СТРОКИ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМІСТЬ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ
Викладення 11.02.2010 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон про державну реєстрацію) у новій редакції, що набула чинності 01.01.2013, обумовили трансформацію підходу до розуміння системи державної реєстрації прав у сфері іммобіліарного обороту.
Набрання чинності Законом про державну реєстрацію потребує аналізу норм законодавства , що регулюють різні аспекти державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Одними з таких є строки у сфері державної реєстрації речових прав на нерухомість.
І. ВИДИ СТРОКІВ
Як Законом про державну реєстрацію, так і актами законодавства, що прийняті на його розвиток, встановлюється значна кількість строків в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Аналіз чинного законодавства дозволяє їх класифікувати за різноманітними критеріями. Зокрема:
(а) залежно від підстави встановлення:
строки встановлені Законом про державну реєстрацію. Наприклад, державна реєстрація прав (надання відмови в ній) проводиться в строк, що не перевищує чотирнадцяти робочих днів з моменту надходження до органу державної реєстрації прав заяви про таку реєстрацію та передбачених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього, документів, необхідних для її проведення (абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону про державну реєстрацію);
строки визначені підзаконним нормативно-правовим актом. Зокрема, згідно з абз. 2 п. 22 постанови КМУ від 22.06.2011 № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» у разі прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію заяву про державну реєстрацію, копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, документ про сплату державного мита, а також інші документи, що видані, оформлені або отримані ним під час проведення державної реєстрації прав, нотаріус у день прийняття такого рішення передає органові державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна у порядку, встановленому Мін’юстом, для долучення їх до реєстраційної справи.
(б) залежно від суб’єкта, для якого встановлені строки, вони поділяються на строки передбачені для:
державного реєстратора. Наприклад, у разі виявлення технічної помилки, допущеної у записах Державного реєстру прав, державний реєстратор у п’ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу (ч. 2 ст. 27 Закону про державну реєстрацію);
нотаріуса як спеціального суб’єкта. Зокрема, абз. 2 п. 22 постанови КМУ від 22.06.2011 № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно»;
заявника. Наприклад, якщо заявник протягом п’яти робочих днів після отримання письмового повідомлення виконав вимоги державного реєстратора, загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 2 ст. 22 Закону про державну реєстрацію);
заінтересованої особи. Зокрема, заінтересована особа протягом п’яти робочих днів з дня отримання від державного реєстратора повідомлення про допущення технічної помилки у записах Державного реєстру прав повинна звернутися до нього із заявою про виправлення такої помилки (ч. 3 ст. 27 Закону про державну реєстрацію);
органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій . Наприклад, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов’язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки (п. 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону про державну реєстрацію).
(в) залежно від способу обчислення строки поділяються на ті, що визначені:
робочими днями (зокрема, п. 8-1 ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 22, ч. 3 ст. 27 Закону про державну реєстрацію);
календарними днями (наприклад, ч. 8 ст. 15, ч. 2 ст. 27 Закону про державну реєстрацію).
(г) за своїм функціональним призначенням строки класифікуються на ті, що встановлюють період:
державної реєстрації прав (абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону про державну реєстрацію);
державної реєстрації іпотеки (абз. 2 ч. 5 ст. 15 Закону про державну реєстрацію);
надання державному реєстратору інформації (п. 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону про державну реєстрацію);
виконання вимог державного реєстратора (ч. 2 ст. 22 Закону про державну реєстрацію);
подачі заяви про виправлення технічної помилки (ч. 3 ст. 27 Закону про державну реєстрацію);
передачі нотаріусом документів при прийнятті рішення про державну реєстрацію (абз. 2 п. 22 постанови КМУ від 22.06.2011 № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно»).
ІІ. ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
У правозастосовній практиці виникла проблема щодо обчислення строків у сфері державної реєстрації речових прав на нерухомість, зокрема чи поширюються на обчислення строків правила, передбачені статтями 251–255 Цивільного кодексу України .
Системне тлумачення норм Закону про державну реєстрацію та ЦК України дозволяє стверджувати, що правила, встановлені в ЦК України, не поширюються на обчислення строків в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Цей висновок зумовлений тим, що:
(а) норми, які закріплюють строки у сфері державної реєстрації, по своїй суті публічні і регулюють публічно-правові відносини. ЦК України, навпаки, містить правове регулювання обчислення строків у приватній сфері. Отже, як наслідок, недопустимо застосовувати норми ЦК України до регулювання публічних правовідносин;
(б) в нормах Закону про державну реєстрацію закріплені, хоча й досить фрагментарно, власні правила обчислення строків. До таких можна віднести встановлення:
1) строків як в робочих, так і в календарних днях. Втім варто зауважити, що навряд чи з достовірністю можливо вказати про причини такого диференціювання в юридичній техніці і закріплення різних підходів до обчислення строків;
2) початку перебігу окремих строків. При цьому строк може починати спливати як:
* з того самого дня після певної події. Наприклад, заінтересована особа протягом п’яти робочих днів з дня отримання від державного реєстратора повідомлення про допущення технічної помилки у записах Державного реєстру прав повинна звернутися до нього із заявою про виправлення такої помилки (ч. 3 ст. 27 Закону про державну реєстрацію). Тобто п’ятиденний строк починає обчислюватися з того дня коли було отримано повідомлення державного реєстратора;
* з наступного дня після певної події. Зокрема, якщо заявник протягом п’яти робочих днів після отримання письмового повідомлення виконав вимоги державного реєстратора, загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 2 ст. 22 Закону про державну реєстрацію). Як наслідок, строк починає обчислюватися з наступного робочого дня після отримання письмового повідомлення;
3) підстав для зупинення перебігу строків (наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону про державну реєстрацію).
