Постанова Окружного адміністративного суду України від 29.11.2007 р. № 11/89

Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:

головуючого — судді Винокурова К.С.,

секретаря судового засідання Давиденка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва

про

скасування податкових повідомлень-рішень

Позивач: ОСОБА_1

Представники:

від відповідача

Сизоненко С.В. (дов. №7984/9/10-021 від 1.09.2007); Миколюк А.М. (дов. № 9735/9/10-008 від 12.11.2007 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.11.2007 р. о 12 год. 30 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 04.12.2007 р. о 17 год. 00 хв., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (надалі СПД ОСОБА_1, Позивач) звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (надалі ДПІ у Оболонському районі міста Києва, Відповідач) № 0000971704/0 від 26.02.2007р., № 0000981704/1 від 10.05.2007р.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням діючого законодавства з боку відповідача щодо проведення перевірки у зв’язку з чим наявними є підстави для недійсності складених податкових повідомлень — рішень.

Неправомірним вважає позивач визначення самостійно податковим органом суми податкового зобов’язання під час перевірки за відсутності первинних документів підприємця. Відповідно до пп. 4.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків згідно з підпунктом «а»підпункту 4.2.2 ст. 4 цього Закону у зв’язку з невстановленням фактичного місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов’язань у зв’язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов’язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Таким чином, виходячи з наведених норм закону позивач вважає, що відповідач повинен був застосувати під час перевірки непрямі методи, винести рішення про їх застосування та на основі проведеної перевірки подати подання до суду для винесення рішення про сплату нарахованих податкових зобов’язань.

Окрім того, позивач зазначає про порушення його прав відповідачем також під час розгляду первинної скарги на винесені податкові повідомлення-рішення, оскільки податковим органом було самостійно складено реєстр отриманих податкових накладних, які були додані до скарги. Рішення про результати розгляду поданої скарги підприємця в адміністративному порядку прийняте відповідачем необ’єктивно та відповідно визначені податковим органом суми податкових зобов’язань є значно завищеними.

Відповідачем позову не визнано, в матеріалах справи наявні заперечення на позов, у яких зазначено про безпідставність заявлених вимог та правомірність висновків про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», додатку 7 до Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю»затвердженої Наказом ГДПІ України № 12 від 21.04.1993р.

Визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість здійснено відповідачем також з урахуванням наданих підприємцем під час розгляду поданої в адміністративному порядку скарги, документів, штрафні санкції застосовані згідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». У зв’язку з донарахуванням суми чистого доходу за перевіряємий період за наслідками проведеної перевірки, позивачу визначено 99 746, 95 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Окрім того, посилаючись на п. 1 ст. 72 КАС України відповідач зазначає про винесення Господарським судом міста Києва у справі за позовом Заступника прокурора Оболонського району міста Києва до СПД ОСОБА_1 постанови від 02.08.2007р. про стягнення заборгованості в розмірі 182 356, 65 грн..

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача і представників Відповідача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Оболонському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства СПД ОСОБА_1 за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р., про що складено акт № 53/17-4-НОМЕР_1 від 02.02.2007р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

На підставі висновків вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000981704/0 від 26.02.2007р., яким за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 279 317 грн. (в тому числі 186 211 грн. основний платіж, 93 106 грн.);

- № 0000971704/0 від 26.02.2007р., яким за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», додатку 7 до Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю»затвердженої Наказом ГДПІ України № 12 від 21.04.1993р. визначено суму податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб -суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі 99 746, 95 грн..

За результатами розгляду первинної скарги позивача рішенням ДПІ у Оболонському районі міста Києва від 10.05.2007р. № 3305/б/25-009, податкове повідомлення-рішення № 0000981704/0 від 26.02.2007р. було скасовано в частині податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 142 287 грн., штрафних санкції у розмірі 71 144 грн..

В силу положень підпункту “б” пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган змінює відповідне рішення внаслідок їх адміністративного оскарження. Тобто, податкове повідомлення-рішення № 0000981704/0 від 26.02.2007р. (яким визначено податкове зобов’язання та штрафні санкції всього на суму 279 317 грн.) вважається відкликаним, нечинним, та не породжує певних правових наслідків.

Згідно рішення про результати розгляду скарги відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000981704/1 від 10.05.2007р. за яким до сплати належить 65 886 грн. податку на додану вартість (в тому числі 43 924 грн. основний платіж та 21 962 грн. штрафні санкції).

Як встановлено судом в ході розгляду справи податкові зобов’язання з податку на додану вартість та по податку з доходів фізичних осіб оспорюваними рішеннями визначені через ненадання позивачем для проведення перевірки документів щодо здійснення підприємницької діяльності.

Зокрема, у вступній частині акту зазначено, що про перевірку позивача повідомлено листами № 2866/Б/17-403 від 21.04.2006р. та № 7165/Б/17-403 від 04.08.2006р., які повернуті поштовим відділенням в зв’язку з неможливістю вручення та закінченням терміну зберігання. Перевірку з відома та в присутності СПД ОСОБА_1 провести неможливо з причини відмови підприємця отримати направлення про проведення перевірки.

Дії податкового органу у випадку невстановлення місцезнаходження фізичної особи, неможливості визначення суми податкових зобов’язань у зв’язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів передбачені пп. 4.3.1. п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Зокрема, згідно вказаних положень, в разі, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв’язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов’язань у зв’язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов’язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Враховуючи непідтвердження розрахунків, наведених у деклараціях, відповідними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством відповідач мав підстави для визначення податкового зобов’язання за непрямими методами. Посилання позивача з цього приводу визнаються судом обґрунтованими.

Під час перевірки були використані дані податкових декларацій, які подавались до ДПІ та відповідно у зв’язку з ненаданням позивачем первинних документів обліку на підтвердження задекларованих сум, для податкового органу вказані суми стали підставою для визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб.

В ході розгляду скарги позивача були прийняті до уваги податкові накладні надані підприємцем після закінчення перевірки у зв’язку з чим сума донарахування податку на додану вартість зменшена.

Висновки викладені в акті перевірки про порушення позивачем правил оподаткування суд вважає неправомірними виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції 2003 -2004 років: період перевірки з січня 2003р. по березень 2005р.) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що непідтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Згідно редакції вказаної статті закону станом на 25.03.2005р. (період перевірки з березня 2005р. по грудень 2005р.) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

До матеріалів справи на вимоги суду надано реєстр отриманих та виданих податкових накладних, оригінали зазначених у них податкових накладних було оглянуто в судовому засіданні. Наявність вказаних документів станом на час проведення перевірки відповідачем не заперечується, про що відповідно свідчить їх прийняття під час розгляду скарги платника в адміністративному порядку. На підтвердження здійснення господарських операцій, на виконання яких отримано податкові накладні, суми податку за якими віднесені до складу податкового кредиту, позивачем представлені договори купівлі-продажу, поставки продукції, видаткові накладні (підтверджують отримання товару), які оглядались судом в оригіналах. Факт сплати податку на додану вартість в ціні придбаних товарів (робіт, послуг) підтверджується залученими до справи банківськими виписками.

Згідно п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, стосовно оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю діють положення розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 N 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

Відповідно до ст.13 р. ІV Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. До складу витрат безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, як включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, визначеними Головною державною податковою інспекцією України, за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Положення статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

(«Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами

витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

Пунктом 5.1 цього Закону встановлено, що валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.8 цієї статті.

На підтвердження понесених витрат у перевіреному періоді позивачем представлені документи, що підтверджують здійснення підприємницької діяльності, чим відповідно спростовуються висновки викладені в акті перевірки, які стали підставою для визначення суми податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб, щодо відсутності документального підтвердження обсягів валових витрат за якими формувались дані податкових декларацій.

Наявні у матеріалах справи документи спростовують висновки акту перевірки, оскільки під час перевірки вони не перевірялись, факт відсутності первинних документів не може бути встановлений у такий спосіб. Оскільки контролюючим органом щодо визначення сум податкових зобов’язань платників податків є саме податковий орган, а при вирішенні спору судом не може бути донараховано податку чи застосовано штрафних санкцій, суд приходить до висновку про невідповідність здійснених під час перевірки розрахунків дійсним обставинам справи у зв’язку з чим винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Залучений до матеріалів справи аудиторський висновок від 29.10.2007р. щодо фінансово-господарської діяльності позивача за перевірений відповідачем період, складений аудитором Незалежної аудиторської фірми «Аудит Навігатор»додатково підтверджує те, що висновки акту перевірки не відображають дійсних обставин справи.

При вирішенні спору судом взято до уваги посилання відповідача на прийняте Господарським судом міста Києва рішення у справі за позовом Прокурора Оболонського району міста Києва до СПД ОСОБА_1 щодо стягнення податкової заборгованості, яка виникла на підставі узгодження суми податкових зобов’язань за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями та відповідно відзначено наступне.

Позов Прокурора Оболонського району міста Києва обґрунтований наявністю податкового боргу у СПД ОСОБА_1, який виник у зв’язку з нарахуванням відповідних сум податкових зобов’язань та визначенням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями, які станом на час розгляду справи судом були чинними в судовому порядку не оскарженими та не скасованими. Відповідно підставою для задоволення вимог про стягнення податкового боргу був встановлений факт узгодження визначених податковими повідомленнями-рішеннями сум податкових зобов’язань, правомірності донарахування та розгляду по суті здійснених податковим органом донарахувань в межах справи 49/88-А не проводилось, таких обставин постановою Господарського суду міста Києва від 02.08.2007р. не встановлено.

Враховуючи все вищевикладене позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, суд, —

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000971704/0 від 26.02.2007р.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000981704/1 від 10.05.2007р.

4. Стягнути з рахунків державного бюджету України на користь суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3, 40 грн. (три гривні 40 копійок) судових витрат.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя К.С.Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -04.12.2007.