КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 29 жовтня 2009 р. N 1168
Київ
Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю
Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Установити, що форма трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (далі — фізична особа), затверджується Міністерством праці та соціальної політики.
2. Для реєстрації трудового договору фізична особа подає у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи державній службі зайнятості за місцем свого проживання підписаний сторонами трудовий договір у трьох примірниках, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера, копію такої довідки, виданої працівникові, його трудову книжку та пред’являє паспорт. Підпис у трудовому договорі працівника, який не був присутній під час його реєстрації, посвідчується нотаріально.
3. Відповідальна особа державної служби зайнятості реєструє в день подання фізичною особою документів, передбачених пунктом 2 цієї постанови, трудовий договір у книзі реєстрації трудових договорів, форма якої затверджується Міністерством праці та соціальної політики, після чого два примірники такого договору з відміткою про реєстрацію повертаються фізичній особі.
Фізична особа зобов’язана вручити під розписку працівникові один примірник зареєстрованого трудового договору протягом трьох робочих днів з дня його надходження, про що робиться відповідний запис у книзі реєстрації, а також повернути трудову книжку із записом про прийняття на роботу.
4. У разі розірвання трудового договору за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених Кодексом законів про працю України, така особа зобов’язана письмово повідомити про свій намір працівникові та у визначені строки провести передбачений законодавством розрахунок.
5. Зняття державною службою зайнятості з реєстрації трудового договору у випадках, передбачених пунктом 4 цієї постанови, проводиться за умови подання фізичною особою:
примірника трудового договору;
заяви про зняття трудового договору з реєстрації із зазначенням дати звільнення з роботи працівника та підстав розірвання зазначеного договору;
копій документів, що підтверджують:
- надсилання працівникові повідомлення про намір розірвати з ним трудовий договір (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). У разі коли вручити поштове відправлення неможливо, подаються копії підтвердних документів;
- проведення передбаченого законодавством розрахунку з працівником або копію платіжної відомості із зазначенням суми депонованої заробітної плати.
6. Державна служба зайнятості протягом трьох робочих днів з дня надходження зазначених у пункті 5 цієї постанови документів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів та повідомляє працівникові.
7. За зверненням працівника, який не був присутній під час зняття трудового договору з реєстрації, посадова особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів з дня такого звернення робить відповідну відмітку у виданому йому примірнику трудового договору та засвідчує у трудовій книжці запис про звільнення з роботи, внесений фізичною особою.
8. У разі коли документи, що подаються для реєстрації чи зняття з реєстрації трудового договору, не відповідають вимогам цієї постанови, органи державної служби зайнятості повертають їх без вчинення будь-яких дій із зазначенням причини.
9. Працівник має право оскаржити рішення фізичної особи щодо його звільнення з роботи у порядку, встановленому законодавством.
10. Міністерству праці та соціальної політики привести в місячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою.

Прем’єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

Інд. 26

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 28.09.2009 р. N 1275/10/13-09
Головам апеляційних адміністративних судів України

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням окремих норм податкового законодавства, у порядку надання методичної допомоги Вищий адміністративний суд України вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома адміністративних судів України.
1. Чи повинен суб’єкт малого підприємництва — фізична особа, який сплачує єдиний податок за найвищою ставкою, сплачувати податки з доходів, отриманих від видів підприємницької діяльності, які не зазначено у свідоцтві про сплату єдиного податку, за загальним способом оподаткування?
Згідно з абзацом третім пункту 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (далі — Указ) у разі, коли фізична особа — суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Порядок переходу суб’єкта малого підприємництва на спрощену систему оподаткування врегульовано пунктом 4 Указу.
Згідно з абзацом другим пункту 4 Указу форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.
Згідно з Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року N 599 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за N 752/4045, підставою для видачі Свідоцтва є подання суб’єктом підприємницької діяльності — фізичною особою письмової заяви згідно з додатком 1 до зазначеного Порядку.
У рядку 2 вказаної заяви зазначається вид (види) діяльності, яким суб’єкт підприємницької діяльності передбачає займатися.
Зазначені суб’єктом малого підприємництва види діяльності записуються податковим органом у Свідоцтві про сплату єдиного податку.
Слід зауважити, що нормами Указу не передбачено обов’язку суб’єкта малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обирати вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, якими він планує займатися.
Натомість про наявність такого обмеження можна зробити висновок зі змісту підзаконного нормативного акта, яким є Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку.
Разом із тим, подібне обмеження не може бути застосовано виходячи з такого.
Обмеження у застосуванні спрощеної системи щодо деяких видів підприємницької діяльності встановлені Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень цього Закону з 1 липня 2005 року до прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування» Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» застосовується з урахуванням таких особливостей.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва не поширюється на:
суб’єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов’язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;
суб’єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов’язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;
суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких може застосовуватися спрощена система оподаткування, чинне законодавство не містить. При цьому додаткові обмеження не можуть встановлюватися підзаконними нормативними актами, зокрема Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку.
У свою чергу, вичерпний перелік умов, дотримання яких є необхідним для застосування спрощеної системи оподаткування, встановлені пунктом 1 Указу. Ці умови не обмежують суб’єкта малого підприємництва у виборі здійснюваних ним видів діяльності лише тими, що зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку чи в будь-якому іншому документі.
Отже, суб’єкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.
За таких обставин режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі доходи суб’єкта малого підприємництва, що обрав спрощену систему оподаткування, незалежно від видів підприємницької діяльності, від яких ці доходи одержані.
Наявність певного рядка в заяві суб’єкта малого підприємництва про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку та зміст самого свідоцтва не можуть слугувати такими обмеженнями, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не може встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Ураховуючи наведене, норми Указу поширюються на всі доходи суб’єкта спрощеної системи оподаткування, отримані ним як виручка від реалізації товарів, робіт, послуг у межах усіх видів здійснюваної ним підприємницької діяльності.
При цьому ставка, за якою сплачується єдиний податок таким суб’єктом малого підприємництва, визначається з урахуванням абзацу третього пункту 2 Указу.
2. Чи змінюється статус податкового боргу на статус податкового зобов’язання в разі оскарження суб’єктом підприємницької діяльності податкового повідомлення — рішення, яким визначено це зобов’язання?
Відповідно до приписів підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов’язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.
У той же час податковий борг — це податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.
Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі не сплати у встановлений строк податкового зобов’язання, узгодженого в адміністративному порядку.
Днем узгодження податкового зобов’язання платника податків у разі апеляційного оскарження такого податкового зобов’язання є день закінчення процедури адміністративного оскарження (частина п’ята пункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
У свою чергу, процедура адміністративного оскарження згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» закінчується:
останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі, коли така заява не була подана у зазначений строк;
днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;
днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.
Водночас відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Якщо ж сума узгодженого платником податків податкового зобов’язання не сплачена у встановлений строк, вона визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов’язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов’язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов’язання строк сплати визначається пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і становить десять днів.
Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому податкове зобов’язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.
Однак у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов’язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») несплачене податкове зобов’язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
При цьому порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6 — 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов’язання.
Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми податкового зобов’язання, узгодженого в апеляційному порядку, поза межами строку сплати такого податкового зобов’язання не надає відповідному податковому зобов’язанню статусу неузгодженого. Відтак, зазначена сума залишається податковим боргом платника податків. Разом із тим, у разі позитивного вирішення справи на користь платника податків відповідні податкові повідомлення та вимоги вважаються відкликаними на підставі пункту «в» підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Сплачені (стягнуті) на погашення такого податкового боргу суми можуть за відповідних обставин набути статус надмірно сплачених і підлягають поверненню платникові податків у порядку, визначеному пунктами 15.3, 15.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Цей лист пропонуємо довести до відома суддів апеляційного та місцевих судів для врахування при здійсненні правосуддя.

Голова суду О. Пасенюк

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009

Що загрожує, якщо єдиноподатник не подавав звіти щодо персоніфікації протягом декількох років

Підприємець – єдино податник (без найманих працівників) не подавав звітність щодо персоніфікації з 2003 року. Які штрафи йому загрожують????

Подавати звітність щодо персоніфікації зобов‘язаний будь-який підприємець незалежно від системи оподаткування та наявності / відсутності найманих працівників. Якщо працівників не було підприємець перебував на спрощеній системі , то йому достатньо було подавати всього лише форму – „ІНДАНІ — СПД” (за 2008 рік приймали „ІНДАНІ”).
Радимо підприємцю, всі звіти щодо персоніфікації, починаючи зі звіту за 2004 рік і по поточну дату, заповнити і подати.
Виходячи з п.5 ч. 9 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-IV за неподання або несвоєчасне подання пенсійної звітності накладається штраф у розмірі: Штраф = Сума страхових внесків, які сплачено або підлягають сплаті х 10% х Кількість місяців затримки подання звіту, але не менше 170 грн.
При найгіршому варіанті перевіряючи можуть визначити річну суму сплачених внесків як: 12 х 42% Ставка єдиного податку. Однак розраховувати штраф з цієї суми не зовсім правильно, оскільки в єдиноподатника без найманих працівників обов’язок зі сплати внесків до ПФ як такий до прийняття постанови КМУ від 14.04.2009 р. №366 не виникала. Отже, штраф повинен складати 170 грн. за кожний неподаний звіт.
Таким чином, при найсприятливішому розвитку подій якщо подати звіти за 2004 – 2008 роки до 01.11.2009 р., то сума штрафу за їх неподання становитиме15 624,00 грн. (при ставці єдиного податку 200 грн. / місяць).
При лояльному підході працівників ПФ штраф становитиме: 170 х 5 = 850 грн. Часто саме так у ПФ і вчиняють з підприємцями (адже головне те, що заборгованість перед ПФ зі сплати внесків не було).

№ К-1126/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2009 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.
суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006
у справі № 37/155-1 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом приватного підприємства «Авеста»
до Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2006, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006, позов задоволено: визнані недійсними податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ від 28.02.2005 № 0007572342/1 про визначення ПП «Авеста» податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток в сумі 12 671,84 грн, в тому числі 8447,89 грн — основний платіж, 4223,95 грн — штрафні санкції; від 01.03.2005 № 0001822343/1 про визначення вказаному платнику податків податкового зобов’язання із штрафних санкцій, накладених на підставі пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в сумі 50000,00 грн.
Судові рішення вмотивовані посиланням на норму статті 82 КАС України та висновки судово-економічної експертизи, викладені у висновку від 02.06.2006 № 37, при оцінці доводів позивача про правомірність формування ним валових витрат у І кварталі 2004 року, підтверджених первинними документами /авансовими звітами, посвідченнями на відрядження, наказами директора на відрядження та господарськими договорами/, а також на встановлений в судовому процесі факт одноразової продажі квартири за договором купівлі-продажу від 21.03.2002 через товарну біржу «Універсал», що не може вважатися торгівельною діяльністю позивача, при здійсненні якої застосовується Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
В касаційній скарзі Західно-Донбаська ОДПІ просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкової інспекції, викладений в акті перевірки від 09.12.2004, про порушення ПП «Авеста» підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок включення до складу валових витрат І кварталу 2004 року витрат, не підтверджених відповідними документами обліку, а саме: авансовими звітами; пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» внаслідок здійснення розрахункової операції з продажу квартири гр. ОСОБА_1 без використання реєстратора розрахункових операцій.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ — документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 3 статті 3 цього Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Податкова та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Оцінивши відповідно до статті 86 КАС України пред’явлені в судовому процесі авансові звіти, посвідчення про відрядження працівників позивача, відповідні накази директора підприємства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про документальне підтвердження витрат позивача на загальну суму 10 100,00 грн, понесених у зв’язку з його господарською діяльністю.
Правильність висновку судів підтверджується також і висновком судово-економічної експертизи від 02.06.2006 № 37, згідно з яким висновки Західно-Донбаської ОДПІ, викладені в акті перевірки від 09.12.2004, зокрема щодо формування валових витрат І кварталу 2004 року не знайшли документального підтвердження.
Згідно з преамбулою Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Статтею 1 Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі — суб’єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Згідно з наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі України від 03.09.1997 р. № 456, яким затверджено проект галузевого стандарту «Роздрібна, оптова торгівля і громадське харчування. Основні терміни та визначення», торгівельна діяльність — ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян по здійсненню купівлі та продажу споживчих товарів з метою одержання прибутку; внутрішня торгівля — сфера підприємницької діяльності з реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб’єктами господарювання всіх форм власності, яка охоплює оборот засобів виробництва та включає оптову торгівлю, посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю.
Таким чином, сфера торгівлі, на яку поширюється правове регулювання Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», є сферою підприємницької діяльності з характерними для неї ознаками систематичності здійснення купівлі та продажу товарної продукції. А відтак вимоги цього Закону не поширюються на одноразову купівлю чи продаж товару суб’єктом підприємницької діяльності іншої, ніж торгівля, громадське харчування чи надання послуг.
Це підтверджується і змістом статті 3 зазначеного Закону, якою встановлені обов’язки для суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Закон не обмежив виконання цих обов’язків лише продажем товарів / наданням послуг /, а й встановив, що продаж повинен мати місце у сфері торгівлі, громадського харчування чи послуг.
З огляду на це продаж позивачем за готівку квартири гр. ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 21.03.2002 через товарну біржу «Універсал» без встановлення факту здійснення підприємницької діяльності в сфері торгівлі не вимагав проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2006- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Є.А.Усенко

Судді підпис Л.І.Бившева

підпис М.І.Костенко
підпис Н.Є.Маринчак
підпис Т.М.Шипуліна

З оригіналом згідно

Відп. секретар А.О.Патюк

Виконавчі написи на іпотечних договорах, які тягнуть за собою задоволення вимог кредитних установ на виплати за іпотечними зобов‘язаннями, вчинятимуться нотаріусами у разі, якщо підтверджено достатні підстави для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання основних зобов‘язань.

Відповідний наказ, яким вносяться зміни до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, підписав Міністр юстиції Микола Оніщук.

Зміни до нормативної бази були розроблені за підсумками спільної наради-колоквіуму представників Міністерства юстиції, Національного банку України, Асоціації «Український Кредитно-банківський союз», Асоціації українських банків та членів Ради Української нотаріальної палати, яка відбулася 2 листопада в Міністерстві юстиції. Наслідком дискусії стало визнання учасниками зустрічі необхідності ґрунтовного вивчення питань нормативно-правового регулювання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З урахуванням проведеного аналізу нотаріальної практики щодо вчинення нотаріальних написів у період січень-жовтень 2008-2009 років, а також численних звернень та пропозицій кредитних установ, Міністерством юстиції видано наказ „Про внесення змін до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, за яким абзац одинадцятий пункту 283 Інструкції викладено у новій редакції.

Зокрема, передбачається, що виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов‘язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було передбачене умовами основного зобов‘язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання основного зобов‘язання.

*** Довідково. За десять місяців (січень –жовтень) нотаріусами України вчинено у 2008 році 5074 виконавчі написи і 7147 виконавчих написів у 2009 році, тобто виконавчих написів за порівняльні періоди збільшилось на понад 2 тисячі.

Із загальної кількості виконавчих написів – виконавчі написи вчинені по іпотечних договорах становили у 2008 році 53 %, а у 2009 – 59 %, відбулось невелике зростання.

Від загальної кількості виконавчих написів по іпотечних договорах — кількість виконавчих написів, вчинених по іпотечних договорах у разі закінчення строку основного зобов’язання у порівняльних періодах 2008 та 2009 років була однаковою, становила 19 %.

Від загальної кількості виконавчих написів по іпотечних договорах кількість виконавчих написів, вчинених до закінчення строку основного зобов’язання у 2008 році становила 81 %.

Від загальної кількості виконавчих написів по іпотечних договорах кількість виконавчих написів, вчинених до закінчення строку основного зобов’язання у 2009 році становила:
до внесення змін до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України – 59 %;
після внесення змін до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України – 22 %;
в сумі – 81 %.

Кількість виконавчих написів, вчинених до закінчення строку основного зобов’язання, у процентному відношенні до загальної кількості виконавчих написів, вчинених по іпотечних договорах за порівняльний період 2008 та 2009 років — однакова ( 81%), що свідчить про те, що нотаріуси при вчиненні зазначених виконавчих написів керувались положеннями чинних законодавчих актів (Закони України „Про іпотеку”, „Про нотаріат”).

Із загальної кількості постанов про відмову у вчиненні виконавчих написів 86 % у 2008 році і 76 % у 2009 році склали постанови про відмову у вчиненні виконавчих написів на іпотечних договорах про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому як у 2008 році так і за аналогічний період цього року постанови про відмову у вчиненні виконавчих написів на іпотечних договорах до закінчення строку основного зобов’язання склали близько 62% від кількості постанов про відмову щодо кількості виконавчих написів.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

З 17 листопада будь-яка фізична чи юридична особа може здійснити перевірку дійсності бланку нотаріального документу через мережу Інтернет за даними Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.

Як повідомив Міністр юстиції Микола Оніщук, відповідний веб-ресурс за дорученням Мін’юсту був розроблений та запроваджений Державним підприємством Міністерства юстиції «Інформаційний центр».

Веб-сайт для доступу до відомостей Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів розміщено за адресою http://rnb.informjust.ua/pages/default.aspx.

Пошук інформації у Єдиному реєстрі про дійсність чи недійсність певного спеціального бланка нотаріального документа можна здійснити за його серією та номером. За результатами пошуку з Єдиного реєстру надається одна з наступних сукупностей відомостей:

дата видачі бланка (якщо відомості про витрачання бланка у Єдиному реєстрі відсутні);
відомості про витрачання бланка або недійсність бланка (код та дата витрачання);
відомості про відсутність інформації про бланк у Єдиному реєстрі.

Міністр нагадав, що право доступу до відомостей Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів через веб-сайт для пошуку та перегляду інформації про дійсні та недійсні бланки визначено Порядком витрачання, зберігання, обігу спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання та опису і зразка такого бланка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. Згідно з цим документом, право доступу до Реєстру мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства, установи, організації та інші юридичні і фізичні особи.

Прес-служба Міністерства юстиції України
Tел. 271-17-33
E-mail: press@minjust.gov.ua

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

Управління юридичного забезпечення
банківського нагляду

Л И С Т

03.11.2009 N 49-012/2687-20491

Банкам України

Щодо обмеження виїзду за межі України боржників банків

Національний банк України у зв’язку із зверненням Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо виконання пункту 2 Указу Президента України від 08.10.2009 N 813/2009 ( 813/2009 ) «Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі» у частині тимчасової відмови у виїзді за кордон громадянам України, які мають невиконані кредитні зобов’язання, зазначає таке.

Правові підстави для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон визначені статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» ( 3857-12 ), якими, зокрема, є дія неврегульованих аліментних, договірних чи інших невиконаних зобов’язань; порушення проти громадянина України кримінальної справи; подання щодо громадянина України цивільного позову до суду.

При цьому органам Державної прикордонної служби України на підставі пункту 4 статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» ( 661-15 ) надано право не пропускати через державний кордон України осіб, яким тимчасово обмежено право виїзду з України за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів.

Таким чином, тимчасове обмеження громадян України у праві виїзду за кордон у разі невиконання ними кредитних зобов’язань здійснюється за рішенням суду або постановою прокурора, прийнятою на підставі статті 98-1 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ).

При цьому звертаємо увагу, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» ( 606-14 ) примусове виконання рішень в Україні, зокрема судових рішень, покладається на Державну виконавчу службу України.

Листом Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 N 25-32/463, N 25-5347 ( v5-32323-08 ) і листом Міністерства юстиції України від 06.06.2008 N 25-32/507 ( v25-3323-08 ) визначено порядок взаємодії органів Державної виконавчої служби України та Державної прикордонної служби України щодо виконання судових рішень про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України, а також надано роз’яснення з даного питання.

Так, державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка не пізніше наступного дня після надходження зазначеної ухвали суду приймає її до виконання, про що повідомляє листом відповідний орган державної виконавчої служби.

У разі виконання боржником відповідних зобов’язань та у зв’язку із закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» ( 606-14 ), державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, копія якої підлягає обов’язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

Також слід враховувати, що згідно зі статтею 151 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову, зокрема, шляхом постановлення ухвали про заборону вчиняти певні дії (тимчасово обмежити особу (боржника) у праві виїзду за межі України).

Таким чином, у разі звернення банків до суду із позовами про стягнення кредитної заборгованості з клієнтів — фізичних осіб рекомендуємо скористатися правом забезпечення таких позовів шляхом подання до суду відповідних заяв.

Відповідно до статті 153 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З огляду на зазначене, у разі прийняття судами України рішень про тимчасове обмеження осіб (боржників) у праві виїзду за межі України, у тому числі за ініціативою банків, забезпечення виконання таких судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби України у вищезазначеному порядку.

У разі порушення кримінальної справи щодо особи, яка має невиконані кредитні зобов’язання перед банком, та винесення прокурором постанови про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування, органи Державної прикордонної служби України на підставі статті 25 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) зобов’язані забезпечити виконання такої постанови.

Виконавчий директор — директор
Дирекції з банківського
регулювання та нагляду В.В. Пасічник

Міністерство юстиції повідомляє про те, що 09 листопада 2009 року зареєструвало Наказ від 04.11.2009 № 2053/5 „Про організаційні заходи з постачання, зберігання, обігу, обліку спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання”
Порядок ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, за реєстраційним номером 1043/17059.

Міністерство юстиції повідомляє про те, що 09 листопада 2009 року зареєструвало Зміни до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за реєстраційним номером 1044/17060

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 08.04.2009 р. N 1562/С/17-0714,
N 7350/7/17-0717

Відповідно до ст. 2 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон) платниками цього податку є як резидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України й іноземні доходи, так і нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Оподаткування доходів нерезидентів регламентується п. 9.11 ст. 9 Закону, згідно з пп. 9.11.1 якої доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Особливістю оподаткування доходів нерезидентів є те, що пунктом 7.3 статті 7 Закону для них встановлено ставку податку, яка становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (процентів, дивідендів або роялті, до яких застосовується відповідна ставка податку, встановлена цим Законом для нарахування таких доходів резиденту).
Тобто, до всіх інших доходів нерезидентів, відмінних від процентів, дивідендів або роялті з джерелом походження з території України, зокрема, до вартості об’єктів спадщини (незважаючи на ступінь споріднення зі спадкодавцем), застосовується норма п. 7.3 ст. 7 Закону — подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об’єкта оподаткування — 30 %).
Щодо оподаткування доходів, одержаних фізичними особами, в тому числі нерезидентами, від здавання в оренду нерухомого майна, то воно регулюється п. 9.1 ст. 9 Закону.
Згідно із пп. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 Закону надання в оренду нерухомості, що належить фізичній особі — нерезиденту, здійснюється виключно через засноване ним постійне представництво на території України або юридичну особу — резидента (уповноважену особу), що виконує представницькі функції відносно такого нерезидента на підставі письмового договору, а якщо нерезидент є фізичною особою — виступає також його податковим агентом відносно таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від оподаткування.
Щодо ставки оподаткування доходів, одержаних нерезидентом від здавання в оренду власної нерухомості на території України, то, як зазначено вище, до такого доходу застосовується ставка п. 7.3 ст. 7 Закону.

Заступник Голови С. Лекарь

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 — 2009
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 — 2009