Вітаємо переможця
Першого відкритого чемпіонату з боулінгу серед нотаріусів!

4 жовтня 2012 року в місті Алушта у рамках проведення V Осінніх «Крымских Встреч Нотариусов» пройшов Перший відкритий чемпіонат з боулінгу серед нотаріусів. У чемпіонаті взяли участь понад тридцять нотаріусів з різних областей України.
За регламентом змагання проводили у три кола. В першому колі визначалася вісімка півфіналістів, у другому колі — четвірка фіналістів, і вже в останньому колі визначався переможець і перший чемпіон. Ним стала наша колега Оруджева Ольга, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу.
Генеральним партнером чемпіонату виступив науково-практичний журнал «Мала енциклопедія нотаріуса», і згідно з регламентом переможець турніру отримує в нагороду річну передплату на журнал «Мала енциклопедія нотаріуса» на 2013 рік.
Вітаємо переможця!

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

НАКАЗ

07.07.2012 № 811

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
20 вересня 2012 р.
за № 1623/21935

Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита

Відповідно до частини четвертої статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» та підпункту 64 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 446, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок обчислення та справляння державного мита, що додається.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

наказ Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50;

наказ Головної державної податкової інспекції України від 31 грудня 1993 року № 70 «Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом від 22 квітня 1993 р. № 15», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 січня 1994 року за № 13/222;

наказ Державної податкової адміністрації України від 03 квітня 1998 року № 165 «Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 червня 1998 року за № 374/2814;

наказ Державної податкової адміністрації України від 15 липня 2002 року № 336 «Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом ГДПІ України від 22 квітня 1993 року № 15», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09 серпня 2002 року за № 649/6937;

наказ Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 2003 року № 487 «Про внесення Змін і доповнень до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2003 року за № 986/8307;

наказ Державної податкової адміністрації України від 24 квітня 2004 року № 243 «Про внесення Змін до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13 травня 2004 року за № 607/9206.

3. Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України (Чмерук М.О.) та Департаменту оподаткування доходів фізичних осіб Державної податкової служби України (Бусарєв В.В.) у встановленому порядку:

подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України;

забезпечити оприлюднення цього наказу.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра фінансів України Мярковського А.І. та заступника Голови Державної податкової служби України Ігнатова А.П.

Міністр
Ю. Колобов

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
фінансів України
07.07.2012 № 811

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
20 вересня 2012 р.
за № 1623/21935

ІНСТРУКЦІЯ
про порядок обчислення та справляння державного мита

I. Загальні положення

1. Цю Інструкцію розроблено відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (далі — Декрет).

2. Державне мито справляється за ставками у розмірах (частинах) неоподатковуваних(ого) мінімумів(у) доходів громадян та в процентному відношенні до відповідної суми документа (вартості відчужуваного майна тощо).

Фізичні особи та іноземні юридичні особи, що відповідно постійно проживають або знаходяться за межами України, сплачують вказане в підпункті «у» пункту 6 статті 3 Декрету мито у доларах США або в іншій валюті в розмірах, якщо це передбачено угодами з Україною.

3. Державне мито сплачується до вчинення дій, за які воно справляється, а у відповідних випадках — при видачі документів.

II. Порядок обчислення та справляння державного мита

1. У всіх органах, які справляють державне мито, державне мито сплачується митними марками або через фінансові установи шляхом внесення коштів у готівковій формі або їх переказу в безготівковій формі.

2. За вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами, а також виконавчими комітетами сільських, селищних та міських рад державне мито сплачується до вчинення нотаріальних дій, а за видачу дублікатів нотаріально посвідчених документів, що є в справах нотаріальних контор, — при їх видачі.

Державне мито за угодами, за якими одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується другою стороною, яка не звільнена від сплати державного мита, або пропорційно за домовленістю сторін.

У випадках, коли грошові суми для прийняття в депозит державної нотаріальної контори надходять поштою або через фінансову установу, належні суми державного мита відраховуються із сум, що надійшли, а залишок приймається в депозит. Утримані суми державного мита перераховуються до бюджету місцевого самоврядування державною нотаріальною конторою при черговій здачі до фінансової установи депозитних сум. Розрахунковий/касовий документ про сплату державного мита зберігається в справах державної нотаріальної контори.

3. За державну реєстрацію актів цивільного стану а також за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, державне мито сплачується до подання відповідної заяви. За видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану у зв’язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану державне мито сплачується до подання відповідної заяви про внесення змін або поновлення актового запису цивільного стану.

4. Державне мито за видачу паспорта громадянина України (крім обміну нині чинного паспорта на паспорт нового зразка), документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України, про реєстрацію місця проживання сплачується до подання заяви до відповідного органу.

5. За дії, що виконуються виконавчими комітетами сільських рад, за які повинно сплачуватися державне мито, останнє сплачується до вчинення дій або при видачі документів.

6. За видачу щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання державне мито сплачується митними марками при видачі відповідного документа. У разі відсутності митних марок державне мито сплачується через фінансові установи шляхом внесення коштів у готівковій формі або їх переказу у безготівковій формі.

7. Розрахункові/касові документи про сплату державного мита додаються до примірників посвідчених правочинів, до заяв про державну реєстрацію актів цивільного стану та інших відповідних матеріалів про видачу документів, а також до документів реєстрації укладених на біржах угод.

У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій вказується сума внесеного державного мита, реквізити розрахункового/касового документа.

Виконавчими комітетами сільської, селищної, міської ради на документах, що видаються платнику, і на відповідних документах та в книгах сільської, селищної та міської рад (реєстр для реєстрації нотаріальних дій тощо) робиться відмітка про суму стягнутого державного мита.

У разі сплати державного мита у відповідних графах або у графі «Для відміток» актових записів цивільного стану зазначається сума сплаченого державного мита.

Записи про надходження сум, що надійшли у сплату державного мита, провадяться в порядку, встановленому законодавством.

У випадках, коли платники звільняються від сплати державного мита, про це робиться відмітка на відповідних документах (в реєстрах, книгах тощо) з посиланням на законодавчі акти чи рішення сільських, селищних та міських рад про звільнення від сплати державного мита із зазначенням номера і дати цього рішення та документ, який підтверджує право на отримання пільги.

III. Порядок зарахування державного мита до бюджету

1. Відповідно до статті 6 Декрету державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджетів місцевого самоврядування на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України /далі — органи Казначейства/ (в іноземній валюті державне мито сплачується через уповноважені банки, інші фінансові установи України, національного оператора поштового зв’язку), крім державного мита, яке зараховується до Державного бюджету України.

2. Державне мито зараховується до Державного бюджету України на рахунки, відкриті в органах Казначейства, за дії, пов’язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов’язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин; за дії, передбачені підпунктами «б — е», «и», «к», «л» та «н» пункту 6 статті 3 Декрету, в частині, що стосується загальногромадянських закордонних паспортів.

Сплачене за ці дії державне мито в іноземній валюті зараховується на поточні рахунки в іноземній валюті, які відкриті на ім’я Державної казначейської служби України (далі — Казначейство України) в уповноважених банках.

У випадках, коли громадяни проживають не за місцем розгляду та оформлення документів, державне мито може бути перераховано поштовим переказом, в якому вказується, за яку дію чи документ сплачується це державне мито.

3. До документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається примірник розрахункового/касового документа (або його копія) про сплату державного мита.

IV. Порядок повернення державного мита

1. Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, передбачених статтею 8 Декрету.

2. Повернення державного мита у національній валюті здійснюється органом Казначейства, на рахунок якого зараховано цей платіж, за заявою платника. Повернення державного мита, сплаченого в іноземній валюті, здійснюється у валюті платежу з поточних рахунків в іноземній валюті, які відкриті на ім’я Казначейства України в уповноважених банках або у гривневому еквіваленті іноземної валюти, розрахованому за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на дату повернення коштів з бюджету, з відповідних рахунків, відкритих в органах Казначейства, про що платник зазначає у своїй заяві.

3. Повернення державного мита здійснюється на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування державного мита до бюджету, до відповідного органу, що контролює справляння надходжень державного мита.

Органи Казначейства здійснюють повернення платникам помилково або надміру сплачених сум державного мита за поданням органів, що контролюють справляння надходження державного мита (далі — Подання), згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року № 181), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за № 1000/7288.

Подання надається платником до відповідного органу Казначейства разом із заявою про повернення державного мита з бюджету та розрахунковим/касовим документом або копією (у разі повернення державного мита частково та якщо оригінал знаходиться у справі установи, яка справляє державне мито), що підтверджує сплату державного мита до бюджету.

Для повернення державного мита у справах, що залишаються в установах, які справляють державне мито, в Поданні цієї установи зазначається, що оригінал розрахункового/касового документа знаходиться у справі цієї установи.

V. Порядок справляння державного мита із окремих видів дій і документів

1. Порядок справляння державного мита за нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад

1. У державних нотаріальних конторах, виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 3 статті 3 Декрету.

2. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, на території яких немає державних нотаріальних контор, справляють державне мито за вчинення тих нотаріальних дій, що покладені на них Законом України «Про нотаріат».

3. За наявності неповнолітніх спадкоємців на момент відкриття спадщини (у тому числі й тих, які не є дітьми спадкодавця) державне мито справляється тільки з повнолітніх спадкоємців незалежно від того, що на час отримання свідоцтва про право на спадщину неповнолітні досягли повноліття.

За нові свідоцтва про право на спадщину, що видаються у зв’язку із внесенням змін до свідоцтва про право на спадщину на підставі згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду, державне мито справляється на загальних підставах. При цьому сума державного мита, сплачена за первісне свідоцтво, підлягає поверненню або за заявою платника зараховується в рахунок суми, що належить до сплати за видачу нового свідоцтва, якщо не минув рік з дня зарахування цієї суми до бюджету.

Сума державного мита, сплачена за посвідчення правочинів, визнаних судом недійсними, підлягає поверненню платнику, якщо не минув рік з дня зарахування цієї суми до бюджету.

При записі нових свідоцтв до реєстрів державних нотаріальних контор у відповідній графі вказується, коли і в якій сумі було справлено державне мито і де записано про стягнення. При цьому до основних документів, що залишаються у справі державної нотаріальної контори, додається судове рішення про визнання відповідних свідоцтв недійсними.

4. За вчинення нотаріальних дій, за які державне мито справляється пропорційно, державне мито обчислюється з суми, що зазначена сторонами, з додержанням правил, викладених у пунктах 5-12 цієї глави.

5. При обчисленні суми державного мита за посвідчення договорів відчуження фізичними особами житлових будинків, квартир або їх частин, кімнат, садових (дачних) будинків, інших об’єктів нерухомості вартість таких договорів приймається виходячи із суми договору, але не нижче оціночної вартості такого майна, а за посвідчення договорів відчуження юридичними особами зазначених у цьому пункті об’єктів нерухомості — не нижче балансової вартості з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості цих об’єктів та зносу на момент відчуження.

6. Державне мито за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок фізичною особою обчислюється та справляється із суми договору, але не нижче оціночної вартості земельної ділянки.

При здійсненні зазначених цивільно-правових договорів сплата державного мита провадиться за ставками, які встановлені Декретом.

7. За посвідчення договорів купівлі-продажу майна державних підприємств платниками державного мита є юридичні і фізичні особи, які направили свої кошти на придбання майна вказаних підприємств.

8. За посвідчення договорів, платежі за які провадяться періодично (наприклад, за договорами оренди майна), сума, з якої обчислюється і сплачується державне мито, визначається виходячи із загальної суми платежів за договір за весь час його дії. Якщо договір укладено на невизначений строк, то державне мито обчислюється і сплачується виходячи із загальної суми платежів за договором, але не більше ніж за три роки.

9. За посвідчення іпотечних договорів, а також за посвідчення договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, про продовження строку дії раніше укладеного договору або збільшення початкової суми договору державне мито обчислюється і справляється виходячи з оцінки нездійснених прав і невиконаних обов’язків або суми, на яку збільшується сума раніше укладених договорів.

10. За посвідчення договорів міни державне мито обчислюється з оціночної вартості того обмінюваного майна, яке, включаючи грошову доплату, буде мати вищу оціночну вартість.

За посвідчення договору міни державне мито справляється з більшої оціночної вартості обмінюваного майна за ставками, вказаними в підпунктах «а», «б», «г» та «д» пункту 3 статті 3 Декрету, відповідно до родинних відносин.

11. За посвідчення договору майнового найму, за умовами якого до суми платежів зараховується вартість збудованих наймачем будівель та інших споруд, обладнання приміщень, вартість проведеного наймачем капітального ремонту тощо, сума, з якої обчислюється і справляється державне мито, визначається виходячи із розміру платежів за договором з урахуванням зарахованих сум.

12. За вчинення виконавчих написів належна до сплати сума державного мита, у випадку звільнення стягувача від її сплати, стягується з боржника разом з боргом за написом державної нотаріальної контори.

13. За посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці, не зазначених в підпунктах «а», «б», «г» пункту 3 статті 3 Декрету, державне мито справляється за ставкою, визначеною підпунктом «д» пункту 3 статті 3 Декрету.

14. За ставкою, встановленою за посвідчення договорів поділу майна, договорів поруки та інших угод, що не підлягають оцінці, справляється державне мито за посвідчення договорів про порядок користування житловим будинком, угод про розірвання раніше укладених договорів.

За посвідчення договорів про продовження строку дії або збільшення суми договору державне мито справляється залежно від характеру договору за тими самими ставками, що застосовувалися при оплаті державного мита первісних договорів.

15. За посвідчення договорів відчуження фізичною особою транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів державне мито справляється виходячи із суми договору, але не нижче оціночної вартості.

16. Пільги щодо сплати державного мита за вчинення нотаріальних дій встановлені статтею 4 Декрету.

При наданні громадянам пільг зі сплати державного мита за вчинення нотаріальних дій враховується, що:

не втрачають права на пільгу зі сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, що належала спадкодавцеві на праві приватної власності, спадкоємці, які проживали із спадкодавцем, але тимчасово виїхали з постійного місця проживання у зв’язку з навчанням (учні, студенти, аспіранти), тривалим відрядженням, проходженням військової служби тощо;

при видачі громадянам свідоцтва про право на спадщину на житлові будинки в сільській місцевості для надання пільги зі сплати державного мита обов’язковою умовою є майбутнє проживання спадкоємців у цьому будинку. Спадкоємці при одержанні свідоцтва про право на спадщину сплачують державне мито у встановленому порядку. Надалі при пред’явленні відповідних документів про реєстрацію місця проживання у цьому житловому будинку, що знаходиться у сільській місцевості, та довідки з місця роботи про працевлаштування у сільській місцевості за заявою громадянина державне мито підлягає поверненню, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету;

пільга зі сплати державного мита, встановлена пунктом 18 статті 4 Декрету, надається при його сплаті за вчинення дій і видачу документів, що стосуються безпосередньо цих громадян, незалежно від того, хто звернувся за вчиненням в їхніх інтересах дій та одержанням документів.

17. За довіреності і заповіти, посвідчені особами відповідно до частини третьої статті 245 та статті 1252 Цивільного кодексу України, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, а також довіреності, які відповідно до частини четвертої статті 245 Цивільного кодексу України посвідчуються посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання, — державне мито не сплачується.

2. Порядок справляння державного мита зі справ, що розглядаються Департаментом консульської служби Міністерства закордонних справ України, представництвами Міністерства закордонних справ на території України, дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном

1. Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України і представництва Міністерства закордонних справ України на території України, за межами України — дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном за вчинення консульських дій справляють консульській збір.

2. Сплата консульського збору за вчинення консульських дій провадиться відповідно до підпунктів «б», «д», «о» пункту 6 статті 3 Декрету.

3. Порядок справляння державного мита зі справ, що розглядаються в органах Державної міграційної служби України

1. Органи Державної міграційної служби України справляють державне мито за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України; за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині чинного паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії.

2. Сплата державного мита за оформлення вказаних вище документів провадиться за ставками, встановленими підпунктами «а — г», «е — ж», «и — л», «н» пункту 6 статті 3 Декрету.

3. При наданні пільг громадянам за видачу зазначених документів враховується, що до числа громадян, яким надається пільга щодо сплати державного мита за видачу документів на право виїзду за кордон, якщо виїзд пов’язаний зі смертю або відвідинами могил близьких родичів, а також за видачу документів про запрошення в Україну осіб у зв’язку зі смертю або тяжкою хворобою близьких родичів, до яких відносяться особи, визначені Сімейним кодексом України.

Підставою для надання пільги зі сплати державного мита цим громадянам є відповідні документи Товариства Червоного Хреста України, закладу охорони здоров’я та документи, що підтверджують родинні зв’язки, копії яких повинні знаходитися в органах, що справляють державне мито.

Для громадян України та осіб, які їх супроводжують, пільга зі сплати державного мита за видачу їм документів на виїзд за кордон для лікування у зв’язку із захворюванням, пов’язаним із Чорнобильською катастрофою, надається на підставі відповідних документів закладів охорони здоров’я, що додаються до заяви на видачу документів на виїзд.

Особи, звільнені від сплати державного мита за видачу їм документів на виїзд за кордон, звільняються і від сплати державного мита за внесення будь-яких змін до цих документів.

4. Від сплати державного мита звільняються громадяни України за видачу дипломатичних і службових паспортів України та посвідчень особи моряка.

5. Сплачені суми державного мита підлягають поверненню при відмові у видачі документів, у тому числі при відмові в задоволенні заяви про вихід із громадянства України, у випадках, коли після сплати державного мита громадяни не зверталися за отриманням документів, а також якщо державне мито сплачене в більшому розмірі, ніж передбачено Декретом.

У випадках, коли громадяни відмовляються від поїздки за кордон після одержання дозволу на виїзд, сплачене державне мито не повертається.

4. Порядок справляння державного мита за реєстрацію місця проживання

1. Державне мито за реєстрацію місця проживання сплачується до подання заяви про реєстрацію місця проживання органам Державної міграційної служби України і у розмірі, встановленому підпунктом «м» пункту 6 статті 3 Декрету.

2. Не сплачується державне мито за реєстрацію місця проживання у зв’язку з обміном паспорта або в зв’язку зі зміною назви вулиці чи нумерації будинків.

5. Порядок справляння державного мита за державну реєстрацію актів цивільного стану

1. За державну реєстрацію актів цивільного стану, а також за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв, що видаються у зв’язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану, державне мито сплачується до подання відповідної заяви в розмірах, встановлених пунктом 5 статті 3 Декрету.

За вказаними ставками державне мито обчислюється також виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад), які провадять державну реєстрацію актів цивільного стану.

2. За державну реєстрацію зміни імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи (крім зміни при державній реєстрації шлюбу) справляється мито в розмірі, встановленому підпунктом «в» пункту 5 статті 3 Декрету.

За державну реєстрацію повторної зміни імені, не пов’язаної з державною реєстрацією шлюбу, державне мито сплачується в розмірі, встановленому підпунктом «г» пункту 5 статті 3 Декрету.

За видачу свідоцтв у зв’язку із внесенням змін до актових записів цивільного стану, складених стосовно малолітніх та неповнолітніх дітей особи, яка змінила ім’я (прізвище, власне ім’я, по батькові), у передбачених законом випадках державне мито справляється на загальних підставах.

3. Внесена сума державного мита повертається повністю у разі відмови відділу державної реєстрації актів цивільного стану у державній реєстрації акта цивільного стану чи у видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.

Державне мито, яке було сплачено за державну реєстрацію акта цивільного стану, повертається у разі анулювання актового запису цивільного стану. Державне мито підлягає поверненню у випадку, коли після його сплати платник не звернувся з питання державної реєстрації акта цивільного стану чи повторної видачі відповідного свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, а також видачі свідоцтва про державну реєстрацію акта цивільного стану у зв’язку зі зміною та поновленням актового запису цивільного стану.

Державне мито не повертається, якщо після подання заяви сам заявник відмовився від державної реєстрації акта цивільного стану або від повторного отримання свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.

6. Порядок справляння державного мита за видачу дозволу на право полювання

1. Державне мито за видачу щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання справляється у розмірі, встановленому підпунктом «т» пункту 6 статті 3 Декрету.

2. Порядок видачі посвідчення мисливця та контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання затверджений наказом Міністерства лісового господарства України від 21 березня 1997 року № 32, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 травня 1997 року за № 182/1986.

Державне мито справляється при видачі щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання.

7. Порядок справляння державного мита за операції з цінними паперами, біржові операції, проведення аукціонів та інші операції

1. При проведенні операцій з цінними паперами емітенти, які виявили бажання здійснити емісію таких паперів, сплачують державне мито перед реєстрацією випуску цінних паперів виходячи з номінальної вартості запланованого обсягу емісії.

Державне мито сплачується до бюджету місцевого самоврядування за місцем оформлення документів (місцезнаходженням емітента), що подаються для реєстрації випуску цінних паперів, а у випадках, коли емітент є юридичною особою, яка знаходиться за межами України, — за місцем розгляду документів (місцезнаходженням органу, що здійснює реєстрацію).

2. Державне мито за видачу приватизаційних паперів сплачується громадянами України в розмірі, встановленому підпунктом «п» пункту 6 статті 3 Декрету, від номінального значення таких паперів.

Державне мито за видачу приватизаційних паперів справляється відокремленими підрозділами публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» чи іншими фінансовими установами, які провадять видачу громадянам приватизаційних паперів, при їх видачі і зараховують отримані суми державного мита до бюджету місцевого самоврядування за їх місцезнаходженням.

3. Справляння державного мита за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах (за винятком операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України), провадиться у такому порядку.

Державне мито при укладенні угод справляється біржею з продавця до реєстрації укладеної угоди на біржі. Сплачені продавцем суми державного мита перераховуються біржею до бюджету місцевого самоврядування, на території якого здійснюються біржові операції, до 15 числа місяця, що настає за звітним. Державне мито може сплачуватися при укладенні угод до бюджету місцевого самоврядування самостійно самим продавцем, що дає право біржі на реєстрацію укладеної угоди. Розрахунковий/касовий документ на сплату державного мита в цьому разі зберігається в документах біржі або в них робиться відповідний запис про номер і дату документа, за яким сплачено державне мито, суму та отримувача коштів.

4. Сплата державного мита за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) провадиться організаторами прилюдних торгів (аукціону, тендеру) у розмірі 1 відсотка фактичної вартості реалізованих об’єктів нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожний реалізований об’єкт і перераховується до бюджету місцевого самоврядування за місцем проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) протягом 15 днів з дня його проведення.

5. Сплата державного мита за дії, пов’язані з видачею охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об’єкти інтелектуальної власності, провадиться у розмірах, указаних у підпункті «у» пункту 6 статті 3 Декрету.

VI. Контроль за дотриманням порядку справляння державного мита

1. Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України, місцеві фінансові органи та органи державної податкової служби проводять перевірки щодо правильності справляння державного мита, а також своєчасності й повноти внесення його до бюджету в усіх уповноважених органах, що його справляють.

2. Під час перевірки у державній нотаріальній конторі і в інших органах, що вчинюють нотаріальні дії, документів щодо вчинення нотаріальних дій за період, що перевіряється, необхідно установити за кожним документом: правильність застосування ставок державного мита; визначення суми, з якої справляється державне мито, в процентному відношенні до відповідної суми документа (вартості відчужуваного майна тощо); надання пільг зі сплати державного мита, а також перевірити, чи стягується державне мито з боржника при проведенні стягнення, вказаного у виконавчому написі, якщо стягувач звільнений від сплати державного мита.

3. Правильність справляння державного мита виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад) щодо реєстрації актів цивільного стану перевіряється шляхом зіставлення других примірників розрахункових/касових документів з даними реєстрації виданих документів, нотаріальних дій, актових записів цивільного стану у разі їх непередачі до відповідних органів державної реєстрації актів цивільного стану на дату перевірки, а також із залишеними в справах сільських, селищних, міських рад примірниками заповітів та інших документів. При перевірці нотаріальних дій, пов’язаних з відчуженням об’єктів нерухомого майна, правильність запису в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій необхідно звірити з даними обліку розрахункових операцій сільських, селищних, міських рад.

4. При перевірці у відповідних органах державної реєстрації актів цивільного стану перевіряються повнота і правильність справляння державного мита шляхом зіставлення заяв про реєстрацію актів цивільного стану з відомостями про сплачене державне мито, що містяться у відповідних актових записах цивільного стану. Поряд з цим використовуються наявні у відповідних органах державної реєстрації актів цивільного стану облікові матеріали (журнали обліку заяв про державну реєстрацію актів цивільного стану, про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, журнали, у яких здійснюється реєстрація заяв про повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, або книги обліку оприбуткування й витрачання бланків свідоцтв тощо, а також звіти про проведену державну реєстрацію актів цивільного стану).

5. Перевірки повноти і правильності справляння державного мита за реєстрацію місця проживання провадяться в територіальних органах Державної міграційної служби України, які здійснюють реєстрацію місця проживання.

6. У територіальних органах Державного агентства лісових ресурсів України перевіряється стан обліку і зберігання щорічних контрольних карток обліку добутої дичини, правильність ведення книг обліку виданих карток (вкладок до карток), а також правильність оформлення актів про знищення повернутих карток.

При перевірці повноти і правильності справляння державного мита посадові особи органу державної податкової служби зобов’язані погашати наявні на контрольних талонах, наклеєних у книгах, митні марки своїм підписом з проставлянням дати погашення або спеціальним штампом, виготовленим для цієї мети.

7. Правильність, повнота та своєчасність справляння державного мита за операції з цінними паперами, біржові операції, проведення аукціонів, видачу приватизаційних паперів перевіряються на підприємствах, установах і організаціях, які справляють державне мито.

Директор Департаменту
податкової, митної
політики та методології
бухгалтерського обліку

М.О. Чмерук

27-28 вересня 2012 року Міністерство юстиції зареєструвало наступні нормативно-правові акти, видані центральними органами виконавчої влади:
Дата реєстрації 27-09-2012
Реєстраційний №1660/21972
Видавник документа Міністерство юстиції України
Назва документа Наказ від 27 вересня 2012 року № 1428/5 «Про внесення змін до Правил ведення нотаріального діловодства»

Юриста з непорушною волею,
Юриста з серйозною долею,
З позицією активіста -
Вітаємо ми з днем юриста!
Вітаємо і побажаємо
Успіхів і помислів чистих,
І довгих днів життя променистих,
Щоб був ти непотоплюваний.
Щоб щастя тобі посміхалося,
Життя радістю наповнювалася!

НАКАЗ. Внесено зміни до Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

20.08.2012 м. Київ 1237/5

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 23 серпня 2012 року
за № 1428/21740

Про внесення зміни до
Положення про вимоги
до робочого місця (контори)
приватного нотаріуса та
здійснення контролю за
організацією нотаріальної
діяльності

Відповідно до статті 24 Закону України «Про нотаріат»

НАКАЗУЮ:

1. Внести до Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23 березня 2011 року № 888/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2011 року за № 406/19144, таку зміну:

підпункт 10.2 пункту 10 доповнити словами «в двох примірниках, один з яких у день проведення перевірки видається заявнику».

2. Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу (Чижмарь К.І.):

2.1. Забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно — правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

2.2. Довести цей наказ до відома начальників головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

3. Начальникам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі забезпечити належне виконання цього наказу.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр
Олександр Лавринович

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО“ щодо офіційного тлумачення положення
частини першої статті 61 Сімейного кодексу України

м. К и ї в Справа № 1-8/2012
19 вересня 2012 року
№ 17-рп/2012

Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого, доповідача,
Бауліна Юрія Васильовича,
Бринцева Василя Дмитровича,
Вдовіченка Сергія Леонідовича,
Винокурова Сергія Маркіяновича,
Гультая Михайла Мирославовича,
Запорожця Михайла Петровича,
Колоса Михайла Івановича,
Лилака Дмитра Дмитровича,
Пасенюка Олександра Михайловича,
Сергейчука Олега Анатолійовича,
Стецюка Петра Богдановича,
Стрижака Андрія Андрійовича,
Шаптали Наталі Костянтинівни,
Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО“ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України
(далі – Кодекс).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення приватного підприємства „ІКІО“.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами України положення частини першої статті 61 Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача Головіна А.С., дослідивши матеріали справи та висновки науковців Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“, Національного університету „Одеська юридична академія“, Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Приватне підприємство „ІКІО“ звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 Кодексу, відповідно до якого об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, в аспекті того, чи є статутний капітал та майно приватного підприємства об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Суб’єкт права на конституційне звернення стверджує, що неоднакова судова практика порушила його конституційні права, оскільки неоднозначне розуміння змісту права спільної сумісної власності подружжя судами загальної юрисдикції призводить до прийняття різних за змістом і правовими наслідками рішень. В одному випадку суди визначили майно та статутний капітал приватного підприємства „ІКІО“, створеного за рахунок спільної сумісної власності подружжя, як об’єкт права спільної сумісної власності подружжя і здійснили його поділ у відсотковому співвідношенні між спадкоємцями, в інших – виходили з того, що статутний капітал та майно такого підприємства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому один із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від діяльності приватного підприємства.

2. Вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

2.1. Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім’ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 Кодексу встановлено, що сім’я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім’єю.
Рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу).
Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути
будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту
(частина перша статті 61 Кодексу).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним
з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової
чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга
статті 364 ЦК України).
Спадкування є іншим видом набуття особистої приватної власності кожного з подружжя. При цьому до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця (статті 1218,
1219 ЦК України). Тому у складі спадщини може перебувати будь-яке майно, крім прав та обов’язків, нерозривно пов’язаних з особою спадкодавця.
З наведених положень випливає, що власність у сім’ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім’єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

2.2. Відповідно до Конституції України усі суб’єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга
статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
В Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частини третя, четверта статті 63 Господарського кодексу України (далі – ГК України).
Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України
(частини перша, друга статті 66 ГК України).
Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов’язки.
На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство
(або його частина), засноване одним із подружжя, – це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 66, 67, 69 частини першої статті 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України
в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Нотаріуси як спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу

Нотаріуси як спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу

Міжнародний досвід боротьби з відмиванням доходів, отриманих від злочинної діяльності свідчить, що правовою основою протистояння легалізації таких коштів, особливо за умов глобалізації, є не тільки міжнародні правові документи, але і досконале національне законодавство.

Міжнародні документи відносять певні дії до дій щодо легалізації незаконно отриманих доходів, в тому числі такі як:

- зміну правового режиму або передачу майна, придбаного в результаті злочинної діяльності чи участі в злочинній діяльності, з метою приховування, перекручення факту незаконного походження цього майна;

- приховання або перекручення дійсного правового режиму, джерела походження, місцезнаходження майна, його незаконне розміщення, переміщення, також приховування або перекручення прав на майно, свідомо придбаного в результаті злочинної діяльності або участі у злочинній діяльності;

- придбання чи збереження, використання майна, що на час його одержання було свідомо придбане в результаті злочинної діяльності чи участі у злочинній діяльності.

Тобто, як бачимо, здійснення таких дій є нетрадиційними способами по відмиванню доходів. А для їх проведення необхідно використання повноважень певних установ та професій, які раніше не були задіяні в складній системі відмивання брудних доходів.

З урахуванням міжнародного досвіду, до законодавчих актів України внесено відповідні зміни та істотно розширено коло осіб, яких віднесено до суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Так, з прийняттям Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 18.05.2010 № 2258-17 (далі-Закон) на нотаріусів покладено нову функцію, здавалося б не властиву самій їх діяльності, а саме, здійснення фінансового моніторингу та відповідно віднесено їх до спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Хотілось би звернути увагу, що Закон відносить нотаріусів не просто до суб’єктів первинного фінансового моніторингу, а до спеціально визначених (ст.5 Закону). Очевидно і забезпечення такої функції, як проведення фінансового моніторингу, а відповідно і виконання обов’язків у спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу відрізняються від забезпечення функції та виконання обов’язків суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

Стаття 1 Закону розкриває суть поняття фінансового моніторингу, як сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Як бачимо є первинний та державний фінансовий моніторинг.

В свою чергу, державний фінансовий моніторинг — це сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами державного фінансового моніторингу, у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

А первинний фінансовий моніторинг складає сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, на виконання вимог Закону та в свою чергу включають проведення обов’язкового фінансового моніторингу та внутрішнього фінансового моніторингу.

Який же первинний фінансовий моніторинг, як спеціально визначені суб’єкти проводять нотаріуси?

Стаття 6 Закону визначає загальний перелік завдань, обов’язків та прав суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Однак, цією ж статтею передбачено, що на спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу не поширюються певні обов’язки, в тому числі:

- щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають обв’язковому фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 Закону;

- та повідомлення Держфінмоніторингу про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу,- протягом трьох робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення.

Таким чином, ми з’ясували, що Закон покладає на нотаріуса як спеціально визначеного суб’єкта первинного фінансового моніторингу обов’язок проведення внутрішнього фінансового моніторингу, а також встановили, що обсяг обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу у нотаріуса менший порівняно з іншими суб’єктами.

Тепер з’ясуємо порядок настання певних обов’язків у нотаріуса.

Так, пунктом першим частини другої статті 6 Закону передбачено обов’язок суб’єкта первинного фінансового моніторингу стати на облік у Держфінмоніторингу у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядком взяття на облік суб’єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу і подання Державній службі фінансового моніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 747 (далі – Порядок) передбачено механізм взяття на облік нотаріусів.

Згідно з абзацом п’ятим пункту 6 Порядку визначено, що нотаріуси, як спеціально визначені суб’єкти первинного фінансового моніторингу, подають Держфінмоніторингу інформацію, необхідну для взяття їх на облік не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дати встановлення ділових відносин з клієнтом, який має намір вчинити один з правочинів, визначених частиною першою статті 8 Закону.

Як бачимо, тільки за умови встановлення ділових відносин з клієнтом і тільки щодо посвідчення певних правочинів нотаріус подає необхідну інформацію для взяття його на облік, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Такими правочинами є:

купівля-продаж нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

Діловими відносинами, відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону, є відносини між клієнтом та нотаріусом, що виникли на підставі договору про надання фінансових або інших послуг.

Згідно із статтею 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно, або в письмовій формі. Враховуючи наведене, ділові відносини вважаються встановленими з моменту укладання договору про надання відповідних послуг як у письмовій формі, так і в усній формі, у випадках, коли законодавством для укладання таких договорів письмова форма не обов’язкова.

Враховуючи специфіку діяльності нотаріуса — встановлення ділових відносин з клієнтом є первинною складовою вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до пункту 7 Порядку інформація, необхідна для взяття суб’єкта на облік, подається на паперових носіях за формою, встановленою Держфінмоніторингом.

З метою забезпечення виконання зазначеного Порядку Держфінмоніторингом прийнято наказ від 26.08.2010 №148 «Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов’язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та Інструкції щодо їх заповнення», який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 06.10.2010року за № 891/18186.

Наказом затверджено форму №1-ФМ «Форма обліку СПФМ (відокремленого підрозділу)». Нотаріуси заповнюють форму, передбачену для спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово.

Законом визначено, що внутрішній фінансовий моніторинг – це сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу з:

- виявлення фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу відповідно до статті 16 Закону;

- із застосуванням підходу, що ґрунтується на проведенні оцінки ризиків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

- ведення обліку таких операцій та відомостей про їх учасників;

- подання інформації Спеціально уповноваженому органу про операції, що мають високий ступінь ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму:

- а також додаткової інформації про фінансові операції та їх учасників, що стали об’єктом фінансового моніторингу з боку Спеціально уповноваженого органу.

Стаття 16 Закону містить ознаки та говорить про інші ризики для визначення певних фінансових операцій такими, які підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу.

Виникає перше запитання з приводу того, що ж таке фінансова операція для нотаріуса. Закон дає нам відповідь на це запитання таким чином, що фінансова операція – це будь – які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Що таке активи, ми розуміємо, дії нотаріуса щодо активів клієнта для нас теж зрозумілі, а те що нотаріус за певних умов є суб’єктом первинного фінансового моніторингу, знову ж таки, визначено Законом.

Так, статтею 8 Закону передбачено, що виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується нотаріусами, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

Пункт другий частини другої статті 6 Закону зобов’язує нотаріуса, як суб’єкта первинного фінансового моніторингу здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом.

Частина третя статті 9 Закону визначає наступні випадки проведення ідентифікація та вивчення фінансової діяльності клієнта:

- встановлення ділових відносин з клієнтами;

- виникнення підозри в тому, що фінансова операція може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму;

проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу;

проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами на суму, що дорівнює чи перевищує 150 000 гривень, або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 150 000 гривень.

Що ж стосується нотаріусів, то зважаючи, що Закон визначив їх спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу і надав право виконувати певні обов’язки за певних умов, то і здійснення ідентифікації та вивчення фінансової діяльності проводить тільки в одному випадку – це при встановленні ділових відносин з клієнтами.

Що ж таке ідентифікація клієнта? Це перш за все встановлення відомостей та інформації що характеризує клієнта, як учасника фінансової операції.

Враховуючи вимоги Закону нотаріус зобов’язаний здійснювати ідентифікацію з урахуванням положень нормативно-правового акту Міністерства юстиції України, як органу що забезпечує регулювання та нагляд. Пунктом 4.7 Положення про здійснення фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2010 № 2339/5 передбачено, що ідентифікацію клієнта нотаріус має здійснювати з урахуванням критеріїв ризику, встановлених Держфінмоніторингом.

Однак, здійснення ідентифікації – це не тільки обов’язок, а це і захід по виявленню фінансової операції, що підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу. Адже, здійснивши ідентифікацію та оцінивши всі можливі критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму нотаріус виявляє чи є певна фінансова операція такою, що підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу.

Коли ми звертаємось до статті 6 Закону, то бачимо формулювання, що звучить наступним чином: «здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта». Стаття 9 Закону має назву: «Ідентифікація клієнтів, які проводять фінансові операції, та вивчення їх фінансової діяльності». По тексту цієї ж статті звучить те ж формулювання щодо вивчення змісту діяльності та фінансового стану.

Виникає запитання яким чином нотаріус, як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу може вивчити фінансову діяльність клієнта? Також виникає запитання, яка фінансова діяльність є у фізичних осіб, які не є підприємцями?

Адже, провівши аналіз певних норм нормативно-правових актів приходимо до висновку, що фінансова діяльність – це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства. Тобто, у вузькому розумінні основний зміст фінансової діяльності полягає у фінансуванні підприємства. Сама ж фінансова діяльність підприємства базується на підприємницькій діяльності та опосередковує її. Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми своєї діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи — суб’єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових. Згідно з Цивільним кодексом України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами й відповідачами в суді та господарському суді.

У чинному законодавстві закріплені положення, що фіксують наявність у підприємств певних організаційно-правових атрибутів, які їм властиві як господарюючим суб’єктам — юридичним особам: самостійний баланс, що визначає джерела і розміщення фінансових ресурсів підприємства, поточний та інші рахунки в банківських установах, печатка зі своїм найменуванням. Як бачимо, всі вони найтіснішим чином пов’язані саме з фінансовою діяльністю підприємств.

Нотаріус, як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу здійснюючи ідентифікацію клієнта, отримає відповідні документи, що підтвердять:

- повне найменування, місцезнаходження юридичної особи;

- відомості про органи управління та їх склад;

- дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками і майном;

- відомості про власників істотної участі в юридичній особі;

- відомості про контролерів юридичної особи;

- ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;

- реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку. Однак, виникає логічне запитання, що може бути підтвердженням фінансової діяльності підприємства. Мабуть це може бути самостійний баланс, який визначає джерела і розміщення фінансових ресурсів підприємства.

Що може бути підтвердженням фінансової діяльності фізичної особи – підприємця, якщо власний капітал підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна?

Крім вивчення фінансової діяльності, при здійсненні ідентифікації клієнта, як було раніше сказано і як визначено частиною восьмою статті 9 Закону, правом нотаріуса є витребування інформації щодо фінансового стану клієнта.

Що ж можна віднести до інформації, що підтверджує фінансовий стан клієнта? Клієнтом може бути, як фізична особа так і юридична особа. Мабуть і відповідна інформація має бути різною. Можливо це інформація про період діяльності та обсяг ділової активності, регулярності здійснення операцій, їх природи та розмірів.

Однак, нотаріуси є спеціально визначеними суб’єктами первинного фінансового моніторингу і головний їх обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріуси не володіють будь-якими навичками та знаннями щодо бухгалтерського обліку та аудиту щоб на достатньому рівні вивчити фінансову діяльність та фінансовий стан клієнта.

Тому, на нашу думку, для ефективного виконання нотаріусами повноважень спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу доцільно було б на законодавчому рівні врегулювати питання надання відповідними органами відповідних документів, що підтверджували б наявність достатньої фінансової діяльності клієнта, а також підтверджували фінансовий стан клієнта незалежно чи є це фізична чи юридична особа.

С.В.Нечипорук,
кандидат юридичних наук,
заступник начальника управління –
начальник відділу фінансового моніторингу осіб,
які надають юридичні послуги
Управління нотаріату
та фінансового моніторингу
юридичних послуг
Департаменту нотаріату, банкрутства та
функціонування центрального засвідчу вального органу

Список використаної літератури

1. Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 18.05.2010 № 2258-17 // Голос України від 22.05.2010. – №93.

2. Порядок взяття на облік суб’єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу і подання Державній службі фінансового моніторингу інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму: постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 747// Офіційний вісник України. – 2010. — №65. – Ст.2261

3. Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України: наказ Міністерства юстиції України від 29.09.2010 № 2339/5 // Офіційний вісник України. . – 2010. — №74. – Ст.2652

4. Чижмарь К.І, Гаєвський І. М., Актуальні питання фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, для суб’єктів первинного фінансового моніторингу, державне регулювання і нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство юстиції України. Методичні рекомендації. Офіційне видання. К.: ПрАТ“Видавництво“Київська правда”. 2010. – Cт. 12.

5. Лютий І.О. Нові тенденції розвитку фінансової системи держави // Фінанси України.- 2004.- №5.

6. Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. наук: спец. 25.00.02 / Т.В. Хайлова; До-нец. держ. ун-т упр. – Донецьк, 2004. – 17 с.

НАКАЗ. Визнано такими, що втратили чинність, деякі накази Міністерства юстиції України

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗ

29.08.2012 м. Київ № 1282/5

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2012 року за № 1470/21782

Про визнання такими, що
втратили чинність, наказів
Міністерства юстиції України
від 01 грудня 2006 року № 87/5,
від 12 грудня 2008 року № 2152/5
та від 07 лютого 2009 року № 224/5

Відповідно до статті 2¹ Закону України «Про нотаріат»

НАКАЗУЮ:

1. Визнати такими, що втратили чинність, накази Міністерства юстиції України від 01 грудня 2006 року № 87/5 «Про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 01 грудня 2006 року за № 1253/13127 (із змінами), від 12 грудня 2008 року № 2152/5 «Про затвердження Порядку підвищення рівня кваліфікації приватних нотаріусів із спадкового права», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 грудня 2008 року за № 1188/15879, та від 07 лютого 2009 року № 224/5 «Про затвердження Порядку проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, якими протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю не здійснювалась нотаріальна діяльність», зареєстрований у Міністерстві юстиції 12 лютого 2009 року за № 136/16152.

2. Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу (Чижмарь К.І.):

2.1. Забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

2.2. Довести цей наказ до відома начальників головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

3. Начальникам головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі забезпечити належне виконання цього наказу.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на директора Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу Чижмарь К.І.

Міністр
Олександр Лавринович

Міністерство юстиції змушене публічно заявити про спростування неправдивої публікації інтернет-ресурсу «Українська правда» та його проекту «Економічна правда», що позиціонують себе як засоби масової інформації.

Так, 19 вересня 2012 року цими інтернет-ресурсами було опубліковано статтю «Іпотечна корупція в законі», яка містить повністю неправдиві твердження щодо регуляції Міністерством юстиції України ринку реалізації заставного майна.

При цьому, указані інтернет-ресурси були тричі поінформовані прес-службою Мін‘юсту про те, що Міністерство юстиції не займається реалізацією заставного майна та не має для цього жодних повноважень.

Зокрема, 20 вересня на адресу інтернет-ресурсу «Українська правда» було надіслано письмове прохання опублікувати спростування неправдивого повідомлення, як то перебачено статтею 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Проте інтернет-ресурс «Українська правда» проігнорував законну вимогу Міністерства юстиції.

Натомість проектом «Економічна правда» було опубліковано чергове повідомлення з неправдивим заголовком «Мін’юст заявляє, що не має відношення до виконавчої служби».

У цьому зв‘язку Міністерство юстиції змушене розмістити указане спростування на власному офіційному веб-сайті – www.minjust.gov.ua, а також розіслати відповідне спростування для можливої публікації засобами масової інформації.

Принагідно відзначимо, що, можливо, саме така не доброчесна діяльність, яку продемонстрували інтернет-ресурс «Українська правда» та його проект «Економічна правда», стала підставою для виникнення законодавчої ініціативи щодо введення відповідальності за наклеп.