07 Липня 2015

НОТАРІУС ЯК СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ’ЄКТ ПЕРВИННОГО ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ? ЩЕ ОДИН МОМЕНТ В НОТАРІАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ, КОЛИ В ЧЕРГОВИЙ РАЗ ПОСТАЄ ПИТАННЯ: ДО ЧОГО ТУТ НОТАРІУС?

7 лютого 2015 року набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 № 1702-VII (далі — Закон).

Законом визначені спеціальні суб’єкти первинного фінансового моніторингу (п.п.«г» п. 7 ч. 2 ст. 5):

г) нотаріуси, адвокати, адвокатські бюро та об’єднання, аудитори, аудиторські фірми, суб’єкти господарювання, що надають послуги з бухгалтерського обліку, суб’єкти господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових правовідносин).

У Законі чітко визначено поняття та порядок ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта.

Шановні колеги, не буду витрачати Ваш дорогоцінний час на повторення змісту статей із Закону. Кожен з Вас може прочитати визначення термінів та положення відповідних статей Закону самостійно. Краще зупинимось на важливих моментах і «підводних каменях» Закону.

В яких випадках нотаріус як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та верифікацію? Та чи повинен він це робити?

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, встановлених законом.

Так, у ч. 1 ст. 8 Закону, де прописано особливості діяльності спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового моніторингу, зазначено, що виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу забезпечується, нотаріусами, якщо вони задіяні у фінансовій операції для свого клієнта щодо:

купівлі-продажу нерухомості;

управління активами клієнта;

управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах;

залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними;

утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності (включаючи аудит) чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб (корпоративних прав).

У ст. 8 Закону надано вичерпний перелік нотаріальних дій, за якими проводиться ідентифікація, верифікація клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта.

Давайте зупинимось на понятті «фінансова операція» та участь нотаріуса в так званій «фінансовій операції».

Закон дає визначення цьому терміну таким чином: «фінансова операціябудь-які дії щодо активів клієнта, вчинені за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу, або про які стало відомо суб’єкту державного фінансового моніторингу в рамках виконання цього Закону».

Яким чином НОТАРІУС МАЄ БУТИ УЧАСНИКОМ ФІНАНСОВОЇ ОПЕРАЦІЇ?!

Дивимось далі: «учасники фінансової операції — клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їх інтересах, або особи, від імені або в інтересах яких діють клієнт, контрагент».

Нотаріус взагалі жодним чином не задіяний у фінансових операціях сторін правочину. Тут наші функції переплутали з функціями фінансової установи (банку), тому що нотаріус посвідчує договір, з метою надання йому юридичної вірогідності, ніколи не присутній при передачі грошових коштів та не може виступати свідком з цього питання. Саме поняття «учасники фінансової операції» виключає нотаріуса як такого учасника фінансової операції, оскільки нотаріус не може бути ні клієнтом, ні контрагентом, а тим більше діяти від їх імені або в їх інтересах.

Таким чином, нотаріус не є учасником фінансової операції!!!

Розглянемо поняття «свій клієнт», про яке зазначається у ч. 1 ст. 8 Закону. Хочу нагадати, що у нотаріуса немає «свого клієнта», є сторони договору, які звертаються до нотаріуса для вчинення нотаріальної дії, надають нотаріусу необхідні документи для підготовки та підписання договору, або надають текст договору, який нотаріус перевіряє на відповідність нормам чинного законодавства, також нотаріус не повинен представляти жодну із сторін договору, що передбачено Законом України «Про нотаріат».

Також потрібно зазначити, що у ч. 3 ст. 9 Закону вказано, що ідентифікація та верифікація клієнта здійснюється у разі:

встановлення ділових відносин;

виникнення підозри;

проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу;

проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами на суму, що дорівнює чи перевищує 150 000 гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах.

Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції ідентифікація, верифікація клієнта здійснюються також у разі проведення ним фінансової операції на суму, визначену ч. 1 ст. 15 Закону (150 000 гривень) незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, які можуть бути пов’язані між собою.

Питання участі нотаріуса в так званій «фінансовій операції», що підлягає фінансовому моніторингу, розглядалось вже вище.

Але хочу зазначити, що сума 150 000 гривень відповідає сумі, встановленій постановою Правління Національного банку України від 06.06.2013 року № 210 (граничній сумі розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 (ста п’ятдесяти тисяч) гривень).

Фінансовий моніторинг у такому випадку здійснює відповідна банківська установа, в якій фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок. В такому випадку нотаріус не повинен здійснювати фінансовий моніторинг даних фінансових операцій, якщо їх вже проводить банківська установа, і тут банківська установа і сторони договору виступають як учасники фінансової операції.

Зважаючи на викладене вище, доходимо висновку, що нотаріус як спеціально визначений суб’єкт первинного фінансового моніторингу не повинен здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта. Навіть, враховуючи той факт, що внесено зміни до ст. 8 Закону України «Про нотаріат» та доповнено положенням про відсутність порушення нотаріальної таємниці при поданні нотаріусом відповідної інформації про фінансові операції центрального органу виконавчої влади, подання такої інформації є правом нотаріуса, а не його обов’язком.

Нотаріуси можуть не повідомляти спеціально уповноважений орган про свої підозри у разі, якщо відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом їх професійної таємниці.

Проаналізувавши положення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та враховуючи вищенаведені аргументи, пропоную розробникам Закону глибше вникнути в нотаріальну діяльність і розібратись, з якою метою на нотаріуса покладено обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу, оскільки проводити фінансовий моніторинг — це обов’язок фінансової установи та інших суб’єктів первинного фінансового моніторингу. Тоді навіщо робити ту ж саму роботу двічі? Знову бюрократія?