ЛИСТ Комітету з питань регуляторної політики і підприємництва від 20.02.2004 р. N 1022 (З архіву)

У зв’язку із зверненнями про надання роз’яснень стосовно застосування положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» тощо, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва надає наступні роз’яснення щодо окремих порушених питань.
1. Стосовно застосування Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 740, повідомляємо наступне.
Відповідно до статей 50, 89 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) юридична особа та фізична особа — підприємець підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законом.
Частиною 18 статті 58 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) визначено, що Положення про порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отже, державна реєстрація суб’єктів підприємництва з 1 січня 2004 року та до введення в дію Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (далі — ЗУ N 755) здійснюється в порядку, передбаченому зазначеним вище Положенням, з урахуванням вимог ЦКУ та ГКУ.
2. Стосовно нотаріального посвідчення установчих документів, в тому числі і статуту юридичної особи, засновниками якої виступають фізичні особи, повідомляємо, що статтею 87 ЦКУ визначено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.
Статтею 89 ЦКУ встановлено, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом.
На підставі указаного вище, повідомляємо, що державна реєстрація суб’єктів підприємництва здійснюється в порядку, передбаченому зазначеним вище Положенням, пунктом п’ятим якого визначено, що у разі коли власником (власниками) суб’єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.
Крім того, статтею 209 ЦКУ визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
3. Щодо створення та реєстрації «споживчих кооперативів» повідомляємо, що статтею 85 ЦКУ введено визначення непідприємницьких товариств, відповідно до якої непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Цією ж статтею встановлено, що особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.
Статтею 86 ЦКУ до непідприємницьких товариств віднесені, зокрема, споживчі кооперативи.
Порядок створення, реєстрації та діяльності кооперативів визначено Законом України «Про кооперацію».
4. Стосовно зазначення в установчих документах юридичних осіб визначень «юридичні особи приватного права» та «юридичні особи публічного права» повідомляємо, що вимог до необхідності зазначення в установчих документах юридичних осіб галузі права, до якої належать нормативно-правові акти, на підставі яких вони створюються та здійснюють свою діяльність, чинним законодавством не передбачено.
5. Щодо визначення «установчі документи», зокрема, господарських товариств повідомляємо, що порядок створення та діяльності господарських товариств регулюється ЦКУ, ГКУ та Законом України «Про господарські товариства».
Статтею 87 ЦКУ визначено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 82 ГКУ визначені установчі документи господарських товариств, відповідно до якої установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.
Зважаючи на наведене вище, повідомляємо, що оскільки визначення установчих документів господарських товариств надані в зазначених вище кодексах, на практиці при створенні та державній реєстрації господарських товариств необхідно керуватись ними, а не статтею 4 Закону України «Про господарські товариства», оскільки її положення протирічать визначенням, наданими вказаними вище кодексами.
Крім того, статтею 142 ЦКУ визначено, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.
Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (а не установчий договір) не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов’язковим.
6. Стосовно порядку державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, яке засноване однією особою, повідомляємо наступне.
Статтею 79 ГКУ встановлено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГКУ, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.
Статтею 114 ЦКУ визначено, що господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.
Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.
Відповідно до статті 140 ЦКУ товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.
Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.
Вимоги до відомостей, що повинні міститися у статуті товариства з обмеженою відповідальністю, визначені статтею 143 ЦКУ, відповідно до якої установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.
На підставі наведеного вважаємо, що особливих вимог до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю, заснованого однією особою, чинним законодавством не визначено, тому державна реєстрація такого товариства повинна проводитися у порядку, встановленому для державної реєстрації товариств з обмеженою відповідальністю з урахуванням вимог ЦКУ та ГКУ.
7. Щодо максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю, яка встановлюється законом, повідомляємо, що на даний час це питання чинним законодавством не врегульовано.
8. Стосовно пріоритетності застосування законодавчих актів повідомляємо, що ЦКУ, відповідно до частини четвертої Прикінцевих та перехідних положень, застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Так само ГКУ, відповідно до частини четвертої Прикінцевих положень, застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
Тобто на новостворені суб’єкти господарювання, зокрема господарські товариства, поширюється дія положень вищевказаних кодексів, а на неврегульовані ними відносини поширюється дія положень чинного Закону України «Про господарські товариства».
9. Стосовно віку фізичної особи, з якого вона має право бути учасником (засновником) юридичних осіб, зокрема господарських товариств, повідомляємо наступне.
Статтею 32 ЦКУ визначено, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи.
Одночасно цією ж статтею встановлено, що згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
Щодо порядку управління часткою та правами такої особи у господарському товаристві та прийняття рішень за участю такої особи повідомляємо, що на такі відносини поширюється дія тих законодавчих актів, які встановлюють особисті немайнові і майнові права та обов’язки фізичної особи (Цивільний кодекс України, Закон України «Про власність», Сімейний кодекс України тощо).
10. Стосовно створення приватних підприємств повідомляємо, що статтею 83 ЦКУ визначено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Статтею 63 ГКУ визначено види та організаційні форми підприємств залежно від форм власності, передбачених законом, що можуть діяти в Україні, зокрема приватне підприємство.
11. Стосовно строків проведення органом реєстрації державної реєстрації, в тому числі і прискореної, повідомляємо, що порядок державної реєстрації суб’єкта господарювання визначається статтею 58 ГКУ, відповідно до частини шостої якої державна реєстрація суб’єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті.
Враховуючи, що пунктом шостим постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 740 установлено розміри плати, в тому числі і за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єктів підприємницької діяльності — потрійний розмір відповідного реєстраційного збору, Держпідприємництво вважає, що проведення прискореної державної реєстрації з відповідною оплатою також не протирічить наведеному вище.
12. Стосовно питання порядку оцінки майна, яке засновники господарського товариства вносять до статутного фонду товариства, повідомляємо наступне.
Відповідно до статті 115 ЦКУ вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
Згідно до статті 86 ГКУ вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.
Одночасно звертаємо увагу, що цією ж статтею встановлено заборону використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.
З наведеного вище випливає, що чинним законодавством не передбачено оформлення та подання в орган державної реєстрації документа про підтвердження факту, що кошти, які вносяться до статутного фонду товариства, не є бюджетними коштами, коштами, одержаними в кредит та під заставу.
13. Щодо застосування понять «статутний фонд» та «статутний капітал» повідомляємо наступне.
Аналіз положень ЦКУ та ГКУ в частині застосування понять «статутний капітал товариства» та «статутний фонд суб’єкта господарювання» свідчить про те, що вони застосовуються в одних і тих же значеннях. Наприклад, статтею 87 ГКУ зазначено, що сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства, тоді як відповідно до статті 144 ЦКУ статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.
14. Стосовно застосування терміну «місцезнаходження» повідомляємо, що згідно із статтею 93 ЦКУ місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.
Статтею 1 ЗУ N 755 встановлено, що місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок з юридичною особою.
Враховуючи те, що цей Закон набирає чинності з 01.07.2004 р., а також зважаючи на роз’яснення Міністерства юстиції від 17.11.2003 р. N 14-34-1406 (направлені на представництва Держпідприємництва листом від 09.12.2003 р.), на даний час місцезнаходження юридичної особи може підтверджуватися у порядку, визначеному пунктом 4 згаданого вище Положення.
15. Стосовно порядку погодження з органом реєстрації комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо) відповідно до вимог частини другої статті 105 ЦКУ повідомляємо наступне.
Держпідприємництво вважає, що орган державної реєстрації погоджує комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) на підставі письмового повідомлення органу, уповноваженого на прийняття рішення про припинення юридичної особи шляхом його реорганізації або ліквідації та при наявності рішення цього органу про припинення юридичної особи шляхом його реорганізації або ліквідації, яким утворено комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлено порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до вимог ЦКУ.

Заступник Голови С. Третьяков

Надруковано:
«Податки та бухгалтерський облік»,
N 30, 12 квітня 2004 р.