Ухвала ВСУ від 2 квітня 2008 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого — Сеніна Ю. Л., суддів: Косенка В. Й., Лихути Л. М., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування в трудових відносинах, стягнення заробітної плати, страхових виплат та відшкодування моральної шкоди, встановила:
У травні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати, страхових виплат та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 16 липня 2004 року працює у відповідача, як приватного підприємця, за сумісництвом митним брокером, проте з листопада 2005 року їй не виплачують заробітну плату, ОСОБА_2 також відмовляється виплатити страхові виплати в зв’язку з вагітністю та пологами; такими діями відповідач заподіяв їй моральну шкоду.
Позивачка просила стягнути невиплачену заробітну плату, страхові виплати в зв’язку з вагітністю та пологами й 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Згодом позивачка доповнила позов, просила також встановити факт її перебування у трудових відносинах з суб’єктом підприємницької діяльності — фізичною особою ОСОБА_2 на посаді декларант-посередник з 16 липня 2004 року, зобов’язати відповідача оформити документи про прийняття її на роботу за сумісництвом та внести запис до трудової книжки, стягнути невиплачену заробітну плату в сумі 1571 грн. 26 коп., страхові виплати в зв’язку з вагітністю та пологами в сумі 1319 грн. 90 коп. та 10000 грн. на відшкодування заподіяної порушенням її прав моральної шкоди.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2007 року позов задоволено частково, постановлено встановити факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем з 16 липня 2004 року, зобов’язати ОСОБА_2 видати наказ про прийняття її на роботу за сумісництвом декларантом-посередником, стягнути з відповідача на користь позивачки заробітну плату в сумі 1571 грн. 26 коп., страхові виплати в зв’язку з вагітністю та пологами в сумі 1319 грн. 90 коп. та 300 грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2007 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 3 та 4 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Таким чином, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
Судом першої інстанції встановлено, що з 18 вересня 2003 року ОСОБА_1 працює митним брокером у приватній фірмі (далі — ПФ) «КМ», директором якої є ОСОБА_2, з 12 квітня 2006 року їй надано відпустку, проведено страхові виплати в зв’язку з вагітністю та пологами в сумі 1319 грн. 90 коп.; за місцезнаходженням ПФ «КМ» також знаходиться та здійснює свою діяльність суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа ОСОБА_2, працівники якого працюють в одному приміщенні з працівниками ПФ «КМ».
ОСОБА_2 подав до Полтавської митниці облікову картку, особисто ним підписану 15 липня 2004 року та скріплену його печаткою, в якій зазначив ОСОБА_1 особою, уповноваженою на роботу з митницею, і позивачкою за період з 16 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року було особисто заповнено та оформлено 95 вантажних митних декларацій від декларанта — суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи ОСОБА_2; такі декларації були прийняті Полтавською митницею.
Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженою наказом Державної митної служби України N 307 від 9 липня 1997 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що в графі 54 «Місце та дата» вантажної митної декларації зазначаються місцезнаходження (місце проживання) декларанта, дата заповнення декларації, прізвище, ініціали, посада особи — співробітника підприємства-декларанта, зазначеного в графі 14, проставляється її особистий підпис, а також наводяться номер телефону декларанта, номер Кваліфікаційного свідоцтва особи, уповноваженої на декларування (у разі видачі його митницею), електронна адреса (за наявності). Ці відомості завіряються печаткою організації-декларанта, яка містить код за ЄДРПОУ.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що сукупність встановлених фактів свідчить про постійний характер роботи ОСОБА_1 як працівника суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи ОСОБА_2, з його відома та згоди, отже вона дійсно перебувала з ним в трудових відносинах і працювала за сумісництвом декларантом-посередником, хоча прийняття на роботу належним чином оформлене не було, а також про наявність заборгованості по заробітній платі відповідача перед нею.
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону та правильно застосовано норми матеріального права.
Апеляційний суд помилково скасував правильне рішення, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції щодо встановлення факту перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем, безпідставно послався на відсутність розпорядження ОСОБА_2 на оформлення митних декларацій як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.
Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2007 року скасувати і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2007 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Сенін

Судді: В. Й. Косенко
Л. М. Лихута
Л. І. Охрімчук
Я. М. Романюк