ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ НАЙМУ

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАГИ
1.1. Правовому регулюванню предмета договору найму присвячена ст. 760 Цивільного кодексу України .
1.2. Не тільки ст. 760 ЦК, а й інші норми глави 58 ЦК України містять різну термінологію, що може обумовити плутанину в правозастосовчій практиці. Варто вказати, що використовуються такі слова і словосполучення, як:
• «майно» (зокрема, ст. 759 ЦК, абз. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 760 ЦК, ч. 1 ст. 761 ЦК, статті 762–766 ЦК);
• «річ» (наприклад, абз. 1 ч. 1 ст. 760 ЦК, статті 767–777 ЦК);
• «майнові права» (ч. 2 ст. 760 ЦК, ч. 1 ст. 761 ЦК).
Використання цих слів та словосполучень в конструкції договору найму породжує значну кількість проблем, що стосуються розуміння поняття «майно». Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.
По-перше, не викликає сумнівів можливість речі або ж сукупності речей бути предметом договору найму. Звісно, при цьому вони повинні характеризуватися як визначені індивідуальними ознаками та неспоживні.
По-друге, якщо здійснювати буквальне тлумачення норм, що регулюють договірну конструкцію найму, то може навіть скластися враження, що предметом договору найму можуть бути майнові обов’язки. Проте очевидно, що за своєю суттю майнові обов’язки навряд чи характеризуються як об’єкт, яким допускається користування. Відносно майнових обов’язків можливо оперувати тільки терміном «виконання».
Напевне, що застосування терміна «майно» мало на меті допустити в цивільний оборот такий досить специфічний об’єкт, як підприємство, який включає в себе борги і може бути предметом оренди (ст. 191 ЦК України). Проте неоднозначність та суперечливість норм законодавства не дозволили це забезпечити в повній мірі, можливо, лише за винятком оренди державного та комунального майна (ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
1.3. Предмет договору найму дозволяє відмежувати його від інших договірних конструкцій. Наприклад, якщо предметом договору є речі, визначені родовими ознаками, то це вказує, що сторонами було укладено договір позики.
2. ОСОБЛИВОСТІ НАЙМУ ОКРЕМИХ ВИДІВ МАЙНА
2.1. У ч. 3 ст. 760 ЦК передбачається, що особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
У науково-практичній літературі з цього приводу вказується, зокрема, що:
(а) «окремі види майна можуть мати особливий правовий режим. Тому ЦК, іншими законами можуть встановлюватися особливості найму окремих видів майна. Це стосується об’єктів
державної і комунальної власності, цілісних майнових комплексів та ін.» ;
(б) «спеціальними законами встановлюються особливості найму (оренди) земельних ділянок, державного та комунального майна, водних об’єктів, лісів» ;
(в) «норми коментованої статті є загальними й поширюються на будь-які відносини оренди. Окремими положеннями ЦК України та інших законів встановлено особливості найму (оренди) певних видів майна. Йдеться про найм (оренду) земельної ділянки (§ 3 глави 58 ЦК, Земельний кодекс України, Закон України «Про оренду землі»); найм будівлі або іншої капітальної споруди (§ 4 глави 58 ЦК); найм (оренду) транспортного засобу (§ 5 глави 58 ЦК); оренду державного та комунального майна (статті 287–289 Господарського кодексу України, Закон України «Про оренду державного та комунального майна»). Відносини оренди як виду господарської діяльності врегульовані статтями 283–292 ГК».
Втім видається, що при її тлумаченні увагу слід звернути на два суттєвих моменти:
перший полягає в тому, що законодавець, як правило , за допомогою виокремлення видів речей (рухомої речі; земельної ділянки; будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини); транспортного засобу; речей, віднесених до основних фондів) намагався встановити особливості правового регулювання договору найму (оренди). Це втілилося в наявності параграфів 2–6 глави 58 ЦК України, якими регулюється відповідно договір прокату, найму (оренди) земельної ділянки, будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), транспортного засобу, лізингу;
другий стосується формулювання «цим Ко­дексом та законом» . Його розуміння і, як наслідок, застосування має здійснюватися у контексті перелічених різновидів речей. Тобто тільки для договору прокату, найму (оренди) земельної ділянки, будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), транспортного засобу, лізингу можуть бути встановлені особливості найму. Тому всі інші, як-то, наприклад, договір оренди державного та комунального майна, формально не охоплюються відсиланням в ч. 3 ст. 760 ЦК.
2.2. Окрім цього необхідно зауважити, що відсилання в ч. 3 ст. 760 ЦК і, зокрема, в ч. 2 ст. 759 ЦК досить суперечливі, причому основою цього є складність визначення того, що ж охоплює собою формулювання «особливості найму окремих видів майна». Їх аналіз та співставлення дозволяють моделювати різні варіанти співвідношення. Наприклад:
варіант 1: ч. 3 ст. 760 ЦК допускає визначення специфіки, тобто встановлення іншого правового регулювання найму (оренди), щодо тих речей, які визначені в параграфах 2–6 глави 58 ЦК. При цьому в нормах як параграфів 2–6 глави 58 ЦК, так і в нормах інших законів можуть бути змінені загальні положення, що містяться в § 1 глави 58 ЦК. Хоча якщо «торкнутися» суті, тобто того, що ж може бути змінено в § 1 глави 58 ЦК, то кожен раз виникатиме бажання навести приклад, який стосується чи то укладення договору найму, чи то його виконання. Наприклад, капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок (ч. 3 ст. 791 ЦК). Але враховуючи назву ст. 760 ЦК, «Предмет договору найму», логічно припустити, що й особливості мають стосуватися тільки предмета . Тобто бланкетна норма в ч. 3 ст. 760 ЦК забезпечує конструювання договорів за допомогою предмета найму в параграфах 2–6 глави 58 ЦК.
Натомість ч. 2 ст. 759 ЦК стосується відсилання до іншого закону у контексті тільки укладення і виконання, але з врахуванням виокремлення видів найму в параграфах 2–6 глави 58 ЦК. Це додатково підтверджується й тим, що в інших нормах § 1 глави 58 ЦК допускається можливість зважати на особливості окремих видів майна й щодо укладення договору найму (абз. 1 ч. 3 ст. 763 ЦК);
варіант 2: ч. 3 ст. 760 ЦК спрямована на встановлення окремих видів найму в параграфах 2–6 глави 58 ЦК. Водночас ч. 2 ст. 759 ЦК стосується тільки особливостей укладення і виконання, тому законом можуть бути змінені будь-які правила глави 58 ЦК. Щоправда, за такого варіанту ускладнене пояснення того, що в окремих нормах параграфів 2–6 глави 58 ЦК змінюються загальні положення про найм (зокрема, в ч. 3 ст. 791 ЦК);
варіант 3: ч. 3 ст. 760 ЦК охоплює собою можливість паралельного застосування із ч. 2 ст. 759 ЦК без визначення специфіки, на що спрямована відповідна бланкетна норма. Саме такий спрощений підхід висловив КСУ у справі про переважне право наймача на придбання військового майна, фактично залишивши без адекватного тлумачення ч. 3 ст. 760 ЦК.
Зокрема у п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009 вказано, що «за частиною другою статті 777 Кодексу «наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання». Зазначена норма міститься у § 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 Кодексу. Її положення поширюються на всі види орендованого майна. У законі можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (частина друга статті 759 Кодексу). Крім того, Кодексом та іншим законом можуть встановлюватися особливості найму окремих видів майна (частина третя статті 760 Кодексу)».
Звісно, паралельне існування двох бланкетних норм в ч. 2 ст. 759 та ч. 3 ст. 760 ЦК навряд чи логічне і потребує в перспективі законодавчого коригування.
3. ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ НАЙМУ (ОРЕНДИ)
3.1. У § 1 глави 58 ЦК України не закріплюється перелік істотних умов договору найму. Тлумачення положень статті 760 ЦК у контексті статей 638, 762, 763 ЦК дозволяє стверджувати, що для укладення договору найму достатньо тільки досягнення згоди щодо предмета.
Хоча слід підкреслити, що в численних інших законах передбачається значна кількість умов, віднесених до істотних. Наприклад, в ч. 1 ст. 284 ГК України, ч. 6 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Внаслідок цього у судовій практиці превалює підхід, за якого для укладення договору найму необхідне досягнення згоди щодо тих умов, які вказані в законі як істотні.
Наприклад, ВСУ в постанові з перегляду щодо неоднакового застосування норм матеріального права зауважив, що ПФ «Скорпіон-сервіс» уклала з СПД ОСОБА_1 угоду від 31 травня 2008 року про надання в користування торгової площі у відповідності до Правил торгівлі на ринках. Ця угода містить усі істотні для договорів оренди (найму) умови — предмет (торгова площа НОМЕР_1 площею 22,5 кв. м), плата (67 грн за 1 кв. м у місяць), строк дії договору (до 31 грудня 2008 року) та інші .
3.2. За загальним правилом до істотних умов не відноситься мета використання предмета договору найму.
Наприклад, ВГСУ вказав, що згідно з вимогами параграфа 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 Цивільного кодексу України визначення мети укладання договору не є обо­в’яз­ковою умовою договору найму. Таким чином, посилання позивача на те, що у спірному договорі, в порушення вимог Закону, не було визначено призначення речі (приміщення), що передавалося у суборенду, і це є підставою для визнання його недійсним, є необґрунтованими .
Разом з тим це не виключає наявності спеціального регулювання. Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» у договорі оренди приміщень обов’язково зазначається мета використання приміщень. Це зумовлює необхідність обов’язково вказувати мету, оскільки вона кваліфікується як істотна умова договору оренди приміщень в багатоквартирному будинку.
4. РІЧ ЯК ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ НАЙМУ
4.1. У статті 760 ЦК України визначено дві ознаки, якими повинна одночасно характеризуватися річ як предмет договору найму. Вона має бути:
(1) визначена індивідуальними ознаками. Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Індивідуалізація речі — це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних.
Можна виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками:
• унікальні речі, тобто єдині у своєму роді (наприклад, інструмент Страдиварі — віолончель Дюпора);
• речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками (наприклад, автомобіль ЗАЗ певної серії, моделі, номера кузова, шасі, двигуна);
• речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору (зокрема, вибір меблевого гарнітуру з десяти йому подібних).
У судовій практиці залежно від ситуацій різноманітні речі кваліфікувалися як такі, що визначені індивідуальними ознаками. Зокрема, ВСУ (ВГСУ) вказав, що:
а) ПФ «Скорпіон-сервіс» уклала з СПД ОСОБА_1 угоду від 31 травня 2008 року про надання в користування торгової площі у відповідності до Правил торгівлі на ринках. Ця угода містить усі істотні для договорів оренди (найму) умови — предмет (торгова площа НОМЕР_1 площею 22,5 кв. м), плата (67 грн за 1 кв. м у місяць), строк дії договору (до 31 грудня 2008 року) та інші.
Відповідно до наведених Правил торгівлі на ринках торговельне місце — площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо (пункт 13). Індивідуальні ознаки торгової площі, яка передавалася відповідачу в користування згідно з угодою від 31 травня 2008 року, визначені в пункті 1.1 цієї угоди .
б) погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що сторонами на момент підписання Договору належним чином не погоджено об’єкт суборенди, оскільки сторони у договорі та в додатках до нього не визначили безпосереднє місцезнаходження об’єкта суборенди (поштову адресу), що унеможливлює виокремлення будівлі, в якій знаходиться суборендоване приміщення, з-поміж інших будівель, адже під час укладення Договору сторони не індивідуалізували таке приміщення властивими саме йому індивідуальними ознаками. Зокрема ні з Договору, ні з додатку А до нього не визначено точне місцезнаходження суборендованого приміщення.
Враховуючи наведене, колегія суддів ВГСУ погоджується з висновком апеляційного суду, що спірний Договір на момент його підписання сторонами не містив всіх істотних умов, наявність яких обов’язкова та передбачена нормами чинного законодавства, оскільки сторони належним чином не індивідуалізували об’єкт суборенди, що суперечить правовій природі договору найму, відповідно до якого в найм може передаватись майно, яке визначене індивідуальними ознаками .
(2) неспоживною, тобто зберігати свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Неспоживність — це така властивість речі, яка дозволяє їй не втрачати своїх якостей при одноразовому використанні. Як наслідок споживна річ (зокрема, зерно, паливо, цемент) не може бути предметом договору найму. Це пов’язано з тим, що користування нею зумовлює її споживання (знищення чи видозміну), а конструкція договору найму потребує повернення тієї ж речі з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК).
Проте не виключається можливість й для споживної речі бути предметом договором найму. Хоча така ситуація буде виключенням із загального правила, що тільки неспоживна річ є предметом договору найму. Зокрема, це може мати місце у разі найму споживної речі для рекламної акції або ж в навчальних цілях. По суті, у цьому разі відбувається «перекваліфікація» властивостей споживної речі за допомогою договору найму. Оскільки річ не перестає бути споживною, проте внаслідок укладення договору найму допускається вилучення корисних властивостей завдяки користування нею не за її функціональним призначенням. Наприклад, яблука певного сорту або ж цемент певної міцності використовуються не як продукти харчування чи будівельні матеріали, а як зразок для демонстрації. Саме тому в таких ситуаціях і можливе повернення тих же самих речей, оскільки вони не споживаються.
4.2. Не позбавлені суперечливості в судовій практиці й ситуації, коли предметом договору найму «виступає» худоба.
Наприклад, ВГСУ вказав, що як вбачається з матеріалів справи, об’єктом укладеного між сторонами договору оренди є поголів’я свиней у кількості 232 голови вагою 10845 кг та приміщення свиноферми. Відповідно до ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом (ст. 180 Цивільного кодексу України). Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 Цивільного кодексу України).
За наведених обставин слід дійти висновку, що за договором, укладеним між сторонами у справі, в користування відповідача передавалися, крім приміщення, певна кількість тварин, характеризувати які як неспоживні речі, що визначені індивідуальними ознаками, є хибним .
У свій час у дореволюційній доктрині виокремлювався такий окремий вид договору, як найм худоби . Окремі ЦК зарубіжних країн і в сучасний період передбачають найм худоби . Не вбачається перешкод і в українському законодавстві для укладення договору найму худоби при забезпеченні індивідуальної визначеності та непоживності тієї чи іншої тварини. Наприклад, найм коня для орання поля або ж свиней для отримання приплоду поросят.
5. МАЙНОВЕ ПРАВО ЯК ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ НАЙМУ
5.1. Закріплення у статті 760 ЦК України вказівки про допустимість майнового права бути предметом договору найму породжує значну кількість проблемних питань як доктринального, так і практичного характеру.
5.2. У доктрині досить давно зверталася увага на можливість майнового права бути предметом найму. Наприклад, зауважувалося, що:
• предметом договором найму можуть служити не тільки речі, але й права. Передання в найм самого права є, за загальним правилом, нічим іншим, як цесія цього права. Предметом найму можуть бути, зокрема, емфітевзис, суперфіцій, узуфрукт, права із зобов’язань ;
• предметом договору майнового найму можуть бути права, які за своїм змістом можуть бути відступлені для тимчасового користування (наприклад, право риболовлі або полювання у визначених угіддях) .
Тобто допускалось укладення договору найму щодо значної кількості майнових прав і вказувався механізм їх «передачі» — відступлення або цесія.
5.3. У сучасній науково-практичній літературі склався неоднозначний підхід до пояснення положень статті 760 ЦК України в контексті майнового права. Зокрема, вказується, що:
• ЦК закріплює можливість передачі в найм (оренду) майнових прав, тобто суб’єктивних прав, пов’язаних з володінням, користуванням та розпоряджанням майном, а також тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками цивільного обороту з приводу розподілу цього майна ;
• ч. 2 ст. 760 ЦК містить новелу, яка не була відома ЦК УРСР та майже невідома законодавству країн СНД. Відповідно до цієї норми предметом договору найму можуть бути майнові права. Оренда майнових прав не є розповсюдженою в цивільному обороті, разом з тим, у певних випадках можна говорити про передачу в тимчасове оплатне використання деяких авторських прав і прав власників об’єктів промислової власності, а також сервітутів ;
• права, що входять до змісту зобов’язання, не можуть бути предметом найму. Права інтелектуальної власності можуть передаватись на умовах найму. Пункт 8 ч. 3 ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права» надає авторові чи іншій особі, яка має авторське право, право здавання в майновий найм творів (не оригіналу або примірника твору, а саме твору). Це може бути кваліфіковане як укладення договору найму з приводу майнових прав інтелектуальної власності .
5.4. Через відсутність єдності в доктрині як стосовно видів прав, які можуть бути предметом договору найму, так і відповідних механізмів, за допомогою яких відбувається «передача» права, у судовій практиці наявні тільки одиничні випадки застосування статті 760 ЦК України.
Зокрема, ВГСУ зауважив, що 03.01.2006 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно з яким відповідач (за договором орендодавець) передав позивачу (за договором орендар) нежитлове приміщення в адмінбудинку по АДРЕСА_1 під офіс, площею 14,7 кв. м, поверх 2, кімната № 206а. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частинами 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою; співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Стаття 361 ЦК України передбачає, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Тобто, цією нормою законодавець юридично закріпив за співвласником частки у праві спільної часткової власності право розпоряджатися (право реалізації правомочності) належною йому часткою, тобто фактичну можливість визначати правову долю належної йому речі (майна).
Право співвласника на самостійне розпорядження своєю часткою у праві спільної часткової власності, надане вказаною нормою цивільного законодавства (ст. 361 ЦК України), не є тотожним з правом співвласника здійснювати володіння та користування спільним майном, порядок реалізації якого врегульований іншою нормою, а саме, ст. 358 ЦК України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.
Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. З огляду на викладене, відповідач мав право самостійно розпорядитися належною йому часткою нерухомого майна шляхом передачі його в оренду позивачу. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, передаючи позивачу в оренду спірне приміщення, лише реалізував надане йому право на самостійне розпорядження, тобто фактичне визначення долі належної йому частки майна .
Сутнісний аналіз вказаної постанови дозволяє стверджувати, що ВГСУ очевидно помилково ототожнив частку в праві спільної власності (що є досить нетиповим правом ) із часткою майна (нежитловим приміщенням). Це зумовило безпідставний висновок про те, що предметом договору оренди була частка в праві спільної власності.
5.5. Конструкцію «найм майнового права» неможливо охарактеризувати як «вдалу» та логічно виважену. З позицій формально-юридичного підходу це пов’язано з тим, що законодавець в ч. 2 ст. 190 ЦК досить суперечливо ототожнює майнові права із неспоживною річчю та речовими правами. Втім очевидно, що речовими правами вони не вичерпуються . Як наслідок, формально виключається допустимість бути предметом договору найму тих прав, які не відносяться до речових (зокрема, зобов’язальних, майнових прав інтелектуальної власності ).
З позицій сутнісного розуміння це проявляється в тому, що навряд чи можливо адекватно пояснити яким чином відбувається «користування майновим правом». Оскільки традиційним в доктрині є оперування щодо майнового права терміном «здійснення», який охоплює собою реалізацію тих правомочностей, що складають його зміст.
6. ВИДИ МАЙНА, ЩО НЕ МОЖУТЬ БУТИ ПРЕДМЕТОМ ДОГОВОРУ НАЙМУ
6.1. В чинному законодавстві відсутній єдиний законодавчий акт, в якому б містився перелік майна, що не може бути предметом договору найму.
6.2. Разом з тим, в окремих законах містяться норми, що надають можливість стверджувати про наявність заборон щодо предмета договору найму (оренди). Зокрема:
об’єкти портової інфраструктури не підлягають передачі в оренду (ч. 2 ст. 23 Закону України «Про морські порти України»);
не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»);
забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»);
майно, закріплене за дитячими центрами «Артек» і «Молода гвардія» на праві господарського відання, не підлягає передачі в оренду (крім передачі в оренду для розміщення аптечних кіосків, інженерно-технічних споруд зв’язку, банкоматів) (абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну підтримку та особливості функціонування дитячих центрів «Артек» і «Молода гвардія»);
не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси казенних підприємств; об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»; майно, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління; майно підприємств урядового, фельд’єгерського та спеціального зв’язку; майно підприємств, що провадять діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації; установи виконання покарань та слідчі ізолятори; магістральні та міждержавні електричні мережі (лінії електропередачі); магістральні нафто-, газо-, аміакопроводи та підземні нафто- та газосховища (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Наприклад, ВСУ в постанові з перегляду щодо неоднакового застосування норм матеріального права вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» не можуть бути об’єктами оренди, зокре­ма, об’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». В силу ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, її економічну незалежність, та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, а саме: майно Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, правоохоронних і митних органів. Отже, чинним законодавством встановлено заборону на передачу в оренду державного майна, що має загальнодержавне значення і не підлягає приватизації відповідно до вищезазначеної норми Закону.
Під час розгляду цієї справи судами було встановлено, що предметом оренди у спірних правовідносинах є державне майно аеродромно-технічного комплексу «Авіаційна база «Узин», балансоутримувачем якого є державне підприємство «Український центр підготовки охоронців», а органом управління — Управління державної охорони України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Управління державної охорони України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, підпорядкованим Президентові України та підконтрольним Верховній Раді України. У той же час суди нижчих інстанцій, встановивши приналежність спірного об’єкта до майна правоохоронних органів, що має загальнодержавне значення, в порушення вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» дійшли до неправомірного висновку про можливість передачі такого майна в оренду. Оскільки ВГСУ при розгляді цієї справи неправильно застосував наведені приписи законодавства, прийнята ним постанова від 27 липня 2010 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції .
6.3. Необхідно акцентувати увагу, що стаття 760 ЦК «пов’язує» допустимість встановлення заборони щодо певного об’єкта бути предметом договору найму тільки на рівні закону. Проте у правозастосовчій діяльності органи місцевого самоврядування досить часто вказують про можливість встановлення заборони в актах органів місцевого самоврядування, що є «виходом» за межі їх компетенції. Наприклад:
(а) не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси, їх структурні підрозділи; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); окреме індивідуально визначене майно, здача в оренду яких заборонена законодавством України або рішеннями міської ради (п. 2.7 Положення про оренду комунального майна територіальної громади м. Тернополя) ;
(б) не може бути об’єктами оренди майно, передача в оренду якого заборонена законодавством України, судовими рішеннями, рішеннями Харківської міської ради та її виконавчого комітету (ч. 3 п. 1.1 Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова) .