормативно-правових актів у відповідність до положень Закону Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 12 грудня
8. Проект наказу Міністерство юстиції «Про внесення змін до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна» Приведення чинних нормативно-правових актів у відповідність до положень Закону Департамент цивільного законодавства та підприємництва до 12 грудня
9. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок легалізації об’єднань громадян» від 26 лютого 1993 року № 140 Пункти а), б) частини другої статті 13 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини».

Удосконалення адміністративної практики України з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Корецький та інші проти України» Департамент легалізації об’єднань громадян, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформагентств до 15 грудня